МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Своя Батьківщина і свої герої

05/26/2009 | Михайло
Своя Батьківщина і свої герої

Кримські татари висунули Мустафу Джемільова на Нобелівську премію. Українська громадськість підтримує


Микита КАСЬЯНЕНКО, Сімферополь



Закінчився I Всесвітній конгрес кримських татар. Делегати від 162 національних організацій із 12 країн світу прийняли декларацію про створення конгресу в статусі міжнародної організації, обрали президентом конгресу Рефата Чубарова. Мустафу Джемільова, народного депутата України, лідера меджлісу кримських татар висунули претендентом на присудження Нобелівської премії світу 2009 року.

Всесвітній конгрес кримських татар прийняв звернення до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, до Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ та інших міжнародних організацій, створив свої робочі органи.

ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ. ЩО ЗРОБЛЕНО?

Кримські татари повертаються до Криму вже понад 20 років. Два десятиліття — термін достатній для того, щоб побудувати будинок, школу, лікарню, мечеть, дорогу. 20 років — це майже термін зміни поколінь, і в Криму вже виросла молодь кримських татар, яка не знає чужини. 1991 року, коли розпався СРСР, коли був знову, після 74-річної перерви скликаний курултай і створений меджліс кримських татар, думалося, що народ невдовзі повернеться і облаштується. Якби все пішло так, як вважали тоді, то сьогодні основні проблеми мали б бути вже вирішені, й залишився б, можливо, деякий дріб’язок.

Минув час, а кримське співтовариство ще лише підходить до вирішення багатьох проблем із відновлення прав безвинно постраждалого народу. Більше того, якщо раніше казали, що повернення народу в основній своїй масі закінчене, то сьогодні стверджується, що переїзду на Батьківщину, переважно з Узбекистану, очікують ще десятки тисяч кримських татар. Раніше називалася цифра 50 тисяч, пізніше — 100 тисяч, а зараз говорять не менш ніж про 150 тисяч!

Приблизно 260 — 280 тисяч осіб, які повернулися на Батьківщину (з урахуванням розселення по всій Україні, повернулися близько 300 тисяч), складають зараз 13,54% населення Криму. Вони створили тут близько 300 селищ і мікрорайонів компактного проживання репатріантів, що є осередком невирішених економічних, соціальних і гуманітарних проблем.

За даними голови постійної комісії Верховної Ради АР Крим із міжнаціональних відносин, делегата Ремзи Ільясова, який виступав на конгресі, забезпечено електрикою поки що лише 98% цих селищ, водопроводом — 75%, газифіковано — 15%, мають дороги з твердим покриттям — 12%, а «про каналізацію й говорити не доводиться». На Південному березі Криму змогли облаштуватися лише 5% переселених, хоча до виселення в цьому регіоні Криму жили 25% депортованих. У Криму створено всього 14 шкіл із кримськотатарською мовою викладання, працює Кримський інженерно-педагогічний університет, кадри з числа репатріантів готують також інші ВНЗ автономії. Ремзи Ільясов вважає, що в Криму належить створити ще приблизно 20 селищ компактного розселення новоприбулих переселенців. Український уряд із державної програми облаштованості витратив на ці цілі приблизно 1,2 млрд. гривень, Але, за розрахунками Київського інституту «Гіпроград», для вирішення економічних питань облаштованості необхідно приблизно 2,5 млрд дол.

Виявляється, ці проблеми хвилюють не лише людей у Криму. Наприклад, у Туреччині, куди після ліквідації Кримського ханства і приєднання Криму до Російської імперії 1783 року кинулися основні потоки емігрантів, нараховується, за різними даними, від 1 до 4 млн. вихідців із Криму. Тому-то делегати з Туреччини, які займають у своїй країні видне і впливове становище, і склали зараз основну (після Криму) частину конгресу. В Криму реалізовується програма турецької допомоги репатріантам, що веде агентство ТІКА. Багато соціально-економічних проектів із будівництва шкіл, лікарень, водопостачальних систем реалізовано лінією ПРІК ООН, що залучала урядові засоби Нідерландів, Німеччини, США та інших держав. Вважається, що за допомогою турецької держави в Криму побудовано не менше тисячі будинків для переселенців. До речі, це все на тлі того, що з країн СНД лише Україна звалила на себе тягар облаштування переселенців, а інші держави цілком ігнорують Бішкекську угоду, за якою Росія, Узбекистан, Казахстан та інші країни, в економіку яких кримські татари зробили значний внесок після депортації, зобов’язалися допомагати народу, який повертається, але тепер заявили, що вважають облаштованість кримських татар на батьківщині внутрішньою проблемою України.

Неупереджений аналіз показує: якщо за 20 років репатріація та облаштованість не змогли завершитися навіть у своїй основній частині, то й національний рух, який керував цим процесом, і його відносини з Україною вимагають глибокого реформування. Національний рух кримських татар був досить ефективним у політичній боротьбі. Він домігся головного — повернення народу з депортації. Національний рух кримських татар був активним учасником правозахисного руху в СРСР. Саме національний рух організував майже повальне повернення народу на рубежі 80—90-х років минулого століття, переїзд величезних мас людей за кілька років. Національний рух створив органи національного самоврядування, так і не узаконені донині, проте які координують зусилля народу та держави в Криму у вирішенні проблем облаштування.

Мустафа Джемільов зазначає, що Українській державі пропонується визнати кримських татар в Україні не національною меншиною, як це існує зараз, не населенням, а цілісним народом, що дає великі права, але й великі обов’язки, ніж ті, котрі має просто меншина. Так, за цим актом виникнуть зобов’язання держави розглянути питання про державний статус мови (як правило, лише на території автономії), про квоти в органах влади, про форми і способи участі в державному керуванні, про відродження національної культури, освіти, особливості духовної та релігійної сфер. В Україні ж ні органи державної влади, ні суспільні формування, ні місцеве самоврядування, ні навіть вчені й теоретики державного будівництва до такого рівня розгляду питання не лише не готові практично, а й навіть жодна теоретична чи правова концепція не розглядає це питання в такій площині. Колишні українські уряди та парламенти, схоже, вважали, що проблема розсмокчеться сама собою, що як-небудь вона та й вирішиться. Але самі собою проблеми такого рівня не розсмоктуються, більше того, із проведенням конгресу проблема кримських татар уже вийшла на світовий рівень, досягла порядку денного у світових організаціях, і чим далі, тим більше дискутуватиметься на міжнародному рівні. Україна в такій ситуації або повинна продемонструвати свою спроможність у вирішенні національного питання, або ж і вона, як свого часу Росія, — але тепер це в ХХІ столітті! — називатиметься «в’язницею народів». Третього, здається, не дано...

Причиною тривалої нерозв’язаності політико-правових проблем кримськотатарського народу, на думку багатьох делегатів Всесвітнього конгресу, є ліквідація 1783 року державності кримських татар, яка досі не відтворена в жодній формі. Кримські татари, як відомо, не брали участі в референдумі 1991 року про відтворення Кримської автономії, оскільки на той момент більшість народів перебувала ще на висилці. У нинішньої АРК, на відміну навіть від Кримської АРСР зразка 1991-го і Республіки Крим зразка 1994 років, кримськотатарська мова не має статусу державної, а у Верховній Раді автономії не встановлено національну квоту для депутатів від кримських татар. До речі, її ліквідацію при затвердженні Конституції 1998 року пояснювали тим, що... репатріація закінчилася, і проблеми формування органів влади й участі в них кримських татар розв’язано. У нинішній структурі органів влади кримські татари становлять частку в 10—13% серед депутатів усіх рівнів, 4—5% у середньому — в органах виконавчої влади. Усе це дає підставу лідерам національного руху заявляти, що нинішня АРК — це не автономія кримських татар, і вона не захищає їх права і свободи. Тому вони говорять, що метою руху є відтворення національної державності. Це не є новим. Радикальні шовіністи звинувачують кримських татар у прагненні то відірвати Крим від України і створити в ньому незалежну татарську державу, то в намірі приєднати Крим до Туреччини, хоча ні сама Туреччина, ні навіть її окремі політичні діячі ніколи і ніде, на відміну від російських політиків, не говорять про можливе приєднання Криму. У доповіді на конгресі Мустафа Джемільов частково навіть дезавуював положення відомої Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу, заявивши, що вона прийнята в серпні 1991 року в умовах існування СРСР і відповідає тому часу. А якби Декларація приймалася сьогодні, то мета національного руху була б сформульована інакше. А саме — як створення кримськотатарської національно-територіальної автономії в складі Української держави.

КАДРОВЕ ПИТАННЯ: «ПРОГНОЗИСТИ» ПОМИЛИЛИСЯ?

Рефат Чубаров сказав, що підсумки конгресу продемонстрували злиденність мислення багатьох «прогнозистів», які ще заздалегідь критично відгукнулися про саму ідею скликання Всесвітнього конгресу кримських татар, і стверджували, що Мустафа Джемільов, по-перше, прагне стати «головним татарином світу», по-друге, хоче створити собі робоче місце, оскільки після 18 років у меджлісі вже не може бути його головою. Дійсно, обрання президентом конгресу Рефата Чубарова, а не Джемільова, сплутало всі карти тим політологам, що мислили занадто прямолінійно. Тим часом, саме такий результат конгресу більш закономірний.

По-перше, тільки на критиці ідеї конгресу й особисто Мустафи Джемільова планувала свою роботу в останні кілька місяців група людей, що називає себе партією «Міллі-Фірка». І життя засвідчило, що вони помилилися в усьому — і в оцінці перспектив Джемільова, і в оцінці ролі конгресу, що виявився цілком життєздатною організацією, яку підтримала дійсно більшість кримських татар в усьому світі.

По-друге, велике значення мав той факт, що Всесвітній конгрес проходив на дуже несприятливому політичному тлі з двох обставин. Багато хто зі СМІ намагався представити ідею об’єднання кримських татар як загрозу іншим націям, але ж кримські татари тільки йшли шляхом українців, казанських татар та інших націй, що вже мають свої світові конгреси й активно використовують їх для відродження як національної культури, так і економіки. Також не секрет, що серед кримськотатарських громад, головним чином у Туреччині, проводилась активна агітаційна робота проти конгресу, причому в ній як головна теза використовувалося твердження, що Джемільов диктатор, який не допускає іншої думки й інших людей у національний рух. Згідно з первинним задумом, результатом цієї роботи мало б стати проведення в Туреччині альтернативного всесвітнього конгресу кримських татар, який мав би перешкодити кримському конгресу і не допустити його реєстрації. Але вийшло так, що саме кримський конгрес підтримала більшість кримських татар Туреччини. Альтернативний конгрес, механізм якого вже був запущений, не дотяг до свого статусу, і натомість в Анкарі був проведений «Симпозіум національно-гуманітарних об’єднань», чи, за іншою версією, «Зустріч представників депортованих тюркських народів». До цілком шляхетного заходу справді була залучена Федерація кримськотатарських дернеків (громад) Туреччини, яка спочатку заявила про свою неучасть у кримському конгресі, але оскільки самих кримських татар було явно замало для статусу конгресу, до симпозіуму залучили ногайців Туреччини, Союз жінок Азербайджану, представників чеченських дернеків, об’єднання тюркських оджаків та інші громади. У симпозіумі брав участь один із головних критиків нинішнього меджлісу президент Фонду досліджень і підтримки корінних народів Криму, що має тісні зв’язки зі Службою національних меншин ООН, Надир Бекіров, що виступив із доповіддю, як говориться в повідомленні, «Про безправне становище кримськотатарського народу в Україні, де він досі не визнається державою як народ», значною частиною якої була критика як Української держави, так і Джемільова, і нинішніх курултаю і меджлісу.

Цілком очевидно, що кримські татари ухвалили рішення в цій складній ситуації «зберегти обличчя» і, з огляду на важливість світової громадської думки, зіграли більш тонко. Висуваючи Чубарова на посаду президента Всесвітнього конгресу, Джемільов пред’явив конгресу, як він сказав, «особисту умову» — щоб на наступному курултаї Чубаров не знімав свою кандидатуру на посаду голови меджлісу, оскільки про це вже є рішення попереднього курултаю. Таким чином, він законсервував ситуацію: Чубаров поставлений у такі рамки, що він не може бути не обраний головою меджлісу, і тоді буде змушений відмовитися від роботи у Всесвітньому конгресі, а головою Всесвітнього конгресу буде обраний... Не випереджатимемо події, але Мустафа Джемільов, як і раніше, залишається кандидатом №1 на цю посаду. Політична вага і досвід Мустафи Джемільова дозволяє і далі залишатися авторитетним лідером світового руху кримських татар навіть не будучи формально обраним у конгресі, тим більше, що, залишаючись головою курултаю і меджлісу, він зберігає в руках значно більше приводних пасів, ніж якби він був у складі конгресу, який переживає період організації та становлення. А досвід роботи на чолі міжнародної організації саме в період її створення не буде зайвим і Рефату Чубарову, з яким у Криму пов’язують усе майбутнє кримськотатарського народу.

А ЩО ПІСЛЯ КОНГРЕСУ?

Немає сумнівів, що кадрові перестановки, яких не сталося й яких усі давно очікували, так чи інакше сповільнять реформування національного руху, проте конгрес відіграє ту роль, яку від нього очікують ось уже десятиліття. «Тепер українському політикуму потрібно буде не лише визначатися, але терміново визначатися у своєму ставленні до кримськотатарського народу, — говорив Рефат Чубаров, який уже був обраним президентом усіх кримських татар. — Нам не потрібно змінювати свого ставлення до України, ми завжди були за територіальну цілісність України, ми за її подальшу європейську й євроатлантичну інтеграцію, і ми чекаємо відвертої позиції українських політиків. Нам нікуди дітися, ми на рідній землі, ми в Українській державі, але якщо Українська держава й надалі не визначатиметься щодо кримських татар, то кримські татари все більше й більше замислюватимуться — а що це за держава, яка так погано до нас ставиться? І як нам до неї ставитися?»

Всесвітній конгрес не вніс нічого нового в політичні, економічні та гуманітарні вимоги кримських татар, оскільки вони давно відомі. Різниця лише в тому, що конгрес тепер уже підтвердив їх на міжнародному рівні й через деякий час поставить їхнє виконання під контроль міжнародних організацій. Таким чином, кримськотатарський народ значно підсилює зовнішній тиск на державні органи України з метою вирішення питань своєї облаштованості й інтеграції в новий соціум.

Лідери кримськотатарського народу вважають, що вирішення їхніх проблем і не повинно мати революційний характер. Є багато проблем, у першу чергу гуманітарного характеру, які не вимагають термінових витрат, але їхнє вирішення значно зміцнило б стабільність і місце народу в соціумі. Такі положення про статус мови, що взагалі перетворилися на формальність, оскільки на практиці в багатьох державних установах Криму і так використовується кримськотатарська мова як третя для складання офіційних документів. На трьох мовах публікуються багато правових актів, навіть на будинках Верховної Ради й уряду Криму встановлено вивіски, зокрема, й кримськотатарською мовою. Але відсутність державного статусу стримує розвиток освіти, видання підручників, удосконалювання документообігу, навіть розвиток архівної справи і так далі. Неврегульованість питання про мови й про топоніміку призводить до того, що Верховна Рада ухвалює рішення про установку дорожніх знаків російською мовою, меджліс — кримськотатарською мовою. Можна лише уявити собі, яка вакханалія з дорожніми покажчиками виникне на міжнародних трасах Криму, якщо ці рішення будуть виконані.

Ніхто не сподівався, що Всесвітній конгрес вирішить відразу всі проблеми народу. Але якщо відкинути як фантастичні проекти, наприклад, теорію Світлани Червонної, висловлену нею ще раніше на одному з курултаїв, що в Криму буде створена кримськотатарська держава і Мустафа Джемільов буде обраний її президентом, то рішення конгресу представляються цілком реалістичними й, як відзначає Рефат Чубаров, допоможуть українським органам влади повніше усвідомити завдання становлення і своєї держави, і статус кримськотатарського народу в ньому.

ЧАС «Х» ДЛЯ КРУГЛОГО СТОЛУ?

Крім проекту закону, який колись ветував Леонід Кучма й який дотепер лежить під сукном, меджліс не розробив комплексних механізмів поновлення прав народу. До яких кроків має вдатися Українська держава не на кримському, а на своєму рівні у справі відновлення прав на участь у державному керуванні, у справі статусу мови, у справі відновлення топоніміки, у справі відновлення освіти? Поки що у всіх цих сферах, як з ініціативи кримських татар, так само як і з ініціативи українських чиновників, вжито спорадичні, несистемні кроки, які навряд чи є адекватними реаліям. А щоб вирішити весь комплекс проблем, потрібно розробити систему їхнього вирішення, в якій усе буде взаємозалежне та погоджене. Який орган впорається з цим? У нинішній Україні — ніхто, крім широкого круглого столу із правами науково-правової конференції за участю лідерів самих кримських татар, за участю вчених і політиків найбільш прогресивного способу мислення, які глибоко знають і проблему, і світову практику в цій сфері.

Тому сьогодні саме час меджлісу (якщо хочете — все ще існуючої Ради представників кримськотатарського народу при Президенті України) за підтримки Всесвітнього конгресу виступити ініціатором проведення Всеукраїнського круглого столу із проблем відродження й інтеграції в український соціум кримськотатарського народу. Головне завдання столу — знайти відповіді на ті питання, яких ще немає, сконструювати механізми реформування Кримської автономії й усього комплексу міжнаціональних відносин.

Але чи можна вирішити найбільш актуальні проблеми міжнаціональних відносин в Україні навіть методом круглого столу у нинішній політичній ситуації й при нинішньому Президентові, нинішніх парламенті та Кабінеті Міністрів? Боюся, що ні, тому що зрозуміло, що всі вони зайняті своїми вже передвиборними справами, а рішення міжнаціональних проблем в Україні зажадає багатьох непопулярних рішень, що перед виборами практично неможливо.

Отже, можливо, Мустафа Джемільов тому так легко і погодився наразі на «кадрові канікули», тому так легко доручив Рефату Чубарову ту роботу у Всесвітньому конгресі, яка йому призначалася, що зараз просто не час піднімати питання реформування міжнаціональних відносин в Україні. Час їхнього рішення настане приблизно через рік, коли в Україні відбудеться зміна правлячих еліт, коли будуть можливі непопулярні рішення, коли буде проведений наступний курултай, який обере Рефата Чубарова головою меджлісу, а ІІ Всесвітній конгрес не лише доручить Мустафі Джемільову посаду президента всіх кримських татар, але й ухвалить рішення про невідкладність реформ.

Цілком очевидно, що сьогодні головним пунктом стратегії кримських татар щодо Криму і найбільш результативним способом вирішення проблем, що назріли, буде спокійна, але наукова й конкретна підготовка їх до проведення такого «круглого столу» із уже новим президентом, новим парламентом і новим урядом України. І тоді зволікання не пробачать ні кримським татарам, ні Україні.

КОМЕНТАР

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України, директор Інституту літератури ім. Тараса Шевченка, голова комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка:

— Постать Мустафи Джемільова — це постать знакова не тільки у долі кримськотатарського народу, а й взагалі в історії світового правозахисного руху. Це людина, яка своїм життям довела, що для неї найголовніше — права і свободи репресованих кримських татар.

Боротьбу з комуністичним режимом Мустафа Джемільов розпочав, будучи ще зовсім молодим. Я дуже добре знаю його долю. У мене є матеріали, видані за кордоном, про боротьбу кримських татар за повернення на свою історичну батьківщину.

Якось я перебував у складі делегації кримських татар в Туреччині. Мене вразило, що там цілі села зустрічали Мустафу Джемільова як національного героя. А що найбільше дивувало — його знали! Його вважають лідером усіх тюркських народів. Завдяки йому і нас приймали на найвищому рівні — ми зустрічалися з президентом Турецької Республіки, проводили зустрічі в багатьох міністерствах. Авторитет Мустафи Джемільова в світі беззаперечний. Вважаю, що є всі підстави очікувати, що Мустафа Джемільов буде відзначений Нобелівською премією як видатний правозахисник ХХ—ХХІ століть. Я переконаний, що українська інтелігенція з радістю підтримає його кандидатуру. Присвоєнням Мустафі Джемільову такої високої відзнаки буде вшановано боротьбу кримських татар проти комуністичного режиму.

№87, середа, 27 травня 2009

http://www.day.kiev.ua/274550/

Відповіді

  • 2009.05.27 | LordGare

    Re: Своя Батьківщина і свої герої

    Михайло пише:
    > Українська громадськість підтримує

    Спорное утверждение.
    Пилунский с Жулинским - это не украинская общественность ...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.05.27 | Дневной дозор

      Re: Своя Батьківщина і свої герої

      LordGare пише:
      > Михайло пише:
      > > Українська громадськість підтримує
      >
      > Спорное утверждение.
      > Пилунский с Жулинским - это не украинская общественность ...
      А кто же они? У Вас что-то снова с маркерами. Россиянин, гражданин РФ для Вас становится национальностью, а украинские общественники - кем?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.05.27 | LordGare

        Я не занимаюсь маркеризмом

        Дневной дозор пише:

        > А кто же они?
        два человека, говорящие ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО от своего лица

        > Россиянин, гражданин РФ для Вас становится национальностью
        "не будьте божьей коровой" (с), всем отлично понятно, что имелось в виду ...

        > украинские общественники - кем?
        Конкретно эти ?? - провокаторами ...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua