02/25/2007 | "Інтелектуальна власність"

http://www.intelvlas.com.ua/zmist/4_06_stcu.htm

Ендрю Худ: «Українські вчені мають навчитися самостійно знаходити фінансування своїх розробок»

У № 3, 2006 ми розповідали про продаж у США за посередництва Українського науково-технологічного центру (УНТЦ) першої ліцензії на використання винаходу українського вченого. Американська компанія використовуватиме наномеханотронний маніпулятор, розроблений на київському підприємстві, а наш співвітчизник отримає за це свою частину роялті (більшість винагороди належить патентовласнику — Департаменту енергії США). Про цю подію в контексті нових акцентів у стратегії діяльності Центру на запитання, надіслані редакцією «ІВ», відповідає виконавчий директор УНТЦ Ендрю Худ.  

— Пане Худ, з 1993 року Сполучені Штати та інші країни — учасники УНТЦ за допомогою Центру одержали понад двісті патентів, більшість з яких базується на розробках українців. Нещодавно УНТЦ оголосив про перший фінансовий результат. Це один успішний патент з двохсот. Дванадцять років — чи не занадто довго довелося чекати на подібний результат?

— Необхідно розрізняти 235 заявок на патенти, подані за фінансової підтримки УНТЦ, і комерційну ліцензію, про яку Ви кажете.

По-перше: хоча отримання патенту є першим необхідним кроком для охорони майнових прав винахідника, сам по собі патент не гарантує жодного зиску. Для того, щоб отримати дохід від патенту, винахіднику варто знайти майбутнього замовника чи інвестора, котрий бажає використовувати запатентовану технологію, іншими словами, який хотів би отримати ліцензію для її використання. А це потребує з'ясування потреб комерційного замовника технології та розуміння, у що інвестори ринку технологій готові вкладати свої гроші.

Це — значно важчий крок. І в цьому науковцям (особливо тим, хто раніше працював у військовій сфері) бракує досвіду. Отримати патент досить легко. Проте додаткових зусиль потребує пошук інвесторів, які були б настільки зацікавлені в технології, аби заплатити за її використання.

По-друге, переважна більшість з 235 патентних заявок, підтриманих УНТЦ, стосувалася національних патентів, наприклад, патентів, дія яких поширюється тільки на територіях України, Грузії, Узбекистану чи Азербайджану. Деякі заявки подавалися на патенти у Європі, Канаді, Сполучених Штатах тощо. І лише окремі патенти використовувалися як основа для подання міжнародної заявки згідно з Договором про патентну кооперацію (PCT) з метою патентування у кількох державах.

УНТЦ зібрав цілу колекцію історій про те, як українські науковці та винахідники за допомогою своїх національних патентів змогли отримати прибуток від місцевих чи регіональних замовників. Однак ринок технологій в Україні поки не дуже великий, тож ми раді, що з нашою допомогою цей український науковець зміг ліцензувати технологію у США, де ринок новітніх технологій є більшим і краще розвинутим. Це свідчить про те, що українська наука та технології можуть успішно конкурувати не тільки в себе на батьківщині, але й в інших сферах світової економіки. І це є позитивним сигналом на майбутнє.

Разом з тим, я погоджуюсь, що успіхів у роботі Центру, подібних тому, про який Ви згадали, має бути більше. За 10 років роботи УНТЦ профінансував понад 940 науково-дослідних проектів на суму більш ніж 135 млн дол. США. Може здатися, що колишні військові науковці України, Грузії, Узбекистану та Азербайджану, які беруть участь у проектах УНТЦ, мали б отримати більше вигоди від результатів своїх науково-дослідних робіт. Однак до останнього часу ні науковці, ні Центр не були зосереджені на використанні наукових розробок після завершення проекту. Повторюся: на науковій діяльності не заробиш грошей, якщо вона з самого початку не була спрямована на задоволення визначеної потреби замовника. Таким чином, ця успішна американська ліцензія є новітнім досягненням у світлі нового акценту діяльності УНТЦ по сприянню колишнім науковцям та установам військово-промислового комплексу (ВПК) у стратегічному плануванні дослідницьких робіт з тим, щоб вони були націлені на збільшення кількості та урізноманітнення джерел доходів у майбутньому.

— Деякі українські вчені, професіонали у певній галузі – скажімо, у нанотехнологіях — дуже дивуються, коли дізнаються про вимоги для отримання ґранту УНТЦ. Причина: від науковця вимагається відповідати на запитання про ринкові перспективи його ідеї. Скажімо: «Хто може бути зацікавлений у використанні технології на ринку?» Що б Ви рекомендували тим вченим, які не знають ринку, але хотіли б отримати фінансування для своїх науково-дослідних проектів. Що їм робити, якщо вони віддають перевагу науковим, а не ринковим дослідженням?

— Країни — донори УНТЦ спрямовують фінансову підтримку на ті проектні пропозиції, в яких науковець продемонстрував бачення подальшого використання його розробки. Наприклад, хто конкретно може бути її користувачем, або який в цілому може бути попит на неї. Це пов'язано з тим, що, як Ви відзначили у попередньому запитанні, багато минулих проектів УНТЦ не призвели до використання результатів дослідних робіт, і засновники Центру більше не бажають, щоб їхні кошти спрямовувалися на такі обмежені цілі.

Йдеться не обов'язково про потреби комерційного ринку. Скажімо, українські фізики-ядерники, які працюють в декількох проектах УНТЦ, розробляють діагностику або отримують експериментальні результати, які будуть використані як вхідні дані в рамках великих європейських та міжнародних програм ядерного синтезу. У даному випадку українські науковці продовжать свої дослідження, але вже в рамках більшої програми поза УНТЦ. Хоча це — «некомерційний» випадок, він має певне «ринкове» застосування, можливість якого, як вважають сторони УНТЦ, має забезпечуватися учасниками проектів Центру.

Стосовно вимог до грантів УНТЦ, то їхня мета — заохочувати науковців передбачати майбутнє використання результатів своїх наукових досліджень у комерційному чи некомерційному середовищі. Таким чином фінансуючі сторони УНТЦ, надаючи фінансову підтримку певному проекту, забезпечують довгостроковий успіх та користь для науковців, що беруть у ньому участь.

— Згідно зі стратегією УНТЦ, впродовж наступних кількох років Центр має намір зосередитися на сприянні українським ученим стати «самодостатніми». «Науковців слід позбавити залежності від фінансування за проектами УНТЦ; вони мають отримати навички, досвід та репутацію, аби бути конкурентоспроможними та самостійно робити свій внесок у науковий, академічний та комерційний світ на міжнародному рівні» — про це йдеться у стратегії. Чи це означає, що вчені, які стануть самодостатніми, вже не потребуватимуть послуг УНТЦ? Яким Ви бачите майбутнє таких незалежних науковців?

— Так, кінцева мета місії УНТЦ — надання колишнім військовим ученим можливості створювати для себе стабільну, успішну та довгострокову зайнятість науково-дослідними роботами в Україні. За таких обставин, науковці колишнього ВПК не залежатимуть від єдиного джерела фінансування, який тільки збільшує ймовірність їхньої еміграції або передачі досвіду у сфері озброєнь третім особам. Самодостатність також передбачає отримання науковцем незалежності від фінансування УНТЦ, оскільки ніхто не може гарантувати, що гранти Центру триватимуть вічно. Сьогодні УНТЦ може забезпечити фінансову підтримку колишнім науковцям у сфері озброєнь та їхнім дослідницьким роботам. І вчені мають скористатися цією можливістю для того, щоб забезпечити своє майбутнє на тривалий час, завдяки своїм розробкам, створеним за спонсорства УНТЦ, та зв'язкам, набутим за сприяння Центру, з європейськими, канадськими та американськими науковцями з метою відкриття для себе багатьох різноманітних шляхів отримання фінансування для своїх розробок. І тоді, якою б не була роль УНТЦ надалі, ці вчені зможуть продовжити свою наукову діяльність в мирних, цивільних цілях..

— Що Ви плануєте зробити для того, щоб позбавити вчених залежності від фінансування за проектами УНТЦ?

— УНТЦ планує поєднати цільові проекти та додаткові заходи підтримки (на зразок нашої програми підтримки патентування та тренінгів з комерціалізації результатів наукової діяльності) для того, щоб колишні науковці в галузі озброєнь були здатними привабити ширший спектр джерел фінансування своєї діяльності. УНТЦ співпрацює з українським Урядом, Національною Академією Наук України, університетами та інститутами з метою виявлення шляхів поліпшення інноваційного клімату та транcферу технологій в Україні через проекти Центру. У результаті мають з'явитися нові шляхи демонстрування міжнародним науковим та бізнесовим спільнотам величезного потенціалу українських науковців, які раніше працювали у ВПК.

УНТЦ також співпрацює з такими установами, як Національна Академія Наук України, з метою спільного фінансування спеціально відібраних науково-дослідних проектів за пріоритетними напрямами науково-технічного розвитку України. Центр сподівається, що ці зусилля розширять можливості, і це дозволить колишнім військовим вченим залишитися в Україні, продовживши наукову діяльність у мирних, не пов'язаних з озброєннями, дослідницьких роботах.

— Які види тренінгів пропонує УНТЦ українським науковцям? Чи є ці заходи безкоштовними для учасників? Хто може взяти участь у таких тренінгах?

УНТЦ організовує безкоштовні тренінги щодо прав інтелектуальної власності та комерціалізації науки, написання грантів на підтримку дослідних робіт, проведення презентацій своїх технологій комерційним та промисловим споживачам тощо. Завдання УНТЦ — підтримувати вчених колишнього радянського ВПК, а це, звісно, обмежує коло учасників таких навчальних програм. Проте УНТЦ забезпечує фінансову підтримку проведення багатьох національних та міжнародних наукових конференцій, симпозіумів та інших заходів, у яких, поруч з науковцями, раніше задіяних у радянських військових програмах, можуть брати участь їхні колеги з мирних галузей.

— Кажуть, що зміни до міжурядової угоди про заснування УНТЦ знаходяться у процесі ратифікації. На якому етапі цей процес і що зміниться після того, як цей документ стане частиною національного законодавства?

У лютому 2001 року Верховна Рада прийняла закон (підписаний тодішнім Президентом Кучмою), яким дала згоду на обов'язковість договору про заснування УНТЦ. Цей закон містив одну умову з приводу приведення деяких документів Центру у відповідність з тодішнім законодавством України, і сьогодні УНТЦ та український Уряд працюють з метою виконання цієї умови (Уряд мав після приведення у відповідність із законодавством України Статуту УНТЦ внести пропозицію про надання згоди на обов'язковість для України Протоколу про внесення поправок до Угоди про створення УНТЦ) — ред.). Ця робота забрала певний час з огляду на різноманітні зміни в складі уряду та персоналу міністерств.. Однак УНТЦ працює в Україні без проблем і питань. Більше того, я впевнений, що у партнерстві з українським Урядом ми забезпечимо своєчасне виконання цього положення закону.

— Нещодавно Верховна Рада прийняла закони про технологічні парки та про трансфер технологій. Що Ви думаєте про ці документи в цілому? І, зокрема, чи сприятимуть вони комерціалізації інтелектуальної власності в Україні?

— УНТЦ не може коментувати законодавчі питання, які обговорюються або приймаються Верховною Радою. Український Уряд повинен вирішувати питання, що стосуються технопарків та транcферу технологій, відштовхуючись від свого довгострокового бачення майбутнього України та її соціально-економічних умов. Все, що я можу сказати: якщо Україна прагне розвивати високотехнологічний сектор своєї економіки, їй слід мати чітке уявлення, яка політика, закони та постанови необхідні для заохочення інвестиційної діяльності в цій сфері. Технопарки, дослідницькі парки при університетах чи національних лабораторіях — такі інструменти вже реалізовані в інших країнах. Тож у розпорядженні України — чимало ідей та прикладів для аналізу та використання при формуванні власної стратегії науково-технічного розвитку, яка підходитиме Україні та її економіці. Україна має величезну кількість талантів у науково-технологічній сфері, тому керівництво держави повинне знайти шляхи їх використання з метою нарощення конкурентоспроможності країни та поліпшення якості життя громадян.

(запитував Маркіян Перетятко)