Л.ТОЛСТОЙю "Три старца" - знайшов, читайте!
03/12/2003 | Анатолій
Л.Н. Толстой
ТРИ СТАРЦА
А молясь, не говорите лишнего, как язычники: ибо они думают, что в многословии своем будут услышаны. Не уподобляйтесь им: ибо знает отец ваш, в чем вы имеете нужду, прежде вашего прошения у него.
(Матф. VI, 7, 8)
Плыл на корабле архиерей из Архангельска-города в Соловецкие. На том же корабле плыли богомольцы к угодникам. Ветер был попутный, погода ясная, не качало. Богомольцы — которые лежали, которые закусывали, которые сидели кучками — беседовали друг с дружкой. Вышел и архиерей на палубу, стал ходить взад и вперед по мосту. Подошел архиерей к носу, видит, собралась кучка народа. Мужичок показывает что-то рукой в море и говорит, а народ слушает. Остановился архиерей, посмотрел, куда показывал мужичок: ничего не видно, только море на солнце блестит. Подошел поближе архиерей, стал прислушиваться. Увидал архиерея мужичок, снял шапку и замолчал. Увидал и народ архиерея, тоже сняли шапки, почтенье сделали.
— Не стесняйтесь, братцы, — сказал архиерей. — Я тоже послушать подошел, что ты, добрый человек, рассказываешь.
— Да вот про старцев нам рыбачок рассказывал, — сказал один купец посмелее.
— Что про старцев? — спросил архиерей, подошел к борту и присел на ящик. — Расскажи и мне, я послушаю. Что ты показывал?
— Да вот островок маячит, — сказал мужичок и показал вперед в правую сторону. — На этом самом островке и старцы живут, спасаются.
— Где же островок? — спросил архиерей.
— Вот по руке-то моей извольте смотреть. Вон облачко, так полевее его вниз, как полоска, виднеется.
Смотрел, смотрел архиерей, рябит вода на солнце, и не видать ему ничего без привычки.
— Не вижу, — говорит. — Так какие же тут старцы на острове живут?
— Божьи люди, — ответил крестьянин. — Давно уж я слыхал про них, да не доводилось видеть, а вот запрошлым летом сам видел.
И стал опять рассказывать рыбак, как ездил он за рыбой, и как прибило его к острову к этому, и сам не знал, где он. Поутру пошел ходить и набрел на земляночку и увидал у земляночки одного старца, а потом вышли и еще два; покормили и обсушили его и помогли лодку починить.
— Какие же они из себя? — спросил архиерей.
— Один махонький, сгорбленный, совсем древний, в ряске старенькой, должно, годов больше ста, седина в бороде уж зеленеть стала, а сам все улыбается и светлый, как ангел небесный. Другой ростом повыше, тоже стар, в кафтане рваном, борода широкая, седая с желтизной, а человек сильный: лодку мою перевернул, как ушат, не успел я и подсобить ему, — тоже радостный. А третий высокий, борода длинная до колен и белая как лунь, а сам сумрачный, брови на глаза висят, и нагой весь, только рогожкой опоясан.
— Что ж они говорили с тобой? — спросил архиерей.
— Все больше молча делали, и друг с дружкой мало говорят. А взглянет один, а другой уж понимает. Стал я высокого спрашивать, давно ли они живут тут. Нахмурился он, что-то заговорил, рассердился точно, да древний маленький сейчас его за руку взял, улыбнулся, — и ватих большой. Только сказал древний “помилуй нас” и улыбнулся.
Пока говорил крестьянин, корабль еще ближе подошел к островам.
— Вот теперь вовсе видно стало, — сказал купец. — Вот извольте посмотреть, ваше преосвященство, — сказал он, показывая.
Архиерей стал смотреть. И точно, увидал черную полоску — островок. Посмотрел, посмотрел архиерей и пошел прочь от носу к корме, подошел к кормчему.
— Какой это островок, — говорит, — тут виднеется?
— А так, безыменный. Их много тут.
— Что, правда, — говорят, — тут старцы спасаются?
— Говорят, ваше преосвященство, да не знаю, правда ли. Рыбаки, — говорят, — видали. Да тоже, бывает, и зря болтают.
— Я желаю пристать к острову — повидать старцев, — сказал архиерей. — Как это сделать?
— Кораблем подойти нельзя, — сказал кормчий. — На лодке можно, да надо старшого спросить. Вызвали старшого.
— Хотелось бы мне посмотреть этих старцев, — сказал архиерей. — Нельзя ли свезти меня?
Стал старшой отговаривать. — Можно-то можно, да много времени проведем, и, осмелюсь доложить вашему преосвященству, не стоит смотреть на них. Слыхал я от людей, что совсем глупые старики эти живут, ничего не понимают и ничего и говорить не могут, как рыбы какие морские.
— Я желаю, — сказал архиерей. — Я заплачу за труды, свезите меня.
Нечего делать, распорядились корабельщики, переладили паруса. Повернул кормчий корабль, поплыли к острову. Вынесли архиерею стул на нос. Сел он и смотрит. И народ весь собрался к носу, все на островок глядят. И у кого глаза повострее, уж видят камни на острове и землянку показывают. А один уж и трех старцев разглядел. Вынес старшой трубу, посмотрел в нее, подал архиерею. “Точно, — говорит, — вот на берегу, поправей камня большого, три человека стоят”.
Посмотрел архиерей в трубу, навел куда надо; точно, стоят трое: один высокий, другой пониже, а третий вовсе маленький; стоят на берегу, за руки держатся.
Подошел старшой к архиерею. — Здесь, ваше преосвященство, остановиться кораблю надо. Если уж угодно, так отсюда на лодке вы извольте съездить, а мы тут на якорях постоим.
Сейчас распустили тросо, кинули якорь, спустили парус — дернуло, зашаталось судно. Спустили лодку, соскочили гребцы, и стал спускаться архиерей по лесенке. Спустился архиерей, сел на лавочку в лодке, ударили гребцы в весла, поплыли к острову. Подплыли как камень кинуть; видят — стоят три старца: высокий — нагой, рогожкой опоясан, пониже — в кафтане рваном, и древненький сгорбленный — в ряске старенькой; стоят все трое, за руки держатся.
Причалили гребцы к берегу, зацепились багром. Вышел архиерей.
Поклонились ему старцы, благословил он их, поклонились они ему еще ниже. И начал им говорить архиерей.
— Слышал я, — говорит, — что вы здесь, старцы божий, спасаетесь, за людей Христу-богу молитесь, а я здесь, по милости божьей, недостойный раб Христов, его паству пасти призван; так хотел и вас, рабов божиих, повидать и вам, если могу, поучение подать.
Молчат старцы, улыбаются, друг на дружку поглядывают.
— Скажите мне, как вы спасаетесь и как богу служите, — сказал архиерей.
Воздохнул средний старец и посмотрел на старшего, на древнего; нахмурился высокий старец и посмотрел на старшего, на древнего. И улыбнулся старший, древний старец и сказал: “Не умеем мы, раб божий, служить богу, только себе служим, себя кормим”.
— Как же вы богу молитесь? — спросил архиерей.
И древний старец сказал: “Молимся мы так: трое вас, трое нас, помилуй нас”.
И как только сказал это древний старец, подняли все три старца глаза к небу и все трое сказали: “Трое вас, трое нас, помилуй нас!”
Усмехнулся архиерей и сказал:
— Это вы про святую троицу слышали, да не так вы молитесь. Полюбил я вас, старцы божии, вижу, что хотите вы угодить богу, да не знаете, как служить ему. Не так надо молиться, а слушайте меня, я научу. Не от себя буду учить вас, а из божьего писания научу тому, как бог повелел всем людям молиться ему.
И начал архиерей толковать старцам, как бог открыл себя людям: растолковал им про бога отца, бога сына и бога духа святого и сказал:
— Бог сын сошел на землю людей спасти и так научил всех молиться. Слушайте и повторяйте за мной.
И стал архиерей говорить: “Отче наш”. И повторил один старец: “Отче наш”, повторил и другой: “Отче наш”, повторил и третий: “Отче наш”. — “Иже еси на небесех”. Повторили и старцы: “Иже еси на небесех”. Да запутался в словах средний старец, не так сказал; не выговорил и высокий, нагой старец: ему усы рот заросли — не мог чисто выговорить; невнятно прошамкал и древний беззубый старец.
Повторил еще раз архиерей, повторили еще раз старцы. И присел на камушек архиерей, и стали около него старцы, и смотрели ему в рот, и твердили за ним, пока он говорил им. И весь день до вечера протрудился с ними архиерей; и десять, и двадцать, и сто раз повторял одно слово, и старцы твердили за ним. И путались они, и поправлял он их, и заставлял повторять сначала.
И не оставил архиерей старцев, пока не научил их всей молитве господней. Прочли они ее за ним и прочли сами. Прежде всех понял средний старец и сам повторил ее всю. И велел ему архиерей еще и еще раз сказать ее, и еще повторить, и другие прочли всю молитву.
Уж смеркаться стало, и месяц из моря всходить стал, когда поднялся архиерей ехать на корабль. Простился архиерей с старцами, поклонились они ему все в ноги. Поднял он их и облобызал каждого, велел им молиться, как он научил их, и сел в лодку и поплыл к кораблю.
И плыл к кораблю архиерей, и все слышал, как старцы в три голоса громко твердили молитву господню. Стали подплывать к кораблю, не слышно уж стало голоса старцев, но только видно было при месяце: стоят на берегу, на том же месте, три старца — один поменьше всех посередине, а высокий с правой, а средний с левой стороны. Подъехал архиерей к кораблю, взошел на палубу, вынули якорь, подняли паруса, надуло их ветром, сдвинуло корабль, и поплыли дальше. Прошел архиерей на корму и сел там и все смотрел на островок. Сначала видны были старцы, потом скрылись из вида, виднелся только островок, потом и островок скрылся, одно море играло на месячном свете.
Улеглись богомольцы спать, и затихло все на палубе. Но не хотелось спать архиерею, сидел он один на корме, глядел на море, туда, где скрылся островок, и думал о добрых старцах. Думал о том, как радовались они тому, что научились молитве, и благодарил бога за то, что привел он его помочь божьим старцам, научить их слову божию.
Сидит так архиерей, думает, глядит в море, в ту сторону, где островок скрылся. И рябит у него в глазах — то тут, то там свет по волнам заиграет. Вдруг видит, блестит и белеется что-то в столбе месячном: птица ли, чайка или парусок на лодке белеется. Пригляделся архиерей. “Лодка, — думает, — на парусе ва нами бежит. Да скоро уж очень нас догоняет. То далеко, далеко было, а вот уж и вовсе виднеется близко. И лодка не лодка, на парус не похоже. А бежит что-то за нами и нас догоняет”. И не может разобрать архиерей, что такое: лодка не лодка, птица не птица, рыба не рыба. На человека похоже, да велико очень, да нельзя человеку середь моря быть. Поднялся архиерей, подошел к кормчему:
— Погляди, — говорит, — что это?
— Что это, братец? Что это? — спрашивает архиерей, а уж сам видит — бегут по морю старцы, белеют и блестят их седые бороды, и, как к стоячему, к кораблю приближаются.
Оглянулся кормчий, ужаснулся, бросил руль и закричал громким голосом:
— Господи! Старцы за нами по морю, как по суху, бегут! — Услыхал народ, поднялся, бросились все к корме. Все видят: бегут старцы, рука с рукой держатся — крайние руками машут, остановиться велят. Все три по воде, как по суху, бегут и ног не передвигают.
Не успели судна остановить, как поравнялись старцы с кораблем, подошли под самый борт, подняли головы и заговорили в один голос:
— Забыли, раб божий, забыли твое ученье! Пока твердили — помнили, перестали на час твердить, одно слово выскочило — забыли, все рассыпалось. Ничего не помним, научи опять.
Перекрестился архиерей, перегнулся к старцам и сказал:
— Доходна до бога и ваша молитва, старцы божии. Не мне вас учить. Молитесь за нас, грешных!
И поклонился архиерей в ноги старцам. И остановились старцы, повернулись и пошли назад по морю. И до утра видно было сиянье с той стороны, куда ушли старцы.
Відповіді
2003.03.13 | Анатолій
Панове християни - скажіть що це БРЕХНЯ! (-)
2003.03.13 | Іван
Re:Meні сподобалось оповідання Толстого
Я зовсім не знайшов тут ніяких заперечень існуючої церкви. Тут просто підтверджено, що не обовязково говорити заучені молитви, навіть таку молитву , як Господню. Багато людей, в пост-совєтській ері, не знають молитв. Ніколи їх не вчили, то звідки знатимуть? Але душа потребує Бога. Вони моляться своїми словами. Не важне до якої конфесії людина належить, чи взагалі не належить. З покон віку людина шукала вищого за себе. Молилася як могла і до чого підказував її розум. І Толстой в своїй новелі , власне це і підкреслив. Господь прийме будь яку молитву сказану щиро. Це зрозумів легендарний архерей, бачучи святість стариків, бо ж вони ішли по воді, хочай забули Господню молитву. То ж моліться браття! Не оскаржуйте тих, які не моляться так, як би вам хотілось.А Ви, пане Анатоліє, не накидайтеся на людей лише тому, що вони моляться інакше і "не до того Бога". Уважайте на свою душу, а Бог вже якось розрізнить віруючих і не віруючих. Не Вам судити людей. Це є Божа "ділянка". Ось ця новеля Толстого якраз до Вас і промовляє.
2003.03.13 | Георгій
Про молитви
Іван пише:> Я зовсім не знайшов тут ніяких заперечень існуючої церкви. Тут просто підтверджено, що не обовязково говорити заучені молитви, навіть таку молитву , як Господню. Багато людей, в пост-совєтській ері, не знають молитв. Ніколи їх не вчили, то звідки знатимуть?
(ГП) Правда Ваша. До речі, у протестантських церквах молитви, як правило, імпровізовані. Люди просто звертаються до Бога з подякою і проханням про те чи інше. Я особисто не є противником також і дослівного промовляння Господньої молитви - не тому, що я боюся відступити від завченого, а тому що там слова дійсно такі прості і такі місткі, що їх просто важко перевершити імпровізацією. Просто не скажеш краще, ніж Христос: "нехай святиться ім"я твоє, нехай прийде Царство твоє, нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі; хліб наш щоденний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого." Цим дійсно все сказано! (До речі, слова про "хліб" говорять також про "день," тобто це не тільки, і може не стільки прохання матеріальних благ, скільки прохання дати душевний спокій, позбавити від зайвих турбот про майбутнє...)
>Але душа потребує Бога. Вони моляться своїми словами. Не важне до якої конфесії людина належить, чи взагалі не належить. З покон віку людина шукала вищого за себе. Молилася як могла і до чого підказував її розум. І Толстой в своїй новелі , власне це і підкреслив. Господь прийме будь яку молитву сказану щиро. Це зрозумів легендарний архерей, бачучи святість стариків, бо ж вони ішли по воді, хочай забули Господню молитву. То ж моліться браття! Не оскаржуйте тих, які не моляться так, як би вам хотілось.
> А Ви, пане Анатоліє, не накидайтеся на людей лише тому, що вони моляться інакше і "не до того Бога". Уважайте на свою душу, а Бог вже якось розрізнить віруючих і не віруючих. Не Вам судити людей. Це є Божа "ділянка". Ось ця новеля Толстого якраз до Вас і промовляє.
(ГП) Так, ми всі маємо опінії, і це нормально. Навіть коли ці опінії схрещуються жорстко, криміналу в цьому нема. Але ми не повинні засуджувати один одного персонально, навішувати ярлики. Це несумісно з любов"ю до людей і є чимось таким, чого Бог від людей не хоче.
2003.03.13 | Анатолій
Панове християни - скажіть що це БРЕХНЯ! (-)
2003.03.13 | Георгій
Я вже висловлювався про це
Див. мій діалог з паном Гледом у нитці "Разрушение ада..." Я там вже висловив свій погляд на релігійну філософію і публіцистику Л. Толстого. Також пан Марко висловив свій погляд на це. Ще раз: критика Толстим офіційної російської церкви тих часів, звичайно ж, не брехня, в ній є раціональне зерно. Дійсно, священство в Російській імперії було, фактично, частиною державного апарату, і часто розглядалося народними масами як щось чуже, начальственне. З іншого боку, в селянах споконвіку жило двоєвір'я, тобто суміш християнських і до-християнських елементів світогляду (згадайте хоча б Платона Каратаєва з "Війни і Миру" - "Господи, положи камешком, подними калачиком, святьіе угодники, Фрола и Лавра, помилуй нас"). Тому конфлікт архієрея (уособлення офіційної начальственно-доктринерської церкви) з "трьома старцями" (містичним уособленням Трійці в "народних" типах) дійсно має підгрунтя. Але все-таки це дуже поверхнева і однобока критика. Як я вже писав, на мій погляд граф Толстой широким розмахом своєї могутньої руки виплеснув дитину разом з водою. Християнські церкви мають достатньо внутрішнього потенціалу для того, щоби відкидати застаріле та помилкове, рости і розвиватися. Також сама християнська концепція абсолютно самодостатня і не потребує домішків містицизму і пантеїзму, що їх Толстой бажав у неї вплести. --ГП2003.03.13 | Анатолій
Пане Пінчук, а Ви не допускаєте, що помиляєтеся? (-)
2003.03.13 | Георгій
Помиляються всі, але...
... я стараюся не бути голослівним, а натомість стараюся підтримувати свої твердження раціональними аргументами. Ось, ще раз, чому я вважаю толстовську критику християнства хибною. На мою думку, християнська концепція достатньо цілісна і гармонійна. Людина, яка увірувала в Бога і його Сина, Христа, набуває безсмертя, вічного життя разом з вічним і безкінечним Богом. Досліджувати цього Бога через телескопи і мікроскопи, намагатися підійти до нього через окультне знання, підйом на новий ступінь "духовності" чи "енергетизму," або думати про цього Бога як про якусь містичну суму "божих іскорок" в людських серцях - зовсім не обов"язково. Значно важливіше просто любити людей, робити їм добро все своє життя, і намагатися в усьому бути таким, яким був Христос. Канонічне Письмо ДОСТАТНьО ПОВНО змальовує Христа для того, щоби ми, християни, могли йому слідувати. Ну, а офіційні одержавлені церкви мали і мають проблеми, це і без його світлості графа Лева Миколайовича відомо.2003.03.14 | Анатолій
Re: Помиляються всі, але... Георгію, розберіться
А Ви не можете без АЛЕ, пане Пінчук.Справа у тому, що історія говорить не те що Ви відчуваєте, може навіть своїм серцем. Справа у тому, що історія говорить, що ВСІ країни куди приходить християнство поступово занепадають. Історія Древнього Риму, Ромейської імперії, Київської Русі та інших великих дердав є тому дуже простим доказом. Ну а те, що Біблія пропагує геноцид (згадайте що євреї мають зробити з народами Ханаану), зверхність так званої богом обраної нації, привілеї левітів, жорстка тюремна законна регламентація - це сьогодні ТІЛЬКИ СЛІПИЙ НЕ БАЧИТЬ.
Щодо Ісуса, то сліпий також не бачить, що Ісус повністю відмовився від 10-ти Хозарсифових законів і дав людям 7 заповідей. Таким чином, освічена та не зашорена людина сьогодні бачить, що Ісус та Біблія це, як кажуть у Одесі, дві великі різниці. Я Вас розумію. Тільки-но на чужині знайшли собі віддушину у християнстві, тут же треба змінюватися, через те, що Олд Тестамент не є вченням для нормальної людини. І сьогодні на цьому форумі НАБАГАТО більше людей, розумних людей, які показують всі хиби Старого Заповіту, ніж тих, хто сліпо відстоює цю юдейську грамоту. Вам уже багато хто казав, що Ісус приходив саме до юдеїів і саме з метою показати реакційність юдейської релігії та юдейської Тори. Не вже Ви не бачете, що Ваш страх втрати Ваші віхи застилає Вам очі? Ви цікава людина, але найцікавіше у Вас - це Ваша сліпота. Сліпота освіченої, зашореної, переляканої, відірваної від Батьківщини, людини. І я Вам бажаю всього найкращого, але найперше РОЗШОРИТИСЯ І ПОЗБАВИТИСЯ СТРАХУ. Не бійтеся майбутньої порожнечі, навпаки, звільнений від бісівського догмату розум знайде ПРАВДУ.
З повагою, Анатолій
2003.03.14 | Марко
Хто такі толстовці в Російській імперії ?
Пане Анатолій, якщо Ви спробуєте відповісти звідкіля вони взялися - Вам все стане само собою зрозуміле. Почитайте напииклад про толстовіців, що емігрували з Російської імперії в Вірменію.М.