Анатолій Сєриков як уособлення типового сучасного шкідни-
02/18/2010 | Червона Світка
ка малороса
Збіг місяць, як «Кримська світлиця» нарешті опинилася там, де мала бути з 30 листопада 2006 року. Щоб залишити у минулому байки про київських «рейдерів» наведемо деякі очевидні факти. Співзасновники «Кримської світлиці» 30 листопада 2006 року погодилися на радикальну зміну підпорядкування газети. По-перше, перестала бути співзасновником газети «КС» Кримська організація Національної спілки письменників України, по-друге, серед співзасновників з’явився мало зрозумілий колектив підприємства «Об’єднана редакція газети «Кримська світлиця»», по-третє, співзасновником газети «КС» стало Міністерство Культури та туризму України. Видавцем газети стало підприємство «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури та туризму України. До відома плакальників за «Джерельцем». Жоден з теперішніх (з 30 листопада 2006 р.) співзасновників газети «КС» не є співзасновником газети «Джерельце», а ДП «ГЖВ» не є видавцем газети «Джерельце», тобто усі волання на їхню адресу з цього приводу не мають жодних підстав.
Саме 30 листопада 2006 року «КС» де-юре стала «Всеукраїнською літературно-публіцистичною і мистецькою газетою». Тобто один із нових співзасновників продиктував зміну напрямку.
Усі працівники включно з редактором В. Качулою були працівниками ДП «ГЖВ», їхні трудові крижки знаходилися у Києві. Тобто редакція з 30 листопада 2006 року було ПІДРОЗДІЛОМ ДП «ГЖВ» і не мала, а ні окремого балансу, а ні печатки, а ні рахунку. В. Качула не міг нікого, а ні приймати, а ні звільняти з роботи. Це робив директор ДП «ГЖВ».
Таким чином звільнення В. Качули 29 грудня 2009 року не може розглядатися, як «захоплення». Директор ДП «ГЖВ» звільнив керівника одного з своїх підрозділів (їх у ДП «ГЖВ» - сім). Законно чи ні то справа Суду.
Тепер про газету, як таку. На моє глибоке переконання, «КС» в останні кілька років була в стані очевидної стагнації. Кількість передплатників була критично низькою на межі одної тисячі, 70-80% публікацій були передруками з інших газет, або з інтернету. Газетні матеріали займали у кращому випадку перші три сторінки.
Після звільнення В. Качули з перервою більш ніж у два тижні після «проміжного» київського редактора на цю посаду було призначено заслуженого журналіста України Л. Пилунського. Відразу питання: «А хто керує випуском газети де-юре і де-факто?» На це питання не має однозначної відповіді. Але, на мою думку, де-факто газетою керує шеф-редактор ДП «ГЖВ» Анатолій Сериков, оскільки верстка відбувається у Києві й обличчя газети сформовано також у Києві. Як довго таку ситуацію терпітиме Л. Пилунський то окреме питання.
Вже вийшло три спарених випуску 2-3, 4-5, 6-7 газети. Можна робити попередні висновки.
Випуск 2-3.
На мою, думку цей випуск самий «прокримський» й одночасно самий проукраїнський.
В той же час жодної критики не витримує логотип газети. Він перевантажений символікою. При цьому загальнодержавна представлена тільки прапором України. А кримська – прапором АРК, гербом АРК та прапором незареєстрованої структури так званого меджлісу кримськотатарського народу з тамгою.
Відразу питання до А. Сєрикова: «На якій підставі Ви надаєте незаконну перевагу кримській символіці перед загальнодержавною? Це між іншим вже корупція. На якій підставі Ви взагалі розмістили в логотипі газети, яка видається за державні кошти прапор незаконної, незареєстрованної структури?» Впевнений, що ці питання можуть бути поставлені зацікавленими особами та організаціями й перед компетентними органами України, які мають повноваження розглядати справи про корупцію.
Слово «кримська» у логотипі набрано «вивороткою» на світло-сірому тлі непропорційно дрібними літерами порівняно із словом «Світлиця» й на відстані навіть у кілька десятків сантиметрів вже непомітне.
Повертаємося до першої шпальти Ч. 2-3. Внизу де йдуть анонси публікацій в одному ряду подано: КИЇВ – МІНСЬК – БАХЧИСАРАЙ – МОСКВА. Тобто такий собі ряд столиць держав. Будьте такі ласкаві, пане А. Сєриков, скажіть: «А якої держави столицею є Бахчисарай?»
На мою, думку крім оцих ляпів на першій шпальті, особливих зауважень то цього випуску не має.
Дивують тільки назви тем: «російство», «українство». Цікаво чи буть теми: «татарство», «єврейство», «німецтво», «англійство», «вірменство», «азербайжанство», «шведство»…?
Крім того у випуску повністю відсутні газетні новини як такі. В цьому випуску це можна пробачити тим, що була велика перерва у виході газети. Подивимося, що буде далі.
Число 4-5.
Логотип без змін. То ж ті самі питання до п. А. Сєрікова стосовно незаконної переваги.
Там де йдуть тематичні анонси знов дивина. В попередньому числі мали столицю невідомої держави «Бахчисарай», тепер маємо такий тематичний ряд: ХРИСТИЯНСТВО – ІСЛАМ – КАТОЛИЦИЗМ – КОМУНІЗМ.
Питання до п. А. Сєрикова: «Хіба католицизм, то не християнство? Чи у Вашу свідомість намертво вбито московський забобон, що християнство то тільки «істинно московскоє православіє»?»
Ну то так дрібничка. Бомбою цього випуску є інтерв’ю на восьми шпальтах самого А. Сєрикова з таким собі духовним покручем, зрадником віри батьків «українцем (я б сказав: «те ж українцем») Алі Мухаммедом. Цей зрадник та перевертень не тільки сам зрадив віру дідів-прадідів, а й увів у гріх дружину та дітей. Причому цій розлогій ганебній публікації перед послано коментар Владики Клімента: «Християни і кримські татари традиції спільних молитов» на двох шпальтах. Блюзнірство та моральна ницість «шеф-редактора» тут вперше виявляється у повній свої красі. Бо публікація Владики Клімента йде у тематиці «МУЗЕЙ», а розлогі теревені А. Сєрикова із запроданцем під тематикою «МИСТЕЦТВО». Тобто зрада українцем прабатьківської віри це тепер таке собі «МИСТЕЦТВО» від духовного покруча А. Сєрикова.
Відчуття огиди від «МИСТЕЦТВА» за А. Сєриковим не компенсують, а ні конспективна й далеко не повна розповідь про пам’ятники комуністичної доби у Криму (увесь час згадуєш того самого А. Сєрикова, як типового комуняку-покруча), а ні уривок із давно відомої статті Л. Пилунського.
Під темою «УКРАЇНСТВО» чомусь поруч із славетним І. Гасюком розташовано публікацію про ще одного духовного покруча – депутата однієї з Севастопольських райрад, який спалив паспорт громадянина України. Краще вже б цю публікацію запроторили до «МИСТЕЦТВА» по сєриковськи, там де йшлося про іншого зрадника.
Кримським татарам як таким присвячено ще одну публікацію на двох шпальтах. Загалом неукраїнським за глибинною своєю суттю публікаціям присвячено майже половина випуску.
Знову жодної публікації, яка б мала суто газетний характер, тобто була б новиною.
Загальне враження - другий випуск значно гірший за перший.
Випуск 6-7.
Ті ж самі претензії стосовно логотипу. Корупція, пане А. Сєриков. КОРУПЦІЯ.
Знову жодної новини як такої.
Маємо промовистий «ляп» подано програму «телеканал культура 8-14 грудня 2010 р. Навіщо їх взагалі друкують ці програми. Газета регулярно запізнюється й крім додаткового роздратування ці програми читачам нічого не додають.
Цей випуск свідчить: катастрофічно не вистачає матеріалів власного виробництва.
Маємо:
1. «Земля на всіх» В. Маковій (Київ) (2 шпальти);
2. «Ларишес» із Франції «Айбару» в Криму Людмила Чечель (інтернет-сайт maidan.org.ua) (2 шпальти);
3. «Чарівна гавань» (без автора, за матеріалами онлайн служби «Новини Криму») (1 шпальта);
4. Культура. Пізнання. Активність. Лідія Лебедева (передрук з газети «Крымские известия») (1 шпальта);
5. «Пекельні авіалінії» Пилип Мостоцький (інформаційна агенція «Росбалт» (2 шпальти) Тема «ТУРИЗМ» страшна україноненависницька стаття, яка відлякує потенційних туристів. Питання: «Наскільки все написане відповідає дійсності? Хто перевіряв?» На кого працюєте пане А. Сєриков?
6. «Зимові півонії Ольги Морозової» Анжела Шумова (1 шпальта, публіакація про Київ)
7. Художник-амфібія (прямо написано: у нас в гостях журнал «Міжнародний туризм») (3 шпальти)
Підбиваємо підсумок – 12 шпальт з 32 – запозичені публікації. Одна з них відверто україноненависницька: «Пекельні авіалінії».
Вітання від В. Качули: «Правільной дорогой ідьотє товаріщі!»
Чомусь випуски газет взагалі не прив’язані до якихось дат як таких. Це ще одна новина від А. Сєрикова.
Висновок. Шеф-редактор Анатолій Сєриков, як уособлення сучасного малороса, не спроможний забезпечити ритмічний випуск газети. Значна частина, запропонованих ним публікацій є відверто антиукраїнськими. А вперте надання незаконної переваги регіональній кримській символіці має, на мою думку, усі ознаки корупції.
Тижнева газета обсягом 32 шпальти (форматом В 4) не може бути підготовлена штатом із 4 творчих працівників (разом із редактором).
Це не можливо навіть теоретично (якщо тупо не дерти тексти та світлини з інтернету та інших газет, що "успішно" робив В. Качула).
Після скорочень замість редакції в Сімферополі фактично лишився невеличкий корпункт на чолі з власкором Л. Пилунським, посада якого має гучну назву "РЕДАКТОР".
Тобто А. Сєриков свідомо знищує газету.
Цапом відбувайлом зроблять А. Пилунського.
Збіг місяць, як «Кримська світлиця» нарешті опинилася там, де мала бути з 30 листопада 2006 року. Щоб залишити у минулому байки про київських «рейдерів» наведемо деякі очевидні факти. Співзасновники «Кримської світлиці» 30 листопада 2006 року погодилися на радикальну зміну підпорядкування газети. По-перше, перестала бути співзасновником газети «КС» Кримська організація Національної спілки письменників України, по-друге, серед співзасновників з’явився мало зрозумілий колектив підприємства «Об’єднана редакція газети «Кримська світлиця»», по-третє, співзасновником газети «КС» стало Міністерство Культури та туризму України. Видавцем газети стало підприємство «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури та туризму України. До відома плакальників за «Джерельцем». Жоден з теперішніх (з 30 листопада 2006 р.) співзасновників газети «КС» не є співзасновником газети «Джерельце», а ДП «ГЖВ» не є видавцем газети «Джерельце», тобто усі волання на їхню адресу з цього приводу не мають жодних підстав.
Саме 30 листопада 2006 року «КС» де-юре стала «Всеукраїнською літературно-публіцистичною і мистецькою газетою». Тобто один із нових співзасновників продиктував зміну напрямку.
Усі працівники включно з редактором В. Качулою були працівниками ДП «ГЖВ», їхні трудові крижки знаходилися у Києві. Тобто редакція з 30 листопада 2006 року було ПІДРОЗДІЛОМ ДП «ГЖВ» і не мала, а ні окремого балансу, а ні печатки, а ні рахунку. В. Качула не міг нікого, а ні приймати, а ні звільняти з роботи. Це робив директор ДП «ГЖВ».
Таким чином звільнення В. Качули 29 грудня 2009 року не може розглядатися, як «захоплення». Директор ДП «ГЖВ» звільнив керівника одного з своїх підрозділів (їх у ДП «ГЖВ» - сім). Законно чи ні то справа Суду.
Тепер про газету, як таку. На моє глибоке переконання, «КС» в останні кілька років була в стані очевидної стагнації. Кількість передплатників була критично низькою на межі одної тисячі, 70-80% публікацій були передруками з інших газет, або з інтернету. Газетні матеріали займали у кращому випадку перші три сторінки.
Після звільнення В. Качули з перервою більш ніж у два тижні після «проміжного» київського редактора на цю посаду було призначено заслуженого журналіста України Л. Пилунського. Відразу питання: «А хто керує випуском газети де-юре і де-факто?» На це питання не має однозначної відповіді. Але, на мою думку, де-факто газетою керує шеф-редактор ДП «ГЖВ» Анатолій Сериков, оскільки верстка відбувається у Києві й обличчя газети сформовано також у Києві. Як довго таку ситуацію терпітиме Л. Пилунський то окреме питання.
Вже вийшло три спарених випуску 2-3, 4-5, 6-7 газети. Можна робити попередні висновки.
Випуск 2-3.
На мою, думку цей випуск самий «прокримський» й одночасно самий проукраїнський.
В той же час жодної критики не витримує логотип газети. Він перевантажений символікою. При цьому загальнодержавна представлена тільки прапором України. А кримська – прапором АРК, гербом АРК та прапором незареєстрованої структури так званого меджлісу кримськотатарського народу з тамгою.
Відразу питання до А. Сєрикова: «На якій підставі Ви надаєте незаконну перевагу кримській символіці перед загальнодержавною? Це між іншим вже корупція. На якій підставі Ви взагалі розмістили в логотипі газети, яка видається за державні кошти прапор незаконної, незареєстрованної структури?» Впевнений, що ці питання можуть бути поставлені зацікавленими особами та організаціями й перед компетентними органами України, які мають повноваження розглядати справи про корупцію.
Слово «кримська» у логотипі набрано «вивороткою» на світло-сірому тлі непропорційно дрібними літерами порівняно із словом «Світлиця» й на відстані навіть у кілька десятків сантиметрів вже непомітне.
Повертаємося до першої шпальти Ч. 2-3. Внизу де йдуть анонси публікацій в одному ряду подано: КИЇВ – МІНСЬК – БАХЧИСАРАЙ – МОСКВА. Тобто такий собі ряд столиць держав. Будьте такі ласкаві, пане А. Сєриков, скажіть: «А якої держави столицею є Бахчисарай?»
На мою, думку крім оцих ляпів на першій шпальті, особливих зауважень то цього випуску не має.
Дивують тільки назви тем: «російство», «українство». Цікаво чи буть теми: «татарство», «єврейство», «німецтво», «англійство», «вірменство», «азербайжанство», «шведство»…?
Крім того у випуску повністю відсутні газетні новини як такі. В цьому випуску це можна пробачити тим, що була велика перерва у виході газети. Подивимося, що буде далі.
Число 4-5.
Логотип без змін. То ж ті самі питання до п. А. Сєрікова стосовно незаконної переваги.
Там де йдуть тематичні анонси знов дивина. В попередньому числі мали столицю невідомої держави «Бахчисарай», тепер маємо такий тематичний ряд: ХРИСТИЯНСТВО – ІСЛАМ – КАТОЛИЦИЗМ – КОМУНІЗМ.
Питання до п. А. Сєрикова: «Хіба католицизм, то не християнство? Чи у Вашу свідомість намертво вбито московський забобон, що християнство то тільки «істинно московскоє православіє»?»
Ну то так дрібничка. Бомбою цього випуску є інтерв’ю на восьми шпальтах самого А. Сєрикова з таким собі духовним покручем, зрадником віри батьків «українцем (я б сказав: «те ж українцем») Алі Мухаммедом. Цей зрадник та перевертень не тільки сам зрадив віру дідів-прадідів, а й увів у гріх дружину та дітей. Причому цій розлогій ганебній публікації перед послано коментар Владики Клімента: «Християни і кримські татари традиції спільних молитов» на двох шпальтах. Блюзнірство та моральна ницість «шеф-редактора» тут вперше виявляється у повній свої красі. Бо публікація Владики Клімента йде у тематиці «МУЗЕЙ», а розлогі теревені А. Сєрикова із запроданцем під тематикою «МИСТЕЦТВО». Тобто зрада українцем прабатьківської віри це тепер таке собі «МИСТЕЦТВО» від духовного покруча А. Сєрикова.
Відчуття огиди від «МИСТЕЦТВА» за А. Сєриковим не компенсують, а ні конспективна й далеко не повна розповідь про пам’ятники комуністичної доби у Криму (увесь час згадуєш того самого А. Сєрикова, як типового комуняку-покруча), а ні уривок із давно відомої статті Л. Пилунського.
Під темою «УКРАЇНСТВО» чомусь поруч із славетним І. Гасюком розташовано публікацію про ще одного духовного покруча – депутата однієї з Севастопольських райрад, який спалив паспорт громадянина України. Краще вже б цю публікацію запроторили до «МИСТЕЦТВА» по сєриковськи, там де йшлося про іншого зрадника.
Кримським татарам як таким присвячено ще одну публікацію на двох шпальтах. Загалом неукраїнським за глибинною своєю суттю публікаціям присвячено майже половина випуску.
Знову жодної публікації, яка б мала суто газетний характер, тобто була б новиною.
Загальне враження - другий випуск значно гірший за перший.
Випуск 6-7.
Ті ж самі претензії стосовно логотипу. Корупція, пане А. Сєриков. КОРУПЦІЯ.
Знову жодної новини як такої.
Маємо промовистий «ляп» подано програму «телеканал культура 8-14 грудня 2010 р. Навіщо їх взагалі друкують ці програми. Газета регулярно запізнюється й крім додаткового роздратування ці програми читачам нічого не додають.
Цей випуск свідчить: катастрофічно не вистачає матеріалів власного виробництва.
Маємо:
1. «Земля на всіх» В. Маковій (Київ) (2 шпальти);
2. «Ларишес» із Франції «Айбару» в Криму Людмила Чечель (інтернет-сайт maidan.org.ua) (2 шпальти);
3. «Чарівна гавань» (без автора, за матеріалами онлайн служби «Новини Криму») (1 шпальта);
4. Культура. Пізнання. Активність. Лідія Лебедева (передрук з газети «Крымские известия») (1 шпальта);
5. «Пекельні авіалінії» Пилип Мостоцький (інформаційна агенція «Росбалт» (2 шпальти) Тема «ТУРИЗМ» страшна україноненависницька стаття, яка відлякує потенційних туристів. Питання: «Наскільки все написане відповідає дійсності? Хто перевіряв?» На кого працюєте пане А. Сєриков?
6. «Зимові півонії Ольги Морозової» Анжела Шумова (1 шпальта, публіакація про Київ)
7. Художник-амфібія (прямо написано: у нас в гостях журнал «Міжнародний туризм») (3 шпальти)
Підбиваємо підсумок – 12 шпальт з 32 – запозичені публікації. Одна з них відверто україноненависницька: «Пекельні авіалінії».
Вітання від В. Качули: «Правільной дорогой ідьотє товаріщі!»
Чомусь випуски газет взагалі не прив’язані до якихось дат як таких. Це ще одна новина від А. Сєрикова.
Висновок. Шеф-редактор Анатолій Сєриков, як уособлення сучасного малороса, не спроможний забезпечити ритмічний випуск газети. Значна частина, запропонованих ним публікацій є відверто антиукраїнськими. А вперте надання незаконної переваги регіональній кримській символіці має, на мою думку, усі ознаки корупції.
Тижнева газета обсягом 32 шпальти (форматом В 4) не може бути підготовлена штатом із 4 творчих працівників (разом із редактором).
Це не можливо навіть теоретично (якщо тупо не дерти тексти та світлини з інтернету та інших газет, що "успішно" робив В. Качула).
Після скорочень замість редакції в Сімферополі фактично лишився невеличкий корпункт на чолі з власкором Л. Пилунським, посада якого має гучну назву "РЕДАКТОР".
Тобто А. Сєриков свідомо знищує газету.
Цапом відбувайлом зроблять А. Пилунського.