Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
02/17/2008 | Tatarchuk
Нариси з історії Кубані
Переселення в «країну крові»
Переселення українських козаків на Кубань було гріховним від самого початку. По-перше, Чорноморське козацьке військо — хай і під тиском несприятливих обставин — але залишало свій народ сам на сам із неймовірно жорстоким, підступним і безоглядним московським завойовником, залишало на неминучу розправу; по-друге, українське козацтво переселялося на землі, які впродовж століть і тисячоліть належали іншим народам.
Так, ці землі на початку 90-х років XVIII ст. стали безлюдними. Стали безлюдними внаслідок політики випаленої землі царського уряду. Ногайські татари, які кочували на цих землях, були майже вщент винищені російськими військами під керівництвом Олександра Суворова. За свідченням Суворова, рубка татар була «жахливою». У вирішальній битві було вбито їхнього найголовнішого поводиря — кунакайського мурзу. «Татари були загнані у багнисту річку і, не бачачи порятунку, в припадку безсилої люті самі знищували свої коштовності, різали дружин і кидали у воду немовлят» 1. Решта ногайських татар була виселена росіянами на Південний Урал. Хтось врятувався, втікши за р. Кубань, до Оттоманської імперії.
І українські козаки-чорноморці повинні були закріпити російську перемогу, обжити випалені Олександром Суворовим землі, «захистити» їх, як казала цариця Катерина II, від «закубанських народів», яким ця земля, власне, і належала. Так що, переселення чорноморських козаків з України мало не тільки характер втечі від обов'язку захищати свій народ, а й всі ознаки хрестового походу, адже козацькі шаблі були спрямовані на народи, які вірили, бачте, «не в того Бога».
Яка ганьба впала на наш рід: знаючи, що таке поневолення рідного краю, підняти шаблі, щоб поневолити інший народ! Та ще й служити поневолювачу, вважати завойовників нашої Батьківщини покровителями. Мова про Катерину II та руйнівника України Григорія Потьомкіна, якого козацька верхівка вважала чомусь своїм «батьком», своїм «великим гетьманом», а його несподівану смерть сприйняла як особисте горе. І, сльозами умившись, бандуру прирікають на співучасть у злочині:
Встань, батьку, великий гетьмане, —
співала жалібно бандура.
Милостивий, великий пане,
Встань, Грицьку, промов за нас слово…
Важко назвати це лицарством… А саме таку пісню привіз військовий суддя Війська вірних козаків Антін Головатий до Петербурга, намагаючись співом чарівниці-бандури розчулили криваву імператрицю Катерину — «вражу мати», як казав Тарас Шевченко; ту, «Вторую», що «доконала вдову-сиротину».
Катерина дійсно була зачарована і зворушена. І милостиво дозволила козакам залишити напризволяще свою Батьківщину й рушати в Тмутаракань захищати нові кордони Російської імперії «від закубанських народів».
Соромно і згадувати таке…
Прибувши в серпні 1792 р. до «країни крові» (так знаменитий Елізе Реклю назвав Кубань) 2, козаки невдовзі отримали грізне попередження: взимку 1794 р. на Тамані, на Синьому пагорбі, несподівано розверзлася земля і з кратера почали вилітати великі брили на відстань до версти, а в 1796-му на поселенців налетіла чума, яка впродовж трьох років завдала великих спустошень.
Слід зазначити, що під час колонізації Кубані від різних хвороб загинула 1/6 частина переселенців 3. Однією з причин масової загибелі був несприятливий клімат вкритого болотами Кубанського краю — прийшлий люд гинув від кубанської пропасниці 4.
В 1799 р. почалося виверження на невеличкому острові Темрюк. Того ж таки року козаки стали свідками ще одного незвичайного для себе явища — появи з морських глибин вулкану та виверження чорної грязюки на висоту до 5 метрів над рівнем моря. Козаки назвали цей та інші вулкани пеклом.
Зрозуміло, що чорноморці сприйняли «пекельні» виверження як поганий знак. Вилюднена земля спонукала їх до роздумів над причиною цього страшного безлюддя…
Взагалі, на півострові Тамань було чимало вулканів, що вивергали грязюку, в якій можна було знайти вдосталь черепків — решток грецьких та скіфських глиняних виробів, які, на думку історика Палласа, древні мешканці цієї землі могли опускати в жерла вулканів як жертвоприношення 5.
Та це не допомогло їм, адже по них сліду не залишилося, ну, хіба що ці глиняні черепки та зарослі пирієм могили у степу й в очеретах лиманів. Та ще кинджали, які нові тимчасові господарі виорювали плугом.
Спустошливі війни та масові виселення в басейні Кубані та Західного Кавказу впродовж віків набрали такого масштабу, що, на думку французького географа Елізе Реклю, жодний край у такій мірі не заслуговував на назву «країна крові», як цей. Не один раз на цій землі нові раси займали «згарища своїх попередників» 6. Від минулих господарів країни «лишались тільки географічні назви, в більшій чи меншій мірі споганені незвичним язиком чужоземців» 7.
Елізе Реклю стверджував, що «нижньодніпровські козаки» «були добре зустрінуті черкесами» 8. Черкеські князі казали чорноморцям: «Ми ніколи не думали з вами в сусідстві жити, але якщо вже так сталося, то треба жити мирно» 9.
Вісім років між ними тривали добросусідські стосунки: черкеси допомагали козаками обживатися, а, ті в свою чергу, не заперечували, щоб черкеси селитися поруч, сіяли хліб на тепер вже «козацьких» землях. Виник навіть Гривенно-Черкеський курінь, до якого записалося чимало адигів. Деякі козацькі старшини одружувались на черкешенках 10.
Але імперський Петербург вимагав від козаків просування вперед — на Закубання — на землі адизького народу. Не дивно, що невдовзі між чорноморцями й адигами почались сутички, які переросли в довготривалу війну.
Елізе Реклю зазначав, що черкеси «своїм енергійним спротивом росіянам (і українцям) набули слави героїв, поставивши себе в один ряд із найвідважнішими націями земної кулі» 11. Та, врешті-решт, чорноморці — авангард російської імперії зла — здолали опір відважної нації, і з колишніх «друзів стали переможцями» 12…
Ще в 1859 р. дослідник Паулі налічував на Західному Кавказі понад півмільйона адигів. Наприкінці сімдесятилітньої війни, в 1864-му, їх зменшилося на 200 тисяч осіб 13.
Черкеси «не побажали підкоритися волі переможців», які змушували переможених прийняти присягу на вірність цареві. Коли російське керівництво в 1864-му оголосило їм ультиматум — упродовж місяця «очистити» місцевість «під страхом бути оголошеними військовополоненими», — черкеси прийняли трагічне рішення залишити свою батьківщину 14. В них був тільки один шлях — до Оттоманської імперії, де жили їхні одновірці, та все ж зовсім чужі люди.
За період із 1 січня до 10 липня 1864 р. з портів Тамані, Анапи, Новоросійська, Туапсе, Сочі та Адлера було депортовано 256 тисяч осіб. Інші російські звіти засвідчують, що між 1858-м і 1864 роками число депортованих сягнуло майже 400 тисяч осіб. А враховуючи тих, хто покинув батьківщину до 1858 р. і після 1864 р., а також тих, хто помер у дорозі, число вигнанців (адигів та інших кавказців) слід оцінювати не менше, як у півмільйона. Лише 70 тисяч черкесів схилили голови перед завойовниками і «ціною поневолення купили собі право залишитися на своїй батьківщині» 15.
Елізе Реклю зазначав, що «деякі долини зовсім позбулись своїх попередніх жителів і порожніють в очікуванні росіян: про туземців нагадують лише цвинтарі, огорнуті гаями диких слив, груш і яблунь, переплетених виноградною лозою» 16…
Елізе Реклю відзначав рідкісну красу та вишуканість волелюбних адигів, їхню мужність і ввічливість, схильність до красномовства та поетичності, звертав увагу і на їхнє дивовижне вміння володіти зброєю та конем. Велике значення черкеси надавали освіті. Історик Белл вважав їх «найосвіченішим народом на землі» 17.
Навіть (!) якби адигейський народ був малопривабливий, то й це не виправдало б участі українських козаків-чорноморців в їхньому знищенні — на славу і процвітання Російської імперії. А черкеси були народом лицарським, в гени якого шляхетність і чистота були закладені, здається, від народження. Про це свідчить їхнє неписане зібрання законів, т. зв. Адизький етикет, який тисячі років регламентував стосунки адигів між собою та з людьми інших народностей 18.
В основі життєвої філософії адигів була повага до предків, старших, жінок та дітей. Обов'язком адига був захист не тільки своїх, а й чужих дітей — навіть із ризиком для власного життя. Адиг вважав за ганьбу не відвідати хворого, не допомогти тому, хто потрапив у біду, чи відмовити в проханні жінці. Велике значення надавалося вірності в шлюбі.
Адизький етикет суворо забороняв позбавляти життя іншу людину, засуджував злодійство, брехню, шахрайство, жадібність, лестощі, підлабузництво, хвалькуватість, зарозумілість, плітки, надмірне вживання їжі. Засуджувались вживання п'янких напоїв та лайливих слів. Адизький етикет спонукав бути гостинним, вітатися з перехожими, бажати їм добра.
Адиг вважав неприпустимим ганьбити свій рід недостойними вчинками. Тому, хто переступив норми адизького етикету, оголошувалось, що він «не адиг», що було рівнозначно смертному присуду 19.
І проти цього стародавнього і прекрасного народу Москва — примітивна, жадібна й зарозуміла — оголосила політику, яку сам Суворов назвав «політикою вогню і меча». Один лише російський генерал Петро Текелич (відомий українцям більше як Телекій) спалив близько трьохсот гірських поселень адигів 20. А «вірні козаки», вірні до нестями, — попри знищення тим же московським генералом Текелієм своєї колиски — Запорозької Січі, стали на бік історичного ворога українського та адизького народів, підняли шаблю на тих, із ким треба було жити в дружбі і любові…
Може й не варто було згадувати, що давно минуло… Хто знає, може, й забулась би «срамотня давняя година». Слава ж забулась…
Та доведеться (!) згадувати… Бо (хоч історичні помилки нас не надоумлюють) надія лишається: ну, може, хоч ця трагедія чомусь навчить нас?! Може, нарешті, схаменуться українці, обнімуться і визначать нарешті, хто є другом, а хто недругом історичним.
Правильно визначаться.
А для цього треба знати історію рідного народу.
Правдиву історію.
З усіма її жахами.
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_hist&trs=-1&key=1185954833&first=1192445034&last=1188039140
Переселення в «країну крові»
Переселення українських козаків на Кубань було гріховним від самого початку. По-перше, Чорноморське козацьке військо — хай і під тиском несприятливих обставин — але залишало свій народ сам на сам із неймовірно жорстоким, підступним і безоглядним московським завойовником, залишало на неминучу розправу; по-друге, українське козацтво переселялося на землі, які впродовж століть і тисячоліть належали іншим народам.
Так, ці землі на початку 90-х років XVIII ст. стали безлюдними. Стали безлюдними внаслідок політики випаленої землі царського уряду. Ногайські татари, які кочували на цих землях, були майже вщент винищені російськими військами під керівництвом Олександра Суворова. За свідченням Суворова, рубка татар була «жахливою». У вирішальній битві було вбито їхнього найголовнішого поводиря — кунакайського мурзу. «Татари були загнані у багнисту річку і, не бачачи порятунку, в припадку безсилої люті самі знищували свої коштовності, різали дружин і кидали у воду немовлят» 1. Решта ногайських татар була виселена росіянами на Південний Урал. Хтось врятувався, втікши за р. Кубань, до Оттоманської імперії.
І українські козаки-чорноморці повинні були закріпити російську перемогу, обжити випалені Олександром Суворовим землі, «захистити» їх, як казала цариця Катерина II, від «закубанських народів», яким ця земля, власне, і належала. Так що, переселення чорноморських козаків з України мало не тільки характер втечі від обов'язку захищати свій народ, а й всі ознаки хрестового походу, адже козацькі шаблі були спрямовані на народи, які вірили, бачте, «не в того Бога».
Яка ганьба впала на наш рід: знаючи, що таке поневолення рідного краю, підняти шаблі, щоб поневолити інший народ! Та ще й служити поневолювачу, вважати завойовників нашої Батьківщини покровителями. Мова про Катерину II та руйнівника України Григорія Потьомкіна, якого козацька верхівка вважала чомусь своїм «батьком», своїм «великим гетьманом», а його несподівану смерть сприйняла як особисте горе. І, сльозами умившись, бандуру прирікають на співучасть у злочині:
Встань, батьку, великий гетьмане, —
співала жалібно бандура.
Милостивий, великий пане,
Встань, Грицьку, промов за нас слово…
Важко назвати це лицарством… А саме таку пісню привіз військовий суддя Війська вірних козаків Антін Головатий до Петербурга, намагаючись співом чарівниці-бандури розчулили криваву імператрицю Катерину — «вражу мати», як казав Тарас Шевченко; ту, «Вторую», що «доконала вдову-сиротину».
Катерина дійсно була зачарована і зворушена. І милостиво дозволила козакам залишити напризволяще свою Батьківщину й рушати в Тмутаракань захищати нові кордони Російської імперії «від закубанських народів».
Соромно і згадувати таке…
Прибувши в серпні 1792 р. до «країни крові» (так знаменитий Елізе Реклю назвав Кубань) 2, козаки невдовзі отримали грізне попередження: взимку 1794 р. на Тамані, на Синьому пагорбі, несподівано розверзлася земля і з кратера почали вилітати великі брили на відстань до версти, а в 1796-му на поселенців налетіла чума, яка впродовж трьох років завдала великих спустошень.
Слід зазначити, що під час колонізації Кубані від різних хвороб загинула 1/6 частина переселенців 3. Однією з причин масової загибелі був несприятливий клімат вкритого болотами Кубанського краю — прийшлий люд гинув від кубанської пропасниці 4.
В 1799 р. почалося виверження на невеличкому острові Темрюк. Того ж таки року козаки стали свідками ще одного незвичайного для себе явища — появи з морських глибин вулкану та виверження чорної грязюки на висоту до 5 метрів над рівнем моря. Козаки назвали цей та інші вулкани пеклом.
Зрозуміло, що чорноморці сприйняли «пекельні» виверження як поганий знак. Вилюднена земля спонукала їх до роздумів над причиною цього страшного безлюддя…
Взагалі, на півострові Тамань було чимало вулканів, що вивергали грязюку, в якій можна було знайти вдосталь черепків — решток грецьких та скіфських глиняних виробів, які, на думку історика Палласа, древні мешканці цієї землі могли опускати в жерла вулканів як жертвоприношення 5.
Та це не допомогло їм, адже по них сліду не залишилося, ну, хіба що ці глиняні черепки та зарослі пирієм могили у степу й в очеретах лиманів. Та ще кинджали, які нові тимчасові господарі виорювали плугом.
Спустошливі війни та масові виселення в басейні Кубані та Західного Кавказу впродовж віків набрали такого масштабу, що, на думку французького географа Елізе Реклю, жодний край у такій мірі не заслуговував на назву «країна крові», як цей. Не один раз на цій землі нові раси займали «згарища своїх попередників» 6. Від минулих господарів країни «лишались тільки географічні назви, в більшій чи меншій мірі споганені незвичним язиком чужоземців» 7.
Елізе Реклю стверджував, що «нижньодніпровські козаки» «були добре зустрінуті черкесами» 8. Черкеські князі казали чорноморцям: «Ми ніколи не думали з вами в сусідстві жити, але якщо вже так сталося, то треба жити мирно» 9.
Вісім років між ними тривали добросусідські стосунки: черкеси допомагали козаками обживатися, а, ті в свою чергу, не заперечували, щоб черкеси селитися поруч, сіяли хліб на тепер вже «козацьких» землях. Виник навіть Гривенно-Черкеський курінь, до якого записалося чимало адигів. Деякі козацькі старшини одружувались на черкешенках 10.
Але імперський Петербург вимагав від козаків просування вперед — на Закубання — на землі адизького народу. Не дивно, що невдовзі між чорноморцями й адигами почались сутички, які переросли в довготривалу війну.
Елізе Реклю зазначав, що черкеси «своїм енергійним спротивом росіянам (і українцям) набули слави героїв, поставивши себе в один ряд із найвідважнішими націями земної кулі» 11. Та, врешті-решт, чорноморці — авангард російської імперії зла — здолали опір відважної нації, і з колишніх «друзів стали переможцями» 12…
Ще в 1859 р. дослідник Паулі налічував на Західному Кавказі понад півмільйона адигів. Наприкінці сімдесятилітньої війни, в 1864-му, їх зменшилося на 200 тисяч осіб 13.
Черкеси «не побажали підкоритися волі переможців», які змушували переможених прийняти присягу на вірність цареві. Коли російське керівництво в 1864-му оголосило їм ультиматум — упродовж місяця «очистити» місцевість «під страхом бути оголошеними військовополоненими», — черкеси прийняли трагічне рішення залишити свою батьківщину 14. В них був тільки один шлях — до Оттоманської імперії, де жили їхні одновірці, та все ж зовсім чужі люди.
За період із 1 січня до 10 липня 1864 р. з портів Тамані, Анапи, Новоросійська, Туапсе, Сочі та Адлера було депортовано 256 тисяч осіб. Інші російські звіти засвідчують, що між 1858-м і 1864 роками число депортованих сягнуло майже 400 тисяч осіб. А враховуючи тих, хто покинув батьківщину до 1858 р. і після 1864 р., а також тих, хто помер у дорозі, число вигнанців (адигів та інших кавказців) слід оцінювати не менше, як у півмільйона. Лише 70 тисяч черкесів схилили голови перед завойовниками і «ціною поневолення купили собі право залишитися на своїй батьківщині» 15.
Елізе Реклю зазначав, що «деякі долини зовсім позбулись своїх попередніх жителів і порожніють в очікуванні росіян: про туземців нагадують лише цвинтарі, огорнуті гаями диких слив, груш і яблунь, переплетених виноградною лозою» 16…
Елізе Реклю відзначав рідкісну красу та вишуканість волелюбних адигів, їхню мужність і ввічливість, схильність до красномовства та поетичності, звертав увагу і на їхнє дивовижне вміння володіти зброєю та конем. Велике значення черкеси надавали освіті. Історик Белл вважав їх «найосвіченішим народом на землі» 17.
Навіть (!) якби адигейський народ був малопривабливий, то й це не виправдало б участі українських козаків-чорноморців в їхньому знищенні — на славу і процвітання Російської імперії. А черкеси були народом лицарським, в гени якого шляхетність і чистота були закладені, здається, від народження. Про це свідчить їхнє неписане зібрання законів, т. зв. Адизький етикет, який тисячі років регламентував стосунки адигів між собою та з людьми інших народностей 18.
В основі життєвої філософії адигів була повага до предків, старших, жінок та дітей. Обов'язком адига був захист не тільки своїх, а й чужих дітей — навіть із ризиком для власного життя. Адиг вважав за ганьбу не відвідати хворого, не допомогти тому, хто потрапив у біду, чи відмовити в проханні жінці. Велике значення надавалося вірності в шлюбі.
Адизький етикет суворо забороняв позбавляти життя іншу людину, засуджував злодійство, брехню, шахрайство, жадібність, лестощі, підлабузництво, хвалькуватість, зарозумілість, плітки, надмірне вживання їжі. Засуджувались вживання п'янких напоїв та лайливих слів. Адизький етикет спонукав бути гостинним, вітатися з перехожими, бажати їм добра.
Адиг вважав неприпустимим ганьбити свій рід недостойними вчинками. Тому, хто переступив норми адизького етикету, оголошувалось, що він «не адиг», що було рівнозначно смертному присуду 19.
І проти цього стародавнього і прекрасного народу Москва — примітивна, жадібна й зарозуміла — оголосила політику, яку сам Суворов назвав «політикою вогню і меча». Один лише російський генерал Петро Текелич (відомий українцям більше як Телекій) спалив близько трьохсот гірських поселень адигів 20. А «вірні козаки», вірні до нестями, — попри знищення тим же московським генералом Текелієм своєї колиски — Запорозької Січі, стали на бік історичного ворога українського та адизького народів, підняли шаблю на тих, із ким треба було жити в дружбі і любові…
Може й не варто було згадувати, що давно минуло… Хто знає, може, й забулась би «срамотня давняя година». Слава ж забулась…
Та доведеться (!) згадувати… Бо (хоч історичні помилки нас не надоумлюють) надія лишається: ну, може, хоч ця трагедія чомусь навчить нас?! Може, нарешті, схаменуться українці, обнімуться і визначать нарешті, хто є другом, а хто недругом історичним.
Правильно визначаться.
А для цього треба знати історію рідного народу.
Правдиву історію.
З усіма її жахами.
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_hist&trs=-1&key=1185954833&first=1192445034&last=1188039140
Відповіді
2008.02.17 | сябр
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
то я так розумію, що робити набіги на україну то було зер гуд для ногайських татарів, а от коли наїхали на них - то вже геноцид? А скільки разів черкеси . алани та інша піздобратія ходили походами на українські землі?2008.02.17 | Tatarchuk
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
сябру, якщо коротко: ви плутаєте війну та геноцид. Військові походи за ясаком не могли бути геноцидом за визначенням, чи треба вам нагадувати деякі ази економіки?2008.02.17 | сябр
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
тобто коли татари вбивають і ведуть в рабство українців - це нормально. Коли через якийсь час українці за допомогою російської імперії вживають заходів до того, щоб ніякі татари вже ніколи не вбивали, не грабували, і не забирали їх у рабство - то це - геноцид?до речі. після походу Менглі-гірея 1482 Лівобережжя України практично обезлюділо. то це був не геноцид, нє? До речі, на південному сході теперішньої Полтавщини проживали тоді так любимі Вами татари, кабардинці та черкеси, яких запросили сюди литовські князі. так що менглі-гірей зі своїми хоробрими татарськими воїнами відрубував голови не лише українським, але й татарським чоловікам, гвалтував та забирав у полон черкешенок, прохромлював списом маленьких кабардинців. То це нарешті геноцид? адже і представники цих богообраних народів були знищені, а не лише українці, знищувати яких "з економічних міркувань" Ви дозволяєте кримським татарам у будь-яких кількостях??
2008.02.17 | Брат-1
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
сябр пише:> то я так розумію, що робити набіги на україну то було зер гуд для ногайських татарів, а от коли наїхали на них - то вже геноцид? А скільки разів черкеси . алани та інша піздобратія ходили походами на українські землі?
Ваша логика совершенно непонятна. Кто вам говорил, что некие походы были "зер гуд"? Какое это имеет отношение к описываемому эпизоду? Вы ведёте себя, как бабушка на скамейке, - "а у самой, блин, муж пьяница".
Если вас волнует тема походов, - ставьте на эту тему материалы, а не занимайтесь абсурдом: интересный материал, там рассказывается об ужасных вещах, - вы их оправдываете? При чём здесь другие события? Войну в Америке почему не вспомнили?
2008.02.17 | Гуливер
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
сябр, Вы зря в данном случае цепляетсь к крымским татарм.Любой нормальный современный человек будет порицать войны и насилие той эпохи, да как и этой.
Многие европейские нации прошли через порицание деяних своих предков.
Но тут вы должны чувстсвовать, что после походов Менгли Герая через 450 лет в Украине проживает 45 миллонов укранцев и псоле дейсвий России 0 человек крымских татар тех же ногайцев в Крыму и Южной Украине и России.
Нужно отличать уничтожение всей нации от обычного военнного насилия.
Я бы вам по рекомендовал обратиться к истории казачества. Когда казаки режут крымскую армию это еще понятно, но когда убивали самыми жестокими методами евреев, вот тут спрашивается за что?
вот почитайте тут
http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/19/kremenez-jew.php
2008.02.17 | сябр
А ві когда-нибудь слішали термин "шляхетсько-єврейська спілка?"
если совсем коротко, то шляхтичам облом было управлять своими украинскими имениями, и они давали их в аренду в основном евреям. евреи получали все, что сумеют выжать из селян сверх немалой арендной платы, установленной шляхтичем. Кроме того, именно еврей выдавал селянам ключи от церкви. которую зачастую громада арендовала у шляхтича. представляете- в то, весьма религиозное время, для КАЖДОГО богослужения выпрашивать ключи у представителя религии, которая считает Иисуса самозванцем. а христиан презрительно называет "гоями"? Представьте. если бы татарам на каждую молитву пришлось бы выпрашивать ключи от мечети, ну,например, у леонида грача или безымяннгного автора фашистской антитатарской листовки? и на левобережье ДРУГИХ евреев и других поляков практически не было. Именно поэтому уже к концу 1648 года восставшие крестьяне не оставили на территории нынешней Полтавщины в живых ни одного поляка , еврея или же украинца-прислужника поляков..В то же время (спросите у татарчука) истории известны не только казацкие полковники, но и гетманы еврейского происхождения. Еврейские корни имеют два рода полтавской старшины - Левенцы и Герцики. Шляхтич-поляк Мрозовский, ставший во время Освободительной войны на сторону угнетенных, удостоился наивысшей награды украинского народа - про него сложили песню:
Ой, Морозе-Морозенку,
Ти славний козаче.
За тобою, Морозенку,
Вся ВкраЇна плаче.
таким образом, делать из украинского народа в целом, и из казаков в частности, патологических ксенофобов. мягко говоря. некорректно. Убивали в основном, за дело-оккупантов и их пособников.
2008.02.17 | Tatarchuk
годі ідеалізації, тут всі дорослі
сябр пише:> В то же время (спросите у татарчука) истории известны не только казацкие полковники, но и гетманы еврейского происхождения. Еврейские корни имеют два рода полтавской старшины - Левенцы и Герцики. Шляхтич-поляк Мрозовский, ставший во время Освободительной войны на сторону угнетенных, удостоился наивысшей награды украинского народа - про него сложили песню:
> Ой, Морозе-Морозенку,
> Ти славний козаче.
> За тобою, Морозенку,
> Вся ВкраЇна плаче.
Це не має значення. Серед козацької старости та голоти були й люди прямо татарського й турецького походження, і ще бозна хто, навіть шотландці. Але це ніяк не визначало любові-ненавісті.
> таким образом, делать из украинского народа в целом, и из казаков в частности, патологических ксенофобов. мягко говоря. некорректно. Убивали в основном, за дело-оккупантов и их пособников.
Не ідеалізуйте, таке враження наче в дитячому садочку лекцію читаєте
2008.02.17 | сябр
Re: годі ідеалізації, тут всі дорослі
А хіба поляки не були окупантами, а євреї хіба їм не прислужували? І у поляків, і у євреїв був чудовий спосіб залишитися в живих - не пхати свого носа на Україну, а сидіти у Польщі. Так само значна частина "жертв УПА", залишившись на рідній Рязанщині, гарантовано уникла б смерті.Тому я, наприклад, не засуджую кримських татар за колабораціонізм з нацистами. У себе вдома вони мали моральне право співробітничати будь-з ким, аби звільнити свою рідну землю від російських (і українських, добавимо в дужках) окупантів, які "панаєхалі" за 200 років.2008.02.17 | Tatarchuk
Re: годі ідеалізації, тут всі дорослі
сябр пише:> А хіба поляки не були окупантами, а євреї хіба їм не прислужували? І у поляків, і у євреїв був чудовий спосіб залишитися в живих - не пхати свого носа на Україну, а сидіти у Польщі. Так само значна частина "жертв УПА", залишившись на рідній Рязанщині, гарантовано уникла б смерті.Тому я, наприклад, не засуджую кримських татар за колабораціонізм з нацистами. У себе вдома вони мали моральне право співробітничати будь-з ким, аби звільнити свою рідну землю від російських (і українських, добавимо в дужках) окупантів, які "панаєхалі" за 200 років.
Якщо чесно то мені трохи нуднувато сперечатися на теми моралі-та-права в часи заздалегідь історичні та середньовічні. Це приблизно як вас діставати "чия архитектура була кращою" (в ті самі часи).
Просто зауважу, що в вас модернові погляди на минуле, бо тоді не існувало понять "то моя земля а не їх" в етнічному сенсі, принаймні на прикордонних теренах. Так само козаччі походи на Каффу відбувалися без всякої геополітики, не курили вони перед битвою "плану Путіна" і не згибалися вночі над глобусом, застигнувши від величи причинно-наслідкових зв\язків. Це ви собі можете дозволити - як і вкласти в їхні черепи та рти занадто пафосні думки або навпаки спічі абсолютного Зла.
2008.02.17 | сябр
Так отож, годі ідеалізації.
Безперечно, і черкеси, і адиги мали право захищати свою землю. але ідеалізація адигів з черкесами тут так само недоречна. Я стикався трохи і з тими. і з іншими, і можу засвідчити - вони не найгірші в світі люди, але намальованих Вами янгольських крилець у них явно нема (як і у представників жодного з народів).2008.02.17 | сябр
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
"Но тут вы должны чувстсвовать, что после походов Менгли Герая через 450 лет в Украине проживает 45 миллонов укранцев и псоле дейсвий России 0 человек крымских татар тех же ногайцев в Крыму и Южной Украине и России.Нужно отличать уничтожение всей нации от обычного военнного насилия."
А уже через 60 лет после Второй мировой войны в мире проживает 6 млн евреев, и даже в Германии еврейская популяция активно восстанавливается. Значит ли это, что не было никакого Холокоста? А вот несчастные нацистские преступники повешены или померли в тюрьмах. Их осталось 0.
Скажу вам горькую правду: если бы не уничтожение татар в те далекие времена, то половина нынешней украины так и лежала бы диким полем. А численность украинцев так и колебалась бы между 2-4 млн. В этой войне мог выиграть только один. Украинцы выиграли, а татары проиграли. Понимаю, Вам хотелось бы, чтобы было наоборот
Поскольку НЫНЕШНИЕ крымские татары не представляют угрозы для украинского народа, я отношусь к ним хорошо и считаю, что, как государство, Украина делает недостаточно для сохранения их национальной самобытности. Всячески заботиться о крымских татарах- в интересах Украины. а значит, и моих.
2008.02.17 | Гуливер
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
сябр пише:> А уже через 60 лет после Второй мировой войны в мире проживает 6 млн евреев, и даже в Германии еврейская популяция активно восстанавливается. Значит ли это, что не было никакого Холокоста? А вот несчастные нацистские преступники повешены или померли в тюрьмах. Их осталось 0.
Остались живы те евреи, котороые не попали под руку Гитлера и те, ктороых он не успел уничтожить.
А насчёт нацистов, то нектороые из них сейчас живы, а многие бежали в Южную Америку и любовались местной природой.
> Скажу вам горькую правду: если бы не уничтожение татар в те далекие времена, то половина нынешней украины так и лежала бы диким полем. А численность украинцев так и колебалась бы между 2-4 млн. В этой войне мог выиграть только один. Украинцы выиграли, а татары проиграли. Понимаю, Вам хотелось бы, чтобы было наоборот
Хочу вас "разочаровать", что это не казаки выграли, а они первые проиграли, а потом Крым проиграл, а выграла Российская империя, и то благодаря наивности казачков
> Поскольку НЫНЕШНИЕ крымские татары не представляют угрозы для украинского народа, я отношусь к ним хорошо и считаю, что, как государство, Украина делает недостаточно для сохранения их национальной самобытности.
Вы тут конечно преувеливаете, можно подумать, что выступает МИД на сессии ООН.
>Всячески заботиться о крымских татарах- в интересах Украины. а значит, и моих.
Да да , у тут вот сербы притесняли албанцев, а смотрите как все получилось
Так, что любите и заботись
2008.02.17 | Гуливер
Re: Переселення в «країну крові». Нищення ногайців та черкесів (л)
Сябр, ну скажите, что это серьёзно. Евреев убивали потому что ключи от церкви не давали.Я вам дал сслыку, на такой не каждый способен.
И там где убивали евреев , церквей то не было, наверное.