Вища освіта: quo vadis?
07/12/2006 | Vykladach
Крім широковідомого впровадження болонської (кредитно-модульної) системи відбувається „повзуче” значне скорочення викладацького складу. Це пов’язано з тим, що новий механізм освітнього процесу втискується в старі нормативні межі. З одного боку загальне навантаження викладача, який працює на повну ставку, не може перевищувати 900 годин на рік (Закон про вищу освіту). З іншого боку існує постанова Кабміну про те, що співвідношення викладач/студент становить 1/10. Кредитно-модульна система передбачає велику кількість контрольних заходів, що значно збільшують навантаження викладача. Керуючись постановою Кабміну і не звертаючи увагу на Закон про вищу освіту, проводиться скорочення викладацького складу без урахування того, що навантаження від цього збільшується. Викладач вимушений працювати на неповну ставку, але мати навантаження до 1500 годин на рік. Зменшення плану набору магістрів до 30% і збереження кваліфікаційної категорії „спеціаліст” призведе до ще більшого скорочення викладачів та збільшення навантаження, тому що для магістрів і спеціалістів потрібні різні програми навчання. Таке навантаження є несумісним із науковим дослідженнями, на які не буде вистачати часу. Викладач перетвориться на переказчика підручників. Скорочення жодним чином не корегується зі структурою кафедр і факультетів: саме кафедра є структурною ланкою ВНЗ, і скорочення її складу до 5 а може й менше ставок унеможливлює повноцінне існування наукових шкіл і необхідного середовища для самовідтворення науково-педагогічних кадрів.
Таким чином, на цей момент не існує системного бачення реформ у вищій освіті. Хаотичні процеси, що відбуваються, призведуть до її погіршення, втрати кадрів, наукових шкіл та інтелектуального майбутнього України. Радянсько-болонський гібрид є лише імітацією європеїзації освіти і жодним чином не будує Європу в Україні. Чи замислюється над цим міністр-соціаліст і його однопартійці?
Таким чином, на цей момент не існує системного бачення реформ у вищій освіті. Хаотичні процеси, що відбуваються, призведуть до її погіршення, втрати кадрів, наукових шкіл та інтелектуального майбутнього України. Радянсько-болонський гібрид є лише імітацією європеїзації освіти і жодним чином не будує Європу в Україні. Чи замислюється над цим міністр-соціаліст і його однопартійці?
Відповіді
2006.07.12 | igor
О! Нарешті колеги освітяни
Познайомтеся ближче з біографією міністра-комуніста (який ГКЧП-істом не став лише через відпустку, за його власними словами). Тоді не будете дивуватися. Означені реформи направлені на дискретизацію європейської системи освіти і не мають з тим нічого спільного. Однак весь цей жах списується на Болонський процес. Почитайте переклади документів Болонського процесу. Я вже не раз про це писав на форумі.Маємо організацію освіти з точки зору секретаря провіційного райкому партії і директора ПТУ. А ще це безмежне поле для зловживань владою.
Тут жодним соціалізмом, в європейському сенсі, й не пахне. Лише комунізм, як заперечення і наруга над здоровим глуздом.
Ну скажіть, наприклад, як можна чомусь навчити, якщо в семестрі студент вивчає 10-13 дисциплін? За цих умов кожна бездар, що саме ледве здатне прочитати підручник, знущається над студентами. А вимоги до методичного забезпечення? Викладач пише кучу непотребу, замість того, щоб або просто користуватися хорошим підручником, або написати за свою карєру декілька власних, але комусь потрібних. Однак рахунок іде на десятки а то й сотні штук. І хто виграє? Ось Е.С.Вентцель написала лише три чи чотири підручники. Так з них можна чомусь і навчитися і навчити. Нещодавно перечитав її "Кафедру" і довго дивувався з того як "змінилася" наша освіта
Науковці заснували ГО "За європейські цінності в науці". В освітян ніби були потуги на "Академічну чесноту", яка перетворилася на "Академічну спільноту" http://www.rpl.org.ua/ukr/network/. Але там не густо. Не включаються освітяни в процес. Й на форумі їх майже немає. Таке враження, що всім задоволені (хоча десь 85% таки й задоволені).
Про подальше зараз говорити важко. Поживемо-побачимо...
2006.07.12 | Георгій
Мені здається, що...
...встановлювати одну однакову для всіх викладачів максимальну кількість годин викладання нерозумно і непрактично. Деякі викладачі, особливо старшого віку, люблять викладати і не особливо люблять (та й не можуть вже фізично) займатися науковою роботою. Їм запросто можна, і треба, давати велике педагогічне навантаження і платити їм саме за те, що, як, і скільки вони викладають. З іншого боку, є прекрасні викладачі, які також є і хорошими науковцями, і довели це - мають публікації і гранти. ТАКИХ викладачів треба звільняти від надлишку годин викладання, давати їм якусь годину на день чи годину на два дні. Хай вони решту часу займаються науковими дослідженнями. В американських університетах це вже давно практикується.Знову ж таки, я думаю, велика проблема в тому, що в Україні ВНЗ не мають свого власного права регулювати викладацький процес, і також призначати справедливу платню різним категоріям своїх співробітників.
2006.07.12 | loup-garou
Re: Мені здається, що...
Шановний Георгій, щось щемлять там Вас американці. Годину в день - це теж зовсім немало. Перебирайтесь на наш континент, поближче до Києва, тут з викладанням простішеРічне пед. навантаження звичайного французького maitre de conferences (щось середнє між assistant і associate professor) - 128 годин лекцій, або 192 години семінарських занять, або 288 годин лабораторних занять, або еквівалентна комбінація. І то колеги-жабоїди стогнуть і кажуть, що в Італії треба вичитати лише порядку 80 годин за рік при такій же зарплаті.
2006.07.12 | Георгій
Години викладання
loup-garou пише:> Шановний Георгій, щось щемлять там Вас американці. Годину в день - це теж зовсім немало. Перебирайтесь на наш континент, поближче до Києва, тут з викладанням простіше
(ГП) Ви праві. Можна давати ще менше годин, якщо людина виграла грант і може розгорнути серйозні дослідження. В моєму відділі є двоє молодих викладачів-асистентів, які мають грант на десь 3.5 мільйони доларів від Національного інституту охорони здоров"я США; вони обоє мають педагогічне навантаження навіть трохи менше ніж одну годину на два дні. Взагалі в американських університетах пед. навантаження дуже залежить від наукового статусу професора. Наприклад, керівник моєї дружини в Університеті штату Вашінгтон, повний професор, формально мав педагогічне навантаження, але це були якісь кілька лекцій на рік. Практично вся його заробітна платня нараховувалася йому з його грантів, і практично весь свій час він проводив у грантописанні.
> Річне пед. навантаження звичайного французького maitre de conferences (щось середнє між assistant і associate professor) - 128 годин лекцій, або 192 години семінарських занять, або 288 годин лабораторних занять, або еквівалентна комбінація. І то колеги-жабоїди стогнуть і кажуть, що в Італії треба вичитати лише порядку 80 годин за рік при такій же зарплаті.
(ГП) Як я вище написав, у США нема ніяких стандартних регуляцій на це. Коли я почав працювати асистентом університету штату Місісіпі і виграв досить непоганий грант від штату, мені дали пед. навантаження десь 1 годину на день. Зараз, коли я на "мілководді" (не зовсім без грантів, але без суттєвих), моє навантаження приблизно 3.2 години на день, з них 2.6 год. лекційних і 0.6 год. (3 год. на 5 робочих днів) лабораторних.
2006.07.13 | igor
Re: Години викладання
Якщо при повній відсутності оцінки якості викладання, можливостей вибору викладача і дисципліни студентом, надати повноваження ВНЗ, то навіть не потрібно здогадуватися, що саме станеться. Як сказав відомий діяч "кадри вирішують все".На мою думку, еволюція існуючої системи в освіті до чогось пристойного просто неможлива. Я знаю, що в Росії при деяких університетах відкрили щось на зразок вищих технічних шкіл. Де після МОН-івської обязаловки, студентів старших курсів, чи випускників, вчать як слід і тому чому слід. В Україні навіть цього немає. Тому студент, що хоче чомусь навчитися, має плюнути на пристойні оцінки і займатися самостійно, влаштувашись на роботу ближче до професіоналів.
В мене був короткий період (років 4-5, період "розкрутки"), коли в приватному ВНЗ була можливість вчити як вважаю за потрібне. Трохи більше десятка студентів. Декілька близьких за поглядами викладачів, що викладали майже все. Можна було начхати на гуманітарний цикл і на багато формальностей. Із середніх випускників шкіл отрималися хороші фахівці. Принаймні з роботою і карєрою у них проблем немає. Далі пішла відверта комерціалізація, де власне витрати на освіту складають не більше 20%.
Можливим виходом із ситуація була б поява ВНЗ без офіційного статусу. Але тут стільки виникає проблем, що ніхто не ризикне. Хіба що під прикриттям якогось з університетів Європи. Однак для чого їм такий клопіт.
Хоча МАУП, здається вже нічого не залишається, як працювати без офіційного статусу
Розказки МОН про його низький рівень є неправдою. Рівень нічим не гірший ніж у 90% інших українських ВНЗ. Тоді потрібно закрити принаймні 60-70% ВНЗ в Україні.
Для довідки. Навантаження. Лекцій 160 г., практ.занять 170 г. Іспити 107 г. Керування дипломниками 90 г. Всього 1050 г. Чотири дисципліни.
Це за нашими мірками досить пристойно. Бо аудиторний час відносно малий.
2006.07.13 | Георгій
Звідки брати гроші?
igor пише:> Якщо при повній відсутності оцінки якості викладання, можливостей вибору викладача і дисципліни студентом, надати повноваження ВНЗ, то навіть не потрібно здогадуватися, що саме станеться. Як сказав відомий діяч "кадри вирішують все".
(ГП) Це все вірно. Але от у Могилянці, наскільки я зрозумів з бесід з тамтешніми викладачами і адміністраторами в минулому червні, є сильне бажання, так би мовити стратегічна лінія на те, щоби були і оцінки якості викладання, і вибір дисциплін студентами, і серйозна селекція викладачів. Проте ці чудові побажання розбиваються на відомій нам усім "скелі": є дуже мало грошей, з яких Могилянка може платити викладачам. Ставка доцента десь 1500 гр. на місяць, повного професора - ненабагато більше. Життя на такі гроші в Києві досить-таки бідненьке. Тому фактично переважна більшість викладачів НаУКМА - погодинники, які працюють десь в іншому місці на повну ставку, а до Академії тільки заїжджають читати лекції, вести семінари і приймати іспити. За такої ситуації, безперечно, контроль якості викладання - річ ефемерна, суто теоретична. Ну висловить завідувач кафедрою своє "фе" погодиннику, який викладає свій предмет посередньо - і що? Погодинник не вмре, у крайньому випадку плюне і знайде якесь інше місце заробити викладанням (адже університетів, коледжів, ліцеїв і т.д. в Києві достатньо). Було б добре, якби ВНЗ могли дійсно платити *хорошим*, відібраним, перевіреним викладачам серйозні гроші. Тоді можна було б якось рухатися далі...
Тільки де ж взяти ці гроші? У держбюджеті нічого нема. Дерти зі студентів, як у США?
2006.07.13 | igor
Re: Звідки брати гроші?
Головне це люди, кадри. Означена орієнтація на якість, та якісно інша атмосфера у цьому ВНЗ уже привернула до нього увагу (навіть на форумі помітно). Бо такий прецедент на повинен мати місця в принципіЗвичайно, для Києва 1500 це низька платня. Але, якщо студенти хороші, то й від викладання отримуєш задоволення. З грошима велика проблема. Бо як підняти плату, то про якість студентів вже мова не йтиме. Проблема в гуманітарній спрямованості могилянки. Якщо спробувати розвивати ще й напрямок сучасних комп'ютерних технологій та електроніки то тут можливий прогрес. Бо оплата добре навченого програміста, електроніка, в Києві зовсім непогана. А раз так, то потенційно можливе кредитування навчання. Але тут потрібно працювати на дуже серйозному рівні, відразу відкинувши всі МОН-івські ігри. Через співпрацю з Європейськими університетами та компаніями, за міжнародними і фірмовими університетськими програмами. Добиваючись визнання дипломів у світі. Я б навіть рекомендував би це розвивати не безпосередньо в Києві, а на заході України. Вінницька, Львівська, особливо Закарпатська області. Там люди привозять непогані кошти, які потенційно дозволяють налагодити розробку і випуск всілякої електроніки. Й середній рівень населення досить високий і руки золоті. Плюс знання мов та певні навички стосунків у Європі і Америці. Можуть і кваліфіковану роботу знайти у Європі. З іншого боку, саме в цих областях за СРСР було зосереджено приладобудування та електроніка на потреби ВПК. Дещо навіть залишилося.
В Закарпатті взагалі дивна картина. Звичайні трудяги привозять гарні гроші, будують палаци й знову їдуть заробляти, щоб їх утримувати. Який в цьому сенс?
2006.07.15 | Георгій
Re: Звідки брати гроші?
Могилянка зараз намагається перебудуватися, відійти від системи "Liberal Arts University" (тобто університету, який фокусується переважно на широкій освіті з гуманітарним ухилом) до системи "Research Center" (тобто закладу, де має робитися справжня конкурентоздатна наука, де співробітники будуть керувати лабораторіями, звертатися за грантами в міжнародні агенції тощо). Але хто ж тоді буде по-справжньому вчити студентів - тільки погодинники? Адже коли ти маєш програму наукових досліджень, відповідаєш за те, щоби ця програма не вщухла, про викладацький процес треба забути. Співміщати роботу в лабораторії, особливо коли дуже мало компетентного і мотивованого персоналу, з читанням якісних лекцій, проведенням якісних письмових екзаменів, індивідуальною роботою зі студентами, і т.д., - дуже важко, майже неможливо. Не впевнений, що і в Західній Україні ВНЗ не зіткнуться з такою ж самою проблемою.В американських університетах досить часто практикується розділення професорсько-викладацького складу на "faculty" і "research faculty". "Research faculty" - Research Assistant Professors, Research Associate Professors - не мають викладацького навантаження і не несуть особистої відповідальності за студентів; їх робота повністю наукова, дослідницька. Може, українським ВНЗ теж варто було б подумати над таким розділенням їх кадрового складу?
2006.07.15 | igor
Про викладацьку і наукову роботу
Дуже приємно чути, що в Могилянки є такі плани.Стосовно співвідношення викладацької і наукової роботи.
Зараз такої проблеми просто не існує. Бо практично відсутня наукова робота у 90% викладачів. Я не беруся стверджувати про загал, але у сфері компютерних наук і електроніки, викладач, що 5-6 років не працює фахово чи науково, перетворюється майже в ніщо. В дисциплінах, що є усталеними можливо ситуація інакша. Проте, за моїми спостереженнями, чистий викладач студенту не цікавий. Це просто контролер прочитаного і вивченого, та переповідач книжок. Якщо раніше чистими викладачами ставали фахівці в силу обставин чи віку, маючи значний професійний досвід, то це цілком нормально. Але зараз іде покоління викладачів, яке нічим крим переповідань книжок не займалося.
Проблема співвідношення має місце, ще й тому, що практично зникла практика ланцюжка зростання викладача. Асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Я маю на увазі систему, коли одну дисципліну вів весь ланцюжок. Професор читав лекції, доцент вів практику, викладачі і асистенти брали на себе більше технічні функції і функції контролю. Ще були методисти і лаборанти. За таких умов наука зовсім не була на шкоду. Бо була вдчутна різниця у фаховому рівні і цей ланцюжок сприяв фаховому росту. При існуючій кількості дисциплін та мінімальних годинах на них таке реалізувати неможливо. З іншого боку низька оплата праці практично відрізає низ ланцюжка.