УРОКИ ПРАВОСЛАВ"Я- відношення до смерті.!
01/14/2003 | Анатолій
ВІДНОШЕННЯ ДО СМЕРТІ.
На тему, яку ми розкриваємо у цій книзі, сучасний західний менталітет наклав своєрідне табу. Але, якщо згадати, то ще в недалекому минулому були цивілізації, - наприклад, Шумер, древній Єгипет, орії чи індійці Мексики, - для них тема Смерті була центральним стрижнем всієї їх культури.
Зараз же цього немає, що не найкращим чином відбилося на стані духовності людства та його загального розвитку. Сучасний раціоальний спосіб Життя базується на зовсім нейтральному і навіть ніби-то байдужому відношенні людини до проблеми своєї майбутньої Смерті, частіше за все розцінюючи її як неприємний, але неминучий факт Життя.
Більшості сучасних людей властиве відсторонення від всього того, що пов”язане з їх Смертю чи викликає асоціації з нею, через те, що мало яка людина буває готовою до цього природного акту свого Життя і в глибині Душі боїться його і тому старається обминати все, що має відношення до його майбутньої Смерті. Несвідомо вона відганяє від себе Думку про кінець свого Життя, про сумні обставини, пов”язані з ним, про матеріальні та моральні втрати, які обов”язково виникають у рідних та близьких, про незакінчені справи...
Взагалі, це є не тільки прикметою нашого часу, - людям завжди було властиво уникати розмов про Смерть і навіть слово “померти” старалися у щоденній мові заміняти на благозвучніші вирази, типу: “відійти у інший світ”, “піти до питрів”, “представитися Богу” тощо. Але всі ці тревоги ніяк не пов”язані з фізиологічним поняттям Смерті, що має все живе, про яке пересічна людина рідко задумується і ще менше готується до нормального завершення процесу Життя.
Влучно з цього приводу сказав відомий письменник М. Зощенко: “Відношення до Смерті – це одна з найбільших проблем, з якою обов”язково зустрічається людина у свєму житті. Але ця проблема не тільки не вирішена (в літературі, в мистецтві, у філософії), але вона навіть мало продумана. Рішення її віддано кожній людині окремо. А розум людини слабкий та боязливий. Він відкладає це питання до останніх днів, коли стає вирішувати вже пізно. А тим більше пізно боротися, пізно шкодувати, що думки про смерть застали зненацька...”
Загадка народження та Смерті, виникнення та зникнення завжди була у голові людини. Про що би вона не думала, всі її думки обов”язково зводяться до головних проблем Буття. І навіть не звертаючи на них уваги, кожна людина насправді чіпляється за найменшу можливість, яка дозволяє йому принаймні щось зрозуміти в загадках Життя та Смерті.
Більша частина людства підходить до проблеми Життя та Смерті, використовуючи ті ж методи та категорії, якими вона оперує у своїх повсякденних справах. Одна з них, відповідно до своїх розумових висновків стверджує, що після Смерті немає і не може бути ніякого існування, друга думає, що і після Смерті людина якось існує, при цьому, її буття частково нагадує земне існування, а частково відрізняється від нього, що воно або повністю складається з блаженства та радощів, або наповнене безперервними муками та стражданнями.
Але для деякої частини людства проблеми посмертного існування все ж не закінчуються подібними примітивними уявами, хоча вони це ще не можуть ні обгрунтувати, ні пояснити всієї складності Життя після Смерті, пробуючи повністю пояснити це тільки завдяки своїй інтуїції.
“Коли Єва була в Адамі, не було смерті. Після того, як вона відділилася від нього, з”явилася смерть. Якщо вона увійде в нього і він її прийме, смерті більше не буде” “Євангеліє від Пилипа, 71”.
Ідея безсмертя Душі, у розумінні вічного Життя людини, була широко розповсюджена у Європі в часи Православ”я, або так званої язичницької античності, - серед греків та етрусків, саксів та кельтів, прусів та тевтонів, англів та слов”ян, а також у 28 племен Північної та Південної Америк, у 17 племен Африки, у 10 народностей Австралії. Ця ідея базувалася не просто на красивих міфах та легендах, а була частиною світогляду цілих народів, в основу якої були покладені свідоцтва багатьох тисяч людей, що отримали Знання про “посмертне існування” людини не з чиїхось вуст, а з власного “посмертного досвіду”. Серед цих людей було багато просвітлених та пророків, які могли твердо заявити не тільки про те, що вони вірять в Життя після Смерті, але і те, що вони знають про це.
Але, не приймаючи до уваги багатий історичний досвід та багаточисельні свідоцтва, дуже багато людей не хочуть думати про свою Смерть, і це тому, що вони або розучилися, або просто не вміють думати про Бога, адже насправді ніде в усьому Космосі, з усіма його різновидами Форм та Енергій, немає нічого, крім Всевишнього Бога. Бог – в нас, а ми в Ньому, - і саме в цьому криється уява про “безсмертя людської Душі”. Людина більше, ніж безсмертна – вона вічна, як вічний і сам Бог. Ні одна частка Матерії, якою б малою вона не була, ні на одну мить не могла б зберегти ні своїх внутрішніх зв”язків, ні зв”язків з іншими частками Всесвіту, якби не було Життя, яке б одушевляло її. Дух – це Думка Бога і тому вся Матерія існує тільки для вияву Духа, і сама по собі була б просто безкорисною. І поки у Всесвіті є хоч би одне Життя, живе і людина – носій Духа. Поки існує Бог, існує і Дух, саме тому людина не може померти. Ця істина непорушна скрізь і у всьому, і виявлена у всіх релігіях як вчення про те, що всяке Життя і всякий Дух походять від Бога, а також вірування про знаходження Бога не тільки в серцях деяких високодуховних людей, “осяяних Божою благодаттю та силою”, але також і в серці кожної людини.
Кожний індивідуальний Дух – це або розвтілена, або майбутня людина. Всі Вищі Сутності – від будь-якого Господа та Зірки до останнього бога – є бувшими людьми, хай що і жили багато еонів тому, в других Манвантарах і навіть в інших Сферах Всесвіту. Так само і нижні елементалі, від напіврозумних до нерозумних, є майбутніми людьми. Це, у свою чергу, зобов”язує кожну істино розумну цивілізацію мати найвищу відповідальність за своє майбутнє. У безсмерті людства криється не тільки безсмертя нас, нинішніх людей, а також багатьох трильярдів інших людей, - як вмерлих, так ще і не народжених.
Крім всіх нас та їх, людство має на своїх “хвилях Життя” привести до Звільнення мириади інших, неземних Життів, які не зуміли у процесі своєї Еволюції в інших Світах зрозуміти зміст свого космічного призначення і які не навчилися добру замість зла.
Віра у можливість існування людини і після Смерті пронизує всі світові релігії, всю світову філософію, літературу та мистецтво. У більшості випадків йдеться про безсмертя Душі, під чим розуміють продовження існування після Смерті особливої “надприродної”, “нематеріальної” Сутності людини. Кожна релігійна система дає свою відповідь на загадку посмертного людського існування. Відповіді ці не схожі одна на одну, але в одному питанні всі вони сходяться: це заперечення Смерті як кінцевого зникнення індивіда з Універсуму чи Божественного Буття. Всі релігії принаймні зводяться до того, що Смерть – це не кінець, а лише Перетворення, після якого Життя людини продовжується але в іншій формі.
Ця ідея доповнюється у більшості релігій вченням про “перевтілення” Душ, тобто про періодичний прояв на Землі тих самих Душ. Поряд з цією Ідеєю існує також Ідея про “переселення” Душ, тобто переходу “поганих” людських Душ після Смерті в тіла тварин. Обидві вони, хоча і походять з одного джерела, а саме: з Православного вчення про загальне повторення, або про вічне повернення Душ на Землю.
“І так речемо славу Богам, як і наші Отці, а ми є їхні сини! І будемо достойні в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають у часі смерті наших тіл” “Велесова Книга, дошка 26-11”
Тут ми не можемо не звернути вашу увагу на те, що початково кожна з релігій з”явилася на світ для того, щоби стати моральною та духовною опорою для людей, відкриваючи кожному народу єдину для всіх Істину у формі, яка найдоступніша для даного рівня людської Свідомості. Але через те, що Ноосфера Землі давно вже розділена на дві сфери впливу – демонічну та божественну, після кожного нового типу релігійного вчення, яке вводилося Єрархією Менталу, протилежна сторона надавала своїх “тлумачів”, які докорінно перекручували Істину. Завжди знаходився хтось, хто відповідно до наданої йому влади та незалежно від рівня власної духовності, вважав, що має право по-своєму робити будь-які інтерпретації того чи іншого положення релігійного вчення, перекручуючи його початкові постулати і підганяючи його до власних потреб та свого власного світосприйняття. Людина і надалі , залежно від власної вигоди, дозволяє собі вирішувати, чому бути істинним, а чому ні. Саме так і сталося з Християнством, яке (за В.В. Даниловим) спотворив так званий апостол Павел (Савел). Щоби засвідчитися в цьому, досить просто ознайомитися з “Історією папства”, не кажучи вже про глибші розвідки цього питання.
Людина, в залежності від власної вигоди, дозволяє собі вирішувати, що є істина, а що ні. Звідси вся нісенітниця та жахливі спотворення, які заважають думаючим людям аналізувати те чи інше вчення Розумом та Серцем. Істина має силу переконувати лише як ціле, тому у відношенні до неї не повинно бути ніяких застережень, які потурають людські слабкості, ні обмежень, продиктованих неуцтвом та егоїзмом окремих “тлумачів”, з вини яких з безпощадно “обрізаного” істиного вчення до нас дійшли тільки куці моління та ритуали, що розраховані на дуже низький рівень Свідомості.
Найближчим прикладом нагадаємо вам, що напочатку Ідея перевтілення існувала в християнстві. Коли Ісус говорив: “Не умремо, але змінимося”, -він інформував саме про перевтілення. Та ж ідея є і в його словах “Дано буде багато матерів, батьків, дружин, сестер, братів”. Ну не одночасно ж! Йдеться, як бачите, про ланцюг земних Життів.
У 325 році Нікейський собор підтвердив це вчення. Але вже за три століття, як була підтверджена Ідея перевтілення Душ, про повторне воскресіння в людському тілі, завдячуючи якій Божественна Любов та Справедливість стають доступні для людського розуміння, в неї стали вмонтовуватися страшні помилки, брехливі доповнення, а з самого вчення були викинуті суттєві тези та зроблені неуцькі коментарі. Таким чином з християнського вчення чисто з політичних та соціальних міркувань випала теорія перевтілень. І уже за п”ятсот років після проповідування Ісусом (у 553 році) на Константинопольському Соборі за вимогою імператора Юстиніана Першого воно було викинуте з християнства. Спитаєте, навіщо? А для того, щоб було легше тримати в лабетах неуцтва паству, залякуючи її вічним Пеклом, що чекає на грішників, і обіцяючи вічний Рай праведникам.
Європейська думка Ідею вічного повернення речей та явищ, нажаль, яка трактуєтья та розуміється зовсім невірно багатьма філософами, пов”язана з іменем Піфагора. Гаутама Будда, який практично жив в той самий час як і Піфагор, також давав вчення про вічне повернення, про “коло Життя” (колесо Сансари), де чітко була окреслена Ідея вічного повернення Душ, у подальшому викривлена неуками-тлумачами та вільними перекладами древніх індійських текстів.
Ісус Христос приймав Ідею циклічного повернення людських Душ на Землю для проходження своєї Еволюції за Істину і не раз розповідав своїм учням про це вчення. У всіх Євангеліях та Апокрифах перших християм є багато рядків, які говорять про це вчення, але в результаті неправильних чи навіть упереджених перекладів цих Священних Текстів іншими мовами, слова Ісуса були викривлені і втратили своє справжнє значення. У Євангелії від Матвія також написано: “Ісус же рече їм: амінь глаголю вам, яко ви, йдучи до мене, в ПАКИБУТТІ, коли сяде Син Людський на престолі слави своєї, сядете й ви на двоюнадесяте престолу...”. Слово ПАКИБУТТЯ та аналогічне йому грецьке слово, використане євангелістом, можуть бути перекладені тільки в розумінні повторного існування чи повторного народження. В латинських перекладах слово REGENERATIO напочатку також відповідало повторному народженню, але пізніше, через переклад його як “оновлення”, воно втратило свій початковий, істиний зміст.
В юдаїзмі, християнстві та ісламі Ідея про те, що Смерть є тільки Перетворення людини та перехід його Душі з втіленого стану у розвтілений, підтверджує вчення про загальне воскресіння мертвих, вічному блаженному існуванні праведників і вічних муках грішників. Християни крім того, вірять, що Дух Божий втілений в кожній людині і що кожна людина є божественне втілення: “Хіба не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе в вас?” (Корин. 3:16).
Хоча вчення ісламу і не має нічого, що відповідає Ідеї Христа (Аватари) і навіть заперечує її, але сини ісламу розділяють християнське вчення про Богонатхненних людей – Пророках і признають, що людина є втілений Дух. Є також деякі неузгодження відносно методів, що допомагають досягнути досконалості. Так, більшість християн та мусульман приймають тезу, що кожний раз, створюючи людину, Бог особисто для нього створює і новий Дух. Але тут треба погодитися, що такий “кінцевий” Дух, який створюється кожний раз за народження особи, ніяк не може бути безсмертним.
Відо-Вістичне Православ”я вчить нас, що безсмертний Дух поступово, на протязі багатьох тисяч років, у багатьох земних втіленнях, розділених між собою проміжними станами Свідомості в Тонких Світах, розвиває та пізнає свої божественні якості. Кінцева мета всіх земних втілень Духа – збирання досвіду, який у розвтіленому стані трансформується у розумові здібності та духовні якості, які дозволяють людині по-закінченню повернутися назад до Всевишнього і досягти наступного щабля свого розвитку – стану Боголюдини, не втративши при цьому індивідуальності. Ці властивості, що напрацьовані у посмертному існуванні, створюють моральну та інтелектуальну основу для тієї особи, яка народиться у наступному втіленні Духа на Землі.
Стан Духу, який передував людському, насправді був тваринним, але далеко не в тому примітивному розумінні, як пропонував Ч. Дарвін. Якщо Душа, яка є безпосереднім посередником між Духом та фізичним тілом людини, в результаті своїх втілень накопичила мало досвіду, що відрізняє людину від високорозвинутої тварини, то сенс її найближчих втілень не відповідає кінцевій меті. Інтелект може бути розкритий тільки в результаті розитку астрального тіла, яке визначає якість наших бажань та емоцій, а також просуває нас до дії. На цьому етапі пристрасті, просуваючи людину до активізації не тільки фізичної, але і розумової діяльності, поступово ведуть її до самопізнання. Довгий ряд втілень доводить інтелект до високого рівня, що дає можливість людині зануритися на нижчу точку свого еволюційного кола. Після цього іде підйом по висхідній спіралі і сенс втілення Духа змінюється. Тепер перед ним стоїть завдання з розвитку не стільки сили інтелекту, скільки розширення Свідомості, розкриття його найдуховніших здібностей за рахунок розвитку вищих психоенергетичних центрів людини. Спосіб вирішення цього завдання той же – діяльність Духу на Фізичному плані на протязі багатьох втілень, але не за рахунок розвитку пристрастей та почуттів, а завдячуючи усвідомленню необхідності індивідуальної Еволюції.
Між іншим, саме до цього моменту розвитку Духа відноситься і “час Господній”, коли Свідомості, що не спрямовані у духовну Еволюцію і які не переросли потрібного рівня тваринних пристрастей, еволюційно знищуються, розпорошуються на енергоінформаційні складові, повертаючись до початкової точки свого Існування; а Свідомостям, що вийшли на належний рівень духовних вібрацій (коливань), і які переросли та викорінили у собі тваринні пристрасті, надається виняткова можливість іти до рівнів творчої діяльності у Вищих Світах.
Таким чином, сенс нашого існування, з точки зору тих фізичних процесів, які відбуваються з усіма нашими тілами, полягає в процесі скидання грубих оболонок, тобто у тому, що ми називаємо “Смерттю”. Поява витонченіших почуттів, піднесеніших бажань, глибших та духовніших роздумів – все це і є результат сотен і тисяч наших Смертей, які представляють собою вилучення грубіших енергоконструкцій з наших астральних та ментальних тіл. Ті ж, кого ми називаємо Адептами, самі створюють своє духовне тіло, яке дає їм можливість за власним бажанням створювати дуже тонкі фізичні тіла.
Християнська Церква була побудована не на рівному місці, а була прямим нащадком різних філософських систем, які нараховують не одну тисячу років. У перші віки християнства Ідея багаторазового повернення Душ на Землю була ще відома (Лука 1:13, 7:28, Матв. 17:11, 19:30, 20:8 та ін.), але у подальшому вона зникає з “християнського мислення” і заноситься у число “найстрашніших єресей”. У гностиків, манихіїв (першохристиян) були знання про Карму, як про закон перевтілення та розплати у різних формах та видах. Крім того, гностики не робили ніякої різниці між Зороастром, Гермесом Трисмегистом та Ісусом Христом. Манихії закликали “досконалих” не дотримуватися будь-яких дій, які б сприяли захопленню їх “частинками тьми”. Крім того, у гностиків, манихіїв, так само як і у піфагорійців та буддистів, була прийнята повага до Життя у будь-яких його проявах, зумовлена вірою у переселення Душ. Вірили в це і мусульманські містики середніх віків. Можна з впевненістю сказати, що до VI століття н.е. вчення про перевтілення Душ було загальносвітовим вченням.
Але за законом Карми ці потаємні знання були закриті для широкого загалу віруючих, чия Свідомість ще не була готова охопити це вчення в усіх його деталях. Це було зроблено для того, щоби Ідея численних інкарнацій не затуляла від них кінцеву Мету – Еволюцію, духовність Матерії. Знання про безперервні існування та відносної нескінченності Життя можуть у несвідомих людей породити апатію, лінощі, фаталізм, безвілля та малу активність під час вирішення задач самоактуалізації. Якщо на це накласти ще і жорстку систему суспільного устрою, то вийде класична картина застою людського суспільства.
Тому ми вважаємо, що система віровчення, яка прийнята у християнстві, на пройденому історичному етапі виправдала свою основну Мету. Але на сьогоднішній день, сучасне християнство стало гальмом у духовному розвитку людства через свою зацикленість на догматизм, застарілу обрядовість, приниження особи, не розуміння що є духовність, і як наслідок, воно довго не втримається і поступово відімре, або трансформується у сучасне-старе Відо-Вістичне Православ"я.
Гадаю, що треба погодитися з тим, що воїстину безвтішним було би горе кожної людини за померлими родичами, якби наша Душа не була безсмертною. І що тоді би вартувало наше Життя, якби воно закінчувалося Смерттю, як повним знищенням особистості? Який сенс був би від проявів чесноти та безкорисливості, від самопожертви в ім”я добра та любові? Тоді дійсно були б праві ті, хто співають: “На цим світі пий соколе, на тім світі не дадуть, мертві бджоли, мертві бджоли, мертві бджоли не гудуть”.
У відповідності до християнського віровчення про посмертну долю людини, Душа померлого продовжує жити після Смерті і вона пам”ятає все, що було з нею на Землі. На протязі перших двох діб після Смерті вона насолоджується відносною свободою і може у супроводі духів відвідувати на зедлі ті місця, які були їй особливо дорогими за Життя. Душа померлої людини, яка дуже любила своє тіло, тиняється біля свого будинку і споглядає процес підготовки до поховання і прискіпливо оцінює всі ці дії. Відразу після поховання, а саме на третій день, Бог наказує Душі вознестися на Небеса, на шляху до яких вона має пройти через безліч злих духів, які перетинають її шлях і звинувачують у різних гріхах, які мрець наробив за своє Життя. Це випробування називається у християнсві “митарствами”. Відповідно до свідоцтв деяких християнських святих, існує двадцять кордонів митарств чи камер. Пройшовши одну з камер, Душа опиняється у владі демонів наступної камери і так до самого останнього митарства, якщо на одному з цих етапів її не відправлять до Пекла. Успішно пройшовши через усі митарства та вклонишись Богу, Душа ще на протязі 37 днів мадрує по небесній обителі та пекельних сферах, бачить весь жах пекельних мук і ще не знає, де ж їй прийдеться зупинитися. Тільки на сороковий день Душа проходить через так званий “приватний Суд” і отримує місце свого перебування до самого Всесвітнього Судного Дня, який знаменує “Кінець Світу”, після якого пройде воскресіння Душ з мертвих і кінцевий осуд всіх невиправних грішників.
Продовжуючи нашу коротку розповідь, скажемо, що досить близько до християнських є мусульманські уявлення про світ після Смерті, що також базуються на на “принципі воздаяння”. Один з найбільших авторитетів в області вивчення ісламу, Л. Массиньон, розглядав суфізм – одну з течій ісламу – як розвиток на грунті ісламу християнського вчення про реінкарнацію в його несторіанському варіанті. Тому суфії розуміють, що досягнення постійно змінного Буття можливо тільки завдяки синхронній зміні самого пізнавця, обмеженого в процесі пізнання власним еволюційним рівнем. Відповідно до мусульманської традиції, янгол Смерті Азраїл, один з чотирьох головних янголів (Джебраїл – янгол Откровення чи Святий Дух, Михаїл – янгол Покровитель, Ізрафіл – янгол Воскресіння), знає людські долі, але не знає терміни Смерті кожного. Коли цей термін настає, з дерева, що росте біля трону Алаха, злітає листок з іменем небіжчика, після чого Азраїл на протязі сорока днів, пересилюючи опір і прохання мертвого про помилування, має все-таки розлучити Душу людини з її тілом. Миттєво після Смерті у могилі небіжчика допитують два янголи – Мункар та Накир. Саме тому у мусульман могили викопують просторішими та ще із заглибиною на дні, щоби небіжчик міг сісти в разі появи янголів Смерті. Віруючих вони не зачіпають, але над невірними знущаються доти, доки призначив Алах за їх гріхи. В угодний для себе час Алах знищить все існуюче на Землі, воскресить всіх мертвих, щоби вершити свій Суд над людьми. Грішників (до них відносяться всі невірні та грішники-мусульмани) він вкине до Пекла, а всі вірні-праведники Алаха
отримають блаженство у райських садах.
Варіанти відношення до Смерті у різних релігіях відрізняються суттєво, але суть залишається незмінною: Смерть – це не зникнення, а лише драматичний (для більшості людей) рубіж на Шляху до нового Життя, це лише зміна способу, яким проявляється наша Свідомість. Смерть є природним процесом, який проходить за встановленими, ясними та очевидними Законами.
В родоплеменних релігіях Життя Душі після Смерті людини уявлялося продовженням земного Життя, а деякі народи, наприклад, древні юдеї, у ІІ столітті до н.е. ще зовсім не мали уяви про “безсмертну Душу”. У сучасному протистантизмі відомі напрямки (адвентизм, єговизм), які формально заперечують безсмертя Душі, але признають безсмертя тіла. Але всі без винятку релігії зберігають вчення про надприродне продовження існування “особистості”, тобто Життя після Смерті, яке пов”язане з Ідеєю “загробного воздаяння”.
Більшість поховальних обрядів різних народів без сумнівів вказують на те, що їх учасники сприймають мертвих як все ще живих. Навіть часто приймають запобіжні міри, щоб убезпечити себе від тих, кого вони хоронять. Поховальний обряд має забезпечити спокій обох сторін, що розлучаються і упередити подальше втручання мертвих у Життя людей, що залишилися на Землі.
“Єгипетська книга мертвих”, яка була написана жерцями з долини Нілу, відноситься до найдревніших творів світової літератури. Вона створена приблизно за 4266 років до н.е. і представляє досить незвичайне зібрання молитов та приписів, яких має дотримуватися небіжчик після того, як він після Смерті попаде до “царства тіней”. Пізніші версії “Книги мертвих” були доповнені жерцями Геліополісу і викарбувані єроглифами на стінах пірамід, розташованих у Сахарі. Єгиптяни, як і більшість людей, на протязі всієї своєї історії розглядали Смерть як деяку перерву в Житті, але не як його кінець. Вони вважали, що людина ще за життя має отримати знання про таємні шляхи трансцендентного (замежового) світу, яке не дасть побутовий досвід; більше того, людина має злитися з вищим проявом цього світу – інакше неможливо отримати блаженство у загробному царстві. Для єгиптян був властивий дуалістичний підхід до загробного Життя, діапазон якого був дуже широкий: від постійного “мешкання” у своїй усипальниці – спочатку у муміфікованому тілі, а після його розкладання – у скульптурі, що відображала небіжчика, - до ”проживання” небіжчика у малюнку чи другому його зображенні на стінах усипальниці чи саркофагу (така участь відводилася, в основному, слугам, рабам та багаточисельним дружинам).
Древнєєгипетські захороніння – грандіозні піраміди фараонів – більше ніж на декілька тисячоліть старіші за “єгипетську книгу мертвих”. Древні єгиптяни з турботою готували тіла мертвих до майбутнього переходу: їх бальзамували; особисті речі, прикраси, інструменти і навіть посуд з іжею та напоями, - все це вкладалося у труну-гробницю, щоби людина після Смерті не мала ніяких проблем. Таким чином, будь-який єгиптянин після своєї Смерті ставав подібним до Осиріса і мав право розраховувати на нове Життя, а гробниця лише допомагала збереженню індивідуальності після Смерті. Замітимо, що “активне безсмертя” було привілеєм тільки фараонів і для того, щоб його набути, треба було перестати бути людиною. Композиція посмертного Життя ясніше всього окреслена у “Книзі Амдуат”, яка відображає ідею загробного воздаяння, широко відому цінителям єгипетської культури з опису “психостазії” (зважування Душі) на суді у Осиріса. Але це всього один з аспектів “книг загробного світу”. Головним є інше – ототожнювання небіжчика з Великим Богом у Його різних іпостасях (РА, Осиріс) і тверде знання імен богів та демонів Тонкого Світу.
Ідея активного загробного існування людини після Смерті знаходить відповідність у спорідненому пам”ятнику світової культури – тибетській “Книзі Мертвих” (Бардьо-тьодол). Тибетці, як і єгиптяни, за всих часів твердо знають, що Душа людини вічна, що точно так як і ми знімаємо одяг з себе на ніч, так і наша Душа звільняється від тіла не тільки під час сну, але і в час так званої Смерті.
“Тибетська книга мертвих” відображає Життя після Смерті як предмет вірування східних народів ще за вісім століть до н.е. Цей твір вчить “мистецтву помирання” і вміщує справжні описи різних станів Душі небіжчика після фізичної Смерті. В ній також детально описані (на рівні уявлень того часу) всі стадії Смерті та інші мандрівки Душі. Відповідно до цього літературного пам”ятника Тибету, після Смерті людина з”ясовує, що його тіло залишено на землі і замінене на інше, “сяюче тіло”, яке має властивість без перешкод проходити крізь предмети та стіни, миттєво пересуватися на будь-які відстані, а також має інші чудесні властивості. В цьому новому стані всі почуття вільної Душі значно загострені і підсилені, а зустріч з іншою духовною істотою чи з “ясним світлом” викликає відчуття задоволення та повного спокою. Тим не менше, небіжчика судять і виносять вирок про подальшу його долю, і яка вона буде доброю чи ні, це залежить віж справ, які людина чинила за своє Життя.
Для тибетців вмерти, без сумніву, означає народитися знову в іншому Житті. Деякі з тибетських лам, наприклад, перед тим як вмерти, дуже детально описують своїм учням ознаки та обставини їх майбутнього втілення, за якими учні зможуть розпізнати і прийняти їх у новому Житті і з новими рисами. Як правило, це завжди підтверджується на практиці: діти, які були вибрані ламами за вказаними ознаками у якості нового втілення їх померлого вчителя, дуже рано починають виявляти неординарні езотеричні здібності, пам”ятають деталі та нюанси їх попереднього втілення, імена учнів, предмети та речі, що їм подобалися у попередньому Житті. Таким чином, для тибетців, як і для православних українців, проблеми відносно реальності майбутнього посмертного існування людини не існує: те, що ми називаємо словом “Смерть”, є лише зміна у способі Життя чи Свідомості і ні в якому випадку не є кінцем.
Вавілоняни також мали уяву про загробне існування. Вони вірили у воскресіння мертвих, в суд та воздаяння, тому ховали своїх мерців з посудиною, наповненою іжею та напоями. Чоловіків ховали зі зброєю та інструментами їх ремесла, а жінок – з прикрасами, косметикою, гребенями та предметами побуту.
Перси вірили, що коли Душа залишає тіло, вона проходить над Місцем Зборів, де на протязі трьох днів духи добра та зла борються за володіння Душею небіжчика. Якщо перемагають духи добра, Душа з піснями проходить до корабля, а в протилежному випадку – в чорну безодню “Темного Царства”.
Древні греки також вірили, що Смерть є тільки фізичним кінцем людини, його ж Душа залишається безсмертною. Але “активно безсмертними” залишаються тільки боги та герої-напівбоги, які заслужили безсмертя подвигами тіла та Духу (Геракл і Орфей, Кастор і Полукс, та ін.) Орфізм, який з”явився у VI столітті до н.е. з його спокутуванням спадкового гріха також стверджував тезу про безсмертя Душ, але вже з більшою долею песимізму. Орфіки, як між іншим і піфагорійці, вважали, що абсолютно всі люди несуть покарання за першородний гріх Титанів, які розірвали та зкуштували м”ясо немовляти Дионіса. Але ж вони також стверджували, що люди мають до цього досить спірне відношення, тому що вони є третьою генерацією на Землі і створені з пороху, у який перетворилися Титани, яких Зевс зпопелив своїми блискавками. У відповідності з поглядами орфіків, боротьба людини за безсмертя – це боротьба за звільнення Душі від тілесних пут, що досягається за допомогою різних містерій, кінцевою метою яких було досягнення Катарсиса – повного очищення від мук земного втілення і повернення назад на свою справжню духовну батьківщину.
В античні часи про Життя після Смерті писало багато філософів, лікарів, поетів, вчених, таких як Гален, Диодор Сицилійський, Іполит Римський, Геродот, Гермій, Плотин, Пиндар, Аристотель та багато інших. Так, Платон учив, що у момент Смерті Душа відділяється та існує надалі незалежно від мертвого тіла, і що вона зустрічається та розмовляє з іншими Душами, як правило, родичами та друзями.
У своєму трактаті “Держава” Платон описав, як грецький солдат Ер, який загинув у битві, бачив своє власне тіло, котре приготували до спалення на поховальному вогнищі. Він чітко усвідомлював свою Душу, коли вона вже вийшла із тіла. Потім він побачив себе у місті, де знаходилося провалля, що вело від землі до майбутнього Життя. У цьму проваллі Душі всіх небіжчиків після перших переглядин їх земних справ, скоєних за Життя, зазнавали божественними сутностями допиту та суду. Одні з Душ зустрічав промінь Світла, який висвітлював шлях на Небеса, тоді як інші відправлялися до Пекла. Ер наразі не був засуджений, а був відправлений назад у своє фізичне тіло. Він раптово прийшов до тями на незапаленому вогнищі і тому зміг залишити нащадкам своє дивне оповідання. За цим оповіданням Платон говорить: “Ось чому я раджу дійсно дотримуватися вишнього шляху навіть з останніх сил і дотримуватися справедливості та доброчинності, ніколи не забуваючи того, що душа безсмертна і має властивість переносити як добро, так і зло”.
Вся історія людської Думки є пошуком відповіді на питання: чи є людське тіло простим сполученням молекул речовини, а чи може людина існує як дещо реальне? Наука у цьому питанні завжди дотримувалася першої позиції. “Діалектика живого, - говорить догмат теоретичної біології, - полягає у тому, що біосфера безсмертна, а індивід смертний”. Лише тільки в останній час в цьому питанні з”явилися тенденції позитивних змін (див. Роботи Р. Моуді, Е. Кюблера-Роса, Е. Вамбаха, Д. Стівенсона та ін.). Але у філософському та світосприймальному плані проблема особистого безсмертя давно цікавила вчених. Їй присвячували свої роботи такі крупні представники нашого космізму, як В.І.Вернадський, О.Л.Чижевський, К.Е.Циолковський, М.А.Бердяєв, В.С.Соловйов та ін.
Уже в глибоку давнину люди намагалися подолати обмеженість свого тіла, знаходячи дещо, що не було їх тілесною оболонкою, хоча дуже було схоже на неї, дещо досконаліше, закінченіше і нетлінне навіть коли фізичне тіло зітліло.
На загал, сучасна людина представляє собою вироджену форму її справжньої суті, того, чим вона колись була. Саме це є сенсом юдейської історії про гріхопадіння Адама, ця ж сама Ідея знову виникає у індійських священних книгах Відах у вигляді мрії про Золотий Вік, який індуси називають Віком Істини, коли людина не могла вмерти, поки сама того б не побажала, коли вона могла не розлучатися зі своїм тілом стільки, скільки сама хотіла, коли Розум її був чистим та сильним. Не було в цьму віці ні зла, ні страждань, теперешні ж часи є лише страшними спотвореннями бувшої людської досконалості.
Але сучасна наука категорично проти такого підходу, постійно відстоюючи тезу, що людина є результатом Еволюції від нижчих форм життя до її вищих форм. Замітимо, що індійські Віди має багато свідоцтв, які можуть примирити обидві точки зору. У відповідності з Відичною філософією, весь розвиток проходить циклічно, хвилеподібно, - під”йоми ідуть за спадами і навпаки. Еволюція неминуче припускає інволюцію також; з нічого неможливо щось виробити.
Мають місце постійні суперечки про те, чи є комбінація Матерії, яка називається тілом, причиною прояву Енергії, що називається Духом, Думкою і т.д., і чи ці останні роблять тіло явним? Всі релігії доводять, що Енергія Божественної Думки проявляється в людському тілі, але не навпаки. Стверджувати, що Енергія, котра зветься Душою, є похідною від комбінації молекул тіла, - означає “ставити воза попереду коня”. Тонка Енергія не може еволюціонувати з грубої Матерії. Досить легко довести, що твердість, міцність чи будь яка якість Матерії є лише результатом руху всіх її частинок. Так, прискорення колоподібного руху рідини зробе її твердим тілом; маса повітря, закрученого в потужний вихор, також надасть йому властивості твердого тіла, що у контакті з іншими тілами може зруйнувати їх, і т.д. Що ж до філософії Життя та Смерті, яка відображається у всіх обрядах поховання мерців, то вона скрізь і завжди виходила з переконання, що сама по собі Смерть не є кінцем, а є тільки переходом до нового стану, як наступної фази розвитку людини.
Перший висновок, який напрошується сам по собі з приведеної інформації такий: безсмертя реалізується не в одній, а в декількох формах. Тут може мати місце необмежене продовження Життя людини, його повторне народження чи вічне існування мертвого у формі польової енергетичної структури (чи вірніше, енерго-інформаційного поля), сучасних назв якої є дуже багато, але ми дотримуємося традиційних – Душа та Дух.
Наука про смерть – це дуже молода наука, але вона вже принесла Світу нове розуміння процесу помирання і самої Смерті. Науково вже підтверджено, що після Смерті якась частина особистості переходить у нові умови Реальності і продовжує своє самостійне та свідоме існування. Також науково доказано, що центр Свідомості , який існував у людини до його Смерті, не припиняє своєї діяльності і після неї, зберігаючи досвід Свідомості аналогічно тому, як це трапляється зразу за пробудженням людини після глибокого і довгого сну.
І все ж таки: хто був “сліпий” у цьому питанні за Життя, той залишиться таким же сліпим і невігласом і після своєї Смерті. Смерть не зможе нічого добавити до того, що Свідомість людини змогла накопичити під час процесу засвоєння нею досвіду даного Життя. Де, в яких вібраціях (коливаннях) більше всього перебувала Думка людини під час її Життя, там і буде перебувати Душа людини після скидання з себе свого фізичного тіла.
Проблема Смерті, яка має бути для людства основною проблемою, нажаль, завжди була дуже погано поставлена. Навіть саме слово “Смерть” слугує етикеткою для визначення двох різних уявлень, що також викликає велику незрозумілість. Є дві окремі концепції, що постійно плутаються під терміном “Смерть”: концепція трансформації та концепція знищення. У розумінні більшості людей Життя і Смерть – це два вічних ворога, які постійно ворогують між собою. Для багатьох поняття “Життя” уявляється як Добро, а поняття “Смерть” уявляється як Зло, але вони і уяви не мають, що істота, яку вони сприймають за мертву, просто знаходиться у стані іншої форми Життя. Цю нову форму Життя створює процес розкладу.
Все існуюче, створюється коливаннями визначеної частоти та амплітуди. Все, що існує у цьому Світі, створено з атомів та молекул, що постійно рухаються. Найменша піщинка, травинка, чи капля води складається з молекул, що постійно рухаються. Людина видима – це маса молекул різного типу, які рухаються з визначеною для своєї Матерії швидкістю. Коли ж людина, завдячуючи наявності в собі енергетичних складових, що належать вищим Планам Буття, переходе на автономне існування та діяльність своєї Свідомості у цих Планах, тоді вона втрачає видимість, а потім поступово і саму можливість свого активного існування на попередньому Плані.
Людина боїться Смерті, вона як у судомах чіпляється за Життя, але, разом з тим, немає такої людини, яка б у куточках своєї Душі не носила б таємної віри в своє безсмертя та таємну надію на вічне Життя ТОГО, ЩО залишається після неї, коли вона помре. Як більший рівень досягла у своєму розвитку людина, як вища її Свідомість, так і її віра в Любов та Добро стає твердіша, а знання про власне незнищення міцніше та обгрунтованіше. Озираючись на досвід свого власного Життя, розумна людина побачить, що Смерть є Життя, не кінець його, а лише наступний перевал, за яким обов”язково почнеться нове Життя, - може навіть краще, а може і гірше.
Все, абсолютно все змінюється у більйонах Всесвітів, що утворюють Тіло Всевишнєго, Тіло Бога-Творця, все, крім Закону, який установлює Вічність Утвореного крізь зміну, що визначає Еволюцію всього, що служить Безсмертю Творчого Духу. Всякий прояв Життя неминуче рухається до своєї Смерті, яка, ні, не дає початок новому Життю, але сама є лише продовженням постійного Існування Свідомості.
Все, що існує зараз, Сьогодні, і все, що буде Завтра, - буде іншим, другим, у нових формах та у нових справах, у новій Свідомості та у новому Житті, - але завжди залишається у своєму новому Завтра також і всим тим, чим було Вчора. Життя та Смерть – це лише дві сторони Єдиної Безсмертної Реальності, яка є Всевишній Бог– Творець.
Закон Еволюції кожного типу Свідомості, втілюваної особи у фізичне тіло, направляє, у відповідності з “програмою втілення”, Долю кожного з нас до найвищої та усвідомлюваної мети. Тому кожний такий цикл Душі розписаний поетапно, де Народженню та Смерті, як найвідповідальнішим та найважливішим віхам, відводяться особливі місця. Народження та Смерть – лише пункти, якими весь час рухається Душа то Туди, то Назад.
Якщо людина навчиться самостійно відслідковувати одне за одним свої минулі Життя, вона отримає впевненість в тому, що ЦИЙ НОВИЙ СТАН ніяк не можна назвати знищенням, тому що за своєю насиченістю посмертне існування ніяк не гірше за теперішнє, а навіть багато в чому перевершує його. Істинне Життя Душі може виникнути лише із Смерті, яка створена тільки для того, щоби звільняти Душу від навантаження фізичного втілення, подібне до того, як чуйна матуся допомагає своїй дитині зняти верхній одяг перед тим, як укласти її у тепле ліжечко.
Ми інколи говоримо: “обличчя Смерті”, “подивитися Смерті в обличчя”.... Але Смерть не має персонифікації, особистості. Насправді, вона у визначені життєві моменти сприймається нами як деяка присутність чогось невизначеного і дуже важливого для нас особисто. Можна, правда, сказати, що Смерть ніщо, але й можна сказати, що Смерть – це все; вона завжди приходить до нас у тому вигляді, в якому ми її зоображаємо, і стає для нас тим, що ми самі хочемо в ній бачити... Кожен бачить Смерть по-своєму: для когось вона беззуба бабця з порожніми чорними очима, а комусь вона чуйна фея, яка звільняє вас від мук та страждань та відчиняє дорогу у новий Світ. Людина сама ще за своє Життя створює образ власної Смерті.
У нашому видимому Світі ми ніколи не відмічаємо нічого, крім трансформацій. Смерть – це перетворювачка Єдиного Життя в області різноманітності її Форм. Тільки здається що вона щось знищує у визначеному Плані: насправді вона тільки трансформує цінності цього Плану. Як вдало сказав індійський Майстер Ошо: “Смерть це не спалювання старих грошей без друкування нових, це, швидше, переплавка одних монет у другі”. Щоб дієвіше змалювати собі процес, який ми називаємо “Смерттю”, давайте попробуємо розібратися у тому, що таке є Життя, тому що межа між цими двома поняттями насправді не є очевидною, як це може здатися декому.
Будда казав: “Якщо я зможу з”ясувати що таке Смерть, тільки тоді я зможу з”ясувати що ж таке Життя. І якщо я зможу знати що таке і Життя, і Смерть, тоді існує можливість, що я переступлю через них обох і узнаю дещо, що знаходиться за межами Життя та Смерті, за межами і того, і другого”.
Як краще людина хоче пізнати глибину речей, щоб самопізнати самого себе, своє вище “Я”, так більше вона починає знаходити різнобарв”я та стабільності серед коловороту часу, розуміючи, що у Світі все рухається, вічно існує та змінюється, що потужні хвилі, які безупину котять Океан всесвітнього Життя, нічого не знищують з того, що має тенденцію до Еволюції. Світ, який будь-хто бачить у цей час, є лише нерухома Форма, яка збережена миттевістю Істиного Світу, що вічно рухається та вічно живе, що ніби Океан, для свого тимчасового обмеження сам собі створює береги, щоб зразу зруйнувати та створити нові, якщо для цього буде причина чи необхідність. Світ – це відображення Єдиного Бога у Самому Собі. Світ істиний – це всесвітньо необмежений, єдиний, цілісний і неподільний Бог, Який в кожну мить гаптує вічно змінний візерунок Своєї зовнішності, - той Океан Світів, у якому ми з вами живемо та розвиваємося. Все в цьому Океані вічне та істине, бо походить від Бога – Непорушної Сутності; і все в цьому Океані минуще, бо заховане в деяку, хай навіть найтонкішу, Форму, яка завжди є Ілюзія, - яка скрізь різна і під зовнішнім своїм змінним виглядом зберігає розлите в ній Єдине.
Ілюзія – це лише покрів, який вічно скидається та вічно відновлюється, це “лушпиння, що в абстрактну мить Свідомості облягає істинну та вічну Природу”. Ні одна Форма не існує вічно, тому що її немає: мить тому вона була не та, що зараз, і в наступну мить вона знову буде іншою. Форма існує лише одну мить, яка розділяє минуле та майбутнє. Але хіба є мить? Ні минулого, ні майбутнього не існує, тому мить – це межа між двома ніщо.
Духовній людині відкриті правила Космічної Гри, в якій він відчуває себе свідомим елементом і знає, що Смерть – не згасання чи зникнення, а лише довгоочікуваний період відпочинку, що може бути чи довгим, чи коротким, залежно від того, яке місце ти зумів посісти у цій грі. Людина настільки смертна, наскільки Дух її зайнятий метушнею минущого; і настільки безсмертна, наскільки її Дух вартий узріти Вічність, бо віна божественна. А божественна віна настільки, наскільки усвідомлює божественну Природу Духа, що знаходиться та потенційно належить його Духові. Вічне лише тільки те, що у самому собі несе своє безсмертя. Кожен з нас вічний, властний та живий настільки, наскільки він зв”язаний з Всевишнім – Богом Єдиним.
Все конкретне, поодиноке, все визначене, нерухоме, все зовнішнє і сама Форма – все є смертним і людина з одного втілення в друге не має про це згадки. І тому, якщо вона підсилюючи свою власну Ілюзію, прийнявши Форму за Зміст, за свою справжню Сутність, якщо вона шукаючи свою тінь пройшла мимо Божественного Світла, то і в її посмерті тьма буде справою її Душі.
Насправді, Смерть – це виродження в Часі та Просторі, що є наслідком тенденції Матерії-Духу до ізоляції у той час, поки вона знаходиться у проявленому стані. Лише завдячуючи твердому зусиллю нашого Планетарного Бога, утримуються на Землі всі складові її Форми і зберігається будь-який аспект Життя, як інтегруючого фактору формобудування, а також видаляється неураженою після так званої “Смерті” наша життєва Свідомість чи Душа у кінці циклу її прояву на Фізичному Плані.
Лише у випадку, коли Дух людини полум”янів, якщо він жадав Істини, рвався у вишину світозарної Вічності, якщо її Душа купалася у променях духовного тепла і незрівнянного Кохання, - тоді людині суджено увійти у Заповітну Область Світла у всеозброєнні безсмертя, у вседосконалості духовної Любові, чиє ім”я – Гармонія Розуму.
Смерть та обмеження – це два синоніма. Коли свідомість людини повністю зфокусована на своїй фізичній формі та ототожнена з нею, тоді для її звільнення від Життя приходить Смерть у своїй формі. Коли ж у процесі Еволюції людина починає більше розуміти, що вона не є лише форма, тоді її Свідомість поступово переходить в область трансцендентного та абстрактного, де все більше фокусується не на формі, а на своїй власній Божественній Суті. Тоді Смерть для неї означає тільки Звільнення від принципу її обмеження.
Життя має багато більше сенсу, ніж думають ті, хто вважає його вмістилищем болю, насилля та Смерті.
Життя – це безцінний дарунок; завдячуючи йому, ми можемо приймати участь у діяльності та гармонічному розвитку Великого Космосу, в якому ми живемо і в якому кожна річ, видима чи невидима, є його невід”ємною частиною.
Життя – це незнищенна потреба великої Любові, це бажання існувати, творити та створювати прекрасне, потреба проявляти себе і свої здібності, виробляти та народжувати, пізнавати тимчасове, ідучи через нього до вічного, до вершини Існування, до Божественного споглядання.
Життя – це прекрасне відчуття пізнання, це можливість експериментувати, це ще один крок безсмертного Духа на довгому шляху, що веде до абсолютної сублімації Матерії.
Життя – це плід Любові, яка народжує Любов, це непорушна лімфа, яка виробляє Світло, відроджує будь-яку річ, що живе у злагоді з Великим Творцем Космосу – Всевишнім Богом.
Пізнати цю велику Істину означає любити і поважати дане Ним Життя і зробити його щасливим та вільним.
Пошук сенсу Життя є обов”язковим атрибутом самого Життя. Він виникає серед його конфліктів, щоби вирішувати та направляти його шлях. Через пошук сенсу Життя саме Життя створює себе. Через Життя людини Світ приходить до самопізнання і самоперетворення. Як буде опановано сенс Життя, так воно і буде прожите.
Життя не може бути опановане без його внутрішнього заперечення – Смерті. Всяке визначення пропонує заперечення. Запереченням Життя є Смерть. Думаючи про один бік Буття, необхідно в той же час мати на увазі другий його бік.
Факт Смерті за визначенням департаменту статистики Життя при ООН має місце тоді, коли є “остаточна зупинка всіх життєвих функцій організму”, з чим ми не можемо погодитися. Таке визначення є некоректним навіть з точки зору біолога, який припускає, що Смерть невіддільна від Життя.
Смерть виступає як найважливіша частина навіть юного Життя. І в той же час про неї вперто мовчать, що навіть не зустріти цього слова в термінологічному показчику посібника із загальної біології. На питання, що є Смерть, більшість біологів дасть відповідь: Смерть – це відсутність Життя. Смерть – це є стан рівноваги Космосу, природного стану, до якого прямує будь-яке Життя, якщо його відпустити напризволяще.
Грецьке та німецьке слово, що означає “Життя”, виражає цю властивість точніше, ніж англійське, тому що включає в себе зміст “збереження”, “продовження”. Життя вдало описується ними як “додаткова” якість, і з логічної точки зору саме воно заслуговує на негативне визначення – “відсутність Смерті”.
Смерть є щось таке, у що вірять всі люди без винятку. Всякий знає, що вона рано чи пізно прийде. Смерть – один з небагатьох незаперечних фактів нашого існування, з питання якого немає ні сперечальників, ні невігласів.
Зазвичай, Смерть людини – це Знак того, що Душа вичерпала надані їй можливості для власного прогресу за визначених умов та у визначеному тілі і що їй необхідно деякий час для освоєння та закріплення отриманого в даному Житті і за даних обставин досвіду. Смерть – це запрошення Душі на відпочинок, щоб зміцнитися і набратися сил для подальшого руху на Шляху Еволюції.
Душа у хвилини Смерті випробовує те, що випробовує і приймаючий Посвячення у Сокровенні Таїни: спочатку це блукання навмання, кривий шлях, тривожна і здається безмежно довга хода у темряві. Перед останньою хвилиною страх досягає крайнього рівня, що спричиняє появу гусячої шкіри, холодного поту, невимовного жаху та тремтіння у всьому тілі. Аж ось перед очима помираючого простягається чарівне біле Світло.
Думка веде людину як за Життя, так і після її Смерті. Вона може звільнити її для високого духовного злету в сяючу височінь, але вона може також зробити її рабом забобону чи ганебної пристрасті. Наприклад, Душа скупого та скнари після фізичної Смерті залишається прикованою, ніби пес на ланцюгу, до своїх захованих скарбів. Щоденно на протязі всього свого Життя, думаючи тільки про збільшення свого багатства, він кував для себе цей невидимий ланцюг, який після Смерті не зникає, а стає ще міцнішим.
Якщо в години наближення Смерті ви відчуваєте, що ніколи не можете бути зруйновані, що ніщо в Житті не може похитати вашу впевненість у тому, що ви є суть Життя, то відійдуть усі печалі, страх і сама Смерть стане не страшним кінцем земного існування, а лише важливим результатом наступного етапу на вашому Шляху.
У земному Житті не буває іншого, досить значущого моменту, хіба що Народження. Кидається в очі, що людини не дуже хоче займатися саме початком та кінцем свого земного Буття, прагнучи в той же час надати глибоке значення всім іншим подіям, у тому числі і різним дріб”язкам. Але ж Смерть та Народження так щільно пов”язані між собою саме тому, що одне є наслідком іншого. Ми вперше знайомимося зі Смерттю у момент народження. Мало кому з людей вдається пережити таку небезпечну та страшну мандрівку, яку він мав під час проходу десятисантиметрових родових шляхів. У цей час відчуття, що виникають у Свідомості дитини, нагадують різні стадії Смерті. Коли починаються пологи і матка починає виштовхувати дитину з теплого, насиженого та безпечного сховища, дитина природно чинить опір. Але на зміну початковому опору і запереченню народження, має прийти покора дитини перед постійним тиском матки. Дитина може досить суттєво полегшити пологи тільки коли розслабиться, впавши у стан відчуженості. В цей час ми насправді усвідомлюємо що саме з нами коїться. Спільним для актів народження та Смерті є факт розділення. У момент народження дитина вперше відривається від матері, а із зростанням цей стан збільшується і стає ще більшим.
Життя – це як ворота, з одного боку вхід, з другого вихід. Народження – це вхід, Смерть – це вихід, і навпаки. Це як дихання; дихання, що направлено всередину називається вдихом, дихання з середини – видихом. Смерть – це видих, народження – це вдих. Але все це є та ж Життєва Енергія, та ж хвиля.
Ми всіми методами показуємо вам, що Смерть є лише зміна, що звільнює Душу від найважчого її ланцюга; що Смерть – це лише народження у широке Життя, повернення після короткого вигнання на землю у істину оселю Душі, перехід із темниці до свободи чистого повітря; що Смерті немає, є тільки зміна у формах та умовах Існування Духу.
Стан, що називають “Життя” та стан, що називають “Смерть”- одне і те ж; є Життя після Смерті і це Життя має право на існування. Немає нічого найприроднішого у житті, як Смерть, і ніщо не може бути шкідлівим та даремним. Це настільки очевидно, що треба бути зовсім непристосованим до Життя, щоб цього не розуміти. Смерть – це повернення додому, повернення до джерела, туди, звідки ми прийшли: чергова мандрівка Духа закінчена. Життя – це як мандри до іншої країни, ми у ній побували, а тепер повертаймося назад додому... Смерть – це зовсім не “Смерть”, а новий початок. Запам”ятайте, - Смерть є найбільша з земних Ілюзій. Просвітлена людина ніколи не вмирає. Вона знає, що вже померла і знає, що Смерті немає. Нехай зовні все змінюється і стає іншим, але всередині Сутність людини залишається сталою. Та ж хвороба і те ж здоров”я.
Будгагхоша говорив: “Той, хто не має ясного розуміння смерті, хто не усвідомив глибинний сенс того факту, що смерть завжди і скрізь є розклад груп складових, приходить до невірних висновків, як наприклад: “жива істота вмирає і перероджується в новому тілі”... Той, хто не має ясного розуміння про переродження, хто не усвідомив той факт, що поява складових завжди і скрізь зумовлює переродження, також приходить до невірних висновків, наприклад: “жива істота народжена і отримала нове тіло”.
Народження – це не якийсь окремий момент Життя кожної істоти, не тільки фізиологічний процес запліднення та народження, його можна поправу розглядати як справжній початок нового Життя на Фізичному Плані, ніж сам момент народження. Народження веде до Смерті, а Смерть передує народженню. Кожний момент – це Смерть і народження. Смерть знаходиться на службі у народження. Це один процес, який розглядається з двох різних кутів зору. Життя обох сторін оточене Смерттю.
В людині Смерть і народження не протилежні, а як два крила птиці, доповнюють і допомагають один одному. Смерть просто допомагає статися народженню. Вона постійно очищує площадку так, щоби минуле припинилося, а майбутнє могло статися. Смерть є як початок, так і кінець, а Життя лише Ілюзія в проміжку між двома Смертями, прохід, що з”єднує одну Смерть з іншою.
Народження – це запліднення, зародження, яке безупинно викликається за допомогою відчуттів, що зумовлюють появу та прояви усіх сукупностей Існування, це визначена домінанта у сфері відчуттів, безупинна матеріалізація і нові кармічні пути. Ми саме тому маємо помирати, що колись захотіли народитися (за змістом: КОАГУЛЮВАТИСЯ, проявитися на Фізичному Плані). Людина не вмирає; просто Сутність, Дух, що мешкає в ній, звільнюється від фізичного тіла, яке йому було необхідне для продуктивної “роботи” у отруйному середовищі помешкання, як, наприклад, скафандр космонавта.
Смерть – це не тільки визначений момент Життя, але і найнеобхідніший елемент самого Життя. Смерть – це розкладання, припинення, безупинні зміни психічних, ментальних та фізичних елементів чи сукупностей, що складають Буття.
Спеціалісти з молекулярної біології володіють зараз витонченими засобами молекулярного зору і з кожним збільшенням їх зорової сили стає очевидніше, що між “живою” та “мертвою” Матерією немає принципово непереборного розмежування. Життя безперервне та вічне, народження та Смерть – лише епізоди у ньому. Воно не починається народженням і не закінчується Смерттю.
Життя використовує народження і Смерть так, як ви використовуєте ваш дві ноги, як птиця - два крила. Життя – це і не те і не друге, не народження і не Смерть. Воно між ними обома. І у кожний момент, коли ви помираєте, ви народжуєтеся знову.
Між цими постійними Смертями та народженнями, між ними двома є проміжок, що і є Життя. Світ, у якому ви знаходитеся, є дещо миттєве. Це краплинка роси на кінчику травинки. У будь-якиий момент: подих вітру, - і крапля падає, зникаючи назавжди. Життя – це крапля, що зкочується з травинки і у будь-який момент може зникнути. Це не те, що станеться колись, у майбутньому: ось прийде якийсь день і ви помрете. Не намагайтеся себе одурити.
Народження, старіння та Смерть – це прояви всеохоплюючих законів індивідуального Життя. Це можливо зрозуміти тільки в результаті внутрішнього, глибинного погляду на космічну послідовність всіх попередніх форм свого існування в процесі глибокої Медитації, коли спочатку одне Життя, потім друге, потім десяте, соте, попередні Життя проходять безперервним ланцюгом народжень та Смертей перед оком Пам”яті Духа.
Пізнати дерево можна за його плодами, тому ваше Дерево Життя не може називатися Життям, тому що його плодом є Смерть. Але якщо на вашому Дереві Життя ростуть тільки плоди Смерті, то дерево вас обманює. Якщо дерево дає конкретний плід, то це показує, що цей плід і був його сіменем; у протилежному випадку цей плід не цього дерева.
Якщо Життя своїми плодами має Смерть, то Смерть і має бути його сіменем.
Якщо ви думаєте, що народження є початок, то ви помиляєтесь. Перед цим народженням ви вже помирали багато разів у інших Життях. Остання Смерть була сіменем цього народження, а потім знову наступна Смерть буде плодом, який стане сіменем для наступного народження.
Істине Життя Душі може виникнути лише із Смерті, яка створена тільки для того, щоб звільняти Душу від тягаря фізичного втілення, що подібне до того, як чуйна матір допомагає дитині зняти верхній одяг перед тим, як укласти її у тепле ліжечко.
Ми постійно помираємо і постійно народжуємося. Людина має помирати у кожний момент і має бути готова відроджуватися знову та знову. Ви помираєте з першого свого дня появи на світ. Перший ваш подих вже був подихом до Смерті. Просто, для того, щоб вам повністю померти, ви маєте чекати сімдесят, дев”яносто років, але помираєте ви кожну мить.
Ви помираєте у кожну мить і народжуєтеся у кожну мить. В іншому випадку, як ви можете продовжувати помирати? Одномоментно ви вмерли і нічого не залишилося. Тоді хто ж вмирає знову? Медитація дозволяє побачити, як зникають та знову виникають істоти, низькі та благородні, не красиві та вродливі, щасливі та нещасні, як вони відходили та поверталися до цього Життя у відповідності до своїх діянь, поки не стали тими, ким стали ви до цієї миті вашого (та їх також) Життя.
Одне наше Життя – це річка, що має за джерело - Народження, а за гирло – Смерть. Оскільки Народження та Смерть – лише послідовні двері з одного Життя в інше, то потік причинно-пов”язаних процесів кожного втілення є посередником, об”єднуючим різні Життя людини. Фактично, кожний момент є переходом до нової форми Життя, оскільки в кожну мить дещо старе стає минулим, а дещо нове з”являється чи народжується.
Порівняння потоку Свідомості з річкою є відповідним тому, що обидва вони – і річка, і Свідомість – зовні здаються незмінними та цілісними, хоча їх складові елементи постійно змінюються. Річка, яку я бачу зараз, вже зовсім не та, що я бачив хвилину назад, тому що ні одної краплі попереднього потоку не залишилося у цьому місці. Не кажучи вже про її зміни на всьому шляху плину – в її джерелах, середній течії та гирлі.
Таким чином, немає ідентичності ні у її просторовому прояві, ні у її тимчасовому. Хоча не виникає ніякого сумніву щодо відносного існування річки та її “реальності”. Але це не можна розуміти як реальність у матеріальному cенсі.
Це все – є відношення матеріального, тимчасового та просторового характеру, що існують серед безупинно змінних компонентів, які і формують постійний елемент – річку. Точно так створюється Ілюзія “реально” існуючої, “незмінної” особистості. Наш інтелект ділить всі переживання нашого Життя на чисельні частинки “моментів”, “періодів” чи психічних “станів”, що його цікавлять і створює з них той Фізичний Світ, який нам здається абсолютно реальним до тих пір, поки не підпаде у нашій Свідомості під новий критичний аналіз.
Таким чином, наш “реальний світ” є не що інакше, як результат виборної активності кожного з нас. Наша Свідомість подібна до кінокамери, працює з визначеним кроком, фіксуючи моментальні кадри через визначені інтервали часу. Все, що діється швидше цього “кроку”, чи не піддається його фіксації і залишається “непоміченим” нами, чи зливається у загальну картину Життя, створюючи нашу чисто суб”єктивну думку про нього.
Це те ж, що діється під час нашого сприйняття безперервних штормів вібрацій, що ми називаємо “час”, “звук”, “світло” і т.д. Якщо якимсь чином змінити плин Часу, то послідовність “моментальних знімків”нашої Свідомості також зміниться, в результаті чого “реальна картина нашого Світу” буде виглядати інакше, ніж зараз.
Світ є виключно процес дії, в якому немає ні застоїв, ні обмежень, і в якому ніщо не існує само по собі чи окремо у самому собі. Не існує нічого постійного. Замість “світу мертвих речей” існує живий Космос, який знаходить свою подобу у Свідомості кожного з нас і свій фокус у кожному атомі, точно так, як і кожна мить має у собі безмежність Часу.
У “Дгамападі” сказано: “Всі явища зумовлені Свідомістю і управляються та творяться Свідомістю”. Світ – це лише те, що навіюється як світ у нашій Свідомості. Саме тому і Життя, і Смерть – це дві найбільші Ілюзії у незкінченному Існуванні Духу. Ілюзія Смерті існує тому, що ви прив”язуєтеся до іншої Ілюзії – Життя.
Вічність, безсмертя і повнота знаходяться не десь далеко у Всесвіті, а всередині нас самих. Але вони недосяжні для нас до того часу, поки ми не відмовимося від фантасмагорії оточуючого Світу та Ілюзій, створених нашим маленьким окремим “его”.
Будда говорив: Істинно говорю я вам, що всередині цього тіла, хоча воно і смертне і не велике на зріст, але усвідомлює і наділене розумом, знаходиться світ, і зростання його, і зменшення його, і шлях, що веде до відходу від нього”.
Наш людський Світ є лише окремим випадком серед інших незліченних Світів, які представляють не що інше, як незліченні Ілюзії нашої власної Свідомості, у якій всі вони існують як можливість нашого досвіду. Коли ж людина починає усвідомлювати ілюзорність свого власного Світу і відчувати свою неприв”язаність до нього, розуміючи, що живе у Світі, що відповідає “ритму” його Свідомості, тоді вона робить перший крок до Звільнення від цієї примари і значно підвищує “ритм” свого Існування.
Йдеться не про протиставлення чи зміну Світу, чи про створення чогось протилежного йому та принципово новому. Ні, ми говоримо лише про усунення обмежень, які заважають нам бачити дійсність такою, якою вона є.
Істино мудрий той, хто повністю розбив усі бар”єри всередині себе, а не зовні, хто усвідомив Реальність, знову ставши її частиною і тому може впливати на неї. Його активність направлена не на самозвеличування, а на відтворення Гармонії, яка є не тільки в ньому самому, але ще і випромінюється у Безкінечність, де немає ні Смерті, ні Ілюзій, ні примар цього Світу.
Придивіться як помирає пересічна людина: вона докладає всіх зусиль щоби не померти, вона чіпляється за життя до самого кінця, вона кричить і плаче від стражданнь та страху і вся труситься. Жах переслідує її, вона пригнічена цим жахом і страхом перед неминучим – у її уяві – повне і кінцеве зникнення з поверхні Землі, до якої вона прив”язалася своїми хибними цінностями.
Подивіться як помирає просвітлена людина: вона помирає неначе іде на своє весілля. Вона помирає, ніби відправляючись у далеку прекрасну мандрівку, яку вона все життя чекала, про яку вона постійно думала. Вона знає, що помирає лише тому, що закінчився земний період її навчання. Тепер її прийняли. Вона стала зрілішою і повертається додому зі школи. Вона помирає усвідомлюючи, що Смерті немає, що і у Житті, і в Смерті є тільки Всевишній і нічого немає, крім Нього. Обличчя Смерті для Просвітленого – це обличчя Всевишнього Бога.
Смерть для пересічної людини – це боротьба. Вона віддається, але лише після боротьби всіма можливими засобами, саме тому вона відчуває поразку. Для Просвітленої людини Смерть означає те, що вона має тільки відпустити себе, тому вона чекає і чекає. Вона чекає, як чекають приходу потягу, а потім вона відходить. Вона вивчила те, що може дати це Життя. Тепер вона готова. Вона не дивиться назад. Коли потяг приходить, вона тільки входить до вагону і забуває все про світ, який покинула, тому що вона прямує у великий світ, у велике Буття – до самого Всевишнього.
Ви і народжуєтеся щомоментно; ось чому ви можете знову вмирати та знову народжуватися. Життя – це процес Життя-Смерті: одна сторона – народження, друга сторона – Смерть. Це стається щомоментно. Але ви бачите тільки половину. Подивіться, будь ласка, на речі вцілому.
Природа заповнює всі мислимі сходинки організації у проміжку між тим, що ми сприймаємо за “мертве”, і тим що нами визначається за “живе”, і ми не можемо розмежувати цей спектр так, щоб з одного боку було живе, а з другого мертве і ми могли б сказати: “Життя починається тут”. Одна Форма вашого пізнання Буття помирає лише для того, щоб ви зразу відродилися у іншій Формі; коли одна хвиля зникає, - зразу з”являється друга хвиля життя; коли одна квітка рослини засохла падає на землю, - другий бутон розкривається і рослина продовжує жити.
Життя – це зупинка Часу Вічності. Смерть – це тимчасова втрата Свідомості фізичного тіла, але це ні в якому разі не зникнення матерії. Матерія (Енергія) безсмертна, але вона не з”являється з нічого і не перетворюється у ніщо.
Прах – це також Матерія, що перейшла у нову якість. Якщо енергетика організму виробляється у матеріальній субстанції клітини біомаси, виходить, що вона також матеріальна, як і весь існуючий Світ, а це значить, що Душа вічна.
Чим би, за вашою думкою, не було ваше Життя, воно є лише частиною Смерті.
Ми часто буваємо обдурені тим: думаємо що це є Життя, а це лише Смерть, що іде своїм шляхом. Людина тільки но народилася, а уже на шляху до Смерті. Ким би вона не стала, чого б не досягла, що б не надбала – ніщо не допоможе, вона рухається у напрямку до Смерті. Життя, що неминуче пропонує Смерть, є просто прихованою Смер
На тему, яку ми розкриваємо у цій книзі, сучасний західний менталітет наклав своєрідне табу. Але, якщо згадати, то ще в недалекому минулому були цивілізації, - наприклад, Шумер, древній Єгипет, орії чи індійці Мексики, - для них тема Смерті була центральним стрижнем всієї їх культури.
Зараз же цього немає, що не найкращим чином відбилося на стані духовності людства та його загального розвитку. Сучасний раціоальний спосіб Життя базується на зовсім нейтральному і навіть ніби-то байдужому відношенні людини до проблеми своєї майбутньої Смерті, частіше за все розцінюючи її як неприємний, але неминучий факт Життя.
Більшості сучасних людей властиве відсторонення від всього того, що пов”язане з їх Смертю чи викликає асоціації з нею, через те, що мало яка людина буває готовою до цього природного акту свого Життя і в глибині Душі боїться його і тому старається обминати все, що має відношення до його майбутньої Смерті. Несвідомо вона відганяє від себе Думку про кінець свого Життя, про сумні обставини, пов”язані з ним, про матеріальні та моральні втрати, які обов”язково виникають у рідних та близьких, про незакінчені справи...
Взагалі, це є не тільки прикметою нашого часу, - людям завжди було властиво уникати розмов про Смерть і навіть слово “померти” старалися у щоденній мові заміняти на благозвучніші вирази, типу: “відійти у інший світ”, “піти до питрів”, “представитися Богу” тощо. Але всі ці тревоги ніяк не пов”язані з фізиологічним поняттям Смерті, що має все живе, про яке пересічна людина рідко задумується і ще менше готується до нормального завершення процесу Життя.
Влучно з цього приводу сказав відомий письменник М. Зощенко: “Відношення до Смерті – це одна з найбільших проблем, з якою обов”язково зустрічається людина у свєму житті. Але ця проблема не тільки не вирішена (в літературі, в мистецтві, у філософії), але вона навіть мало продумана. Рішення її віддано кожній людині окремо. А розум людини слабкий та боязливий. Він відкладає це питання до останніх днів, коли стає вирішувати вже пізно. А тим більше пізно боротися, пізно шкодувати, що думки про смерть застали зненацька...”
Загадка народження та Смерті, виникнення та зникнення завжди була у голові людини. Про що би вона не думала, всі її думки обов”язково зводяться до головних проблем Буття. І навіть не звертаючи на них уваги, кожна людина насправді чіпляється за найменшу можливість, яка дозволяє йому принаймні щось зрозуміти в загадках Життя та Смерті.
Більша частина людства підходить до проблеми Життя та Смерті, використовуючи ті ж методи та категорії, якими вона оперує у своїх повсякденних справах. Одна з них, відповідно до своїх розумових висновків стверджує, що після Смерті немає і не може бути ніякого існування, друга думає, що і після Смерті людина якось існує, при цьому, її буття частково нагадує земне існування, а частково відрізняється від нього, що воно або повністю складається з блаженства та радощів, або наповнене безперервними муками та стражданнями.
Але для деякої частини людства проблеми посмертного існування все ж не закінчуються подібними примітивними уявами, хоча вони це ще не можуть ні обгрунтувати, ні пояснити всієї складності Життя після Смерті, пробуючи повністю пояснити це тільки завдяки своїй інтуїції.
“Коли Єва була в Адамі, не було смерті. Після того, як вона відділилася від нього, з”явилася смерть. Якщо вона увійде в нього і він її прийме, смерті більше не буде” “Євангеліє від Пилипа, 71”.
Ідея безсмертя Душі, у розумінні вічного Життя людини, була широко розповсюджена у Європі в часи Православ”я, або так званої язичницької античності, - серед греків та етрусків, саксів та кельтів, прусів та тевтонів, англів та слов”ян, а також у 28 племен Північної та Південної Америк, у 17 племен Африки, у 10 народностей Австралії. Ця ідея базувалася не просто на красивих міфах та легендах, а була частиною світогляду цілих народів, в основу якої були покладені свідоцтва багатьох тисяч людей, що отримали Знання про “посмертне існування” людини не з чиїхось вуст, а з власного “посмертного досвіду”. Серед цих людей було багато просвітлених та пророків, які могли твердо заявити не тільки про те, що вони вірять в Життя після Смерті, але і те, що вони знають про це.
Але, не приймаючи до уваги багатий історичний досвід та багаточисельні свідоцтва, дуже багато людей не хочуть думати про свою Смерть, і це тому, що вони або розучилися, або просто не вміють думати про Бога, адже насправді ніде в усьому Космосі, з усіма його різновидами Форм та Енергій, немає нічого, крім Всевишнього Бога. Бог – в нас, а ми в Ньому, - і саме в цьому криється уява про “безсмертя людської Душі”. Людина більше, ніж безсмертна – вона вічна, як вічний і сам Бог. Ні одна частка Матерії, якою б малою вона не була, ні на одну мить не могла б зберегти ні своїх внутрішніх зв”язків, ні зв”язків з іншими частками Всесвіту, якби не було Життя, яке б одушевляло її. Дух – це Думка Бога і тому вся Матерія існує тільки для вияву Духа, і сама по собі була б просто безкорисною. І поки у Всесвіті є хоч би одне Життя, живе і людина – носій Духа. Поки існує Бог, існує і Дух, саме тому людина не може померти. Ця істина непорушна скрізь і у всьому, і виявлена у всіх релігіях як вчення про те, що всяке Життя і всякий Дух походять від Бога, а також вірування про знаходження Бога не тільки в серцях деяких високодуховних людей, “осяяних Божою благодаттю та силою”, але також і в серці кожної людини.
Кожний індивідуальний Дух – це або розвтілена, або майбутня людина. Всі Вищі Сутності – від будь-якого Господа та Зірки до останнього бога – є бувшими людьми, хай що і жили багато еонів тому, в других Манвантарах і навіть в інших Сферах Всесвіту. Так само і нижні елементалі, від напіврозумних до нерозумних, є майбутніми людьми. Це, у свою чергу, зобов”язує кожну істино розумну цивілізацію мати найвищу відповідальність за своє майбутнє. У безсмерті людства криється не тільки безсмертя нас, нинішніх людей, а також багатьох трильярдів інших людей, - як вмерлих, так ще і не народжених.
Крім всіх нас та їх, людство має на своїх “хвилях Життя” привести до Звільнення мириади інших, неземних Життів, які не зуміли у процесі своєї Еволюції в інших Світах зрозуміти зміст свого космічного призначення і які не навчилися добру замість зла.
Віра у можливість існування людини і після Смерті пронизує всі світові релігії, всю світову філософію, літературу та мистецтво. У більшості випадків йдеться про безсмертя Душі, під чим розуміють продовження існування після Смерті особливої “надприродної”, “нематеріальної” Сутності людини. Кожна релігійна система дає свою відповідь на загадку посмертного людського існування. Відповіді ці не схожі одна на одну, але в одному питанні всі вони сходяться: це заперечення Смерті як кінцевого зникнення індивіда з Універсуму чи Божественного Буття. Всі релігії принаймні зводяться до того, що Смерть – це не кінець, а лише Перетворення, після якого Життя людини продовжується але в іншій формі.
Ця ідея доповнюється у більшості релігій вченням про “перевтілення” Душ, тобто про періодичний прояв на Землі тих самих Душ. Поряд з цією Ідеєю існує також Ідея про “переселення” Душ, тобто переходу “поганих” людських Душ після Смерті в тіла тварин. Обидві вони, хоча і походять з одного джерела, а саме: з Православного вчення про загальне повторення, або про вічне повернення Душ на Землю.
“І так речемо славу Богам, як і наші Отці, а ми є їхні сини! І будемо достойні в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають у часі смерті наших тіл” “Велесова Книга, дошка 26-11”
Тут ми не можемо не звернути вашу увагу на те, що початково кожна з релігій з”явилася на світ для того, щоби стати моральною та духовною опорою для людей, відкриваючи кожному народу єдину для всіх Істину у формі, яка найдоступніша для даного рівня людської Свідомості. Але через те, що Ноосфера Землі давно вже розділена на дві сфери впливу – демонічну та божественну, після кожного нового типу релігійного вчення, яке вводилося Єрархією Менталу, протилежна сторона надавала своїх “тлумачів”, які докорінно перекручували Істину. Завжди знаходився хтось, хто відповідно до наданої йому влади та незалежно від рівня власної духовності, вважав, що має право по-своєму робити будь-які інтерпретації того чи іншого положення релігійного вчення, перекручуючи його початкові постулати і підганяючи його до власних потреб та свого власного світосприйняття. Людина і надалі , залежно від власної вигоди, дозволяє собі вирішувати, чому бути істинним, а чому ні. Саме так і сталося з Християнством, яке (за В.В. Даниловим) спотворив так званий апостол Павел (Савел). Щоби засвідчитися в цьому, досить просто ознайомитися з “Історією папства”, не кажучи вже про глибші розвідки цього питання.
Людина, в залежності від власної вигоди, дозволяє собі вирішувати, що є істина, а що ні. Звідси вся нісенітниця та жахливі спотворення, які заважають думаючим людям аналізувати те чи інше вчення Розумом та Серцем. Істина має силу переконувати лише як ціле, тому у відношенні до неї не повинно бути ніяких застережень, які потурають людські слабкості, ні обмежень, продиктованих неуцтвом та егоїзмом окремих “тлумачів”, з вини яких з безпощадно “обрізаного” істиного вчення до нас дійшли тільки куці моління та ритуали, що розраховані на дуже низький рівень Свідомості.
Найближчим прикладом нагадаємо вам, що напочатку Ідея перевтілення існувала в християнстві. Коли Ісус говорив: “Не умремо, але змінимося”, -він інформував саме про перевтілення. Та ж ідея є і в його словах “Дано буде багато матерів, батьків, дружин, сестер, братів”. Ну не одночасно ж! Йдеться, як бачите, про ланцюг земних Життів.
У 325 році Нікейський собор підтвердив це вчення. Але вже за три століття, як була підтверджена Ідея перевтілення Душ, про повторне воскресіння в людському тілі, завдячуючи якій Божественна Любов та Справедливість стають доступні для людського розуміння, в неї стали вмонтовуватися страшні помилки, брехливі доповнення, а з самого вчення були викинуті суттєві тези та зроблені неуцькі коментарі. Таким чином з християнського вчення чисто з політичних та соціальних міркувань випала теорія перевтілень. І уже за п”ятсот років після проповідування Ісусом (у 553 році) на Константинопольському Соборі за вимогою імператора Юстиніана Першого воно було викинуте з християнства. Спитаєте, навіщо? А для того, щоб було легше тримати в лабетах неуцтва паству, залякуючи її вічним Пеклом, що чекає на грішників, і обіцяючи вічний Рай праведникам.
Європейська думка Ідею вічного повернення речей та явищ, нажаль, яка трактуєтья та розуміється зовсім невірно багатьма філософами, пов”язана з іменем Піфагора. Гаутама Будда, який практично жив в той самий час як і Піфагор, також давав вчення про вічне повернення, про “коло Життя” (колесо Сансари), де чітко була окреслена Ідея вічного повернення Душ, у подальшому викривлена неуками-тлумачами та вільними перекладами древніх індійських текстів.
Ісус Христос приймав Ідею циклічного повернення людських Душ на Землю для проходження своєї Еволюції за Істину і не раз розповідав своїм учням про це вчення. У всіх Євангеліях та Апокрифах перших християм є багато рядків, які говорять про це вчення, але в результаті неправильних чи навіть упереджених перекладів цих Священних Текстів іншими мовами, слова Ісуса були викривлені і втратили своє справжнє значення. У Євангелії від Матвія також написано: “Ісус же рече їм: амінь глаголю вам, яко ви, йдучи до мене, в ПАКИБУТТІ, коли сяде Син Людський на престолі слави своєї, сядете й ви на двоюнадесяте престолу...”. Слово ПАКИБУТТЯ та аналогічне йому грецьке слово, використане євангелістом, можуть бути перекладені тільки в розумінні повторного існування чи повторного народження. В латинських перекладах слово REGENERATIO напочатку також відповідало повторному народженню, але пізніше, через переклад його як “оновлення”, воно втратило свій початковий, істиний зміст.
В юдаїзмі, християнстві та ісламі Ідея про те, що Смерть є тільки Перетворення людини та перехід його Душі з втіленого стану у розвтілений, підтверджує вчення про загальне воскресіння мертвих, вічному блаженному існуванні праведників і вічних муках грішників. Християни крім того, вірять, що Дух Божий втілений в кожній людині і що кожна людина є божественне втілення: “Хіба не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе в вас?” (Корин. 3:16).
Хоча вчення ісламу і не має нічого, що відповідає Ідеї Христа (Аватари) і навіть заперечує її, але сини ісламу розділяють християнське вчення про Богонатхненних людей – Пророках і признають, що людина є втілений Дух. Є також деякі неузгодження відносно методів, що допомагають досягнути досконалості. Так, більшість християн та мусульман приймають тезу, що кожний раз, створюючи людину, Бог особисто для нього створює і новий Дух. Але тут треба погодитися, що такий “кінцевий” Дух, який створюється кожний раз за народження особи, ніяк не може бути безсмертним.
Відо-Вістичне Православ”я вчить нас, що безсмертний Дух поступово, на протязі багатьох тисяч років, у багатьох земних втіленнях, розділених між собою проміжними станами Свідомості в Тонких Світах, розвиває та пізнає свої божественні якості. Кінцева мета всіх земних втілень Духа – збирання досвіду, який у розвтіленому стані трансформується у розумові здібності та духовні якості, які дозволяють людині по-закінченню повернутися назад до Всевишнього і досягти наступного щабля свого розвитку – стану Боголюдини, не втративши при цьому індивідуальності. Ці властивості, що напрацьовані у посмертному існуванні, створюють моральну та інтелектуальну основу для тієї особи, яка народиться у наступному втіленні Духа на Землі.
Стан Духу, який передував людському, насправді був тваринним, але далеко не в тому примітивному розумінні, як пропонував Ч. Дарвін. Якщо Душа, яка є безпосереднім посередником між Духом та фізичним тілом людини, в результаті своїх втілень накопичила мало досвіду, що відрізняє людину від високорозвинутої тварини, то сенс її найближчих втілень не відповідає кінцевій меті. Інтелект може бути розкритий тільки в результаті розитку астрального тіла, яке визначає якість наших бажань та емоцій, а також просуває нас до дії. На цьому етапі пристрасті, просуваючи людину до активізації не тільки фізичної, але і розумової діяльності, поступово ведуть її до самопізнання. Довгий ряд втілень доводить інтелект до високого рівня, що дає можливість людині зануритися на нижчу точку свого еволюційного кола. Після цього іде підйом по висхідній спіралі і сенс втілення Духа змінюється. Тепер перед ним стоїть завдання з розвитку не стільки сили інтелекту, скільки розширення Свідомості, розкриття його найдуховніших здібностей за рахунок розвитку вищих психоенергетичних центрів людини. Спосіб вирішення цього завдання той же – діяльність Духу на Фізичному плані на протязі багатьох втілень, але не за рахунок розвитку пристрастей та почуттів, а завдячуючи усвідомленню необхідності індивідуальної Еволюції.
Між іншим, саме до цього моменту розвитку Духа відноситься і “час Господній”, коли Свідомості, що не спрямовані у духовну Еволюцію і які не переросли потрібного рівня тваринних пристрастей, еволюційно знищуються, розпорошуються на енергоінформаційні складові, повертаючись до початкової точки свого Існування; а Свідомостям, що вийшли на належний рівень духовних вібрацій (коливань), і які переросли та викорінили у собі тваринні пристрасті, надається виняткова можливість іти до рівнів творчої діяльності у Вищих Світах.
Таким чином, сенс нашого існування, з точки зору тих фізичних процесів, які відбуваються з усіма нашими тілами, полягає в процесі скидання грубих оболонок, тобто у тому, що ми називаємо “Смерттю”. Поява витонченіших почуттів, піднесеніших бажань, глибших та духовніших роздумів – все це і є результат сотен і тисяч наших Смертей, які представляють собою вилучення грубіших енергоконструкцій з наших астральних та ментальних тіл. Ті ж, кого ми називаємо Адептами, самі створюють своє духовне тіло, яке дає їм можливість за власним бажанням створювати дуже тонкі фізичні тіла.
Християнська Церква була побудована не на рівному місці, а була прямим нащадком різних філософських систем, які нараховують не одну тисячу років. У перші віки християнства Ідея багаторазового повернення Душ на Землю була ще відома (Лука 1:13, 7:28, Матв. 17:11, 19:30, 20:8 та ін.), але у подальшому вона зникає з “християнського мислення” і заноситься у число “найстрашніших єресей”. У гностиків, манихіїв (першохристиян) були знання про Карму, як про закон перевтілення та розплати у різних формах та видах. Крім того, гностики не робили ніякої різниці між Зороастром, Гермесом Трисмегистом та Ісусом Христом. Манихії закликали “досконалих” не дотримуватися будь-яких дій, які б сприяли захопленню їх “частинками тьми”. Крім того, у гностиків, манихіїв, так само як і у піфагорійців та буддистів, була прийнята повага до Життя у будь-яких його проявах, зумовлена вірою у переселення Душ. Вірили в це і мусульманські містики середніх віків. Можна з впевненістю сказати, що до VI століття н.е. вчення про перевтілення Душ було загальносвітовим вченням.
Але за законом Карми ці потаємні знання були закриті для широкого загалу віруючих, чия Свідомість ще не була готова охопити це вчення в усіх його деталях. Це було зроблено для того, щоби Ідея численних інкарнацій не затуляла від них кінцеву Мету – Еволюцію, духовність Матерії. Знання про безперервні існування та відносної нескінченності Життя можуть у несвідомих людей породити апатію, лінощі, фаталізм, безвілля та малу активність під час вирішення задач самоактуалізації. Якщо на це накласти ще і жорстку систему суспільного устрою, то вийде класична картина застою людського суспільства.
Тому ми вважаємо, що система віровчення, яка прийнята у християнстві, на пройденому історичному етапі виправдала свою основну Мету. Але на сьогоднішній день, сучасне християнство стало гальмом у духовному розвитку людства через свою зацикленість на догматизм, застарілу обрядовість, приниження особи, не розуміння що є духовність, і як наслідок, воно довго не втримається і поступово відімре, або трансформується у сучасне-старе Відо-Вістичне Православ"я.
Гадаю, що треба погодитися з тим, що воїстину безвтішним було би горе кожної людини за померлими родичами, якби наша Душа не була безсмертною. І що тоді би вартувало наше Життя, якби воно закінчувалося Смерттю, як повним знищенням особистості? Який сенс був би від проявів чесноти та безкорисливості, від самопожертви в ім”я добра та любові? Тоді дійсно були б праві ті, хто співають: “На цим світі пий соколе, на тім світі не дадуть, мертві бджоли, мертві бджоли, мертві бджоли не гудуть”.
У відповідності до християнського віровчення про посмертну долю людини, Душа померлого продовжує жити після Смерті і вона пам”ятає все, що було з нею на Землі. На протязі перших двох діб після Смерті вона насолоджується відносною свободою і може у супроводі духів відвідувати на зедлі ті місця, які були їй особливо дорогими за Життя. Душа померлої людини, яка дуже любила своє тіло, тиняється біля свого будинку і споглядає процес підготовки до поховання і прискіпливо оцінює всі ці дії. Відразу після поховання, а саме на третій день, Бог наказує Душі вознестися на Небеса, на шляху до яких вона має пройти через безліч злих духів, які перетинають її шлях і звинувачують у різних гріхах, які мрець наробив за своє Життя. Це випробування називається у християнсві “митарствами”. Відповідно до свідоцтв деяких християнських святих, існує двадцять кордонів митарств чи камер. Пройшовши одну з камер, Душа опиняється у владі демонів наступної камери і так до самого останнього митарства, якщо на одному з цих етапів її не відправлять до Пекла. Успішно пройшовши через усі митарства та вклонишись Богу, Душа ще на протязі 37 днів мадрує по небесній обителі та пекельних сферах, бачить весь жах пекельних мук і ще не знає, де ж їй прийдеться зупинитися. Тільки на сороковий день Душа проходить через так званий “приватний Суд” і отримує місце свого перебування до самого Всесвітнього Судного Дня, який знаменує “Кінець Світу”, після якого пройде воскресіння Душ з мертвих і кінцевий осуд всіх невиправних грішників.
Продовжуючи нашу коротку розповідь, скажемо, що досить близько до християнських є мусульманські уявлення про світ після Смерті, що також базуються на на “принципі воздаяння”. Один з найбільших авторитетів в області вивчення ісламу, Л. Массиньон, розглядав суфізм – одну з течій ісламу – як розвиток на грунті ісламу християнського вчення про реінкарнацію в його несторіанському варіанті. Тому суфії розуміють, що досягнення постійно змінного Буття можливо тільки завдяки синхронній зміні самого пізнавця, обмеженого в процесі пізнання власним еволюційним рівнем. Відповідно до мусульманської традиції, янгол Смерті Азраїл, один з чотирьох головних янголів (Джебраїл – янгол Откровення чи Святий Дух, Михаїл – янгол Покровитель, Ізрафіл – янгол Воскресіння), знає людські долі, але не знає терміни Смерті кожного. Коли цей термін настає, з дерева, що росте біля трону Алаха, злітає листок з іменем небіжчика, після чого Азраїл на протязі сорока днів, пересилюючи опір і прохання мертвого про помилування, має все-таки розлучити Душу людини з її тілом. Миттєво після Смерті у могилі небіжчика допитують два янголи – Мункар та Накир. Саме тому у мусульман могили викопують просторішими та ще із заглибиною на дні, щоби небіжчик міг сісти в разі появи янголів Смерті. Віруючих вони не зачіпають, але над невірними знущаються доти, доки призначив Алах за їх гріхи. В угодний для себе час Алах знищить все існуюче на Землі, воскресить всіх мертвих, щоби вершити свій Суд над людьми. Грішників (до них відносяться всі невірні та грішники-мусульмани) він вкине до Пекла, а всі вірні-праведники Алаха
отримають блаженство у райських садах.
Варіанти відношення до Смерті у різних релігіях відрізняються суттєво, але суть залишається незмінною: Смерть – це не зникнення, а лише драматичний (для більшості людей) рубіж на Шляху до нового Життя, це лише зміна способу, яким проявляється наша Свідомість. Смерть є природним процесом, який проходить за встановленими, ясними та очевидними Законами.
В родоплеменних релігіях Життя Душі після Смерті людини уявлялося продовженням земного Життя, а деякі народи, наприклад, древні юдеї, у ІІ столітті до н.е. ще зовсім не мали уяви про “безсмертну Душу”. У сучасному протистантизмі відомі напрямки (адвентизм, єговизм), які формально заперечують безсмертя Душі, але признають безсмертя тіла. Але всі без винятку релігії зберігають вчення про надприродне продовження існування “особистості”, тобто Життя після Смерті, яке пов”язане з Ідеєю “загробного воздаяння”.
Більшість поховальних обрядів різних народів без сумнівів вказують на те, що їх учасники сприймають мертвих як все ще живих. Навіть часто приймають запобіжні міри, щоб убезпечити себе від тих, кого вони хоронять. Поховальний обряд має забезпечити спокій обох сторін, що розлучаються і упередити подальше втручання мертвих у Життя людей, що залишилися на Землі.
“Єгипетська книга мертвих”, яка була написана жерцями з долини Нілу, відноситься до найдревніших творів світової літератури. Вона створена приблизно за 4266 років до н.е. і представляє досить незвичайне зібрання молитов та приписів, яких має дотримуватися небіжчик після того, як він після Смерті попаде до “царства тіней”. Пізніші версії “Книги мертвих” були доповнені жерцями Геліополісу і викарбувані єроглифами на стінах пірамід, розташованих у Сахарі. Єгиптяни, як і більшість людей, на протязі всієї своєї історії розглядали Смерть як деяку перерву в Житті, але не як його кінець. Вони вважали, що людина ще за життя має отримати знання про таємні шляхи трансцендентного (замежового) світу, яке не дасть побутовий досвід; більше того, людина має злитися з вищим проявом цього світу – інакше неможливо отримати блаженство у загробному царстві. Для єгиптян був властивий дуалістичний підхід до загробного Життя, діапазон якого був дуже широкий: від постійного “мешкання” у своїй усипальниці – спочатку у муміфікованому тілі, а після його розкладання – у скульптурі, що відображала небіжчика, - до ”проживання” небіжчика у малюнку чи другому його зображенні на стінах усипальниці чи саркофагу (така участь відводилася, в основному, слугам, рабам та багаточисельним дружинам).
Древнєєгипетські захороніння – грандіозні піраміди фараонів – більше ніж на декілька тисячоліть старіші за “єгипетську книгу мертвих”. Древні єгиптяни з турботою готували тіла мертвих до майбутнього переходу: їх бальзамували; особисті речі, прикраси, інструменти і навіть посуд з іжею та напоями, - все це вкладалося у труну-гробницю, щоби людина після Смерті не мала ніяких проблем. Таким чином, будь-який єгиптянин після своєї Смерті ставав подібним до Осиріса і мав право розраховувати на нове Життя, а гробниця лише допомагала збереженню індивідуальності після Смерті. Замітимо, що “активне безсмертя” було привілеєм тільки фараонів і для того, щоб його набути, треба було перестати бути людиною. Композиція посмертного Життя ясніше всього окреслена у “Книзі Амдуат”, яка відображає ідею загробного воздаяння, широко відому цінителям єгипетської культури з опису “психостазії” (зважування Душі) на суді у Осиріса. Але це всього один з аспектів “книг загробного світу”. Головним є інше – ототожнювання небіжчика з Великим Богом у Його різних іпостасях (РА, Осиріс) і тверде знання імен богів та демонів Тонкого Світу.
Ідея активного загробного існування людини після Смерті знаходить відповідність у спорідненому пам”ятнику світової культури – тибетській “Книзі Мертвих” (Бардьо-тьодол). Тибетці, як і єгиптяни, за всих часів твердо знають, що Душа людини вічна, що точно так як і ми знімаємо одяг з себе на ніч, так і наша Душа звільняється від тіла не тільки під час сну, але і в час так званої Смерті.
“Тибетська книга мертвих” відображає Життя після Смерті як предмет вірування східних народів ще за вісім століть до н.е. Цей твір вчить “мистецтву помирання” і вміщує справжні описи різних станів Душі небіжчика після фізичної Смерті. В ній також детально описані (на рівні уявлень того часу) всі стадії Смерті та інші мандрівки Душі. Відповідно до цього літературного пам”ятника Тибету, після Смерті людина з”ясовує, що його тіло залишено на землі і замінене на інше, “сяюче тіло”, яке має властивість без перешкод проходити крізь предмети та стіни, миттєво пересуватися на будь-які відстані, а також має інші чудесні властивості. В цьому новому стані всі почуття вільної Душі значно загострені і підсилені, а зустріч з іншою духовною істотою чи з “ясним світлом” викликає відчуття задоволення та повного спокою. Тим не менше, небіжчика судять і виносять вирок про подальшу його долю, і яка вона буде доброю чи ні, це залежить віж справ, які людина чинила за своє Життя.
Для тибетців вмерти, без сумніву, означає народитися знову в іншому Житті. Деякі з тибетських лам, наприклад, перед тим як вмерти, дуже детально описують своїм учням ознаки та обставини їх майбутнього втілення, за якими учні зможуть розпізнати і прийняти їх у новому Житті і з новими рисами. Як правило, це завжди підтверджується на практиці: діти, які були вибрані ламами за вказаними ознаками у якості нового втілення їх померлого вчителя, дуже рано починають виявляти неординарні езотеричні здібності, пам”ятають деталі та нюанси їх попереднього втілення, імена учнів, предмети та речі, що їм подобалися у попередньому Житті. Таким чином, для тибетців, як і для православних українців, проблеми відносно реальності майбутнього посмертного існування людини не існує: те, що ми називаємо словом “Смерть”, є лише зміна у способі Життя чи Свідомості і ні в якому випадку не є кінцем.
Вавілоняни також мали уяву про загробне існування. Вони вірили у воскресіння мертвих, в суд та воздаяння, тому ховали своїх мерців з посудиною, наповненою іжею та напоями. Чоловіків ховали зі зброєю та інструментами їх ремесла, а жінок – з прикрасами, косметикою, гребенями та предметами побуту.
Перси вірили, що коли Душа залишає тіло, вона проходить над Місцем Зборів, де на протязі трьох днів духи добра та зла борються за володіння Душею небіжчика. Якщо перемагають духи добра, Душа з піснями проходить до корабля, а в протилежному випадку – в чорну безодню “Темного Царства”.
Древні греки також вірили, що Смерть є тільки фізичним кінцем людини, його ж Душа залишається безсмертною. Але “активно безсмертними” залишаються тільки боги та герої-напівбоги, які заслужили безсмертя подвигами тіла та Духу (Геракл і Орфей, Кастор і Полукс, та ін.) Орфізм, який з”явився у VI столітті до н.е. з його спокутуванням спадкового гріха також стверджував тезу про безсмертя Душ, але вже з більшою долею песимізму. Орфіки, як між іншим і піфагорійці, вважали, що абсолютно всі люди несуть покарання за першородний гріх Титанів, які розірвали та зкуштували м”ясо немовляти Дионіса. Але ж вони також стверджували, що люди мають до цього досить спірне відношення, тому що вони є третьою генерацією на Землі і створені з пороху, у який перетворилися Титани, яких Зевс зпопелив своїми блискавками. У відповідності з поглядами орфіків, боротьба людини за безсмертя – це боротьба за звільнення Душі від тілесних пут, що досягається за допомогою різних містерій, кінцевою метою яких було досягнення Катарсиса – повного очищення від мук земного втілення і повернення назад на свою справжню духовну батьківщину.
В античні часи про Життя після Смерті писало багато філософів, лікарів, поетів, вчених, таких як Гален, Диодор Сицилійський, Іполит Римський, Геродот, Гермій, Плотин, Пиндар, Аристотель та багато інших. Так, Платон учив, що у момент Смерті Душа відділяється та існує надалі незалежно від мертвого тіла, і що вона зустрічається та розмовляє з іншими Душами, як правило, родичами та друзями.
У своєму трактаті “Держава” Платон описав, як грецький солдат Ер, який загинув у битві, бачив своє власне тіло, котре приготували до спалення на поховальному вогнищі. Він чітко усвідомлював свою Душу, коли вона вже вийшла із тіла. Потім він побачив себе у місті, де знаходилося провалля, що вело від землі до майбутнього Життя. У цьму проваллі Душі всіх небіжчиків після перших переглядин їх земних справ, скоєних за Життя, зазнавали божественними сутностями допиту та суду. Одні з Душ зустрічав промінь Світла, який висвітлював шлях на Небеса, тоді як інші відправлялися до Пекла. Ер наразі не був засуджений, а був відправлений назад у своє фізичне тіло. Він раптово прийшов до тями на незапаленому вогнищі і тому зміг залишити нащадкам своє дивне оповідання. За цим оповіданням Платон говорить: “Ось чому я раджу дійсно дотримуватися вишнього шляху навіть з останніх сил і дотримуватися справедливості та доброчинності, ніколи не забуваючи того, що душа безсмертна і має властивість переносити як добро, так і зло”.
Вся історія людської Думки є пошуком відповіді на питання: чи є людське тіло простим сполученням молекул речовини, а чи може людина існує як дещо реальне? Наука у цьому питанні завжди дотримувалася першої позиції. “Діалектика живого, - говорить догмат теоретичної біології, - полягає у тому, що біосфера безсмертна, а індивід смертний”. Лише тільки в останній час в цьому питанні з”явилися тенденції позитивних змін (див. Роботи Р. Моуді, Е. Кюблера-Роса, Е. Вамбаха, Д. Стівенсона та ін.). Але у філософському та світосприймальному плані проблема особистого безсмертя давно цікавила вчених. Їй присвячували свої роботи такі крупні представники нашого космізму, як В.І.Вернадський, О.Л.Чижевський, К.Е.Циолковський, М.А.Бердяєв, В.С.Соловйов та ін.
Уже в глибоку давнину люди намагалися подолати обмеженість свого тіла, знаходячи дещо, що не було їх тілесною оболонкою, хоча дуже було схоже на неї, дещо досконаліше, закінченіше і нетлінне навіть коли фізичне тіло зітліло.
На загал, сучасна людина представляє собою вироджену форму її справжньої суті, того, чим вона колись була. Саме це є сенсом юдейської історії про гріхопадіння Адама, ця ж сама Ідея знову виникає у індійських священних книгах Відах у вигляді мрії про Золотий Вік, який індуси називають Віком Істини, коли людина не могла вмерти, поки сама того б не побажала, коли вона могла не розлучатися зі своїм тілом стільки, скільки сама хотіла, коли Розум її був чистим та сильним. Не було в цьму віці ні зла, ні страждань, теперешні ж часи є лише страшними спотвореннями бувшої людської досконалості.
Але сучасна наука категорично проти такого підходу, постійно відстоюючи тезу, що людина є результатом Еволюції від нижчих форм життя до її вищих форм. Замітимо, що індійські Віди має багато свідоцтв, які можуть примирити обидві точки зору. У відповідності з Відичною філософією, весь розвиток проходить циклічно, хвилеподібно, - під”йоми ідуть за спадами і навпаки. Еволюція неминуче припускає інволюцію також; з нічого неможливо щось виробити.
Мають місце постійні суперечки про те, чи є комбінація Матерії, яка називається тілом, причиною прояву Енергії, що називається Духом, Думкою і т.д., і чи ці останні роблять тіло явним? Всі релігії доводять, що Енергія Божественної Думки проявляється в людському тілі, але не навпаки. Стверджувати, що Енергія, котра зветься Душою, є похідною від комбінації молекул тіла, - означає “ставити воза попереду коня”. Тонка Енергія не може еволюціонувати з грубої Матерії. Досить легко довести, що твердість, міцність чи будь яка якість Матерії є лише результатом руху всіх її частинок. Так, прискорення колоподібного руху рідини зробе її твердим тілом; маса повітря, закрученого в потужний вихор, також надасть йому властивості твердого тіла, що у контакті з іншими тілами може зруйнувати їх, і т.д. Що ж до філософії Життя та Смерті, яка відображається у всіх обрядах поховання мерців, то вона скрізь і завжди виходила з переконання, що сама по собі Смерть не є кінцем, а є тільки переходом до нового стану, як наступної фази розвитку людини.
Перший висновок, який напрошується сам по собі з приведеної інформації такий: безсмертя реалізується не в одній, а в декількох формах. Тут може мати місце необмежене продовження Життя людини, його повторне народження чи вічне існування мертвого у формі польової енергетичної структури (чи вірніше, енерго-інформаційного поля), сучасних назв якої є дуже багато, але ми дотримуємося традиційних – Душа та Дух.
Наука про смерть – це дуже молода наука, але вона вже принесла Світу нове розуміння процесу помирання і самої Смерті. Науково вже підтверджено, що після Смерті якась частина особистості переходить у нові умови Реальності і продовжує своє самостійне та свідоме існування. Також науково доказано, що центр Свідомості , який існував у людини до його Смерті, не припиняє своєї діяльності і після неї, зберігаючи досвід Свідомості аналогічно тому, як це трапляється зразу за пробудженням людини після глибокого і довгого сну.
І все ж таки: хто був “сліпий” у цьому питанні за Життя, той залишиться таким же сліпим і невігласом і після своєї Смерті. Смерть не зможе нічого добавити до того, що Свідомість людини змогла накопичити під час процесу засвоєння нею досвіду даного Життя. Де, в яких вібраціях (коливаннях) більше всього перебувала Думка людини під час її Життя, там і буде перебувати Душа людини після скидання з себе свого фізичного тіла.
Проблема Смерті, яка має бути для людства основною проблемою, нажаль, завжди була дуже погано поставлена. Навіть саме слово “Смерть” слугує етикеткою для визначення двох різних уявлень, що також викликає велику незрозумілість. Є дві окремі концепції, що постійно плутаються під терміном “Смерть”: концепція трансформації та концепція знищення. У розумінні більшості людей Життя і Смерть – це два вічних ворога, які постійно ворогують між собою. Для багатьох поняття “Життя” уявляється як Добро, а поняття “Смерть” уявляється як Зло, але вони і уяви не мають, що істота, яку вони сприймають за мертву, просто знаходиться у стані іншої форми Життя. Цю нову форму Життя створює процес розкладу.
Все існуюче, створюється коливаннями визначеної частоти та амплітуди. Все, що існує у цьому Світі, створено з атомів та молекул, що постійно рухаються. Найменша піщинка, травинка, чи капля води складається з молекул, що постійно рухаються. Людина видима – це маса молекул різного типу, які рухаються з визначеною для своєї Матерії швидкістю. Коли ж людина, завдячуючи наявності в собі енергетичних складових, що належать вищим Планам Буття, переходе на автономне існування та діяльність своєї Свідомості у цих Планах, тоді вона втрачає видимість, а потім поступово і саму можливість свого активного існування на попередньому Плані.
Людина боїться Смерті, вона як у судомах чіпляється за Життя, але, разом з тим, немає такої людини, яка б у куточках своєї Душі не носила б таємної віри в своє безсмертя та таємну надію на вічне Життя ТОГО, ЩО залишається після неї, коли вона помре. Як більший рівень досягла у своєму розвитку людина, як вища її Свідомість, так і її віра в Любов та Добро стає твердіша, а знання про власне незнищення міцніше та обгрунтованіше. Озираючись на досвід свого власного Життя, розумна людина побачить, що Смерть є Життя, не кінець його, а лише наступний перевал, за яким обов”язково почнеться нове Життя, - може навіть краще, а може і гірше.
Все, абсолютно все змінюється у більйонах Всесвітів, що утворюють Тіло Всевишнєго, Тіло Бога-Творця, все, крім Закону, який установлює Вічність Утвореного крізь зміну, що визначає Еволюцію всього, що служить Безсмертю Творчого Духу. Всякий прояв Життя неминуче рухається до своєї Смерті, яка, ні, не дає початок новому Життю, але сама є лише продовженням постійного Існування Свідомості.
Все, що існує зараз, Сьогодні, і все, що буде Завтра, - буде іншим, другим, у нових формах та у нових справах, у новій Свідомості та у новому Житті, - але завжди залишається у своєму новому Завтра також і всим тим, чим було Вчора. Життя та Смерть – це лише дві сторони Єдиної Безсмертної Реальності, яка є Всевишній Бог– Творець.
Закон Еволюції кожного типу Свідомості, втілюваної особи у фізичне тіло, направляє, у відповідності з “програмою втілення”, Долю кожного з нас до найвищої та усвідомлюваної мети. Тому кожний такий цикл Душі розписаний поетапно, де Народженню та Смерті, як найвідповідальнішим та найважливішим віхам, відводяться особливі місця. Народження та Смерть – лише пункти, якими весь час рухається Душа то Туди, то Назад.
Якщо людина навчиться самостійно відслідковувати одне за одним свої минулі Життя, вона отримає впевненість в тому, що ЦИЙ НОВИЙ СТАН ніяк не можна назвати знищенням, тому що за своєю насиченістю посмертне існування ніяк не гірше за теперішнє, а навіть багато в чому перевершує його. Істинне Життя Душі може виникнути лише із Смерті, яка створена тільки для того, щоби звільняти Душу від навантаження фізичного втілення, подібне до того, як чуйна матуся допомагає своїй дитині зняти верхній одяг перед тим, як укласти її у тепле ліжечко.
Ми інколи говоримо: “обличчя Смерті”, “подивитися Смерті в обличчя”.... Але Смерть не має персонифікації, особистості. Насправді, вона у визначені життєві моменти сприймається нами як деяка присутність чогось невизначеного і дуже важливого для нас особисто. Можна, правда, сказати, що Смерть ніщо, але й можна сказати, що Смерть – це все; вона завжди приходить до нас у тому вигляді, в якому ми її зоображаємо, і стає для нас тим, що ми самі хочемо в ній бачити... Кожен бачить Смерть по-своєму: для когось вона беззуба бабця з порожніми чорними очима, а комусь вона чуйна фея, яка звільняє вас від мук та страждань та відчиняє дорогу у новий Світ. Людина сама ще за своє Життя створює образ власної Смерті.
У нашому видимому Світі ми ніколи не відмічаємо нічого, крім трансформацій. Смерть – це перетворювачка Єдиного Життя в області різноманітності її Форм. Тільки здається що вона щось знищує у визначеному Плані: насправді вона тільки трансформує цінності цього Плану. Як вдало сказав індійський Майстер Ошо: “Смерть це не спалювання старих грошей без друкування нових, це, швидше, переплавка одних монет у другі”. Щоб дієвіше змалювати собі процес, який ми називаємо “Смерттю”, давайте попробуємо розібратися у тому, що таке є Життя, тому що межа між цими двома поняттями насправді не є очевидною, як це може здатися декому.
Будда казав: “Якщо я зможу з”ясувати що таке Смерть, тільки тоді я зможу з”ясувати що ж таке Життя. І якщо я зможу знати що таке і Життя, і Смерть, тоді існує можливість, що я переступлю через них обох і узнаю дещо, що знаходиться за межами Життя та Смерті, за межами і того, і другого”.
Як краще людина хоче пізнати глибину речей, щоб самопізнати самого себе, своє вище “Я”, так більше вона починає знаходити різнобарв”я та стабільності серед коловороту часу, розуміючи, що у Світі все рухається, вічно існує та змінюється, що потужні хвилі, які безупину котять Океан всесвітнього Життя, нічого не знищують з того, що має тенденцію до Еволюції. Світ, який будь-хто бачить у цей час, є лише нерухома Форма, яка збережена миттевістю Істиного Світу, що вічно рухається та вічно живе, що ніби Океан, для свого тимчасового обмеження сам собі створює береги, щоб зразу зруйнувати та створити нові, якщо для цього буде причина чи необхідність. Світ – це відображення Єдиного Бога у Самому Собі. Світ істиний – це всесвітньо необмежений, єдиний, цілісний і неподільний Бог, Який в кожну мить гаптує вічно змінний візерунок Своєї зовнішності, - той Океан Світів, у якому ми з вами живемо та розвиваємося. Все в цьому Океані вічне та істине, бо походить від Бога – Непорушної Сутності; і все в цьому Океані минуще, бо заховане в деяку, хай навіть найтонкішу, Форму, яка завжди є Ілюзія, - яка скрізь різна і під зовнішнім своїм змінним виглядом зберігає розлите в ній Єдине.
Ілюзія – це лише покрів, який вічно скидається та вічно відновлюється, це “лушпиння, що в абстрактну мить Свідомості облягає істинну та вічну Природу”. Ні одна Форма не існує вічно, тому що її немає: мить тому вона була не та, що зараз, і в наступну мить вона знову буде іншою. Форма існує лише одну мить, яка розділяє минуле та майбутнє. Але хіба є мить? Ні минулого, ні майбутнього не існує, тому мить – це межа між двома ніщо.
Духовній людині відкриті правила Космічної Гри, в якій він відчуває себе свідомим елементом і знає, що Смерть – не згасання чи зникнення, а лише довгоочікуваний період відпочинку, що може бути чи довгим, чи коротким, залежно від того, яке місце ти зумів посісти у цій грі. Людина настільки смертна, наскільки Дух її зайнятий метушнею минущого; і настільки безсмертна, наскільки її Дух вартий узріти Вічність, бо віна божественна. А божественна віна настільки, наскільки усвідомлює божественну Природу Духа, що знаходиться та потенційно належить його Духові. Вічне лише тільки те, що у самому собі несе своє безсмертя. Кожен з нас вічний, властний та живий настільки, наскільки він зв”язаний з Всевишнім – Богом Єдиним.
Все конкретне, поодиноке, все визначене, нерухоме, все зовнішнє і сама Форма – все є смертним і людина з одного втілення в друге не має про це згадки. І тому, якщо вона підсилюючи свою власну Ілюзію, прийнявши Форму за Зміст, за свою справжню Сутність, якщо вона шукаючи свою тінь пройшла мимо Божественного Світла, то і в її посмерті тьма буде справою її Душі.
Насправді, Смерть – це виродження в Часі та Просторі, що є наслідком тенденції Матерії-Духу до ізоляції у той час, поки вона знаходиться у проявленому стані. Лише завдячуючи твердому зусиллю нашого Планетарного Бога, утримуються на Землі всі складові її Форми і зберігається будь-який аспект Життя, як інтегруючого фактору формобудування, а також видаляється неураженою після так званої “Смерті” наша життєва Свідомість чи Душа у кінці циклу її прояву на Фізичному Плані.
Лише у випадку, коли Дух людини полум”янів, якщо він жадав Істини, рвався у вишину світозарної Вічності, якщо її Душа купалася у променях духовного тепла і незрівнянного Кохання, - тоді людині суджено увійти у Заповітну Область Світла у всеозброєнні безсмертя, у вседосконалості духовної Любові, чиє ім”я – Гармонія Розуму.
Смерть та обмеження – це два синоніма. Коли свідомість людини повністю зфокусована на своїй фізичній формі та ототожнена з нею, тоді для її звільнення від Життя приходить Смерть у своїй формі. Коли ж у процесі Еволюції людина починає більше розуміти, що вона не є лише форма, тоді її Свідомість поступово переходить в область трансцендентного та абстрактного, де все більше фокусується не на формі, а на своїй власній Божественній Суті. Тоді Смерть для неї означає тільки Звільнення від принципу її обмеження.
Життя має багато більше сенсу, ніж думають ті, хто вважає його вмістилищем болю, насилля та Смерті.
Життя – це безцінний дарунок; завдячуючи йому, ми можемо приймати участь у діяльності та гармонічному розвитку Великого Космосу, в якому ми живемо і в якому кожна річ, видима чи невидима, є його невід”ємною частиною.
Життя – це незнищенна потреба великої Любові, це бажання існувати, творити та створювати прекрасне, потреба проявляти себе і свої здібності, виробляти та народжувати, пізнавати тимчасове, ідучи через нього до вічного, до вершини Існування, до Божественного споглядання.
Життя – це прекрасне відчуття пізнання, це можливість експериментувати, це ще один крок безсмертного Духа на довгому шляху, що веде до абсолютної сублімації Матерії.
Життя – це плід Любові, яка народжує Любов, це непорушна лімфа, яка виробляє Світло, відроджує будь-яку річ, що живе у злагоді з Великим Творцем Космосу – Всевишнім Богом.
Пізнати цю велику Істину означає любити і поважати дане Ним Життя і зробити його щасливим та вільним.
Пошук сенсу Життя є обов”язковим атрибутом самого Життя. Він виникає серед його конфліктів, щоби вирішувати та направляти його шлях. Через пошук сенсу Життя саме Життя створює себе. Через Життя людини Світ приходить до самопізнання і самоперетворення. Як буде опановано сенс Життя, так воно і буде прожите.
Життя не може бути опановане без його внутрішнього заперечення – Смерті. Всяке визначення пропонує заперечення. Запереченням Життя є Смерть. Думаючи про один бік Буття, необхідно в той же час мати на увазі другий його бік.
Факт Смерті за визначенням департаменту статистики Життя при ООН має місце тоді, коли є “остаточна зупинка всіх життєвих функцій організму”, з чим ми не можемо погодитися. Таке визначення є некоректним навіть з точки зору біолога, який припускає, що Смерть невіддільна від Життя.
Смерть виступає як найважливіша частина навіть юного Життя. І в той же час про неї вперто мовчать, що навіть не зустріти цього слова в термінологічному показчику посібника із загальної біології. На питання, що є Смерть, більшість біологів дасть відповідь: Смерть – це відсутність Життя. Смерть – це є стан рівноваги Космосу, природного стану, до якого прямує будь-яке Життя, якщо його відпустити напризволяще.
Грецьке та німецьке слово, що означає “Життя”, виражає цю властивість точніше, ніж англійське, тому що включає в себе зміст “збереження”, “продовження”. Життя вдало описується ними як “додаткова” якість, і з логічної точки зору саме воно заслуговує на негативне визначення – “відсутність Смерті”.
Смерть є щось таке, у що вірять всі люди без винятку. Всякий знає, що вона рано чи пізно прийде. Смерть – один з небагатьох незаперечних фактів нашого існування, з питання якого немає ні сперечальників, ні невігласів.
Зазвичай, Смерть людини – це Знак того, що Душа вичерпала надані їй можливості для власного прогресу за визначених умов та у визначеному тілі і що їй необхідно деякий час для освоєння та закріплення отриманого в даному Житті і за даних обставин досвіду. Смерть – це запрошення Душі на відпочинок, щоб зміцнитися і набратися сил для подальшого руху на Шляху Еволюції.
Душа у хвилини Смерті випробовує те, що випробовує і приймаючий Посвячення у Сокровенні Таїни: спочатку це блукання навмання, кривий шлях, тривожна і здається безмежно довга хода у темряві. Перед останньою хвилиною страх досягає крайнього рівня, що спричиняє появу гусячої шкіри, холодного поту, невимовного жаху та тремтіння у всьому тілі. Аж ось перед очима помираючого простягається чарівне біле Світло.
Думка веде людину як за Життя, так і після її Смерті. Вона може звільнити її для високого духовного злету в сяючу височінь, але вона може також зробити її рабом забобону чи ганебної пристрасті. Наприклад, Душа скупого та скнари після фізичної Смерті залишається прикованою, ніби пес на ланцюгу, до своїх захованих скарбів. Щоденно на протязі всього свого Життя, думаючи тільки про збільшення свого багатства, він кував для себе цей невидимий ланцюг, який після Смерті не зникає, а стає ще міцнішим.
Якщо в години наближення Смерті ви відчуваєте, що ніколи не можете бути зруйновані, що ніщо в Житті не може похитати вашу впевненість у тому, що ви є суть Життя, то відійдуть усі печалі, страх і сама Смерть стане не страшним кінцем земного існування, а лише важливим результатом наступного етапу на вашому Шляху.
У земному Житті не буває іншого, досить значущого моменту, хіба що Народження. Кидається в очі, що людини не дуже хоче займатися саме початком та кінцем свого земного Буття, прагнучи в той же час надати глибоке значення всім іншим подіям, у тому числі і різним дріб”язкам. Але ж Смерть та Народження так щільно пов”язані між собою саме тому, що одне є наслідком іншого. Ми вперше знайомимося зі Смерттю у момент народження. Мало кому з людей вдається пережити таку небезпечну та страшну мандрівку, яку він мав під час проходу десятисантиметрових родових шляхів. У цей час відчуття, що виникають у Свідомості дитини, нагадують різні стадії Смерті. Коли починаються пологи і матка починає виштовхувати дитину з теплого, насиженого та безпечного сховища, дитина природно чинить опір. Але на зміну початковому опору і запереченню народження, має прийти покора дитини перед постійним тиском матки. Дитина може досить суттєво полегшити пологи тільки коли розслабиться, впавши у стан відчуженості. В цей час ми насправді усвідомлюємо що саме з нами коїться. Спільним для актів народження та Смерті є факт розділення. У момент народження дитина вперше відривається від матері, а із зростанням цей стан збільшується і стає ще більшим.
Життя – це як ворота, з одного боку вхід, з другого вихід. Народження – це вхід, Смерть – це вихід, і навпаки. Це як дихання; дихання, що направлено всередину називається вдихом, дихання з середини – видихом. Смерть – це видих, народження – це вдих. Але все це є та ж Життєва Енергія, та ж хвиля.
Ми всіми методами показуємо вам, що Смерть є лише зміна, що звільнює Душу від найважчого її ланцюга; що Смерть – це лише народження у широке Життя, повернення після короткого вигнання на землю у істину оселю Душі, перехід із темниці до свободи чистого повітря; що Смерті немає, є тільки зміна у формах та умовах Існування Духу.
Стан, що називають “Життя” та стан, що називають “Смерть”- одне і те ж; є Життя після Смерті і це Життя має право на існування. Немає нічого найприроднішого у житті, як Смерть, і ніщо не може бути шкідлівим та даремним. Це настільки очевидно, що треба бути зовсім непристосованим до Життя, щоб цього не розуміти. Смерть – це повернення додому, повернення до джерела, туди, звідки ми прийшли: чергова мандрівка Духа закінчена. Життя – це як мандри до іншої країни, ми у ній побували, а тепер повертаймося назад додому... Смерть – це зовсім не “Смерть”, а новий початок. Запам”ятайте, - Смерть є найбільша з земних Ілюзій. Просвітлена людина ніколи не вмирає. Вона знає, що вже померла і знає, що Смерті немає. Нехай зовні все змінюється і стає іншим, але всередині Сутність людини залишається сталою. Та ж хвороба і те ж здоров”я.
Будгагхоша говорив: “Той, хто не має ясного розуміння смерті, хто не усвідомив глибинний сенс того факту, що смерть завжди і скрізь є розклад груп складових, приходить до невірних висновків, як наприклад: “жива істота вмирає і перероджується в новому тілі”... Той, хто не має ясного розуміння про переродження, хто не усвідомив той факт, що поява складових завжди і скрізь зумовлює переродження, також приходить до невірних висновків, наприклад: “жива істота народжена і отримала нове тіло”.
Народження – це не якийсь окремий момент Життя кожної істоти, не тільки фізиологічний процес запліднення та народження, його можна поправу розглядати як справжній початок нового Життя на Фізичному Плані, ніж сам момент народження. Народження веде до Смерті, а Смерть передує народженню. Кожний момент – це Смерть і народження. Смерть знаходиться на службі у народження. Це один процес, який розглядається з двох різних кутів зору. Життя обох сторін оточене Смерттю.
В людині Смерть і народження не протилежні, а як два крила птиці, доповнюють і допомагають один одному. Смерть просто допомагає статися народженню. Вона постійно очищує площадку так, щоби минуле припинилося, а майбутнє могло статися. Смерть є як початок, так і кінець, а Життя лише Ілюзія в проміжку між двома Смертями, прохід, що з”єднує одну Смерть з іншою.
Народження – це запліднення, зародження, яке безупинно викликається за допомогою відчуттів, що зумовлюють появу та прояви усіх сукупностей Існування, це визначена домінанта у сфері відчуттів, безупинна матеріалізація і нові кармічні пути. Ми саме тому маємо помирати, що колись захотіли народитися (за змістом: КОАГУЛЮВАТИСЯ, проявитися на Фізичному Плані). Людина не вмирає; просто Сутність, Дух, що мешкає в ній, звільнюється від фізичного тіла, яке йому було необхідне для продуктивної “роботи” у отруйному середовищі помешкання, як, наприклад, скафандр космонавта.
Смерть – це не тільки визначений момент Життя, але і найнеобхідніший елемент самого Життя. Смерть – це розкладання, припинення, безупинні зміни психічних, ментальних та фізичних елементів чи сукупностей, що складають Буття.
Спеціалісти з молекулярної біології володіють зараз витонченими засобами молекулярного зору і з кожним збільшенням їх зорової сили стає очевидніше, що між “живою” та “мертвою” Матерією немає принципово непереборного розмежування. Життя безперервне та вічне, народження та Смерть – лише епізоди у ньому. Воно не починається народженням і не закінчується Смерттю.
Життя використовує народження і Смерть так, як ви використовуєте ваш дві ноги, як птиця - два крила. Життя – це і не те і не друге, не народження і не Смерть. Воно між ними обома. І у кожний момент, коли ви помираєте, ви народжуєтеся знову.
Між цими постійними Смертями та народженнями, між ними двома є проміжок, що і є Життя. Світ, у якому ви знаходитеся, є дещо миттєве. Це краплинка роси на кінчику травинки. У будь-якиий момент: подих вітру, - і крапля падає, зникаючи назавжди. Життя – це крапля, що зкочується з травинки і у будь-який момент може зникнути. Це не те, що станеться колись, у майбутньому: ось прийде якийсь день і ви помрете. Не намагайтеся себе одурити.
Народження, старіння та Смерть – це прояви всеохоплюючих законів індивідуального Життя. Це можливо зрозуміти тільки в результаті внутрішнього, глибинного погляду на космічну послідовність всіх попередніх форм свого існування в процесі глибокої Медитації, коли спочатку одне Життя, потім друге, потім десяте, соте, попередні Життя проходять безперервним ланцюгом народжень та Смертей перед оком Пам”яті Духа.
Пізнати дерево можна за його плодами, тому ваше Дерево Життя не може називатися Життям, тому що його плодом є Смерть. Але якщо на вашому Дереві Життя ростуть тільки плоди Смерті, то дерево вас обманює. Якщо дерево дає конкретний плід, то це показує, що цей плід і був його сіменем; у протилежному випадку цей плід не цього дерева.
Якщо Життя своїми плодами має Смерть, то Смерть і має бути його сіменем.
Якщо ви думаєте, що народження є початок, то ви помиляєтесь. Перед цим народженням ви вже помирали багато разів у інших Життях. Остання Смерть була сіменем цього народження, а потім знову наступна Смерть буде плодом, який стане сіменем для наступного народження.
Істине Життя Душі може виникнути лише із Смерті, яка створена тільки для того, щоб звільняти Душу від тягаря фізичного втілення, що подібне до того, як чуйна матір допомагає дитині зняти верхній одяг перед тим, як укласти її у тепле ліжечко.
Ми постійно помираємо і постійно народжуємося. Людина має помирати у кожний момент і має бути готова відроджуватися знову та знову. Ви помираєте з першого свого дня появи на світ. Перший ваш подих вже був подихом до Смерті. Просто, для того, щоб вам повністю померти, ви маєте чекати сімдесят, дев”яносто років, але помираєте ви кожну мить.
Ви помираєте у кожну мить і народжуєтеся у кожну мить. В іншому випадку, як ви можете продовжувати помирати? Одномоментно ви вмерли і нічого не залишилося. Тоді хто ж вмирає знову? Медитація дозволяє побачити, як зникають та знову виникають істоти, низькі та благородні, не красиві та вродливі, щасливі та нещасні, як вони відходили та поверталися до цього Життя у відповідності до своїх діянь, поки не стали тими, ким стали ви до цієї миті вашого (та їх також) Життя.
Одне наше Життя – це річка, що має за джерело - Народження, а за гирло – Смерть. Оскільки Народження та Смерть – лише послідовні двері з одного Життя в інше, то потік причинно-пов”язаних процесів кожного втілення є посередником, об”єднуючим різні Життя людини. Фактично, кожний момент є переходом до нової форми Життя, оскільки в кожну мить дещо старе стає минулим, а дещо нове з”являється чи народжується.
Порівняння потоку Свідомості з річкою є відповідним тому, що обидва вони – і річка, і Свідомість – зовні здаються незмінними та цілісними, хоча їх складові елементи постійно змінюються. Річка, яку я бачу зараз, вже зовсім не та, що я бачив хвилину назад, тому що ні одної краплі попереднього потоку не залишилося у цьому місці. Не кажучи вже про її зміни на всьому шляху плину – в її джерелах, середній течії та гирлі.
Таким чином, немає ідентичності ні у її просторовому прояві, ні у її тимчасовому. Хоча не виникає ніякого сумніву щодо відносного існування річки та її “реальності”. Але це не можна розуміти як реальність у матеріальному cенсі.
Це все – є відношення матеріального, тимчасового та просторового характеру, що існують серед безупинно змінних компонентів, які і формують постійний елемент – річку. Точно так створюється Ілюзія “реально” існуючої, “незмінної” особистості. Наш інтелект ділить всі переживання нашого Життя на чисельні частинки “моментів”, “періодів” чи психічних “станів”, що його цікавлять і створює з них той Фізичний Світ, який нам здається абсолютно реальним до тих пір, поки не підпаде у нашій Свідомості під новий критичний аналіз.
Таким чином, наш “реальний світ” є не що інакше, як результат виборної активності кожного з нас. Наша Свідомість подібна до кінокамери, працює з визначеним кроком, фіксуючи моментальні кадри через визначені інтервали часу. Все, що діється швидше цього “кроку”, чи не піддається його фіксації і залишається “непоміченим” нами, чи зливається у загальну картину Життя, створюючи нашу чисто суб”єктивну думку про нього.
Це те ж, що діється під час нашого сприйняття безперервних штормів вібрацій, що ми називаємо “час”, “звук”, “світло” і т.д. Якщо якимсь чином змінити плин Часу, то послідовність “моментальних знімків”нашої Свідомості також зміниться, в результаті чого “реальна картина нашого Світу” буде виглядати інакше, ніж зараз.
Світ є виключно процес дії, в якому немає ні застоїв, ні обмежень, і в якому ніщо не існує само по собі чи окремо у самому собі. Не існує нічого постійного. Замість “світу мертвих речей” існує живий Космос, який знаходить свою подобу у Свідомості кожного з нас і свій фокус у кожному атомі, точно так, як і кожна мить має у собі безмежність Часу.
У “Дгамападі” сказано: “Всі явища зумовлені Свідомістю і управляються та творяться Свідомістю”. Світ – це лише те, що навіюється як світ у нашій Свідомості. Саме тому і Життя, і Смерть – це дві найбільші Ілюзії у незкінченному Існуванні Духу. Ілюзія Смерті існує тому, що ви прив”язуєтеся до іншої Ілюзії – Життя.
Вічність, безсмертя і повнота знаходяться не десь далеко у Всесвіті, а всередині нас самих. Але вони недосяжні для нас до того часу, поки ми не відмовимося від фантасмагорії оточуючого Світу та Ілюзій, створених нашим маленьким окремим “его”.
Будда говорив: Істинно говорю я вам, що всередині цього тіла, хоча воно і смертне і не велике на зріст, але усвідомлює і наділене розумом, знаходиться світ, і зростання його, і зменшення його, і шлях, що веде до відходу від нього”.
Наш людський Світ є лише окремим випадком серед інших незліченних Світів, які представляють не що інше, як незліченні Ілюзії нашої власної Свідомості, у якій всі вони існують як можливість нашого досвіду. Коли ж людина починає усвідомлювати ілюзорність свого власного Світу і відчувати свою неприв”язаність до нього, розуміючи, що живе у Світі, що відповідає “ритму” його Свідомості, тоді вона робить перший крок до Звільнення від цієї примари і значно підвищує “ритм” свого Існування.
Йдеться не про протиставлення чи зміну Світу, чи про створення чогось протилежного йому та принципово новому. Ні, ми говоримо лише про усунення обмежень, які заважають нам бачити дійсність такою, якою вона є.
Істино мудрий той, хто повністю розбив усі бар”єри всередині себе, а не зовні, хто усвідомив Реальність, знову ставши її частиною і тому може впливати на неї. Його активність направлена не на самозвеличування, а на відтворення Гармонії, яка є не тільки в ньому самому, але ще і випромінюється у Безкінечність, де немає ні Смерті, ні Ілюзій, ні примар цього Світу.
Придивіться як помирає пересічна людина: вона докладає всіх зусиль щоби не померти, вона чіпляється за життя до самого кінця, вона кричить і плаче від стражданнь та страху і вся труситься. Жах переслідує її, вона пригнічена цим жахом і страхом перед неминучим – у її уяві – повне і кінцеве зникнення з поверхні Землі, до якої вона прив”язалася своїми хибними цінностями.
Подивіться як помирає просвітлена людина: вона помирає неначе іде на своє весілля. Вона помирає, ніби відправляючись у далеку прекрасну мандрівку, яку вона все життя чекала, про яку вона постійно думала. Вона знає, що помирає лише тому, що закінчився земний період її навчання. Тепер її прийняли. Вона стала зрілішою і повертається додому зі школи. Вона помирає усвідомлюючи, що Смерті немає, що і у Житті, і в Смерті є тільки Всевишній і нічого немає, крім Нього. Обличчя Смерті для Просвітленого – це обличчя Всевишнього Бога.
Смерть для пересічної людини – це боротьба. Вона віддається, але лише після боротьби всіма можливими засобами, саме тому вона відчуває поразку. Для Просвітленої людини Смерть означає те, що вона має тільки відпустити себе, тому вона чекає і чекає. Вона чекає, як чекають приходу потягу, а потім вона відходить. Вона вивчила те, що може дати це Життя. Тепер вона готова. Вона не дивиться назад. Коли потяг приходить, вона тільки входить до вагону і забуває все про світ, який покинула, тому що вона прямує у великий світ, у велике Буття – до самого Всевишнього.
Ви і народжуєтеся щомоментно; ось чому ви можете знову вмирати та знову народжуватися. Життя – це процес Життя-Смерті: одна сторона – народження, друга сторона – Смерть. Це стається щомоментно. Але ви бачите тільки половину. Подивіться, будь ласка, на речі вцілому.
Природа заповнює всі мислимі сходинки організації у проміжку між тим, що ми сприймаємо за “мертве”, і тим що нами визначається за “живе”, і ми не можемо розмежувати цей спектр так, щоб з одного боку було живе, а з другого мертве і ми могли б сказати: “Життя починається тут”. Одна Форма вашого пізнання Буття помирає лише для того, щоб ви зразу відродилися у іншій Формі; коли одна хвиля зникає, - зразу з”являється друга хвиля життя; коли одна квітка рослини засохла падає на землю, - другий бутон розкривається і рослина продовжує жити.
Життя – це зупинка Часу Вічності. Смерть – це тимчасова втрата Свідомості фізичного тіла, але це ні в якому разі не зникнення матерії. Матерія (Енергія) безсмертна, але вона не з”являється з нічого і не перетворюється у ніщо.
Прах – це також Матерія, що перейшла у нову якість. Якщо енергетика організму виробляється у матеріальній субстанції клітини біомаси, виходить, що вона також матеріальна, як і весь існуючий Світ, а це значить, що Душа вічна.
Чим би, за вашою думкою, не було ваше Життя, воно є лише частиною Смерті.
Ми часто буваємо обдурені тим: думаємо що це є Життя, а це лише Смерть, що іде своїм шляхом. Людина тільки но народилася, а уже на шляху до Смерті. Ким би вона не стала, чого б не досягла, що б не надбала – ніщо не допоможе, вона рухається у напрямку до Смерті. Життя, що неминуче пропонує Смерть, є просто прихованою Смер
Відповіді
2003.01.16 | Анатолій
Re: УРОКИ ПРАВОСЛАВ"Я- я розумію, важко сприймати, але читати.!
ТАКИ ТРЕБА. ЦЕ НАШІ УКРАЇНСЬКІ ЗНАННЯ, ЦЕ НАША ІСТОРІЯ.Анатолій
2003.01.16 | Рибалка
Re: УРОКИ ПРАВОСЛАВ"Я- я розумію, важко сприймати, але читати.!
Не зрозумів. Що відбувається після сметрі? Коли душа перероджується, після суду, очищення? А то воно є якесь незв'язане, йде мова про перехід в потойбіччя, про те, що відбувається, а про повернення нічого конкретного.2003.01.16 | Вільнодум
Re: УРОКИ ПРАВОСЛАВ"Я- відношення до смерті.!
Пане Анатолію!Це є Ваше краще ессе. Я маю на увазі форму написання, організація думки і т.д. Інші теж глибокі, але потребують деякої редакції, на мою думку, про що я напишу Вам іншим разом. Зараз про Життя і Смерть.
Я думаю, що Перенародження Духа кожна людина може бачити, якщо розкриє очі і почне дивитися і думати. Я міг би привести з мого власного життя відчуття "присутості" і "звязку" між пройдешнім і майбутнім і якраз "мого роду". Що, як сказав, кожна людина здатна відчити, якщо захоче.
Але у мене були завжди запитання, на які я не маю відповіді. Наприклад, чи є переродження-реінкарнація пряма - одна душа в одну душу, чи тут скаладніше? Бо звідкіля тоді збільшення населення землі, якщо душа-в-душу? Тобто, я думаю, наш Дух губить свою ідентичність персоналії після смерті, і "розтворюється" в "морі" Розуму або Духа Бога. Тому і не можна знайти памяті прошлого життя чітко, бо вона (память попереднього життя) має "збірний" характер. Тут ми маємо матеріальний генетичний, індивідуальний код-память і додаткову память від Духу-Розуму Бога, яка є загальнолюдською. Здатність "читати" Розум Бога дає нам перша, генетична память, яка, між іншим, має національну основу і мову.
Тут можна багато сказати. Про те, що Свідомость розвивається мовою, словом, а не навпаки. Що Християнська концепція існування людини, як індивідуума після смерті і її "відродження" колись пізніше Богом, -- не має ніякого підтверження. Якщо диспутувати, що те, про що я сказав вище не має чіткого підтверження, так Християнська версіє "відродження мертвих" не має навіть і близько подібного підтверження в порівнянні, окрім казок з Біблії.
Тобто, я хочу сказати, що після Смерті ми зникаємо повністю, як індивідуальність, і ніколи до неї в такій формі не повертаємося, але наше надбання розуму і духу за час матеріально-духовного життя нашої ІНДИВІДУАЛьНОЇ СВІДОМОСТІ продовжує жити в формі "з'єдняній" з Богом.
2003.01.16 | Володимир Б.
Re: Вільнодуму. Ти провів гарну аналітику в Про що вчив Ісус
Не в приклад Анатолію. В нього якийсь хаос в голові.Хоч би почитав спокійно літературу, систематизував, а головне знайшов Бога у собі. Та і диявола також. Так де там. Зразу ж в проповідники! Щоб проповідувати треба пройти шлях Заратустри, Будди, Ісуса для себе і вийти на їх рівень свідомості.
По крайній мірі близько до того рівня.
А твій аналіз правильний. Все у нашій свідомості. А розум це інструмент, як комп для обчислень.
Дай будь ласка відповідь по Елпошті vkb@bigmir.net.
Вибач, що на ти. Я вже старий.
2003.01.17 | Анатолій
Володимиру з Б. Дякую за дороговказ.
Пане Володимиру на літеру Б, дякую за дороговказ мені про шляхи вдосконалення. Я з великою повагою пройшов би ці шляхи, але гадаю, за одне життя не вдасться.Щодо того, що я, як Ви кажете треба знайти у собі Бога та і диявола, дякую також. Гадаю, це треба знаходити нам усім, не залежно що хто проповідує. Дякую.
А от Ви проповідуєте чисто матеріалістичний, як Ви кажете, науковий підхід. ОК. Дозвольте спитати, а Ви знайшли у собі Бога чи Диявола??
І ще, старий, це скільки??
З повагою, Анатолій
2003.01.16 | Гура
Ви якось визначтесь
Генетика чи міфічний "дух"?2003.01.16 | Лана
Re: До Вільнодума
Ось це Ваше твердження дуже правдиве. Я вже давно це душевно відчуваю.Вільнодум писав-
"-Тобто, я хочу сказати, що після Смерті ми зникаємо повністю, як індивідуальність, і ніколи до неї в такій формі не повертаємося, але наше надбання розуму і духу за час матеріально-духовного життя нашої ІНДИВІДУАЛьНОЇ СВІДОМОСТІ продовжує жити в формі "з'єдняній" з Богом. "-
Божий розум наділяє нас своєю частинкою і ми живимо за своєю волею. Ми ,або вдосконалюємо цю частинку, або поганемо її. Коли наша душа досягне досконалості, повертається до Бога Отця. Збочена душа часом має нагоду переродитись, або згине неповоротно.
2003.01.17 | Вільнодум
Re: До Лани
Лана:>> Божий розум наділяє нас своєю частинкою і ми живимо за своєю волею. Ми ,або вдосконалюємо цю частинку, або поганемо її. Коли наша душа досягне досконалості, повертається до Бога Отця. Збочена душа часом має нагоду переродитись, або згине неповоротно<<
Написане вище – є з вчення Лева Толстого. Він якраз так і розумів Бога, як “розумний ефір”, з якого при народженні людина отримує маленьку частинку і потім за життя або покращує, або погіршує це надбання. Я є послідовником Лева Толстого в розумінні, що я з ним багато в чому згідний. Але ми знаємо зараз набагато більше, ніж було доступно Толстому, і особливо в області людської свідомості.
Хочу зробити декілька заяв:
1. Наука і Релігія не повинні заперечувати одна одну, а підтримувати. Якщо є невирішені протиріччя між науковим і релігійним поглядами, то це значить, що хтось не-прав.
2. Розвиток людини є правильним, коли він йде в напрямку зняття протиріч і загальнолюдських цінностей. Ця думка потребує багато роз’яснень, які я може з часом напишу. Наприклад, зняття протиріч між наукою і релігією. Зараз, по теперішній темі, це буде означати – зняття протиріч між Життям і Смертю!
Тепер вернусь до ранішої думки про Людську Свідомість, як “звязок” до Бога і елемент Бога. Свідомість має дві складові – матеріальну, як-то генетичну память, і духовну, що є Божественним Духом. Перша і друга між собою тісно зв’язані. Іде постійний розвиток обох половинок Буття. Протягом свідомого матеріального життя людина розвиває матеріальну частину свого розуму і тіла через загадку Дії Життя, постійно спілкуючись з Духом Буття, навіть не завжди це освідомлюючи. Обидві складові Буття мають потребу одна в одній, бо не можуть існувати порізно – Дух не може змінювати Світ без матеріальної Дії людини, а Свідомість людини не може покращуватись без впливу Духу.
Я писав про нижчий рівень свідомості, який мала людина давно, в листі “Про що вчив Христос”. Цей рівень називався “двухкамерним мисленням”. Людина мала таку свідомість не так давно – приблизно 3 тисячі років назад і раніше. Це питання дуже глибоко досліджене сучасним психологом Julian Jaynes в його відомій книзі “The Origin of Consciousness in the Break-down of the Bicameral Mind” і іншими. В ті часи людина “чула голоси”, які їй казали, що робити. Це було щось подібне до сучасної шизофренії, але тоді це була не хвороба а нормальна психіка. Людина приписувала ці “голоси” богам. Перші письмові твори, як Іліада Гомера, якраз і оповідають цей стан (“боги наказали нам робити це...”) . Довгий час це сприймалося як метафора автора і тільки сучасні дослідники зрозуміли, що це була не метафора а реальність тогочасної Свідомості людини, коли вона ніби “розмовляла” з богами і отримувала від них інструкції, що їй робити далі.
Потім “голоси богів” замовкли, бо прийшов час нового, вищого рівня свідомості, де людині було дано самій ДУМАТИ і ВИРІШУВАТИ, що робити далі. Цей процес продовжується вже більше трьох тисяч років до сучасного часу.
Зараз ми приходимо до розуміння, що нас чекає ще вищий рівень Свідомості, про який вчив Христос, який вже починає формуватися, створюватися і який означається розумінням людиною роботи Всесвіту і має ознаки надбання людиною Вищих здібностей, зародки яких час від часу нас дивують то тут то там. Прикладами таких здібностей є здатність сприймати і творити музику (недавня людська здібність), розпізнавати відтінки кольорів, читати духовні записи Буття, як реальність.
Виглядає, що зняття протиріччя між матеріальним і духовним буде однією із ознак нового мислення , нового рівня Свідомості, і це також значить - зняття протиріч між Життям і Смертю.
Щиро,
Микола Вільнодум
2003.01.17 | Лана
Re: До Вільнодума
Мені подобається читати ваші тези. З них вибираю те , що мені здається більш реальне і не йде в поперек моїй вірі. Ще раз підкреслюю моє поняття віри. Бог дав нам розум, вживаймо його. Не йдім на сліпо за тим, що проповідують священнослужителі. Щасом є добрі проповідники і можна дещо навчитись, а часом говорять лише для того, щоб заповнити час призначений їм на проповідь.2003.01.18 | Лана
Re: До Вільнодума
Я не є послідовницею Толстого. Мушу навіть признатись, що мало вглиблювалась у його писання. Моєю дорогою є сам Христос. Коли читаєте уважно біблію, то і знайдете там думки висловлені мною.2003.01.18 | Вільнодум
Re: До Вільнодума
Лана пише:> Я не є послідовницею Толстого. Мушу навіть признатись, що мало вглиблювалась у його писання. Моєю дорогою є сам Христос. Коли читаєте уважно біблію, то і знайдете там думки висловлені мною.
Я не сказав, що Ви є послідовниця Толстого. Я тільки сказав, що Ваші думки і відчуття подібні до його розуміння вчення Ісуса Христа. Можливо Вам буде цікаво почитати релігійні твори Толстого. Я також не є його послідовником, але читав його і знайшов багато для себе корисного. Для прикладу приведу "переклад" відомої молитви "Отче наш", в інтерпретації Л.Толстого.
1. Человек - сын Бога.
2. Бог есть бесконечное духовное начало жизни.
3. Да будет свято это начало жизни.
4. Да осуществится его власть во бсех людях.
5. И да совершится воля этого бесконечного начала, как в самом себе,
6. Так и во плоти.
7. Жизнь временная есть пища жизни истинной.
8. Жизнь истинная в настоящем.
9. И да не скрывают от нас этой истинной жизни ошибки и заблуждения прошедшего.
10. И да не вводят нас в обман.
11. И тогда не будет зла.
12. А будет твоя власть, и сила, и разум.
Хочу звернити Вашу увагу, що ця молитва має 12-ть строчок, кожна із яких має своє самостійне теологічне значення. Найбільш глибокою є середня 6-а строчка "Жизнь истинная в настоящем", тобто "істина життя в моменті в якому живемо". Це розуміння життя є одним із Христових заповітів, який мало розуміється, а ще менше проповідується. Нема персонального "життя" в пройдешньому, нема і в "майбутньому", а є тільки в "теперішньому моменті", який живемо зараз, сьогочасно! Цей момент (по-Христу) є Справжнє Життя.
Щиро,
Вільнодум
2003.01.18 | P.M.
Роздуми мертвого тіла
Вільнодум пише:> Виглядає, що зняття протиріччя між матеріальним і духовним буде однією із ознак нового мислення , нового рівня Свідомості, і це також значить - зняття протиріч між Життям і Смертю.
Усі протиріччя обов'зково знімуться. І станеться це після нашої смерті, коли наша свідомість вивільниться зпід гріховного земного і вийде на новий, якісно інший ступінь свого розвитку.
Говорити зараз, у період земного життя, про зняття протиріч, про які Ви згадуєте, безглуздо. Це те саме, коли б мертва людина, її труп, почав розмірковувати. А що саме з ним діється.
Так що, доведеться почекати до ... кращих часів.
2003.01.18 | Вільнодум
Re: Роздуми мертвого тіла
Я розумію заяву пана Р.М., і згідний, що важко відчути, а ще більше зрозуміти, як це можна зняти протиріччя між Життям і Смертю? Я теж не до кінця це протиріччя зняв, -- значить не маю ще Вищої Свідомості! :)Хочу тільки подати декілька думок. Давайте почнемо з означень. Замінимо слова Життя і Смерть - словами Буття і Небуття. Тепер подумаємо - що таке Буття, а що таке Небуття? Зразу стає зрозумілим, що ці поняття справедливі тільки для відрізку матеріального життя однієї людини. Для Людства Буття і Небуття існують паралельно, одночасно. Далі, наша память існує тільки на відрізок нашого матеріального життя, так чи ні? Напевно навіть у самих великих скептиків в цьому є якийсь, нехай маленький, сумнів, що це може не так, бо ніхто не знає, що ПІСЛЯ СМЕРТІ?
От ми вже маємо деяке стирання між Життям і Смертю, бо розуміння Життя і розуміння Смерті мають різні означення і є відносні, в залежності від того, про одну людину, чи про людство, чи непознаний Світ після смерті йде мова. Продовжуючи вивчати це питання, ми знаходимо все більше і глибше розуміння, яке нам підтвержує, що СУТь ЛЮДИНИ не зникає, а ПРОДОВЖУЄТьСЯ, нехай навіть в її дітях, чи діяннях, але продовжується. І чим далі ми думаємо, чим більш духовніша людина, тим помітніше стає стирання протиріч між реальностями Життя і розуміння Буття. Подивіться назад, багато з того, що ми знаємо зараз як єдине, колись мало протиріччя. Багаті - мають голубу кров, а бідні - червону. Мужчини здатні а жінки не здатні до наукової діяльності. Вода і лід є різні речовини. І багато інших протиріч, як в науці, так і в житті, які не є більше протиріччями, а стали загальнолюдським надбанням розвитку розуму.
Розвиток йде по спіралі і вверх, як ми знаємо. Колись був час, коли жінки і чоловіки були рівними, а перед тим був час коли жінки були вище чоловіків. Все повторюється знову, жінки стають керувати чоловіками, але на вищому рівні :). Був час, коли ми вірили, що розмовляємо з богами, що живемо в гармонії з природою і світом, і знову цей час повертається, але на вищому рівні. Кожне повернення збалансованого протиріччя породило нове загальнолюдське надбання, досягнення розуму, рівня свідомості.
Тут може з'явитися відчуття, що особисте життя в цьому гігантському РУСІ ВСЕСВІТУ, в цьому розвитку БУТТЯ є ніщо! Церква дуже успішно це експлуатує для своєї цілі приваблення слабодушних. Але для сильних духом цей розвиток БУТТЯ дає розуміння нерозривності ЖИТТЯ, а значить єднання Життя і Смерті. Якщо світ Бога є нерозривним, єдиним і безмежним, то чому тоді людина - носій Божого Духа має зникнити без сліду?
Щиро,
Вільнодум
2003.01.18 | Георгій Пінчук
Re: Роздуми мертвого тіла
> (...) для сильних духом цей розвиток БУТТЯ дає розуміння нерозривності ЖИТТЯ, а значить єднання Життя і Смерті. Якщо світ Бога є нерозривним, єдиним і безмежним, то чому тоді людина - носій Божого Духа має зникнити без сліду?(ГП) Пане Вільнодуме, так християнська релігія саме про це і вчить - що людина, носій Божого Духу, НЕ ЗНИКАЄ без сліду! Бог, за Біблією, має колосальну, неосяжну пам'ять, в якій всі його творення Є, ІСНУЮТЬ. Саме на цьому і будується концепція воскресіння. Ми всі маємо шанс НІКОЛИ не зникнути з буття. У певний момент "ті, хто в гробах" (грецьке "мнемеіоі," що також перекладається "пам'ятні місця" - у латинському перекладі Ієроніма "monumenti" - або "відділи пам'яті") "почують голос" Христа і "встануть," тобто будуть воскрешені (Івана 5:28, 29). При цьому тим, хто дійсно є носієм Божого Духу і чинить добро, Бог через своє слово - Біблію - гарантує "воскресіння життя" (вічного життя!), а тим, хто чинить зло, обіцяне "воскресіння засудження." Ви можете сказати, що це є тільки "біблійні казки," але по суті це відповідь на Ваше ж запитання!
2003.01.20 | P.M.
Re: Роздуми мертвого тіла. Вільнодуму.
Вільнодум пише:> Я розумію заяву пана Р.М., і згідний, що важко відчути, а ще більше зрозуміти, як це можна зняти протиріччя між Життям і Смертю? Я теж не до кінця це протиріччя зняв, -- значить не маю ще Вищої Свідомості! :)
Чи задумуємося ми, що таке ВИЩА СВІДОМІСТЬ і як людина до неї приходить. Ну чому нам усім так кортить з одного замаху на сьоме небо вискочити. При тому, що наша свідомість до сих пір не може погодитись з Ісусовими словами "Якщо тебе ударять у праву щоку, підстав ліву". Наукові пізнання не є пріоритетними у пізнанні Бога. Смирення і терпіння, жертовність і лагідність, врешті-решт Любов - ось що наближає нас до ВИЩОЇ СВІДОМОСТИ!
Всьому своя черга. Зараз ми повинні усі свої зусилля направити на те, щоб спасти свою душу і залишитися з Богом. А там далі побачимо. Можливо, що декому, ще у цьому житті вдасться досягнути дуже багато, як цьому чоловікові, про якого пише ап. Павло у 2Кор.12:2-4.
2003.01.17 | Анатолій
Re: УРОКИ ПРАВОСЛАВ"Я- до Вільнодума.!
Пане Вільнодум!Особисто я думаю, що Ви недалеко пішли від матеріалістичних вчень та позицій щодо перевтілення та вічности Духу. Християни у цьому плані трошки ближчі мені, ніж Ви, вибачайте. Даю коротко.
Дух вічний. Крім того, духів, які хочуть втілитися на Землі у навколишньому середовищі за Відичною традицією 33 мільйони. Я не рахував, але я вірю. Крім того, нажаль, там є ще і тваринного типу Духи, які потім, втілившися у фізичне тіло людини, роблять з цього тіла НЕЛЮДІВ. Єдина різниця, після Смерті дух людський іде на Сповідь,
потім короткий відпочинок і далі знову втілення. І так безкінечно, поки не досягнуть рівнів Бога. Духи нелюдів та Духи тих людей, які не піднялися у процесі еволюції, а упали - розформовуються. І баста.
Я вірю в це і мав деякий досвід на собі. Зустрінемось - розкажу, якщо повірите. Щодо пам"яті Духу, то так, фізичне тіло має дві пам"яті - генетичну і духовну. Генетична іде по роду, а духовна іде за втіленнями.
Коротко все.
З повагою, Анатолій
PS Пану Володимиру з Б - я не проповідую на цьому форумі, як Ви думаєте, а розповідаю те що знаю сам і у те що вірю. Єдине що Вам не зрозуміло, то це те, що я виходжу не з матеріалістичних позицій, а також і не з християнських. Це позиції древнього українського - орійського Православ"я.
2003.01.18 | Вільнодум
Re: УРОКИ ПРАВОСЛАВ"Я- до Вільнодума.!
Анатолій пише:> Дух вічний. Крім того, духів, які хочуть втілитися на Землі у навколишньому середовищі за Відичною традицією 33 мільйони. Я не рахував, але я вірю.
А хто рахував? Звідкіля така цифра? Я не рахував, але я вірю, що духів в навколишньому середовищі за Вільнодумською традицією є 5 мілліардів, 77 мілліонів, 33 тисячі і сорок пять :)))
2003.01.20 | Анатолій
Re: УРОКИ ПРАВОСЛАВ"Я- до Вільнодума.!
Пане Вільнодум!Якщо Ви згодні з усим іншим, то з числом проблем не буде. Якось порахуємо.
З повагою, Анатолій
2003.01.16 | Гура
Дозвольте не повірити
"Науково вже підтверджено, що після Смерті якась частина особистості переходить у нові умови Реальності і продовжує своє самостійне та свідоме існування. Також науково доказано, що центр Свідомості , який існував у людини до його Смерті, не припиняє своєї діяльності і після неї..."І щож це за наука така?
Прошу дати посилання та кратко викласти суть фактів та досліджень.
2003.01.24 | Анатолій
Учитися, але не мочити ся.!