09/08/2006 | Правління Спілки викладачів вищої школи та науковців України

Президенту України
В.А.ЮЩЕНКУ

Шановний Вікторе Андрійовичу !

Ми стурбовані організаційними заходами, що здійснюються останнім часом під виглядом «удосконалення» роботи НАЙ України. Оскільки є намагання відволікти Вашу увагу від насправді катастрофічного стану сучасної української науки, ми змушені наголосити на вказаних нижче негараздах і просити Вас вжити необхідні заходи.

1. Кожне працездатне об'єднання творчих працівників грунтується на спільності конкретних фахових інтересів. Слово «наука» не є таким об'єднувальним началом, бо науки різні і за своєю суттю, і за способами досягнення результатів. Це істина незаперечна. Що в такому разі об'єднує в творчості, в тому основному, задля чого мають існувати «науки", дослідників літератури та електрозварювальних процесів, машинобудівників та біологів, атомників та юристів, істориків та хіміків?! А саме таким штучним об'єднанням якраз є НАНУ. Ця конгломератна сукупність вчених людей (хоч і бере вона початок з королівсько-царських академій) найкраще прислужилася сталінській, недемократичній системі «управління» наукою, бо давала змогу досягати позірної єдності в ухваленні рішень за вказівками. Такою залишається НАНУ і досі. Аналогічних «академій наук» немає в цивілізованих, демократичних, передових у науково-технічному сенсі країнах. Маємо зло і шкоду для нашої науки і наших вчених від структурного конгломерату НАНУ. І марно шанований академік Сергій Комісаренко (колишній посол України в Англії, а нині директор Інституту біохімії НАНУ) та деякі інші заявляють — мовляв, не тільки в Україні існують подібні до НАНУ «академії», а тому радикальної перебудови наша НАНУ не потребує. Виходячи з потреб сучасності нам необхідні фахово спеціалізовані (а не конгломератно показові) об'єднання вчених на зразок науково-професійних об'єднань США, ФРН, Японії та інших науково розвинених країн.

2. Ще більшого лиха нашій науці завдає органічно недоречний для наукового загалу адміністративно-командний принцип управління Національною академією наук України. Право голосу в НАНУ мають менше 10% дипломованих науковців (докторів і кандидатів). Основну масу вчених, яка і є головним продуцентом наукових досягнень, не допущено до вирішення найважливіших проблем академії. Вони здебільшого не мають членства в академії і не беруть участі в обранні привілейованого прошарку НАНУ (власне «членів академії», тобто академіків і членів-кореспондентів, які отримують свої звання і «стипендії» через кулуарні домовленості керівництва НАНУ з ними ж обраними «членами академії», стаючи таким чином пожиттєво непідзвітними науковому загалу). Як наслідок, привілейовані «члени ака-демії» (не обрані і не делеговані науковим загалом) діють від імені всіх науковців НАНУ! Де ще в практиці демократичних країн є така рабська залежність наукових працівників від системи не обраних ними «членів академії», таке порушення прав науковців?!

3. Лихо ще й у тому, що навіть самі привілейовані «члени академії» мало що вирішують у загальному спрямуванні роботи НАНУ—дійова корисна альтернатива в різнокаліберному за фахом об'єднанні народитися не може. На своїх конгломератних загальних зборах члени академії схвалюють підготовлені апаратним способом рішення, зокрема і щодо складу президії НАНУ, і щодо передачі їй усіх повноважень. Навіть таке найважливіше питання, як розподіл бюджетних коштів НАНУ «члени академії» не обговорюють. Усе це іменується самоврядністю НАНУ і маскується «повагою до традицій». У результаті склад похилих академіків і членів-кореспондентів надає перевагу застарілим напрямам досліджень, а не новим, перспективним. Старі «члени академії» здебільшого обирають таких, як самі. Про це яскраво свідчать і травневі вибори нових членів академії НАНУ 2006 року.

4. Від означеної адміністративно-командної структури управління НАНУ залежать і методи наукової діяльності, і її результати, і моральний клімат в НАНУ:

а) що ж до зміни загального стану справ в НАНУ, то її науковці переживають вже другий період надій на краще. Перший період був ініційований становленням незалежної України та згодом придушений авторитарними діями Л.Кучми; рух вчених за демократизацію НАНУ гальмувався не тільки кучмістами та «незамінним» президентом НАНУ Б.Патоном, а й такими інтелектуальними помічниками, як, наприклад, редакція газети «Дзеркало тижня», що славила і Кучму, і Патона. Другий період надій науковців на радикальну перебудову, що розпочався рік тому, очевидно, може завершитися також лише «косметичними» заходами перебудови. І хоча Б.Патон зі своїми одновірцями, які раніше, намагається обмежити назрілу потребу радикальної перебудови НАНУ, вже навіть і згадуване «Дзеркало тижня» майже в кожному своєму номері подає гострокритичні дописи про діяльність НАНУ та деяких патонівських «членів академії»;

б) що ж до методології і результатів діяльності НАНУ, то, згідно з більш-менш об'єктивними показниками, опублікуванням солідних результатів та посиланням на них у світовій науковій літературі, більшість наших «членів академії» ганебно відстають від світового рівня не тільки в експериментальних дослідженнях (що за бідністю асигнувань на науку ще якось можна пояснити), айутеоретичному осмисленні наукових знахідок, які публікуються відкрито у світовому науковому просторі;

в) що ж до морального клімату НАНУ, то теж доводиться констатувати негаразди. І численні. Оскільки найбільшим «науковим» гріхом вважається плагіат, то спершу про нього. Ще в «перебудовні» горбачовські часи розпустився пишним квітом плагіат академіків-патонівців з їхніми поплічниками, коли за двотомник з дослівно списаними текстами колег автори (до того ж члени президії патонівської академії!) отримали Державну премію СРСР (за поданням Щербицького і Патона). Це було встановлено авторитетно: Контрольна комісія КПРС (тобто той орган, про який Л. Кучма якось говорив як про найстрашніший) на основі експертизи, проведеній ВААПом, доручив Києву покарати грішників. Б.Патон тоді від переляку навіть примусив своїх «членів академії» переголосувати їхнє рішення про обрання членкором одного з групи вказаних лауреатів-плагіаторів — В.Матвеева. Одначе потім, оговтавшись і опанувавши ситуацію, Б.Патон здійснив обрання у «члени академії» фігурантів з цієї групи плагіаторів: Лебедева, Красовського, і, звичайно ж, Матвеева (як «постраждалого» через «дрібницю» — недотримання наукової етики). І ніхто з лауреатів-плагіаторів не зазнав осуду патонівських «членів академії", як самого Б. Патона, керівника НАНУ.

Ось і тепер, в час травневих 2006 року виборів членів НАНУ, той самий «членкор» Матвеев чомусь виявився єдиним достойним кандидатом з механіків України для обрання його академіком !.. (Це при тому, що науковий доробок Матвеева далекий від того, яким він має бути у видатного вченого).

Напрошується паралель стосовно цих плагіаторів — членів НАНУ — недавнє обрання академіком НАНУ В.Литвина після того, як про його плагіат з праці американця не писав лише лінивий. А Патон з Литвином, покліпавши очима (вважай, від сорому), протиснули цього новоспеченого генія від науки в академіки перевагою всього в один виборчий голос (обнадіює, що не всі академіки згодні мати за колегу плагіатора). Однак нині новий удар кучмістів-патонівців: щойно В.Литвина обрали віце-президентом НАНУ!.. Отже, плагіатори, зганьблені в світі, в Україні — пошановані люди. Виникає думка, що для прикриття плагіату, зрештою і своєї непрофесійності, керівництво НАНУ навмисне не створює електронного аналога для свого головного наукового видання — «Доповідей НАНУ", фактично залишаючи «Доповіді...» в інформаційному склепі, до якого не докопатися вченим світу.

Наведені факти — це лише мала частина великих негараздів в Національній академії наук. Цей список можна продовжувати...

У результаті спостерігаємо масовий відплив за кордон українських вчених — страждає українська наука, страждає Україна.

Шановний Вікторе Андрійовичу, систематичне руйнування найважливішої, життєво необхідної державної ланки—української науки і освіти — веде до катастрофи. Без Вашого особистого Президентського втручання у справи НАНУ і взагалі у справи української науки та освіти не обійтися. Члени Спілки викладачів вищої школи та науковців України розробили конкретні пропозиції виходу зі стану застою та руйнації НАНУ і пропонують свою допомогу. Основний зміст пропозицій подано в публікаціях: «Про необхідність реформування науки в Україні» (газета «За Українську Україну» від 18 квітня 2006 р.) та «Про реорганізацію академічної науки. ..»(брошура, Київ, 2005 p.). Просимо Вашої уваги і сприяння.

Правління Спілки викладачів вищої
школи та науковців України

http://www.personal-plus.net/article.php?ida=751