02/13/2008 | Eod

Реформування НАНУ
Фата моргана по-академічному:
примара чи чергова імпотентність геронтократів?!
[піар-загравання з боку політиків чи справді налаштованість на позитивний практичний результат ]
«Справедливість є і за неї варто боротися»
Ч. ІІ. Продовження польових досліджень
(текст склався із відповідей на питання форумчан,
власних вражень від спілкування з чиновниками тощо)

«Beware | 12.02.2008 21:58
Так, це просто знущання. Може вам якось об*єднатися у підпіллі і "вдарити" по геріатричним старцям від бюрократичної імітації "науки"? (не дай боже перед сном привидяться такі жахливі умови биту!) Вам + від мене. Але не тільки балакайте, дійте! Бо всі тільки повторюють старі еталони поведінки і чекають, що щось поміняється! От легко мені чужу біду розводити!)»
«Пане генерале, Ваш портрет є готовий» (слова з реклами пива «Старопрамен»)

12. 02. 2008 р. Навіть сьогодні були чергові перемовини, включаючи голову профспілки НАНУ. Ой... виявляється вона нічим не здатна зарадити. Мало того, в процесі дій навіть вдалося побувати в вельми фешенебельних апартаментах пана Володимира Семиноженка – гм... якось мало віриться після цього, що його хоч щось «пройме»... виявляється цей пан-академік (до речі – він є молодим) займає добру частину сьомого поверху в новому бізнес-центрі, що виріс поруч з президією НАНУ (цікаво, на чиїй земельці?!). Поки що не відмовляється від зустрічі, хоча у відрядженні. А він ще очолює громадську організацію «Український форум» і його сайт вельми активно з ілюстративним матеріалом піарить саме цю акцію Юлії Тимошенко, ну і в епіцентрі – як годиться – молодий академік. Таке враження, що на нього зробили ставку. як на ймовірного наступника дідуся Патона. Як це не прикро, але радше все скидається саме на загравання між фінансово-олігархічними угрупуваннями – ну а іншим «пустити туману», як сказали б діалектологи чи етнологи. Пан голова профспілки сказав, що впродовж останніх років жодна ініціатива НАНУ з соціального спрямування не була підтримана, і тому все марно – можна зрозуміти й так: їх більше не потрібно окрім однієї – службового житла. А тепер логічно поміркуємо: адже цим видом дотацій, якщо на цю статтю видатків ще перерахують саме живі гроші – буде можливо маніпулювати на президіальному рівні. Уже зараз очікують – тобто все заздалегідь відомо – і на цій ділянці життя спрацьовує формула наперед заданого результату – 50 млн грн «живих», з яких Президія має придбати службове житло [Справедлива засторога прозвучала з вуст пана голови профспілок – а окрім Києва, є й регіональні відділенні. У зв’язку з цим пропонуємо представникам регіональних відділень провести власні «польові дослідження» на предмет доведення до широкого загалу ініціатив Тимошенко та встановлення ступеня реагування з боку чиновницького апарату]. А чому б пані Юлії не поступити ось яким чином: не давати ці «живі» гроші на відгодування президіального апарату, а просто звести різнопланові будівлі – покращеного типу. як в РФ – гуртожитки, малосімейки теж саме соціальне житло. Потрібно розробити справжню програму житлового забезпечення науковців. А уряду, укладаючи зміни до бюджету, домогтися законодавчих гарантій: щоби жодна копійчина на перейшла в руки чиновників. А вже через Кабмін, міжвідомчу комісію (що просто таки мусить бути створена), узгоджуючи з радами гуртожитків НАНУ й ініціативною групою (як можна зрозуміти з певних публікацій, розмов, таких, на превеликий жаль, розрізнених – є декілька) – надавати помешкання. Профспілкам теж не має віри, а ні на місцевих рівнях, а ні вище [то є темою окремої серйозної розмови] вони з одного боку – невдоволені тим, що не все розподіляється через них, а з іншого – «рука руку миє», і жодного кроку проти чиновників не вчинять. Цікаво, чому це таку нещасну НАНУ повсякчас обкрадають, то землю забирають, то тендери крадуть, то будівельні підрядчики кидають, то на міністерських рівнях «зрізують» проекти, то вже розпочате будівництво відсуджують?! [Якщо це справді так, то кожна медаль має й другий бік. А там навіть і не фахівець-нумізмат відчитає: либонь, самі академіки не спроможні розробити конкурентно придатні проекти. Так що, як не крути – а таки щось не гаразд в самому королівстві – Президії НАНУ]. Далі, чому б їм, отим нещасним чиновникам НАНУ, що так вболівають за всіх і вся, і так клопочуться, і яких так всюди «кидають» (це вже якась паранормальність) – взяти і вголос та відверто не сказати про все... Тій же пані Юлії. Та ні, ми почули інше– їй і так непереливки... ось як на неї пан Президент наїжджає... чи довго вона ще втримається…так, наші апаратчики, при такій власній скруті, ще і про прем’єра країни дбають.... То ж бо – власним прикладом – на амбразури... і всіх захистять... Отже, можна констатувати: Тимошенко в їх особах (чи-то пак – вони ж відносяться до категорії не особєй, а людей), перепрошуємо – в людських особах знайшла гарних і милих прихильників-вболівальників. Знову виникає цілком слушне і об’єктивне запитання: чому президіальні чиновники (при цьому ще й повчаючи неслухняних «діточок» – он гляньте, яка скрута у державі; шкода – забули про світову економічну кризу) повинні вирішувати – що під силу державі, а що ні. Їх завдання – розкрити проблему у повному обсязі і все вказати по максимуму правдиво. А вже «головним болем» уряду буде – на то все якось відповісти. А далі йтиме наступний крок – знаходити компроміс, відкрито. І знову ж таки при прозорому контролі міжвідомчої комісії.
А ніж бо, чиновники такі сердешні, такі небайдужі, що вже відразу за ДЕРЖАВУ ВБОЛІВАЮТЬ та за повсякчас скривджену від усіх і вся пані Юлію... Якийсь дивний тандем утворюється: кажуть, що Патон навіть в РНБО. Можливо замість гасла «Пролетарі всіх країн-єднайтеся!», наразі актуальніше звучатиме ось яке: «Знедолені чиновники-правдолюбці та ображені олігархи – єднайтеся!». Прораховано непогано: більшість гуманітаріїв цілком «свідомі» в дусі кон’юнктурних викликів сьогодення, чи то на іноземних грантах «сидять», значить і так проголосують за БЮТ чи то з дещо дальшим прицілом – за Юлію як президента. А інших – методом такого собі політично-соціального кокетства звабимо.
Сьогодні, чи то пак – вже вчора – профсоюзний лідер НАНУ підтвердив, що отой віце-президент (ба й навіть віце-президент!) НАНУ, який відає молодіжним сектором, не спромігся дати хоча б приблизну отповідь про кількість «особєй наукової статті», що потребують житла. Зате, вже певно пан керуючий справами Президії дасть чітку відповідь про отих самих дивних особєй... А звідки візьметься реальна цифра, скажімо, про потреби Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАНУ?! Коли зацікавлена в такій соціальній програмі уряду, молода дівчина, кандидат наук, віком ще навіть до 30 років, дізналася всю цю інформацію від нас. Дізналася в понеділок (11.02.) ввечері, а у вівторок намагалася провести власні польові мікродослідження в стінах рідної інституції. Із опитуваних нею, ніхто нічого не спромігся відповісти. Припускаємо декілька варіантів: лист надійшов, але директор-благодійниця абсолютно точно знає всі потреби кожного і все зробила як слід; інший – про такий якийсь там собі ІС призабули у Президії, і лист не надійшов. Є ще й третій варіант – керівники цієї установи просто проігнорували, і дали цифру так – навмання, адже мова йде про «особі наукової статті». Знаючи, що дані від Інститутів у Президії очікували на 8 число поточного місяця, припускаємо й таке: оця «цифєрь» про «особі» вже подана у Кабмін. А от в одному провідному Інституті гуманітарного профілю лише завтра планується (принаймні керівництво ранком 11. 02. погодилося; цікаво – чи хтось спромігся оголошення вивісити?!) проведення зборів. Звісно, що якби кожний профспілковий осередок відреагував належним чином: вивісили оголошення, дав доручення відділам зібрати інформацію, інакше кажучи – люди бачили б прозорі й адекватні дії – можливо й не потрібно таких заходів – як загальноінститутські зібрання. Приміром, у загальну «цифєрь» того ж гуманітарного Інституту потрапили дані не лише про науковців віком до 35. Звісно, й доктора наук кияни потребують покращення житлових умов – ніхто їх не відкидає і не відмовляє (і не осуджує) в праві отримання житла – підкреслимо – мова йде про категорію службового (що, згідно зі словами голови профспілок, має право розпоряджатися керівник установи;). Однак тоді перед нами факт абсолютної алогічності. Недбало складений лист, підписаний керуючим справами Президії НАНУ, де йдеться лише про орієнтовну кількість осіб віком до 35 років; застарілі дані від інститутів, де фігурують всі, хто потребує житла. А математика, всі знають – наука точна, і не любить, коли з цифрами поводяться сяк-так. Яку й про що іреальну картину матиме уряд?! І припустимо: виділить він ці кошти. Як тоді і на кого їх розподіляти. Логічні міркування приводять лише до одного висновку: чиновницький апарат НАНУ не турбують оті самі реальні цифри, вони заздалегідь знають кого і як вони обдарують своєю милістю. А бо ж – чиновники все роблять тяп-ляп. В обох випадках – сьогодення ставить нагальне питання: КАРДИНАЛЬНЕ РЕФОРМУВАННЯ ЧИНОВНИЦЬКОГО АПАРАТУ НАНУ.
Перед тим, як перейти до наступної тези, варто повернутися до однієї, що була висловлена в першій частині. З приводу потенційної ініціативності керівників академічних інституцій. Лист за підписом керуючого було адресовано саме «Керівникам наукових установ НАНУ», то мабуть не гоже перекладати все на плечі профкомів; либонь і відповідальність лягає на тих, кому його було адресовано. І хоча у керівників інститутів скромні можливості, вони їм вповні дозволяють на засіданнях Президії просто ставити гострі актуальні питання.
В НАНУ є її дійсні члени, а значить – лідери, які позиціонуть себе як народних, в них навіть є певні владні повноваження народних обранців. Чому б їм не підняти такі болючі проблеми; відвідувати не лише засідання спеціалізованих вчених рад чи то президіальні зібрання, а й дещо банальніше – гуртожитки НАНУ, незаплановано, а отак за бажанням душі – якимось тихим зимовим чи весняним вечором.
З приводу «особєй наукової статі» – вони справді дивні. Дивні, вельми дивні... Адже ще намагаються видавати книги власним коштом, доказово перечити академікам-плагіаторам (йдеться про, на жаль, непропіарених в цьому аспекті зі сторони ЗМІ), відверто розмовляти з керівництвом, вислуховувати брутальності, коли залишається невеликий час до продовження ордеру, читати цинічні листи-відмови з боку ДЖКП (смішно, але при цьому пан керуючий «дозволив»)... Вчора теж гарна порада пролунала з вуст заступника керуючого – самі викликайте міліцію, коли в орендованих приміщеннях галасують після 23 годин (зауважимо, ми лише просили – проведіть розмову з орендарями). Ну звісно, після переліку таких ознак – цілком правильний вердикт – «особі», люди – то вже інша категорія. І саме з людьми так чинити не годиться, а з «особямі», чому й ні... Можна й поексперементувати... визначити тих, хто піддається дресурі й чітко виконує команду «К ноге!»
Отже, поки що діємо. До речі, на акціях-протесту, яку провели, нагадаємо, мешканці гуртожитку № 2 по вул. Ежена Пот’є, були присутні всі телеканали, включаючи Інтер, але лише Київ дав 20 секундний репортаж. Або ці телеканали вважали цю «метушню особєй наукової статі» за не доцільний уваги факт, якесь там не глобальне явище. Або ж... «Кулик кулика – видит издалека»... і показати з негарної сторони «своїх» якось не з руки… інакше це не пояснити...
Вельми прикметно й те, що й 6.02. 2008 р. президент НАНУ Б. Патон, згідно з порядком денним засідання Президіїї НАНУ (інформацію взято з офіційного сайту НАНУ) повинен був тим, хто не був на розширеному засіданні Бюро президії НАНУ, донести інформацію. Цікаво, що ж і як він доносив, коли керівники інститутів посилаються лише на сайт, а не на інформацію «з-перших рук».
Ще десь неділі зо дві тому, до ініціатив Юлії Тимошенко, навіть листа зробили, з підписами, щоправда, його не відправили. Оскільки вирішили піти шляхом від нижчих інстанцій, так би мовити легітимізувати свою позицію, і щоби потім не казали – «а Ви звертались до…». Звертались і не раз, до того ж самого ДЖПК, до того ж керуючого справами Президії. «Доступ до тіла» якого після акцій протесту був полегшеним. А тепер – о... є така перепона як секретар. Ця панянка може бути командувачем дивізіону, легко. І почавши з нижчих інстанцій, паралельно ведеться збір підписів. До речі, лист-звернення закінчується тим, що справу просто не можна передавати на розгляд в Президію і ДЖКП. Вчора, коли голові профспілки сказано було про факти листів-кляуз в Інститути, і наведено конкретні приклади, він відповів: та хіба там той і той-то директор щось сказав, та хіба він зреагував, та він уже забув. Справа не в керівникові Інституції (на щастя, і в наш час є порядні). Йдеться про інше – що ніхто належним чином не відреагував на сам неприпустимий факт: ДЖКП – цар і Бог в таких питаннях і крутить як лише заманеться. Якщо притримуватись здорового глузду, яким від природи наділена кожна людина, то іншими словами це звучатиме так – логічно отримали ще одне підтвердження сегментового поділу загальної синекури НАНУ. А хіба це позиція: та...керуючий справами навіть не знає, що відбувається... бідолашний. Дав на відкуп, «відкат», ДЖКП гуртожитки і все – не чіпайте мене, не лізьте в мої глобальні справи (а НАНУ є чималим власником землі, та й не лише: і геть усе-усе в неї активно «крадуть-відсуджують»), а я в Ваші. Логічно виходить саме так. Інакше це не пояснити. Ніякою перевантаженістю справами не можна розтовкмачити факт, що керуючий «не відає нічого». Та й тепер він занадто зайнятий аби зустрітися, його панянка-маршал тоном, якому підкоряються усі, переадресувала наше намагання зустрітися на новопризначеного помічника (десь місяць-другий).
А голова профспілки радісно сповістив, ну в керуючого справами НАНУ ще не було такого енергійного помічника. Мовляв, тепер все налагодиться... гм-м-м... Так самого декілька років казали й про Свиридова, лікаря за фахом. Тоді вдалося добитися якихось там зрушень – завдяки комісії Міністерства охорони здоров’я. Інакше – ще одне підтвердження на них потрібно комплексно «нацьковувати всіх» – КРУ, Мінохоронздоров’я , і СБУ, всіх – і щось та таки перепаде... А от коли не було електроенергії, і коли з «Київенерго» відправляли до начальника ДЖКП, оскільки саме з ним підписано договір на обслуговування будівель НАНУ. Позиція того: аж ніяк я зателефоную, щось зроблю. А, спочатку, як годиться, наїзд: як це посміли начальниці дзвонить (панянці-маршалу), а потім – скажу інженеру, нехай телефонує. Його навіть не схвилювала ситуація, що мешканці будівлі. Де багато маленьких дітей – страждають.
Вчора на зустрічі, коли еженпот’євці підняли питання про покращення житлових умов через виявлення «лівих» мешканців гуртожитків, було запропоновано представникам рад гуртожитків самим займатися цим «виявленням». Правда, смішно?! А от з вуст голови профспілки прозвучав тезис: серед неакадемічних є потрібні люди, приміром, працівники СБУ. А от тепер складемо умову такої собі простенької математичної задачки. Серед потрібних людей НАНУ, читаймо чіткіше – Президії НАНУ є працівники СБУ. З того документу, що його нам роздрукувала сама заступниця керуючого справами, і де йдеться про велику справу Президії – виселення неакадемічних працівників (виселення лише тому, що їм вже надано квартири чи-то – переселення в інші гуртожитки НАНУ) з одного гуртожитку № 5, є (з сім’ями чи без, але й одній особі дозволено було займати три ліжко-місця):
1) Два представника СБУ;
2) Один представник Секретаріату Президента України;
3) Працівник міністерства юстиції України;
4) Один службовець Прокуратури Святошинського району;
5) Два представники від системи МВД (ДАІ Святошинського р-ну і Святошинське райуправління ГУМВС);
6) Один представник РДА Печерського району;
7) Один службовець міністерства України.
8) Один військовослужбовець частини А-2215.
Отже, це лише по одному гуртожитку, і то ще питання – чи всі?! Однак зараз йдеться про інше – «потрібних людей». Приблизно картина таких «потрібних» зв’язків вимальовується. А відтак у нашій простенькій задачці лише одне запитання: Наскільки представники «потрібних» організацій навіть у разі створення міжвідомчої комісії, будуть об’єктивно досліджувати стан справ в НАНУ?! Очевидно, що будь-яка людина, керуючись здоровим глуздом, дасть абсолютно правильну відповідь: запитання в умові задачки звучить не коректно, і воно є риторичним.
З приводу натяків чиновників – то інша розмова, проте тверезомислючій людині все стане на свої місця – ну всі ж проходили через пів-тона, пів-натяки. До речі, в останньому номері газети «200» є псевдноінтерв’ю вельми авторитетного академіка-технаря, який відповідає за нано-технології., і історія його відмова від відповіді. Досить все показово. Хоча особисто зазнайомлені з людиною, з «іонха», котра цим займається, вони мають вихід на закордонні фірми, отримують від них гранти, взяли житло в кредит. То знову постає питання – чому держава не фінансує, не впроваджує у виробництво – а-а-а- його не має?!, – і чому тому ж таки академікові відкрито не показати ситуацію. Чому?! У нас час при такій швидкоплинній зміні державно-урядової кон’юнктури невже ще хтось когось боїться?! Колись ще наприкінці 1990-х рр. старі працівники НАНУ порівнювали систему НАНУ, як закриту, кастову, на зразок КДБ – так і казали – у нас своє КДБ і воно непорушне. Якщо це прийняти за вірогідність, тоді все легко пояснюється – вишкіл не дозволяє ні в чому «проболтаться»…
Схильні до міркувань, що за отим приховуванням стоїть не просто боягузництво, а певні економічні зацікавлення. А якщо ні – то нехай все відкрито ілюструють, дадуть пояснення. Вони – апарат Президії НАНУ – навіть не усвідомлюють того соціального накалу пристрастей, який існує в середовищі науковців. От вчора, коли отим чиновникам та голові профспілки представники з Ежена Пот’є намагалися донести цю думку – про назріваючий соціальний бунт, і про те, що люди ладні на все – ніхто, ніхто, навіть суто по-людськи не відреагував. Природно, реагувати – значить – хоч якось діяти. Для кожного знайдеться своя критична точка відліку, коли він стане «на тропу війни». Приміром, раніше позиція Дж. Грабовича (серед інтелігенції відомий як головний редактор часопису «Критика») видавалася багатьом злісною: отак собі людина живе десь там за океаном, час від часу наїздами буває в Україні, а ще дозволяє собі давати поради…
Однак академію, як наукову інституцію зберегти обов’язково потрібно, але без паразитуючого чиновницького апаратного наросту. При цьому смішно гадати, що навіть той же пан В. Семиноженко візьме і отак легко, заради альтруїстичних мотивувань, відмовиться від перспектив там десь колись очолити НАНУ і бути «авторитетним хазяїном». А загравання пані Юлії обмежаться приручанням рівних собі – таких собі підпільних академіків-міліонерів. А впровадження соціальних інновацій цілком реально закінчиться – в кращому випадку (якщо НАНУ в черговий раз не спіткає лихо – «їх обкрадуть, суд відсудить, підрядчик кине…») ось таким чином:
– Забезпечать по енному разу президіальних працівників [одному клерку, котрий пару років тому, живучи у власній квартирі, отриманій при допомозі Кабміну наприкінці 1990-х рр., дали нову трикімнатну службову від НАНУ; а в нього знову радісна подія – четверте дитя у сім’ї – треба ж і про дітей подбати], позірно дадуть самим показово-знедоленим – у яких по четверо-п’ятеро дітей, ну і ще «буйним» [за умови – що вони втримаються в системі НАНУ; а їх позбутися – дуже легко] по осколкові від кісточки [скажімо, продовжуватимуть щорічно ордера без пригод – о, і за таку доброчинність кланятись низько до поясу будемо…]. Все це – в самому кращому випадку. Однак ліквідовувати ПРОБЛЕМУ як таку ніхто не буде. Згідно з внутрішнім синекуріальним розподілом, – це абсолютно не вигідно.
Вчора наївні еженпот’євці згадали про прилюдні домовленості і обіцянки пана керуючого. Гм... Це було так давно, в якомусь там кайнозої чи палеозої, та ще й причини були досить поважні – «бунтівників» якось потрібно було ж угомонити. А тепер – оці чиновники – не сказали нам – пішли до керуючого – нехай відповість. Ні, що Ви... А у відповідь: так це письмово зафіксовано, є підтвердження. А те, що це було прилюдно, що чуло чимало людей. То як?! Та ніяк. Одним словом – оборонний щит пан керуючий собі звів непробивний, за це йому честь і хвала. Один археограф пана керуючого оголосив найлютішим ворогом української не лише науки, а й КУЛЬТУРИ. Про що можна вести мову, коли У ЛЮДЕЙ АТРОФОВАНО ПОЧУТТЯ ЕЛЕМЕНТАРНОЇ ПОРЯДНОСТІ… І БРОНЯ ЦИНІЗМУ НАСТІЛЬКИ МІЦНА!!!
Звісно, в середовищі науковці є чимало талановитих. Перспективних, з цікавими проектами й напрацюваннями. Взяти і зліквідувати НАНУ – це неприпустимий вандалізм. А от шлях реформування чиновницького апарату Президії НАНУ – вкрай потрібний. Українській академічній науці, отим перспективним науковим розробкам необхідний механізм менеджерства. Розробки потрібно інвестувати у виробництво, і це робити тут, в Україні. Спродати все – найлегший шлях і по такому шляху вже Україна йшла перші роки своєю незалежності. Соціальне убезпечення науковців – є однією з головних складових комплексної моделі функціонування та розвитку української науки.
Природно звернутися і до деяких статистичних викладів. На жаль невідома точна цифра, скільки щорічно в аспірантуру в академічні інституції вступає власне киян. Однак, якщо щорічно виникає гостра проблема з поселенням аспірантів, перманентна проблема проживаючих науковців в гуртожитках, то відповідь і так можна зробити. На сьогодні більшість наукових кадрів, і, до речі, молоді ( і талановитої – коли хірургів з Інституту онкології НАНУ запрошують на стажування в провідні німецькі клініки) – саме з регіонів. Підняття заробітної плати для НАНУ – поки що проблеми не знімає. У разі с. н. с., що має стаж роботи більше трьох років (існує «вилка: надбавка за стаж після трьох і після десяти років), отримує у доларовому еквіваленті ледь більше трьохсот доларів, із них – 350 грн. йде на оплату проживання в гуртожитку НАНУ, то – мало хто здатен проживотіти. І, природно, така зарплатня не є гідною людини. А придбання книг і ціни на них?! НБУВ, на жаль, здебільшого цю потребу не вдовольняє. От і сполучається, що український науковець затиснутий у щільні лабети СИСТЕМИ. Він є повністю залежний від внутрішньо академічної синекуріальної кон’юнктури. А звідси і похибки у дослідженнях для гуманітаріїв, чи вимушеність просто віддати свої напрацювання для представників природничо-технічного напрямку. Адже ні для кого не секрет, як відбувається розподіл премій, подань на ті ж Кабмінівські чи інші відзначення. Чи є прозора конкурсна основа, оголошена заздалегідь?! Таке запитання у науковців викличе лише посмішку…
А тому, коли у більшості науковців скромний бюджет не дозволяє завітати до театрів, а у чиновників часу обмаль, то такі відвідини приносять і певну користь: катарсису досягається під час реаліті-шоу….
А якщо нас визнають психічно неадекватними – не те почулося, не так потрактували, взагалі якісь невитримані…. – теж непогано. Тоді, згідно з офіційним приписом медицини, матимемо хоч якісь права та захист і хоч десь та притулок буде забезпечено….
З приводу дій та намагань тих, чи інших груп науковців. На жаль, не у всіх є чітко вироблена мета, та, як це не тривіально – засоби її досягнення. Інколи все концентрується власних проблем. Однак порізно їх не вирішити. І віру в царя-батечка теж потрібно відкинути. Залишається, окрім серйозної праці на місцях, спромогтися на залучення широкої громадськості до обговорення проблеми. І передусім – НАГАЛЬНЕ РЕФОРМУВАННЯ ПРЕЗИДІЇ НАНУ.
13. 02. 08. Eod, група «особєй наукової статті»