Україна програла Росії інформаційну війну
08/14/2008 | Алім
Україна програла інформаційну війну Росії у висвітленні в засобах масової інформації конфлікту в Грузії.
Про це йдеться у дослідженні, яке провела аналітична група компанії "Pro.mova" щодо висвітлення ситуації у Грузії 11 та 12 серпня найбільш відвідуваними українськими інтернет-ресурсами та деякими українськими телеканалами.
Як йдеться у дослідженні, російські ресурси становлять більше половини тих джерел, з яких користувалися інформацією щодо ситуації в Грузії найбільш відвідувані українські інтернет-медіа. Щодо телевізійних каналів, то тут неросійські джерела також програють в інформаційному полі.
Зокрема, "Pro.mova" зазначає, що у висвітленні ситуації телеканалам бракувало обізнаності та збалансованості. Практично всі значущі російські джерела інформації були у той чи інший спосіб інструментами військової пропаганди і свідомо чи несвідомо брали участь в інформаційній кампанії російської влади.
У зв’язку з цим, експерти наголошують, що Україна з інформаційним простором, де перевагу мають російські ЗМI, була частиною поля бою.
За даними дослідження, огляд повідомлень на таких інтернет-виданнях як unian.net, korrespondent.net та podrobnosti.ua показав, що в середньому більше половини тих джерел, з яких вони публікували інформацію щодо ситуації в Грузії, були російськими. На korrespondent.net (ресурс з американськими акціонерами) російськими були 76 і 55% джерел 11 і 12 серпня відповідно (хоча 12 серпня сильно зросла частка західних джерел - з 15 до 32%). Podrobnosti.ua продемонстрували 65 і 58% російських джерел у вказаний період, тоді як західних було менше двох відсотків за обидва з досліджуваних днів. Unian.net використав російські джерела у 45 і 30% повідомлень 11 і 12 серпня відповідно.
У "Pro.mova" також зазначають, що аналіз телесюжетів виявив сильну нестачу контексту та експертних оцінок щодо причин конфлікту (лише Новий канал зауважив нафтовий чинник як причину конфлікту між Грузією та Росією), активне використання російських "супер-фраз" та означень, а також підтримку дисбалансу в інформаційній присутності сторін. Позитивним аналітики вважають те, що канали намагалися знайти свою унікальність у підході до висвітлення інформації.
Дослідники підсумували, що в повідомленнях українських інтернет-видань і на телебаченні бракує неросійських джерел. Практично у жодному сюжеті не було коментаря міжнародних експертів, не було даних міжнародних гуманітарних організацій про кількість жертв та постраждалих.
Як наголошують експерти, єдиною якісною альтернативою ставали потужні міжнародні агентства такі як Reuters, AP чи AFP. Разом з цим, йдеться у дослідженні, західні джерела – значно нейтральніші та професійніші – не заповнили вакуум джерел в інформаційному просторі. Експерти пояснюють це можливою традицією користування російською інформаційною інфраструктурою, а також складністю перекладу з інших джерел, ніж російські.
"Але фактом залишається те, що професійні і збалансовані західні джерела були вторинними, в порівнянні із пропагандистськими повідомленнями з Росії", - підсумовують експерти.
Про це йдеться у дослідженні, яке провела аналітична група компанії "Pro.mova" щодо висвітлення ситуації у Грузії 11 та 12 серпня найбільш відвідуваними українськими інтернет-ресурсами та деякими українськими телеканалами.
Як йдеться у дослідженні, російські ресурси становлять більше половини тих джерел, з яких користувалися інформацією щодо ситуації в Грузії найбільш відвідувані українські інтернет-медіа. Щодо телевізійних каналів, то тут неросійські джерела також програють в інформаційному полі.
Зокрема, "Pro.mova" зазначає, що у висвітленні ситуації телеканалам бракувало обізнаності та збалансованості. Практично всі значущі російські джерела інформації були у той чи інший спосіб інструментами військової пропаганди і свідомо чи несвідомо брали участь в інформаційній кампанії російської влади.
У зв’язку з цим, експерти наголошують, що Україна з інформаційним простором, де перевагу мають російські ЗМI, була частиною поля бою.
За даними дослідження, огляд повідомлень на таких інтернет-виданнях як unian.net, korrespondent.net та podrobnosti.ua показав, що в середньому більше половини тих джерел, з яких вони публікували інформацію щодо ситуації в Грузії, були російськими. На korrespondent.net (ресурс з американськими акціонерами) російськими були 76 і 55% джерел 11 і 12 серпня відповідно (хоча 12 серпня сильно зросла частка західних джерел - з 15 до 32%). Podrobnosti.ua продемонстрували 65 і 58% російських джерел у вказаний період, тоді як західних було менше двох відсотків за обидва з досліджуваних днів. Unian.net використав російські джерела у 45 і 30% повідомлень 11 і 12 серпня відповідно.
У "Pro.mova" також зазначають, що аналіз телесюжетів виявив сильну нестачу контексту та експертних оцінок щодо причин конфлікту (лише Новий канал зауважив нафтовий чинник як причину конфлікту між Грузією та Росією), активне використання російських "супер-фраз" та означень, а також підтримку дисбалансу в інформаційній присутності сторін. Позитивним аналітики вважають те, що канали намагалися знайти свою унікальність у підході до висвітлення інформації.
Дослідники підсумували, що в повідомленнях українських інтернет-видань і на телебаченні бракує неросійських джерел. Практично у жодному сюжеті не було коментаря міжнародних експертів, не було даних міжнародних гуманітарних організацій про кількість жертв та постраждалих.
Як наголошують експерти, єдиною якісною альтернативою ставали потужні міжнародні агентства такі як Reuters, AP чи AFP. Разом з цим, йдеться у дослідженні, західні джерела – значно нейтральніші та професійніші – не заповнили вакуум джерел в інформаційному просторі. Експерти пояснюють це можливою традицією користування російською інформаційною інфраструктурою, а також складністю перекладу з інших джерел, ніж російські.
"Але фактом залишається те, що професійні і збалансовані західні джерела були вторинними, в порівнянні із пропагандистськими повідомленнями з Росії", - підсумовують експерти.
Відповіді
2008.08.14 | Tatarchuk
при чому: коли УНІАН ставить таку новину -
- то так власне і програється (в тому числі) інформаційна війна. Меседж один, а зміст іншій - максімум тягне на те що Україна програЄ а не програЛА.Ви вірите в те що журналістський колектив (редакція) погано володіє лінгвистикою? Я - з великим сумнівом.
2008.08.14 | Алім
Re: при чому: коли УНІАН ставить таку новину -
Насправді, це дослідження спочатку було розташоване на Телекритиці, ну а потім вже на уніані, кореспонденті та т.д.2008.08.14 | enver
Re: Україна програла Росії інформаційну війну
Однозначно, в рунете Россия выигрывает информационную войну. В основном числом, а не умением - российских ресурсов больше, у них большие возможности в плане получения информации.Что касается украинских ресурсов - они берут информацию с российских сайтов потому, что так проще и быстрее. Русский язык у нас знают все, английский хорошо - меньше четверти населения, а уж немецкий, французский, испанский, итальянский, грузинский - не знает практически никто. Определенную роль играют и привычка ориентироваться на российские СМИ у многих людей старшего поколения.
Но вы не поленитесь - почитайте комментарии к новостям, даже если они взяты на российских сайтах. И вам станет понятно, что информационная война Россией еще не выиграна.
2008.08.14 | Старый Пень
Re: Україна , як завжди, програла все.
УКРАЇНА ПРОГРАЄ ІДЕОЛОГІЧНУ БОРОТЬБУ В КРИМУ1. Здавалося б не секрет , що існування єдиним монолітом радянського суспільства (радянських людей) було б неможливе без добре налагодженого і блискуче працюючого ідеологічного механізму. Усі сфери виробничої діяльності і навіть особистого життя кожного громадянина цієї держави, як, зрештою і організм самої держави, пронизували пропагандистські структури. Все це суворо контролювалось звітністю і розгалуженою мережею інформаторів.
Суспільство існувало в цьому ідеологічному середовищі і було адаптоване до нього через "кухонну" свободу слова, подвійну мораль (на роботі та в колі друзів) і подвійним стандартом мислення (думаю одне - кажу інше). Проте мало хто замислювався, що без цього звичного ідеологічного середовища, якоїсь ІДЕОСФЕРИ, пострадянське суспільство функціонує з великими перебоями. Регламентоване існування і суворо диктована суспільна поведінка кожного індивідуума цього суспільства ще вчора, сьогодні призводить до серйозних суспільних потрясінь, а в деяких регіонах колишнього СРСР до перекосів суспільної свідомості, агресивності населення і дезорієнтації в розумінні змін у політичних та економічних процесах.
