МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Кавказькі уроки та українські ризики

08/20/2008 | Навигатор
Кавказькі уроки та українські ризики

Мустафа ДЖЕМІЛЬОВ: Грузія має право відкривати вогонь не лише по кораблях, а й по базах, звідки ці кораблі вийшли, — Севастополю й Криму

Розмовляла Наталія РОМАШОВА, «День»

Голова меджлісу кримськотатарського народу, представник коаліційної фракції «Наша Україна — Народна самооборона» Мустафа Джемільов в інтерв’ю «Дню» — про кавказькі уроки й українські ризики.

— Пане Мустафа, чимало людей (зокрема й іноземних політиків) сьогодні, на жаль, підливають масло в інформаційний вогонь пристрастей, приміряючи осетинський сценарій на Крим. Ваша думка у зв’язку з цим.

— Ці аналогії мають певну підставу, оскільки одним із головних аргументів для вторгнення на територію Грузії було буцімто бажання захистити від Грузії громадян, які мають російське громадянство. У Криму, й особливо в Севастополі, досить багато людей мають російські паспорти. А розробити й реалізувати сценарій там доволі просто: проросійські організації, яких у Криму безліч, військовослужбовці російського Чорноморського флоту або напіввійськові формування, що називають себе «козаками» й кількість яких, за їхньою власною інформацією, сягає п’яти тисяч, починають якісь провокаційні дії, провокують міжнаціональний конфлікт, грубо порушують українські закони. Україна у свою чергу вживає проти них якихось заходів, що тут-таки розцінюються сусідом як посягання на права російських громадян, і ось вам нова Південна Осетія. Навіть вводити війська не треба, там досить великий для регіону й непогано озброєний контингент російського Чорноморського флоту.

— Що мусить робити вже сьогодні українська влада, щоб не допустити (мінімізувати) можливе загострення ситуації в АРК?

— Треба розробити досить великий комплекс заходів, але насамперед потрібен ретельний моніторинг ситуації з громадянством людей, які проживають на території України, й зокрема в Криму. Якщо російські консульства, порушивши норми українського законодавства, видавали російські паспорти людям, які ще не вийшли з українського громадянства, такі консульства слід закрити, а видані ними паспорти анулювати або ж слід анулювати їхнє українське громадянство й вирішити питання про законність їхнього перебування на території України.

По-друге, органи влади України повинні нарешті від слів перейти до справи й активно зайнятися тими проросійськими організаціями, що вже впродовж багатьох років провокують міжнаціональні зіткнення, ведуть активну антиукраїнську діяльність. Важко й неможливо собі уявити, щоб якісь великі групи людей марширували вулицями міст Росії з українськими або іншими прапорами, відкрито вимагали відторгнення тієї чи іншої частини Росії на користь іншої держави, встановлювали б на власний розсуд пам’ятники військовим або політичним діячам інших держав і т.п. А в нас, виявляється, це цілком можливо, бо в нас така-от дивна «демократія». Ну й, звісно, необхідно якомога раніше, не чекаючи 2017 року, визначитися з питанням про базування в Севастополі російського Чорноморського флоту. Авжеж, це нелегке питання, пов’язане з багатьма труднощами й ускладненнями, але невирішення цього питання може створити для України такі проблеми, перед якими померкнуть усі інші.

— У розпал війни на Кавказі офіційний Київ через відповідну заяву МЗС заявив про те, що «залишає за собою право, згідно з нормами міжнародного права й законодавства України, заборонити повернення на територію України до розв’язання конфлікту кораблів і суден, які можуть узяти участь у вищезгаданих діях». Як ви розцінюєте цю заяву?

— Декілька кораблів Чорноморського флоту, як відомо, попрямували до берегів Грузії, щоб узяти участь у війні Росії проти цієї країни й, зокрема, вже потопили один військовий катер Грузії. У свою чергу, Грузія, за наявності в неї можливостей і бажання, згідно з правилами війни, має право не лише відкривати вогонь по цих кораблях, а й по базах, звідки ці кораблі вийшли. У цьому випадку по Севастополю й Криму, що є територією України. Таким чином, виходить, що Україна втягується в чужу війну проти свого союзника по ГУАМ. Тому Україна, звісно, має право вживати заходів, щоб запобігти такій згубній і небезпечній для країни ситуації. Заборона на повернення в територіальні води України тих кораблів, які брали участь у війні, та Указ Президента від 13 серпня про порядок перетину державного кордону України військовослужбовцями, військовими кораблями й літаками Чорноморського флоту Російської Федерації, що перебувають на території України, є одними з досить м’яких і толерантних заходів України для захисту власних інтересів. Інша річ, наскільки вони здійсненні, якщо зважати на те, з якою державою ми маємо справу.

— Ваша оцінка реакції світової спільноти загалом і України зокрема на війну в Південній Осетії.

— Якщо врахувати, що мало місце грубе й небезпечне для світового порядку порушення норм міжнародного права — військове вторгнення на територію іншої країни, ведення на її території воєнних дій, що супроводжувалися вбивствами мирних жителів, руйнуванням їхній осель і т.п., то реакцію світової спільноти не можна назвати адекватною. Вважаю, що слід було б негайно зізвати Раду Безпеки або Генеральну Асамблею ООН і запровадити необхідні санкції до агресора, але цього поки не було зроблено. Кинулися лише «бути посередником», умовляти агресора, щоб він припинив стріляти й убивати людей. Реакція України, я б сказав, була гідною й відповідала її можливостям у нинішній політичній ситуації в самій країні.

— Наскільки, на ваш погляд, був прогнозованим кавказький «вибух» саме сьогодні й саме зараз?

— Як казав один відомий росіянин, «умом Россию не понять», тому прогнозувати її дії в тій чи іншій ситуації — справа досить важка. Прогнозувати можна лише дії демократичних країн. Але те, що свого часу погодилися з тим, що в цьому регіоні Росія виконуватиме функції миротворця, звісно, було великою помилкою.

— Ваш колега по фракції Андрій Парубій заявив, що, цитую, події в Грузії мають вивести наш вступ до НАТО в ранг першочергових державних питань. Наскільки це, на вашу думку, сьогодні реально?

— З цього приводу є дві протилежні думки. Звісно, якби Грузія й Україна були членами НАТО, то Росія навряд чи навіть подумала б про напад на Грузію, й кораблі Чорноморського флоту не ходили б бомбити цю країну, а якби й схотіли, то були б заблоковані натовськими кораблями. Тобто, з погляду укріплення миру й стабільності в регіоні, вступ цих країн до НАТО є вельми актуальним і доцільним. Але НАТО, як відомо, старається не приймати до своєї організації країн, що мають проблеми з іншими державами, особливо територіальні. Крім того, декілька країн НАТО, наприклад, Німеччина й Франція, приблизно чверть споживаного природного газу купують у Росії, й вони вкрай не зацікавлені в ускладненні відносин з Росією, що є неминучим у разі прийому України й Грузії до НАТО. Тому питання про вступ Грузії й України до НАТО може бути поміж першочергових, лише якщо міркування про довгострокові інтереси в цих країнах візьмуть гору над інтересами сьогоднішніми.

— В одному з інтерв’ю ви заявили, що російські бізнесмени масово скуповують землю в Криму, роздаючи хабарі, а для боротьби з кримськими татарами, котрі самовільно селяться на проданих територіях, бізнесмени наймають російськомовну молодь, яка організованими групами нападає на татар. «Ми розуміємо, що якщо Крим не віддадуть Росії, Росія просто його викупить», — ваші слова. У чому полягає українське «торгове табу у відповідь»?

— Немає ніякого «табу», бо дуже багато високопоставлених чиновників у Києві й Сімферополі самі разом із ними беруть участь у земельному «дерибані».

— Як сьогодні ставляться кримські татари до територіальних зазіхань деяких політиків РФ, зокрема пана Лужкова, на Крим?

— Зрозуміло, вкрай негативно, але кримські татари становлять меншість у Криму, всього близько 13 відсотків. А якщо врахувати, що Київ виявляє майже цілковиту байдужість до законних вимог кримських татар, то й вони останнім часом на подібні висловлювання припинили гостро реагувати. По-перше, вже якось звикли до цього базікання різних лужкових–затуліних–жириновських, а по-друге, на побутовому рівні люди починають доходити думки, що зводиться до формули: «Хоч би що ми робили для України, ми для них усе одно чужі... Вони потім між собою домовляться, а кримські татари знову будуть крайніми».

— Чим пояснюється той факт, що в країні немає ще повної законодавчої бази для розв’язання кримськотатарської проблеми?

— Саме це викликає у кримських татар особливе, м’яко кажучи, незадоволення. Усі наші спроби зрушити це питання з мертвої точки наштовхуються на байдужість або глухий опір тих, від кого залежить його вирішення. Та й розстановка сил у парламенті теж не та, щоб легко ухвалювалися закони, спрямовані на розв’язання нагальних проблем країни. Є у Верховній Раді депутати, які розуміють важливість цієї проблеми й завжди готові підтримати подібні закони. Є байдужі до цієї проблеми, бо це не приносить особисто їм жодних дивідендів. Є затяті противники, які не лише не підтримують якихось законів, спрямованих на відновлення прав репатріантів, а й навіть виступають у друкованих ЗМІ з виправданням сталінської депортації й геноциду кримськотатарського народу. Наприклад, лідер Компартії Петро Симоненко виступив у ЗМІ зі знущальною заявою, що кримські татари мають встановити Сталіну золотий пам’ятник за те, що він їх просто виселив, а не знищив усіх. У будь-якій цивілізованій країні подібні типи, котрі ображають гідність усього народу, як правило, несуть кримінальну відповідальність, але в нас такі типи часто займають високі пости в державі.

— Узимку ви назвали «дуже світлою подією» проголошення незалежності краю Косово. Як ви вважаєте, чому досі не озвучено офіційну позицію офіційного Києва в зв’язку з цим?

— Причин декілька. По-перше, озирання на Москву — як би вона ще більше не розсердилася на Україну й не мобілізувала проти її керівництва всіх своїх прихильників у нашій країні. По-друге, побоювання, як би цей прецедент не став прикладом для деяких регіонів України, зокрема для Криму, хоча для такого роду побоювань немає жодних правових підстав. Крім того, широко поширеним є переконання, що в цій ситуації ми маємо бути на боці сербів, оскільки вони «свої», тобто православні, слов’яни, хоча саме злочинні дії керівників цих «своїх» і призвели до розпаду Югославії. Провідні європейські країни давно відмовилися від принципу розподілення в політиці на «своїх» і «чужих» за расовою, конфесійною або етнічною ознакою, але для значної частини українського політичного істеблішменту це поки ще вагомий аргумент.

№148, середа, 20 серпня 2008

http://www.day.kiev.ua/250212/


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua