Ющенко затіяв ризиковану гру // Daily Telegraph (л)
08/29/2008 | Tatarchuk
Ющенко затіяв ризиковану гру в той час як Росія звернула погляд на Чорне море
Кон Кафлін, Daily Telegraph (Велика Британія) // 16:09 29-08-2008
http://inozmi.glavred.info/articles/35.html
«Дії українського керівництва щодо російського флоту – нерозсудливі і можуть спровокувати протистояння», - пише Кон Кафлін у британській The Daily Telegraph.
Востаннє, коли британський уряд зіткнувся з кризою у Криму, міністерство закордонних справ, не вагаючись, відправило військові кораблі, щоб поставити войовничих росіян на місце.
Проте якби Девід Мілібенд перед своїм візитом до України цього тижня завбачливо порадився із урядовцями щодо наявності британських військових кораблів, єдина відповідь, яку він міг отримати – розгублене тупцювання на місці.
Могутність Королівських ВМС Британії, які колись наганяли жах навіть на найнепокірніших диктаторів, на сьогодні через скупість міністерства фінансів уряду Гордона Брауна настільки занепала, що перспектива надсилання Британією військових кораблів для протистояння останнім російським інтригам у Чорному морі видається майже нереальною.
Обмеженість військових можливостей пояснює, чому пан Мілібенд так наголошував на досягненні міжнародного консенсусу щодо недавнього захоплення Кремлем територій на Кавказі.
Рішення Москви визнати сепаратистські грузинські республіки Південну Осетію та Абхазію всіх здивувало, в тому числі і пана Мілібенда, який сподівався, що російський президент Дміртій Медвєдєв, який часто говорив про свою відданість принципам права, ніколи не вдасться до таких нерозважливих дій.
Лише минулого квітня Москва висловила підтримку рішенню Ради Безпеки ООН, в якому підтверджувався суверенітет Грузії. У пана Медвєдєва є схильність поважати територіальну цілісність суверенних націй, він неодноразово це повторював, коли Захід вирішив визнати незалежність Косово.
Проте одним з найпоказовіших аспектів, який проявився під час російського визнання сепаратистських республік, стало те, наскільки пан Медвєдєв перебуває у полоні свого прем’єр-міністра, Владіміра Путіна, «кремлівського Ришельє».
Попри те, що його обрали президентом, кожна дія пана Медвєдєва контролюється Путіним – аж до призначення його референта.
І, беручи до уваги односторонній крок з перекрою грузинських кордонів так, як це до вподоби Москві, Захід все більше хвилюється, що Кремль збирається поширювати свій «географічний ревізіонізм» все далі, і важливий порт Севастополь, в якому базується російський флот – головний пріоритет.
Не випадково пан Мілібенд вибрав саме Україну для проголошення своєї важливої промови щодо викликів, які постали перед Заходом у період після «холодної війни».
Стосунки України із Росією в пострадянський час були такі ж неспокійні, як і Грузії, особливо після Помаранчевої революції 2004 року, коли до влади прийшов прозахідний уряд на чолі з Президентом Віктором Ющенком, який разом з Грузією відправився здобувати аж дві «священні чаші Грааля» - членство у ЄС та НАТО.
Це не схвалили у Москві, яка, набравшись сміливості після успіху у Грузії, зосередила свою увагу на провокуванні розбрату в Криму.
У порівнянні із Грузією, де інтереси Росії в основному обмежені захистом незначної меншості власників російських паспортів, які все ще там залишаються, ставки в Україні набагато вищі, оскільки морський порт в Севастополі вважається ключовим стратегічним об’єктом, який забезпечує Москві вихід до Середземномор’я.
На даний час Росія орендує базу в українського уряду до 2017 року, але зараз уряд Ющенка серйозно розмірковує над розірванням угоди після того, як російські військові кораблі, що базуються в Севастополі, були використані для атаки грузинських позицій під час недавньої боротьби у сепаратистських регіонах.
Тоді як офіційною метою місії пана Мілібенда в Україні було визначити схему дій Заходу стосовно Росії, підтекстом візиту було закликати українців не потрапити в ту саму пастку, що й грузини.
Проте, як виявив пан Мілібенд під час розмови із паном Ющенком – який все ще страждає від наслідків отруєння діоксином від рук російських агентів під час виборів 2004 року – і його навіть більш безкомпромісним прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, російська інтервенція в Грузію їх не налякала і в українського уряду прямо руки сверблять розпочати конфлікт із Москвою.
Не вдовольняючись лише можливим розривом орендної угоду щодо бази в Севастополі, пан Ющенко спробував ввести обмеження на пересування російських військових кораблів.
Будучи останнім часом у войовничому настрої, Кремль не збирається миритися із такою провокацією, а російські солдати вже займаються тим, що роздають паспорти мешканцям Криму, щоб збільшити кількість «громадян», які спокійно можуть звернутися до Москви за підтримкою у разі виникнення побоювань у Росії стосовно майбутнього її бази у Севастополі.
Дії українського керівництва, м‘яко кажучи, нерозсудливі. І перед тим, як пан Ющенко продовжить провокувати Москву, йому б не завадило пам’ятати про те, що менше всього Заходу зараз потрібна нова Кримська війна.
Оригiнал матерiалу:
http://www.telegraph.co.uk/opinion/main.jhtml?xml=/opinion/2008/0…
Кон Кафлін, Daily Telegraph (Велика Британія) // 16:09 29-08-2008
http://inozmi.glavred.info/articles/35.html
«Дії українського керівництва щодо російського флоту – нерозсудливі і можуть спровокувати протистояння», - пише Кон Кафлін у британській The Daily Telegraph.
Востаннє, коли британський уряд зіткнувся з кризою у Криму, міністерство закордонних справ, не вагаючись, відправило військові кораблі, щоб поставити войовничих росіян на місце.
Проте якби Девід Мілібенд перед своїм візитом до України цього тижня завбачливо порадився із урядовцями щодо наявності британських військових кораблів, єдина відповідь, яку він міг отримати – розгублене тупцювання на місці.
Могутність Королівських ВМС Британії, які колись наганяли жах навіть на найнепокірніших диктаторів, на сьогодні через скупість міністерства фінансів уряду Гордона Брауна настільки занепала, що перспектива надсилання Британією військових кораблів для протистояння останнім російським інтригам у Чорному морі видається майже нереальною.
Обмеженість військових можливостей пояснює, чому пан Мілібенд так наголошував на досягненні міжнародного консенсусу щодо недавнього захоплення Кремлем територій на Кавказі.
Рішення Москви визнати сепаратистські грузинські республіки Південну Осетію та Абхазію всіх здивувало, в тому числі і пана Мілібенда, який сподівався, що російський президент Дміртій Медвєдєв, який часто говорив про свою відданість принципам права, ніколи не вдасться до таких нерозважливих дій.
Лише минулого квітня Москва висловила підтримку рішенню Ради Безпеки ООН, в якому підтверджувався суверенітет Грузії. У пана Медвєдєва є схильність поважати територіальну цілісність суверенних націй, він неодноразово це повторював, коли Захід вирішив визнати незалежність Косово.
Проте одним з найпоказовіших аспектів, який проявився під час російського визнання сепаратистських республік, стало те, наскільки пан Медвєдєв перебуває у полоні свого прем’єр-міністра, Владіміра Путіна, «кремлівського Ришельє».
Попри те, що його обрали президентом, кожна дія пана Медвєдєва контролюється Путіним – аж до призначення його референта.
І, беручи до уваги односторонній крок з перекрою грузинських кордонів так, як це до вподоби Москві, Захід все більше хвилюється, що Кремль збирається поширювати свій «географічний ревізіонізм» все далі, і важливий порт Севастополь, в якому базується російський флот – головний пріоритет.
Не випадково пан Мілібенд вибрав саме Україну для проголошення своєї важливої промови щодо викликів, які постали перед Заходом у період після «холодної війни».
Стосунки України із Росією в пострадянський час були такі ж неспокійні, як і Грузії, особливо після Помаранчевої революції 2004 року, коли до влади прийшов прозахідний уряд на чолі з Президентом Віктором Ющенком, який разом з Грузією відправився здобувати аж дві «священні чаші Грааля» - членство у ЄС та НАТО.
Це не схвалили у Москві, яка, набравшись сміливості після успіху у Грузії, зосередила свою увагу на провокуванні розбрату в Криму.
У порівнянні із Грузією, де інтереси Росії в основному обмежені захистом незначної меншості власників російських паспортів, які все ще там залишаються, ставки в Україні набагато вищі, оскільки морський порт в Севастополі вважається ключовим стратегічним об’єктом, який забезпечує Москві вихід до Середземномор’я.
На даний час Росія орендує базу в українського уряду до 2017 року, але зараз уряд Ющенка серйозно розмірковує над розірванням угоди після того, як російські військові кораблі, що базуються в Севастополі, були використані для атаки грузинських позицій під час недавньої боротьби у сепаратистських регіонах.
Тоді як офіційною метою місії пана Мілібенда в Україні було визначити схему дій Заходу стосовно Росії, підтекстом візиту було закликати українців не потрапити в ту саму пастку, що й грузини.
Проте, як виявив пан Мілібенд під час розмови із паном Ющенком – який все ще страждає від наслідків отруєння діоксином від рук російських агентів під час виборів 2004 року – і його навіть більш безкомпромісним прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, російська інтервенція в Грузію їх не налякала і в українського уряду прямо руки сверблять розпочати конфлікт із Москвою.
Не вдовольняючись лише можливим розривом орендної угоду щодо бази в Севастополі, пан Ющенко спробував ввести обмеження на пересування російських військових кораблів.
Будучи останнім часом у войовничому настрої, Кремль не збирається миритися із такою провокацією, а російські солдати вже займаються тим, що роздають паспорти мешканцям Криму, щоб збільшити кількість «громадян», які спокійно можуть звернутися до Москви за підтримкою у разі виникнення побоювань у Росії стосовно майбутнього її бази у Севастополі.
Дії українського керівництва, м‘яко кажучи, нерозсудливі. І перед тим, як пан Ющенко продовжить провокувати Москву, йому б не завадило пам’ятати про те, що менше всього Заходу зараз потрібна нова Кримська війна.
Оригiнал матерiалу:
http://www.telegraph.co.uk/opinion/main.jhtml?xml=/opinion/2008/0…