Ще про наукову діяльність
07/28/2005 | Orysja
У світлі того, про що тут не раз говорилося, хочу внести таку пропозицію: давайте замість обговорювати негативи Академії наук, викладемо в придатній формі вимоги до того, якою б могла бути структура наукової роботи і захистів в Україні. Я свідома того, що це є дещо по-дитячому, але якщо такий документ з"явиться і отримає прихильників, то у нього може бути майбутнє.
Для тих, хто відгукнеться на пропозицію, вношу першу і головну, на мій погляд, засаду: людина має захищати не невідомий текст, не 5 нещасних задрипаних статей, не свої знання з філософії та іноземної мови, а свій науковий доробок - тобто прозвітувати за всі роки своєї наукової діяльності. І тільки коли такий доробок є - мова може йти про захист власне тексту дисертації. Звичайно така ідея не дозволить спритним людям захищатися через рік після закінчення університету, так це тільки на ліпше.
Що ж стосується складу академіків і взагалі керівників будь-яких установ, що мають статус наукових, то вони мусять обиратися загальним зборами різних інститутів чи напрямків діяльності (наприклад, окремо гуманітаріями). Це не те, щоб зовсім унеможливість приходу до влади пройдисвітів, але суттєво зменшить їхній потік.
Для тих, хто відгукнеться на пропозицію, вношу першу і головну, на мій погляд, засаду: людина має захищати не невідомий текст, не 5 нещасних задрипаних статей, не свої знання з філософії та іноземної мови, а свій науковий доробок - тобто прозвітувати за всі роки своєї наукової діяльності. І тільки коли такий доробок є - мова може йти про захист власне тексту дисертації. Звичайно така ідея не дозволить спритним людям захищатися через рік після закінчення університету, так це тільки на ліпше.
Що ж стосується складу академіків і взагалі керівників будь-яких установ, що мають статус наукових, то вони мусять обиратися загальним зборами різних інститутів чи напрямків діяльності (наприклад, окремо гуманітаріями). Це не те, щоб зовсім унеможливість приходу до влади пройдисвітів, але суттєво зменшить їхній потік.
Відповіді
2005.07.28 | Георгій
Re: Ще про наукову діяльність
Хороше питання...Orysja пише:
> У світлі того, про що тут не раз говорилося, хочу внести таку пропозицію: давайте замість обговорювати негативи Академії наук, викладемо в придатній формі вимоги до того, якою б могла бути структура наукової роботи і захистів в Україні. (...) вношу першу і головну, на мій погляд, засаду: людина має захищати не невідомий текст, не 5 нещасних задрипаних статей, не свої знання з філософії та іноземної мови, а свій науковий доробок - тобто прозвітувати за всі роки своєї наукової діяльності. І тільки коли такий доробок є - мова може йти про захист власне тексту дисертації.
(ГП) Я б сказав, це залежить від того, як хто розуміє "науковий доробок." Річ у тому, що якісь дійсно цікаві, оригінальні результати людина може і не отримати - не через свою провину, а просто через те, що загадка ховається глибше, ніж там, де її шукають дисертант і його або її керівник. Тому я особисто не прив"язував би захист дисертації до саме отаких ексквізитних нових "наукових доробків," принаймні у природознавчих галузях. Коли є саме отакі карколомно нові результати, можна пропонувати їх авторові шукати присудження вченого ступеню не через захист дисертації, а через наукову доповідь. Такі прецеденти в АН України є. З іншого боку, коли таких вже якихось особливо видатних і нових результатів нема, а є просто якісь результати, тоді людина повинна показати, як вона сама розуміє свої експерименти і їх результати, як вона вміє ці результати обговорити, висунути якісь нові гіпотези, побудувати план подальших досліджень тощо. Саме на це потрібна дисертаційна робота.
Але головне навіть не в механізмі захисту, а в тому, що, як сказав п. Анатоль у іншій гілці на цьому форумі, "науковцям треба платити не за звання і не за знання, а за конкретну виконану роботу." Наявність чи відсутність певного вченого ступеня не повинна позначатися на цій платні, тому що цілком можливо, що магістр зробить складнішу і важливішу роботу, а доктор чи академік ні. І джерелом платні у наукових центрах повинні бути не "державні гроші взагалі" за певним тарифом (магістру стільки-то, доктору стільки-то, академіку стільки-то), а суми, виділені на суто конкурсній основі специфічно на той чи інший проект. У США це вже давно і міцно укорінена практика. Тут наукові співробітники дослідницьких центрів, якщо вони вичерпують свої грантові гроші і більше не отримують нових грантів, мусять просто поміняти рід занять - перейти у промисловість або у педагогічну діяльність тощо.
> Що ж стосується складу академіків і взагалі керівників будь-яких установ, що мають статус наукових, то вони мусять обиратися загальним зборами різних інститутів чи напрямків діяльності (наприклад, окремо гуманітаріями). Це не те, щоб зовсім унеможливість приходу до влади пройдисвітів, але суттєво зменшить їхній потік.
(ГП) Думаю, не обов"язково збирати загальні збори. Краще хай будуть комітети, які складатимуться з працівників того чи іншого закладу. У випадку призначення нового директора це може бути комітет з кількох голів відділів і кількох "просто" професорів. Такий комітет може провести пошук кандидатури, запросити кількох найвидатніших кандидатів на інтерв"ю і шляхом детального обговорення обрати остаточно відібраного кандидата на посаду або консенсусом, або голосуванням.
2005.07.30 | Orysja
Re: Ще про наукову діяльність
Георгій пише:> (ГП) Я б сказав, це залежить від того, як хто розуміє "науковий доробок." Річ у тому, що якісь дійсно цікаві, оригінальні результати людина може і не отримати - не через свою провину, а просто через те, що загадка ховається глибше, ніж там, де її шукають дисертант і його або її керівник. Тому я особисто не прив"язував би захист дисертації до саме отаких ексквізитних нових "наукових доробків," принаймні у природознавчих галузях. Коли є саме отакі карколомно нові результати, можна пропонувати їх авторові шукати присудження вченого ступеню не через захист дисертації, а через наукову доповідь. Такі прецеденти в АН України є. З іншого боку, коли таких вже якихось особливо видатних і нових результатів нема, а є просто якісь результати, тоді людина повинна показати, як вона сама розуміє свої експерименти і їх результати, як вона вміє ці результати обговорити, висунути якісь нові гіпотези, побудувати план подальших досліджень тощо. Саме на це потрібна дисертаційна робота.
Ми з Вами дійсно по-різному розуміємо науковий доробок. Я цим словом називаю роботу людини на науковій ниві. Тобто саме на науковій, освітній, а не у Верховній Раді чи за чиновницьким столом. Хай вже мене вибачать Литвин та інші наші "високопоставлені історики", але я не вірю в науку, яка робиться після робочого дня, коли голова забита зовсім іншим. Бо мені все життя доби на роботу не вистачало. До наукового доробку, безумовно, відносяться і публікації, і не п"ять статей в крутому журналі (де дуже часто за гроші можна видати що завгодно), а дещо більш вагоме. Що ж стосується "ексклюзиву", то я до нього взагалі ставлюсь з великою долею іронії. Я не знаю, як це відбувається в точних науках, але в гуманітарних "ексклюзивом" я вважаю глибоке і скрупульозне дослідження предмету, введення нового матеріалу, глибоке вивчення першоджерел. А ось сенсаційні висновки можуть бути, а можуть і не бути. Це не важливо. Радше - навпаки, бажання знайти щось ексклюзивне погано відбивається на роботі. Можу привести багатьох авторів, які просто помішані на таких речах, але мабуть, краще не треба. Бо до даного моменту в обговоренні це відношення не має.
> Але головне навіть не в механізмі захисту, а в тому, що, як сказав п. Анатоль у іншій гілці на цьому форумі, "науковцям треба платити не за звання і не за знання, а за конкретну виконану роботу." Наявність чи відсутність певного вченого ступеня не повинна позначатися на цій платні, тому що цілком можливо, що магістр зробить складнішу і важливішу роботу, а доктор чи академік ні. І джерелом платні у наукових центрах повинні бути не "державні гроші взагалі" за певним тарифом (магістру стільки-то, доктору стільки-то, академіку стільки-то), а суми, виділені на суто конкурсній основі специфічно на той чи інший проект. У США це вже давно і міцно укорінена практика. Тут наукові співробітники дослідницьких центрів, якщо вони вичерпують свої грантові гроші і більше не отримують нових грантів, мусять просто поміняти рід занять - перейти у промисловість або у педагогічну діяльність тощо.
Власне, вірно. Але для чого тоді взагалі захисти? Крім того, в ідеалі, захист дисертації - честь, і бути доктором - почесно. На жаль, не у нас.
> (ГП) Думаю, не обов"язково збирати загальні збори. Краще хай будуть комітети, які складатимуться з працівників того чи іншого закладу. У випадку призначення нового директора це може бути комітет з кількох голів відділів і кількох "просто" професорів. Такий комітет може провести пошук кандидатури, запросити кількох найвидатніших кандидатів на інтерв"ю і шляхом детального обговорення обрати остаточно відібраного кандидата на посаду або консенсусом, або голосуванням.
Ідея хороша, бо менше емоцій, але, боюсь, в наших умовах часто неможлива. Справа в тому, що в корумпованих установах (а я працюю в одній із них) керівництво давно вже "підібрано" - це або злодії, або люди некомпетентні, налякані, покірні. І навіть штат "просто професорів" також є. Це переважно напівставочники, які ніякої роботи не виконують, а отримують гроші, і за них, не вдаючись в обставини, готові проголосувати за кого завгодно. Весь жах занепаду нашої наукової системи полягає в тому, що зіпертись (як тут уже в якійсь гілці говорилося) просто нема на кого. Ті, хто працював і працює в "тій системі" переважно особливих постів не заробили, а то й взагалі не захистилися, бо, їй-Богу, шкода часу на всі ті ВАКівські витрибеньки, коли ти можеш за цей час серйозну книгу написати.
2005.07.30 | Георгій
Re: Ще про наукову діяльність
Orysja пише:> Ми з Вами дійсно по-різному розуміємо науковий доробок. Я цим словом називаю роботу людини на науковій ниві. Тобто саме на науковій, освітній, а не у Верховній Раді чи за чиновницьким столом. Хай вже мене вибачать Литвин та інші наші "високопоставлені історики", але я не вірю в науку, яка робиться після робочого дня, коли голова забита зовсім іншим. Бо мені все життя доби на роботу не вистачало.
(ГП) Тоді в нас з Вами нема розбіжностей. Звичайно, присуджувати вчений ступінь за роботу в уряді просто безглуздо. До речі, я пригадую один смішний епізод з моєї молодості, коли я був аспірантом Інституту медичної генетики АМН СРСР у Москві. Там тоді, на початку 1980-х років, ще працювала як професор одна дуже знаменита жінка-генетик, Олександра Олексіївна Прокоф'єва-Бельговська (з плеяди учнів проф. Серебровського з ЛДУ 1920-х років і ВЧИТЕЛЬ (!) майбутнього Нобелівського лауреата Германа Меллера). Олександрі Олексіївні тоді вже було років під 90, і вона, хоча й мала абсолютно збережений інтелект і прекрасне розуміння проблем генетики, іноді поводила себе трохи ексцентрично. Одного разу в ІМГ захищався якийсь крупнокаліберний партноменклатурний бос у галузі охорони здоров'я, який чомусь уявив себе "генетиком." Його доповідь під час захисту була, фактично, тільки повторенням речення, наскільки важливі його знахідки для охохрони здоров'я населення і підвищення продуктивності праці (хоча ніхто особливо не зрозумів, що ж це за знахідки). Раптом проф. Прокоф'єва-Бельговська підвелася і дуже голосно сказала, своєю дуже аристократичною старопетербургзькою вимовою, що вважає шукача гідним Ленінської премії, але НІ В ЯКОМУ РАЗІ не вченого ступеня! Бідний шукач не знав, куди подітися. Вчену раду закрили, і на тому історія закінчилася.
> > (ГП) Але головне навіть не в механізмі захисту, а в тому, що, як сказав п. Анатоль у іншій гілці на цьому форумі, "науковцям треба платити не за звання і не за знання, а за конкретну виконану роботу." Наявність чи відсутність певного вченого ступеня не повинна позначатися на цій платні, тому що цілком можливо, що магістр зробить складнішу і важливішу роботу, а доктор чи академік ні. І джерелом платні у наукових центрах повинні бути не "державні гроші взагалі" за певним тарифом (магістру стільки-то, доктору стільки-то, академіку стільки-то), а суми, виділені на суто конкурсній основі специфічно на той чи інший проект. У США це вже давно і міцно укорінена практика. Тут наукові співробітники дослідницьких центрів, якщо вони вичерпують свої грантові гроші і більше не отримують нових грантів, мусять просто поміняти рід занять - перейти у промисловість або у педагогічну діяльність тощо.
> Власне, вірно. Але для чого тоді взагалі захисти?
(ГП) Вчений ступінь це ознака кваліфікації. Наприклад, оті комітети, про які я говорив, у США дуже серйозно ставляться до того, чи має людина відповідний ступінь, коли шукають людину для заповнення вакансії. Але *автоматично* на платню це не впливає. Коли я був "постдоком" в американських наукових центрах Фреда Гатчінсона і Вірджінії Мейсон, я знав лаборантів високої кваліфікації, які отримували значно більшу заробітну платню, ніж я, хоча мій радянський ступнь кандидата наук був тут оцінений як "Ph.D.," а вони мали тільки середню освіту. Але, з іншого боку, я був віьний сам планувати свої експерименти, тоді як їм їх керівник детально розписував, що зробити і коли. В американській науковій системі до людей з вченим ступенем значно більше поваги, довіри, вони користуються значно більшою свободою, ніж технічний персонал, але платять їм більше тільки тоді, коли вони мають певний доробок, доводять, що можуть працювати над серйозними і складними задачами. Тоді їх включають у список тих, хто працює над певним грантом, і платять гроші з цього гранту. Також, дуже важливо, наукові співробітники з докторським (або нашим кандидатським) ступенем у США можуть САМІ звертатися за грантами і, якщо отримують їх, можуть самі собі платити заробітну платню з цих грантів. Персонал без вченого ступеня такого привілею не має - вважається, що без кваліфікації, про яку свідчить вчений ступінь, людині не можна довірити серйозні гроші.
>Крім того, в ідеалі, захист дисертації - честь, і бути доктором - почесно. На жаль, не у нас.
(ГП) У США взагалі нема окремого ступеню, який відповідає нашому докторському. Тут аспірантури називаються "докторськими програмами" (Ph.D. Programs), і вчений ступінь, який присуджується після аспірантури, називають "доктор філософії" (фактично це доктор природознавства або соціальних чи гуманітарних наук, на відміну від доктора медицини, фармацевтики, юриспруденції і інших суто прикладних галузей).
> > (ГП) Думаю, не обов"язково збирати загальні збори. Краще хай будуть комітети, які складатимуться з працівників того чи іншого закладу. У випадку призначення нового директора це може бути комітет з кількох голів відділів і кількох "просто" професорів. Такий комітет може провести пошук кандидатури, запросити кількох найвидатніших кандидатів на інтерв"ю і шляхом детального обговорення обрати остаточно відібраного кандидата на посаду або консенсусом, або голосуванням.
> Ідея хороша, бо менше емоцій, але, боюсь, в наших умовах часто неможлива. Справа в тому, що в корумпованих установах (а я працюю в одній із них) керівництво давно вже "підібрано" - це або злодії, або люди некомпетентні, налякані, покірні. І навіть штат "просто професорів" також є. Це переважно напівставочники, які ніякої роботи не виконують, а отримують гроші, і за них, не вдаючись в обставини, готові проголосувати за кого завгодно. Весь жах занепаду нашої наукової системи полягає в тому, що зіпертись (як тут уже в якійсь гілці говорилося) просто нема на кого. Ті, хто працював і працює в "тій системі" переважно особливих постів не заробили, а то й взагалі не захистилися, бо, їй-Богу, шкода часу на всі ті ВАКівські витрибеньки, коли ти можеш за цей час серйозну книгу написати.
(ГП) Це все дуже тривожні ознаки. Я спробував писати про це у своїх репліках у гілці "Ліпу - геть," але якось конструктивна розмова не пішла, всі тільки бідкаються або сподіваються на заміну "нехороших" людей "хорошими" людьми.
2005.07.31 | Orysja
Re: Ще про наукову діяльність
Георгій пише:> (ГП) Тоді в нас з Вами нема розбіжностей. Звичайно, присуджувати вчений ступінь за роботу в уряді просто безглуздо. До речі, я пригадую один смішний епізод з моєї молодості, коли я був аспірантом Інституту медичної генетики АМН СРСР у Москві. Там тоді, на початку 1980-х років, ще працювала як професор одна дуже знаменита жінка-генетик, Олександра Олексіївна Прокоф'єва-Бельговська (з плеяди учнів проф. Серебровського з ЛДУ 1920-х років і ВЧИТЕЛЬ (!) майбутнього Нобелівського лауреата Германа Меллера). Олександрі Олексіївні тоді вже було років під 90, і вона, хоча й мала абсолютно збережений інтелект і прекрасне розуміння проблем генетики, іноді поводила себе трохи ексцентрично. Одного разу в ІМГ захищався якийсь крупнокаліберний партноменклатурний бос у галузі охорони здоров'я, який чомусь уявив себе "генетиком." Його доповідь під час захисту була, фактично, тільки повторенням речення, наскільки важливі його знахідки для охохрони здоров'я населення і підвищення продуктивності праці (хоча ніхто особливо не зрозумів, що ж це за знахідки). Раптом проф. Прокоф'єва-Бельговська підвелася і дуже голосно сказала, своєю дуже аристократичною старопетербургзькою вимовою, що вважає шукача гідним Ленінської премії, але НІ В ЯКОМУ РАЗІ не вченого ступеня! Бідний шукач не знав, куди подітися. Вчену раду закрили, і на тому історія закінчилася.
Ну я подібних "захистів" купу знаю. Таке пишуть (і захищають), що просто сміх нападає. Причому довбуть їх на захисті по повній програмі, потім - перезахист, "розмови з членами" і все - позитивне рішення. Звичайно при захистах "шишок" про це і мова не йшла. Там членів зразу підбирали "компетентних". А хабарі? Я захищалась за дуже сприятливих обставин і в організації, де хабарів дійсно не беруть (недержавній), тому через це не пройшла. Але муки нормальної людини, якій треба занести хабаря, та ще в вигляді "натуроплати" (і таке буває) - це занадто. Один мій колега мучився і тоді, і, мабуть і досі мучиться!
> (ГП) Вчений ступінь це ознака кваліфікації. Наприклад, оті комітети, про які я говорив, у США дуже серйозно ставляться до того, чи має людина відповідний ступінь, коли шукають людину для заповнення вакансії. Але *автоматично* на платню це не впливає. Коли я був "постдоком" в американських наукових центрах Фреда Гатчінсона і Вірджінії Мейсон, я знав лаборантів високої кваліфікації, які отримували значно більшу заробітну платню, ніж я, хоча мій радянський ступнь кандидата наук був тут оцінений як "Ph.D.," а вони мали тільки середню освіту. Але, з іншого боку, я був віьний сам планувати свої експерименти, тоді як їм їх керівник детально розписував, що зробити і коли. В американській науковій системі до людей з вченим ступенем значно більше поваги, довіри, вони користуються значно більшою свободою, ніж технічний персонал, але платять їм більше тільки тоді, коли вони мають певний доробок, доводять, що можуть працювати над серйозними і складними задачами. Тоді їх включають у список тих, хто працює над певним грантом, і платять гроші з цього гранту. Також, дуже важливо, наукові співробітники з докторським (або нашим кандидатським) ступенем у США можуть САМІ звертатися за грантами і, якщо отримують їх, можуть самі собі платити заробітну платню з цих грантів. Персонал без вченого ступеня такого привілею не має - вважається, що без кваліфікації, про яку свідчить вчений ступінь, людині не можна довірити серйозні гроші.
У нас це не вийде. Організації бюджетні, в них є рівень оплати праці, самими преміями справу не виправиш. Правда є ще таке поняття, як доплата з фонду організації, але в наших умовах це знову перетворюється на зрівнялівку. Та, по-моєму, це проблема на сьогодні ледь не другорядна, бо тут за умови існування нормальних науковців і нормального керівництва це може бути вирішене. А нема якраз першого.
> (ГП) У США взагалі нема окремого ступеню, який відповідає нашому докторському. Тут аспірантури називаються "докторськими програмами" (Ph.D. Programs), і вчений ступінь, який присуджується після аспірантури, називають "доктор філософії" (фактично це доктор природознавства або соціальних чи гуманітарних наук, на відміну від доктора медицини, фармацевтики, юриспруденції і інших суто прикладних галузей).
Наявність "кандидатів" - взагалі нонсенс. Але ми до того звикли. Не було би інших проблем, ця би не здавалась серйозною.
> (ГП) Це все дуже тривожні ознаки. Я спробував писати про це у своїх репліках у гілці "Ліпу - геть," але якось конструктивна розмова не пішла, всі тільки бідкаються або сподіваються на заміну "нехороших" людей "хорошими" людьми.
Знаєте, я давно впевнена, що така "заміна" без участі конкретних людей (ну й мене приміром) "сама по собі" не відбудеться. І, з іншого боку, мене верне від ідеї, щоби замість роботи збирати компромат і вести власне розслідування. Для того є компетентні органи, журналісти, зрештою. І справа тут не тільки в гидливості. Колись мені розповіли історію, як в одному поважному закладі на межі перебудови виживали директора. Ця процедура тяглася близько десяти років (!). І колектив займався тільки тим. І ось через десять років до них прийшов хороший директор, який сказав: "Давайте працювати, друзі". Вони ж уже не могли. Зникла кваліфікація, розсмикана нервова система. Все. Я боюсь такого для себе і своїх колег. Наша адміністрація повністю задушила наукову роботу, що не фінансується, убила наші видання, які тепер - "Мурзилка" для "нужників". Ми боремося з цим, отримуючи гроші за різними грантами, видаючись в інших місцях (на щастя, на нас великий попит). Ось тільки боротьба виглядає не надто ефективною. Наші здобутки адміністрація просто записує, як власні, ними організовані, а вищестоячі чиновники настільки корумповані і настільки безграмотні, що це просто нікого не цікавить. Що в цій ситуації робити? Брати палатки і сідати під міністерсвом? Може спрацювати. Замінять директора, може ще пару чоловік, але й ті в нашій системі швидко зкурвляться. Тому, на мою думку, в наших умовах починати треба зі зміни законодавчої бази в охороні пам"яток і науковій сфері. Треба розробити рекомендації, і вони цілком можливо можуть бути розглянуті. Ось за них уже є сенс палатки ставити!
2005.08.06 | anato
Re: Ще про наукову діяльність
Пані Орисю, після перегляду ваших дописів на тему реформи наукив Україні, напршуються дві зауваги:1) не можна братися за реформування чогось, володіючи майже виключно негативним досвідом. Це може лише руйнувати а не будувати.
2) все таки, якщо в когось в Україні є насправді !!! якісь вагомі наукові результати, то важко повірити в те, що їх є в нас на Україні проблема захистити! Це нонсенс, і майже очевидний. Трапляються "хабарі" та "натура" в науковій системі теж, то правда, але власне тому, що відповідні дисертаційні роботи нічого не варті, не містять по суті наукових результаттів тощо... Або виконуються кимсь за когось, який і відповідно платить за роботу, і платить вже як може...
2005.08.07 | Orysja
Re: Ще про наукову діяльність
anato пише:> 1) не можна братися за реформування чогось, володіючи майже виключно негативним досвідом. Це може лише руйнувати а не будувати.
Даруйте, а чому негативним. По-перше, рівень української науки в усіх сферах достатньо високий (в усякому разі, поки-що), хоча заслуга керівництва АН в тому мінімальна. А по-друге, ми маємо позитивний досвід заходу, та й свої думки, забазовані на тій же позитивній практиці
> 2) все таки, якщо в когось в Україні є насправді !!! якісь вагомі наукові результати, то важко повірити в те, що їх є в нас на Україні проблема захистити! Це нонсенс, і майже очевидний. Трапляються "хабарі" та "натура" в науковій системі теж, то правда, але власне тому, що відповідні дисертаційні роботи нічого не варті, не містять по суті наукових результаттів тощо... Або виконуються кимсь за когось, який і відповідно платить за роботу, і платить вже як може...
Захистити не проблема. Навіть рулон туалетного паперу - аби гроші. Тут постає інша проблема - по-перше, людині, робота якої має вагу, скумасно давати за неї хабарі, а по-друге, для такої людини втрачається мотивація, бо наявність наукового звання викликає радше поблажливу посмішку, ніж повагу. Наслідки цього ми вже бачимо. На сьогодні мені відомо багато людей, які, працюючи не в системі АН, де захист - справа неминуча, не захищаються, бо не вважають цю дурну тяганину якимось чином виправданою.
2005.08.08 | анато
Re: Ще про наукову діяльність
Пані Орисю, ми НЕ порозумілися, на жаль - я мав на увазі Ваш власне негативний досвід спілкування з акакдемічною наукою, а не цілої Академії наук... Я в Академії наук працюю понад 30 років і на вашу противагу - маю в основновному ПОЗИТИВНИЙ науковий досвід, і не можу з вами згодитись, що є випадки що можна " за гроші захистити туалетну бумагу...", Це не правда, це звичайно ваш жарт, та на жаль не вдалий...По друге, повага до наукового ступеня має бути перш за все у ВАС!, а не шукати її у некомпетентних і далеких від наукової діяльності людей...Це має бути перш за все власним! досягненням, своїм успіхом у науці, гордістю того, що щось вдалося зробити на цім світі і щось вартісне...І ніяеі "базарні" думки про науку чи науковців на це впливати не мають...(штша справа що зарплата науковцям має бути більш достойною їх праці та самопожертві...).
Всіх благ вам.
(доктор наук, професор)
2005.08.10 | Orysja
Re: Ще про наукову діяльність
анато пише:> Пані Орисю, ми НЕ порозумілися, на жаль - я мав на увазі Ваш власне негативний досвід спілкування з акакдемічною наукою, а не цілої Академії наук... Я в Академії наук працюю понад 30 років і на вашу противагу - маю в основновному ПОЗИТИВНИЙ науковий досвід, і не можу з вами згодитись, що є випадки що можна " за гроші захистити туалетну бумагу...", Це не правда, це звичайно ваш жарт, та на жаль не вдалий...
Це не жарт. Можу навіть назвати інститут. Це інститут філософії. Там, в колишньому відділенні атеїзму (керівництво лишилося з тих часів незмінним) під виглядом релігіознавства захищається ТАКЕ, що читати страшно. А ось за гроші це робиться, чи ще з якихось мотивів сказати, звичайно, складно. А позитивного досвіду у мене також є немало, ось тільки до керівництва це не відноситься. Радше це "супроти течії", ніж "за течією".
> По друге, повага до наукового ступеня має бути перш за все у ВАС!, а не шукати її у некомпетентних і далеких від наукової діяльності людей...Це має бути перш за все власним! досягненням, своїм успіхом у науці, гордістю того, що щось вдалося зробити на цім світі і щось вартісне...І ніяеі "базарні" думки про науку чи науковців на це впливати не мають...(штша справа що зарплата науковцям має бути більш достойною їх праці та самопожертві...).
Справа, звичайно, не в грошах. Я про це також писала, хоча, зрештою, а чому і не в них? Хіба це нормально, коли трудящий науковець з хліба на квас перебивається? Але головне не це, звичайно. Головне - повага. А її, даруйте, таки і нема. Яка вже там повага до тих наукових ступенів, коли такі дурниці можна захистити, і коли такі "також науковці" захищаються.
> (ГП) У США теж існує така біда. Тут створено досить-таки багато псевдонаукових закладів, які підтримуються приватними спонсорами і штампують захисти абсолютно порожніх, часто ще й дуже примітивно написаних псевдодисертацій. Такі заклади тут часто називають млинами або фабриками дипломів ("diploma mills"). Дуже значна частина цих закладів належить, прямо чи через посередників, християнським церквам (кажу це з почуттям великого сорому за своїх одновірців...) і має дуже ідеологічно-, а не науково орієнтовану програму. Яскравий приклад - так званий Університет Патріотів у місті Колорадо Спрінгс, що його заснував і фінансово підтримував (для самого себе) один дуже відомий у США шахрай, шарлатан, радіо- і телепропагандист крайнього креаціонізму Кент Говінд (див. про нього у моїй гілці "Кошмар у наступі" і отут: http://home.austarnet.com.au/stear/bartelt_dissertation_on_hovind_thesis.htm). Але американці вже дуже добре навчилися розпізнавати, ЗВІДКИ та чи інша людина отримала вчений ступінь. Тут ступені присуджуються саме університетами, а не державою взагалі. Тому коли молодий науковець, наприклад, шукає роботу, надзвичайно велике значення для його (її) подальшого життя має той факт, що він (вона) отримав (-ла) ступінь магістра чи доктора саме, наприклад, з Університету Каліфорнії у Лос Анджелесі чи, скажімо, з Університету Лойоли в Чікаго, а не з якогось "дипломного млина."
Знаєте, одним із аргументів противників змін у системі захистів є саме таке: що якусь вагу будуть мати тільки столичні та інші великі вузи або інститути. По-моєму, це теж добре. Це говоритиме про їхній реальний рейтинг, не вигаданий. Тим більше, що такий рейтинг існує і зараз. Людина, захищена, приміром, у Київському університеті має явно вищий рейтинг від тої, що захищалась наприклад в Педінституті. Але зараз цей рейтинг радше відображає традицію, і далеко не завжди свідчить про конкретну людину. А якщо він буде залежати від якості захищаних дисертацій - це буде тримати його певною мірою перед необхідністю "тримати планку". Вважаю, що це тільки добре.
> (ГП) Але як же тоді їх тримають на роботі? У США, як правило, людина, яка не має докторського (тобто нашого кандидатського) ступеня, не може працювати на посаді науковця, тільки на посадах технічних помічників. Бувають виключення, наприклад, коли молодий аспірант потрапив до університету, де головний акцент не на наууці, а на педагогічній роботі, і на протязі 4-5 років перебування у такій аспірантурі дуже виріс як вчитель (у США аспіранти часто працюють як наші асистенти на кафедрах), проте не встиг закінчити свою власну суто наукову роботу. Такі іноді можуть отримати посаду асистента ("Assistant Professor"), якщо в них прекрасні рекомендації і якщо вони справляють чудове враження під час робочого інтерв'ю, але з них беруть слово, що вони все-таки ЗАКІНЧАТЬ наукову роботу, поїдуть назад у свій старий заклад і там свою роботу захистять. На це дають рік, дуже рідко два, не більше. Якщо новий асистент не захищається, його виганяють, або, рідко, якщо є таке місце (а воно є дуже нечасто і тільки у дуже великих університетах), його (її) переводять з посади асистента на посаду інструктора чи лектора із суттєво меншою заробітною платнею.
В навчальних закладах така необхідність по-більшості також є. Нема, або майже нема її в музеях і деяких інших установах. А саме музеї, до речі, в останнє десятиліття дають основну кількість наукових робіт в галузі історії, мистецтвознавства, ба, навіть, філології й інших гуманітарних дисциплін. Для того, аби переконатися в цьому, достатньо заглянути на будь-яку конференцію. Як правило, якщо вона не внутрішня, то музейників там буде більше, ніж інших. Та й кількість музейних видань на сьогодні набагато більша, ніж видання академічних інститутів чи університетів.
Ще нині зростає кількість "вільних" науковців, які заробляють, приміром, роботою в видавництві, але дуже всерйоз займаються наукою. Цим людям захист взагалі не потрібен, вони налаштовані більше на публікації.
Насправді, існування такого прошарку якраз найкраще і ілюструє нездатність системи захистів, знищення їх моральної мотивації.
2005.08.09 | Георгій
Re: Ще про наукову діяльність
Orysja пише:> Захистити не проблема. Навіть рулон туалетного паперу - аби гроші.
(ГП) У США теж існує така біда. Тут створено досить-таки багато псевдонаукових закладів, які підтримуються приватними спонсорами і штампують захисти абсолютно порожніх, часто ще й дуже примітивно написаних псевдодисертацій. Такі заклади тут часто називають млинами або фабриками дипломів ("diploma mills"). Дуже значна частина цих закладів належить, прямо чи через посередників, християнським церквам (кажу це з почуттям великого сорому за своїх одновірців...) і має дуже ідеологічно-, а не науково орієнтовану програму. Яскравий приклад - так званий Університет Патріотів у місті Колорадо Спрінгс, що його заснував і фінансово підтримував (для самого себе) один дуже відомий у США шахрай, шарлатан, радіо- і телепропагандист крайнього креаціонізму Кент Говінд (див. про нього у моїй гілці "Кошмар у наступі" і отут: http://home.austarnet.com.au/stear/bartelt_dissertation_on_hovind_thesis.htm). Але американці вже дуже добре навчилися розпізнавати, ЗВІДКИ та чи інша людина отримала вчений ступінь. Тут ступені присуджуються саме університетами, а не державою взагалі. Тому коли молодий науковець, наприклад, шукає роботу, надзвичайно велике значення для його (її) подальшого життя має той факт, що він (вона) отримав (-ла) ступінь магістра чи доктора саме, наприклад, з Університету Каліфорнії у Лос Анджелесі чи, скажімо, з Університету Лойоли в Чікаго, а не з якогось "дипломного млина."
>На сьогодні мені відомо багато людей, які, працюючи не в системі АН, де захист - справа неминуча, не захищаються, бо не вважають цю дурну тяганину якимось чином виправданою.
(ГП) Але як же тоді їх тримають на роботі? У США, як правило, людина, яка не має докторського (тобто нашого кандидатського) ступеня, не може працювати на посаді науковця, тільки на посадах технічних помічників. Бувають виключення, наприклад, коли молодий аспірант потрапив до університету, де головний акцент не на наууці, а на педагогічній роботі, і на протязі 4-5 років перебування у такій аспірантурі дуже виріс як вчитель (у США аспіранти часто працюють як наші асистенти на кафедрах), проте не встиг закінчити свою власну суто наукову роботу. Такі іноді можуть отримати посаду асистента ("Assistant Professor"), якщо в них прекрасні рекомендації і якщо вони справляють чудове враження під час робочого інтерв'ю, але з них беруть слово, що вони все-таки ЗАКІНЧАТЬ наукову роботу, поїдуть назад у свій старий заклад і там свою роботу захистять. На це дають рік, дуже рідко два, не більше. Якщо новий асистент не захищається, його виганяють, або, рідко, якщо є таке місце (а воно є дуже нечасто і тільки у дуже великих університетах), його (її) переводять з посади асистента на посаду інструктора чи лектора із суттєво меншою заробітною платнею.