МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Хай живе українська джимахирія!

11/04/2008 | 24199108
Після ісламської революції 1 вересня 1969 року у Лівії була створена особлива політична система - Лівійська Джамахирія. Формально вона була вибудувана знизу догори на основі прямої демократії. Було дозволене вільне носіння і зберігання вогнепальної зброї. Лівійцям, які потребували житло, стали роздавати квартири безкоштовно.

«Представництво народу в парламентах є обманом,
а парламентаризм - це порочне вирішення проблеми демократії.
Основне призначення парламенту - виступати від імені народу,
що саме по собі недемократично,
оскільки демократія означає владу самого народу,
а не владу тих, хто виступає від його імені»
Муамар Каддафі

Українські медіа останніми днями рясніють гламурними повідомленнями про візит до Києва лідера Лівійської джамахирії Муамара Каддафі. Родзинкою майже усіх цих повідомлень є інформація про персональне шатро харизматичного гостя, яке найімовірніше розгорнуть під адміністрацією Віктора Ющенка. На цьому "родзинки" інформацій, як правило, закінчуються.

Здається, власники українських телеканалів старанно приховують від народу з давніми традиціями анархізму деталі державного устрою Лівії і погляди її лідера. А вони, між іншим, - живе арабське втілення ідей Нестора Івановича Махна, про 120-річний ювілей якого українські ЗМІ теж всі дружно "забули".

І не дивно, бо якби ЗМІ в Україні виконували свою пряму функцію, а Ющенко був "вижимкою" настроїв народних мас, то... По-перше, про Нестора Івановича і Муамара Каддафі ми б знали трішки більше, ніж про гуляйпільську тачанку і арабське шатро. По-друге, Ющенко вже б давно розігнав антинародний парламент. А зекономлені гроші пустив би НЕ на чергові "вибори" невідомо кого, а на поповнення персональних депозитів кожного українця. Видалення державного "апендициту" вирішило б майже всі державні проблеми. Бо, з одного боку, гарних законів написано вже стільки, що ми всі маємо жити якнайменше в раю. З іншого боку, ВРУ - це така споруда з "буфетом для бідних", в яку навіть вождь комуністів Пєтя Сімонєнко їздить на Мерседесі і в костюмі "от Кутюр" з етикеткою "от" фабрики "Більшовичка".

Повертаючись до особистості Каддафі, варто звернутися до його "Зеленої книги" і сутності Лівійської Джамахирії:

«Парламенти стали узаконеним бар’єром, який заважає народу здійснювати свою владу, що відсторонив маси від участі в політиці і монополізував їхню владу. Народу залишили чисто зовнішній фальсифікований прояв демократії - право на стояння в довгих чергах до урн на виборчих дільницях».

Муамар Каддафі заперечує партійно-кланову систему, яка знеособлює людину і шкодить її свободі:

«Справжнім Законом суспільства є або звичай, або релігія», - переконаний Каддафі. - Є звичай - він природний, зрозумілий кожному незалежно від освіти».

Відмовляючись від класового підходу, лівійський революціонер заявляє, що основа його поглядів - нація:

«Нації для плідного розвитку потрібно мати єдину релігію, і тоді соціальний фактор (національна приналежність) збігається з релігійним, тим самим, підвищуючи стабільність націй».

«Особистість повинна розвиватися в родині природним шляхом подібно до того, як це відбувається в Європі... Нація може загинути, якщо протиріччя між родинами будуть впливати на плем’я, а між племенами - на націю».

Після ісламської революції 1 вересня 1969 року у Лівії була створена особлива політична система - Лівійська Джамахирія*. Формально вона була вибудувана знизу догори на основі прямої демократії:

«Пряма демократія - це ідеальне рішення, яке, будучи втіленим на практиці, не може бути предметом суперечки і розбіжностей».

Було дозволене вільне носіння і зберігання вогнепальної зброї. Лівійцям, які потребували житло, стали роздавати квартири безкоштовно.

Федерація самоврядних громад - ідеал російського анархіста Кропоткіна - може бути теоретичним описом системи джамахирійських кварталів, які Каддафі намагався запровадити на першому етапі перетворень у Лівії:

"Той, хто володіє будинком, у якому ти живеш, або засобами транспорту, яким ти користуєшся, або грошима, на які ти живеш, - той володіє частиною або всією твоєю волею. Воля нероздільна, і, щоб бути щасливою, людина має бути вільною".

З іншого боку, сам Каддафі, його найближчі соратники і армія існують поза Лівійською Джамахирією. Каддафі може в будь-який час впливати на всю країну і всю політичну систему. Держава в Лівії як політичний інститут все-таки існує, хоча у дуже своєрідній формі.

У Лівії присутні типові елементи капіталізму - наймана праця, приватна власність, підприємництво. Але при цьому, найбільш дохідні галузі - насамперед нафтовидобутку, належать державі.

Каддафі говорить: «В Джамахирії власницькі відносини людей являють собою партнерство у керуванні загальною власністю. "Не наймані робітники, але партнери!"» - таке гасло Джамахирії.

Цікавим могло б бути зіставлення реальних економічних структур Гуляй-Поля і Лівії. Можна відзначити, що відносно сільського господарства і Батько Махно, і Каддафі проводили схожу політику. І той, і інший заохочували доступними їм методами фермерське господарство, вільну працю селян.

Каддафі постійно намагається вгамувати державу і чиновників. Зробити так, щоб народ одержував безпосередню персональну користь від продажу нафти.

На самому Каддафі зав’язано багато чого, він все одно вождь, після смерті якого може все значно змінитися.

*Цікаво відзначити, що семантика слова "Джамахирія" пов’язана з поняттями, які ідеолог російського анархізму Кропоткін вважав ранніми формами анархізму. Він відзначав, що історик Костомаров використовував поняття "народоправство", яке цілком може вважати вдалим перекладом арабського слова «Джамахирія» українською.

Відповіді



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua