Спроба врятувати окремого науковця
03/25/2005 | Обережний герой
Влада знущається з науковців та інших працівників державних установ і підприємств.
Розповім це на прикладі мого родича. Він працює в одному з харківських наукових закладів, який знаходиться в підпорядкуванні Національного космічного агенства України
http://www.nkau.gov.ua/NSAU/nkau.nsf
Два роки отримує зарплату 350 гривень, до того ще менше отримував. Має трьох дітей, через те вони ледве животіють.
Я підготував йому низку скарг до державних органів, які повинні були опікуватися цим. А саме - самого НКАУ, Президента України, Прем'єр-міністра України, а також до територіальній державної інспекції праці у Харківській області, начальника інспекції, головного державного інспектора праці Харківської області Снєжко Наталії Миколаївни, яка як підрозділ Міністерства соціальної політики і праці повинна беспосередньо опікуватися справою, тобто захистом інтересів працівників, примушувати роботодавців платити їм зарплату відповідно до Закону, тарифної сітки і подалі.
Листи адресати отримали місяць тому, 25.02.2005, а в Харкові навіть 24.02.2005. Але досі не відповіли. Годі казати, що за Кучми таке навіть уявити було неможливо. Це я кажу як хлоп, що має великий досвід з аналогічного листування. Відповіді йшли як по розкладу. А зараз враження таке, що влада просто начхала на різних там маркунів паперу, як революційна інстанція.
Зателефонували до інспекції праці. Вони нас мало не послали, але сказали, що зроблять перевірку і нададуть відповідь в 30 діб. Родич захворів. Сидить вдома. Тут йому телефонують з роботи. Там наче чи почалася перевірка чи просто зателефонували з інспекції праці і почали перемови. Родича почали пресувати, телефонували беспосередній керівник, потім директор інституту. Питали, що хоче. Він каже - 650 гривень, як по закону + повернення невиплаченого + індексація + компенсація. Вони там порадилися, запропонували йому підвищення зарплати на 50 гривень, премії і родич зламався. Пристав на те, щоб писати листи на всі ті ж адреси, що питання вже вирішене. З інституту навіть кур'єра надіслали і вони провели таємну зустріч в поліклініці, бо жінка родича збиралася того кур'єра вигнати. Тепер родич на мене навіть образився. От тобі і допомагай народу, який не хоче боротися. Там же з такими зарплатами лишився саме такий народ, пенсіонери і пасивні люди. Але справа все таки не в якостях людей, а в законі. Навіть якщо народ заляканий і нездатний боротися за свої права, хіба це дає право владі знущатися з нього, з науковців, злочинно порушувати закон, контролюючим органам злочинно змовлятися з злочинними адміністраціями державних підприємств та морити людей голодом?
Це при тому, що адміністрації цих інститутів чудово живуть за рахунок перетворення інститутів в офісні центри, здачі приміщень в оренду за невраховані ліві гроші. Фактично, їм і приватизовувати не треба ці будівлі. Вони і так їх. Може продати ці інститути?
А вчених перетворили на рабів. Я до речі сказав родичу і його жінці, що ті премії брати не можна, бо це їх втягують в злочинне розкрадання державної власності шляхом зловживання службовим становищем. Нехай платять зарплату відповідно до закону. Правий я чи ні? Чекаю на пораду. Текст скарг в окремому дописі.
Розповім це на прикладі мого родича. Він працює в одному з харківських наукових закладів, який знаходиться в підпорядкуванні Національного космічного агенства України
http://www.nkau.gov.ua/NSAU/nkau.nsf
Два роки отримує зарплату 350 гривень, до того ще менше отримував. Має трьох дітей, через те вони ледве животіють.
Я підготував йому низку скарг до державних органів, які повинні були опікуватися цим. А саме - самого НКАУ, Президента України, Прем'єр-міністра України, а також до територіальній державної інспекції праці у Харківській області, начальника інспекції, головного державного інспектора праці Харківської області Снєжко Наталії Миколаївни, яка як підрозділ Міністерства соціальної політики і праці повинна беспосередньо опікуватися справою, тобто захистом інтересів працівників, примушувати роботодавців платити їм зарплату відповідно до Закону, тарифної сітки і подалі.
Листи адресати отримали місяць тому, 25.02.2005, а в Харкові навіть 24.02.2005. Але досі не відповіли. Годі казати, що за Кучми таке навіть уявити було неможливо. Це я кажу як хлоп, що має великий досвід з аналогічного листування. Відповіді йшли як по розкладу. А зараз враження таке, що влада просто начхала на різних там маркунів паперу, як революційна інстанція.
Зателефонували до інспекції праці. Вони нас мало не послали, але сказали, що зроблять перевірку і нададуть відповідь в 30 діб. Родич захворів. Сидить вдома. Тут йому телефонують з роботи. Там наче чи почалася перевірка чи просто зателефонували з інспекції праці і почали перемови. Родича почали пресувати, телефонували беспосередній керівник, потім директор інституту. Питали, що хоче. Він каже - 650 гривень, як по закону + повернення невиплаченого + індексація + компенсація. Вони там порадилися, запропонували йому підвищення зарплати на 50 гривень, премії і родич зламався. Пристав на те, щоб писати листи на всі ті ж адреси, що питання вже вирішене. З інституту навіть кур'єра надіслали і вони провели таємну зустріч в поліклініці, бо жінка родича збиралася того кур'єра вигнати. Тепер родич на мене навіть образився. От тобі і допомагай народу, який не хоче боротися. Там же з такими зарплатами лишився саме такий народ, пенсіонери і пасивні люди. Але справа все таки не в якостях людей, а в законі. Навіть якщо народ заляканий і нездатний боротися за свої права, хіба це дає право владі знущатися з нього, з науковців, злочинно порушувати закон, контролюючим органам злочинно змовлятися з злочинними адміністраціями державних підприємств та морити людей голодом?
Це при тому, що адміністрації цих інститутів чудово живуть за рахунок перетворення інститутів в офісні центри, здачі приміщень в оренду за невраховані ліві гроші. Фактично, їм і приватизовувати не треба ці будівлі. Вони і так їх. Може продати ці інститути?
А вчених перетворили на рабів. Я до речі сказав родичу і його жінці, що ті премії брати не можна, бо це їх втягують в злочинне розкрадання державної власності шляхом зловживання службовим становищем. Нехай платять зарплату відповідно до закону. Правий я чи ні? Чекаю на пораду. Текст скарг в окремому дописі.
Відповіді
2005.03.25 | Обережний герой
Текст скарги
Президенту України Ющенку Віктору АндрійовичуКабінету Міністрів України,
Прем’єр-міністру України Тимошенко Юлії Володимирівні
Генеральному директору
Національного космічного агенства України
Негоді Олександру Олексійовичу
Територіальній державній інспекції
праці у Харківській області,
начальнику інспекції, головному
державному інспектору праці
області Снєжко Наталії Миколаївні
від ...
Звернення
Я працюю в Державному підприємстві "Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування" за адресою вул. Примакова, 40/42, м. Харків, 61010, що входить до Національного космічного агентства України.
З 01.01.2003 маю незмінну ставку зарплати - 350 гривень на місяць.
Між тим з 01.01.2003 набрали чинності зміни до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282 від 03.07.1991,
які зобов'язують роботодавців нараховувати та виплачувати індексацію своїм працівникам відповідно до “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”. Прошу забезпечити нарахування та сплату мені індексації заробітної плати за весь період, коли це повинно було робитися, а також компенсацію несвоєчасної індексації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050 від 19.10.2000 та Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати“ № 159 від 21.02.2001.
Прошу забезпечити надання роботодавцем мені зрозумілої інформації про виплату заробітної плати та вирахувань з неї за весь час моєї роботи відповідно до статті 110 “Кодексу законів про працю”.
Відповідно до “Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки” від 19.04.2004 та “Галузевої угоди на 2004-2005 роки між Національним космічним агентством України, Фондом державного майна України та профспілкою працівників космічного та загального машинобудування” від 16.07.2004, зареєстрованої в Міністерстві праці та соціальної політики України 13.08.2004, з доповненнями від 27.01.2005, зарплата, призначена мені, як провідному інженеру, повинна дорівнювати, як мінімум, зарплаті техніка (355 гривень) збільшеній на мінімальний коефіцієнт міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів фахівців підприємств до посадового окладу техніка відповідно до пункту 27 додатку 2 до Галузевої угоди, а саме в 1.82 рази.
Прошу забезпечити виконання цього за весь час дії Галузевої угоди.
На жаль Галузевою Угодою передбачені, як можливі, роздержавлення підприємств космічної галузі та 10% скорочення на рік працівників. Гадаю, що таке ставлення до космічної галузі, яка є насправді перспективною та інноваційною, неприпустиме, і Ви не допустите скорочення працівників та знищення підприємств галузі, забезпечите достойну зарплату працівників та невпинний розвиток галузі. З огляду на жалюгідне становище окремих її підприємств, зокрема нашого
НДТІП, яке, між тим, як повідомляється на сайті НКАУ, є головною організацією, що визначає технологічну політику в приладобудуванні ракетно-космічної галузі, а також сертифікує продукцію аерокосмічної галузі України, варто вжити заходів, які б дозволили більш ефективно розвиватися нашому підприємству та всій галузі.
З повагою! ...
2005.03.25 | Сергій Вакуленко
Re: Спроба врятувати окремого науковця
На раба можна перетворити того, хто згоден бути рабом.Я пригадую собі середину 90-х рр., коли в нашому університеті платню не виплачували (дослівно ні копійки) по чотири-п'ять місяців.
Я тоді пробував пояснити колеґам, що варто на те якось зреаґувати. Реакція була: "Так ми маємо хоч якусь надію, що нам колись щось повернуть, а будемо протестувати — нас виженуть і не отримаємо ніколи нічого".
Саме тоді я інтенсивно контактував з Польщею. Поляки на мої розповіді зреаґували: "Якби нам не виплатили платні, наступного дня всенький Варшавський університет вийшов би на вулицю".
Мій батько (до речі, колишній співробітник Фізико-технічного інституту низьких температур) із цього приводу каже приблизно таке:
"Наші можновладці золотого пам'ятника Сталіну повинні поставити". Бо то ще з тих часів люди мають невитравний страх.
Здається, не так давно я читав, що таки ж і наміряються в Ялті Сталіна поставити. Себто можновладці усвідомили "довг"...
2005.03.25 | Обережний герой
Цей мій родич свого часу також там працював
У Фтинті. А от на цю тему на вільному майдані чомусь накинули платок на роток:http://www2.maidan.org.ua/n/free/1111738336
з чого б це?
Родич до речі судився з цим космічним інститутом з приводу невиплати зарплати. А тепер чомусь заслаб.
А моя знайома каже, що нема нічого огиднішого від поведінки співробітників за таких обставин саме в наукових установах. Як вони уникатимуть скаржника, при цьому робитимуть це так інтелігентно... Краще б уже вилаяли!
2005.03.25 | Георгій
На жаль, не знаю, що Вам порадити...
... тому що в Україні не живу вже 15 років і з її законами практично не знайомий. Можу тільки сказати, що мене жахає, що науковець може офіційно мати заробітну платню 350 гривень. Це ж ненабагато більше заробітної платні прибиральниці у колишньому СРСР (70 карбованців), і це при тому, що всі ціни на життєво необхідні речі (їжа, квартира, електрика, вода тощо) суттєво виросли. Як навіть вижити на таку заробітну платню і прогодувати дітей, я не уявляю. Також не уявляю собі, як Ваш родич зможе вижити і прогодувати дітей із заробітною платнею навіть і в 500 чи 600 гривень на місяць.А яка, приблизно, заробітна платня молодших наукових співробітників - кандидатів наук у закладах НАН Києва? І як ця платня зростає, коли молодший науковий стає науковим чи старшим науковим?
2005.03.26 | Обережний герой
Отож
Звісно, що цими грошами і сам не прогодуєшся, не те що прогодуєш родину. Батьки допомагають, жінка на базарі торгує, хоч і сама інженер-будівник чи проектант. Як Вам нова влада, яка дозволяє таке робити та ще й ігнорувати листи, порушувати закон?Щодо зарплати науковців в Україні, питання не до мене, бо я давно вийшов з цих кіл. Сподіваюсь, хтось відповість.
2005.03.28 | igor
Re: Спроба врятувати окремого науковця
Ситуація абсолютно знайома. 80% страдальців чекають, що їм хтось допоможе, але нічого не готові робити самі. Більше того, вони в будь-який момент зрадять того, хто візьметься їм допомогти. Виховання рабства розпочинається із дитячого садка, продовжується в школі і завершується в університетах. На жаль. Грунтується на повній деморалізації особистості.Що до відповідей на звернення. Думаю, що логіка чиновника приблизно така. Якщо дам відповідь, позивач отримає підстави для інших скарг, але вже на чиновника, що відповів. За нинішніх обставин можна втратити посаду. Краще тягнути час (може обстановка проясниться), або взагалі не відповідати. Принаймні можна відмазатися великою завантаженістю. Що стосується часів Кучми, то відповідаючи - чиновник нічим не ризикував, навіть потенційно.
Думаю, що допомагати потрібно людям, які відстоюють свої права, потрапили під переслідування, піднялися з колін. Демонстративна розправа над ними є основним деморалізуючим фактором у суспільстві.
Сьогодні можна реально захистити свої права, хоча це не просто. Але, принаймні ризик на порядок менший. В крайньому випадку ризикуєте втратити дану роботу. Але за 350 грн плазувати! Вибачте.
Ваш родич зрадив Вас, сімю і самого себе, погодившись на мізерну подачку. Сам факт таких переговорів свідчить, що Ви потрапили в ціль. А спробу заявити про свої права йому адміністрація ніколи не забуде і не подарує. І роботу Він таки втратить, але ціна цьому буде 50 грн!!!
В таких справах не варто мати справу із родичами. Ви ж і будете винуватим.
Однак велике Вам і вашому родичу спасибі. Вода камінь точить!
2005.03.28 | Георгій
Re: Спроба врятувати окремого науковця
igor пише:> Ситуація абсолютно знайома. 80% страдальців чекають, що їм хтось допоможе, але нічого не готові робити самі. Більше того, вони в будь-який момент зрадять того, хто візьметься їм допомогти. Виховання рабства розпочинається із дитячого садка, продовжується в школі і завершується в університетах. На жаль. Грунтується на повній деморалізації особистості.
(ГП) Знаєте, пане Ігорю, найлегше завжди звинуватити жертву - сам винен, такий-сякий, раб, де твоя гордість, іди з роботи, грюкни дверима тощо. Але ж родич пана Обережного Героя не один. І те, що його платня - 350 гривень на місяць, це тільки одна з проблем. Я сам був у схожій ситуації. Після аспірантури отримав роботу в одному з найкращих київських науково-дослідних інститутів, з крихітною платнею (150 карбованців на місяць, правда, скоро, коли прийшло з ВАКу підтвердження мого кандидатського ступеня, її підвищили до 175 крб., а ще через кілька років до 220 крб.). Ще гірше, ніж маленька платня, було те, що в моєї родини, як і у більшості молодих родин Києва, зовсім не було умов для життя. Жив з батьками, потім з дружиною і маленькою дочкою в крихітній однокімнатній "гостинці." Ніякої перспективи покращити цю ситуацію не було, тому що за квадратними метрами ми все ще якось вкладалися у мінімальну норму і ставати на чергу на квартиру не могли. Ми з дружиною були вкрай стресовані, нервові і дуже нещасні. Але як раз оця робота за ці мізерні карбованці нас - особливо мене - тримала хоч у якійсь формі, стимулювала, навіть надихала. Ми були ідеалістами. Ми не думали про те, що ми раби. Я весь час думав про свої досліди і публікації, і мріяв поїхати до Америки не стільки для покращення матеріальних умов життя, скільки для того, щоби стати знаменитим вченим.
> Що до відповідей на звернення. Думаю, що логіка чиновника приблизно така. Якщо дам відповідь, позивач отримає підстави для інших скарг, але вже на чиновника, що відповів. За нинішніх обставин можна втратити посаду. Краще тягнути час (може обстановка проясниться), або взагалі не відповідати. Принаймні можна відмазатися великою завантаженістю. Що стосується часів Кучми, то відповідаючи - чиновник нічим не ризикував, навіть потенційно.
(ГП) Можу поділитися (і, власне, вже ділився) досвідом того, як із цим у США. Тут люди не пишуть ніяких скарг про маленьку заробітну платню, тому що нема кому. Держава як така не платить заробітної платні, тому чиновники державного апарату не мають до вирішення цих питань ніякого відношення. Гроші за роботу викладачам і науковцям, які працюють в університетах чи наукових центрах, платять саме ці університети чи наукові центри (і державні, і приватні). Грішми розпоряджаються на суто місцевому рівні. Певний загальний стандарт є, але є і дуже великі коливання від закладу до закладу - наприклад, один університет може платити своєму асистентові кафедри тридцять тисяч доларів на рік (до податків), а інший - шістдесят чи сімдесят. Це залежить від дуже багатьох чинників, наприклад, які гранти і від яких інституцій отримують співробітники цього університету чи наукового центру, скільки грошей студенти платять за навчання, і також (у МЕНШІЙ мірі!!!) від того, наскільки той чи інший університет або науковий центр підтримується грішми з бюджету штата чи американської федерації. Мені здається, що ця система у принципі справедлива. Хто завгодно вільний пробувати отримати роботу з найбільшою платнею - такі можливості є, і вони є для всіх. А те, що та чи інша людина реально отримує, залежить не від того, хороші чи погані Президент США, конгресмени, сенатори, губернатори чи ще якісь дяді Васі, а від самої людини. Чи можливо систему наймання і оплати роботи науковців і викладачів в Україні хоча б наблизити до цієї?
2005.03.28 | Сергій Вакуленко
Різна безвихідь
Георгій пише:> (ГП) Я сам був у схожій ситуації. Після аспірантури отримав роботу в одному з найкращих київських науково-дослідних інститутів, з крихітною платнею (150 карбованців на місяць, правда, скоро, коли прийшло з ВАКу підтвердження мого кандидатського ступеня, її підвищили до 175 крб., а ще через кілька років до 220 крб.). Ще гірше, ніж маленька платня, було те, що в моєї родини, як і у більшості молодих родин Києва, зовсім не було умов для життя. Жив з батьками, потім з дружиною і маленькою дочкою в крихітній однокімнатній "гостинці." Ніякої перспективи покращити цю ситуацію не було, тому що за квадратними метрами ми все ще якось вкладалися у мінімальну норму і ставати на чергу на квартиру не могли. Ми з дружиною були вкрай стресовані, нервові і дуже нещасні. Але як раз оця робота за ці мізерні карбованці нас - особливо мене - тримала хоч у якійсь формі, стимулювала, навіть надихала. Ми були ідеалістами. Ми не думали про те, що ми раби. Я весь час думав про свої досліди і публікації, і мріяв поїхати до Америки не стільки для покращення матеріальних умов життя, скільки для того, щоби стати знаменитим вченим.
За совкових часів безвихідь була одна на всіх. Не лише науковці мали дуже туманні перспективи щодо піднесення рівня життя (помешкання, авто тощо).
Тепер бути ідеалістом, та ще й довго, далеко важче, бо надто вже багато навколо протилежних прикладів.
Люди вибирають.
2005.03.29 | Обережний герой
Тепер трохи про Америку
Приведеннуая ниже статья из газеты привлекла внимание этого моего родственника, который подумывает о том, чтобы обратиться в эту фирму и попробовать трудоустроиться с её помощью в США. Нет ли тут какого подвоха? Меня смущают следующие вещи:*недавность лицензии, выданной фирме, что говорит о её неопытности и вызывает подозрения в в возможной недолговечности фирмы с понятными неблагоприятными последствиями для потребителей её услуг;
*почему неквалифицированнымм и называются садовники, портье, мебельщики, электрики. У нас эти профессии вряд ли считаются неквалифицированными. И вообще есть ли официальное понятие неквалифицированной рабочей силы? Если нет, то это также подрывает престиж фирмы, поскольку фирма с лицензией должна выражаться строгим юридическим языком и во всяком случае не допускать явных правовых ляпсусов;
всё слишком хорошо, чтобы быть правдой. Перелёты за счёт работодателя.
Обеспечением социальной и правовой защиты украинских работников на территории США непонятно за чей счёт. Даже в Украине позволить себе постоянную социальную и правовую защиту, наверное, весьма недёшево и вряд ли по карману “неквалифицированной рабочей силе”. А обеспечить такие услуги в Америке, видимо, ещё сложнее. Сколько стоит по мнению юристов пакет хотя бы только постоянной правовой защиты для наёмных работников в Украине и какие фирмы оказывают такие услуги? Возможно, кому то стоило бы прибегнуть к таким услугам на Украине. Например, если бы мой родственник получал бы такие услуги в УКраине, возможно отпала бы и необходимость поиска работы за рубежом, поскольку можно было бы добиться ой оплаты труда от украинского работодателя. Профсоюзы, к сожалению, таких услуг в настоящее время оказать не в состоянии.
Как заработать в США?
На сегодняшний день рынок труда США является самым объёмным и многоотраслевым рынком в мире.
Один из главных потребителей неквалифицированной рабочей силы - это гостиничный бизнес.
За последнее десятилетие гостиницы превратились в огромные комплексы,
которые включают в себя не только номера для проживания, но и кафе и рестораны, развлекательные заведения, бассейны, салоны красоты, магазины и бутики, кинотеатры и концертные залы, ночные клубы и т.п.
В одном таком комплексе в среднем работает от 1000 до 1200 человек. При таком объёме предоставляемых услуг работники требуются постоянно. Иностранное предприятие "Виласи Девелопмент Украина" получило перечень вакантных мест от крупной сети ателей на набор работников в гостиничных комплексах США в штатах Калифорния, Флорида, Луизиана и Коннектикут.
На сегодняшний день "WILLACY DEVELOPMENT" с гордостью может предложить украинцам
экслюзивную программу легального трудоустройства в Соединённых Штатах Америки по трудовым контрактам, с обеспечением социальной и правовой защиты украинских работников на территории США.
Объявлен срочный набор желающих выехать на легальную работу сроком от 6 месяцев до 1 года с минимальной заработной платой 1800 долларов СШа в месяц. Основной перечень вакансий, предоставленный работодателями:
горничные, лифтёры, охранники, официанты, носильщики, работники кухни, посудомойщики, садовники, уборщики территорий и внутренних помещений, кастелянши, прачки, гладильщицы, полотёры, мойщики окон, портье, парковщики, подсобные строители, мебельщики, электрики и разнорабочие.
Участники программы подписывают рабочий контракт с возможностью продления. Работнику оплачивается авиаперелёт к месту назначения и обратно, предоставляется благоустроенное проживание и двухразовое питание, медицинская страховка и социальный полис. Рабочая неделя соответствует украинскому трудовому законодательству - 5 рабочих дней по 8 часов.
Прохождение собеседования в ИП "Виласи Девелопмент Украина" (Лицензия Минтруда АБ № 119569 от 02.02.2005) по адресу:
01001, г. Киев, ул. Малая Житомирская, 6, тел.: (044) 279-71-22, 279-88-42, 240-27-46
Напечатано на правах рекламы в газете "Вечерний Харьков" № 32 от 26.03.2005, стр. 4
2005.03.29 | Георгій
Не розумію...
... для чого Ви це сюди помістили.Якщо Ваш родич дійсно науковець, йому не треба шукати у США роботи в готелі чи на мийці вікон. Він цілком відповідає кваліфікаціям "postdoctoral fellow" або "research associate." Якщо якийсь науковий заклад у США зацікавлений в тому, щоби використати його послуги, цей заклад звернеться до амбасади США в Україні, і Вашому родичу видадуть так звану J-1 візу ("обмін фахівцями"). Коли він вже буде працювати у США і матиме бажання залишитися трохи довше, цю візу можна поміняти на так звану H-1B ("іноземний працівник"). З візою іноземного працівника Ваш родич може працевлаштуватися у будь-якому науковому закладі США на будь-яку посаду протягом шести років. Якщо він і далі бажатиме жити і працювати у США, він може звернутися до американської Служби іміграції та натуралізації за так званою "зеленою карткою," тобто статусом постійного мешканця США.
2005.03.30 | igor
Re: Не розумію...
Дякую, пане Григорій! Знаєте, перебування в америці дуже дивним чином впливає на наших громадян. Вони різко забувають особливості нашого життя і дають масу порад. Один наш земляк з америки телефонував на Майдан (не в Києві, ближче до сходу) і хвилин по 40 радив, що і як робитиЯ добре знаю, що таке не отримувати заробітну плату. А 350 грн в наших умовах це десь менше 60 радянських рублів. Зараз в Україні принаймні є альтернатива. Можна легко знайти роботу хоча б на 600-800 грн. Хоча, для можливості не голодувати для сімї з 5 чоловік потрібно мати місячний доход хоча б 1000-1500 грн.
Ви працювали в одному з найкращих інститутів і це давало Вам перспективу. Сьогодні там перспективи немає. Адміністрація живе за рахунок аренди. Причому офіційно приміщення здаються за мізерні суми, а реальні кошти йдуть налом, або послугами в кишені дирекції. Наукові працівники є просто прикриттям цих доходів. Самі розумієте, без них адміністрація ніби нікому й не потрібна
Отримати роботу науковця в Америці? Принаймні потрібно вільно володіти мовою (Не кажучи про сучасні компютерні технології). На те, щоб її вивчити потрібно мати і час і кошти. Далі, бюрократична процедура оформлення документів також потребує коштів і не малих (хоча б оформлення закордонного паспорта). Для цієї людини це абсолютно не реально. Ну а моральний стан при таких доходах Ви знаєте.
Стосовно жертв. Можна і потрібно жаліти жертв, коли вони є окремими випадками. А це є типова ситуація. Майже 50% населення України отримує менше прожиткового мінімуму. Хто приголубить і допоможе такій кількості жертв? Черговий вождь?
Ця маса безпорадних і не здатних до протесту людей є величезною проблемою для демократичного розвитку. На наше щастя нас "пронесло" на президентських виборах. А на носі вже парламентські. І адміністрації таких інститутів будуть робити все можливе, щоб блокувати і підвищення рівня життя і рівня свідомості і рівня правового захисту.
Є якась аналогія між Америкою і Україною. Громадянська війна в США була за знищення рабства. Перемогли, а рабство залишилося ще років на 200. Ми теж перемогли! А коли переможемо рабство?
Я бачив, як ці злиденні люди кидали в скриньки голоси за Я (щиро і вільно аж 70%) позбавляючи моїх дітей майбутнього. І коли мене пробиває на жалість я задаю питання, а де б ти зараз був завдяки цим "жертвам"?
З повагою і вдячністю за цікаве обговорення!
2005.03.30 | Георгій
Re: Не розумію...
igor пише:> Дякую, пане Григорій!
(ГП) Георгій
> Знаєте, перебування в америці дуже дивним чином впливає на наших громадян. Вони різко забувають особливості нашого життя і дають масу порад. Один наш земляк з америки телефонував на Майдан (не в Києві, ближче до сходу) і хвилин по 40 радив, що і як робити
(ГП) Вибачте мені. Я знаю, що "з того боку" мої поради часто виглядають смішно. Те, що я написав про процедуру отримання роботи в американській науці, грунтується на моєму особистому досвіді 16-річної давності. З того часу багато чого змінилося.
> Я добре знаю, що таке не отримувати заробітну плату. А 350 грн в наших умовах це десь менше 60 радянських рублів. Зараз в Україні принаймні є альтернатива. Можна легко знайти роботу хоча б на 600-800 грн. Хоча, для можливості не голодувати для сімї з 5 чоловік потрібно мати місячний доход хоча б 1000-1500 грн.
(ГП) Так, я це знаю.
> Ви працювали в одному з найкращих інститутів і це давало Вам перспективу.
(ГП) Так. До того ж, Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця у ті часи (1988-1989 рр.) всіляко асистував своїм співробітникам, які зверталися за роботою у наукові заклади країн Заходу. Ми тоді самі з американською амбасадою справ не мали - за нас це робив представник АН СРСР, який був у контакті з відповідною особою в АН УРСР, а той у контакті з нашим інститутом. Зараз, наскільки я розумію, нічого подібного НАНУ не робить.
>Сьогодні там перспективи немає. Адміністрація живе за рахунок аренди. Причому офіційно приміщення здаються за мізерні суми, а реальні кошти йдуть налом, або послугами в кишені дирекції. Наукові працівники є просто прикриттям цих доходів. Самі розумієте, без них адміністрація ніби нікому й не потрібна
(ГП) Так, мені це відомо. Правда, деякі співробітники Інституту фізіології, які активно і плідно працюють за кордоном (особливо у Великій Британії і Німеччині) підтримують контакт і між собою, і з тими, хто залишився у Києві, і таким чином старий ІФБ все-таки якось існує. Якісь досліди ставляться і там.
> Отримати роботу науковця в Америці? Принаймні потрібно вільно володіти мовою (Не кажучи про сучасні компютерні технології).
(ГП) Як раз оце не так вже й важливо. Англійську мову ЗНАТИ треба, але її треба знати БУДЬ-ЯКОМУ сьогоднішньому науковцеві, незалежно від того, де він або вона живе. ВІЛЬНО володіти цією мовою, тобто шпарити по-англійськи як уродженець Вісконсіну чи Оклагоми і насолоджуватися читанням в оригіналі Джойса чи Курта Воннегута, не обов'язково. До речі, коли я у 1990 році вперше потрапив до американської наукової лабораторії (в Університеті Південної Каліфорнії), я був просто шокований тим, що в тій лабораторії майже ніхто не говорив "правильною" англійською мовою. Дуже хороша англійська мова була у керівниці лабораторії (професорки з Пакістану) і в однієї лаборантки (уродженої американки, чорної). А поруч з ними була ціла армія китайців і китаянок, які говорили по-англійськи дуже погано, і друга армія співробітників з Пакістану і Індії, які говорили по-англійськи вільно, але дуже "неправильно," зі своїм специфічним і дуже погано зрозумілим акцентом і діалектизмами. Ще були двоє співробітників з Нігерії, яких я вагалі майже не розумів через їх дуже специфічний африканський акцент. Власне, і американців, уроджених у США, я теж часто не дуже добре розумів, коли вони говорили швидко, особливо по телефону. Десь біля півроку пішло на мовну адаптацію.
>На те, щоб її вивчити потрібно мати і час і кошти.
(ГП) Так. І звичайно ж, коли молода людина працює на трьох чи чотирьох роботах, щоби якось прогодуватися, вона вже просто не може знайти сили для уроків англійської мови. Це дуже сумно.
>Далі, бюрократична процедура оформлення документів також потребує коштів і не малих (хоча б оформлення закордонного паспорта). Для цієї людини це абсолютно не реально. Ну а моральний стан при таких доходах Ви знаєте.
(ГП) Так.
> Стосовно жертв. Можна і потрібно жаліти жертв, коли вони є окремими випадками. А це є типова ситуація. Майже 50% населення України отримує менше прожиткового мінімуму. Хто приголубить і допоможе такій кількості жертв? Черговий вождь?
(ГП) Ні. Наскільки я розумію, українська держава дійсно, об'єктивно не має достатньо коштів, щоби платити людям нормальні заробітні платні, тому що українська промисловість не модернізована і працює з дуже низькою ефективністю. Ніякий вождь цю ситуацію не виправить. Її могли б виправити якісь надзвичайно великі інвестиції саме в модернізацію виробництва, але біда в тому, що інвестори абсолютно не зацікавлені модернізувати українське виробництво. Тому на найближчі десять чи двадцять років для молоді України значно більшою надією виглядає приватний сектор і позадержавний ринок послуг. Але коли людина туди потрапляє (наприклад, починає працювати як приватний програміст чи перекладач чи квартироремонтник) - чи можливо повернутися звідти у світ фундаментальної науки? Я не знаю...
> Ця маса безпорадних і не здатних до протесту людей є величезною проблемою для демократичного розвитку. На наше щастя нас "пронесло" на президентських виборах. А на носі вже парламентські. І адміністрації таких інститутів будуть робити все можливе, щоб блокувати і підвищення рівня життя і рівня свідомості і рівня правового захисту.
(ГП) Невже ніхто з адміністрацій українських наукових закладів не підтримує "помаранчевої революції?"
> Є якась аналогія між Америкою і Україною. Громадянська війна в США була за знищення рабства. Перемогли, а рабство залишилося ще років на 200. Ми теж перемогли! А коли переможемо рабство?
(ГП) Так, це хороше питання... Моя думка така, що українським науковцям і викладачам ВНЗ треба прагнути змінити ситуацію так, щоби суттєво більше вирішальної влади належало самим науковим чи навчальним закладам - наприклад, щоби вони самі оголошували конкурс на посади і підбирали собі кадри без вказівок зверху, щоби вони мали право безпосередньо звертатися за грантами і використовувати (знову ж таки, без вказівок від "їх прєвосходітельств") грантові і інші гроші на свої заробітні платні, на свої експерименти, і т.д. Я саме в цьому бачу перехід від рабства до свободи, і мене дуже смутить, що зараз нічого такого не робиться, а натомість ідуть "революційні" сварки про те, якого ректора поміняти на якого, який ректор чи директор повинен піти, і т.д. Мені це нагадує "революційний" ентузіазм китайських хунвейбінів 1960-х років.
> Я бачив, як ці злиденні люди кидали в скриньки голоси за Я (щиро і вільно аж 70%) позбавляючи моїх дітей майбутнього. І коли мене пробиває на жалість я задаю питання, а де б ти зараз був завдяки цим "жертвам"?
(ГП) Все рівно не треба на них злоститися. Українці ж ніколи не жили у вільній країні. У Західній Європі процес "вичавлення раба" (Чехов) почався ще у 1215 році, коли барони змусили короля Джона (або Йоанна - молодшого брата Річарда Лев'ячого Серця) підписати документ під назвою "Magna Carta." Ми з Вами цього процесу і не нюхали, тому що ми завжди, покоління за поколінням, жили в рабській системі, де все вирішують начальники - академіки, міністри, управдоми тощо. Фарбуй їх хоч у помаранчевий колір, хоч у аквамариновий - суть та сама.
> З повагою і вдячністю за цікаве обговорення!
(ГП) Взаємно, дякую і Вам.
2005.03.30 | Обережний герой
Важко до Америки, важко й тут
До речі і Пінчук і багато хто з працівників боїться звертатися кудись зі скаргами на свого роботодавця і незахищений в правовому сенсі. Так що різниця міжд країнами не така вже й разюча. Так, як мені відомо, Пінчук не є членом профспілки і не знає, куди скаржитися про невідповідність зарплати закону. А мабуть і в Америці ж є інспекція праці. У нас вона на жаль підкуплена роботодавцем. В описаному випадку керівництвом державного інституту, який живе на оренду, а науку тримає для прикритття. Хоча треба сказати, що інститут цей не бюджетний, а госпрозрахунковий. Тобто треба вигнати керівника, а поставити нового. Також вважаю, що оренду приміщень треба передати Фонду державного майна. Щоб директор інституту займався виключно наукою та її практичним застосуванням, "внєдренієм". А не відшукував можливості підробити за рахунок лівої оренди. Хоча оренда держмайна якось вираховується відповідно до закону і підвищити її мабуть не можна.2005.03.30 | Георгій
Профспілки etc.
Обережний герой пише:> До речі і Пінчук і багато хто з працівників боїться звертатися кудись зі скаргами на свого роботодавця і незахищений в правовому сенсі. Так що різниця міжд країнами не така вже й разюча. Так, як мені відомо, Пінчук не є членом профспілки і не знає, куди скаржитися про невідповідність зарплати закону. А мабуть і в Америці ж є інспекція праці.
(ГП) Кілька зауважень. По-перше, будь ласка, не розписуйтеся за інших людей. Я ніколи в житті не боявся нікого і нічого, крім Бога (і те в позитивному сенсі - боявся Його розчарувати
2005.04.03 | Обережний герой
Сміливі люди
Окрім усього, Ви не громадянин США. І не знаєте навіть, чи маєте право бути членом профспілки. В Україні громадяни інших країн можуть бути членами профспілок, якщо не помиляюсь, але сторювати їх права не мають.Мені не здається смішною чи дивною спроба боротися за свої трудові права та за підвищення зарплати за допомоги профспілок. Якщо ці профспілки не скуплені на корню роботодавцем, як це має місце в Україні. Адже Ви не знаєте усіх законів, а юристи в США мабуть доволі дорогі. Тому ідея вскладчину мати юриста та організацію, яка б постійно моніторила б Ваші права та відносини з роботодавцем, мені не здається абсолютно дурною. Скільки б не платили, завжди хочеться більше. І якщо гранти це самостійний, як я зрозумів, заробіток, то є у Вас і інших вчених і інші складові доходу, у вигляді заробітної плати, розмір якої залежить від роботодавця.
Чи могли б Ви теоретично поскаржитися до місцевої інспекції праці про невідповідність Вашої зарплати кількості та якості Вашої праці, про погані умови праці і подалі. До чого б це призвело? До конфлікту з роботодавцем? До звільнення? Чи були б шанси на перемогу? Чи чули Ви про приклади такої боротьби за свої права?
Чи є в США аналог нашого закону "Про звернення громадян", який примушував би державні і недержавні установи відповідати і реагувати належним чином на звернення громадян і негромадян США? Можливо, це нова українська влада навчилася в американців ігнорувати такі звернення?
2005.04.03 | Георгій
Re: Сміливі люди
Обережний герой пише:> Окрім усього, Ви не громадянин США. І не знаєте навіть, чи маєте право бути членом профспілки.
(ГП) Ні, пане Ігорю, не знаю. Як казала героїня Енн Бенкрофт у фільмі "Звідки нема вороття" (американський переспів французької "La Femme Nikita"), "ця думка ніколи не заходила мені у голову" ("honestly dear, this thought never entered my mind").
>В Україні громадяни інших країн можуть бути членами профспілок, якщо не помиляюсь, але сторювати їх права не мають.
(ГП) Думаю, що і у США так само.
> Мені не здається смішною чи дивною спроба боротися за свої трудові права та за підвищення зарплати за допомоги профспілок. Якщо ці профспілки не скуплені на корню роботодавцем, як це має місце в Україні. Адже Ви не знаєте усіх законів, а юристи в США мабуть доволі дорогі. Тому ідея вскладчину мати юриста та організацію, яка б постійно моніторила б Ваші права та відносини з роботодавцем, мені не здається абсолютно дурною. Скільки б не платили, завжди хочеться більше. І якщо гранти це самостійний, як я зрозумів, заробіток, то є у Вас і інших вчених і інші складові доходу, у вигляді заробітної плати, розмір якої залежить від роботодавця.
(ГП) Так. У ВНЗ США викладачі завжди одержують заробітну платню, навіть коли і зовсім не приносять у заклкд ніяких грантів. Ця заробітна платня виплачується їм з тих фондів, які поповнюються грішми, що їх платять за навчання студенти. Чим більше студентів і чим більший розмір плати за навчання, тим, звичайно, цей фонд вищий. Тоді ж, коли викладач виграє грант, він має право самому собі призначити певну заробтну платню.
> Чи могли б Ви теоретично поскаржитися до місцевої інспекції праці про невідповідність Вашої зарплати кількості та якості Вашої праці, про погані умови праці і подалі. До чого б це призвело? До конфлікту з роботодавцем? До звільнення? Чи були б шанси на перемогу? Чи чули Ви про приклади такої боротьби за свої права?
(ГП) До звільнення це б, звичайно, не призвело, тому що є певні закони - звільнити викладача тільки за те, що він комусь там на щось поскаржився, формально не можна. Якби умови моєї праці дійсно були б поганими - наприклад, якби в нашому університеті була висока радіоактивність або отруєна вода, тощо - тоді університет змусили б заплатити мені серйозну компенсацію (такі випадки трапляються). Але скарги на розмір заробітної платні у США не знаходять відгуку (принаймні, наскільки мені відомо). Я ж, формально кажучи, не примушений працювати у моєму університеті. Якщо мені не подобається моя платня, я завжди вільний піти звідси і подати заяву кудись у Гарвард чи Прінстон. Або заснувати свій Мікрософт.
> Чи є в США аналог нашого закону "Про звернення громадян", який примушував би державні і недержавні установи відповідати і реагувати належним чином на звернення громадян і негромадян США? Можливо, це нова українська влада навчилася в американців ігнорувати такі звернення?
(ГП) Річ у тому, що у США держава нічого нікому не платить, крім крихітної соціальної пенсії (і те тільки після 65 років, і цього навряд чи вистачить пересічній людині навіть за квартиру заплатити). Мій університет є державний не тому, що американська держава його (і мене) утримує, а тому, що він формально не належить ніякому приватному власникові. Але у фінансовому відношенні ми залежимо не стільки від грошей податківців і держави, скільки від грошей, які платять за своє навчання наші студенти, і також від дарунків колишніх студентів, які стали заможними людьми.
2005.04.04 | Olha_K
Профспілки та університетська наука в Америці
> А мабуть і в Америці ж є інспекція праціРозкажу таку історію, трохи не в тему (у тому сенсі, що не допоможе родичеві в Україні), але ... Якось в одному державному університеті розумненькі студенти-юристи захотіли створити (з вигідою для власних резюме, зрозуміло) профспілку і загнати туди - саме так, тому що ВСІ студенти-аспіранти попали б під дію "профспілкізації" - молодих вчених. Була проведена широка кампанія про те як університет знущається з аспірантів, не платить досить грошей і примушує працювати більш ніж 40 годин (ліміт) на тиждень. При голосуванні ідея зазнала краху через небажання самих аспірантів вступати у профспілку. Так, грошей платять мало, і ті, хто хочуть, працюють по 70 годин - і вночі і на вихідних. Але це ЇХ ВИБІР для швидкого захисту, якого профспілка автоматично позбавляє - 40 годин і захищайся хоч до пенсії. Експеримент триває 12 годин? Нікого це не хвилює - йди додому бо перенапружишся. Підвишення зарплатні скоротила б кількість студентів-аспірантів, а відтак позбавила тих, хто хоче їти у науку можливості набути досвіду та отримати ступень. І так далі. Тобто аналогія про американський досвід захисту прав тут не завжди доречний, якщо не знати ситуацію з середини.
2005.04.04 | Георгій
100%!
Olha_K пише:> > А мабуть і в Америці ж є інспекція праці
>
> Розкажу таку історію, трохи не в тему (у тому сенсі, що не допоможе родичеві в Україні), але ... Якось в одному державному університеті розумненькі студенти-юристи захотіли створити (з вигідою для власних резюме, зрозуміло) профспілку і загнати туди - саме так, тому що ВСІ студенти-аспіранти попали б під дію "профспілкізації" - молодих вчених. Була проведена широка кампанія про те як університет знущається з аспірантів, не платить досить грошей і примушує працювати більш ніж 40 годин (ліміт) на тиждень. При голосуванні ідея зазнала краху через небажання самих аспірантів вступати у профспілку. Так, грошей платять мало, і ті, хто хочуть, працюють по 70 годин - і вночі і на вихідних. Але це ЇХ ВИБІР для швидкого захисту, якого профспілка автоматично позбавляє - 40 годин і захищайся хоч до пенсії. Експеримент триває 12 годин? Нікого це не хвилює - йди додому бо перенапружишся. Підвишення зарплатні скоротила б кількість студентів-аспірантів, а відтак позбавила тих, хто хоче їти у науку можливості набути досвіду та отримати ступень. І так далі. Тобто аналогія про американський досвід захисту прав тут не завжди доречний, якщо не знати ситуацію з середини.
(ГП) Все точно. До речі, не тільки аспіранти в американській науці працюють багато годин - так звані "postdoctoral fellows" теж. Їм вже захищатися не треба, і на них часто тримається вся лабораторія, так що керівник лабораторії їх точно не вижене. Але вони хочуть швидше отримати результат, опублікувати статтю в хорошому журналі з першим авторством, і таким чином здобути собі наукову репутацію. Але для цього дійсно треба вести експерименти, які часто тривають багато годин, іноді цілу ніч і вихідний день. Це специфіка експериментальної науки. Які там в дідька профспілки...
2005.04.05 | igor
Re: 100%!
Такий хід думок є типовим. На жаль. Це виправдано, якщо людина дійсно працює на себе і результат дасть можливість відновити сили, компенсувати затрати. 8-годинний робочий день не є абстрактною цифрою. Це фізіологічний максимум активної роботи, після якої організм може відновитися. Інакше будуть негативні наслідки. В наших громадян просто відсутнє усвідомлення власної цінності. Проте часом така робота є своєрідним наркотиком, анестезією від реальності.У нас дуже високий поріг реакції на утиски. Ногами не б'ють, не проганяють із цікавої роботи і добре
Проблема в тому, що вони не розуміють, а що власне їх чекає далі
Вони тішать себе ілюзією, що те чим вони займаються буде комусь потрібне. В США зрозуміло, їх результати будуть оцінені, вони працюють на власний рейтинг. У нас дещо інше. Дитина у школі старається, її хвалять, виписують грамоти і т.п. Далі щось подібне у ВУЗі, далі цей період є пролонгованим в аспірантурі. Вона відчуває свою потрібність, значимість і т.п. А далі буде глибокий шок. Тим глибший чим серйозніше ця людина ставилася до своєї діяльності, чим більше чесно потратила сил. Я бачив який вигляд має випускник з червоним дипломом, що не може знайти роботи, бо те чому його вчили, за що хвалили, просто нікому не потрібне. Отакі справи.
І хто його захистить? І що робити?
Здається потрібно приходити до тями і вчити з дитячого садка, зі школи усвідомлювати власні інтереси і інтереси інших і вчитися ці інтереси співставляти і захищати. Дуже хорошою є програма навчання громадянському суспільству, але потрібні кошти і сприяння її впровадженню.
2005.04.05 | Георгій
Re: 100%!
igor пише:> Такий хід думок є типовим. На жаль. Це виправдано, якщо людина дійсно працює на себе і результат дасть можливість відновити сили, компенсувати затрати. 8-годинний робочий день не є абстрактною цифрою. Це фізіологічний максимум активної роботи, після якої організм може відновитися. Інакше будуть негативні наслідки.
(ГП) Це все так, але в науці, мені здається, емоційна винагорода від досягнутого результату така велика, що вона компенсує втому. Подивіться на науковців-експериментаторів - вони, як правило, дуже енергійні, здорові люди, і серед них багато довгожителів. Науковець, який уперше продемонстрував, що антитіла мають біохімічні властивості гама-глобулінів - Майкл Гайдельбергер - дожив до 104 років, і ще продовжував працювати у своїй лабораторії, коли йому було 103. Видатний генетик, лауреат Нобелівської премії Барбара МакКлінток була ще дуже активною у віці за 90 років, так само як і відома російська вчена-генетик Олександра Олексіївна Прокоф"єва-Бельговська (я вчився в аспірантурі у наковому закладі, де вона ТОДІ - у 1980-і роки - ще була членом вченої ради, і це при тому, що вона вже була відомим вченим у 1920-і роки!). Український фізіолог Пилип Миколайович Сєрков (колишній заступник директора Інституту фізіології АН УРСР) також був дуже активним у віці за 90. Він часто говорив про себе, що він у молоді роки рідко залишав лабораторію раніше, ніж об 11 годині вечора. Я думаю, що він говорив правду.
> (...) Вони тішать себе ілюзією, що те чим вони займаються буде комусь потрібне. В США зрозуміло, їх результати будуть оцінені, вони працюють на власний рейтинг.
(ГП) Далеко не всіх оцінюють і у США. На жаль, успіх у науці не гарантований нікому, як би тяжко і багато людина не працювала. Але зворотнє твердження справедливе: якщо людина НЕ працює з повною самовіддачею, НЕ-успіх у науці їй гарантований на всі 100%.
>У нас дещо інше. Дитина у школі старається, її хвалять, виписують грамоти і т.п. Далі щось подібне у ВУЗі, далі цей період є пролонгованим в аспірантурі. Вона відчуває свою потрібність, значимість і т.п. А далі буде глибокий шок. Тим глибший чим серйозніше ця людина ставилася до своєї діяльності, чим більше чесно потратила сил. Я бачив який вигляд має випускник з червоним дипломом, що не може знайти роботи, бо те чому його вчили, за що хвалили, просто нікому не потрібне. Отакі справи.
(ГП) От саме тому система шкільної освіти повинна навчати людей тому, ЯК ЇМ УЧИТИСЯ. В ідеалі, людина повинна і в 30, і в 40, і в 50 років бути готовою до того, що їй треба радикально змінити рід її занять і для цього навчитися якимось новим речам.
2005.04.06 | Обережний герой
Це стосується не тільки науки
Коли приїздив мій однокласник з Канади, він розповів, що в нього на невеличкому підприємстві немає профспілки, і, взагалі, зараз багато робітників, незадоволені жорсткою позицією профспілок у відстоюванні їх прав, що призводить до банкрутств та ліквідації підприєств, і звільнення цих працівників. На думку працівників, краще було б менше отримувати платню, але все таки працювати, ніж йти на принцип, не поступатися в платні, але цим робити неможливою подальшу роботу підприємства. Однак як на мене така жорстка позиція профспілок якраз і виправдана, бо інакше роботодавці всім знизять зарплату, посилаючись на прецендент. Робітники, що погоджуються з будь-яких міркувань на зменшення зарплати, зраджують цим самим весь робітничий клас чи всіх найманих працівників.Отак і вчені, які погоджуються працювати за 350 гривень, або працювати за моральну винагороду, зраджують всіх вчених. Можливо, навіть і я повернувся б до науки, але мене стримують така низька зарплата і безправ'я науовців перед злочинними адміністраціями. Я це пам'ятаю ще по перебудові, коли керівництво нашого Інституту іоносфери при ХПІ закуповувало на державні гроші десятки непотрібних комп'ютерів. Воевидь, отримуючи відкати. А на наші потуги їм було байдуже. До речі воно, це керівництво, і зараз в строю. Це такий собі Таран. Це відбило в мене поривання до науки, бо я зрозумів, що наука вже стала прикриттям для розкрадання держави. Що зараз є тільки в більших масштабах. Повно такого, на мою думку, і в США. Бо результати американських науковців в нашій сфері не вражали. Вони просто проїдали гроші американських податкоплатників.
2005.04.06 | Георгій
"Я Вам не скажу за всю Одессу..."
Обережний герой пише:> (...) керівництво нашого Інституту іоносфери при ХПІ закуповувало на державні гроші десятки непотрібних комп'ютерів. Воевидь, отримуючи відкати. А на наші потуги їм було байдуже. До речі воно, це керівництво, і зараз в строю. Це такий собі Таран. Це відбило в мене поривання до науки, бо я зрозумів, що наука вже стала прикриттям для розкрадання держави. Що зараз є тільки в більших масштабах. Повно такого, на мою думку, і в США.
(ГП) Я не можу оцінити ситуацію в цілому по США, але можу Вам сказати, як це робиться у нашому університеті. Наш відділ, який називається "Відділ природничих наук і математики" ("Division of Science and Mathematics"), вирішує всі питання бюджету на наших загальних зборах, які скликаються раз на два тижні. Секретарка готує табличку, де зафіксовано ВСІ поточні витрати і ВСІ заплановані витрати, Будь-який викладач має повне право оскаржити будь-яку графу цієї таблички. Тому я не можу собі уявити, щоби наш відділ купив купу непотрібних комп"ютерів. Розумієте, ми ж тратимо НАШІ гроші, гроші, які за усіма американськими законами належать НАМ, нашому відділові. Тому ми всі зацікавлені потратити ці гроші на щось дійсно потрібне, корисне. В Україні, на мою думку, саме цього стратегічно бракує - нема легального механізму, який давав би кошти у повну власність "низам," низовим організаціям (наприклад, школам, факультетам університетів тощо).
І ще одне, на випадок, якщо Ви спитаєте, а чи не може наш "начальник" "передавити" опінії співробітників щодо бюджету. Ні, не може. По-перше, ми голосуємо. По-друге, ми щороку письмово оцінюємо роботу нашого керівника.
2005.04.06 | Обережний герой
А за Місісіпі?
У нас якраз би керівник вирішив - купуємо комп'ютери, побільше і подорожче. І отримав би відката від продавців комп'ютерів. Не розумію, навіщо у вас взагалі начальник, якщо ви самі все вирішуєте. Якщо б ви повернулись до УКраїни, змогли б навести лад у своєму колишньому ВНЗ? Привчити керівників ВНЗ працювати чесно? І нецупити державні та колективні гроші?Чи здають американські ВНЗ та НДІ приміщення в оренду? Хто цим керує?
Чи можливе перетворення ВНЗ та НДІ в офіснісцентри так, як це має місце у нас? На жаль, ніхто не відгукнувся на мою пропозицію передати всі орендовані на поточний момент сторонніми організаціями приміщення ВНЗ та НДІ під оруду Фонду Державного майна, а ВНЗ та НДІ залишити рештки. ЯКщо вони їм не потрібні для науки. Нехай займаються наукою та освітою, а не орендою. А орендою держмайна хай займається спеціалізована організація. Може в неї це краще вийде. І не будуть відволікатися наукові менеджери. МАбутиьт таку пропоицію треба спрямувати до владних структур, але куди прямувати, якщо вони тепер ігнорують звернення. В мене було цікаве запитання, як працює Закон України "Про звернення громадян" у разі, коли громадянин звертається з-за кордону, як от Ви. Чи відповідатимуть Вам за кордон? Але тепер це питання знімається. Який там кордон, тепер нам, аборигенам, не відповідають. Залишається їсти Кука. Чи то пак, бразильску наколоту свиню, яку зараз вперто підкладає народу Тимошенко.
2005.04.06 | Георгій
Re: А за Місісіпі?
Обережний герой пише:> У нас якраз би керівник вирішив - купуємо комп'ютери, побільше і подорожче. І отримав би відката від продавців комп'ютерів.
(ГП) Але ж є і інші потреби у відділі - треба витрачати гроші на обладнання для лабораторій, підручники і навчальні посібники для викладачів, проектори, тощо. Якщо накупиш дорогих і непотрібних комп"ютерів, співробітники відділу постраждають, тому що на інші потреби грошей не вистачить. А бюджет університетської кафедри чи відділу не такий вже й великий. І співробітники це знають, і мають повне право зупинити того, хто забажає витрачати гроші на витребеньки, хто б цей "хтось" не був. Гроші належать відділу, а не персонально керівникові.
>Не розумію, навіщо у вас взагалі начальник, якщо ви самі все вирішуєте.
(ГП) Так, ми практично все вирішуємо колегіально, але керівник потрібний як проміжна ланка між співробітниками відділу і вищими ешелонами адміністрації (декан, проректор, ректор, президент). Наш керівник, д-р Дороті Керзел, ходить на всякі наради і інші міроприємства, де вища адміністрація вирішує якісь стратегічні питання (наприклад, буде чи не буде наш університет у цьому році організовувати олімпіаду для школярів, або чи повинні і чи мусимо ми поміняти розмір платні, що її університет бере зі студентів за навчання, і т.д.), а потім інформує нас про дискусії і рішення тих нарад. Дороті також робить остаточне рішення про те, беремо ми чи не беремо ми нового співробітника. Проте перед тим, як вона робить таке рішення, вона завжди дуже ретельно обговорює ситуацію з усіма співробітниками. Ще Дороті вирішує, підвищуємо ми чи не підвищуємо платню комусь з наших співробітників у цьому році чи семестрі. У цьому випадку вона свого рішення не обговорює, але той, кому платню не підвищили, може скаржитися їй або вищій адміністрації. Нарешті, Дороті затверджує усі розклади усіх викладачів і науковців відділу. У її повноваги входить збільшити чи зменшити навантаження на того чи іншого викладача.
Взагалі керівники відділів чи кафедр в американських університетах - це посади завжди тимчасові (як правило, керівника обирають на три-чотири роки). Керівників теж оцінюють, причому і знизу (раз на рік кожний співробітник відділу заповнює довжелезну форму, в якій оцінює цілу купу параметрів або якостей керівника, і відсилає її без підпису ректорові), і зверху - деканом, проректором і ректором. Також, на відміну від ситуації в колишньому СРСР, керівники кафедр чи відділів університетів це як правило НЕ найбільш титуловані і знамениті фахівці. У нашому відділі є один повний професор (д-р Білл Паркер) і один профессор-емерітус (д-р Брюс Лейсі), які мають значно гучнішу наукову репутацію і титули, ніж скромна 40-річна "associate professor" (тобто формально кажучи, доцент) Дороті Керзел. Але вони не хочуть бути керівниками. У свій час вони БУЛИ керівниками цього відділу, але зараз дають місце молодшим. Зараз, коли їм по 60 років, вони вже не хочуть займатися адміністраторськими функціями, а натомість концентруються на науковій і викладацькій роботі.
>Якщо б ви повернулись до УКраїни, змогли б навести лад у своєму колишньому ВНЗ? Привчити керівників ВНЗ працювати чесно? І нецупити державні та колективні гроші?
(ГП) Я не працював в українських навчальних закладах - тільки в дослідницькому (Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця АН України). У принципі, тоді, коли я там був (тобто у другій половині 1980-х років)< науковці там працювали дуже чесно (і багато!), і ніхто ніяких грошей не цупив.
> Чи здають американські ВНЗ та НДІ приміщення в оренду? Хто цим керує?
(ГП) Я не знаю таких випадків. Ми беремо платню за навчання зі студентів, і час від часу одержуємо гроші від грантодавців або від заможних випускників. Але це іде у колективний фонд відділу і витрачається так, як я про це писав, виключно на підставі колегіальних рішень. Про оренду приміщень я ніколи нічого не чув.
> Чи можливе перетворення ВНЗ та НДІ в офіснісцентри так, як це має місце у нас? На жаль, ніхто не відгукнувся на мою пропозицію передати всі орендовані на поточний момент сторонніми організаціями приміщення ВНЗ та НДІ під оруду Фонду Державного майна, а ВНЗ та НДІ залишити рештки. ЯКщо вони їм не потрібні для науки. Нехай займаються наукою та освітою, а не орендою. А орендою держмайна хай займається спеціалізована організація. Може в неї це краще вийде. І не будуть відволікатися наукові менеджери.
(ГП) Мабуть так...
>МАбутиьт таку пропоицію треба спрямувати до владних структур, але куди прямувати, якщо вони тепер ігнорують звернення. В мене було цікаве запитання, як працює Закон України "Про звернення громадян" у разі, коли громадянин звертається з-за кордону, як от Ви. Чи відповідатимуть Вам за кордон? Але тепер це питання знімається. Який там кордон, тепер нам, аборигенам, не відповідають. Залишається їсти Кука. Чи то пак, бразильску наколоту свиню, яку зараз вперто підкладає народу Тимошенко.
ГП) Я думаю, це не Тимошенко особисто щось там робить так чи не так, а вся система організації ВНЗ і наукових центрів хибна. Вони не мають своїх ВЛАСНИХ грошей, таких грошей, якими б ВОНИ, ці організації, могли б колективно розпоряджатися. А це єдиний вихід з кризи, НМД. "Добрий цар" - новий президент, хороший прем"єр, патріотична партія за кермом і т.д. - не допоможе.
2005.04.02 | Уляна
Re: Не розумію...
igor пише:> Є якась аналогія між Америкою і Україною. Громадянська війна в США була за знищення рабства. Перемогли, а рабство залишилося ще років на 200. Ми теж перемогли! А коли переможемо рабство?
Які 200 років? Громадянська війна була в 1860-ті роки.
2005.04.02 | Георгій
Він мав на увазі 100 :) (-)
2005.04.06 | bred
Re: Він мав на увазі 100 :) (-)
GeorgiyuVy zahodyte na ukr.pravdu teper? Sorry za off top.
2005.04.06 | Георгій
На жаль, ні, не маю часу (-)
2005.03.30 | Обережний герой
Хто підтримає боротьбу?
Наче Семиноженко з Харкова голова всекраїнської організації вчених, є в Харкові на Римарській, 18 якась спілка вчених та інженерів. Чи можуть вони якось допомогти? Адже налице злочинна бездіяльність інспекції праці в Харківській області, яка має всі важелі, щоб навести лад, може притягнути до адміністративної відповідальності, звернутись до Прокуратури для притягнення до кримінальної відповідальності за несплату зарплати, але не робить цього через отримання хабаря від дирекції космічного інституту. Тут вже і СБУ варто втрутитися.2005.04.02 | igor
Re: Хто підтримає боротьбу?
Потрібно звертатися до громадських організацій, або профспілок, які мають досвід захисту інтересів і проти яких чинилися репресії (тобто які займалися відстоюванням реальних інтересів і з якими адміністрації буде дуже важко домовлятися).Проти окремої особи та ще й працівника протистоїть ціла адміністративна система, залежність і т.п. Окрема людина, що не має достатнього досвіду не в змозі вчасно зорієнтуватися в обстановці і діяти ефективно. Якщо працівник (краще декілька працівників) офіційно звернуться до громадської організації остання може представляти їх інтереси перед адміністрацією. Адміністрація дуже не любить мати стосунки з "чужими". Адміністрація також дуже не любить представників преси, радіо, телебачення. Ефективність перевірена на практиці.
Створення осередка незалежної профспілки за законом гарантує організаторам на певний період імунітет від звільнення. Якщо Ви зрозуміли, що працювати не дадуть - тягніть час і завдавайте якнайвідчутнішіх ударів
2005.04.02 | Nebajduzhyj
Re: Хто підтримає боротьбу?
Цікаво, а кому жалітися в разі приниження особистості й гідності?2005.04.03 | Обережний герой
Про незалежні профспілки
Так, свого часу, коли цей родич судився з цим же інститутом щодо зарплати, він відвідав якусь незалежну профспілку, яка запропонувала створити йому на підприємстві ланку цієї незалежної профспілки. Якби він став головою цієї ланки чи її секретарем, то його б з роботи і танками не вигнали, хоч би він цілими днями дудлив горілку в кабінеті замість роботи. Але незалежній профспілці нецікаво створювати маленьку ланку, бо вона теж працює в розрахунку на винагороду, якою будуть внески нових членів. А якщо ланка буде з кількох чоловік, який незалежній профспілці зиск з ними возюкатися? А знайти навіть ще одного потенційного члена незалежної профспілки для своєї ланки не те що багато, родич не сподівається. Тому йому все таки треба вести боротьбу наодинці. Якщо він схоче, звичайно. До речі, я вважаю пережитком соціалізму, совком оцей потяг до груповщини. Можна і треба боротися одному. Це найчастіше в житті і буває. Навпаки, груповщина - виключення з правил, тому не треба за неї чіплятися.2005.04.05 | igor
Re: Про незалежні профспілки
Отож. Якщо організація переслідує прагматичну вигоду, а не діє за певними принципами, то її просто банально куплять, а вас продадуть. Тому є зміст працювати із тими, хто продемонстрував готовність заради принципів іти на жертви. Одному у нас практично не можливо відстояти власні інтереси, або принаймні це дуже дорого коштуватиме і в прямому і в переносному смислі. Проти вас буде і суспільна думка і маса підзаконних і законних актів і професійні юристи і телефонне право і просто брехня та цинічне попрання ваших прав і багато чого іншого. І самостійно із цим справитися дуже важко. Навіть психологічно. Потрібна підтримка однодумців і професійна юридична допомога. Тому потрібно об'єднуватися, ділитися досвідом і надавати підтримку. Не згоден що до совковського анахронізму. Тоді нас примусово обєднували для колективного контролю і впливу. Тут навпаки.Я чув у Варшаві в часи боротьби солідарності під час передачі новин поляки вимикали світло і ставили у вікна свічки! Уявіть цю картину і її психологічний вплив.
Між іншим, дякую за публікацію тексту скарги. Чи не відкрити на майдані розділ із шаблонами юридичних документів для типових ситуацій (за прецедентами)? Підручники і довідники практично не містять корисних і актуальних прикладів.
2005.04.06 | Обережний герой
А як розпізнати?
Яка профспілка чесна і ладна йти на пожертви, а яка зрадить та продасть? Тому й кажу, що треба бути готовим до боротьби наодинці. Це в житті найчастіше так і буває. Не будеш же кожного разу бігти жалітися до профспілки чи бігати підіймати на боротьбу сусідів. Це вже в мене на досвіді перевірено. Раніше я теж бігав по базару як закека, шукав однодумців, а потім зрозумів, що то зайва витрата часу. Можна й самому добитися всього чого бажаєш, як не перелякаєшся. А як перелякаєшся, то й десять переляканих нічого не варті так як і один.Над текстом скарги довелося попрацювати. Нажаль, родич мою працю не використав. Якщо хтось хоче спробувати втнути щось подібне, я можу проконсультувати у цій боротьбі. От тільки в інтернеті я зараз нечасто. І, головне, нова влада ігнорує звернення громадян. А це моя головна зброя, бо в судах я не був поки що. Не знаю, тимчасова це позиція нової влади чи постійна. У такому разі доведеться звикати до судів. Може це і є завдання нової влади - привчити громадян не апелювати до неї, а всі питання адресувати судовій гілці влади? Може це є властивість західної демократії, до якої торуємо шлях? Найближчий час покаже.
2005.04.16 | Nebajduzhyj
Re: А як розпізнати?
Щось у цьому таки є, але ж знову, чи є незалежні суди на місцях?2005.04.11 | Обережний герой
Зарплату поки не підвищили
Так і платять 350 гривень.2005.04.18 | Обережний герой
Відписка Ю. Тимошенко
Отрмали таки відповідь від Секретаріату Кабінету Міністрів. Відповідь витримана в кращих совковських традиціях - питання передано на розгляд тому, на кого скаржилися, - Національному космічному агенству України. Яке взагалі проігнорувало лист науковця.