Третій «Конгрес українців Севастополя»
12/19/2008 | MV
#51 за 19.12.2008
Відлуння події
ДОРОГАМИ НАДІЙ І РОЗЧАРУВАНЬ
Третій «Конгрес українців Севастополя» відбувся через 14 років після другого...
Перші сумніви щодо справжніх намірів ініціаторів проведення конгресу українців Севастополя виникли у мене на першому ж організаційному засіданні з його проведення. Керівник Богдан Мороз повідомив десятьом запрошеним постійним активістам однойменної організації, що він гаряче прагне комусь передати печатку та документи організації. Його заступник Юрій Тимощук, почувши конструктивні пропозиції від фахівців, відрізав: «Ми зібрались тут не для дискусій». Побачивши закритість ініціаторів до сприйняття інших поглядів, відсутність концепції діяльності конгресу і нерозуміння глобальності поставлених завдань, на наступне засідання сім з десяти учасників першого не прийшли.
Як показали подальші події, оргкомітет спрямував свою півторамісячну діяльність у першу чергу на досягнення достатньої кількості учасників майбутнього заходу.
БЕЗ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ
Щодо самої організації зібрання у вічі кидались відразу кілька суттєвих помилок.
Запрошення, яке було надруковане організаторами, акцентувало, що цей захід проводиться за підтримки ВО «Свобода». Назва самого заходу була надрукована невеличкими літерами, а емблему конгресу краще було розглядати під мікроскопом. Через це домінуюче змішування партійних інтересів з громадськими було багато нарікань з боку тих, кого запрошували до участі, і вони ігнорували захід.
Невдало, практично по дорозі до залу, поставили столи для реєстрації учасників, що створило тисняву. Можливість уникнути цього була – досить було розмістити їх дещо в стороні. Так само через тисняву і невдале розміщення практично не оглянутими залишились стенди із фотографіями українського життя в Севастополі часів незалежності. Тому тільки фахівці помітили, що огляд дилетантськи зробленої виставки починався з фотографії людини, яка проявила ініціативу цю експозицію зробити. Про тенденційність і безпідставну суб’єктивність при підборі матеріалів - іншим разом і в іншій аудиторії.
Учаснику із запрошенням видавався лише невеличкий клаптик паперу з прізвищем та реєстраційним номером, який називався мандатом – очевидно, для голосування. Ні тез звітної доповіді, ні проектів резолюції, ні пропозицій до нового складу конгресу чи громадської ради роздано не було. Не були надруковані анкети для учасників задля збору пропозицій з покращення роботи організації. Прибулі на захід журналісти даремно очікували на прес-реліз, не було і прес-конференції.
На столі безкоштовно можна було взяти газети всеукраїнського об’єднання «Свобода» та севастопольської організації «Єдиного центру». Кримська «Свобода» фінансово підтримала проведення конгресу. Трохи осторонь роздавали газету «Севастопольський Бриз» – орган місцевого осередку БЮТ, звернення Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко з приводу створення нової коаліції та наповнене суттю і оптимізмом вітання від севастопольської партії «Батьківщина» делегатів і гостей конгресу. За вчасні, доцільні і розумні матеріали хочеться привітати людей, відповідальних в партії за цю ділянку роботи.
Прикро констатувати, що державний прапор України з тризубом так і залишився стояти не розгорнутим у фойє і на сцені його не було.
ЛЮДИ НЕ ВИННІ
Радість севастопольців та гостей, яких зібрав конгрес, важко описати. Привітання, ручкання, короткі довідки про життя та справи, численні усмішки просто заповнили фойє Ділового і культурного центру, де проводився захід. Усіх нас традиційно вітав піснями народний український хор під керівництвом Віктора Ковальчука. Міліція забезпечила порядок перед входом, а виступи українофобів, швидше за все, не планувались. Пригадався попередній конгрес, коли севастопольці, громадяни України, змушені були проходити через шеренгу правоохоронців, через яку проривались неадекватні шовіністи. На відповідальній посаді контролера перед входом до залу засідань був офіцер у цивільному одязі, який сумлінно виконав свій добровільний обов’язок.
Власне, захід почався із запізненням майже на 40 хвилин. Ця прикрість стала дорогоцінною втратою часу організаторами.
Конгрес розпочався з молитви і благословення його роботи священиками українських церков. Учасники заспівали гімн України.
Голова громадської організації «Конгрес українців Севастополя» Богдан Мороз оголосив привітання від першого командувача ВМС Б. Кожина, від Молодіжного націоналістичного конгресу, голови товариства «Україна-Світ» І. Драча, Національного фронту порятунку України. Всі вони побажали плідної роботи конгресу. Ведучий проголосив склад президії, яка достроково зайняла свої місця, призначив себе головуючим, отримав автоматичну згоду залу, так само автоматично були обрані члени лічильної комісії, яка не лічила, та секретаріату, одинокі члени якого стали на якийсь час коректорами.
Виявилось, що порядок денний зібрання зазнав суттєвих змін, замінені оголошені у запрошенні доповідачі, змінено теми виступів. Головуючий повідомив, що на заході зареєструвались 327 осіб.
У своєму звіті Б. Мороз повідомив, що організація «Конгрес українців Севастополя» була створена і офіційно зареєстрована 2005 р. - «сама назва говорить, чим повинна займатись ця громадська організація».
Я почув про її існування на початку 2007 року, коли брав участь у підготовці ініційованого нею «круглого столу»: «Майбутнє Севастопольської громади у складі Української політичної нації» 11 лютого 2007 року. Ця подія мала відчутний позитивний резонанс у місті.
Дивно, але ні на зібранні, ні напередодні під час прямого ефіру на ТРК «Бриз» ВМС ЗС України Богдан Іванович чомусь не згадав цього правдивого успіху в діяльності організації. Натомість з доповіді ми довго слухали, як важко було вести бюрократичне листування після сумновідомих нецільових витрат субвенції 2006 р. на розвиток української культури і мови в Севастополі у розмірі 9 мільйонів гривень. І з доповіді
п. Мороза було зрозуміло – це було єдиним діянням конгресу. Але ж вся історія з дерибаном субвенції публікувалась в газеті та представлена на сайті «Українське життя у Севастополі» і виглядає не такою приватизованою, як у доповіді! Згадані ним історичні передумови здобуття незалежності, інформація про історію написання гімну України, теоретичні дані про значення націоналізму, зрозуміло, до діяльності організації за звітний період мали непряме відношення.
А такі заклики оратора як: «севастопольці повинні почувати себе господарями цієї землі» чи «треба подолати контраст між універсальним статусом і реальними можливостями в сьогоднішніх умовах» не могли запалити публіку. «Було нудно», - як сказав один із учасників заходу про звітну доповідь.
Ні формально, ні фактично не запропонувавши ні планів роботи, ні якоїсь концепції діяльності, п. Мороз апелював до присутніх: «В залі сидить розуму палата» і зажадав пропозицій від інших.
Одним із недоліків організації заходу вважаю змішування жанрів – між виступами з трибуни лунали художні виступи хорів і бандуристок. Тобто, оргкомітет обрав далеко не діловий формат проведення конгресу. Слід додати, що співали значно краще і професійніше, ніж деякі говорили…
Бездоганним був виступ доктора біологічних наук Олександра Супруновича про небезпеку будівництва «Авлітою» вугільного терміналу на Північній стороні міста.
Від севастопольської міської ради, «яка ніколи не відокремлювала себе від українців», учасників конгресу привітав її заступник Юрій Дойніков. Ще він повідомив, що міськрадою «багато робиться для розвитку української мови і культури». Сімферополець Петро Вольвач влучно охрестив виступ депутата словами «заколисуюча доповідь».
Користуючись нагодою, автор допису спробував отримати відповідь від згаданого керівника міськради на найважливіше запитання сьогоднішнього українського Севастополя: «Чи припинить міськрада блокування будівництва української школи-колегіуму?». «Якщо є потреба – я дам відповідь на всі запитання», – це слова п. Дойнікова.
«У НАС НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ДИСКУСІЇ»
– ці далеко не демократичні слова сказав, як відрізав, ведучий п. Богдан Мороз. Отакої! Що ж поганого в тому, що представник антиукраїнської міськради, який прийшов на зібрання українців, дасть публічну відповідь на важливе питання? Чи це така у нас специфічна демократія? Навіщо ж тоді було пропонувати присутнім брати участь в обговоренні і вносити пропозиції?
Депутату нічого не залишалось, окрім як вибачитись за неможливість відповісти через заборону ведучого. Він подарував йому книжечку і виступи продовжились далі.
ВАЖЛИВО БАЧИТИ РІЗНИЦЮ МІЖ ФАНТАЗІЯМИ І РЕАЛЬНІСТЮ
Переслуховую диктофонні записи деяких виступів, чую – «треба», «потрібно», «на жаль», «повинні», «має бути» – найчастіше вживані слова. Фантазуючи про геополітичні питання та впадаючи в теоретизування, оратори явно перевищували рівень своєї компетентності, забували про логіку та структурованість заявлених доповідей, припускались непродуманих асоціацій та порівнянь, говорили банальності, а тому їхній зміст не витримує жодної критики. Не всі бачили різницю між реальністю і фантазіями. Можливо, через це за годину-півтори зал засідань покинуло більше сотні учасників та гостей конгресу.
Зібрали овації, в основному, гості – колишній депутат ВР України Євген Лупаков, письменник і рухівець, колишній севастополець Леонід Пилунський. Своїм емоційним і патріотичним виступом міцно тримав увагу присутніх свободовець Едуард Леонов.
Виступ відомого вченого-симиренкознавця, голови Кримського відділення Наукового товариства ім. Шевченка, активного громадського діяча, академіка Петра Вольвача, на мою думку, як і на думку десятка моїх співрозмовників, був найкращим і повноцінним. Учасники конгресу жваво погодились із тезою оратора: «Як у роки війни радянське командування покинуло героїчних захисників міста, так сьогодні українська влада покинула Крим і покинула Севастополь». Дуже актуально прозвучала цитата з мудрого Ганді: «Інтелігенція, вихована окупантами і чужою мовою – найбільший ворог народу».
ПОЗИТИВНЕ ГОЛОСУВАННЯ – СПРАВА ТЕХНІКИ ВЕДУЧОГО
Резолюція зборів в одному екземплярі і з голосу не стала логічним результатом виступів чи обговорення доповіді, бо складена була задовго до цього. А командний тон, яким вона була зачитана, зовсім не додавав їй ваги, хоча і було порушено важливі питання сьогодення. Здивування викликав той факт, що відразу організатори похвалили діяльність міської державної адміністрації (від СМДА, до речі, не було ні доповідачів, ні вітань). Були висунуті також екологічні вимоги щодо неприпустимості будівництва вугільного терміналу, запропоновано провести мітинг протесту у лютому (!) 2009 р. Ще для не створеної і не проголосованої громадської ради вже вимагали приміщення для роботи.
Аналогічні рішення продублював ще один оратор. Цей безлад в організації заходу здивував, але громада витримала і вислухала. Владним структурам міста і держави і ще якимсь невизначеним виконавцям були роздані завдання.
Шкода, що на зібранні не пролунала акцентована тривога про стан інформаційного простору в Севастополі та Криму і ще багато важливих питань.
Ведучий Богдан Мороз зачитав розлоге звернення до керівництва країни стосовно перебування ЧФ на території України з важливими тезами. „Зволікання з проведенням тотального опису земель і майна, що перебувають в оперативному управлінні військових формувань Російської Федерації, спричиняє відчутні економічні, екологічні, соціально-політичні втрати не лише Севастополя, а всієї України. Відсутність контролю за кількістю, станом, умовами зберігання боєзапасів і техніки приховує серйозну небезпеку для мешканців Севастополя”… „Сьогодні жоден експерт не наважується стверджувати, що в бойових арсеналах та сховищах Чорноморського флоту повністю відсутня зброя масового ураження, перебування якої на території України заборонено міждержавною угодою”… „Такі сумніви посилюються постійним небажанням командування ЧФ РФ допустити будь-які інспекції чи комісії для встановлення не лише кількості та зразків боєприпасів, а й їхнього стану та умов зберігання”.
А далі, після попередження чергового про те, що до кінця орендованого часу залишилось 5 хвилин, було енергійно зачитано 15 прізвищ майбутнього комітету, головою «Конгресу українців Севастополя» безальтернативно був переобраний Богдан Мороз, на прохання якого комітету (читай – Морозу) було доручено створити Громадську Раду «з невипадкових людей» і довести її склад до ЗМІ. Нічого собі!
КОНГРЕС ПРОВЕЛИ. ЩО ДАЛІ?
Навіть така легітимізація керівництва організації великим зібранням покладає на ініціаторів велику відповідальність перед громадою, і хочеться, незважаючи ні на що, побажати вдалого переходу від стану імітації бурхливої діяльності до досягнення якихось реальних результатів – хай невеликих, але перемог, і навіть не перемог, а просто результатів роботи. Діяти без планів роботи, без концепції, зрозуміло, не можна. І конкретизувати треба негайно.
Упевнений, що найефективнішою формою діяльності для «Конгресу українців Севастополя», з огляду на, хай і єдиний, зазначений успіх, може стати серія тематичних «круглих столів», присвячених проблемам освіти, культури, екології чи інших питань. Саме залученням фахівців можна уникнути марнування дорогоцінного часу.
Зрозуміло, що є й інші ефективні заходи, але для їхнього застосування треба дозволити дискусії в організації та втілення реальних пропозицій. Тоді і люди підтягнуться.
Добре було б і зробити правильні висновки з критичних зауважень і проводити заходи з вищими демократичними стандартами.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.
http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6660
Більше фото ----
http://ukrlife.org/main/uacrim/congres.html
Відлуння події
ДОРОГАМИ НАДІЙ І РОЗЧАРУВАНЬ
Третій «Конгрес українців Севастополя» відбувся через 14 років після другого...
Перші сумніви щодо справжніх намірів ініціаторів проведення конгресу українців Севастополя виникли у мене на першому ж організаційному засіданні з його проведення. Керівник Богдан Мороз повідомив десятьом запрошеним постійним активістам однойменної організації, що він гаряче прагне комусь передати печатку та документи організації. Його заступник Юрій Тимощук, почувши конструктивні пропозиції від фахівців, відрізав: «Ми зібрались тут не для дискусій». Побачивши закритість ініціаторів до сприйняття інших поглядів, відсутність концепції діяльності конгресу і нерозуміння глобальності поставлених завдань, на наступне засідання сім з десяти учасників першого не прийшли.
Як показали подальші події, оргкомітет спрямував свою півторамісячну діяльність у першу чергу на досягнення достатньої кількості учасників майбутнього заходу.
БЕЗ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ
Щодо самої організації зібрання у вічі кидались відразу кілька суттєвих помилок.
Запрошення, яке було надруковане організаторами, акцентувало, що цей захід проводиться за підтримки ВО «Свобода». Назва самого заходу була надрукована невеличкими літерами, а емблему конгресу краще було розглядати під мікроскопом. Через це домінуюче змішування партійних інтересів з громадськими було багато нарікань з боку тих, кого запрошували до участі, і вони ігнорували захід.
Невдало, практично по дорозі до залу, поставили столи для реєстрації учасників, що створило тисняву. Можливість уникнути цього була – досить було розмістити їх дещо в стороні. Так само через тисняву і невдале розміщення практично не оглянутими залишились стенди із фотографіями українського життя в Севастополі часів незалежності. Тому тільки фахівці помітили, що огляд дилетантськи зробленої виставки починався з фотографії людини, яка проявила ініціативу цю експозицію зробити. Про тенденційність і безпідставну суб’єктивність при підборі матеріалів - іншим разом і в іншій аудиторії.
Учаснику із запрошенням видавався лише невеличкий клаптик паперу з прізвищем та реєстраційним номером, який називався мандатом – очевидно, для голосування. Ні тез звітної доповіді, ні проектів резолюції, ні пропозицій до нового складу конгресу чи громадської ради роздано не було. Не були надруковані анкети для учасників задля збору пропозицій з покращення роботи організації. Прибулі на захід журналісти даремно очікували на прес-реліз, не було і прес-конференції.
На столі безкоштовно можна було взяти газети всеукраїнського об’єднання «Свобода» та севастопольської організації «Єдиного центру». Кримська «Свобода» фінансово підтримала проведення конгресу. Трохи осторонь роздавали газету «Севастопольський Бриз» – орган місцевого осередку БЮТ, звернення Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко з приводу створення нової коаліції та наповнене суттю і оптимізмом вітання від севастопольської партії «Батьківщина» делегатів і гостей конгресу. За вчасні, доцільні і розумні матеріали хочеться привітати людей, відповідальних в партії за цю ділянку роботи.
Прикро констатувати, що державний прапор України з тризубом так і залишився стояти не розгорнутим у фойє і на сцені його не було.
ЛЮДИ НЕ ВИННІ
Радість севастопольців та гостей, яких зібрав конгрес, важко описати. Привітання, ручкання, короткі довідки про життя та справи, численні усмішки просто заповнили фойє Ділового і культурного центру, де проводився захід. Усіх нас традиційно вітав піснями народний український хор під керівництвом Віктора Ковальчука. Міліція забезпечила порядок перед входом, а виступи українофобів, швидше за все, не планувались. Пригадався попередній конгрес, коли севастопольці, громадяни України, змушені були проходити через шеренгу правоохоронців, через яку проривались неадекватні шовіністи. На відповідальній посаді контролера перед входом до залу засідань був офіцер у цивільному одязі, який сумлінно виконав свій добровільний обов’язок.
Власне, захід почався із запізненням майже на 40 хвилин. Ця прикрість стала дорогоцінною втратою часу організаторами.
Конгрес розпочався з молитви і благословення його роботи священиками українських церков. Учасники заспівали гімн України.
Голова громадської організації «Конгрес українців Севастополя» Богдан Мороз оголосив привітання від першого командувача ВМС Б. Кожина, від Молодіжного націоналістичного конгресу, голови товариства «Україна-Світ» І. Драча, Національного фронту порятунку України. Всі вони побажали плідної роботи конгресу. Ведучий проголосив склад президії, яка достроково зайняла свої місця, призначив себе головуючим, отримав автоматичну згоду залу, так само автоматично були обрані члени лічильної комісії, яка не лічила, та секретаріату, одинокі члени якого стали на якийсь час коректорами.
Виявилось, що порядок денний зібрання зазнав суттєвих змін, замінені оголошені у запрошенні доповідачі, змінено теми виступів. Головуючий повідомив, що на заході зареєструвались 327 осіб.
У своєму звіті Б. Мороз повідомив, що організація «Конгрес українців Севастополя» була створена і офіційно зареєстрована 2005 р. - «сама назва говорить, чим повинна займатись ця громадська організація».
Я почув про її існування на початку 2007 року, коли брав участь у підготовці ініційованого нею «круглого столу»: «Майбутнє Севастопольської громади у складі Української політичної нації» 11 лютого 2007 року. Ця подія мала відчутний позитивний резонанс у місті.
Дивно, але ні на зібранні, ні напередодні під час прямого ефіру на ТРК «Бриз» ВМС ЗС України Богдан Іванович чомусь не згадав цього правдивого успіху в діяльності організації. Натомість з доповіді ми довго слухали, як важко було вести бюрократичне листування після сумновідомих нецільових витрат субвенції 2006 р. на розвиток української культури і мови в Севастополі у розмірі 9 мільйонів гривень. І з доповіді
п. Мороза було зрозуміло – це було єдиним діянням конгресу. Але ж вся історія з дерибаном субвенції публікувалась в газеті та представлена на сайті «Українське життя у Севастополі» і виглядає не такою приватизованою, як у доповіді! Згадані ним історичні передумови здобуття незалежності, інформація про історію написання гімну України, теоретичні дані про значення націоналізму, зрозуміло, до діяльності організації за звітний період мали непряме відношення.
А такі заклики оратора як: «севастопольці повинні почувати себе господарями цієї землі» чи «треба подолати контраст між універсальним статусом і реальними можливостями в сьогоднішніх умовах» не могли запалити публіку. «Було нудно», - як сказав один із учасників заходу про звітну доповідь.
Ні формально, ні фактично не запропонувавши ні планів роботи, ні якоїсь концепції діяльності, п. Мороз апелював до присутніх: «В залі сидить розуму палата» і зажадав пропозицій від інших.
Одним із недоліків організації заходу вважаю змішування жанрів – між виступами з трибуни лунали художні виступи хорів і бандуристок. Тобто, оргкомітет обрав далеко не діловий формат проведення конгресу. Слід додати, що співали значно краще і професійніше, ніж деякі говорили…
Бездоганним був виступ доктора біологічних наук Олександра Супруновича про небезпеку будівництва «Авлітою» вугільного терміналу на Північній стороні міста.
Від севастопольської міської ради, «яка ніколи не відокремлювала себе від українців», учасників конгресу привітав її заступник Юрій Дойніков. Ще він повідомив, що міськрадою «багато робиться для розвитку української мови і культури». Сімферополець Петро Вольвач влучно охрестив виступ депутата словами «заколисуюча доповідь».
Користуючись нагодою, автор допису спробував отримати відповідь від згаданого керівника міськради на найважливіше запитання сьогоднішнього українського Севастополя: «Чи припинить міськрада блокування будівництва української школи-колегіуму?». «Якщо є потреба – я дам відповідь на всі запитання», – це слова п. Дойнікова.
«У НАС НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ДИСКУСІЇ»
– ці далеко не демократичні слова сказав, як відрізав, ведучий п. Богдан Мороз. Отакої! Що ж поганого в тому, що представник антиукраїнської міськради, який прийшов на зібрання українців, дасть публічну відповідь на важливе питання? Чи це така у нас специфічна демократія? Навіщо ж тоді було пропонувати присутнім брати участь в обговоренні і вносити пропозиції?
Депутату нічого не залишалось, окрім як вибачитись за неможливість відповісти через заборону ведучого. Він подарував йому книжечку і виступи продовжились далі.
ВАЖЛИВО БАЧИТИ РІЗНИЦЮ МІЖ ФАНТАЗІЯМИ І РЕАЛЬНІСТЮ
Переслуховую диктофонні записи деяких виступів, чую – «треба», «потрібно», «на жаль», «повинні», «має бути» – найчастіше вживані слова. Фантазуючи про геополітичні питання та впадаючи в теоретизування, оратори явно перевищували рівень своєї компетентності, забували про логіку та структурованість заявлених доповідей, припускались непродуманих асоціацій та порівнянь, говорили банальності, а тому їхній зміст не витримує жодної критики. Не всі бачили різницю між реальністю і фантазіями. Можливо, через це за годину-півтори зал засідань покинуло більше сотні учасників та гостей конгресу.
Зібрали овації, в основному, гості – колишній депутат ВР України Євген Лупаков, письменник і рухівець, колишній севастополець Леонід Пилунський. Своїм емоційним і патріотичним виступом міцно тримав увагу присутніх свободовець Едуард Леонов.
Виступ відомого вченого-симиренкознавця, голови Кримського відділення Наукового товариства ім. Шевченка, активного громадського діяча, академіка Петра Вольвача, на мою думку, як і на думку десятка моїх співрозмовників, був найкращим і повноцінним. Учасники конгресу жваво погодились із тезою оратора: «Як у роки війни радянське командування покинуло героїчних захисників міста, так сьогодні українська влада покинула Крим і покинула Севастополь». Дуже актуально прозвучала цитата з мудрого Ганді: «Інтелігенція, вихована окупантами і чужою мовою – найбільший ворог народу».
ПОЗИТИВНЕ ГОЛОСУВАННЯ – СПРАВА ТЕХНІКИ ВЕДУЧОГО
Резолюція зборів в одному екземплярі і з голосу не стала логічним результатом виступів чи обговорення доповіді, бо складена була задовго до цього. А командний тон, яким вона була зачитана, зовсім не додавав їй ваги, хоча і було порушено важливі питання сьогодення. Здивування викликав той факт, що відразу організатори похвалили діяльність міської державної адміністрації (від СМДА, до речі, не було ні доповідачів, ні вітань). Були висунуті також екологічні вимоги щодо неприпустимості будівництва вугільного терміналу, запропоновано провести мітинг протесту у лютому (!) 2009 р. Ще для не створеної і не проголосованої громадської ради вже вимагали приміщення для роботи.
Аналогічні рішення продублював ще один оратор. Цей безлад в організації заходу здивував, але громада витримала і вислухала. Владним структурам міста і держави і ще якимсь невизначеним виконавцям були роздані завдання.
Шкода, що на зібранні не пролунала акцентована тривога про стан інформаційного простору в Севастополі та Криму і ще багато важливих питань.
Ведучий Богдан Мороз зачитав розлоге звернення до керівництва країни стосовно перебування ЧФ на території України з важливими тезами. „Зволікання з проведенням тотального опису земель і майна, що перебувають в оперативному управлінні військових формувань Російської Федерації, спричиняє відчутні економічні, екологічні, соціально-політичні втрати не лише Севастополя, а всієї України. Відсутність контролю за кількістю, станом, умовами зберігання боєзапасів і техніки приховує серйозну небезпеку для мешканців Севастополя”… „Сьогодні жоден експерт не наважується стверджувати, що в бойових арсеналах та сховищах Чорноморського флоту повністю відсутня зброя масового ураження, перебування якої на території України заборонено міждержавною угодою”… „Такі сумніви посилюються постійним небажанням командування ЧФ РФ допустити будь-які інспекції чи комісії для встановлення не лише кількості та зразків боєприпасів, а й їхнього стану та умов зберігання”.
А далі, після попередження чергового про те, що до кінця орендованого часу залишилось 5 хвилин, було енергійно зачитано 15 прізвищ майбутнього комітету, головою «Конгресу українців Севастополя» безальтернативно був переобраний Богдан Мороз, на прохання якого комітету (читай – Морозу) було доручено створити Громадську Раду «з невипадкових людей» і довести її склад до ЗМІ. Нічого собі!
КОНГРЕС ПРОВЕЛИ. ЩО ДАЛІ?
Навіть така легітимізація керівництва організації великим зібранням покладає на ініціаторів велику відповідальність перед громадою, і хочеться, незважаючи ні на що, побажати вдалого переходу від стану імітації бурхливої діяльності до досягнення якихось реальних результатів – хай невеликих, але перемог, і навіть не перемог, а просто результатів роботи. Діяти без планів роботи, без концепції, зрозуміло, не можна. І конкретизувати треба негайно.
Упевнений, що найефективнішою формою діяльності для «Конгресу українців Севастополя», з огляду на, хай і єдиний, зазначений успіх, може стати серія тематичних «круглих столів», присвячених проблемам освіти, культури, екології чи інших питань. Саме залученням фахівців можна уникнути марнування дорогоцінного часу.
Зрозуміло, що є й інші ефективні заходи, але для їхнього застосування треба дозволити дискусії в організації та втілення реальних пропозицій. Тоді і люди підтягнуться.
Добре було б і зробити правильні висновки з критичних зауважень і проводити заходи з вищими демократичними стандартами.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.
http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6660
Більше фото ----
http://ukrlife.org/main/uacrim/congres.html