10/21/2008 | Олексій Бессарабов

Про те, що високий моральний дух визначає боєздатність війська, знає будь-який військовослужбовець – від рядового до генерала. Про важливість цієї компоненти наочно свідчить той факт, що морально-психологічний стан особового складу армії ставлять в один ряд з питаннями її забезпечення сучасними видами озброєнь. Принаймні саме так у більшості армій світу.
Свого часу не стільки мудрість новоявлених політиків, скільки високий моральний дух і патріотизм людей у погонах дозволили молодій державі обзавестися своєю власною армією – інститутом, який недвозначно дав зрозуміти про бажання українців жити відтепер у власному домі. У Криму, який роздирають політичні пристрасті, і Севастополі цю функцію виконав український військовий флот.
В умовах колосальної протидії командування вже пострадянського Чорноморського флоту та радикальних політичних сил, нечисленні без значних арсеналів, створені з нуля Військово-Морські сили України самим фактом свого існування сприяли тому, що Крим і Севастополь не були відір¬вані від України. Тоді люди у військовій формі сподівалися й вірили в майбутнє. Сьогодні їхня віра та надія згасають. І це відбувається на тлі загострення як внутрішньополітичної обстановки в самій Україні, так і геополітичної ситуації в регіоні.


Патріотизму мало

Основним завданням національних ВМС є захист держави на південному напрямку. Зараз до її складу входять: центр морських операцій, військово-морські бази та пункти базування в Одесі, Очакові, Новоозерному та Феодосії, центр військ берегової оборони й морська авіаційна бригада. Столицею та головною базою українського військового флоту є Севастополь, де у військових частинах і на кораблях відбуває службу добра половина з 15 тисяч громадян, що вирішили пов’язати своє життя та долю з флотом.

<sup>Середня зарплата військово­службовців ВМС ЗС України
Матрос строкової служби – 150–170 грн
Контрактник – 800–1300 грн
Мічман – 1100–1600 грн
Лейтенант – 1800 грн
Старший лейтенант – 1900–2000 грн
Капітан-лейтенант – 2100–2200 грн
Капітан 3 рангу – 2300–2400 грн (2500–3000 грн*)
Капітан 2 рангу – 2600–2800 грн (2800–3300 грн*)
Капітан 1 рангу – 3500–3800 грн*
* Для військовослужбовців, які проходять службу в органах управління (штабах)
** На сьогодні грошове постачання військовослужбовців ВМСУ в середньому в 2–2,5 раза менше грошового постачання відповідних категорій військовослужбовців ЧФ РФ, які проходять службу на території України. За даними Севастопольського міського управління статистики, станом на серпень поточного року середній розмір заробітної плати в Севастополі становив 1711 грн</sup>


Чи не основним чинником, що впливає на ставлення військових моряків до служби, а севастопольців до ВМСУ, є соціальний бік життя людей в погонах. У досить складному з політичної точки зору Севастополі часто саме цей аспект формує ставлення городян до присутності тут українських ВМС і базування Чорноморського флоту Росії. На конкретних життєвих прикладах жителі міста бачать, як по-різному в Києві й Москві ставляться до своїх захисників.


«Невдоволення військовослужбовців умовами служби та рівнем грошового забезпечення, відсутність чіткого механізму їх заохочення до високих результатів у службовій діяльності, невизначеність перспектив подальшого проходження служби – негативно впливають на морально-психологічний стан і формування ціннісно-мотиваційних орієнтирів особистості.
Ці фактори роблять службу в Збройних силах непривабливою, створюють умови для відтоку найбільш кваліфікованих і підготовлених військовослужбовців», – саме така оцінка стану справ в армії та на флоті викладена в затвердженій наприкінці минулого року «Концепції кадрової політики в Збройних силах України».
Щодо безпосередньо флоту, за межами офіційного документа ситуація така.


На сьогодні безквартирними є 3,3 тисячі військовослужбовців ВМС, з яких у черзі на отримання житла в Севастополі близько 2,5 тисячі. Левову частку заробітної плати більшість моряків змушена витрачати на оренду житла. За нинішніми цінами поселитися в однокімнатній квартирі в Севастополі коштує $250–300 на місяць, а в двокімнатній – $350–400. Через відсутність службового житла військовослужбовці контрактної служби змушені жити в куб¬риках кораблів і казармах разом з матросами й солдатами строкової служби. Небагато з них у складчину можуть собі дозволити винайняти однокімнатну квартиру або навіть кімнату на околицях міста.


Невід’ємною складовою життя військовиків стали борги. При цьому винні не військові. Це їм держава винна. На сьогодні в бюджеті країни не знайшлося коштів на виплату морякам одноразової матеріальної допомоги й належних відпускних грошей «на оздоровлення». Підрозділи флоту, що входять до складу найбільш мобільного та боєздатного компонента національних Збройних сил – Об’єднаних сил швидкого реагування, – не одержують належні їм надбавки за парашутно-десантну підготовку. Не повною мірою виплачуються надбавки за виконання бойового чергування. Ті, хто служить на березі, ось уже кілька років поспіль позбавлені можливості одержувати продуктовий пайок. Згідно зі «спущеним» згори папером, видача продуктів харчування військовим тимчасово припинена. Але немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Дотепер людей у формі годують обіцянками про те, що треба трішки зачекати й пайки, можливо, повернуться.


На голодний шлунок важко бути патріотом. Як у прямому, так і в переносному значенні. Високі посадові особи бояться зізнатися собі, що на сьогодні український флот тримається на ентузіастах. Щодня стикаючись з побутовими проблемами та не бачачи спроб з боку держави зайнятися їх вирішенням, патріотичні настрої в серцях військових лише гаснуть. Зважте самі, з якою віддачею військовослужбовець виконуватиме свої функції, якщо у цей час його сім’ю виселяють на вулицю із орендованої квартири? Або хто готовий піти на контрактну службу на флот за смішну символічну плату – 800–900 грн на місяць, тоді як на ринку робочої сили в Севастополі охоронцю з режимом роботи доба через три пропонують від 1,7 до 2 тис. грн? Як показує досвід, за нинішнього рівня «турботи» держави про своїх захисників та інших негараздах, пов’язаних з переходом армії й флоту на контрактний принцип комплектування, бажання служити навіть у патріотів випаровується через рік. Переважно військовики припиняють свої відносини з флотом значно раніше – через 3–4 місяці з моменту вступу до лав професіоналів.


Не бачать перспектив у службі на флоті й молоді офіцери. Прослуживши декілька років у ВМС, вони без зайвого жалю знімають військову форму й вирушають будувати своє життя вже на «громадянці». Адже мріяли вони не тільки про море, але й про тиху сімейну гавань, яку, враховуючи той факт, що за нинішніх темпів будівництва житла для військовиків квартира їм світить років через 20, так складно створити на 1900 грн на місяць.


З такими «друзями» – і ворогів не треба


Але, все-таки, всупереч наявним проблемам і негараздам український флот існує. Мабуть, саме він є головним українським символом у Криму й Севастополі, подразником тих, хто за ідею (а частіше московські гроші) ратує за повернення півострова до складу Росії. До того ж, тут, у Криму й Севастополі, флоту першому доводиться приймати на себе удари противників руху України в бік НАТО.


Останнім часом ВМСУ дедалі частіше стають об’єктами нападок з боку місцевих організацій проросійської спрямованості. Так, 15 березня минулого року борці за повернення Криму до складу Росії зажадали «негайної капітуляції ВМС України, які перебувають у Севастополі незаконно». «Бандерівський флот має бути виведений з Криму або беззастережно капітулювати. У Севастополі може перебувати тільки Червонознаменний Чорноморський флот Російської Федерації, яка є правонаступником СРСР. Вимагаємо від самозванців – добровільно здатися або забиратися до себе кудись на Південний Буг і не ганьбити своєю присутністю місто російської Слави – Севастополь», – заявили учасники акції, організованої біля штабу Військово-Морських сил України.


А 16 липня 2007 року в день проголошення Декларації про державний суверенітет України під стінами штабу українського флоту відбулася ще одна акція, на якій проросійські сили заявили: «…якщо Україна подасть заявку в НАТО, ми візьмемося за зброю, створимо партизанські загони і скинемо цей бандерівський флот з Севастополя». На додаток до цього до огорожі штабу організатори акції прикріпили фашистську свастику.


Не менш гарячим видався і цей рік. З гаслами «ВМСУ – троянський кінь НАТО» і «Окупанти геть з Криму» 5 лютого пікетували телерадіокомпанію «Бриз» Військово-Морських сил України. За трансляцію в ефірі «чужого для менталітету севастопольців» на адресу співробітників військового медіа пролунали погрози розправи: «Націоналістів переконати неможливо, вони розуміють тільки силу. Ми сьогодні говоримо, що знайдемо шлях і способи впливу на “Бриз”, на кожного працівника “Бризу”, про яких дізнаються усі в місті, указуватимуть на них пальцем за їхню антисевастопольську діяльність».


Приблизно через півроку, 5 липня, представники проросійських організацій спровокували бійку з українськими моряками на Графській пристані, перешкодивши підготовці до святкування Дня ВМС України та установці пам’ятного знака на честь 90-річчя підйому українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту. А 22 липня відбувся черговий мітинг-пікет під штабом українського флоту, учасники якого тримали в руках плакати «НАТО – ні», «ВМСУ – ганьба для Севастополя», а також чорно-білі листівки з фотографіями військовослужбовців ВМС України, які протистояли винуватцям безладів на Графській, і написами «Вони брали участь у побитті громадян Севастополя».


Утім, не менш прохолодно ставиться до флоту й місцева влада. Так, у 2006-му після надання 13,5 га землі в районі бухти Козачої під будівництво житла та об’єктів соціально-побутового призначення ЧФ РФ Міська рада Севастополя відмовила МО України виділити 3,86 га землі під будівництво житла для своїх військовослужбовців у районі вулиці Колобова. Дотепер не припиняються спроби відібрати в українських військових їхній стадіон, розташований поряд з історичним центром міста.



Не всі люблять свій флот і в українському парламенті. Зокрема, депутат ВР від Севастополя регіонал Вадим Колесніченко обурився проведенням у Криму у вересні цього року планових навчань української армії та флоту «Морський вузол–2008», заявивши, що «такі воєнні маневри й брязкання зброєю в надзвичайно політично складному регіоні АР Крим, де поряд розташовані військові сили Російської Федерації, а через море – конфлікт в Грузії, більш того, у переддень 1 жовтня – закінчення періоду дії великого Договору про дружбу й співпрацю між Україною та Російською Федерацією, виглядають необдуманою та авантюрною провокацією».


Такі нинішні реалії перебування українських моряків на кримській землі. На початку серпня цього року в Севастополі відбулося підписання меморандуму про спільне будівництво житла для військовослужбовців ВМС України. Свої візи під документом поставили представники міської державної адміністрації, українського оборонного відомства та чеської інвестиційної компанії Consalt Invest World Companys.r.o. Можливо, прихід іноземного капіталу дасть змогу нарешті реалізувати амбітні плани національного оборонного відомства – до 2011 року забезпечити житлом усіх військових Севастопольського гарнізону. Принаймні на це сподіваються люди в погонах. Проте про такі прагнення раніше заявлялося не раз, як не раз заявлялося про те, що боргів по виплатах грошей бюджетникам не існує.


На практиці такий самообман може обійтися Києву досить дорого. Сьогодні флот змушені залишити не тільки молодь, але й професіонали. Більше того, на тлі соціальної та політичної нестабільності, не бачачи підтримки й турботи держави ні про своїх громадян, ні про свій власний флот, собі в захисники жителі Севастополя де-факто обирають російський Чорноморський флот. І в цьому їх важко звинуватити, оскільки тісне переплетення споріднених і сімейних зв’язків дає змогу багатьом городянам на своїй шиї відчути різницю в забезпеченні й умовах служби російських і українських військовиків.


І на завершення. Хочеться сподіватися, що українські політики загалом і кожен окремо все ж таки зрозуміють, для чого державі потрібні – міцна армія та міцний флот. Зрозуміють це незалежно від того, гримлять постріли на Кавказі або десь іще.


Олексій Бессарабов, Севастополь, журнал «Главред»