Головними приводними пасами духовної, ідеологічної агресії проти власного народу були засоби масової інформації (ЗМІ), вірніше, ті, хто ними володів і хто заволодів, а в деяких випадках отримав кошти та ідеологічну заданість для створення нових. До серпня 1991 року ЗМІ володіла КПРС. Неподільно. Після 1991 року - ті, хто і заповнив ідеологічний вакуум під час відсутності державної ідеології.
Втрата звичної шкали цінностей, збільшена економічним станом, що продовжує погіршуватись, породили страх і невпевненість за своє майбутнє. Сплеск релігійності, упровадження в пострадянське суспільство чужих і невідомих у минулому релігій (крішнаїти, муністи...). Багаточисельні спроби створення власних релігійних концепцій ("Біле братство"...). Все це ланки одного ланцюга - стихійні спроби заповнення ідеологічного вакууму.
2. Крим. Кримська область. Кримська Автономна РСР. Республіка Крим. Один з тих регіонів в СРСР, який давно потрапив у зону особливої уваги радянських, а тепер і російських ідеологів. В Україні цей інститут практично відсутній, а правонаступником радянського стала Росія.
Півострів - місце відпочинку еліти - давно називався "Всесоюзною здравницею", що ніяк не віддзеркалювало життя та діяльності переважної маси кримчан, але як би підкреслювало особливий статус цього регіону, де життєвий рівень дійсно підтримувався штучно достатньо високим.
Депортація кримських татар і представників інших народів у 1944 році вимагала ідеологічної підтримки виправдання цієї злочинної акції сталінського режиму, що і робилось протягом усіх післявоєнних років. Все почалось з ідеологічного злочину: знищення тисяч і тисяч стародавніх топонімів півотрова, коли змінювались назви сел, селищ і навіть гір і міст, часто без усякого сенсу і логіки, наприклад ріка Кара-Су (Чорна вода) перейменовано в Карасьовку, стародавнє містечко Сюрень - в Сірень, село Узунжа - в Колхозноє... Знищення історичної пам`яті "працювало" на переселенців-мігрантів з усіх регіонів СРСР: одна справа жити в місті Карасу-Базар, але зовсім інша в місті Бєлогорськ, одна справа бути мешканцем села Іджі-Ібрам, а зовсім інша - села Ключі.
Знищення пам`ятників матеріальної культури кримських татар, включаючи і всі цвинтарі (вціліло лише ханське кладовище в бахчисарайському музеї Хан-Сарай) підкреслювало для переселенців велич своєї культури і невиразність культури кримських татар, малочисельність і "історичну неспроможність".
Про "історичне минуле" Криму з кінця 18 століття написано тисячі книжок: про Севастополь, про 1 і 2 оборону міста, про Чорноморський флот, про російських письменників, які відпочивали і творили в Криму... У той же час жодної об`єктивної документальної книжки про Кримське ханство, про реальну історію анексії ханства Росією. Цей ідеологічний перекіс - один із джерел ворожості російськомовного населення до кримських татар і один з головних факторів, який сприяв формуванню в Криму російського регіонального націоналізму радикального толку.
Проведення референдуму 1991 року про відновлення (?) Кр.АРСР як суб`єкта союзного договору (?) супроводжувалось масованою ідеологічною обробкою населення. Створення територіальної автономії напередодні розвалу СРСР переслідувало щонайменше дві мети: попередити створенням якогось територіального квазідержавного утворення зазіхання кримських татар на національну автономію та підкласти під незалежну Україну етнополітичну "міну".
Так, ще до розвалу СРСР формувалось нове ідеологічне середовище існування для мешканців Криму, як начебто особливої кримської спільності людей, котрі мають особливі права.
3. Необхідно враховувати, що і в 1989, як і пізніше до першої половини 1991 року існувала жорстка цензура, отож, всією пропагандистською машиною керували відповідно до ідеологічних установок, розроблених в ЦК КПРС. Але саме в ці роки наполегливо експлуатувались ідеологеми: "російськомовне населення, як якась етнічна спільність людей", "кримський народ", "кримська державність"... (серія статей в "Крымской правде" професора В.Сагатовського та ін.).
Саме в цей час розпочалось підсилене впровадження у свідомість кримчан пропагандистської ідеї про Крим як напівміфічне Тьмутараканське князівство (російське.) - серія статей в газетах "Крымская правда", "Крымская известия", "Севастопольская газета". Посилено формувалась думка про нібито історичну необхідність анексії півострова Російською імперією у 18 столітті, історичного права на Крим: у свідомості обивателя неможна завоювати завойовника, але можна звільнити територію.
Також широко вікористовувалось поняття "Батьківщина" на противагу загальноизнаного "Вітчизна". Проте "Батьківщина" - це те місце, де я народився, а не де жили мої батьки та діди. Переважна частина кримських татар народились уже у вигнанні, в Середній Азії. Отже, іхня батьківщина там, але ні в якому разі не в Криму.
Ось та приблизна схема ідеологічної обробки населення Криму. З її допомогою формувалось уявлення, що кримський татарин - друга половина поняття "свій - чужий", "друг - ворог". Але починався новий етап у житті Криму. Підняття націонал-патріотичного руху в Україні вимагав змін орієнтації в роботі ідеологічного механізму і впровадження у свідомість мешканців нових ідеологем.
4. Зразу ж після проведення референдуму в січні 1991 року послабшав антитатарський ідеологічний пресинг на населення і різко зріс антиукраїнський. Всі кримські засоби масової інформації розпочали кампанію з "історичного шельмування українського націоналізму" за допомогою імен гетьмана І.Мазепи, С.Петлюри і С,Бандери. І саме в цей час розпочалось формування сучасного ідеологічного середовища. Схема складається в декілька пунктів:
1. Крим - споконвічно російська земля.
2. Необхідно відновити СРСР як братство триєдиного славянського народу.
3. Ворог не просто українець, а "бандерівець" - мешканець західних областей України.
4. Владу в Києві захопили українські націоналісти.
5. Крим не повинен загинути під уламками української економіки.
6. Росія врятує економіку Криму і нагодує його населення.
7. Народ Криму реально існує та має право на створення власної держави.
Як же вдалося впровадити у свідомість значної частини мешканців Криму це політичне марення? Передусім підтриманням єдиного інформаційного поля з Росією і спробами в той же час розірвати його з Україною. Відсутність ідеології існування і будівництва української держави створювало ідеологічний вакуум, швидко заповнений ідеями сепаратизму. Ситуація посилювалась несприйняттям, а далі й ворожістю населення Криму до української мови, слабкістю передач українського радіо і телебачення порівняно з діяльністю "Останкіно". А це в свою чергу сприяло інформаційній блокаді мешканців автономії. Головним фактором, що сприяв "зомбуванню" населення, була діяльність засобів масової інформації. Наочним прикладом може служити робота інформаційної служби кримського радіо. З 124 проаналізованих передач, що прозвучали в першому півріччі 1992 року, в 119 лунали виступи лідерів проросійського Республіканського руху Криму - РДК. (Лідер руху, а пізніше партії РДК/РПК, президент Криму, нині усунутий з усіх цих посад, Ю.Мєшков). Всі без вийнятку виступи носили антидержавний, антиукраїнський характер.
Будь-який візит українських політичних діячів розцінювався ЗМІ як незаконний, як агресія проти Республіки. За вищою шкалою було оцінено приїзд депутата ВР України С.Хмари до Севастополя в 1992 році - "бандитський напад", "над Кримом згустилася націоналістична хмара".
У той же час регулярні візити російських політичних діячів (лише в першій половині 1992 року Крим вівідали О.Руцькой, С.Бабурін, С.Станкевич, К.Затулін, О.Румянцев, Є.Пудовкін, В.Жириновський...) трактувались ЗМІ, а пізніше і населенням, як візити "рятівників Батьківщини". Усі приїжджі виступали на мітингах, зустрічах, зборах, їхні виступи друкувались і розповсюджувались електронними ЗМІ.
Головною "зброєю" більшості кримських ЗМІ в цей період були: брехня, підтасовка фактів, тенденційність і відверта антиукраїнська спрямованість.
5. Після приходу до влади Ю.Мєшкова і блоку "Росія" характер ідеологічної спрямованості в роботі цих ЗМІ не змінився. Посилилась лише агресивність публікацій стосовно до України. 5 квітня 1994 року тодішній президент Криму Ю.Мєшков напередодні другого туру парламентських виборів заявив по кримському телебаченню: "Сьогодні в Києві знаходиться найнебезпечніше з точки зору збереження миру в Європі, керівництво".
Пізніше, у травні, було здійснено спроби захоплення силових структур аж до перепідпорядкування кримському керівництву Служби безпеки. Всі дії не лише транслювались на весь Крим місцевим радіо, але й супроводжувались оглушливим галасом в інших ЗМІ.
Поступове усвідомлення неспроможності уряду московського економіста Є.Сабурова змінити економічний стан і реально покращити життя кримчан привело Ю.Мєшкова і його команду до ідеологічного глухого кута: стало зрозуміло, що виконання передвиборчих обіцянок неможливе і необхідно признатися в цьому через ЗМІ. Тон антиукраїнських виступів різко знижується і починається пошук "внутрішніх ворогів". Нарешті саме це призвело до вересневого 1994 року зіткнення з парламентом, ізоляції президента і поступового загасання політичної активності серед населення автономії. Вперше в ідеологічному плані з серпня 1991 року Україна змогла скористатися ситуацією. Було прорвано й інформаційну блокаду. Цьому сприяло два фактори: обрання президентом Л.Кучми, сприйнятого в Криму як проросійськи настроєного політика і високий інтерес до можливих економічних змін в Україні. Із політичної апатії населення не виводило навіть бескінечне протистояння промєшковських і антимєшковських сил усередині парламенту. Так тривало аж до березневих Указів про ліквідацію інститута президенства, кримської конституції і перепідпорядкування уряду Криму безпосередньо Києву. Це викликало новий сплеск антидержавних, антиукраїнських публікацій.
Аналіз публікацій в кримських газетах за квітень і початок травня 1995 року дає дивний результат : розпався єдиний ідеологічний центр, але швидше всього нагально створюється новий. Єдиної концепції ідеологічного пресингу на населення немає, але існує погодженість у публікаціях таких газет, як: "Крымская правда", "Крымские известия", "Флаг Родины", "Слава Севастополя", "Керченский рабочий", якоюсь мірою "Таврические ведомости". Проте ці видання майже на 90% перекривають інформаційне поле друковнаих ЗМІ. Простежується й спроба знайти нову припустиму формулу (Наприклад: "Чисто кримський патріотизм для кримського народу" - К.Бебутов "Таврические ведомости") і облагородити колишній багровський режим, міркуючи про заслуги у справі будівництва кримської державності (О.Форманчук "Кордони захисту Республіки Крим", серія статей у газеті "Флаг Родины").
Загалом всі квітневі газети об`єднує різкий сплеск політичної активності - до восьми публікацій у кожному з номерів газет - "Крымские известия" №63 і "Крымская правда" №60 на тему протистояння Криму з Україною.
З`явилися різкі публікації проти президента України. У 55 номері газети "Крымская правда" Л.Кучма згадується в 4-х статтях 22 рази. Всі чотири публікації негативного характеру. Проте в публікаціях газети "Флаг Родины" за ці ж числа відсутні антипрезидентські та антидержавні публікації. Більше того, в 16 номерах газети за квітень взагалі не згадується ім`я президента України, але можна простежити різкий сплеск публікацій на тему єдиного неподільного російського флоту: 34 згадування в номерах 66 і 72.
Ключова дата - 5 квітня 1995 року - початок робочого тижня після Указу Президента України по Криму. Саме з цієї дати простежується різкий сплеск політичної активності. Проте "Флаг Родины" в цей день рекордну кількість разів (18) у двох публікаціях висловлює думку своїх авторів про Крим як складову частину Росії.
"Крымские известия" з цього дня практично регулярно публікує листи і думки читачів з вимогами відтворення СРСР.
З 19 квітневих номерів "Крымской правды" в 14 немає згадок, що Крим - складова частина України.
В деяких публікаціях "Крымской правды", "Крымских известиях", "Флага Родины" публікації на тему "Крим - Україна" носять прихований характер за принципом: "...так, але...". І в усіх цих виданнях ігнорується факт ліквідації інституту президенства в Криму, в жодній з публікацій не було сказано, що Ю.Мєшков - екс-президент. Більше того, напередодні травневих свят регулярно публікувались вітання, відозви, звернення до "народу Криму" "президента" Республіки Крим.
У 1995 році у "Флаге Родины" за 5 місяців 1995 року з`явились публікації, що не мали конкретного адресата, але несли відвертий провокаційний характер: "націоналісти", "націонал-сепаратисти", "ті, що розірвали слов`янську єдність", "вороги"( ), зокрема, матеріали "Берлінська стіна заввишки з Україну", "Троянський кінь націоналізму". Іноді публікації несуть на собі тягар невиправданого, надуманого шовіністичного навантаження. Наприклад, у статті С.Раскидного (№69) "Про Крим. Курили і "Червону руту" автор вважає неприпустимим проводити фестиваль української музики "Червона рута" (пісенної творчості) українською мовою. Розмова про пісенний фестиваль закінчилась такою фразою: "Як відомо, на частину Курил претендує Японія, а на Питаловський і Печерський райони Псковської області - відповідно Латвія та Естонія. Росія цілком справедливо відкидаючи ці домагання, у той же час абсолютно байдуже дивиться на анексію Україною російського Севастополя".
Ще один приклад: "Флаг Родины" (№72) стаття капітана 3 рангу В.Іванова "Зрадництву нас не вчили!":
"...Ми тоді викопали окопи(!), щоб з нами не могли зробити подібного. (Мається на увазі передавання об`єктів ЧФ Військово-морським силам України у м. Очаків у 1994 році). Але на командування здійснили тиск незбройним чином".
Все це публікується в друкованому органі командування Чорономорського флоту, де основним читачем газети залишається молода людина, військовослужбовець із зброєю!
Все це свідчить про те, що й далі ведеться пропаганда війни і збройної конфронтації професійними пропагандистами колишніх політвідділів, які залишаються на військовій службі й продовжують залишатися на своїх робочих місцях, змінивши лише образ ворога.
Три найбільших щоденні кримські видання: "Крымская правда" - 101.200 екземплярів, "Крымские известия" - 32.152 екз., "Флаг Родины" - 38.000, "Мещанская газета" - близко 100.000 проводять розраховану, регульовану антидержавну, антиукраїнську пропаганду і керують цим процесом не журналісти, а професійні ідеологи, котрі вміють дозувати пропагандистський тиск на населення. Це підтверджує і статистичний аналіз публікацій кримських газет. Причому деякі з цих видань тією чи іншою мірою фінансуються Україною, отож, нею ж підживлюється антидержавне ідеологічне середовище, в якому постійно перебуває середньостатистичний мешканець кримської автономії.
Чотири (лише чотири.) щоденні газети мають як мінімум 4.650.000 екземплярів у місяць. І це без "Славы Севастополя", "Керченского рабочего", "Таврических ведомостей", тобто газет,що більшою чи меншою мірою беруть участь в антиукраїнській пропагандистській кампанії, як, зрештою, і без двох - трьох десятків районних і міських видань таких відверто ворожих українській державності газет, як "Свободный Крым", "Голос избирателя". У той же час видань, що стоять на продержавних позиціях, немає і десятка. Ось перелік основних (усі вони тижневики): "Южный курьер" - 20.500, "Голос Крыма" - 10.000, "Авдет" - 1.500. Сумарний, щомісячний тираж складає 188.000 примірників. Це майже в 25 разів менше тиражу антидержавних мас-медій Криму.
На закінчення можна зробити висновок, що якщо Україна найближчим часом не зробить спробу змінити полярність у кримському ідеологічному просторі, то населення автономії очікують серйозні міжетнічні потрясіння.
І останнє - в середині травня стало відомо, що заступником генерального директора Держтелерадіокомпанії "Крим" по радіо призначено С. Громова, котрий очолював кримське радіо до жовтня 1991 року, тобто весь період ідеологічного "зомбування" населення перед референдумом 20 січня 1990 р. та ідеологічним забезпеченням серпневих подій 1991р.
Найбільш масовий і найбільш доступний засіб інформації Криму знову очолила людина, котра добре знає, як працює механізм ідеололгічної агресії. Враховуючи його ворожість до України, політичну орієнтацію і новий виток антиукраїнських, антидержавних настроїв на півострові (це викликано жорсткою позицією Києва стосовно Симферополя, затягуванням переговорів з Росією, ідеологічним тупиком "російської ідеї", результатами референдуму в Білорусії і спробою повернутися до влади старої номенклатури із своєю ідеєю "самостійної республіки-держави") можна зробити висновок про цілеспрямовані дії із "захвату" всіх ЗМІ. Хтось знову прагне монопольної ідеології, але за цими діями, на жаль, знову немає ні інтересів простого кримчанина, ні інтересів держави Україна.
Леонід Пилунський
1997 р.
(З того часу минуло 11 років. Стало гірше. Державної волі як не боло, так і нема. А російська ідеологічна машина дуже гарно процює, та наберає оберти. Там працюють талановити спєцпропогандісті... тай і у нас вони процють, тільки на наши гроши, але не наши...гаврильова, кисельови, мальгини, никифоров, васильеви, бахареви... - прямо семейными подрядами подрядились поливать...)