09/16/2008 | Законопроект Кабміну України

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою ____________________________________ Цей Закон визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою (далі — депортовані особи), встановлює гарантії держави щодо відновлення їх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування у зазначеній сфері. Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 1) депортація (примусове переселення) — державна політика колишнього СРСР стосовно представників окремих національностей, що реалізувалася відповідно до прийнятих органами державної влади колишнього СРСР рішень та включала примусове виселення осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання; 2) депортована особа — особа, що на законних підставах набула громадянство України і документально може підтвердити свою належність до категорії: осіб, що були громадянами колишнього СРСР та у період з 1941 по 1944 рік були депортовані за національною ознакою з місць їх постійного проживання, що є сучасною територією України, і розселені у визначеному органами влади колишнього СРСР іншому місці (спеціальному поселенні); осіб, що були громадянами колишнього СРСР та направлені у визначені органами влади колишнього СРСР місця проживання (на спеціальне поселення) до депортованих членів своїх сімей після закінчення військової служби, повернення з евакуації, відбуття примусових робіт, покарання тощо; осіб, що були громадянами колишнього СРСР та у період з 1941 по 1944 рік перебували за межами місць свого постійного проживання (військова служба, перебування в евакуації, на примусових роботах, у місцях позбавлення волі тощо), але на яких були поширені обмеження прав за національною ознакою, зокрема встановлено заборону на проживання в місцях їх постійного проживання; осіб, що є дітьми депортованих осіб та народилися до повернення батьків у місця постійного проживання; 3) сучасна територія України — територія, визначена державним кордоном на час проголошення незалежності України; 4) місце постійного проживання — адміністративно-територіальна одиниця колишнього СРСР, що є сучасною територією України і де депортована особа постійно проживала; 5) члени сім’ї депортованої особи — чоловік (дружина), діти, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають під опікою чи піклуванням депортованої особи, проживають разом з нею, пов’язані з нею спільним побутом та мають взаємні права і обов’язки, визначені законодавством України. Стаття 2. Законодавство України про відновлення прав депортованих осіб 1. Законодавство України у сфері відновлення прав депортованих осіб складається з Конституції України, цього Закону, чинних міжнародних договорів України, а також інших нормативно-правових актів України. 2. Україна визнає акти органів державної влади колишнього СРСР щодо реабілітації осіб, депортованих за національною ознакою. Стаття 3. Повноваження Кабінету Міністрів України 1. Кабінет Міністрів України: забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб; розробляє і виконує державні цільові програми відновлення прав депортованих осіб; затверджує порядок відшкодування вартості проїзду і провезення багажу до місця проживання в Україні; затверджує порядок надання одноразової матеріальної допомоги на завершення будівництва індивідуального житла; затверджує порядок забезпечення депортованих осіб та членів їх сімей житлом, збудованим або придбаним за рахунок бюджетних коштів; затверджує порядок набуття статусу депортованої особи; визначає в порядку і в межах повноважень, установлених законами, порядок забезпечення земельними ділянками для індивідуального житлового будівництва та сільськогосподарської діяльності, спорудження об’єктів комунального і соціально-культурного призначення в місцях компактного проживання депортованих осіб; вживає заходів до забезпечення відновлення прав депортованих осіб, а також сприяє їх адаптації та інтеграції в українське суспільство. Стаття 4. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах осіб, депортованих за національною ознакою 1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах осіб, депортованих за національною ознакою: реалізує державну політику у сфері відновлення прав депортованих осіб; координує підготовку і здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо забезпечення прав депортованих осіб; сприяє провадженню діяльності органами виконавчої влади у сфері міжнародного співробітництва щодо розв’язання проблем депортованих осіб і членів їх сімей; вносить пропозиції щодо фінансування заходів, спрямованих на облаштування депортованих осіб, їх адаптацію та інтеграцію в українське суспільство; вносить пропозиції щодо удосконалення порядку відшкодування вартості проїзду і перевезення майна до місця постійного проживання в Україні, надання житла та одноразової матеріальної допомоги для завершення будівництва індивідуального житла і постачання питної води в місця компактного проживання депортованих осіб; забезпечує розроблення проектів державних цільових програм, інших нормативно-правових актів з питань повернення, облаштування та відновлення прав депортованих осіб, їх адаптацію та інтеграцію в українське суспільство. Стаття 5. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування 1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим бере участь у розробленні та виконанні державних цільових програм з питань повернення, облаштування та відновлення прав депортованих осіб, затверджує інші програми, метою яких є реалізація державної політики щодо депортованих осіб. 2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування беруть участь у розробленні та виконанні державних цільових і регіональних програм, метою яких є розв’язання соціально-економічних та національно-культурних проблем для відновлення прав депортованих осіб. Стаття 6. Державна політика щодо відновлення прав депортованих осіб 1. Державна політика щодо відновлення прав депортованих осіб визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і реалізується органами державної влади та органами місцевого самоврядування. 2. Держава гарантує депортованим особам, що повернулися у місця постійного проживання, дотримання рівних із постійно проживаючими на відповідній території іншими громадянами України прав, що гарантовані Конституцією України, а також сприяє створенню умов для облаштування, працевлаштування, забезпечення землею, житлом, збереження і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності в установленому законодавством України порядку. 3. Держава сприяє добровільному поверненню депортованих осіб у місця постійного проживання, адаптації та інтеграції в українське суспільство. 4. Депортованій особі, що повернулася в Україну на проживання, гарантується за її бажанням право на поселення в межах адміністративно-територіальних одиниць чи територій, де вона проживала на момент депортації. 5. Депортована особа має право на одержання безоплатної консультації з питань набуття статусу депортованої особи в уповноважених органах державної влади, до компетенції яких належить вирішення питання визначення статусу депортованої особи. 6. Під час реалізації прав депортованої особи не можуть бути обмежені права і законні інтереси інших громадян України. Стаття 7. Підстави для визначення статусу особи, що постраждала внаслідок депортації 1. Підставами для визначення статусу депортованої особи є документи, видані компетентними органами України, інших країн, що підтверджують факт належності особи до категорії депортованих осіб (відомості про депортацію, евакуацію, відселення, переселення до депортованих членів своїх сімей після закінчення військової служби, повернення з евакуації, відбуття примусових робіт, покарання тощо). Стаття 8. Порядок вирішення питань щодо набуття статусу депортованої особи 1. Органами, уповноваженими вирішувати питання з визначення статусу депортованої особи (далі — уповноважені органи), є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах осіб, депортованих за національною ознакою, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські та районні державні адміністрації. 2. Порядок набуття статусу депортованої особи встановлюється Кабінетом Міністрів України. 3. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання статусу депортованої особи їй видається посвідчення депортованої особи в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. 4. У разі надання особі статусу депортованої особи рішення про позбавлення її державних нагород, вчених ступенів, військових, спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав, визнаються недійсними в установленому законодавством порядку. 5. За заявою депортованої особи або членів її сім’ї (у разі смерті депортованої особи) повідомлення про визнання недійсними пов’язаних з депортацією рішень про позбавлення її державних нагород, вчених ступенів, військових, спеціальних і почесних звань, пенсій та інших прав публікується у засобах масової інформації або в інший спосіб доводиться до відома громадськості за місцем роботи або проживання депортованої особи. 6. У разі прийняття уповноваженим органом рішення про відмову в наданні статусу депортованої особи уповноважений орган письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причини відмови та процедури оскарження такого рішення. 7. Рішення про відмову в наданні статусу депортованої особи може бути оскаржене у суді. Стаття 9. Позбавлення та втрата статусу депортованої особи 1. Особа, що подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи, за рішенням уповноваженого органу позбавляється статусу депортованої особи. 2. Особа, яку позбавлено статусу депортованої особи, зобов’язана повернути усі компенсаційні виплати надані їй відповідно до цього Закону. Стаття 10. Умови, за яких статус депортованої особи не надається 1. Статус депортованої особи не надається, якщо особа: вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, що визначено у міжнародному праві; винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй; подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; служила у стройових формуваннях німецької армії, поліції, спеціальних німецьких формуваннях та брала участь у розвідувальних, каральних та бойових діях проти Червоної Армії, партизанів, армій антигітлерівської коаліції та мирного населення, за винятком тих, хто пізніше брав активну участь у складі Червоної Армії або партизанських загонів, а також у лавах Руху Опору інших держав у бойових діях проти німецько-фашистських військ та їх сателітів. Стаття 11. Фінансування заходів щодо відновлення прав депортованих осіб 1. Депортованим особам та членам їх сімей, які повертаються в Україну, у порядку і розмірах, що визначені Кабінетом Міністрів України, відшкодовується вартість витрат на переїзд та провезення багажу, надається одноразова матеріальна допомога на завершення будівництва індивідуального житла, а також у разі потреби виділяються земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і обслуговування житлового будинку або надається у власність житло, збудоване чи придбане за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій, бюджетів місцевого самоврядування, інших коштів, передбачених на зазначені цілі. 2. Безоплатна передача земельних ділянок у власність чи надання в оренду депортованим особам здійснюється у порядку та в межах, визначених земельним законодавством України. 3. У місцях поселення депортованих осіб споруджуються за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах, об’єкти комунального та соціально-культурного призначення відповідно до програм, затверджених в установленому порядку. 4. Кошти для фінансування заходів щодо повернення, облаштування та відновлення прав депортованих осіб та членів їх сімей передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік. 5. Фінансування заходів щодо, облаштування та відновлення прав депортованих осіб може здійснюватися за рахунок інших не заборонених законодавством джерел. Стаття 12. Відповідальність за порушення цього Закону 1. Посадові та інші особи, винні в порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність у передбаченому законами України порядку. Стаття 13. Міжнародне співробітництво 1. Україна розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву та національному законодавству. 2. Міжнародне співробітництво у розв’язанні проблем депортованих осіб здійснюється відповідно до чинних міжнародних договорів України. 3. Україна вживає заходів для укладення міжнародних договорів про забезпечення відновлення прав депортованих осіб. 4. Міжнародне співробітництво з державами, в яких проживають чи проживали депортовані особи, здійснюється відповідно до укладених з такими країнами двосторонніх угод про співробітництво в організації повернення та облаштування зазначеної категорії громадян. Стаття 14. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.