Рідний Крим - репортаж на Главреде
06/26/2008 | Wrangler
Рідний Крим
Світлана Пиркало, письменниця, Лондон
Вирушаючи в Крим у відрядження – писати репортажі для Бі-Бі-Сі, – я думала над традиційними кримськими питаннями останніх років.
Крим, ментально, – це Україна чи Росія? Чи є в Криму приховані перли, які варто їхати шукати за нинішніми цінами? Чи збереглося там хоч що-небудь з нашого дитинства?
Ми з батьками їздили в Крим кілька разів, завжди – дикунами. Їх іще називали «індусами»: індивідуально устраівающієся. Уперше поїхали в Алушту, коли мені було три роки. Пам’ятаю, як батьки смажили просто на пляжі шашлик на гілках, які нападали туди зі скелі. Татові тоді було менше, ніж мені зараз. На фотографіях він стрибає з пірса в воду, а на його тілі, рельєфному, як на грецьких статуях, – видно кожен м’яз.
З наступної поїздки запам’яталися помідори. Вони росли в квартирної хазяйки, яка здавала нам півсараю. Я все ходила за нею, жадібно дивилася на ті зелено-бурі помідори й казала, що вони вже майже стиглі. Хазяйка мене ігнорувала й помідорами не ділилася. Для неї – у регіоні, де великих зарплат у простих людей тоді не було й тепер нема, – кожен помідор означав копійку, відкладену на зиму.
Потім уже я прочитала книжку «Легенди Криму», і ми їздили в Бахчисарай, ходили на Чуфут-Кале, шукали залишки татарської культури. Перші татари повернулися до Криму ще за радянських часів, але видно їх стало лише на початку 1990-х. Про депортацію й величезну трагедію цього народу я тоді не знала. Якось обтічно говорилося про «переселення», але ось моя бабуся Маруся – з північно-осетинського села, заснованого переселенцями з Полтавщини. Вона повернулася на батьківщину предків без особливих проблем. Про масштаби й жорстокість примусового виселення татар писали потім українські патріотичні видання. Але на емоційному рівні це починаєш розуміти лише тоді, коли дивишся в очі людей, які приїхали помирати на Батьківщину. Залишивши могили рідних в Узбекистані.
Татар у Криму близько 270 тисяч. Боюсь збрехати, але кажуть, що це приблизно 17% населення півострова. Кажуть також, що ще десятки тисяч чекають можливості повернутися з Узбекистану, куди весь народ вивезли в товарняках за наказом товариша Сталіна в травні 1944 року. Кажуть, під час переселення та на новому місці загинуло до половини кримських татар. Якщо це не геноцид, то що? Але в боротьбі за визнання цієї трагедії геноцидом кримські татари наштовхуються на ті ж проблеми, що й українці з Голодомором: багато росіян вважають це спробами покласти відповідальність безпосередньо на російський народ. Вони кажуть: ми також страждали, гинули й голодували, чому ми маємо нести моральну відповідальність ще й за це?
Гіди в Ханському палаці в Бахчисараї – і досі слов’яни. Але голова райдержадміністрації Бахчисарайського району та його заступники – татари. Один із них повів нас до реш¬ток старовинної медресе (релігійно-світської школи) з ланцюгом, що висить поперек дверей: аби зайти, треба нагнутися, таким чином схилившись перед знаннями. Поряд стоїть новіша будівля медресе, збудована просвітником Ізмаїлом Гаспринським. Там відбувається напівофіційна виставка кримськотатарських художників. Трохи не половина картин присвячена двом великим подіям: переселенню й поверненню. Багато з полотен вражаюче добре написані. Одна з серій показує старих і жінок, що вже стомилися плакати, за ґратами вагона, тут-таки радянський офіцер-татарин, який повернувся з війни, а родини немає. Він починає занадто гучно питати, що з ними сталося, й гримить на десять років у Сибір.
Кримські татари сьогодні – переважно освічені люди, багато з них говорять українською. Усі, з ким я поспілкувалася, кажуть, що пов’язують майбутнє Криму лише з незалежною Україною. Але у них багато проблем. Слов’янське населення дратують шалмани в недозволених місцях, повторні самозахоплення татарами землі. Татари намагаються відкривати малі бізнеси; у Сімферополі в обох ресторанах, куди я ходила, страшенно смачний шашлик. Але в обох на підлозі жлобська плитка, сидять одні чоловіки, обслуговують їх незадоволені жінки, компанії цілий день п’ють чай і часом матюкаються.
– Узбекистан даремно не минається, – зітхає моя колега.
http://www.glavred.info/archive/2008/06/25/100924-9.html
Світлана Пиркало, письменниця, Лондон
Вирушаючи в Крим у відрядження – писати репортажі для Бі-Бі-Сі, – я думала над традиційними кримськими питаннями останніх років.
Крим, ментально, – це Україна чи Росія? Чи є в Криму приховані перли, які варто їхати шукати за нинішніми цінами? Чи збереглося там хоч що-небудь з нашого дитинства?
Ми з батьками їздили в Крим кілька разів, завжди – дикунами. Їх іще називали «індусами»: індивідуально устраівающієся. Уперше поїхали в Алушту, коли мені було три роки. Пам’ятаю, як батьки смажили просто на пляжі шашлик на гілках, які нападали туди зі скелі. Татові тоді було менше, ніж мені зараз. На фотографіях він стрибає з пірса в воду, а на його тілі, рельєфному, як на грецьких статуях, – видно кожен м’яз.
З наступної поїздки запам’яталися помідори. Вони росли в квартирної хазяйки, яка здавала нам півсараю. Я все ходила за нею, жадібно дивилася на ті зелено-бурі помідори й казала, що вони вже майже стиглі. Хазяйка мене ігнорувала й помідорами не ділилася. Для неї – у регіоні, де великих зарплат у простих людей тоді не було й тепер нема, – кожен помідор означав копійку, відкладену на зиму.
Потім уже я прочитала книжку «Легенди Криму», і ми їздили в Бахчисарай, ходили на Чуфут-Кале, шукали залишки татарської культури. Перші татари повернулися до Криму ще за радянських часів, але видно їх стало лише на початку 1990-х. Про депортацію й величезну трагедію цього народу я тоді не знала. Якось обтічно говорилося про «переселення», але ось моя бабуся Маруся – з північно-осетинського села, заснованого переселенцями з Полтавщини. Вона повернулася на батьківщину предків без особливих проблем. Про масштаби й жорстокість примусового виселення татар писали потім українські патріотичні видання. Але на емоційному рівні це починаєш розуміти лише тоді, коли дивишся в очі людей, які приїхали помирати на Батьківщину. Залишивши могили рідних в Узбекистані.
Татар у Криму близько 270 тисяч. Боюсь збрехати, але кажуть, що це приблизно 17% населення півострова. Кажуть також, що ще десятки тисяч чекають можливості повернутися з Узбекистану, куди весь народ вивезли в товарняках за наказом товариша Сталіна в травні 1944 року. Кажуть, під час переселення та на новому місці загинуло до половини кримських татар. Якщо це не геноцид, то що? Але в боротьбі за визнання цієї трагедії геноцидом кримські татари наштовхуються на ті ж проблеми, що й українці з Голодомором: багато росіян вважають це спробами покласти відповідальність безпосередньо на російський народ. Вони кажуть: ми також страждали, гинули й голодували, чому ми маємо нести моральну відповідальність ще й за це?
Гіди в Ханському палаці в Бахчисараї – і досі слов’яни. Але голова райдержадміністрації Бахчисарайського району та його заступники – татари. Один із них повів нас до реш¬ток старовинної медресе (релігійно-світської школи) з ланцюгом, що висить поперек дверей: аби зайти, треба нагнутися, таким чином схилившись перед знаннями. Поряд стоїть новіша будівля медресе, збудована просвітником Ізмаїлом Гаспринським. Там відбувається напівофіційна виставка кримськотатарських художників. Трохи не половина картин присвячена двом великим подіям: переселенню й поверненню. Багато з полотен вражаюче добре написані. Одна з серій показує старих і жінок, що вже стомилися плакати, за ґратами вагона, тут-таки радянський офіцер-татарин, який повернувся з війни, а родини немає. Він починає занадто гучно питати, що з ними сталося, й гримить на десять років у Сибір.
Кримські татари сьогодні – переважно освічені люди, багато з них говорять українською. Усі, з ким я поспілкувалася, кажуть, що пов’язують майбутнє Криму лише з незалежною Україною. Але у них багато проблем. Слов’янське населення дратують шалмани в недозволених місцях, повторні самозахоплення татарами землі. Татари намагаються відкривати малі бізнеси; у Сімферополі в обох ресторанах, куди я ходила, страшенно смачний шашлик. Але в обох на підлозі жлобська плитка, сидять одні чоловіки, обслуговують їх незадоволені жінки, компанії цілий день п’ють чай і часом матюкаються.
– Узбекистан даремно не минається, – зітхає моя колега.
http://www.glavred.info/archive/2008/06/25/100924-9.html
Відповіді
2008.06.26 | Mustafa
Re: Рідний Крим - репортаж на Главреде
Да, у вас очень богатая история, вы очень много натерпелись от "товариша" Сталина, вы даже оставили могилы своих предков и приехали в Крым, чтобы быть похороненными на родной земле, но вы, оказывается, как были "чебуречниками" и "азиатами", так ими и остались.Кому как, а я именно так и понял.
2008.06.26 | Tatarchuk
Re: Рідний Крим - репортаж на Главреде
Mustafa пише:> Да, у вас очень богатая история, вы очень много натерпелись от "товариша" Сталина, вы даже оставили могилы своих предков и приехали в Крым, чтобы быть похороненными на родной земле, но вы, оказывается, как были "чебуречниками" и "азиатами", так ими и остались.
>
> Кому как, а я именно так и понял.
Наведіть цитати, які вас на це наштовхнули.
2008.06.26 | Mustafa
Re: Рідний Крим - репортаж на Главреде
> Про масштаби й жорстокість примусового виселення татар писали потім українські патріотичні видання. Але на емоційному рівні це починаєш розуміти лише тоді, коли дивишся в очі людей, які приїхали помирати на Батьківщину. Залишивши могили рідних в Узбекистані.+
> до реш¬ток старовинної медресе (релігійно-світської школи) з ланцюгом, що висить поперек дверей: аби зайти, треба нагнутися, таким чином схилившись перед знаннями.
+
> у Сімферополі в обох ресторанах, куди я ходила, <...> на підлозі жлобська плитка, сидять одні чоловіки, обслуговують їх незадоволені жінки, компанії цілий день п’ють чай і часом матюкаються.
> – Узбекистан даремно не минається, – зітхає моя колега.
-
Почему были замечены именно "мужчины", официантки именно "женщины" + недовольные (или неудовлетворенные?), "целый день(!) пьют чай", и "временами матюкаются". Если это не образ азиатчины, тогда что? По тексту складывается очень характерный общий портрет. Зачем его рисовать? Мы теперь пишем о представителях народа по тому, как они развлекаются в кабаках? А ведь, складывается именно такое впечатление. А последняя фраза, вообще, звучит как оправдание. Зачем оправдываться?
2008.06.27 | Брат-1
Кабак кабаку рознь
Mustafa пише:> Почему были замечены именно "мужчины", официантки именно "женщины" + недовольные (или неудовлетворенные?), "целый день(!) пьют чай", и "временами матюкаются".
А вот на то, что они пьют именно чай, письменница обратила совершенно неадекватное внимание. Не знаю, что пьют в Лондоне, - думал, тоже чай, - но в других "кабаках" обычно наливают и пьют, даже и целый день, - нечто совсем другое.
Хотя до Астаховой этой леди, несомненно, очень далеко.
2008.06.26 | Гиді-татари
Качество на уровне "Интера"
> Світлана Пиркало, письменниця, Лондон> Гіди в Ханському палаці в Бахчисараї – і досі слов’яни.
Эти пять байтов негативной информации - всё, что зацепилось в голове у Свитланы Пыркало (пысьменныци, Лондон) про Ханский Дворец после полуторачасовой подробнейшей беседы и прогулки с Гайворонским, который, наверняка, по своему обыкновению выложил ей гигабайты и терабайты эксклюзивной информации, какую не найдешь в учебниках.
Гиды-татары в Ханському палаци, разумеется, Свитлане Пыркало (пысьменныци, Лондон) не заметились и не запомнились. Правильно: че их там запоминать! Путались там под ногами азиаты какие-то, не разберешь, кто...
Зато в деталях запомнился кабак.
Качество на уровне "Интера". Совок с его специфическим отношением к татарам неистребим. От этого не лечит даже пысьменныцьтво в Лондоне.
2008.06.27 | Лозина-Лозинский
Re: Качество на уровне "Интера"
Гиді-татари пише:> Совок с его специфическим отношением к татарам неистребим. От этого не лечит даже пысьменныцьтво в Лондоне.
Нужно привыкать, что такое положение вещей есть базовым и не изменится в среднесрочной перспективе.
То есть крымский взгляд, крымский подход к истории и текущему положению - дело только крымчан. Другими словами - никто за пределами Крыма (не родившийся в Крыму) настоящий крымский политесс не может воспроизвести.
И потому не стоит обольщаться ни писменныцями з Лондону, ны митцямы з Львову, ни демекратами-правозащитниками из Москвы. Их высказывания о Крыме всегда будут в какой то степени бестактны.
2008.06.27 | Брат-1
Re: Качество на уровне "Интера"
Лозина-Лозинский пише:> Гиді-татари пише:
>
> > Совок с его специфическим отношением к татарам неистребим. От этого не лечит даже пысьменныцьтво в Лондоне.
>
> Нужно привыкать, что такое положение вещей есть базовым и не изменится в среднесрочной перспективе.
>
> То есть крымский взгляд, крымский подход к истории и текущему положению - дело только крымчан. Другими словами - никто за пределами Крыма (не родившийся в Крыму) настоящий крымский политесс не может воспроизвести.
>
> И потому не стоит обольщаться ни писменныцями з Лондону, ны митцямы з Львову, ни демекратами-правозащитниками из Москвы. Их высказывания о Крыме всегда будут в какой то степени бестактны.
Возможно, у меня субъективный взгляд, - но американцы, приезжающие в Крым, - из тех, с кем довелось общаться, - осведомлены о Крыме часто лучше, чем киевляне, москвичи или те же европейцы. Особенно контрастным это выглядит на фоне мифа об американцах, как тупых жлобах, не умеющих найти собственной страны на глобусе.
2008.06.27 | Лозина-Лозинский
Re: Качество на уровне "Интера"
Брат-1 пише:> Возможно, у меня субъективный взгляд, - но американцы, приезжающие в Крым, - из тех, с кем довелось общаться, - осведомлены о Крыме часто лучше, чем киевляне, москвичи или те же европейцы. Особенно контрастным это выглядит на фоне мифа об американцах, как тупых жлобах, не умеющих найти собственной страны на глобусе.
К Вам, Брат-1, наверное неосведомленные американцы просто боятся подойти. Выбирают между собой только самых осведомленных, и подсылают.
2008.06.27 | Брат-1
Воможно более простое объяснение
Лозина-Лозинский пише:> Брат-1 пише:
> > Возможно, у меня субъективный взгляд, - но американцы, приезжающие в Крым, - из тех, с кем довелось общаться, - осведомлены о Крыме часто лучше, чем киевляне, москвичи или те же европейцы. Особенно контрастным это выглядит на фоне мифа об американцах, как тупых жлобах, не умеющих найти собственной страны на глобусе.
>
>
>
>
> К Вам, Брат-1, наверное неосведомленные американцы просто боятся подойти. Выбирают между собой только самых осведомленных, и подсылают.
Воможно, американцы стараются побольше узнать о стране, в которую едут, чем другие. Особенно, если едут туда не оттянуться на неделю, - а для этого им Крым не очень и нужен, - а пожить год-два, поработать.
2008.06.27 | Маклай
Вкус помидоров
Лозина-Лозинский пише:> То есть крымский взгляд, крымский подход к истории и текущему положению - дело только крымчан. Другими словами - никто за пределами Крыма (не родившийся в Крыму) настоящий крымский политесс не может воспроизвести.
> И потому не стоит обольщаться ни писменныцями з Лондону, ны митцямы з Львову, ни демекратами-правозащитниками из Москвы. Их высказывания о Крыме всегда будут в какой то степени бестактны.
Это да. Но тут уместно небольшое принципиальное дополнение. Тот, кто едет в Крым с намерением изучить его, узнать и увидеть своими глазами, кто дает себе труд встретиться с местными экспертами и всерьез осмыслить их информацию, тот вполне способен сложить весьма и весьма адекватное представление о ситуации - порой куда более адекватное, чем имеет большинство крымчан. Примеры мне знакомы.
Но это только в том случае, когда человек едет в Крым, чтобы познавать его и чему-то здесь научиться.
А когда, отправляясь сюда, ты уверен, что все знаешь о Крыме (потому что в восемьдесят лохматом году провел тут три недели в пансионате и ел здесь зеленые помидоры) и стремишься втиснуть реальный Крым в свое поверхностное представление о нем, то получается и бестактность, и невежество, и совок. И никакие эксперты тебе, разумеется, ничем не помогут. Зачем? Ведь ты и так все знаешь о Крыме. Остается только набрать подходящей фактологии, чтобы ею проиллюстрировать давным-давно готовую в голове картинку.
Вот эта разница подходов и определяет разницу в том продукте, который выходит в свет после посещения Крыма. В данном случае, автор сызмальства знает, что татары - азиаты из Узбекистана. И все. Намертво. Всю информацию, что противоречит данной парадигме, автор не замечает (потому-то и игнор вам, дорогие гиды-татары с п. Олексой во главе: видимо, ваши речи в чем-то противоречитат этому постулату). Зато в глаза автору бросаются жанровые картинки, подтверждающие этот тезис.
Что характерно, настоящие английские пысьменныки из Лондона, как правило, сознают свою некомпетентность в вопросах Крыма и, приехав, с удовольствием учатся и познают. Советские же авторы (все равно где они пысьменствуют: в Киеве, Львове, Москве или Лондоне ) - всегда, с детства, отроду, в высшей степени компетентны. Вкус зеленых помидоров, памятный с детства - это вам не хухры-мухры. Кто раз его вкусил, тот досконально познал Крым - раз и навсегда. И никто тебе больше не указ.
2008.06.27 | Лозина-Лозинский
Re: Вкус помидоров
Похоже, дело сводится к некому своеобразному явлению,которое я мог бы определить как несоответствие взглядов.То есть следует различать взгляд на Крым извне (с желанием или нежеланием его изучать) и взгляд изнутри, из Крыма, а часто и что наиболее интересно - внутрь Крыма.
Сейчас наверное интересное время в том смысле,что наконец таки формируется идейный крымоцентризм, набор идей о Крыме, своя этика (манера общения внутри) и возможно - своя эстетика - в виде пока еще редких, но ободряющих объектов искусства с харартерной тематикой и формой. Конечно, последнее наиболее интерсно как синтез крымскотатарских традиционных и современных европейских мотивов.
Седующий шаг - институцаилизация этих процессов- развитие изданий, фестивалей, выставок, исследовательских центров и прочих структур производства инетеллектуального продукта. Крымского интеллектуального продукта.