МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Офф-топ, но не совсем...

04/10/2008 | Chief
Интересно, возглавит ли теперь Госкомархив специалист (не все ж арматурщицам-монтажницам рулить в архивах)? То есть человек, который закончил Историко-архивный институт и работал много лет в этой структуре? Или "пятый пункт" и здесь крымскому татарину закроет дорогу?


Кабмин уволил А.Гинзбург с должности председателя Госкомархива.

РБК-Украина, 10.04.2008, Киев 20:07


Кабмин уволил Анну Гинзбург с должности председателя Госкомархива. Такое решение принято сегодня на заседании правительства, сообщил журналистам министр Кабинета министров Петр Крупко. Он уточнил, что это было сделано по требования министров, вошедших в правительство по квоте НУ-НС.

Напомним, что ранее сегодня Вячеслав Кириленко завил, что политсовет НУ-НС требует от правительства уволить с должности председателя Госкомархива, представительницу КПУ Анна Гинзбург, "которая не только не имеет гуманитарного образования, а ведет на этом посту активную антиукраинскую деятельность, преследует настоящих специалистов архивного дела, заявляет о намерениях засекретить информацию о преступлениях коммунистического режима".

Відповіді

  • 2008.04.14 | Tatarchuk

    Удод

    Вместо арматурщицы в Госкомархив назначили Удода

    Кабинет Министров назначил Александра Удода председателем Государственного комитета архивов.


    Об этом говорится в распоряжении Кабмина 594-р от 10 апреля.

    Как сообщалось, 10 апреля Кабинет Министров уволил арматурщицу Ольгу Гинзбург с должности председателя Государственного комитета архивов.

    7 сентября 2007 года Кабмин уволил Геннадия Боряка с должности председателя Госкомархива и назначил на эту должность Ольгу Гинзбург.


    Украинские новости

    14 апреля 2008. 14:30
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2008.04.14 | Chief

      Re: Удод

      Tatarchuk пише:
      > Вместо арматурщицы в Госкомархив назначили Удода
      >
      > Кабинет Министров назначил Александра Удода председателем Государственного комитета архивов.

      Да, я тоже читала информацию и теперь думаю - этот неизвестный мне товарищ имеет такое же отношение к архивам, как и арматурных дел мастерица или все-таки чуть поближе...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2008.04.14 | Tatarchuk

        Професор, доктор історичних наук, заввідділу української історіо

        http://www.umoloda.kiev.ua/number/740/287/26907/

        В історії не повинно бути кумирів
        У нових шкільних підручниках з історії вчителі та учні сенсацій не побачать, i Помаранчева революцiя на сторiнках залишиться, каже головний редактор видавництва «Генеза» Олександр Удод
        Оксана НИЧИПОРУК



        Останні п'ятнадцять років життя українців були щедро «приправлені» історичними подіями: студентське голодування, підняття синьо-жовтого прапора, незалежність, Помаранчева революція. Як будуть висвітлюватися цi та iншi політичні події у навчальній літературі, цікавить і їх «винуватців», і все суспільство. До речі, у «Новому довіднику з історії України» за 2006 рік останнім записом все ще є такий: «Відповідно до Конституції України, Президент призначив Прем'єр-міністром України провідного лідера Помаранчевої революції Юлію Тимошенко. Країна вступила в новий історичний період свого розвитку».

        Як планують донести до школярів інформацію про сучасний розвиток України, «УМ» розповів доктор історичних наук, головний редактор видавництва «Генеза» Олександр Удод.



        Колись політологія стане обов'язковим предметом у школі
        — Олександре Андрійовичу, писати в підручниках про те, що відбувалося в усіх на очах, нелегко. Як висвітлюються останні історичні події в підручниках?

        — Почну з того, яка традиція склалася в Україні. В радянський період і після 1991 року у нас був і залишається такий підхід: сучасна історія — події останніх років, місяців і днів до моменту виходу підручника повинні туди ввійти. Тобто ми не відмежовуємося від сучасної історії. У європейських країнах дещо інші підходи. У Франції був складний період після 1945 року. Склалася непроста внутрішньополітична ситуація, яка не знаходила одностайної оцінки в суспільстві. Тому у 1980 роках сучасну історію Франції дописували тільки до 1945 року. Закінчилася Друга світова — і ставили крапку. Але у французьких учнів була інша «компенсація». Там, як і в багатьох західноєвропейських державах, дуже добре розвинута наука політологія. Вивчаючи політологію у середніх навчальних закладах, вони мали можливість вивчати сучасні події. У нас же до 1991 року політологія як наука не розвивалася. І хоча сьогодні «процес пішов», та в школах вона не вивчається. Тому цю важку, невдячну й небезпечну ношу — давати трактування сучасних подій в історії України — взяли на себе історики. Через це у нас збереглася й утвердилася традиція давати пояснення тих процесів, які відбуваються. Можливо, ми і вийдемо на рівень, коли політологія стане обов'язковим предметом у школі, й оцінка сучасних політичних подій перекочує до політології, а в найближчій перспективі (це десятки років) сучасна історія України так і залишиться у шкільних підручниках.

        — Як саме подаються вчорашні факти у навчальній літературі?

        — Предмет історії розщеплюється на два курси — курс всесвітньої історії і курс історії України. Історична освіта побудована за лінійним принципом. Тобто діти вивчають системний курс у хронологічній послідовності із шостого класу до дванадцятого. У Росії є концентричний підхід. До сучасної історії у них звертаються двічі. У нас є так званий пропедевтичний курс — це вступ до історії України, який вивчається у 5 класі. Призначення пропедевтики — пробудити інтерес до рідної історії, до України. Тут у спрощеній формі, у вигляді оповідань і найяскравіших епізодів історії викладають курс від початків історії до XXI століття. У нас сучасна історія може викладатися у п'ятих класах дванадцятирічної школи та одинадцятих класах. Сучасною навчальною програмою передбачено у 5 класі вивчення таких подій: розпад СРСР, здобуття незалежності, Конституція України, територія, населення і сучасна Україна у Європі та світі, що і включає останні події. Це програмна вимога.

        — Що ж конкретно ми бачимо у підручниках?

        — Сьогодні у школах діють два підручники для 5 класу, які видані нашим видавництвом. Перший — учителів-практиків Віталія Власова та Оксани Данилевської, а другий — Віктора Мисана, відомого рівненського вченого, єдиного в Україні, хто захистив кандидатську дисертацію з проблем пропедевтики історії. У книжках сучасна історія починається з подій 24 серпня 1991 року. Інформація нейтральна, незаполітизована. Кожного разу, коли Міністерство освіти і науки замовляє підручник, ми з авторами доводимо події до моменту виходу книжки. Ось, зверніть увагу (показує книжку), у варіанті підручника, який видано у 2004 році подій про Помаранчеву революцію, звісно, не могло бути. Минулорічний випуск коротко вміщає цю інформацію — абзац-два. Текст виважений, нейтральний, як і вчить методика і методологія історії — давати різні точки зору, не нав'язувати жодної позиції. Учитель і учні самі повинні визначитися з оціночним компонентом змісту історичної освіти. У посібниках подається точна інформація. Наприклад, вибори 2004 року — були зловживання. Це факт, який не викликає заперечення. Потім повторні вибори, далі люди вийшли з протестами на площі під помаранчевими прапорами. У результаті 26 грудня Президентом був обраний Віктор Ющенко. Цілком об'єктивна інформація.

        «Переписувати історію ми не будемо»
        — Яку реакцію це викликало, адже одностайної оцінки щодо цих подій не було?

        — У зв'язку з тим, що згадка про Помаранчеву революцію з'явилась у підручниках, ось уже рік надходять усякого роду запитання, критичні зауваження: повинна Помаранчева революція бути описана в підручниках чи ні. Моя позиція як історика та людини, причетної до історичної освіти, — так, повинна бути. Тому що Помаранчева революція як факт була. Ми можемо оцінювати її за різними параметрами, але це історіографічний факт. Міністру освіти Станіславу Ніколаєнку, нашим авторам уже ставили запитання: чи будете переписувати історію, адже «помаранчеві» зазнали поразки, реванш отримали «біло-голубі»... Ні, переписувати історію ми не будемо.

        — Що означає — переписувати історію?

        — Я у травні цього року був на ІІІ Міжнародному науковому Конгресі українських істориків у Луцьку, і там виступав із доповіддю про так зване переписування історії. Переписування історії — це нормальне явище. Це закономірний розвиток історичної науки. В історії було, на жаль, багато міфів. Наприклад, про Павлика Морозова, якого вбив не рідний дід, а енкаведисти? Просто треба було знайти прецендент, щоб розкрутити кампанію проти куркулів. Батько Павлика був головою сільради і видавав селянам довідки, що вони не куркулі. Суть цього конфлікту — сімейні негаразди. Батьки Павлика Морозова розлучилися. Був судовий процес, на якому був присутній Павлик. І головне — Павлик Морозов ніколи не був піонером. А його завжди зображали у галстуці, якого він ніколи не носив. Сьогодні від цих неправдивих міфів важко звільнитися. Що цікаво, партія дала вказівку, щоб у кожному регіоні знайшли таких «героїв». У Дніпропетровському архіві я знайшов документи, що засвідчують, як убивство дитини на полі використали і розписали аналогічно до випадку з Павликом Морозовим. Я вважаю, що в історії не повинно бути кумирів. Тобто їх не має бути у навчанні учнів, поданні фактів. Історичне виховання закладає у дітей потенціал патріотизму. Героїзм — це вид смерті, а не життя. Якщо ми закликаємо молодь до героїзму, це означає віддати життя.

        Недаремно біблійська мудрість твердить: «Не створюй собі кумира». Більшовики штучно вводили в історію міфи. Але вони «розсипалися».

        Ми не можемо змусити кожне покоління дивитися на минуле свого народу очима попереднього. Міняються цінності. Сьогодні ми гнівно засуджуємо Голодомор, масові репресії, тому що людину проголосили найвищою цінністю. Історія мусить оперувати новими філософськими підходами — людина в центрі. У радянський період в історії переважали ідеологічні моменти. На вивчення подій Великої Вітчизняної війни відводили 22—25 уроків: третину навчального плану у випускному класі. Але при цьому випадали головні обставини: як жили люди в умовах війни? Ми повертаємо в історію повсякденність. Тобто життя людини безпосередньо. Оці речі змушують переписувати історію. Але переписування історії, на жаль, буває кон'юнктурним. Це ми, наприклад, переживали у часи генеральних секретарів. За Сталіна всю війну пояснювали, як десять сталінських ударів. При Хрущові вже інакше писали. Брежнєв прийшов — виявилося, що основні події війни були на території «малої землі». Це, звичайно, не до честі істориків, а також держави і політичних партій. Бо вони не мають права втручатися у зміст історичної науки та історичної освіти, як вони це робили.

        Політичні партії і зараз намагаються впливати на висвітлення історії
        — А тепер намагаються партії чи держава диктувати «правильне» в історії?

        — Оскільки я і в Інституті історії працюю, і у видавництві, то міг безпосередньо відслідковувати ці процеси за останні 15 років. Ми не тільки в плані історичної науки та освіти відчуваємо пережитки старих часів. Наслідки тоталітарної держави, коли був повсюдний контроль, зникають. Але видно по партіях, які звикли до монополії на істину, що вони продовжують стару політику. Найбільшу увагу до історичної освіти та науки проявляють Комуністична та Соціалістична партії. Судовими позовами, листами, зверненнями засипали Міністерство освіти і науки України. Постійно закидають і нам, що ми неправильно висвітлюємо події Великої Вітчизняної війни, що ми бандерівців ввели в книжку, що ми підняли на щит ОУН і УПА, а цього не слід було робити. Постійно такий тиск відчувається. Хочу відразу сказати, що, до честі Міністерства освіти, нашого видавництва, ми відкидаємо такi політичнi, ідеологічнi закиди на нашу адресу і відстоюємо наукову позицію. Хоча від декого з державних керівників, чиновників з органів освіти лунає думка, що історія — предмет небезпечний, політично-ідеологічний, тут і державна ідеологія повинна бути закладена. Отже, давайте зробимо один підручник, де викладуть офіційну точку зору. Відразу хочу сказати, що офіційної історії немає і не повинно бути взагалі. Це те саме, що державна мова чи офіційна мова. Це лише гра слів, дефініцій. Повинно бути два — три підручники, які відповідали б державному стандарту і навчальній програмі. А варіанти викладення підбору фактів, подій для пояснення суті процесів, які відбуваються, — це прерогатива та свобода творчості автора.

        Міністерство зобов'язалося видавати за державний кошт підручники для 6-х, 7-х і т. д. класів, як мінімум, у трьох різних варіантах. Це нормальний сучасний європейський підхід. Повинна бути варіативна історія. Ми утверджуємо плюралізм в історичній науці. У німецькій науковій літературі була така думка, озвучена Дільтеєм, що ми вивчаємо точні науки, а історію осягаємо. Історію треба навчитися розуміти, осягати. Головне не підходити до історії з таких канонів, як судити чи засудити: хто був героєм, зрадником, ворогом українського народу. Не це треба шукати в історії. А шукати ті моменти, які висвітлюють поступ України.

        — Чому ж ми не бачимо цього року підручників з історії, де описані події, що відбувалися цього літа у парламенті?

        — Крім проблем наукового аспекту, історична наука має ще й економічний. Я завжди кажу: коли стикаються проблеми економіки і педагогіки чи освіти, то хто виграє, зразу зрозуміло — економіка. Вона диктує порядок забезпечення підручниками навчальних закладiв. Підручники друкуються один раз на п'ять років. Ми видрукували «Вступ до історії» для 5 класу. Він буде дійсним до 2010 року. Ясна річ, що події, які сталися з 2006 по 2010 роки сюди не потрапили. Я не раз вносив пропозицію видавати щороку три книжки: «Всесвітня історія» та «Новітня історія України» за 11 клас і «Вступ до історії» для 5 класу.

        — Який вихід iз цієї ситуації?

        — Є кілька виходів. Перший. Видавництво «Генеза» разом з Інститутом історії, починаючи з 2006 року, вводять у практику видання додатків до підручника. У книзі про другий період новітньої історії вже добре відомих експертів сучасних подій Станіслава Кульчицького та Юрія Шаповала подані події до 2001 року. Ми з цього року, думаю, з 1 вересня, випустимо додаток за 2001—2006 роки. Невелика брошура на 56 сторінок, але вміщує опис подій до середини липня цього року. Тут процеси і факти напередодні 15-ї річниці незалежності. Додаток вже друкують.

        Другий варіант — це самопідготовка вчителя. Складовою частиною підготовки історика є знання політології, соціології, вміння аналізувати події та прогнозувати їхнiй розвиток. Я свого часу викладав історію у випускному класі. Пам'ятаю, що кожен урок з учнями починали з аналізу програми «Час». Аналізували економічні, політичні причини подій. Запитував: як ви думаєте, що буде далі? Чому б сьогодні не говорити з учнями про газ і нафту у взаєминах між Росією та Україною? Це ж усі обговорюють. Цим і повинні займатися вчителі.

        По-третє, на допомогу учителю виходять «Український історичний журнал», «Історичний журнал» та періодичні видання — журнал «Історія у школах України» та газета «Історія України». Там історики дають оцінку сучасним подіям, подають нові підходи в історичній освіті. Я не думаю, що сьогодні вчитель дезорієнтований чи обеззброєний. Це не та ситуація, що була, скажімо, у 1989—91 роках, коли вся стара історія була перекреслена. А сьогодні і підручники стабільні, і маса різного додаткового матеріалу. Якісний підручник — це добре, але учні люблять той предмет, учителя якого полюблять.



        ДОСЬЄ «УМ»
        Олександр Удод

        Професор, доктор історичних наук, заввідділу української історіографії та спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України.

        Народився у селі Тарасівка Пологівського району Запорізької області. Навчався на історичному факультеті Запорізького державного педінституту. До 1992 року працював педагогом. Очолював Дніпропетровське управління освіти. У 2000 році захистив докторську дисертацію «Роль історичної науки та освіти у формуванні духовних цінностей українського народу».

        Олександр Андрійович є автором понад 220 наукових праць. З 2001 року — головний редактор видавництва «Генеза», яке веде свою історію від 1992 року. Пріоритетним у діяльності видавництва є випуск навчальної літератури.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2008.04.14 | Chief

          Re: Професор, доктор історичних наук, заввідділу української історіо

          И на том спасибо.

          Еще и земляк практицки :)
        • 2008.04.14 | Chief

          Re: Професор, доктор історичних наук, заввідділу української історіо

          Хотя если уж совсем по-хорошему, то возглавлять такое ведомство должен не историограф и не издатель, а архивист - то есть человек, который знает архивную жизнь не как пользователь, а как практик.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2008.04.14 | Tatarchuk

            Re: Професор, доктор історичних наук, заввідділу української історіо

            Chief пише:
            > Хотя если уж совсем по-хорошему, то возглавлять такое ведомство должен не историограф и не издатель, а архивист - то есть человек, который знает архивную жизнь не как пользователь, а как практик.

            Ну не знаю. Мне кажется что проблемы архивного дела очевидны любому историку, а издателю-историку тем более. Конечно если в самом госархиве остались собственно архивисты.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2008.04.14 | Chief

              Re: Професор, доктор історичних наук, заввідділу української історіо

              Tatarchuk пише:
              > Chief пише:
              > > Хотя если уж совсем по-хорошему, то возглавлять такое ведомство должен не историограф и не издатель, а архивист - то есть человек, который знает архивную жизнь не как пользователь, а как практик.
              >
              > Ну не знаю. Мне кажется что проблемы архивного дела очевидны любому историку, а издателю-историку тем более. Конечно если в самом госархиве остались собственно архивисты.

              Пан Татарчук, у меня есть подозрение, что Вы в архиве никогда не были :) А если серьезно, есть полно имманентных проблем архивного дела, которые глазу человека, который там не трудился, не видны. Более того, даже человеку с историко-архивным образованием, но который не работал в архиве как сотрудник (как я, например) - они также не видны. В данном случае я за профессионалов-практиков.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua