Визволяймо Бога.
04/04/2003 | Анатолій
Панове, прошу. Відкривайте очі.
Анатолій
ВИЗВОЛЯЙМО БОГА.
У всесвітній історії важко знайти разючіший приклад руйнівних наслідків духовного іга, ніж масовий психоз, ворожнеча, повний моральний розклад, занепад і погибель незліченної лічби племен, націй та цілих рас в результаті діяльності єговопоклонників. Причому, прийоми і методи цієї діяльності по винахідливості ледве сягають рівня риболовного гачка, але за ефективністю перевершують Чорнобиль. Гідна подиву здатність мільйонів періодично потрапляти в одні і ті ж тенети і косяками зникати в імлі століть не знаходячи засобів порятунку, не попередивши нащадків, або хоча б сусідів про смертельну небезпеку. Одні і ті ж методи підкупу, обману, залякування. Одна і та ж підміна ідеалу ідолом. Одна і та ж інквізиція – репресії церкви, чи репресії проти церкви. Репресії партії, чи репресії проти партії. Один і той же результат – винищення тубільців за допомогою Війни, чи без неї. Змінюються назви держав і народів від єгиптян та ассірійців до могікан та українців, вдосконалюються технічні можливості, але суть геноциду стабільна, як могила. В чім же корінь стабільності? Звернемо увагу, що там, де винищені, або винищуються корінні нації, як правило, панує культ біблії, так званої “священної” книги. Порівнявши Китай, де споконвіку живуть китайці, а культу біблії практично немає, і Європу, де упень знищені франки, сакси, пруси, венеди, гуни, кельти, латинці, руси, даки, де сьогодні винищуються мешканці ексЮгославії, зате авторитет “книги книг” – є незаперечним, ловиш себе на думці, що славнозвісний попівський собака закопаний саме тут, за допомогою біблії. Нажаль, мало хто з філософів чи дослідників звертає на таку витончену психологічну “дрібницю”, а, насправді, психотропну диверсію біблеїстів, як використання в перекладах суперкниги чужого для неї слова і поняття БОГ (God, Deus, Gott). Метою такої диверсії є нейтралізація природного етнічного богорозуміння – єдиної сили, здатної протистояти теологічній експансії єговопоклонників, яка завжди передує фізичному винищенню аборигенів. В результаті аналогічних фокусам ярмаркових наперників маніпуляцій Бог всякого племені, до якого приходить біблія рідною мовою, несподівано опиняється, ніби злочинець, в ув’язненні за наскрізь іржавими старозаповітними гратами. Професійні перекладачі знають, що, навіть, перекладаючи прості поняття, як “стіл”, “лід”, “дерево” з мови на мову можуть виникати певні нюанси і навіть ускладнення, бо африканський бушмен, чи баварський німець можуть мати різні уявлення і словесні відповідники для позначення одних і тих же речей та явищ.
Стосовно ж перекладу назви центральної біблійної персони, професор Шаян зауважує: “Новіші перекладачі біблії звертають увагу, що в оригіналі слово “Бог” дуже часто звучить ім’ям власним єврейського “бога”, себто “Яхве”. Відповідні місця треба би отже перекладати “яхве твій Пан”, або “яхве твій Володар”... Зміст остається усе незмінно той самий. “Бог, Господь твій”, чи “яхве твій Володар”, усе залишається одним і тим самим “Демоном єврейської раси”, що жене її на найбільш криваві підбої і народовбивства”. Українське ж, як і всеслов’янське, праіндоєвропейське слово і поняття БОГ в основі своїй має ментальне наповнення повністю протилежне ненависній, ксенофобській, біблійній природі Єгова (Яхве, Саваота, Адоная). Саме тому скрізь у біблії, де використовується НАШЕ СЛОВО БОГ, для ясності мусимо відновити, хай в українській транскрипції, але відповідні старогеборейські терміни. Тим не менше, НАШ БОГ, підступно прикований перекладачами до старозаповітної колісниці, перебуває в юдео-християнській неволі вже понад тисячоліття, з часів Кирила та Мефодія.
Бог, Бус, Буг, Біг, Бож, Матір Божа, Бозя (дит), польська Матка Боска, як і великомучениця Боснія, якій ворогами слов’янства нав’язані нескінченні, криваві антиБожі змагання, всі ці слова і поняття ніколи не належали до біблійних. Але хитрі шахраї від теології та перекладацтва (не дарма під час створення грецького перекладу біблії-Септаугінти 2300 років тому брало участь 72 рабини) шляхом простої підміни слова нав’язали НАШОМУ БОГОВІ роль аналога Єгови. При цьому, українці автоматично були обернені на “рабів Божих” – тобто на рабів Єгови, хоча БОГ ніколи не збирався нав’язувати рабства своїм Дажбожим синам та онукам. Коли ж ми, українці, припинимо цей нечестивий антиБожий шабаш? Адже сьогодні нікому і в голову не приходить перекладати прізвища Ейнштейн, Вайсберг, Васерман чи Шварцман, як Самотній камінь, Біла гора, Водяна або Чорна людина! Між іншим, як перегукуються ці єговообрані прізвиська з тубільними іменами корінних американців, яких прибульці х юдео-християнської цивілізації винищили упень, попередньо оббрехавши і звинувативши їх у дикунстві, хоча демон племені Абрама, Ісака та Янкеля, Єгова за жадобою крові перевершує всіх дикунів та людожерів Старого та Нового Світу. Хто в цьому сумнівається, хай перечитає п’ятикнижжя Мойсея.
Отже – довідка: НАШЕ РІДНЕ УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО БОГ у відповідних місцях майбутніх перекладів біблії обов’язково мусимо замінити термінами, про які, до речі, сьогодні має змогу знати всякий бурсак будь-якої богословської (єговословської) школи середнього ступеня:
І.1. Елохім – Множина від Ель: могутність, велич (Елів?). Буття 1:1.
Ха-Елохім – істинний Плохім, щоб відрізнити від Е-Елохіма – термін, який використовується для позначення язичеських Богів у суперкнизі (а ще намагаються дурити людей, що у біблії проповідується монотеїзм).
2. Ель-Еліон – Всевишній Ель.
3. Ель-Шидай – Всемогутній Ель. Вихід 6:3.
ІІ.1. Єгова-самоіснуючий, сущий, Левіт 24:16.
2. Єгова-Рафа – Єгова-лікар твій, Вихід 15:26.
3. Єгова-Ніссі – Єгова прапор мій, Вихід 17:15.
4. Єгова-Шалом – Єгова мир, Кн. Суддів.
5. Єгова-Раах – Єгова-пастух, Кн. Псалмів 22:1.
6. Єгова-Іре – Єгова наглядач, Буття 24:14.
Застосовуються також терміни Єгова-Ціднену, Єгова-Мамах, Саваот.
ІІІ. Ав-отець (Авва, отче – вираз Христоса).
ІV. Адонай – від адон-пан. Кн. Ісайя.
Як бачимо із загальних та власних імен у біблійного демона більше ніж досить, але без терміну БОГ “суперкнига” ні за яких обставин не набула б популярності та “святості” у неюдеїв.
Ось у чому фокус! Стали б неможливими підміни правди – брехнею, царя – тираном, власності – папірцем ваучером, любові – сексом, української священної мови – чужою тощо. Одним словом, з нашим Богом єговопоклонники відкололи той самий номер, що й біблійний Йосиф у Єгипті з Фараоном, коли спантеличений правитель віддав лазутчикові глибоко ворожого племені всю повноту влади, сказавши: “Ти будеш над моїм домом, а слів твоїх уст буде слухати ввесь мій народ. Тільки троном я буду вищий від тебе” (Буття 41:40). І далі: “І Йосиф піднявся над Єгипетським краєм”(Буття 41:45). Аналогічним способом над Українським Краєм піднявся ідол Абрама, Ісака, Янкеля, Єгова, заблокувавши за допомогою “суперкниги” доступ українців до РІДНОГО БОГА.
То чи не досить нас дурити? Вимагаймо від перекладачів з біблійного товариства, перекладаючи біблію, не використовувати всує нашого слова БОГ, якого там немає у оригіналі. Не продовжуйте тисячолітню традицію ошуканства та душогубства. Майте БОГА в серці. Єдиного у Сварзі. Всевишнього. Всемогутнього. Багатопроявленого.
Руслан Морозовський.
Анатолій
ВИЗВОЛЯЙМО БОГА.
У всесвітній історії важко знайти разючіший приклад руйнівних наслідків духовного іга, ніж масовий психоз, ворожнеча, повний моральний розклад, занепад і погибель незліченної лічби племен, націй та цілих рас в результаті діяльності єговопоклонників. Причому, прийоми і методи цієї діяльності по винахідливості ледве сягають рівня риболовного гачка, але за ефективністю перевершують Чорнобиль. Гідна подиву здатність мільйонів періодично потрапляти в одні і ті ж тенети і косяками зникати в імлі століть не знаходячи засобів порятунку, не попередивши нащадків, або хоча б сусідів про смертельну небезпеку. Одні і ті ж методи підкупу, обману, залякування. Одна і та ж підміна ідеалу ідолом. Одна і та ж інквізиція – репресії церкви, чи репресії проти церкви. Репресії партії, чи репресії проти партії. Один і той же результат – винищення тубільців за допомогою Війни, чи без неї. Змінюються назви держав і народів від єгиптян та ассірійців до могікан та українців, вдосконалюються технічні можливості, але суть геноциду стабільна, як могила. В чім же корінь стабільності? Звернемо увагу, що там, де винищені, або винищуються корінні нації, як правило, панує культ біблії, так званої “священної” книги. Порівнявши Китай, де споконвіку живуть китайці, а культу біблії практично немає, і Європу, де упень знищені франки, сакси, пруси, венеди, гуни, кельти, латинці, руси, даки, де сьогодні винищуються мешканці ексЮгославії, зате авторитет “книги книг” – є незаперечним, ловиш себе на думці, що славнозвісний попівський собака закопаний саме тут, за допомогою біблії. Нажаль, мало хто з філософів чи дослідників звертає на таку витончену психологічну “дрібницю”, а, насправді, психотропну диверсію біблеїстів, як використання в перекладах суперкниги чужого для неї слова і поняття БОГ (God, Deus, Gott). Метою такої диверсії є нейтралізація природного етнічного богорозуміння – єдиної сили, здатної протистояти теологічній експансії єговопоклонників, яка завжди передує фізичному винищенню аборигенів. В результаті аналогічних фокусам ярмаркових наперників маніпуляцій Бог всякого племені, до якого приходить біблія рідною мовою, несподівано опиняється, ніби злочинець, в ув’язненні за наскрізь іржавими старозаповітними гратами. Професійні перекладачі знають, що, навіть, перекладаючи прості поняття, як “стіл”, “лід”, “дерево” з мови на мову можуть виникати певні нюанси і навіть ускладнення, бо африканський бушмен, чи баварський німець можуть мати різні уявлення і словесні відповідники для позначення одних і тих же речей та явищ.
Стосовно ж перекладу назви центральної біблійної персони, професор Шаян зауважує: “Новіші перекладачі біблії звертають увагу, що в оригіналі слово “Бог” дуже часто звучить ім’ям власним єврейського “бога”, себто “Яхве”. Відповідні місця треба би отже перекладати “яхве твій Пан”, або “яхве твій Володар”... Зміст остається усе незмінно той самий. “Бог, Господь твій”, чи “яхве твій Володар”, усе залишається одним і тим самим “Демоном єврейської раси”, що жене її на найбільш криваві підбої і народовбивства”. Українське ж, як і всеслов’янське, праіндоєвропейське слово і поняття БОГ в основі своїй має ментальне наповнення повністю протилежне ненависній, ксенофобській, біблійній природі Єгова (Яхве, Саваота, Адоная). Саме тому скрізь у біблії, де використовується НАШЕ СЛОВО БОГ, для ясності мусимо відновити, хай в українській транскрипції, але відповідні старогеборейські терміни. Тим не менше, НАШ БОГ, підступно прикований перекладачами до старозаповітної колісниці, перебуває в юдео-християнській неволі вже понад тисячоліття, з часів Кирила та Мефодія.
Бог, Бус, Буг, Біг, Бож, Матір Божа, Бозя (дит), польська Матка Боска, як і великомучениця Боснія, якій ворогами слов’янства нав’язані нескінченні, криваві антиБожі змагання, всі ці слова і поняття ніколи не належали до біблійних. Але хитрі шахраї від теології та перекладацтва (не дарма під час створення грецького перекладу біблії-Септаугінти 2300 років тому брало участь 72 рабини) шляхом простої підміни слова нав’язали НАШОМУ БОГОВІ роль аналога Єгови. При цьому, українці автоматично були обернені на “рабів Божих” – тобто на рабів Єгови, хоча БОГ ніколи не збирався нав’язувати рабства своїм Дажбожим синам та онукам. Коли ж ми, українці, припинимо цей нечестивий антиБожий шабаш? Адже сьогодні нікому і в голову не приходить перекладати прізвища Ейнштейн, Вайсберг, Васерман чи Шварцман, як Самотній камінь, Біла гора, Водяна або Чорна людина! Між іншим, як перегукуються ці єговообрані прізвиська з тубільними іменами корінних американців, яких прибульці х юдео-християнської цивілізації винищили упень, попередньо оббрехавши і звинувативши їх у дикунстві, хоча демон племені Абрама, Ісака та Янкеля, Єгова за жадобою крові перевершує всіх дикунів та людожерів Старого та Нового Світу. Хто в цьому сумнівається, хай перечитає п’ятикнижжя Мойсея.
Отже – довідка: НАШЕ РІДНЕ УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО БОГ у відповідних місцях майбутніх перекладів біблії обов’язково мусимо замінити термінами, про які, до речі, сьогодні має змогу знати всякий бурсак будь-якої богословської (єговословської) школи середнього ступеня:
І.1. Елохім – Множина від Ель: могутність, велич (Елів?). Буття 1:1.
Ха-Елохім – істинний Плохім, щоб відрізнити від Е-Елохіма – термін, який використовується для позначення язичеських Богів у суперкнизі (а ще намагаються дурити людей, що у біблії проповідується монотеїзм).
2. Ель-Еліон – Всевишній Ель.
3. Ель-Шидай – Всемогутній Ель. Вихід 6:3.
ІІ.1. Єгова-самоіснуючий, сущий, Левіт 24:16.
2. Єгова-Рафа – Єгова-лікар твій, Вихід 15:26.
3. Єгова-Ніссі – Єгова прапор мій, Вихід 17:15.
4. Єгова-Шалом – Єгова мир, Кн. Суддів.
5. Єгова-Раах – Єгова-пастух, Кн. Псалмів 22:1.
6. Єгова-Іре – Єгова наглядач, Буття 24:14.
Застосовуються також терміни Єгова-Ціднену, Єгова-Мамах, Саваот.
ІІІ. Ав-отець (Авва, отче – вираз Христоса).
ІV. Адонай – від адон-пан. Кн. Ісайя.
Як бачимо із загальних та власних імен у біблійного демона більше ніж досить, але без терміну БОГ “суперкнига” ні за яких обставин не набула б популярності та “святості” у неюдеїв.
Ось у чому фокус! Стали б неможливими підміни правди – брехнею, царя – тираном, власності – папірцем ваучером, любові – сексом, української священної мови – чужою тощо. Одним словом, з нашим Богом єговопоклонники відкололи той самий номер, що й біблійний Йосиф у Єгипті з Фараоном, коли спантеличений правитель віддав лазутчикові глибоко ворожого племені всю повноту влади, сказавши: “Ти будеш над моїм домом, а слів твоїх уст буде слухати ввесь мій народ. Тільки троном я буду вищий від тебе” (Буття 41:40). І далі: “І Йосиф піднявся над Єгипетським краєм”(Буття 41:45). Аналогічним способом над Українським Краєм піднявся ідол Абрама, Ісака, Янкеля, Єгова, заблокувавши за допомогою “суперкниги” доступ українців до РІДНОГО БОГА.
То чи не досить нас дурити? Вимагаймо від перекладачів з біблійного товариства, перекладаючи біблію, не використовувати всує нашого слова БОГ, якого там немає у оригіналі. Не продовжуйте тисячолітню традицію ошуканства та душогубства. Майте БОГА в серці. Єдиного у Сварзі. Всевишнього. Всемогутнього. Багатопроявленого.
Руслан Морозовський.
Відповіді
2003.04.04 | Franko
Prohytav. Majachnja.
Ja by vstupyv z Vamy v dyskusiju, ale dyskutuvaty Vy ne vmijete j ne xochete. Vy na c'omu forumi shche ne vidpovily na zhodne moje pytannja i na zhoden mij argument, koly ja probuvav Vas spryjmaty serjozno. Ce --- Vam moja vidpovid' na vashi majbutni zakydy "A ot xrystyjany ne xochut' dyskutuvaty, bo ne majut' shcho skazaty." Majemo i kazhemo. Ale Vy ne sluxajete, a nakydajetesja z obrAzamy.Tomu osobysto na mij chas mozhete ne rozraxovuvaty.
Duzhe shkoda, bo ideji Vashi miscjamy cikavi i nebezpidstavni. Prosto Vy zmishaly jix z bolotom, v tomu chysli bolotom irracional'noji nenavysti.
2003.04.04 | Анатолій
Треба читати, а не хитати! Чекаємо Пінчука (-)
2003.04.07 | Анатолій
Пане Пінчук, а ми все ще чекаємо Ваші коментарі (-)
2003.04.07 | Вільнодум
Re: Визволяймо Бога.
Дякую, Анатолій!Ваш допис є надзвичайно сильним доказом і прикладом ПЕРЕВОДУ цілого народу із однієї ВІРИ в іншу, і що з цього може вийти.
Ваш допис є також важливим прикладом власномовних НАЗВ, імен, слів-символів. Наша свідомость є базована на цих словах, і коли одне слово заміняють іншим, то цим змінюють напрямок розвитку нашої свідомості.... Також, цим гублять, убивають, знищують НАДБАННЯ нашого незалежного духовного, інтелектуального розвитку. Прикладів стає все більше і більше. Ваш допис приводить декілька з них. Я можу привести ще декілька. Паприклад, коли ми чуємо зараз слова:
народ
родина
порода
родовий
народження
і т.д.
то ми більше не сприймяємо, що ці слова є по-РОД-женням древього бога РОД-у, який символізував, якщо ніщо інше, велику концепрію РОД-у, свого РОД-у. І ця концепція була загублена, вбита, знищена, заміною цього бога на іншого.
Наприклад, коли ми чуємо слова
ДН-іпро
ДН-о
Дон
Донець,
Дністр,
Дунай
то ми не відчуваємо більше поРІДнення цих слів з древньою богинею води Даною, іменем якої ми назвали всі наші ріки!
Наприклад, коли ми чуємо слова
РА-дість
По-РА
У-РА
Сама-РА
РА-й-Дуга
то ми не відчуваємо, що це від бога сонця РА іде, якого ми є діти, бо наша пРАматір РА-МА (мати сонця) нам принесла пРАдавню мудрість, і ми давно колись називали себе "Діти Сонця", а тепер називаємо себе "РА-бами Йагве".
Воістину в нашій мові закодована мудрість віків, яку ми загубили, бо замінили її ЧУЖОЮ, в якій ми не бачимо світла, бо то не нашого РОД-у.
2003.04.08 | Анатолій
Re: Визволяймо Бога. Вільнодумові.
Дякую, пане Вільнодум. Це справді так, бо ми у цей світ циклічно приходимо саме для еволюції свідомості.А щодо свідомості юдео-християн, то вона таки СПОТВОРЕНА і, нажаль, ці хлопці ніяк цього не можуть усвідомити. НЕУСВІДОМЛЮЮТЬ БО СПОТВОРЕНА СВІДОМІСТЬ. Приклад - той хлопець, який ніяк не може найти про це відповідь у біблії і тому мовчить. А, нажаль, іншому, за браком свідомості, його Бог не сподобив.
Дякую, Анатолій
2003.04.08 | Анатолій
Може Ви вважаєте, що Морозовськиє Вам -
не рівня. Вибачайте, цей хлопець всього навсього є доктором філософських наук. Може Вам треба вище? Десь так як Єгова, чи ще вище - Сава-от. Вибачайте, але такого в Україні не маємо.Анатолій
2003.04.09 | Анатолій
Пане Пінчук-признайте, що Ви програли! (-)
2003.04.09 | Георгій
А хіба я з Вами у щось грав?
Я не реагую на цей істеричний, малограмотний, нецікавий і антисемітський пост тому, що не маю ні бажання, ні часу. Хочете бавитися думкою, що Ви зі мною у щось грали і виграли, а я програв - прошу пана. Вільному воля.2003.04.10 | Анатолій
Дякую за згоду, пане Пінчук! (-)
2003.04.11 | Анатолій
Пане Ортодокс, було б не зле почути Вас (-)
2003.04.14 | Анатолій
Re: Визволяймо Бога. Тільки для українців.
Гадаю, що цей постинг має бути прочитаний як можна більшою кількістю українців. Дасть Бог, вони задумаються де вони, чому і як, а коли задумаються, то приймуть вірне рішення. Більшість українців здатні приймати, слава Богу, вірні рішення.Анатолій
2003.04.14 | Іван
Re: Пане Анатолію!
Ось уже декілька місяців слідкую за Вашими дописами. Ваше бажання когось переконати і "освідомити" у свою власну віру, не виходить. А чи ви задумались , чому це так? Чому Ваша особа викликає такий несмак до Вас і до Вашої релігії? Крім кількох, які поділяють Ваші думки, решта лишаються сильними у своїх переконаннях, у своїй вірі. Я навіть з певністю можу сказати, що ті, які може і хиталися у своєму віруванні, дістали від Вас посилення своєї віри.Мої спостереження Вашого вірування, є цілком неґативні. Ви накидаєте своє вірування, ображаєте тих, які не вірять так як Ви, закидаєте їм запроданство, зраду батьківщини, безхребетність та багато інших "окреслень". Нема Бога Вашого чи нашого. Бог є один. Є інші дороги до нього, які ведуть в Його обійми. Бог є любов! А Ви аж закипаєте від ненависті до інакше думаючих. Невже у Ваших "Відах" закликають ненавидіти інші віровизнання. Якщо б це було так, то тоді і справді Ваш Бог відрізняється від нашого.
2003.04.14 | Анатолій
Re:Від Анатолія до пана Івана!
Пане Іване!Дякую за критику. Що би я хотів, щоб Ви зрозуміли, то це перш за все, що я пропагую не СВОЮ релігію, а пояснюю:
1.Що є релігія дохристиянського українця.
2. Хто і за що її винищив.
І більше нічого. Щодо того, що Всевишній один у мене немає сумніву, але я точно знаю, що Всевишнього звати і не Єгова, і не Сава-от. Тобто, Всевишній не є бого-духом юдейського племені. Він над всіма.
А що ми бачимо у з"юдизованих християн? Ці хлопці за головне своє завдання (підсвідомо) винищують все українське, підлягаючи під юдейського племенного Духа і тим гордяться, на цьому форумі також. Я та людина, коли бачу понивіряння нашого народу, то перш за все аналізую, що було тим поштовхом, який перетворив найкультурнішу націю світу, наймогутнішу націю світу у маленьку, перелякану купку людей, які у своїй більшості не знають своєї культури та мови, яких голодом та війнами виморювали на власній землі, яких перетворили у рабів, та ще й у божих. Ви вважаєте що сьогодні українці живуть нормально? Ви вважаєте, що сьогодні українська нація живе щасливо з юдейським богом у серці, Ви вважаєте що ми достойні цього? І знаючи історію, я бачу, що все це почалося з хрещення Русі і запровадження саме юдейських богів, юдейських законів, юдейського рабства, юдейського поклоніння. Ми перетворилися у націю крадіїв, у націю жебраків та у націю ковбасних емігрантів. Хіба не так? І що, юдейський бог нам допоміг у наших бідах? Я далекий від того, щоб когось за це звинувачувати, бо у всьому винні ми самі. Ми самі прийняли чужого бога, ми самі стали його рабами, ми самі співаємо пісню про те, що бог є любов і тут же бачимо ворожнечу між християнськими церквами, ворожнечу між мовами, ворожнечу між кофесіями. Якщо Ви любите свого юдейського бога, це Ваша приватна справа, але я вважаю за честь, за честь українця творити супротив юдизації України, перетворення українців у рабів, вихолощення культури українців. Може це я інколи роблю незграбно, вибачте мене, але я це роблю від чистого серця з любов"ю до своєї неньки України, з любов"ю до МОГО, а не юдейського народу. Вибачте мене за любов до свого народу, але я, навіть якщо мене тут обіллють багном тисячу разів, буду розкривати очі українцям. Буду, і нічого Ви з цим не поробите, панове юдео-християни.
Анатолій.
2003.04.14 | Іван
Re Ще трохи полеміки
Антолій пише-"Я та людина, коли бачу понивіряння нашого народу, то перш за все аналізую, що було тим поштовхом, який перетворив найкультурнішу націю світу, наймогутнішу націю світу у маленьку, перелякану купку людей, які у своїй більшості не знають своєї культури та мови, яких голодом та війнами виморювали на власній землі, яких перетворили у рабів, та ще й у божих."
Якщо оминути Ваше обвинувачення , що мов перетворено українців у рабів та ще і "божих" ,то з рештою цитати я цілком згідний.
Ви, який хвалитеся знанням історії, мусите признати, що не одинока нація яка заселювала простори Київської Русі,якщо не зникла то змінила своє обличчя. Де я велич Египту, Римської імперії, Візантії,
Англії, і останній розвал Російської імперії? Все в цьому світі міняється. Бог тут ні при чому. Чи був би Дажбог, чи той в якого Ви віруєте, все ішло б своїм трибом. Бог дав людям землю ,щоб вони нею володіли. А те що зробили люди з нею, Бог не винний. Власне і цікаво те, як ви називаєте у нашого "юдейського Бога", ( між іншим для мене він Бог Всесвіту, а не Ізраїля) що він сотворив людину на свою подобу. Це не означає, що Бог виглядає так як ми люди, але маючи необсяжний розум, дав і нам атомну частинку того розуму. І люди діють. Часом помиляються в своїх рішеннях, але не можете заперечити, що життя змінилося від того часу, як Господь сотворив землю. Людина, своїм атомним кусочком розуму, дійшла до того що ходила по місяці.
Подивіться навкруги. Хиба ж не краса в природі? Оце сотворив Господь і воно не змінилося від сотворіння. Те, що творить Господь, завжди чудове і прекрасне. Людина не може осягнути Його величі.
Ви кажете, що любите Україну і хочете просвітити її нарід. Просвітити чим? Щоб вірили в, те що ви віруєте? А чи це допоможе Україні? Якщо б Ваш Бог був іншим від нашого, тобто суто український, то Ваша молитва вже б зробила Україну такою, якою Ви собі уявляєте. Ні ,пане Анатолію!
Наша біда занепаду не через "юдейського Бога". Нажаль всім хотілося мати цей ласий кусочок української землі. Різні кочевики, ну а при кінці "старший брат", знищили нашу землю, зробили українця рабом. Вбили гордість народу, загнали мову в село. Ось тут шукайте винних!
А що робиться зараз, на "нашій не своїй землі"? Український раб ще і досі іде молитися до російської церкви, бо ж сам Алєксєй сказав, що українська мова не достойна молитви. А ви порпаєтеся в тисячолітній давности. Надіюся, що Ви таки в кінці зрозумієте свій неправильний підхід до віри в Бога і зрозумієте де "собака зарита".
2003.04.15 | Вільнодум
До Івана
Пане Іване, Ваші дописи показують, що Ви є розумна людина. Ваша критика пана Анатолія є також логічною, з першого погляду. Але коли подивитися другий раз - то ні. Поверхово, так, Анатолій емоційний і таке всяке, але, як казав Кузьма Прутков -- "Смотрі в корінь!"Віра, духовність, релігія, мають бути РІДНИМИ, тоді вони об'єднують людей, дають духовну силу, яка оберігає народ від біди, приносить спасіння від голодоморів, від неволі, від ворогів. Давно, коли ми мали таку СВОЮ духовність, -- результат своїх незалежних духовно-культурних надбань, -- ми були сильні і незалежні. Коли ми це загубили -- ми стали слабими, роз'єднаними, без джерел для духовного розвитку, бо все стало ЧУЖЕ, ми дістали те, що звемо тепер РУЇНА.
Звичайно, що світ змінився. Звичайно, що повернути старе неможливо і не треба. Звичайно, що одні нації зуміли пережити успішно духовний гніт церкви, переборовши його по-своємо, чи то Протестанством, чи відокремленням церкви від держави, чи створенням нових вір. Все тече, все розвивається, і ніхто не може зупинити рух часу. Мова йде про інше. Мова йде про
ДУХОВНЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ УКРАЇНИ
шляхом її духовного об'єднання.
Напевно Ви не заперечуєте проти цього? Тоді скажіть, ЯК Ви це збираєтесь зробити? Невже Ви вірите, що за Ваше життя всі церкви України об'єднаються і полюблять Український народ? Невже у Вас нема розуму, щоб зрозуміти, ДЕ СОБАКА ЗАРИТА? ХТО СТОЇТЬ ПОПЕРЕК ГОРЛА ДУХОВНОГО ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ?
2003.04.15 | Тестер
Re: До Івана. Продовження Чмихова
Мезоліт — протонеоліт (з урахування різних пам'ятників Півдня України та Молдови):зародження системи світогляду сучасного людства (докосмічна стадія); історія як історія тотема;
світ як тотем (чуринга);
народження і смерть як вихід зародка (душі) з центру зародження і повернення в нього;
ритуальні поховання окремих померлих в межах жител і поселень як вид офірування;
відсутність культу мертвих і розвинутого поховального обряду (можливо, віддавання тіл решти — не похованих у житлах — померлих воді, віднесення їх в особливі недоступні місця);
поховання в протонеолітичних могильниках за поселеннями як відбиття екстремальних ситуацій (?);
поява перших уявлень про закон рити.
Протонеоліт-неоліт (в основному буго-дністровська культура):
формування найдавнішої системи світогляду сучасного людства (космічна стадія); організований Всесвіт;
універсальний закон; зодіак; затвердження культів творення;
все живе народжує собі подібних;
початок історії суспільства;
світ тварин і світ мертвих;
два світи мертвих;
визначення близькими покійника посмертного шляху згідно з його моральними якостями;
відсутність розвинутого поховального культу і культу померлих; ритуальні поховання на площині поселень;
ріта як гармонія загальної рівності.
Мідний вік (переважно трипільська культура):
перемога світогляду творення, закріплення його в культах;
ускладнення космології, масове розповсюдження астрально-космічної символіки;
розвиток уявлення про душу, незалежну від тіла;
незалежний від людей спеціальний суд над душами померлих як відбиття піднесення над общиною жерця-старійшини (вождя);
ритуальні поховання на території поселень, з'явлення перших ознак особливого культу мертвих (курган у Кайнар);
відбиття уявлень про універсальний закон в круговому розташуванні жител на поселеннях;
ріта як гармонія в основному рівних, але вже спеціалізованих у межах общини соціальних груп.
Бронзовий вік:
кульмінація світогляду, заснованого на обожнюванні природного циклу; утвердження образів верховних божеств, обожнювання душі;
прояв культу мертвих та масових могильників;
утвердження соціальної нерівності в духовній культурі, в тому числі і в курганах — могильниках, пов'язаних з укріпленням інституту сімейної власності і зростання ролі чоловіка в суспільстві передкласового і ранньокласового рівня;
втілення в кургані ідеї центу (яким було центральне поховання, іноді — кілька центральних поховань) і сфери впливу центрального поховання (згідно з розмірами насипу) в суспільстві;
зростання в подальшому значення центру в кургані, про що свідчить його досипання під час здійснення у ньому більш пізніх ("впускних") поховань; відбиття в розташування поховань в кургані в споруджені досипань над найпершим насипом ієрархії суспільства;
зростання ролі кургану під час спорудження досипок як зростання ролі кургану не лише центрального, але й решти поховань;
курган як символ Всесвіту і рити, відповідність кругового розташування поховань у ньому принципам планування трипільських поселень; божественний суд над душами померлих, — одні отримують право на вічне блаженство, інші — на вічне перевтілення;
обожнювання у ранньому бронзовому віці душ людей, що знають "закон", тобто знатних за походженням, що пов'язано з монополізацією (?) знань цими людьми;
постійний захист такої душі-бога своїх живих родичів, попередження їх за допомогою особливих знаків про катаклізми, що наближаються;
гарантія вічного безсмертя тільки для знаті, для якої споруджуються кургани;
в середньому бронзовому віці вічне блаженство може отримати душа будь-якого члена суспільства, який заслуговує на те за свої земні справи, але визнанням таких заслуг в обряді виступають символи знатності (корисності) суспільству;
у пізньому бронзовому віці божественними можуть стати душі всіх померлих, тому, напевно, відбулася уніфікація поховального обряду і зросла роль другого шляху отримання безсмертя умилостивлення богів жертвами з метою спокутування своїх провин;
зростання у зв'язку з цим ролі вогню в культах, що уособлюються, зокрема, зольниками;
ріта — гармонія нерівності.
Залізний вік:
перенесення центру ваги у світогляді на соціальні сили;
поступовий відхід від підпорядкування своєї діяльності циклу природи і як наслідок цього — забуття багатьох наукових знань, переосмислення символіки, падіння ролі зодіаку;
ріта як гармонія класового суспільства з соціальною і майновою нерівністю, вирішення суперечностей між циклічною системою язичництва і швидкою феодалізацією Русі шляхом введення християнства.
Значна частина найважливіших рис світогляду наших пращурів стає зрозумілою при визначенні точної дати (року, місяця, числа) хрещення киян князем Володимиром.
Сьогодні цю подію традиційно відносять приблизно до 988-990 рр. Така невизначеність полягає, як нам здається, у тому, що пояснення хрещення Русі продовжують шукати насамперед у залежності від зовнішніх подій (стосунків з Візантією, міжнародного значення християнізації Русі тощо).
А досі мало враховується, що введення християнства було й "відсуванням" на задній план старої і водночас державної ідеології, яка до того ж збігалася з народною формою світогляду. З язичництвом — найважливішим внутріполітичним фактором.
Язичництво базувалося на визнанні універсальної гармонії природи та суспільства, досить низькому рівні виробничих сил із натуральним обміном, аграрними культами та обожненням великої рогатої худоби. Воно могло зберігатися таким, очевидно, лише співіснуючи з народами, приблизно рівними за розвитком культури.
Таким чином, "класичне" язичництво, у принципі не відповідало потребам уже другого періоду сучасної "феодальної" епохи. Він почався з середи Х ст. Однак навіть у Х ст. язичництво, незважаючи на свою глибоку давнину, навряд чи було пережитком.
Більше того, можна припускати, що язичництво мало й деякі відчутні переваги над християнством. Порівняно низький рівень виробництва спонукав до виявлення найглибинніших закономірностей природи та їх використання для виживання. Розвинулася й космологія. Зокрема, дуже високий рівень уявлень про божества типу індоіранського Пуруші, який був складною антропоморфною моделлю Всесвіту у всіх його просторово-часових закономірностях. Ці божества були пов'язані у свідомості з реальним процесом праці та побутом, з найдосконалішою космічною моделлю того часу — зодіаком. Частиною реального життя був і астрономічний календар.
Як показують слов'янські назви місяців, давніх календарних свят, а також обряди, що їх при цьому виконували: календар регулював і регламентував всю діяльність староукраїнців.
Нині можна вважати доведеним, зокрема Д. Святським, А. Зелінським, І. Клинишиним, що до введення християнства на Русі (як і у багатьох інших давніх народів) користувалися місячно-сонячним календарем з 19-річним циклом.
Існування такого циклу було зумовлено тим, що у наших широтах зміна пір року та сам рік (365 днів) визначалися рухом сонця (точніше, Землі навколо Сонця), тривалість місяця (у середньому 29,5 днів) — періодом зміни фаз Місяця, починаючи з народження молодика, а рік — з появи молодика, анйближчого до весняного рівнодення.
Сонячний рік дорівнював 365 дням, а дванадцять місячних місяців — 354 дням. Тому по закінченні вже першого року циклу різниця між наступним весняним рівноденням та найближчим до нього народженням місяця становила близько 11 днів; тобто наступний рік починався приблизно за 11 днів до весняного рівнодення, а по закінченні другого року різниця виростала вже до 22 днів З метою ліквідації такої невідповідності протягом 19 років циклу періодично вводили сім додаткових 30-денних місяці. Внаслідок цього у рік початку циклу весняне рівнодення та поява молодика практично збігалися.
Лише через шістнадцять 19-річних циклів (через 304 років) початок місяця буде випереджати рівнодення на 1 день. Оскільки ця невідповідність поступово стає помітною, а всі 19 новорічних новомісяч коливаються навколо весняного рівнодення, то вона може бути надалі ліквідована перенесенням початку циклу на рік, коли народження молодика відбувається на рівнодення.
Можна сперечатися, наскільки, на противагу цьому, чужою (не лише незрозумілою або й непотрібною) системою був християнський календар, який, можливо, менше, ніж язичницький календар, відповідав основному економічному та культурному укладу країни. А з іншого боку — він менш точним, ніж язичницький, бо випереджає початок відліку часу на 1 день протягом уже 128 років. Цю різницю практично ліквідувати не можна.
Таким чином, космологія язичництва мала в цілому об'єктивніший і що, цікаво, більш інтернаціональний характер, ніж космологія християнства.
Адже основні елементи язичництва панували раніше у світогляді й тих індоєвропейських народів, що християнство не прийняли (наприклад, індоіранських). Та й саме по собі язичництво у теоретичному плані не було глухим кутом розвитку світогляду. А його заміна стала лише одним із можливих (проте не єдиним) варіантів появи нової панівної ідеології.
Саме цим можна пояснити те, що найважливіші складові "язичницької" космології індійців, споріднені з давньослов'янськими (насамперед космічні моделі, календарні системи, уявлення про божеств), продовжують існувати у різних проявах й у сучасних релігійно-філософських вченнях.
Крім того, давньоруське язичництво мало організований прошарок служителів культу, який являв собою інтелігенцію того часу — носія наукових знань (жерців, волхвів).
Інакше кажучи, нам здається, що язичництво було досить серйозним суперником християнства.
Більше того, язичництво важко назвати світоглядом докласового суспільства. З самого початку свого існування, воно, на наш погляд, відповідало саме тій стадії розвитку, коли універсальні закони "набувають надприродної космічної форми, перетворюються у такий принцип, який уже згори й ззовні регулює буття людини. Все це відповідає частковому або повному розкладу племінної власності, перетворенню суспільно-економічних відмінностей у суперечності, що сприяють виникненню класового суспільства".
І таким язичництво стало з появи нетривких державних утворень — з протонеоліту. Язичництво, з його універсальним законом, могло зберегти своє державне значення, очевидно, лише за умов застійного суспільного виробництва. Тому риси панування цього закону й зберігалися в Індії чи Китаї.
І це була, можливо, перша з чисто внутрішніх основних причин того, чому Русь, із її досить швидким розвитком, потребувала іншої релігійно-філософської системи.
Друга важлива причина введення християнства на Русі полягала в особливостях язичницьких і християнських уявлень про завершення циклу від творення до кінця світу.
Пригадаємо, що князювання Володимира випало на час грандіозних змін у житті Європи та Азії. Час зміни раннього середньовіччя розвинутим (умовна перехідна дата — 953 р.), з його постійними війнами та міграційними хвилями. Утвердження цього якісно нового періоду епохи супроводжувалося загостреннями не лише у соціально-економічному, але й у духовному житті. Для багатьох сучасників Володимира та й для нього самого трагізм цих змін, можливо, нагадував наближення кінця світу. Тим більше, що ідея кінця світу за часів Володимира та його попередників стала, мабуть, найактуальнішою.
Індоєвропейські язичницькі джерела, що давали періодизацію людської культури, не називали точний рік кінця світу чи тривалість циклу існування світу від його початку до кінця. Або називали їх так, що цей кінець мав настати аж через 12 тис. років після акту творення світу (індійські уявлення про юги).
На противагу цьому, християнське вчення визначило, що світ існуватиме 7 тис. років від творення, і християнські країни вже очікували його закінчення з початку певної християнської ери.
Причому християнство недвозначно наголошувало, що вічного блаженства у Новому Єрусалимі судом Христовим будуть позбавлені не лише ті християни, що жили на землі, не дотримуючись законів Христа, а й нехристияни.
Цікаво, що, за деякими з християнських ер, світ мав закінчитися ще за життя Володимира або невдовзі після його смерті. Зокрема, виходячи з антіохійської ери (можливо, найдавнішої християнської ери від «Творення Світу" — з 5969 р. до н. е. ) кінець світу настав би у 1032 р. За Володимира ця ера могла мати значення, мабуть, лише для східного християнства.
Але кінець світу хвилював у Х ст. й західних християн. Хоча й з іншої причини: з 532 р. країни Західної Європи стали переходити з ери від "Творення світу" до ери від "Різдва Христового".
Теологи виходили з різних критеріїв, у т. ч. з того, що диявол вийде з безодні через 1000 років від Різдва. Та для всієї західної християнської церкви кінець першого тисячоліття від Різдва Христового означав кінець світу.
Протягом усього Х ст. королівські хартії починалися словами про те, що наближається кінець світу. Близько 960 р. Бернард Тюрінгенський став проповідувати, що Господь відкрив йому таємницю: кінець світу настане тоді, коли Благовіщеня припаде на Велику П'ятницю. Тобто у 992 р.
Зрештою, західна церква офіційно визнала, що кінець світу настане 2 листопада 998 р. Саме тому визнала цю дату днем усіх померлих.
Отже, і реальне життя, і релігійно-філософські системи язичництва та християнства переконували Володимира, що світ (і разом з ним Русь) стояв на порозі свого кінця.
Як у такій ситуації міг діяти справжній "державний муж", щоб врятувати свій народ від неминучої загибелі?
Очевидно, підготувати його й себе разом з ним до Судного дня: стати вірним християнином і охрестити свою країну. Але при цьому ще взяти таку з християнських ер, за якою б до кінця світу лишилося якомога більше часу. А день з початку такої ери (а отже, день Нового року, бо Новий рік символізував щорічне відродження часу та Всесвіту) можна було б узгодити з традиційним весняним дохристиянським Новим роком Русі у рік ввведення християнства.
Такому підходові, безумовно, не відповідала ні західна ера від "Різдва Христового", яка вказувала на кінець світу у 90-х рр. Х ст., ні антіохійська ера, за якою судний день міг настати у 30-х рр. ХІ ст.
Здавалося б, Володимира могла задовольнити, наприклад, александрійська ера (від "Творення світу") якщо не у осінньому (від 29 серпня 5493 р. до н. е.), то у весняному (від 25 березня 5492 р.) варіанті. За нею, кінець світу настав би на початку ХVІ ст. Проте за І. Климишиним, у літописах Русі вжито кілька інших християнських ер від "Творення світу": еру Секста Юлія Африканського (початок у 5500 р. до н. е. ), болгарську еру (початок у 5504 р. до н. е. ), а найчастіше другий варіант візантійської ери (початок 1 березня 5508 р. до н. е. ).
Відомо також, що перевагу було віддано саме цьому варіанту (за яким кінець світу настав би у 1492 р.), бо після хрещення Русі Володимиром початком давньоруської ери від "Творення світу" стало саме 1 березня 5508 р. до н. е.
Чим це можна пояснити?
Причина перша. Традиція використання на Русі такого варіанту візантійської, або вже давньоруської, ери ще до Володимира. У зв'язку з цим нагадаємо, що окремі факти засвідчують наявність християнських громад на Україні вже у перших століттях нашої ери. І не лише в Криму,
Особливо цікавою в цьому плані є хвала Івану Златоустому, який жив на зламі епохи раннього заліза і сучасної (347—407 рр.), за те, що він першим "заснував святий престол для войовничих скитів", охрестивши їх. Більше того, зважимо на цілковиту ймовірність офіційного введення християнства на Русі ще Аскольдом у 860 р. Тоді цей рік, 6360 від "Творення світу" за ерою Секста Юлія Африканського, фактичного відкриває як нова ера початок історії Русі у "Літописі Руському", або Іпатіївському списку. Тож можна припускати, що Аскольдова ера починалася саме 1 березня. Аскольд, мабуть, зробив свою еру безпосереднім продовженням візантійської, яка починалася або з п'ятниці 1 березня 5508 р. до н. е. , або з неділі 1 вересня 5509 р. до н. е. Адже у 860 р. 1 березня було п'ятницею, а 1 вересня — неділею.
Причина друга. Щоб зрозуміти її, звернімося до "Літопису Руського" Дослідники поділили списки «Повісті временних літ» на дві групи. Рання, де текст доведено до 1100 р., містився у Лаврентіївському, Троїцькому (він згорів), Радзивілівському літописах та Московсько-академічних списках № 5—182. А пізня, що дає опис подій по 1118—1119 рр., належить до Іпатіївського та Хлібниківського списків. Текст «Повісті временних літ», що найповніше й найкраще зберігся, представлений у Лаврентіївському літописі 1377 р. Очевидно, найкращий аналіз цього твору зроблено Д. Лихачовим, з чиїми коментарями він і виданий. Тому ми використали деякі рядки з цього літопису, які дозволяють пояснити окремі втрачені місця з Іпатіївського списку, і зауваження Д. Лихачова.
За 6494 (986) р. "Літопис Руський" повідомляє про прибуття до князя Володимира представників сусідніх форм релігії: мусульман Волзької Болгарії, католиків Риму, іудеїв Хозарії, православного грека з Візантії. Кожен із них намагався умовити князя ввести на Русі той релігійний культ, який представляв.
Грекові вдалося схилити Володимира до думки охреститися за православним обрядом. Причому поштовхом до цього стало саме християнське вчення про кінець світу. Володимира більше всього вразило те, що невдовзі настане Страшний суд, під час якого Бог "буде судити живих і мертвих і воздасть кожному по ділах його: праведнмоу — царство небесне, і расу невимовну, і радість без кінця, і не [буде] він умирати вовіки, а грішникам — мука вогненна, і черва невсипуща, і муці [їх] не буде кінця. Такі ото будуть муки [тим], які не вірують у господа нашого Ісуса Христа. Будуть їх мучити в огні, якщо хто не охрестився".
Дізнавшись, що під час суду праворуч будуть праведники, а ліворуч — грішники, Володимир зітхнув і сказав: "Добре сим праворуч, горе ж тим ліворуч". Проте вирішив краще познайомитися з усіма іншими "вірами", представники яких його відвідали.
У 6495 (987) р. за "Літописом Руським" та Лаврентіївським літописом, Володимир скликав нараду бояр і міських старійшин. На нараді він розповів про те, як його агітували ввести нову "віру", особливо наголосивши на розмові з греками. І пояснив свій інтерес до їх вчення про кінець світу: "...багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ [має] бути, і чудно слухати їх. (А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі [йому] в огні горіти..."
На нараді було вирішено відправити десять послів об'їхати мусульманську Волзьку Болгарію, католицький Рим і православну Візантію, щоб однією з "вір" замінити язичництво на Русі. Посли повернулися до Києва у тому ж році, й наступна нарада висловилася на користь найкрасивішого за обрядом серед названих "вір" православ'я й доручила князеві обрати місце хрещення киян. Час хрещення не обговорювали. Чому? Можливо, для цього підходив усім зрозумілий варіант?
Обгрунтування крайньої, фатальної необхідності хрещення князя Володимира та держави у "Літописі..." було зроблено за допомогою легенди про хворобу та дивовижне видужання князя, доданої до опису реальних подій військового походу русичів на Херсонес (Корсунь).
За "Літописом Руським", у 6496 (988) р. Володимир пішов походом на Корсунь, який належав грекам. Штурм та облога міста спочатку успіху не принесли. Місто здалося тільки тоді, коли воїнам Володимира за допомогою зрадника з міста вдалося перекрити водопроводи, якими користувалися мешканці Корсуня. Дізнавшись про можливість блокувати водопроводи, Володимир дав слово, що у випадку здачі міста він охреститься.
Взявши місто, князь зажадав від візантійських імператорів віддати за нього їхню сестру Анну. Погрожуючи в противному разі захопити й столицю Візантії Константинополь й обіцяючи за це прийняти православ'я.
Для того, щоб у сучасників не лишилося сумнівів у необхідності хрещення Володимира, у "Літописі..." згадано його тяжку хворобу: поки Анна прибула до Корсуня, Володимир втратив зір. І лише коли він, за порадою Анни охрестився, повністю одужав.
Після цього, згідно з "Літописом...", Володимир обвінчався у Корсуні з Анною, побудував там церкву, взяв із Корсуня цінні подарунки й разом із дружиною та грецькими священниками повернувся до Києва. Тепер, довівши власним прикладом тій частині наближених, яка ще вагалася, доцільність введення християнства, князь приступив до хрещення Києва.
Приїхавши до Києва, Володимир наказав знищити язичницьких ідолів, які стояли у столиці. І підтвердив ще раз немічність язичницьких богів, які не покарали його за цей злочин. А на другий день охрестив у ріці киян. У тому ж році в Києві було збудовано дерев'яну церкву св. Василія, почалися хрещення інших земель Русі та будівництво там церков. Після цього Володимир став будувати і заселяти міста-фортеці довкола Києва по Десні, Остру, Трубежу, Сулі та Стугні... Воював із печенігами та переміг їх.
У 6499 (911) р., за "Літописом...", Володимир заклав центральний християнський храм країни — кам'яну церкву святої Богородиці (Десятинну?).
На превеликий жаль, повністю довіряти такому викладу подій важко. Нам здається, що маючи на меті виправдати введення християнства на Русі, автор "Літопису..." не міг не перекрутити й датування окремих пов'язаних із цим подій. Зокрема, викладених у "Літопису..." за 988 р.:
1. Похід Володимира на Корсунь та облога міста.
2. Хрещення княза та його одруження.
3. Хрещення киян після повернення Володимира.
4. Будівництво церков на Русі та хрещення інших земель Русі.
5. Будівництво та заселення нових міст Русі;
6. Переможна війна з печенігами.
Події ці не могли відбутися протягом 988 календрного року — з 1 березня 988 по 1 березня 989 р., оскільки Новим роком християнського календаря Русі стало 1 березня.
Поміркуємо.
Похід на Корсунь не міг початися раніше квітня. Бо, за візантійськими джерелами, навігація поблизу Києва починалася з квітня. Тобто так само, як і тепер. Тому штурм Корсуня міг початися у кінці квітня — на початк травня. Навіть якби довга облога Корсуня тривала до липня, лише до кінця літа можна було закінчити справу одруженням з Анною.
Виходячи з твердження "Житія Володимира особливого складу" про те, що облога Корсуня тривала 9 місяців, О. Рапов вважає, що саме стільки військо Володимира знаходилося під стінами Корсуня. Тоді слід було б припускати, що облога тривала з травня 988 по лютий 989 р. Це означало б також, що похід Володимира закінчився вже наступного року — практично через рік після виходу з Києва, а, отже, суперечило б писемним джерелам того часу. Тому, нам здається, 9 місяців тривав весь похід на Корсунь — від виходу з Києва до повернення додому.
У такому разі повернення до Києва і хрещення киян мали відбутися восени. А будівництво церков, нових міст, заселеня цих міст, війна з печенігами? Вони припадали на глибоку осінь та зиму — період, найнесприятливіший як для будівництва, так і військових дій!
Важливо й те, що іноді повідомленням "Літопису..." за 988 р. суперечать інші писемні джерела. Зокрема, заперечується хрещення Володимира у 988 р. За реконстуйованим найдавнішими зводом літопису, хрещення Володимира відбулось у 986 р. — одразу після бесіди з греком-філософом, який схилив Володимира до прийняття християнства. А легенда про його хрещення у 988 р. була придумана пізніше. За матеріалами найдавнішого житія Володимира, що становить частину "Пам'яті та похвали князю руському Володимиру", він жив після хрещення 28 років, тобто охрестився у 987 або 988 р.
Інші давньоруські джерела визначають хрещення князя у зв'язку з початком будівництва Десятинної церкви, яке в Лаврентіївському літописі датовано 989, Воскресенському та Єрмолинському — 991, Никонівському — 993 роком. Коли, за "Пам'яттю та похвалою...", церкву було закладено на четвертий рік після хрещення князя, то роками хрещення Володимира могли б бути 986, 988 чи 989 р.
У цілому, якщо вірити названим джерелам, роками хрещення Володимира рівною мірою міг бути кожен із них.
За іншими джерелами, відомо, що хрещенян князя передувало походу на Корсунь. Зокрема, у "Похвалі..." мних Іаков датував похід на Корсунь третім роком після хрещеня Володимира. Тоді, відштовхуючись від окреслених нами гіпотетичних дат хрещення князя, цей похід можна віднести до 989—992 рр. Це певною мірою відповідає "Пам'яті та похвалі...", за якою похід відбувся у 989 р.
Таким чином, дата цього походу визначається давньоруськими дежерелами у межах 988—992 рр.
Найважливіших причин невідповідностей, очевидно, дві. Перша — змішування християнських ер при переписуванні подій із кількох найдавніших літописів, кожен із яких вівся за різними ерами. Вони починалися в 5508, 5504 чи 5500 рр. до н. е. Друга — плутанина календарних стилів.
Так, у Лаврентіївському літописі на 165 статей 1100—1304 рр. березневим (мартовським) роком позначено 101 статтю, ультраберезневим (ультрамартовським) — 60 статей. А роками нижче (тими, що починаються через рік після березневих) — 4 статті.
Найреальнішим виходом із цієї ситуації, як вважають дослідники, може бути розгляд послідовності подій, поданих у "Літописі..." за 988 р. Але з урахуванням того загальновідомого факту, що похід русів на Корсунь міг початися не раніше кінця 989 р.
Причиною цього походу, як свідчать візантійські та арабські автори, була відмова візантійських імператорів від своєї обіцянки віддати Анну заміж за Володимира у відповідь на його допомогу 60-тисячним (?) військовим загоном при розгромі заколотника Фарди-Фоки, що відбувся 12 квітня 989 р.
На думку О. Білопольського та Б. Тойдишка, Володимир повернувся до Києва й охрестив киян вже у 989 р. Це було можливим, як нам здається, не раніше кінця 989 р., тобто близько 1 березня 990 р. (адже 989 р. тривав у календарі Русі з 1 березня 989 р. по 1 березня 990 р.).
Саме тому важко погодитися з тим, що наступні події (будівництво церков на Русі та нових міст, заселення цих міст вихідцями з інших районів країни, війна з печенігами) могли відбутися в один рік із походом на Корсунь. Адже нереально, щоб будівництво та війни було розпочато восени—взимку 989 р. Набагато зручніше їх було б починати з весни 990 р.
На користь останнього свідчить і те, що наступні за хрещенням киян події 988 р. (за "Літописом..." та Лаврентійським літописом) можна дійсно датувати роками після 989 р. Так, у Никонівському літописі напад печенігів, розгром їх, будівництво та заселення нових міст Русі віднесено не до 988, а до 990 р.
Оскільки події 990 р. у Лаврентійському літописі (й у "Літописі...") відсутні, Д. Лихачов відніс названі вище події до 988 р. Враховуючи, однак, що похід на Корсунь відбувся у 989 р., події після хрещення киян, логічно, у відповідності з Никонівським літописом, датувати саме 990, а не 988 р. і вважати, що 988 роком літописець датовав у "Літописі..." події кількох років, Це, взагалі, для Русі не було винятком.
Більш точну дату хрещення киян намагався вияснити О. Рапов. Він вважає, що облога Корсуня тривала з літа — початку осені 989 р. по кінець квітня — початок травня 990 р. Далі, за рукописним збірником XVI ст., що існував у минулому столітті (у ньому стверджувалося, що хрещення киян Володимира та Русі відбувалося у день 1 серпня), вчений припускає: хрещення Києва відбулося 1 серпня 990 р.
Нам же здається, що найреальнішою датою хрещення киян був кінець 989 — початок 990 р. Ця дата може бути визначена характером компромісу між християнством і давньоруським язичництвом. Запровадження християнства на Русі відбувалося в умовах панування язичництва. Тому важливим аспектом християнизації країни було не повне знищення язичництва (тоді це було неможливим), а пристосування до норм християнства найвищого, що було у язичництві, — його космології та пов'язаної з нею системи свят.
Отже, питання про дату введення християнства на Русі не могло не визначатися особливостями взаємин язичницького і християнського календарів Русі. Останнє заслуговує на увагу вже тому, що однією з ознак християнизації Русі стало прийняття християнського календаря. Його місцевою особливістю (про це ми вже згадували) було відненсення Новго року до 1 березня.
Це було трохи незвичним, бо у Візантії, форма релігії та календарний стиль якої запозичила Русь, Новий рік відзначали 1 вересня (а не 1 березня). У цілому ж у християнських країнах початок року в різні часи відраховувався з інших днів — 25 грудня, 1 січня, 1 брезня, 25 березня, Пасхи. А 1 березня на момент хрещення Русі було Новим роком, наприклад, у католицьких Франції та Венеції.
Найреальнішою причиною березневого Нового року в календарі Володимира стало те, що він намагався почати рік одразу після закінчення року старого, ще дохристиянського. Логічно було зробити це в тому році, коли обране початком року 1 березня збіглося б із Новим роком язичницького календаря. Його святкували у народження молодика — найближче до весняного рівнодення.
Саме внаслідок такого збігу дні язичницьких свят опинилися під владою християнських свят, які за своїми функціями відповідали колишнім язичницьким богам та їх святам з їх святами.
Оскільки ця умова на Русі була витримана, їй суперечило святкування Нового, вже християнського, березневого року на Русі у 988 та 989 рр. Адже збіг християнського з язичницьким Новим роком відбувся лише 1 березня 990 р. Тобто на зламі 989 та 990 рр. Це могло повторитися внаслідок розглянутої раніше циклічності язичницького календаря лише через 19 років. Можливо, саме з цієї причини 987 р. (за "Літописом..."), коли було прийнято рішення охрестити киян, бояри радили князю обрати лише місце хрещення, а не дату? Іншого дня, ніж 1 березня 990 р., не могло й бути... Наближенням саме цієї дати, відкласти яку було неможливо, можна пояснювати і прагнення Володимира укласти саме наприкінці 80-х рр. Х ст. релігійно-династичного союзу з Візантією.
Наш висновок про хрещення киян 1 березня не суперечить і кліматичним умовам Києва: найраніше вивільнення Дніпра від криги нині спостерігається вже 18 лютого. Крім того, враховуючи різницю між сучасним календарним стилем і стилем кінця Х ст., важливо пам'ятати, що 1 березня 990 р. передувало весняному рівноденню 990 р. (15—16 березня) на 15 днів. Тобто за кліматичними умовами 1 березня 990 р. майже рівнозначне сучасному 5 березня — за теперішнього рівнодення 20—21 березня.
О. Рапов вважає днем хрещення киян 1 серпня 990 р., що й зумовило назву центрального храму Русі — Пресвятої Богородиці: адже одне з її свят, Успіння, відзначають 14 серпня. Але відповідність назви даті значно більша, якщо хрещення відбулося 1 березня: на 25 березня припало найбільше її свято — Благовіщення.
Отже, якщо наша гіпотеза правильна, нова віра прийшла на Русь насамперед як християнська космологія, що наклалася на космологію язичницьку. Тому це не перемога християнства над язичництвом, а компроміс — хоч і прихований. Чи не тому церква ігнорувала точну дату події, що не бажала згадувати про нього?
Запровадження християнства на Русі відбило корінні закономірності поширення т. зв. світових релігій. Християнство домінує серед індоєвропейців, іслам охоплює переважно арабів та тюрків, буддизм — народи Східної та Південно-Східної Азії. Кожна своєрідно продовжила попередні традиції. А найголовнішими були моменти подібності в космології, обрядах, святах. Лише так можна було навернути в нову віру як народні маси, так і частину жерців.
Християнство закономірно утвердилось у формі православ'я. Русь тяжіла до нього, а не до католицизму тому, що це була ідеологія індоєвропейських сусідів. Тобто нащадків південної гілки індоєвропейців, які ніколи не припиняли міцних зв'язків із протослов'янами.
Якщо успіх Володимира забезпечило вдале поєднання християнського і язичницького річних циклів, то корисно поглянути з цієї т. з. на хрещення Русі Аскольдом. Якби він також почав християнську епоху 1 березня (860 р.), християнський Новий рік збігся б із язичницьким, який у 860 р. випав би також на 1 березня.
Тому Аскольдів календар було логічно вести за візантійською ерою (від "Творення світу") — з 1 березня 5508 р. Такому припущенню не суперечить те, що перший датований рік у «Літописі...» (6360-й від "Творення світу") — його за візантійською ерою вважають 852-м — згадано з індиктом:
«У рік 6360, індикта 15, коли почав Михайло цесарювати, стала називатися [наша земля] — Руська. А про се ми довідалися [з того], що за цього цесаря приходила Русь на Цесароград, яко то писав [Георгій] у літописанні грецькому. Тим-то і звідси почнемо, і числа положимо».
Відомо, що Михайло ІІІ зійшов на трон дитиною у 842 р., а самостійним імператором став лише у 856 р. (помер у 867 р.). Назву Руської землі пов'язано з 15-м індикта, тобто 15-м роком 15-річного циклу — індиктиону. Початком ндиктионів стало 1 вересня 312 р., і 15-й індикт на початку царювання Михайла ІІІ (36-го індиктиону) тривав з вересня 851 по вересень 852 р. То Русь одержала свою назву в цей час?
Напад русичів на Константинополь відбувся 18—25 червня 860 р. Тому Л. Махновець, коментуючи ці події за 6360 р., твердить, що дату походу слід вираховувати за «Творенням світу» в 5500 р. до н. е. (6360 — 5500). Але початок повідомлення — про найменуванні землі Руською в
перший рік царювання Михайла, "коли почав Михайло цесарювати" (856 р.), могла бути написана лише за болгарською ерою від "Творення світу" (6360—5504=856 р.).
Звичайно, з цим можна сперечатися. Та існують підстави стверджувати, що саме за болгарською ерою часто велася розповідь і про інші найважливіші події у житті Русі.
Зокрема, посилаючись на західноєвропейські джерела про хрещення княгині Ольги під час її відвідання Константинополя за імператора Романа (царював з 959 р.), І. Климишин доводить: ці події, датовані 6463 р., відбулися не у 955 р. (виходячи з візантійської ери), а у 959 р. (виходячи з болгарської ери). Цей же дослідник, порівнюючи повідомлення давньоруських джерел за 9573 р. (про похід Святослава проти хозар) з арабськими, переконує нас: Хозарський каганат був розгромлений Святославом у 358 р. хиджри. Це відповідає 969, а не 956 р.
Отже, і цього разу вжито болгарську еру.
М. Брайчевський вважає, що Аскольд здійснив на Візантію чотири походи: у 860, 863, 866 та 874 р. Але у розповіді про останній похід, як стверджують коментатори, внесено подробиці походів і 860 та 866 рр. Може, й у розповіді про похід 860 р. внесено подробиці не відомого нам більш раннього походу, який відбувся у перший рік царювання Михайла ІІІ — 856?
Можливо, ми й помиляємося, але складається враження, що за 6360 р. у "Літописі..." об'єднано разом повідомлення про три різні за часом події:
1) 852 р. (індиктіона 15) — за візантійською ерою;
2) 856 р. (за болгарською ерою);
3) 860 р. (за ерою Секста Юлія Африканського).
Таким чином, можна припускати, що за візантійською ерою у "Літописі..." почали записувати події вже після хрещення Русі Володимиром, а за болгарською — з часу хрещення Русі Аскольдом до вбивства Аскольда у 6390 р. від "Творення світу" (яке традиційно датують 882 р.), а, можливо, і до самого хрещення Русі Володимиром.
Іншими словами, Аскольд, ввівши християнство, ввів саме болгарську християнську еру?
Вона могла одержати таку назву, очевидно, лише після хрещення Болгарії тим же Михайлом ІІІ. Це відбулося, згідно з "Літописом...", у 6366 р. (відомості про похід греків на Болгарію взято, очевидно, з анонімного продовження "Хроніки" Амартола, але там ця подія не датована): "У рік 6366 Михайло-цесар з військом рушив берегом і морем на болгар. Болгари ж побачивши, (що) не могли вони стати насупротив, просили охрестити їх (і дали згоду) покорятися грекам. Цесар, отож, охрестив князя їхнього (Бориса) і бояр усіх, і мир учинив з Болгарами".
Повністю, однак, Болгарію вдалося охрестити вже після смерті Михайла ІІІ, за тринадцять років до смерті Аскольда: "У рік 6377. Охрещена була вся земля Болгарська".
Виходить, болгарською ера стала називатися з 6366 по 6377 рр.? Якщо ці дати у "Літопису..." дано за болгарською ерою, то вони стосуються 862—873 рр. Але це неможливо, бо у 860 р. Аскольд уже ввів цю еру на Русі.
Отже, події, пов'язані з хрещенням Болгарії, очевидно, у "Літописі..." подано за візантійською ерою. Тоді ці події й пов'язане з ними виникнення болгарської ери відбулися у 858—869 рр. Це означає, що принаймні два роки (у 858—859 рр.) до хрещення Русі Аскольдом болгарська ера вже реально існувала і могла бути ним використана.
За М. Брайчевським, хрещення Аскольда та його дружини відбулося під час походу 860 р., тобто у кінці червня — на початку липня. Враховуючи це, Русь (країна) могла бути охрещена Аскольдом уже наприкінці літа або восени (чи не 1 вересня?).
Таким чином, язичницький Новий рік (який у 860 р. випав на 1 березня) та Новий рік Аскольда у 860 р. не збіглися і вже не могли збігтися й наступного року. Нам здається, що саме невідповідність в Аскольда дохристиянської і християнської календарних систем могла стати основною причиною язичницької реакції проти нього.
Пізніше Володимир врахував цю помилку, поєднавши річні язичницький і християнський цикли. Це сприяло утвердженню християнства.
Отже, якщо під світоглядом розуміти цілісну систему поглядів на Всесвіт і суспільство, закономірності їхньої будови і розвитку, роль окремої людини в житті природи і людського суспільства, на минуле, сьогодні і майбутнє, то язичництвом можна вважати систему світогляду, основні ідеї якої виникли і розвивалися у протослов'ян, починаючи з переходу до протонеоліту.
Основою його стало поняття закону гармонії суспільства і природи, пов'язане з ідеєю універсального колообігу і зодіакальною моделлю Всесвіту. Язичництво відбило найважливіші сторони господарської, суспільної, духовної сфери давніх суспільств та їхнього природного оточення і тому може бути одним із найважливіших джерел у вивченні давнини.
Проте язичництво — це не тільки далеке минуле. Воно було системою, яка враховувала глобальні закономірності розвитку природи й суспільства. Через це багато його принципових положень заслуговують преосмислення і використання не лише сьогодні, але навіть і завтра. І підтвердженням цього служить, як ми вже зазначали, наше прагнення до вивчення багатьох давніх систем світогляду, а також повторення в нашому власному світоляді тих самих питань, на які намагались дати відповідь творці і носії язичництва.
Враховуючи наявність у язичництві уявлень про початок і кінець світу, в умовах наростання сучасної екологічної кризи не слід, як нам здається, ігнорувати і завершення 7980-річного циклу світових катастроф.
А хіба можна забути про те, що язичництво виникло не тільки як найдавніша система світогляду предків слов'ян, але й як система космічного світогляду! Чи це не найкращий доказ того, що більшу частину свого свідомого життя людство прагнуло в Космос: і в земному, і в посмертному житті тільки з ним пов'язувало воно свої найвищі помисли й сподівання на майбутнє! Тож усе його земне життя було мало не підготовкою до життя в Космосі...
Тому не буде, напевне, перебільшенням вважати, що сучасний стан світу є, з одного боку, кінцем і підсумком циклу, що почався для наших предків з усвідомлення ними своєї особливої людської сутності. А з іншого — переходом до нового витка спіралі історії, що оновлює осмислення ще язичництвом споконвічні всесвітні принципи.
Обидва кінці часу замкнулися. Про це, зокрема, з особливою силою свідчить історія співвідношення в різні епохи загальнолюдського і станового (класового). Домінанта загальнолюдського, яка утвердилась не пізніше мезоліту, існувала до бронзового віку, в якому за родо-племінною знаттю уже за походженням визнавалося безперечне право на особливе становище в земному і потойбічному житті.
Багато століть потому принцип становості, що порушив ідею загальної гармонії, було відкинуто ідеологами перших буржуазних революцій. Проте він не канув у небуття і у вульгарній формі повторився навіть у країнах, які проголосили своєю метою побудову комунізму (навряд чи є сенс зараз наводити численні і загальновідомі факти "відтіснення" від активного служіння суспільству значної частини людей непролетарського і неселянського походження). По суті, тільки зараз людство розпочало його демонтаж у планетарному масштабі.
У світлі всього сказаного можна стверджувати: Сучасне людство стає нині по-справжньому активним космічним суб'єктом. Його програмні установки визначає соціальний і духовний зміст не лише найближчих десятиліть, але, напевне, й усього вже започаткованого 7980-літнього (або навіть 9576-літнього?) циклу розвитку суспільства і цілого Всесвіту.
Пам'ятаймо ж про нашу відповідальність перед Вічністю. Постараймося застосувати знання, що тисячоліттями нагромаджувалися, для врятування себе і світу в умовах будь-якого космічного катаклізму!
ЛІТЕРАТУРА:
1. Никитин А. Н. Над квадратом раскопа. М., 1982. С. 232-233; Косарев М. Ф. Западная Сибирь в древности. Л., 1986. С. 33-34.
2. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 754.
3. Резников А. П. с. 106-107.
4. Болонев Ф. Ф. С. 109-110.
5. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 753; Климишин И. А. С. 137.
6. Святский Д. О. Вып. 8. С. 90.
7. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 75, 77, 238.
8. Зелинский А. Н. С. 105-106. Циклічна основа найдревніших уявлень про початок і кінець світу підтверджується наявністю в слов'ян опису однієї й тієї ж картини хаосу, що існував до творення світу і після його загибелі (див., напр.: Попович М. В. Мировоззрение древних славян. К., 1985. С. 121-126).
9. Чмыхов Н. А. Опыт общей периодизации голоцена// Актуальные вопросы исторической науки. К., 1990; Чмыхов Н. А. Идея глобальной катастрофы в мировоззрении древних славян// Славяне: адзінства і мнагастайнасць: Міжн. канф., 24—27 мая 1990: Тез. дакл. і павед. 2 секцыя: Этнагенез славян. Мінск, 1990. У цих та інших, більш ранніх, працях автор монографії спочатку приймав за опорну дату затемнення Сонця 19 березня 2007 р., тобто затемнення, яке має статися в день, що передує рівноденню. (Зведення матеріалів про значні порушення екології Землі на рубежах археологічних епох чи їхніх періодів див. також у: Филиппов Е. М. Земля в развитии. К., 1989). Кожна з 1596-річних епох настільки специфічна, що може вважатися особливою соціально-економічною формацією. Див. у зв'язку з цим висновок В. Генінга про первісне суспільство як суперформацію, що складалася з окремих формацій: Генинг В. Ф. С. 3-16.
10. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 753.
11. Климишин И. А. Жемчужины звездного неба. К., 1988. Рис. 4.
12. Афанасьев А. Н. Т. 1. С. 197, 213.
13. Даниленко В. Н. Энеолит Украины. С. 149; Гамкрелидзе Т. В., Иванов Вяч. Вс. Т. 2. С. 892 та iн.; Сафронов В. А. С. 44. Див. також: Чмихов М. О., Черняков І. Т. С. 148-150.
14. Николов В., Чмыхов Н. А. С. 115-116. Про індоєвропейську (арійську) належність катакомбних племен див. також: Клейн Л. С. Откуда пришли арии в Индию?// Вест. ленингр. ун-та. Сер. истории, языка, лит-ры. 1980. Вып. 4.
15. Горнунг Б. В. С. 35.
16. Рыбаков Б. А. С. 212 та iн.
Вверх
2003.04.15 | Іван
Re: До Вільнодума
Вільнодум пише-"-Мова йде про
ДУХОВНЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ УКРАЇНИ
шляхом її духовного об'єднання.
Напевно Ви не заперечуєте проти цього? Тоді скажіть, ЯК Ви це збираєтесь зробити? Невже Ви вірите, що за Ваше життя всі церкви України об'єднаються і полюблять Український народ? Невже у Вас нема розуму, щоб зрозуміти, ДЕ СОБАКА ЗАРИТА? ХТО СТОЇТЬ ПОПЕРЕК ГОРЛА ДУХОВНОГО ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ?"-
100 процентів з вами, щодо духовного оздоровлення України. А потім іде Ваша нісенітниця, бо ставите нереальне питання,як Я збираюся це зробити. Напевно вдумавшись і Ви всміхнетесь від такого. Якби ж то від мене залежало! Знаю одне, не було б ненависті між релігіями, а була б толерантність і любов до ближнього. Чому якраз має бути одна релігія в Україні? Чи Ви думаєте, що галичани греко-католики не люблять Україну? Думаю, що їхня любов сильна і багато з них віддали своє життя за її волю. Вони говорять з гордістю українською мовою, а от у нас на сході " чтокають да какають". Ще і соромляться своєї приналежности. І будь це православний, протестант, чи іншого віроісповідування, він затурканий раб і то не Божий , а московський.
Духовність народу це спільні інтереси, спільні традиції, спільні прагнення. Ось до чого нам треба стреміти. Треба щоб у кожній церковній конфесії говорилося до людей і пояснювалося "хто ми і чиї ми діти". Багато ж не чули про Бога. Слово то чули, але що воно зі себе представляє і гадки не мали. От якісь там буржуазні видумки.
Треба щоб в школах, або в щоденних, а якщо ні , то в недільних викладалась релігія. Не обовязково православна чи католицька чи протестанська. Хочите вчити дітей своєї релігії, закладайте школи. Держава тут ні при чому. Держава натомість мала б бути УКРАЇНСЬКОЮ.
Ось в чому наша біда. Маємо синьо-жовті прапори, тризуби, а воно якось не підходить до того що творится в державі.
Ви мене питаєте, чи в мене нема розуму, щоб зрозуміти "де собака зарита". Я думаю, що настільки у мене він є. І ніяк не припишите горе України до вірування "в не того бога". Бог один. Ми прикрашуємо наші ритуали своїми рідними звичаями, своєю рідною мовою, але це не означає, що наш Бог "український". Я вірю в Всесвітнього Бога і Його Сина Ісуса Христа. І не виношуся ,що я кращий ніж інші. Бо і Христос не виносився. Ось подам цитатку з еванглії, яка припала мені до душі-
Це з посланія Св. апостола Павла до Филип'ян, розділ 2.
"Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути рівним Богові,
але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба,ставши подібним до людини. Він упокорив себе, бувши слухняний аж до смерти і то смерті хресної."
Пан Анатолій дуже протестує проти слова "раб". Але ж ми підлеглі Богові.Тобто мусимо жити по його законах. А чи ви назвете це "підлеглий" чи як в ті часи казали "раб" мене це не тривожить.
Любити Україну і її духовність це одне, але пробувати повернути оглоблі назад, це вже інша справа. Та коли хтось хоче назвати Бога Дажбогом чи там ще якось, це не важне. Аби любив ближнього, як самого себе, то і добре буде жити на землі УКРАЇНСЬКІЙ.
2003.04.15 | Вільнодум
Re: До Вільнодума
Іван пише:> 100 процентів з вами, щодо духовного оздоровлення України. А потім іде Ваша нісенітниця, бо ставите нереальне питання,як Я збираюся це зробити.
(V) Я не згідний, що це нереальне питання. Все є реальним, коли люди цього захочуть!
> Духовність народу це спільні інтереси, спільні традиції, спільні прагнення. Ось до чого нам треба стреміти. Треба щоб у кожній церковній конфесії говорилося до людей і пояснювалося "хто ми і чиї ми діти".
(V) Почали правильно, а закінчили "щоб у кожній церковній конфеції пояснювалось "хто ми і чуї ми діти"". Ви чуєте, що Ви кажете? Це ж ясно, що такого НІКОЛИ не буде на Україні з існуючими церквами. Тому і не фантазуйте! А я ще б сказав -- не гнівіть Бога! Бо своєю "слабодушністю" ви спонукаєте Зло на себе і на-РОД!
> Ми прикрашуємо наші ритуали своїми рідними звичаями, своєю рідною мовою, але це не означає, що наш Бог "український". Я вірю в Всесвітнього Бога і Його Сина Ісуса Христа.
(V) "прикрашуємо", "прикрашуємо"... і губимо СУТь. 12 старв на свято РОД-а, які о-лице-творяли КОЛО-року = 12 місяців, тепер називаємо 12 апостолами ізраілєвськими, і.т.д, і т.п. Продовжуйте "прикрашати", як у чужих на весіллі, а не в рідному домі...
БОГ є один для всіх, але Його розуміння має бути через призму Національної Свідомості, черз досвід незалежного національного духовного розвитку, який характеризується неповторним для кожного народу Способом Життя. Тому цього Єдиного для всіх Бога, ми, українці, бачимо, як БІГ, як БУТТЯ, як ДАТЕЛЯ БУТТЯ, бо ці слова відкликаються в НАШІЙ свідомості СУТНІСТЮ того, що Є єдине для всіх, але різне в СУТНОСТІ національній. Більше про це читайте в заголовній статті Анатолія на цій гілці і моїх попередніх дописах.
Щиро Ваш,
Вільнодум
2003.04.15 | Іван
Re: До Вільнодума
Ну от і не фантазую. Ви пишете--" Почали правильно, а закінчили "щоб у кожній церковній конфеції пояснювалось "хто ми і чуї ми діти"". Ви чуєте, що Ви кажете? Це ж ясно, що такого НІКОЛИ не буде на Україні з існуючими церквами. Тому і не фантазуйте-"
Чи Ви були коли небудь у греко католицькій церкві у Галичині? Я був.
Там говориться до народу українською мовою про любов до свого народу, до своєї церкви. Там у Львові збудовано католицький університет в якому викладається тільки українською мовою. Сюди вступають не тільки греко католики , а і православні та інші релігіно виховані студенти.
Вчать найперше любов до своєї землі, єдиного Бога, не греко католицького, а єдиного. Ось нам би і повчитися від галичан. До Галичини посилають наших дітей зі сходу, щоб побачили, як відбуваються наші традиційні свята. Різдво, Великдень бачать діточки вперше наші чудові звичаї. Це галицькі родини, беруть діточок до себе і вони чи не вперше співають колядки, виводять гагілки. Ви зараз скажете, що це від бога Ру. Ну то і тим краще. Ви б мусіли б радіти, що старинні звичаї у нас не завмерли. Ось так треба діяти і у нас на сході. Ось маємо Київський Патріархат. Чому б не гортуватися біля нього?. Це ж українська церкава. Так ні, пришивають некононічність.
Я був у Михайлівському. Яка краса! А на кінець спів-" Боже Великий єдиний, нашу Вкраїну храни,в єдності й силі народу ти її просвіти."-
Ану підіть до московського патріархату , що побачите? Російська мова і моління за Алексея. То ж можна творити своє. Тільки треба хотіти.
2003.04.15 | Вільнодум
Re: До Вільнодума
Іван пише:> Чи Ви були коли небудь у греко католицькій церкві у Галичині?
Був, і не раз.
> Там говориться до народу українською мовою про любов до свого народу, до своєї церкви.
Так, та не так. Більше про любов до церкви, більше про Папу-Римського, ніж кого б то не було з України, окрім, звичайно, байстрюка Володимира. Вони навчилися очі добре "запудрювати". Чи знаєте Ви, що колись за народні танці і страви, за писанки і вишиванки, ця церква ВБИВАЛА! Чи знаєте Ви це? Чи чули, щоб церква коли небить вибачилася за це, щоб признала це? Оця церква, яка вчить вас ПОКАЯННЮ, чи покаялась вона сама хоч раз за зло, яке вона вдіяла? А вдіяла багато... Ото ж і воно...
> Я був у Михайлівському. Яка краса! А на кінець спів-" Боже Великий єдиний, нашу Вкраїну храни,в єдності й силі народу ти її просвіти."-
Так, бо хочуть ваші душі! Чому в кінці, а не спочатку, посередині і в кінці?
> Ану підіть до московського патріархату , що побачите? Російська мова і моління за Алексея.
А ця церква, як Вам відомо найбагаточисельніша на Україні... От і подумайте "чистосердешний" мій побратиме, чи можливо, чи реально, в сучасних умовах надіятись на ДУХОВНУ ЄДНІСТь УКРАЇНСьКОГО НАРОДУ? Сильну єдність, КРОВНУ, коли брат за брата піде на смерть? Чи можна на таке надіятись за Ваше життя, під проводом УП, УГК, МП і багато інших "братів" нашого сала і хліба?
2003.04.15 | Іван
Re: До Вільнодума
Знання Ваше від советских джерел. Ніколи такого не було.Ваші слова-
"-Чи знаєте Ви, що колись за народні танці і страви, за писанки і вишиванки, ця церква ВБИВАЛА! "-
Ви мішаєте польську римо-католицьку церкву, з українською греко- католицькою. Треба знати історію нашої церкви. Зараз немаю часу, але коли Вас це б цікавило напишу чому сталася унія з Римом.
Скажу одне, що галичани в ті часи ненавиділи римо-католиків так як і православні. Між поляками і українцями були постіні бійки і то власне на релігійному полі. Так що перестаньте розповсюджувати побрехеньки. А Вас мав за мудрішого.
2003.04.15 | Вільнодум
Re: До Вільнодума
Іван пише:> Знання Ваше від советских джерел. Ніколи такого не було.
> Ваші слова- "-Чи знаєте Ви, що колись за народні танці і страви, за писанки і вишиванки, ця церква ВБИВАЛА! "-
> Ви мішаєте польську римо-католицьку церкву, з українською греко- католицькою. Треба знати історію нашої церкви. Зараз немаю часу, але коли Вас це б цікавило напишу чому сталася унія з Римом. Скажу одне, що галичани в ті часи ненавиділи римо-католиків так як і православні. Між поляками і українцями були постіні бійки і то власне на релігійному полі. Так що перестаньте розповсюджувати побрехеньки. А Вас мав за мудрішого.
(V) На жаль, пане Іван, це не "побрехеньки". Ви і я говоримо про різні часи. Ви про досить недавні, а я про давні, про початкові кроки Грецької церкви по нашій землі, зразу після Володимира і трошки пізніше. Так от в ті часи, фактично всі наші традиційні речі, які Ви зараз бачите в церкві -- вишиванки, ритуальна їжа, пісні, народні свята, вважалися ГРІХОМ, бо були "язичницькі", і за них, навіть за те, що співались колядки підчас ВБИВАЛИ. Але народ не міг забути своєї душі, і церква накінець це зрозуміла і пішла по шляху -- не можеш перемогти - приєднайся! Так і зробила, приєднала ці "язическі" традиції до церковних, тільки їх СУТь, зміст, назви, змінила або перекрутила. Так, свято РОД-здва стало сватом Різдва Христа, Зірка Білобога, початку Нового Дня, стала зіркою Вефлеєма, писанки Світобудови на Великий День стали не знаю чим , може непорочним зачаттям
Я не розповсюджую побрехеньки, упаси Боже, це Ви і інші слухають В ЦЕРКВАХ теперішніх побрехеньки, і не тільки побрехеньки, а справжню ВЕЛИКУ БРЕХНЮ !
2003.04.15 | Анатолій
Re: Re Ще трохи полеміки, до Івана!
(Іван) Де та велич Египту, Римської імперії, Візантії,Англії, і останній розвал Російської імперії? Все в цьому світі міняється. Бог тут ні при чому.
Пане Іване, саме у цьому Вашому запитанні і криється відповідь. Подивіться уважно і Ви побачите, що всі Вами названі держави РОЗВАЛИЛИСЯ саме після того, як прийняли чужинську духовну доктрину.
Невже Ви настільки сліпий, що не розумієте цього. Справа не в Бозі, справа у духовній доктрині. НЕ українська доктрина проповідується у Біблії. І з цим нічого не поробиш. Навіть Силенківська спрощена доктрина Дажбожа, на яку Ви натякаєте, є УКРАЇНСЬКОЮ і працює на Україну, а не на живлення юдейського енергетичного егрегора. Я не агітую за віру, повторюю Вам це вдруге, я показую, що віра наших батьків була не гіршою, а навпаки вищою, і що прийняття чужої віри саме привело до занепаду нації. До прийняття цієї віри народ України був найкультурніший на земній кулі. Це всього навсього історія, яку не кожен українець хоче знати.
Ви, пане Іване, мабуть та людина, яка свято вірить і у те, що Ваше Ім"я є юдейське. Так от, запам"ятайте, Ваше Ім"я чисто українське і плем"я, що жило у Припонтиді всі північні народи називало ВАНАМИ. Так було ще у добіблійні часи. Саме так сьогодні нас називають шведи, норвежці та фіни.
Тож будьте Іваном-українцем, любіть свій народ і свою духовну традицію і не схиляйте голови своєї до чужих богів. Будьте, не гірше юдеїв, до яких їх Бог казав - Я бог Ізраїля і щоб ви не мали інших богів....
Анатолій
2003.04.15 | Іван
Re: Анатолію від Івана
Анатолій пише--"Я не агітую за віру, повторюю Вам це вдруге, я показую, що віра наших батьків була не гіршою, а навпаки вищою, і що прийняття чужої віри саме привело до занепаду нації."-
А я Вам повторюю, що занепад держав не залежить від релігії. Зовсім не буду з Вами сперечатися, чи була віра наших батьків кращою чи гіршою. На той час вірили так, тепер інакше. Давайте відроджувати нашу духовність вивчаючи правильну історію України,а не ту перекручену, яку вчили нас наші "старші брати". Ставмо нашу мову на належне їй місце, а не десь у запічок, прививаймо любов і гордість української приналежности нашим дітям, видаваймо цікаві прочотні книжки, щоб наша молодь любила свою літературу, а не ту чим завалена "Петрівка", творім свою державу з її творчою ментальністю.
Допомогаймо чим можемо нашим письменникам, поетам, бо вони сьогодні бідують. Ось Ви такий патріот, а цілий час підсовуєте лінки у російській мові. Я не хочу читати чужі побрехенькі. Якщо той бог про якого говорите, був українським, то чого так багато про нього пишуть росіяни, а так мало українці? Вірю, що Ваше бажання це бачити Україну величною державою. Таке хочу і я. То ж давайте відбудовувати вкладаючи цеглинку по своїй змозі, а не розносити ненавість між народом. ЇЇ, тої ненависті, в світі і так багато. Ось Ви вірите у свої віди, я не накидаюся на Вас і не обзиваю різними іменами. То чому не можете мати толеранції до інакшо віруючих і Ви?
2003.04.16 | Анатолій
Re: Пану Івану від Анатолія
Дякую Івани за постинг.Я бачу що Ви ще досить молода людина, а тому дозвольте, на правах старшого, Вас трохи повиховувати.
1. Я ніколи не давав лінки на россайти. Дав тільки одне посилання на Лазарєва і перш за все виходячи з постулату "Чужого навчайтесь, свого не цурайтесь"
2. Ви кажете що розвиток та занепад держави не залежить від віросповідування, від духовності. Ой-йой-йой, друже, Ви повторюєте чисту совєтську брехню, яку нам нав"язували 73 роки і нажаль нав"язують і зараз. Зарубайте собі на носі, пане Іване, ТІЛЬКИ ДУХОВНІСТЬ Є ПРОВІДНИМ КОНЕМ, ЯКИЙ МОЖЕ ЗАВЕСТИ І ЯКИЙ МОЖЕ ВИВЕСТИ. А нумо візьміть но свою біблію і почитайте уважненько, ... і будете жити в будинках, які не будували, і будете давати в борг..... Невже Ви настільки сліпі, що не бачите, що сьогодні Саваотом вибрана нація є пануючою у світі, і їй належить 80% всього світового капіталу. Ви мабуть незнаєте, що є торсіонні поля, що є інформаційно-енергетичні егрегори? бо якби знали, то знали також, що юдейськими богами-магами, а точніше Чорнобогами за українською традицією, так побудовані егрегори, що Ви, молячися у будь-якій християнській церкві, незалежно від конфесії, направляєте свою психічну енергію саме юдейському егрегорові і ця компанія, отримуючи психоенергоживлення панує у світі. Ще раз кажу Вам, зарубайте собі на носі - ПЕРШЕ І ГОЛОВНЕ, ЦЕ Є ДУХОВНІСТЬ. І якщо вона викривлена, то і життя викривлене, і навпаки. Якби українці знали історію, вони б отримали б підтвердження цього, але, нажаль, саме історію від нас і заховали, і розраховуючи на таких як Ви, розумних, але не маючих інформацію, українців, експлуатають їх енергетику, їх свідомість, їх енергії.
3. Ось чому, я показую Вам і таким як Ви, що дохристиянське Православ"я було духовним вченням оріїв і це вчення несло творчу енергію людям, а сьогоднішнє юдео-християнство несе, нажаль, руйнівні енергії у світ, за винятком боговибраної нації.
Я не знаю, як Вам ще пояснювати, читайте Тору і Ви це все самі побачите, але читайте з розумом, а не з рабством у серці. Розум, це найбільший привілей, отриманий людиною від Бога і його треба використовувати на 100%, а не на 5%, як кажуть наші вчені. А для того, щоб так сталося, ми саме і приходимо у цей світ циклічно - для еволюції свідомості.
Між іншим, я корінний киянин, а пан Вільнодум корінний полтавець.
Отже, еволюціонуйте, якщо зможете. Хочете сам, хочете разом з нами.
З повагою, Іване з українським, а не юдейським, як Вас навчили, іменем.
Анатолій
2003.04.15 | Тестер
Re: Івану. І не тільки. Зробіть копії, надрукуйте, почитайте...
М.О.ЧМИХОВБЕЗСМЕРТНИЙ «ЗАКОН»
Уривок з книги: Микола Чмихов: "Джерела язичництва України-Русі" / Упорядкування Валентини Чмихової/ ІНДОЄВРОПА: Тематичний випуск. — 7506 (1988—1989). — Кн. 1—4. Розділ 5.
Адже Пуруша — це Всесвіт,
що існував і буде існувати.
Рігведа.
Нині очевидним стає той факт, что взаємозв'язок людства й природи відбивається у вигляді спільних періодів їхнього розвитку, які відповідають археологічним епохам.
Найбільш правдоподібними уявляються рубежі між епохами:
— неолітом (і його кінцем — мідним віком) і бронзовим віком (близько 2800/2750 р. до н. е. );
— бронзовим і залізним віками (близько 1200 р. до н. е. );
— раннім залізним віком і середньовіччям (кінець IV—початок V ст.).
Можна помітити, що між цими рубежами минало близько 1600 років. Це, можливо, не випадково. Адже й неоліт, згідно з отриманими нами даними, почався також за 1600 років до бронзового віку (близько 4400 р. до н. е. ).
Логічно припустити, що періоди голоценової епохи змінюються в силу якоїсь закономірності. Характер таких коливань став предметом спеціальних досліджень, і їхні основні результати знайшли підтримку археологів.
Зокрема, М. Косарєв прийшов до висновку: глобальні зміни клімату, що відбилися в археологічному матеріалі, відповідають схемі В. Шнітнікова. За нею, голоцен ділиться на 1850-річні періоди, котрі складаються з вологої (300—500 років), перехідної (700—800 років) і сухої (600—800 років) фаз.
Ці періоди збігаються з повторюваними максимумами приливоутворючої сили небесних світил (за О. Петтерсоном), відповідно до яких через кожні 1700 років Земля, Місяць і Сонце значний час розміщуються на одній прямій. При цьому приливостворюючий вплив Місяця і Сонця на Землю різко збільшується. Це призводить до підвищення загальної зволоженості клімату.
На 1850-річні цикли накладаються й інші максимуми приливоутворюючої сили Місяця і Сонця, які повторюються через 84—93 роки. А також максимуми подібного загального впливу інших планет — Марса, Венери, Урана, Сатурна та Нептуна (через 1680, 168, 84, 24, 12 років).
Деякі з названих ритмів (168- і 84-річні) відповідають історично відомим найбільш значним повеням Нілу.
Висновки В. Шнітнікова і М. Косарєва використані в роботах інших дослідників, зокрема Я. Гершковича і М. Ієвлєва. А. Нікітін звернув увагу на те, що, крім періоду В. Шнітнікова, на стародавні суспільства впливав і (ймовірно, залежно від положень планет) обгрунтований І. Пудовкіним та Г. Валуєвою 1200—1800-річний період переміщення магнітного центру Землі замкнутою еліптичною орбітою.
Максимальна зміна сили тяжіння на рубежах циклів викликає на певних територіях тривалі й згубні посухи1*. Тому слід звернути увагу на деякі особливості опису настання Страшного суду, або кінця світу.
Зокрема, згідно з християнським ученням, Сонце тоді перетвориться «на тьму», а Місяць — «на кров». Це відповідає вигляду світил на момент затемнення Сонця.
З «Магабгарати» відомо, що одним з найбільш значних порушень неба наприкінці юг буде затемнення Сонця. Його поглине демон Рагу:
«Запалають тоді весь небокрай і рухомі сузір`я, зміниться хід світил і сплутаються [напрямки] вітрів, страшне видовище являтиме частий дощ метеорів. Поруч із Сонцем виблискуватимуть шість інших, і всі вони разом із шумом і тріском запалять небеса…
Тисячоокий не вчасно посилатиме дощ…
Рагу в кінці юг поглинатиме Сонце не тільки призначеного дня…
І всюди запалає вогонь» (III, 188, 74—84).
Всесвітня пожежа, затьмарені Сонце і Місяць, падіння зірок, землетрус були основними рисами уявлень про кінець світу й у слов`ян:
«Тоді земля затрясеться
І камені всі розпадуться,
Сонце і місяць затьмаряться,
Часті зірки на землю спадуть»2*.
Сучасники Платона вважали, що кінцем світу стала гігантська пожежа, викликана падінням на землю Фаетона. Цікаво, що це також збігалось із затемненням Сонця:
«День, кажуть, без кінця минув:
Пожежі — Всесвітові світ доставляли»
(Овідій. Метаморфози. II, 331—332).
Тому закономірною уявляється і традиція дослідження сонячних затемнень античною інтелігенцією (про це, зокрема, згадував Платон у «Федоні»), і численні стародавні зображення Сонця на рогах Місяця або у вигляді диска з накладеним на нього півмісяцем, що відповідає схемі затемнення Сонця Місяцем.
Дана схема затемнення чудово передана і в «Біблії» в образі жінки-знамення. Адже після звуку труби цього ангела не тільки вдарять блискавки, загримить грім, почнеться землетрус і піде великий град, а й з`явиться на небі знамення: жінка, вдягнена в сонце, під ногами в неї знаходиться місяць, а на голові — вінок із 12 зірок (Об`явлення Іоанна Богослова. 11, 19—12, 1).
Багато народів, зокрема й слов'яни, вважало: вселенська пожежа в кінці світу закінчиться потопом, води якого омиють Землю і відродять її. Причому поновлення стабільної ситуації після катаклізмів також визначалося розташуванням небесних тіл: «У жорстоких муках минатиме кінець юг, а потім своєю чергою поновиться [весь] світ, починаючи з двічінароджених. Через певний час доля знову буде несподіванно прихильною до світу. Місяць, Сонце, Тіш'я (чи Пуш'я — сузір'я місячного зодіаку, частина сузір`я Рака, яке вважають «домом» Венери. — М.Ч.) і Брігаспаті (Юпітер. — М.Ч.) зійдуться під одним знаком зодіаку, і тоді [знову] почнеться Крита [юга]» (Магабгарата. III, 188, 85—93).
Повторюваність найважливіших природних процесів зумовлена передусім обертальною природою Сонячної системи, а також взаємодією в ній. Серед циклів, які відбивають дану закономірність, виділяються:
— сонячні цикли активності;
— цикли них явищ на Землі (приливоутворючої сили Місяця і Сонця, прецесії Землі, сарос — період повторень сонячних затемнень в масштабі всієї планети при збігу на одній прямій центрів Сонця, Місяця і Землі, цикл О. Петтерсона);
— цикли еволюції руху Землі (коливання швидкості обертання, коливання земної осі, зміна орбітальних параметрів);
— цикли взаємодій у Сонячній системі, зумовлені повторенням однакових взаємних положень планет3*.
Найвідомішими серед циклів Місяця і Сонця є два:
— 19-річне «коло Місяця», по завершенні якого фази Місяця випадають на ті самі числа календаря (зокрема, початок місячного місяця та сонячного року);
— 28-річне «коло Сонця», з початком якого збігаються дні тижня і числа місяця.
Спільний початок таких кіл настає через 532 роки, коли відбувається збіг фаз Місяця, днів тижня і чисел місяця.
Можна помітити, що в кожній із завершених 1600-річних археологічних епох досить виразно виділяється одна третина або дві третини. Інакше кажучи, правомірно вважати: 532-річне коло, яке одержало в стародавні часи назву «Індиктіон», «Великий індиктіон», «Велике коло», «Церковне коло» і «Миротворче коло», було третьою частиною кожної (!) археологічної епохи.
Отже, кожна археологічна епоха має налічувати 1596 років? Згідно з новими даними, цикл О.Петтерсона вважається рівним 1600 рокам. У такому випадку, чи кожна археологічна епоха відповідає цьому циклу? І як визначити початок 532-річного циклу? Можливо, моментом збігу нового місяця і весняного рівнодення.
Відлуння таких уявлень зафіксовані у слов`ян. І. Климишин довів: перед введенням християнства на Русі вживався, як і в багатьох інших стародавніх народів, місячно-сонячний календар із 19-річним циклом.
Існування його зумовлювалось тим, що в наших широтах зміну пор року і сам рік (365,25 діб) визначали за рухом Сонця (точніше, Землі навколо Сонця), тривалість місяця (29,53 діб) — періодом зміни фаз Місяця, починаючи з народження молодого місяця. А рік починали з народження місяця, найближчого до весняного рівнодення.
Сонячний рік дорівнював 365 дням, а 12 місячних місяців, що входили до нього, — 354 дням. По завершенні першого року циклу різниця між наступним весняним рівноденням і найближчим до нього початком місяця складала 11 днів. Тобто наступний рік починався за 11 днів перед початком місяця. А по завершенні другого року ця різниця зростала вже удвічі.
Щоб уникати такої невідповідності, слов`яни в межах 19-річного циклу періодично додавали сім 30-денних місяців. В результаті цього на початку нового 19-річного циклу весняне рівнодення (початок року) і початок місяця збігалися.
Наявні на початку циклу незначні розбіжності між рухом Місяця і Сонця зводились до мінімуму при об`єднанні в більші, 76-річні, цикли і майже цілком зникали в 532-річних циклах. У тих, що пов`язані з настанням глобальних катастроф!
Наші пращури, виходячи з усього, вміли визначати час наступу таких катаклізмів. Згідно з їхніми уявленнями, кінець світу мав настати, якщо під час святкування Нового року — масляної, яке тривало тиждень, не народиться новий місяць4*.
Можливо, це мало статися внаслідок уже згаданих змін (чи зупинки) обертання Всесвіту, через які Місяць не міг «народитись»: «…доки є Сонце і рух за колом, усе існує й зберігається у богів і людей. А якби раптом це стало, наче вкопане, то всі речі загинули б і… все повернулось догори дном» (Платон. Теетет. 153d).
Слов`яни вважали, що кінець світу настане і в тому випадку, якщо місяць народиться чорним (можливо, слабко освітлюваним на «загромажденому» в ці дні численними космічними тілами небі): «Як буде місяць чернець, то буде й світу кінець». Причому «чернець» мав «народитись і зійти на великий піст», тобто одразу після масляної5*.
У східних слов`ян перше наукове пояснення затемнення Сонця як покриття його диска диском Місяця в новомісяччя відноситься Тельки до 1563 р.: «Перед вечором була погибель Сонцю, таки Місяць підійшов під Солнце і бисть мрачно не много, в началі народження Місяця»6*. Однак виникло воно набагато раніше. Очікування катаклізму на початку весни під час сонячного затемнення відбивається в народних віруваннях про шлюбну пару Місяця (чоловіка) і Сонця (жінки).
Литовці вважали, що шлюб Місяця і Сонця укладається навесні. На думку германців, ця пара сходиться Тельки під час сонячного затемнення, тоді й свариться. Шлюб символізував сонячне затемнення, можливо, тому, що, виходячи заміж, жінка повинна покривати голову (як під час закриття Сонця Місяцем).
Слов`яни стверджували, що Місяць і Сонце розлучаються з першими морозами і зустрічаються Тельки навесні. Тоді довго перебувають разом. Але іноді Місяць затіює сварку, яка закінчується землетрусом7*.
У давнину вірили, що кінець світу настає тоді, коли сонце або місяць потрапляють у пащу звірині.
В індоєвропейських народів у зв'язку з кінцем світу у різних варіантах згадуються вовки. В українців діють хорти св. Юрія, а в скандинавів пащу вовка мала навіть Гелла (Пекло). Французи вважали, що кінець світові прийде тоді, коли зуби вовка схоплять місяць. За скандинавською Еддою, — коли один вовк ковтне сонце, а інший — схопить зубами місяць.
Досить часто замість вовка називали зміїв. Саме змії у слов'ян та германців ковтали сонце, місяць, зорі. В «Євангелії» змієм виявився диявол, який хотів знищити світ:
«І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.
Його хвіст змів третину зір із неба додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вродить.
І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його.
А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годувати її тисячу двісті шістдесят день.
І сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зо змієм війну. І змій воював та його анголи, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі.
І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений він був додолу, а з ним його анголи були скинені» (Об'явлення св. Івана Богослова. 12. 3, 7).
Нам здається, що ці факти дозволяють дещо інакше тлумачити деякі інші вже відомі нам факти.
Замислимося.
Адже, наприклад, новонароджене дитя є символом майбутнього і запорукою приходу кінця світу через його знищення (приходу Страшного суду). А змій, який начебто також прагне знищення світу, разом з тим намагається все ж таки зберегти (!) цей старий світ. Для цього змієві й необхідно з'їсти дитину.
Таким чином, одна з найважливіших, хоча й дещо прихованих, функцій змія-диявола — збереження (а не руйнування) світу теперішнього.
Дещо несподіваним у цьому є те, що поведінка змія абсолютно тотожня поведінці, скажімо, Крона. Він був уособленням своєї епохи. Крон намагався відібрати в богині Геї їхніх спільних дітей (у т. ч. й Зевса), щоб з'їсти їх, не дати їм вирости й утвердити вже нову, свою, епоху.
Потім, пригадаємо, сам Зевс намагався з'їсти свого сина Аполлона, знаючи, що той несе нову епоху, у якій Зевс втратить владу.
Отже, наведені спроби поїдання богами дітей, змієм-дияволом дитини жінки-знамення відповідає найдавнішим уявленням про глобальні катаклізми на зламах епох, коли сили старої епохи намагалися марно боротися з віяннями майбутньої епохи.
Найдавніше усвідомлення суті такого зламу належить до часу зміни епохи Крона епохою Зевса — зміни Золотого віку Срібним. Тобто зламу протонеоліту і неоліту.
У мітах греків спроба поїдання своїх дітей, народжених від богинь здійснюється царями-богами. В «Біблії» сім голів змія-диявола також увінчано коронами, що показує його царське походження. Як і жінка-знамення, змій-диявол є також небесним знаменням.
Отже, нам здається: цих фактів цілком достатньо для припущення, що в образі змія-диявола збережено риси того самого язичницького Бога-царя і водночас батька дитини, яку мала народити жінка-знамення. Однією з його іпостасей був змій.
Таким чином, опис переслідування жінки змієм-дияволом відповідає давнім мотивам священного шлюбу. Зокрема, між змієм-драконом Зевсом та Персефоною, або Аполлоном та Дріопою.
У свою чергу, це ще раз дозволяє підтвердити припущення про зображення священного шлюбу як глобального катаклізму.
Таким чином, гіпотетично повний міт про священий шлюб можна уявити і так.
Шлюб укладається на зламі епох божественними батьками. Вони передчувають наближення глобального катаклізму і хочуть народити дитину, що стане символом майбутньої епохи. Завданням матері є народити цю дитину. А завданням батька, який відповідає за збереження існуючого життя Всесвіту, — намагатися знешкодити новонародженого. Причому зробити це таким способом, щоб той усе одно міг активно діяти пізніше або відродитися, можливо, в новій якості (вкинути до в'язниці, проковтнути...).
Таким чином, новонароджене дитя-жертва повинно зникнути (іноді надовго) для своєї нової майбутньої появи. Надалі, виросши, дитина веде боротьбу проти свого батька, скидає його з трону й утверджує свій космічний порядок. Порядок нової історичної епохи.
По закінченні цієї епохи ситуація повторюється, але вже з сином цього колишнього новонародженого.
Таким чином, священий шлюб був символом утвердження прогресу через черговий глобальний катаклізм.
Очевидно, таке розуміння зміни епох було характерною рисою світогляду індоєвропейців і семітів.
Подібним чином може бути розцінена історія, наслідком якої стало творення світу Мардуком. Праматір Тіамат разом із своїм чоловіком Кінгу намагалася боротися проти своїх дітей і на деякий час досягла своєї мети. Але останній її син Мардук все ж таки вступив до бою, переміг Тіамат та Кінгу, утвердив новий світ.
Не хотілося б щоб наші слова стали образою для християн, але християнське вчення зберегло цю традиційну формулу також. Народжений, як ми вже зазначили, у традиціях священого шлюбу, будучи водночас сином Бога, Христос через деякий час стає жертвою і зникає із земного життя. Але так, що постійно впливає на нього, а потім — на момент Страшного суду з'явиться й керуватиме утвердженням нового космічного (у т. ч. й суспільного) порядку.
Отже, сюжети, пов'язані з глобальним катаклізмом, несподівано для нас виявилися поширеними не лише у християнстві, а й за тисячі років до його появи.
Це є підставою розглядати як картини кінця світу (глобального катаклізму), крім згаданих раніше композицій священного шлюбу, ще й зображення небесних летючих собак (вовків), мітичних тварин із собачими (вовчими) пащами, зміїв-драконів. Причому часто поруч із різними космічними символами. Ці образи поширені з неоліту, у т. ч. й на території України. Особливо виразно такі композиції представлено на кераміці Трипілля.
У зв'язку з цим звернімося ще до одного біблійного сюжету про момент кінця світу перед його наступним відродженням:
"І небесні світила позникають, а небо, як звій книжковий, буде звивене, і всі його зорі попадають, як спадає оте виноградове листя, й як спадає з фіговниці плід недозрілий.
І посяде його пелікан та їжак, і перебуватимуть в ньому сова та ворона, і над ним він розтягне мірильного шнура спустошення та виска знищення...
Там кублитись буде скакуча гадюка й складатиме яйця, і висиджувати буд та вигріватиме яйця свої...
Там теж яструби будуть збиратися один до одного..." (Книга пророка Ісаї. 34, 4, ІІ, 15).
Пригадаємо уявлення індійців про ототожнення Землі та Всесвіту-вівтаря зі шкурою (шкірою) і збирання Всесвіту як шкури (шкіри) у кінці світу:
"... Молитву, приємну уславленому Варуні,
Який розбив землю, щоб розстелити [її]
Для сонця, як жрець — шкуру [жертовної тварини].
(Рігведа. V, 85,І);
"Високо догори проштовхнув він [Варуна. — М. Ч.] небозвід,
Двояко [створив] світило й розстелив землю
(Рігведа. VІІ, 86, І);
"Розколи, дарбго, серце
Суперників, ненависників, о амулете!
Наче [сонце], що сходить, — шкуру землі..."
(Атхарваведа. ХІХ, 28, 4);
"Ось ці три землі.
Адже з них [наша] земля вища.
З їх шкури я
Схопив лікувальний засіб"
(Атхарваведа. VІ, 21, І);
"Що в тебе шкура, о ти, з сотнею одана,
Що волоски [шерсті], о неушкоджена, — ..."
"Хай буде вівтарем твоя шкура,
Жертовною соломою волоски, що в тебе"
(Атхарваведа. Х, 9, 2, 24);
"Коли люди згорнуть простір, наче шкіру,
Тоді [й] без розпізнавання бога настане кінець [їхньому] стражданню."
(Шветашветара упанішада. VІ, 20);
"Адже Рудра, який володіє цими світами
за допомогою сил владарювання,
єдиний — (мудреці) не тримаються другого.
Він стоїть перед людьми;
створивши всі світи,
він, пастир, згортає [їх] у кінці часу"
(Шветашветара упанішада. ІІІ, 2).
Наведеним вище звоям-зміям близький образ летючого звою, викликаного Богом для нищення порушників його законів разом із оточуючою їх природою (у видінні пророка Захарія):
"А я відказав: "Я бачу летючого звоя. Довжина його — двадцять мірою ліктем, а ширина його — десять ліктів".
І сказав він мені: "Це те прокляття, що виходить на поверхню всієї землі. Бо кожен злодій буде знищений згідно з тим, що з того боку звою написане. І привів Я його, прокляття, — говорить Господь Саваот, — і прийде воно до дому злодія, і до дому того, хто ложно присягає Йменням Моїм, і воно міцно осядеться в середині дому його, і вигубить його, і дерева його та каміння його" (Книга пророка Захарія. 5, 2—4).
Ще виразніший зв'язок змія із нищенням у день Суду (але вже всього світу) містить «Об'явлення Івана Богослова» (6.13—14):
"І на землю попадали зорі небесні, як фігове дерево ронить свої недозрілі плоди, коли потрясе сильний вітер...
І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену, і кожна гора, і кожен острів порушилися з своїх місць..."
Порівняємо все це також із зображенням пергаменту неба, яке звиває Янгол у момент Страшного суду на фресці Кирилівської церкви .
Хіба це не відповідає спіралеподібним композиціям, складовими частинами яких часто явно є фігури змій на буго-дністровському, трипільському чи катакомбному посуді? Вони часто виконані також шнуровою орнаментацією або супроводжувані шнуровими композиціями ("шнур спустошення"?) і вертикальними лініями чи смугами ("висок знищення"?). Хіба цьому суперечать пташині (іноді виразно совині, яструбині й воронячі ) морди, що утворюються цими ж спіральними композиціями? Їхні кола чи овали тоді стають очима птахів ...
А проте християни вважали, що кінець світу (Страшний суд) має наступити не через 1596 років, а значно пізніше — наприкінці сьомого тисячоліття існування людей. Кожне з цих тисячоліть символізувало окремий день Господень.
Виходячи з різних відправних точок сотворення світу і вважаючи, що світ має існувати 7000 років, християнські богослови намагалися передбачити його кінець. Зокрема, вважаючи, що світ сотворено близько 5508 р. перед «Різдвом Христовим», на Русі кінець світу очікували наприкінці 1491 р.
Але богослови не звернули уваги на те, що кінець світу мав наступити не на сьомий день (після шостого), а перед восьмим (в кінці сьомого).
Це, між іншим, цілком впевнено стверджував Августин: «…сей сьомий вік буде нашою суботою, кінець якої буде не ввечері, а Господнім, наче вічним осьмим днем, який Христос освятив своїм воскресінням, передзображуючи тим вічний спокій не Тельки духу, а й тіла…» (Про град Божий. XXII, 3).
Таким чином, у найстародавнішому варіанті кінець світу мав наступити не близько 7 тис., а близько 8 тис. років від сотворення людини. Датою цього сотворення Августин вважав середину VI тис. до н. е. Він відносив себе до шостого віку (тисячоліття) і вважав, що від появи Адама не пройшло й 6 тис. років.
З цього можна зробити висновок: основою циклу, який почався сотворенням світу і завершується Страшним судом, були стародавні передхристиянські уявлення про цикл, рівний маже 8 тис. років і пов`язаний з космічним катаклізмом і сонячним затемненням. Тобто, можливо, про «Великий миротворчий» або «Великий пасхальний» цикл, який складається з 7980 років. Він унікальний тим, що, починаючи з будь-якої умовної дати, рахунок днів у ньому можна було вести безперервно і послідовно8*.
Але уявлення про первісний смисл цього циклу до моменту розповсюдження християнства було значною мірою загублено, оскільки християни викристовували його лише при розрахунку пасхалій.
Про це ж, імовірно, свідчить і те, що, наприклад, у другому Посланні Петра «день Господень» дорівнює I тис. років. А в Августина ці дні чи віки, які відповідають тисячоліттям, тривають від Адама до потопу (перший день) і від потопу до Авраама (другий день). Вони були рівними між собою Тельки за числом поколінь, а не за часом.
Даний цикл може мати безпосереднє відношення і до нас, — адже першолюди, згідно з древніми індоєвропейцями і семітами, жили в протонеоліті, неоліті, мідному, бронзовому і ранньому залізному віках. Тобто чотири епохи по 1596 років (мідний вік зайняв останню третину неоліту). А за уявленнями християн мали жити ще деякий час.
Отже, ми живемо в п`ятій від появи людини 1596-річній епосі. Її кінець знаменуватиме і кінець 7980-річного циклу.
Але в стародавні часи пам`ятали і про епоху, яка передувала появі їхніх ранніх предків і вже була кимось населена (богами, «земнонародженими»). А ця епоха почалась із встановлення сучасного клімату. Тобто була періодом будівництва світу з хаосу, зокрема і водного, після відступу льодовика.
В такому разі, необхідно враховувати і мезолітичне 1596-річчя, і 9576-річний цикл, що почався з мезоліту. Його, можливо, відображено в уявленнях греків про повернення душ померлих на небо через 10 тис. років. Тому на особливу увагу заслуговують передусім 532-, 1596-, 17980- і 9576-річні цикли. У зв`язку з цим звернімося до виділених А. Рєзніковим основних циклів, пов`язаних з повторюваністю в Сонячній системі природних процесів.
Меркурій, Земля, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон займають однакові взаємні положення через 26,553 місяця (2,213 року) і через 34,718 місяця (2,893 року). А отже — через 531,12 року (2,213 по 240 раз), 1595,6 року (2,213х721), 9575,7 року (2,213х4327), 532,3 року (2,893х184), 1594 чи 1596,9 року (2,893х551 або 2,893х552), 7978,9 (2,893х2758) і 9675,8 року (2,893х3310).
Меркурій, Марс, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон (без Землі і Юпітера) займають однакові взаємні положення через 43,423 місяця (3,619 року) і через 52,373 місяця (4,364 року). Тобто через 531,99 року (3,619х147), 1595,98 року (3,619х441), 7979,9 року (3,619х2205), 9575,87 року (3,619х2646), 532,4 року (4,364х122), 1597,2 року (4,364х366), 7981,8 року (4,364х1829), 9574,6 року (4,364х2194).
Повторення однакових взаємних положень Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна і Плутона наступає через 14,506 місяця (1,209 року), тобто через 531,96 року (1,209х440), 1595,88 року (1,209х1320), 7979,4 року (1,209х6600), 9575,3 року (1,209х7920). А Меркурія, Венери і Землі — через 38,088 місяця (3,174 року). Або через 530,1 року (3,174х167), 1596,5 року (3,174х503), 7979,4 року (3,174х2514), 9576 років (3,174х3017). Сполучення Землі з Марсом і Юпітером повторюється в середньому через 26,2 місяця (2,183 року). А отже — через 532,7 року (2,183х244), 1595,8 року (2,183х731), 7981 рік (2,183х244), 1595,8 року (2,183х731), 7981 рік (2,183х3656), 9576,8 року (2,183х4387).
Коливання земної осі відносно Сонця і Місяця здійснюється в циклі, який дорівнює 18,6 року. А отже — через 539,4 року (18,6х29), 1599,6 року (18,6х86), 7979,4 року (18,6х429) і 9579 років (18,6х515).
Збіг на одній лінії центрів Сонця, Землі і Місяця відбувається через 18,05 року. А отже — через 523,45 або 541,5 року (18,05х29 або 18,05х30), 1588,4 року (18,05х88), 7978,1 року (18,05х442), 9566,5 року (18,05х530).
Проходження певної активної області Сонця через його центральний меридіан при такому ж взаєморозташуванні Сонця, Землі і Місяця (що пов`язано з основним — 11-річним — циклом сонячної активності) здійснюється через 2,205 року. Тобто через 531,4 і 533,6 років (2,205х241 і 2,205х242), 1596,4 року (2,205х724), 7979,9 року (2,205х3619) і 9576,3 року (2,205х4343).
Тельки 9576-річний цикл — на відміну від 532-, 1596-, 7980-річних — є повторенням 168-річного ритму (168х57) максимумів приливоутворюючої сили Марса, Венери, Сатурна, Урана, Нептуна. Він уже підтверджений, зокрема, рекордними повенями Нілу.
В свою чергу, 168-річний цикл можна співвіднести з циклом 14,596 місяця, або 1,209 року (1,209х139=168,051), повторюваних взаєморозташувань Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна і Плутона.
Виділяючи вісім кіл руху Космосу (Місяця, Сонця, Венери, Меркурія, Марса, Юпітера, Сатурна і нерухомих зірок), Платон стверджував:
«Повна кількість часу повного року завершується тоді, коли всі вісім кіл, різних за швидкістю, одночасно прийдуть до своєї вихідної точки, співвідносячись із мірою кола тотожного, що одноманітно біжить» (Тімей. 39d).
Даний момент, можливо, буде отримано, якщо ми перемножимо період повторюваного через 14,506 місяця, або 1,209 року, розташування Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна (а разом з ними й Урана, Нептуна, Плутона), через 43,423 місяця (3,619 року) — Меркурія, Марса, Сатурна (і разом з ними Урана, Нептуна, Плутона) і через 2,205 року — Сонця, Землі й Місяця. Словом, ті цикли, в яких пов`язані між собою всі відомі Платону світила і планети.
Результатом стане період 9,648 року, тобто 530,64 року (9,648х827) і 9580,46 року (9,648х993).
Можна зробити висновок:
— 532-, 1596-, 7980-, 9576-річним циклам досить точно відповідають повторення взаємних розташувань Меркурія, Землі, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона; Меркурія, Марса, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона; Меркурія, Венери, Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, Плутона, а також сполучення Землі з Марсом і Юпітером;
— 1596-, 7980-, 9576-річним циклам — такі самі взаєморозташування Меркурія, Венери, Землі; Сонця, Землі і Місяця при проходженні певної активної області Сонця через його центральний меридіан, а також парні поєднання Землі з будь-якою планетою;
— 7980-річному циклу — коливання швидкості оберту осі Землі (через 9,3 року), коливання земної осі, які визначаються положенням Сонця і Місяця (через 18,6 року);
— майже 7980-річному циклу — початок часу кожного з восьми кіл Платона (через 7978,9 року) і цикл Сароса (7978,1 року);
— 9576-річному циклу — 168-річні ритми загальної і приливоутворюючої сил Марса, Венери, Сатурна, Урана, Нептуна і 8,5-річні цикли оберту перігея Місяця.
Отже, 1596-річні цикли мають супровождуватися більш різкими змінами клімату, ніж 532-річні.
Найбільш серйозні порушення природної ситуації відбуваються на рубежах 7980-річних циклів. А зміни в природі наприкінці 9576-річного циклу, ймовірно, наблизяться за своими масштабами до тих, які відбулися на рубежі палеоліту і мезоліту.
Навіть якщо ми в даному випадку і помиляємося, збіг завершення нинішніх 7980- і 9576-річного циклів дозволяє припустити: наше майбутнє, здається, далеко не безхмарне.
Загалом, епоха голоцену может бути представлена схемою9*, яка в цілому непогано відповідає і наведеним раніше кліматичним змінам та періодам історії — передусім Східного Середземномор`я і Причорномор`я (в залізному віці — і деяких інших територій).
Це дозволяє припускати:
1. «Пупом Землі» були Близький Схід і навколишній простір.
2. Звідси й можна очікувати початку нової епохи.
3. Найбільш передові країни до 2015 р. житимуть за основними законами загальнофеодального (з 419 р.) циклу, в якому комунізм неможливий (?).
ПОЧАТКОВІ ДАТИ
Стара ера
7562 — голоцену (мезоліту) (?)
7030 — середнього мезоліту (?)
6498 — пізнього мезоліту (?)
5966 — протонеоліту
5434 — середнього протонеоліту
4902 — пізнього протонеоліту
4370 — неоліту
3838 — середнього неоліту
3306 — пізнього неоліту (мідного віку)
2774 — бронзового віку
2242 — середнього бронзового віку
1710 — пізнього бронзового віку
1178 — залізного віку
646 — античного рабовласництва (скитського періоду)
114 — розквіту античного рабовласництва (сарматського періоду)
Нова ера
419 — середньовіччя
951 — розвинутого феодалізму
1483 — капіалізму (в одних народів) і пізнього феодалізму (в інших)
2015 — кінець голоцену, початок післязалізного віку (?)
Але чому саме 2015 р.?
Спробуємо обгрунтувати цю критичну дату.
Неминучість космічного катаклізму в першій половині XXI ст., вважаємо, відтверджується цілою серією затемнень Сонця в день весняного рівнодення (20 березня) — у 2015, 2034, 2053 рр., а також у сусідній день (19 березня) — у 2007 і 2072 рр.
За останні 4 тис. років таке «нашарування» затемнень навколо дня весняного рівнодення, до того ж на рубежах припущуваних 532-річних циклів (також розділених 19-річними періодами), ми відзначаємо тільки в VII ст. до н. е.
В 665 і 646 рр. до н. е. затемнення Сонця відбулися в день весняного рівнодення, який випав тоді на 27 березня. А в 608, 627 і 684 рр. до н. е. це небесне явище траплялося 26 березня.
Однак тільки затемнення 2015, 2034 рр. н. е. і 665, 646 рр. до н. е. — повні. І тільки затемнення 2015 р. н. е. і 646 р. до н. е. відстоять одне від одного на кількість років, кратну 532 (2660 років).
Таким чином, вони відповідають одне одному початком і кінцем циклу затемнень. Все це вказує на те, що саме 2015 р. н. е. і буде роком кінця 7980-річного циклу.
Слід мати на увазі: повне затемнення Сонця в день весняного рівнодення відбувається (в циклах, кратних 532-м рокам) Тельки через 2660 років. Раніше такий збіг мав відбутись у 3306 і 5966 рр. до н. е.
Отже, 5966 р. до н. е. і 2015 р. н. е. — це початок і кінець 7980-річного циклу.
Але й в інших випадках збіг весняного рівнодення і повного затемнення Сонця (в циклах, кратних 532-ом рокам) мав місце лише в роки великих змін в житті природи та суспільства.
Не випадково багато вчених вважали (а деякі вважають і нині) справжнім початком залізного віку саме історичний поворот у середині VII ст. до н. е. А з 3306 р. до н. е. почався мідний вік.
Виділеним нами періодам віповідають й інші значні зміни в житті Землі. Нагадаємо найважливіші з них (за Є. Філіпповим).
1. При переході від плейстоцену до голоцену і від палеоліту до мезоліту (за датуванням Є. Філіппова — в межах XIII—XI тис. до н. е. ) магнітне поле Землі змінилось. Одночасно у Всесвіті спалахнула наднова зірка, в результаті чого в полярних льодах Землі різко підвищилась концентрація ізотопу берилію10. Нашу планету трусили сильні землетруси і вулканічні виверження. В опадах підвищилась концентрація урану, викинутого із земних надр.
2. Наступна інверсія магнітного поля Землі, датована Є. Філіпповим у межах VIII—VII тис. до н. е., також збіглася з підвищенням концентрації берилію10 у полярних льдах в результаті спалаху наднової зірки.
Можливо, цією зіркою було «друге Сонце» шумерів, розміщуване ними, як прийнято вважати, на межі сузір'їв Корми і Паруса. Австралійські вчені виявили тут пульсар, однак вважають, что спалах відбувся пізніше — в VI—IV тис. до н. е. Ця дата, скоріш за все, більше відповідає шумерській історії, а отже, й істині.
Тоді ж знову підвищилась концентрація урану в гідросфері й на поверхні Землі. Нам здається, що в даних випадках представлені дві окремі різкі зміни в житті Всесвіту. Більш ранній — на рубежі мезоліту і протонеоліту. Більш пізній — на рубежі протонеоліту і неоліту.
3. Остання геомагнітна інверсія відбулася близько 3200—2900 рр. до н. е. і відповідала, на думку Є. Філіппова, переходу до бронзового віку в XXVIII—XXVII ст. до н. е.
4. Близько 1200 р. до н. е. значна тектонічна діяльність збіглась у часі з підвищенням концентрації урану в гідросфері й на поверхні Землі. Це ознаменувало, на нашу думку, рубіж бронзового і залізного віків.
Є. Філіппов стверджує, что перелічені зміни в природі Землі викликали мутації живих організмів, зокрема й людей. І тому стали найважливішими рубежами їхньої історії.
Не зайвим буде нагадати про використання 500- і 1500-річних періодів історії у стародавніх джерелах (зокрема, у «Велесовій Книзі»), а також у дослідженнях стародавніх і сучасних астрологів та дослідників (Нострадамуса, Л. Гумильова, П. Глоби та ін.). Надто тих, хто пояснює мутаційні процеси змінами на рубежах даних періодів.
Інакше кажучи, найбільші повороти в житті природи і суспільства на Землі відбувалися при збігові екстремумів у ряді основоположних циклів існування Всесвіту, викликаних причинами, які часто знаходяться за межами Сонячної системи.
Якщо це так, то цілком припустиме існування і зодіаку на чолі з Близнюками. Його створив, згідно з мітом, Мардук ще до появи перших людей (до протонеоліту). При головній ролі Близнюків протягом 6680—4400 рр. до н. е. цей зодіак охоплював весь протонеоліт і міг реально усвідомлюватись людьми «золотого віку».
На користь існування цього зодіаку може свідчити й традиція початку Крітаюги при розташуванні Сонця, Місяця й Юпітера в сузір`ї Рака (наступного на шляху Сонця за Близнюками). Бо передуючий цьому кінець юг міг трапитися при розташуванні Місяця і Сонця (і, можливо, Юпітера) в сузір`ї весняного рівнодення, яким на той час мали бути Близнюки.
Із урахуванням викладеного раніше, наведені тут факти дозволяють розглядати дану схему як універсальну періодизацію (з одночасного початку мезоліту на Близькому Сході і Півдні Європи) історії індоєвропейських і семітських народів у вираженні циклів природи.
Найважливіші ж риси історичних епох і їхніх частин утверджувалися дещо раніше. Наприклад, мезолітична індустрія розповсюдилася ще в плейстоцені, буго-дністровська кераміка з символами Близнюків мала б існувати вже до 4400 р. до н. е. (до початку циклу керамічного неоліту). Рисами не сучасності, а майбутнього є багато відкриттів сьогодення.
В цілому це, можливо, свідчить, що початок історичної епохи дещо випереджає початок відповідного їй природного циклу.
Отже, ми вже знаходимося (хоча б «однією ногою») в новій історичній епосі?..
Але ж у християнстві традиційно існуванню світу від його творення до кінця відводили сім тисяч років. Щоб знайти пояснення цьому, звернімо увагу ще на деякі особливості давніх уявлень про історію.
Мітичні дохристиянські періодизації індоєвропейців закінчувалися періодом, що мав риси епохи раннього заліза. Як правило, основних періодів виділялося чотири (ще один період, який виділявся іноді, мав риси мідного віку). Дуже часто чотири епохи називали Золотим, Срібним, Мідним і Залізним віками. Остання епоха мала закінчитися також катаклізмом. У індійській періодизації наголошено на тому, що Залізний вік завершує цикл із чотирьох епох, бо наступною буде епоха Золотого віку.
Таким чином, індоєвропейці вважали, що їхня історія охопить епохи протонеоліту, неоліту, бронзи та раннього заліза і завершиться з кінцем епохи раннього заліза!
Отже, історичний цикл європейських індоєвропейців мав завершитися на зламі античності і середньовіччя. Саме тоді мав настати й кінець світу. Лише при такому підході християнські філософи епохи античності могли очікувати Страшного суду за поколінь їхньої епохи:
"... не перейде цей рід, аж усе це станеться!" (Євангеліє від св. Марка. 13, 30).
"Усе це трапилось із ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов" (Перше послання св. Павла до коринтян. 10, 11).
"Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах!
...час же суд розпочати від Божого дому..." (Перше соборне послання св. Апостола Петра. 4. 7, 17).
"Діти, — остання година! А що чули були, що антихрист іде, — а тепер з'явилося багато антихристів, — з цього ми дізнаємося, що остання година настала!" (Перше соборне послання св. Апостола Івана. І. 18).
"...Господь, Бог духів пророчих послав Свого Ангола, щоб він показав своїм рабам, що незабаром статися мусить. То, незабаром приходжу... Час бо близький... незабаром прийду". (Об'явлення св. Івана Богослова. 22, 6-7, 10, 20).
У зв'язку з цим логічним стало й пояснення появи Христа як тієї жертви, що в кінці існування людства знищила своєю смертю гріх, накопичений людьми за всю історію:
"...Інакше Він мусив би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з'явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх." (Послання до євреїв. 9, 26).
Це означає, що до початку сучасної епохи наші пращури визначили свою історію у межах 6384 років (1596 р. х 4 = 6384 р.) — від 5966 р. до н. е. до 419 р. н. е. Тобто при цьому творення світу відповідало антіохійській ері (з 5969 р. до Р. Х.).
Очевидно, саме 6384-річний цикл став основою уявлень про сім тисяч років існування світу від його творення до кінця.
Суть у тому, що процес творення світу вважається у християнському вченні не миттєвим актом: творення світу тривало шість днів, а на сьомий день Бог став відпочивати. Кожен із цих днів ототожнювали з тисячею років: "...в Господа один день — немов тисяча років, а тисяча років — немов один день!" (Книга Буття. 1-2).
Вважається, що саме цей конкретний 7-тисячолітній земний час існування світу і було визначено як відображення тижня творця.
Але, на наш погляд, логічніше стверджувати, що було навпаки: 6384-річний цикл став основою днів творення. Тобто 6000 років — шести повних робочих днів, а решта, 384 роки, — робочої частини сьомого дня. Адже з тексту "Біблії", на противагу загальноприйнятій точці зору, випливає, що Бог працював і частину сьомого дня! Він завершував творення неба, землі і небесних світил:
"І були скінчені небо і земля, і все воїнство їхнє.
І скінчив Бог для сьомого працю свою, яку він чинив." (Книга Буття. 2, 1-2).
У такому разі 6384-річний цикл став основою уявлень і про семиденний тиждень, і про універсалізм числа 7.
Нагадаємо ще один важливий приклад ототожнення тисячі років і дня у християнстві. За традиційними уявленнями, людина (Адам) з'явилася шостого дня опівдні (тобто на п'ятий з половиною день). Тому, як вважається, Христос (як новий Адам) з'явився через 5,5 днів (а отже, тисяч років) після першого Адама.
Звідси дату сотворення світу визначено близько 5500 р. до Р. Х.
Виходить, у цьому випадку датою сотворення світу вважають появу Адама (шостий день творення). Але виявляється, що такою датою можна вважати й початок творення (його перший день). Адже, як наголошував Августин Блаженний, "початок творення світу є разом з тим і початок часів, і одне не передувало іншому" (ХІ, VІ).
При символіці дня як тисячі років невідповідність між цими двома підходами дасть істотну різницю у біблійній хронології (5500 років). Однак важко повірити й у те, що проміжок між початком творення світу та появою Адама християни вважали настільки довгим.
Нам здається, що пояснення полягає у неоднозначності символіки дня: крім тисячі років у певному контексті день міг символізувати й рік. Зокрема, 40 днів розвідки Обіцяного Краю посланими Мойсеєм ізраїльтянами і наступна їхня зрада Господа стали основою 40-річних блукань усього народу по пустелі:
"А ваші сини будуть блукати по пустині сорок літ, і відповідатимуть за зраду вашу, аж поки вигинуть ваші трупи на пустині.
Числом тих днів, що розвідували ви той Край, сорок день, будете ви нести ваші гріхи по року за день — сорок літ..." (Книга Числа. 14, 33-34).
Ще одним символом дня, як і в давніх народів, було, очевидно, століття (вік). На ототожнення священних днів з іншими рівними проміжками (числами) неоднозначно вказано й Августином Блаженним:
"Саме число віків: як би днів, якщо будемо рахувати їх за тими періодами часу, вказівку на які знаходимо у описі, виявиться суботствуванням, тому що число це є сім: так перший вік, як би перший день, протирається від Адама до потопу, другий вік потопу до Авраама, рівні, проте не тривалістю часу, а числом поколінь, так як і в тому, і в іншому знаходиться їх по десять." (ХХІІ, ІІІ, с. 433).
У такому разі конкретні події днів творення логічніше вимірювати й у століттях та їхніх частинах. І припускати, що між початком творення та народженням Адама за однією символічною схемою пройшло 5 (5,5) днів, за іншою — 5 (5,5) століть, за третьою — 5 (5,5) тисячоліть.
Саме друга схема (різниця у 500 — 550 рр.) дозволяє ліквідувати уявну невідповідність між згаданими раніше першим і другим підходами до визначення дати творення світу. При визначенні дати творення за його початком одержимо близько 6000 р. до Р. Х. (а отже, дату творення за антіохійською ерою). При визначенні дати творення за появою Адама — близько 5500 р. до Р. Х. (а отже, дату творення за візантійською і болгарською ерами).
Таким чином, різниця в цих ерах полягала у різних принципах відліку творення світу — в межах того ж самого чоритиепохального 6384-річного циклу його існування.
Можна припускати, що творення світу за появою Адама було прийнято пізніше, ніж за першим днем творення. Зокрема, достеменно відомо: одним із перших визначив, що Христос народився через 5500 років після Адама (як факту створеного світу) Секст Юлій Африканський, у своїй "Хронографії" (221 р.).
Після цього в 353 р. було обгрунтовано візантійську еру "творення світу", де першим днем вважали неділю 1 вересня 5509 р. (або за другим варіантом, який було запозичено і при введенні християнства на Русі Володимиром, — п'ятницю 1 березня 5508 р. до н. е. ).
Близько 400 р. Панодор визначив, що світ був створений 29 серпня 5493 р. до н. е. А через рік Анніан датував цю подію 25 березня 5492 р. Так виникла александрійська ера від "творення світу".
В анонімній "Пасхальній хроніці", написаній у Візантії після 628 р., початковою датою прийнято 21 березня 5507 р. до н. е.
Вказані невідповідності є звичними.
За "Біблією" (Книга Буття. 5) родовід найдавніших допотопних людей був таким: "від Адама до Сифа — 130, від Сифа до Еноша — 105, від Еноша до Кенана — 90, від Кенана до Магалал'їла — 70, від Магалал'їла до Яреда — 65, від Яреда до Еноха — 162, від Еноха до Метушалаха — 65, від Метушалаха до Ламеха — 177, від Ламеха до Ноя — 182 роки».
Отже, від Адама до Ноя пройшло 1046 років, а потоп настав, коли Ноєві було 600 років. Тобто від Адама до потопу минуло 1646 років.
Однак, посилаючись на "Біблію", Нострадамус вирахував: від творення світу до народження Ноя пройшло 1506 років, а потоп настав через 600 років.
Далі Нострадамус стверджував: оскільки потоп тривав рік і два місяці, а після потопу до Авраама пройшло 295, від Авраама до Ісака — 100, від Ісака до Яква — 60, від приходу Якова до Єгипту та виходу звідти — 130, від прибуття Якова до Єгипту та виходу його нащадків звідти — 430, від виходу з Єгипту до побудови храму Соломоном — 480, від побудови храму до Ісуса Христа — 490. А отже, від творення світу до Ісуса Христа — 4173 р. та 8 міс. (Послання Генріху ІІ).
Насправді ж сума наведених цифр складатиме всього 4092 роки.
У тому ж посланні Нострадамус наводить інші підрахунки: від Адама до Ноя — 1242, від потопу до Авраама — близько 1048, від Авраама до Мойсея 515 (516), від Мойсея до Давида — 670, від Давида до Христа — 1350 років.
У цілому це дорівнює близько 4825 (4826) років. Додавши до цього 600 років життя Ноя до потопу, одержимо 5425 (5226) років.
Нам здається, що пояснення цих невідповідностей у Нострадамуса полягає у головній меті, яку він ставив перед собою, свідомо порушуючи розрахунки церковних філософів: попередити людство про час дійсно глобального катаклізму, але зробити все так, щоб не злякати не готових до цього і не дати скористатися знаннями лихим людям.
У такому разі, знаючи ймовірний час катаклізму, Нострадамус міг використати кілька відомих при ньому ер творення світу. Насамперед від першого дня творення (антіохійську) та "від Адама" (візантійську) та кілька циклів існування Всесвіту (зокрема, 6384-, 7000- та 7980-річний). Кожен з них, зрештою, обов'язково виходив на дату майбутнього катаклізму.
Перевіримо свою гіпотезу, насамперед звернувшись до 5425 р. до Р. Х. Врахувавши, що від початку творення світу до Адама пройшло 550 років, одержимо дату творення за першим днем — 5975 (5425 + 550) років.
Отже, можна припускати, що у цьому разі Нострадамус користувався антіохійською (або наближеною до неї) ерою (5969 р. до Р. Х.). Однак, дотримуючись антіохійської ери, Нострадамус, на відміну від діячів античності, знав, що її як 6384-, так і 7000-річний цикли від "творення світу" закінчилися ще у І тис.
Отже, в такому разі Нострадамус, спираючись на цю еру, мав на увазі довший, 7980-річний (?), цикл, а тому й кінець світу на початку ХХІ ст. — у 2006 р. (7980 — 5975 = 2005).
Можливо, саме у такому підході знаходить своє пояснення й іудейська ера "від Адама", початком якої вважають 7 жовтня 3761 р. до н. е. Припускаючи, що давні євреї скористалися 6384-річним циклом та датою творення світу з першого дня, одержимо кінець циклу у 2074 році (6384 — 376 — 550 = 2073). Тобто після останнього (2072 р.) з серії затемнень сонця на весняне рівнодення.
Все це, на жаль, зміцнює нашу впевненість у тому, що стародавні люди чудово розуміли неминучість майбутніх катаклізмів і як попередження про них передали свої висновки наступним поколінням.
Злякати людство таким передвістям неважко. Адже воно вже неодноразово очікувало кінця світу…
Посміємося над цим песимістичним жартом, але й замислимося над дедалі зростаючими симптомами. Нас попереджають про майбутню небезпеку значними порушеннями екології.
Озонова діра. Її розростання зумовлене передусім впливом космосу. При підвищенні сонячної активності в антарктичній мезосфері відбувається утворення окислів азоту, що вступають у реакцію з озоном і руйнують його. Помітне потепління на нашій планеті, ряд аварій на АЕС, катастрофічне забруднення й отруєння оточуючого середовища відходами промисловості, нові хвороби, зокрема «чума ХХ сторіччя) — СНІД, часті «польоти пришельців» (?) на «літаючих тарілках»…
У світлі цих і подібних явищ начебто логічними стають несподіваний ріст космічного мислення землян, усвідомлення ними ролі загальнолюдських цінностей, інші прояви духовного оновлення людськості, що починаються.
І чи не варто в зв`язку з усім сказаним пригадати твердження стародавніх джерел? Згідно з ними, безсмертя на небі може отримати лише той, хто розуміє різноманітні прояви універсального космічного закону. Хто усвідомлює принципи світового порядку. Хто володіє астрономічними знаннями, зокрема й про початок і кінець світів...
Відповідно до нашої схеми, глобальні катаклізми на Землі відбувалися не рідше одного разу на 532 р., Тому, можливо, найважливішим імпульсом розвитку стародавньої астрономії й стала необхідність визначати за зміною положення небесних тіл наближення цих катаклізмів.
Зокрема, кельти вважали, що Всесвіт зруйнується одразу ж після загибелі 12 знаків зодіаку10*. А греки знали, що «задовго до землетрусів… улітку сонячний диск з`являється в тумані, і колір його не такий, як звичайно, а чи більш червоний, чи менш темний… Небом пробігають смуги вогню з великою кількістю світла; і зірки з`являються в небачених раніше формах, тож ті, хто дивиться на них, відчувають страх» (Павсаній. Опис Еллади. VII, 24, 6). Важливо відзначити: на стародавніх судинах, які, на нашу думку, могли служити астрономічними приладами, отвори (іноді два поруч) розташовані так, що з їхньою допомогою зручно спостерігати і видимий діаметр Сонця та Місяця, і розташування планет. Тобто, цілком імовірно, й затемнення. Адже в стародавній астрономії одиницею виміру був градус (два видимі діаметри Сонця або Місяця). А місячний шлях нахилений до шляху Сонця (екліптики) під кутом 5°11*.
Наблизивши око до верхнього краю судини, протилежному отворові, через отвір можна бачити коло простору діаметром у два видимі діаметри Сонця або Місяця (1°). Дивлячись у зворотньому напрямку (наблизивши око до самого отвору), можна бачити над верхнім краєм протилежної сторони судини простір у вигляді півкола з радіусом, який дорівнює приблизно 10 видимим діаметрам Сонця або Місяця (близько 5°).
В деяких чашах отвори зроблено так, що, дивлячись у них (наблизивши око до отвору), можна бачити не верхній протилежний край судини, а Тельки частину протилежної стінки й дна. Такі судини могли використовуватися для спостерігання затемнень — за відзеркаленням Сонця у воді чи іншій рідині, налитій в судину. Це дозволяло зберігати зір.
Обидва способи спостерігання затемнень (безпосередньо за Сонцем і за його відзеркаленням у рідині) застосовувались, імовірно, з найдавніших часів. Хоча перший спосіб логічно вважати більш раннім. Обидва згадані, зокрема, Платоном (Федон. 99е).
Роль таких астрономічних приладів виконували, очевидно, й деякі інші предмети (ритуальні символи), передусім прясельце. Традицію спостережень за Сонцем через отвір прясельця відбито в загадці про сонячний промінь, який проходить з вікна (Сонця) у вікно (око) у вигляді веретена (котре, як відомо, вставляється в отвір прясельця) або золотої колоди: «З вікна у вікно веретено» (або «золота колода»).
Ця ж традиція підтверджується загадкою про Місяць: «Лисий жеребець через прясла дивиться». А ще — виготовленням деяких із ритуальних предметів (пригадаймо прясельце із Таценок) у вигляді колеса, іноді навіть із ступицею. Значенням санскритського «aksha» як «око», «вісь», «колесо», а в подвійному числі «akshi» — як «Сонце і Місяць». Народним віруванням про те, що для одужання від «курячої сліпоти» необхідно дивитися в отвір ступиці старого колеса12*.
Можливо, не випадково отвори багатьох пряселець приблизно однакові й через них можна бачити також близько 10 діаметрів Сонця або Місяця (якщо наблизити око до отвору прясельця) і приблизно два діаметри світил (якщо дивитись крізь отвір прясельця, відставленного від ока на відстань випростаної руки).
Не виключено, що в ролі астрономічних приладів могли використовуватися медальйони, булавки (зокрема, молоточкоподібні), які вважалися космічними символами. А також інші предмети, точну назву яких іноді й не вияснено. Наприклад, так звані пряжки, які мають отвори круглої форми.
Іншою важливою причиною розвитку стародавньої астрономії було, можливо, визначення моменту відновлення стабільної ситуації в природі за розташуванням планет і зірок після катаклізму. Саме у зв`язку з катаклізмами можна пояснити прагнення стародавніх людей до начебто й непотрібних їм глибоких знань астрономії. До спостереження за рухом планет, точного визначенням фаз Місяця, рівнодення (передусім весняного як початку всіх циклів календаря) і сонцестоянь. До створення зодіаку і прив`язці до нього руху планет. Тельки з необхідністю визначення точки весни, тобто місця й часу настання періодичного катаклізму, зодіак став зодіаком другого етапу.
Тому, припускаючи ймовірність існування зодіаку другого етапу з часу головування в ньому Близнюків, можна припустити: настання глобальних катастроф навчилися визначати вже в протонеоліті. Персонажі мітів, які провіщали такі катастрофи на рубежі протонеоліту — неоліту, володіли цим знанням.
Більше того. Назва лінії руху точки весни — екліптика (від давньогрецького «ekleiptikh», тобто «затемнення») — показує: виділення пов`язаних ыз цією лінією сузір'їв було здійснено і для вирахування часу майбутніх катаклізмів.
Таким чином, зодіак виник як інструмент виживання людства!
В такому випадку чи не було підпорядковано циклам катастроф і визначення рубежів між сузір`ями зодіаку на екліптиці? Зокрема, перехід точки зими з Водолея до Козерога (2240 р. до н. е. ) — початку середнього бронзового віку (2242 р. до н. е. ), точки осені з Терезів до Діви (650 р. до н. е. ) — початку античного, або скитського періоду (646 р. до н. е. ).
Якщо наші припущення правильні й на початку XXI ст. Землі судилося пережити катастрофу, викликану особливостями космічних процесів, земляни мають бути готовими значно пом`якшити наслідки цієї біди.
«Слабкі точки», на яких потрібно зосередити увагу, визначити неважко. Адже відомо: світові катаклізми набирали крайніх форм Тельки там, де людина своєю діяльністю (уже в неоліті — ранньому залізному віці!) істотно порушила екологічну ситуацію: вирубала ліси при підсічному землеробстві, розвела стада тварин, які знищили трав`яний покрив, побудувала штучні канали, що засолили грунт…
Хочеться сподіватися, що сучасне людство вже підійшло до усвідомлення небезпеки, яка насувається. Озброєна величезною сумою знань і могутнім технічним потенціалом, воно в змозі передбачити час і масштаби цієї небезпеки, а якщо її зумовлюватиме падіння на Землю космічних тіл, — і відбити її.
Можливо, людство буде готовим стримати й соціальні конфлікти, які з особливою силою спалахували саме в роки глобальних катастроф. І потім, навряд чи наше, сповнене споконвічним оптимізмом світове співтовариство зніяковіє навіть перед такою загрозою. Адже ще наші предки знали, що після кінця світу наступить його відродження (в християнському вченні — воскресіння). Та й катастрофа між палеолітом і мезолітом не знищила людство! Більше того, і після цієї, і після інших катастроф воно не Тельки не зупинялося у своєму розвитку, а, навпаки, в цілому виходило на більш високий етап розвитку. Ніби збагатившись імпульсом космічної енергії.
Отже, вселенські катастрофи — це могутні каталізатори прогресу людства? І рубежі його якісного оновлення?
Справді-таки, діалектика історії!
Раніше ми дійшли висновку, що творцями і носіями зодіаку з Тельцем-биком на чолі могли бути спочатку Тельки індоєвропейці.
В такому разі, райони із стародавніми символами Тельця можуть вважатися найбільш ранніми очевидними центрами індоєвропейців.
Це Подунав`я (починаючи з культури Лепенського Виру), західна частина Північного Причорномор`я (починаючи з Кам`яної Могили, буго-дністровської культури, а можливо, і сурсько-дніпровської також) і частина Малої Азії (починаючи з Чатал-Гуюка).
На перший погляд останнє малоймовірно. Але нагадаємо, що ряд сучасних дослідників (В. Даниленко, М. Дьяконов, Т. Гамкрелідзе, Вяч. Іванов, В. Сафронов) пов`язує витоки індоєвропейців — або частини їх — саме з Чатал-Гуюком13*. Причому цього висновку вони дійшли, незважаючи на значні розбіжності між ними в уявленнях і про історичний процес, і про методи його вивчення.
У світлі всього сказаного на особливу увагу заслуговує ще одне, хоча й дещо несподіване, питання. Риси і сюжетна лінія розвитку «золотого віку» Месопотамії і «золотого віку» предків індійців, а також риси археологічно досліджених «протогородських» центрів Близького Сходу і міст Крітаюги збігаються між собою. То чи не були деякі з «протоміст» докерамічного неоліту індоєвропейскими?
Спробуймо розібратися.
Стародавні пам`ятки з символами Тельця можуть бути датовані не раніше 4400 р. до н. е. (тобто часу главенства Тельця в зодіаку). Тому існування індоєвропейської спільноти належить до V тис. до н. е. А решта, більш пізніх, пам`яток неоліту — середнього бронзового віку з символами Тельця мають відображати розселення індоєвропейців і процес індоєвропеїзації сусідніх територій.
Це тою чи іншою мірою відповідає висновкам багатьох учених щодо стародавніх територій формування індоєвропейської спільноти й часу її існування.
В неоліті початок цієї спільноти представлено групами синхронних чи майже синхронних пам`яток, що різняться між собою за матеріальною культурою і зосереджені на значних територіях. Тому можна припустити чи наявність загального донеолітичного центру (або кількох центрів) виникнення цих пам`яток, чи утворення індоєвропейської спільноти з різнорідних неолітичних груп, що тяжіли до Чорного моря.
Перше цілком імовірне, коли врахувати протонеолітичний етап мітичної історії населення, яке залишило ці пам`ятки, і наявність тут дотельцевого етапу зодіаку. Чи не варто в такому разі пошукати спільноіндоєвропейську Атлантиду на дні західної частини Чорного моря?
Оскільки індоєвропейці пройшли в своєму розвитку і стадію мідного віку, найімовірнішими індоєвропейцями на території України і Молдови можна вважати носіїв культур:
— трипільської, лендельскої, середньо- і піздньополгарської (мідний і ранній бронзовий віки);
— катакомбної, буджакської, баденської (середній бронзовий вік).
Символи Тельця, що зустрічаються іноді в інших пам`ятках України — в Маріупольскому могильнику, середньодніпровській, ямній культурах, — можливо, відбивають контакти індоєвропейців із сусідами і поступову індоєвропеїзацію останніх, яка завершилася тоді, коли Телець уже поступився своїм головним місцем у зодіаку Овнові.
Якщо це так, то основним джерелом індоєвропеїзації в СБ на території України могли бути катакомбні племена, в чому ми погоджуємося з Л. Клейном. Адже відповідно до висновків, зокрема, С. Пустовалова катакомбні племена перебували на рівні передкласового або ранньокласового суспільства. Про це свідчать і особливості їхньої символіки.
А індоєвропеїзувалося сусіднє з ними населення, близьке їм за ХКТ і духовною культурою, але менш розвинуте в соціально-економічному плані. Наприклад, ямної і спільноти культур шнурової кераміки.
Загальновідомо, що для більшості археологічних пам`яток неоліту — бронзового віку характерні симетричність і одноманітність орнаменту. Тільки на деяких судинах в його системі виділяється домінуючий елемент — центр орнаменту денця або горизонтальної орнаментальної зони на боковій поверхні. Він відзначається особливою формою, технікою виконання або розмірами і є традиційно очевидним сонячно-космічним символом (або його основною частиною).
Ми згодні з В. Ніколовим, що поява такого домінуючого елементу, який символізує Сонце—Небо—Всесвіт, можлива лише при глибокому соціальному розшаруванні суспільства і виникненні в ньому керівного елементу у формі влади (вождя-царя) переддержавного або державного рівня. Вона втілює, як відомо, різні прояви не лише земного, а й космічного порядку і тому безспосередньо пов`язана з символікою космосу.
Можливо, не випадково орнамент із домінуючим елементом переважав на пам`ятках з іншими виразними втіленнями Космосу. Особливо чітко це простежується в передкласових і класових суспільствах Близького Сходу. Там значення такого орнаменту підвищується, починаючи з неоліту.
Так, на кераміці з шарів IX—II Хаджилара є нечисленні символи Сонця — кола, ромби, хрести. Домінуючі серед них елементи (вони зображені на денцях посудин) одноразові. Проте в шарі I такі елементи представлені вже на 29% цілих орнаментованих судин.
Цікаво, що на території України в епоху палеометалу орнамент із домінуючим елементом був притаманний трипільским і катакомбним пам`яткам14*.
Високий рівень соціальної диференціації катакомбних племен цілком можна пояснити з точки зору походження правобережної частини катакомбної області в основному, напевно, від трипільців. А східний — донецької — під впливом куро-араксинців (?), що входили до числа найбільш розвинутих утворень, які передували катакомбному.
Більше того, можна вважати, що важливою стороною індоєвропеїзації сусідніх із індоєвропейцями народів було утвердження у середовищі останніх соціальної нерівності.
Досить добре це відбили пам'ятки тих територій, де раніше індоєвропейців не було. Зокрема, в Болгарії синхронно РБ України з'являються багаті пізньохалколітичні могильники, які, на нашу думку, належать уже до бронзового віку. У їхніх похованнях знайдено численні, в тому числі і золоті символи знатності і Тельця.
Отже, народи, які не мали в РБ або СБ яскраво вираженої соціальної диференціації (навіть за наявності у них окремих символів Тельця), певно слід вважати не індоєвропейцями, а такими, що індоєвропезуються.
Проте не менш поширеною назвою Тельця в індоєвропейців був "Перун". Нагадаємо у зв'язку з цим, що з биком ототожнювали слов'янського Перуна. "Громоверцем" постійно називали Зевса, якого вважали і Тельцем. У індоєвропейців громовержцями вважалися й інші божества-бики. Перун в його різних варіантах був атрибутом багатьох найважливіших божеств. Небесний грім порівнювався з ревінням бика. Назва Плеяд — Перуне виступає дочірньою щодо імені Бога Перуна, а назва основної частини Тельця — Гіад — дочірньою щодо епітету Зевса Гієнтій (Дощовик), близькому в деякому смислі до епітету "Громовержець". Відомі випадки обожнювання перунів й ототожнення з перуном самого Зевса...
Тому до символів Тельця в індоєвропейців можуть бути віднесені й перуноподібні символи знатності, пропорції яких нагадують кут сузір'я Тельця і голову бика. У першу чергу, сокири, скіпетри, наконечники списів, стріл, кинджали, молоточковиді булавки.
У такому випадку індоєвропейцями або індоєвропеїзованими можна вважати похованих із названими предметами (а також, напевно, зі стелами, що мають іноді на своїй поверхні зображення цих предметів або форму перуна, наприклад, серцеподібну) носіїв інших культур, зокрема ямної.
Не виключено, проте, що значна частина цих поховань належала предкам угро-фінів, які називали Гіади Великим Списом або Зірками Рукояті. Тому, як нам здається, індоєвропеїзація і Північного Причорномор'я, й основної частини України і Молдови була завершена тільки до кінця СБ при утворенні культури багатоваликової кераміки.
А де ж весь цей час знаходилися предки слов'ян?
Напевне, їх слід шукати в археологічній культурі, розташованій на території найдавнішого центру доместикації бика або поблизу нього. Основу господарства тут складали велика рогата худоба й рано впроваджене орне землеробство. Ця культура була тісно пов'язана з іншими індоєвропейськими народами.
Маючи розвинуту систему світогляду з величезною роллю в ній уявлень про універсальний закон і культуру Тельця, датованому часом панування цього сузір'я в зодіаку, предки слов'ян у той час об'єднувалися, очевидно, в союз племен, оскільки окремі терміни рити у слов'ян були дуже давніми і уособлювали спочатку порядок одного з племен.
З урахуванням наявності протонеоліту та мідного віку в мітичній періодизації історії слов'ян, вищевказані вимоги більшою мірою задовольняє лісостепова частина Правобережжя в поліетнічній трипільській культурній області.
Частина трипільців була, напевно, предками греків. Б. Горнунг, наприклад, вважає, що ядром протогреків стали усатівські племена15*. На користь цього свідчать відлуння культу Тельця в курганному обряді греків. Його джерела логічно шукати в Тельцевих кромлехах і ровах усатівских курганів. Адже на території Греції кургани з'явилися вже в епоху главенства Овна в зодіаку або наприкінці Тельцевого лідерства, і там їхня Тельцева форма невідома.
Із трипільців могли вийти і предки індійців16*. Останні, цілком вірогідно, склали частину ямної культурної спільноти. І створили саме ті ямні пам'ятки, в яких найбільшою мірою спостерігаються соціальне розшарування, індоєвропейська символіка, відлуння трипільського мистецтва та близькість до катакомбних пам'яток.
Якщо ми праві, предків слов'ян слід шукати переважно серед племен Лісостепу Правобережжя:
— в неоліті — серед буго-дністровських, впливи яких, на думку В. Даниленка, дійшли до Подніпров'я;
— у мідному та ранньому бронзовому віках — серед трипільських;
— у середньому бронзовому віці — серед лісостепових катакомбних і, можливо, окремих близьких до них ямних;
— наприкінці середнього та у пізньому бронзовому віці — серед лісостепових культур багатоваликової кераміки і сабатинівських, комаровських, тшинецьких племен;
— на початку залізного віку — серед білогрудівских, чорноліських племен і скитів-орачів.
Це багато в чому відповідає прийнятій нині схемі етногенезу слов'ян. Водночас і дещо розходиться з нею.
Віднесення середньодніпровських племен до прямих предків слов'ян уявляється нам слабко обгрунтованими. Хоча б тому, що і в середньодніпровській, і в інших культурах шнурової кераміки символи Тельця практично невідомі. До того ж зона цих культур є "занадто" північною щодо індоєвропейської прабатьківщини.
Трипільські ж і тшинецькі пам'ятники пов'язані між собою, окрім усього іншого, традицією зображення Тельця. Вона відбилася на посудині з Бринзен ІІІ і на прясельці з Таценок. А тягнеться до кукрекського протонеоліту Кам'яної Могили (рис. на заставці до розд. 3).
В умовах прогресуючого розвитку протослов'ян їхній світогляд пройшов етапи, що відповідають основним археологічним епохам і їхнім частинам. Тобто етапи, пов'язані з 532- і 1596-річними циклами розвитку Землі та людства. Це, на наш погляд, служить передумовою перегляду існуючих нині періодизацій язичництва. Як і етногенезу слов'ян.
Ми вважаємо, особливе значення в розвитку язичества мали 1596-річні періоди, протягом яких спостерігалися такі явища.
Мезоліт — протонеоліт (з урахування різних пам'ятників Півдня України та Мол
2003.04.15 | Іван
Re: Тестеру від Івана
Всі довгі дописи, тяжко памятати. А вже в старшому віці прочитане, не завжди розуміється. Все ж назагал це була цікава митологія нашого минулого. Для мене легше зрозуміти ось такі наші вірування з минулого."- Давні словяни не знали віри в одного Бога, а вірили в різних богів.Словяни поважали, як своїх богів сонце, вітер,вогонь і різні явища природи.Найстаршим богом був Перун, бог громів. Другим божеством був Дажбог, бог сонця, що давав людям багатство і щастя. Велес або Волос опікувався худобою. Сварожич був богом вогню і домащнього вогнища.Стрибог, бог вітру, посилав на землю посуху.Крім головних богів, словяни шанували менші божестава, що жили у різних місцях.По хатах жили домовики в лісах лісовики. По водах русалки та водяники.Одні з них були добрі інші злі. Тому люди приносили їм жертви зі страв, напитків, тварин.На честь богів люди мали різні свята та обряди.Весною, справляли свято веснянок. Перед нашим св. Іваном був празник Купайла. Тоді розкладали вогнища, дівчата убиралися у вінки і танцювали співаючи пісень. Хлопці переганяли через вогонь худобу, перескакували самі , бо це мало всіх охоронити від слабості. В зимі було свято коляди.Ворожили з куті. який буде врожай на другий рік. Всі ці обряди збереглися у нас в Україні і по сьогоднішній день.-"
Обряд і традиція це душевні надбання народу. Віра змінилася, бо людина вже не вірить що коли гримить, то це Перун їде на своїй колисниці, або коли гнівається кидає на землю блискавки у формі вогню.
Та і решта богів це лише витвор фантазії людей минулого віку.
2003.04.16 | Тестер
Re: Як горохом об стіну...
Примітивні твердження про віру предків втокмачені Івану попами не дають працювати власному розуму.Та кожен Іван має свій план.
Будьте здорові!
2003.04.15 | Татарин
Re: Визволяймо Бога. Тільки для українців.
Ну добре, євреї таки "винні":)- маю багато особистого з цього питання, тому не буду коментувати... Маємо повернутися до джерел?- Може й так, не бачу жодного приводу, щоб не вивчати історію та філософію свого народу пильніше... Та ось різануло по вухах - знову "бог". Замість юдейського пропонуєте свого українського... Панове, будьмо реалістами - Вам потрібна та казочка про богів? Навіщо? Якщо Ви освічена людина (а в цьому нема сумніву), то бог не потрібен, якщо темна й затуркана - не допоможе... То для кого цей бог? Гарно Ви казали про розіп"ятого Чебурашку - я реготав три дні, та користуючись Вашою ж метафорою, припустимо, що діточки в тому ж садочку "підсядуть" на язических, суто слов"янських богів - хто змусить їх в зрілому віці сплачувати за послуги водоканалу, якщо вони будуть впевнені, що вода в крані від даждьбога тощо? Скажете "зубоскальство" й годі?
- Ні, або віримо, або перевіряємо... Чи требе зректися одного забобона заради зміни його іншим? Якщо ви не "пастирь", то вам того не потрібно...
2003.04.15 | Вільнодум
Татарину: -- Чи потрібна віра в Бога?
ПОТРІБНА! Біда в тому, що більшість людей асоціює віру в Бога з досвідом панування християнської церкви, від чого більшість має неприємну "оскому". Але Віра і Бог можуть бути зовсім іншими, і нести те, що людині потрібно. Привожу нижче витримку з відомої інтернетної сторінки www.mykola.com, яка освітлює Українську духовну філософію - Оріянство." ....Почнемо з дуже складного питання - що є реальність, і як ми
її можемо розпізнати? Якщо Бог є, то Реальність Всесвіту,
безумовно, повинна бути Реальністю Бога. Чи ми здатні її
зрозуміти? Якщо ні -- то чому? Якщо так - то як?
"Реальність є тільки та , яку може пізнати розум."
"Свідомість є вольова субстанція."
"Віра є рівняння почуття зі знанням."
Якщо згодитися з вищесказаним, то з цих концепцій можна
вивести, що коли людина "вірить", то вона створює "символ
віри" в своїй свідомості. Цей процес подібний до кохання.
Створений мозком символ віри (так само як символ кохання)
існує в свідомості як субстанція мозку, до якої людина
відноситься, як до існуючої реальності поза межами тіла і
власної свідомості. Насправді, реально, нічого немає "поза
межами" свідомості, є тільки образ створений в самій
свідомості. Тобто свідомість створює "тіло-віри" (кохання) до
якої відноситься, як до окремої субстанції, яку свідомість
пізнає як реальність.
Це означає, що ми віримо в те, що ми самі створили своєю
уявою, своєю свідомістю, приклавши для цього своє власне
вольове зусилля. Це означає, що Вільна Воля (Бог) існує, як
предмет нашого уявлення, а не як реальність, яку не можна
пізнати людським розумом. Реальність є реальна, не залежна
від нашого розуму, і може бути пізнана розумом і стати
зрозумілою нами, якщо ми підійдемо до реальності з
правильним методами для її розуміння. Але віра створює
образ, який є реальним тільки для нашої свідомості і
викликає в ній специфічні почуття. Тобто віра є рівняння
почуття зі знаннями. І це "почуття" людині дуже потрібне, так
само, як потрібне кохання.
З цього знаходимо відповідь на питання, що є цінного в
релігії, і чи є в ній потреба чи користь? Є, і дуже велика!
Релігійні почуття є потребою нашої свідомості, повне
розуміння цієї "потреби" ще не зовсім вивчені. Ми знаємо, як
було показано багатьма дослідниками, що релігійні люди
ведуть здоровіше і емоційно більш задоволене життя. Ми
знаємо, що релігія має багато інших цінностей для життя
людини, серед яких:
1. Відповідь про зміст життя.
2. Відповідь відносно ідеалів моралі, етики, центрованих на
Бога.
3. Духовний звязок між минулим і майбутнім через ритуали,
символізм, церемонії, які відмічають кроки життя
(народження, одруження, смерть).
4. Релігія дає можливість духовного єднання людей по
ознакам їх розуміння цінностей життя і таким чином формує
груповий Спосіб-Життя. "
2003.04.16 | Татарин
Міняю шило на мило...
"...вчера на рынке одна старуха предложиламне купить вечную иглу для примуса.
- Зачем мне вечная игла для примуса?
- Я не собираюсь жить вечно!"
О.Бэндэр /вместо эпиграфа/
Вільнодум пише:
> ... Біда в тому, що більшість людей асоціює віру в Бога з досвідом панування християнської церкви, від чого більшість має неприємну "оскому"...
>
Особисто я не асоціюю, оскоми теж нема - проковтнув і не зачепилося:).
>
...Ми знаємо, що релігія має багато інших цінностей для життя
> людини, серед яких:
>
> 1. Відповідь про зміст життя.
> 2. Відповідь відносно ідеалів моралі, етики, центрованих на
> Бога.
> 3. Духовний звязок між минулим і майбутнім через ритуали,
> символізм, церемонії, які відмічають кроки життя
> (народження, одруження, смерть).
> 4. Релігія дає можливість духовного єднання людей по
> ознакам їх розуміння цінностей життя і таким чином формує
> груповий Спосіб-Життя. "
>
1. Отакої, доїздились - таки знає релігія про сенс життя? Та і я дещо знаю, та чи потрібно це усім іншим?
2. Щодо моралі та етики, то речі ці мають суто практичне значення, то й орієнтувати треба їх на практичні й реальні речі, а не на абстрактного бога, яким би він там не був.
3. Бачите, символ - воно дійсно непогано, та й тут я необхідність бога якось не відчуваю...
4. Тю, та хіба за чаркою, наприклад, менше єднання відбувається? Знову таки - єднання, то гарно, де ж бог?
2003.04.16 | Георгій
Re: Міняю шило на мило...
Для мене суть християнської релігії зовсім не в тому, про що писав п. Вільнодум. Я не шукаю в ній засобу для об'єднання людей за певними історичними чи етнічно-культурними спільностями, або засобу для вироблення спільного способу життя. Для мене християнська релігія є річ дуже особиста, персональна. Це про МОЇ власні, особисті стосунки з Божеством, з вічністю. Це про сенс МОГО власного індивідуального, неповторного життя. Розглядаючи християнство саме під таким кутом зору, я не бачу для себе нічого кращого в духовній сфері. Чому? Тому що Бог, за християнським віровченням, сам є Любов, і бажає від мене теж тільки одного - любові. Любов все виправдовує і надає усьому сенс. А бути в стані любові, любити - дуже приємна річ.2003.04.16 | Тестер
Re: Панове, будьмо реалістами - Вам потрібна та казочка про богі
Я, за не стачею часу, просто підтримую Татарина.Вони хочуть Бога, чуда замість того, щоб думати і займатись самоосвітою.
Вони хочуть Бога, який гарантує безсмертя, бо все інше їх не влаштовує!
2003.04.16 | Анатолій
Re: Панове, Ми реалісти і нам не потрібна та казочка про богів
Панове Татарин та Тестер!Ваші погляди і Ваші ніки дуже схожі. Це клас. І що ще краще, то ви - це я 10 років тому, ну може 15. А отже, я це вже, дякувати, пройшов.
Тут була дуже класна пропозиція щодо самоосвіти. Від юдео-християн я цього не чекав, не чекаю і чекати не збираюся. А от вам обом обов"язково раджу ознайомитися з Теорією торсіонних полів, знайдіть інфо щодо інформаційних полів (це одне й теж), психополів та егрегорів. Коли ознайометеся, тоді самі мені дасте пояснення ЩО Є БОГ.
З вдячністю, Анатолій
PS Читайте попередній постинг Татаринові.
2003.04.16 | Анатолій
Re: Визволяймо Бога. Тільки для Татарина!
Дякую, пане Татарине!Я б також сміявся з мого прикладу про Чебурашку, якби не було так печально. Мені дуже шкода тих зазомбованих, які інколи відвідують християнські храми і там проходять практики зомбування, навіть не підозрюючи це. Якось ще у 1986 році на телебаченні показали одного негра, який їхав за кордон з південної Білорусі після Чорнобильської катастрофи і спитали його, чи він відчував ту радіацію. На що він відповів - нє відєл і нє чуствовал. Отак і ми всі як той негр, ходимо до юдео-християнських храмів і нічого не відчуваємо, а пізніше вже і відчувати стає нема чим.
Щодо що у всьому винні євреї. Вибачайте, пане Татарин, це Ви так зрозуміли. Саме євреї у цьому і не винні. Вони просто є виконавцями волі їх вождів, які у біблії звуться левітами. От саме ці хлопці і є творцями юдейської релігії, за допомогою якої вони стали пануючою купкою на Землі. А євреї це їх ум, чєсть і совєсть. З огляду на це тепер подивіться історію і Ви все зрозумієте самі.
Щодо того, чи потрібна віра, чи ні. У тому вигляд, в якому вона Вам відома, з огляду на юдео-християнство, віра не тільки НЕ потрібна, а й є згубною. Однозначно. А у тому вигляді, якому вона сповідувалася нашими пращурами, а вона перш за все сповідувалася як культурно-філософська концепція, то не просто потрібна, а конче потрібна. Я гадаю, Ви, як освічена і культурна людина, дещо знаєте про торсіонні поля, про енергоінформаційні поля, про психополя, про егрегори. Так от, спрощено кажучи, бог це перш за все є психополе, або, як кажуть, ЕГРЕГОР. І саме ці егрегори визначають наше з вами сьогоднішнє життя. Ви навіть не задумуєтеся про це, а воно таки працює. Я Вам це пояснюю досить на примітивному рівні, але я гадаю, Ви маєте зрозуміти. Так от, відновити ці енергоінформаційні психополя, спілкуватися з ними, живити їх і підживлюватися самому, це є шлях повернення до практично безсмертя. Приклади цього - хоч 100 порцій. Отже, повернутися до культурно-філософської коцепції Буття Русі-України, це повернутися до своїх богів, до своїх егрегорів, а не живити своєю психоенергією юдейський егрегор і лити воду на їх колесо. Краще лити на своє, це і топому, як кажуть, зрозуміло.
З повагою, Анатолій
2003.04.16 | Татарин
Re: Визволяймо Бога. Тільки для Татарина!
Ну добре - лікбез так лікбез... То що ви порадите щодо егрегорів? А то маю асоціацію з Данилом Андреєвим, а воно в нього щось дещо хворе як на мене...Мої шанування
2003.04.16 | Анатолій
Тільки для Татарина!
Дякую за зацікавленість.Сьогодні можу прадити на цьому форумі мої постинги-
Нелюди -05.03.03
Що таке Православ"я -05.03.03
Хто та що є Ісус -27.01.03
Уроки Православ"я -24.01.03 20.01.03. 14.01.03. 13.01.03.
Далі буде.
Анатолій
2003.04.17 | Татарин
Про сліпу бабусю...
Анатолій пише:> Дякую за зацікавленість.
> Сьогодні можу прадити на цьому форумі мої постинги-
> Нелюди -05.03.03
> Що таке Православ"я -05.03.03
> Хто та що є Ісус -27.01.03
> Уроки Православ"я -24.01.03 20.01.03. 14.01.03. 13.01.03.
> Далі буде.
> Анатолій
Та ні, Ви не зрозуміли - "популярної наукової літератури" мені вже вистачить, до того ж з вашою точкою зору я більш-менш знайомий, я питав про дещо фундаментальне, з висновками та формулами - не на пальцях, з "ім"ям та по батькові" - не з "ніками" та "по-матері":)...
Дякую. Здається, розумію навіщо це потрібне Вам, але ж мені воно до чого? Ще раз - дякую, але, як то кажуть "бабуся може й осліпла, та геть не ох...їла ще"... Звиняйте, щодо форми моєї відповіді, та Ваше - не моє. Років з десять тому щось подібне я читав у "Розі Миру", та якщо, за Вашим висловом, повернуся до того ще раз десять років по тому, то хай мене краще застрелять... Ще раз дякую, та ще раз звиняйте...
2003.04.17 | Анатолій
Re: Про сліпу бабусю... Татаринові (не Теймучину)
Пане Татарин!Ще можу порадити - Зараз продається серія книжок, виданих науковцями ТИХОПЛАВОВИМИ (чоловік та дружина). Знайдіть, почитайте, мо просвітить Вас та Вашу сліпу бабусю.
З повагою та з гумором,
Анатолій
2003.04.16 | Тестер
Re: Тільки для Татарина!
Оті торсіонні поля,егрегори, аури то не для нас з Татарином.То для екстрасенсів, "народних цілителів", та тих, хто до них ходить і залишає їм гроші.
Пропоную зайти на сайт newphysics.h1.ru
Буде час ы надхнення, почитайте.
Речі спорні,але цікаві.
2003.04.17 | Анатолій
Re: Тільки для Тестера!
Пане Тестере!Своє небажання освічуватися прошу не поширювати на інших.
Гадаю, що не всі такі, що бажають залишатися на рівні маркситсько-ленінської філософії.
Анатолій
2003.04.17 | Тестер
Re: $1 МИЛЛИОН Анатолію
$1 МИЛЛИОН ПАРАПСИХОЛОГУАлександр РОЖЕН
Недавно НАНУ пригласила научных журналистов на «круглый стол». В нем приняли участие ведущие ученые нашей страны, озабоченные тем обстоятельством, что освещение науки в СМИ оставляет желать много лучшего. Встретившись лицом к лицу за длинным столом, шеренга ученых поведала шеренге журналистов о том, что давно не является ни для кого из пишущей братии секретом — ученых «достало» буйство лженауки, расцвет оккультизма и вытеснение академической науки на периферию интересов украинского общества...
У ученых, видимо, наболело. Они так желали раскрыть свое видение очевидной проблемы, что только к концу беседы, когда, наконец, журналисты смогли вставить в коллективный монолог академиков «свои пять копеек», выяснилось, что вообще-то для общей пользы следовало бы поговорить о другом. Вдруг стало понятно: проза жизни диктует ученым и журналистам свои суровые законы, пренебрегать которыми не может ни та, ни другая сторона. Под занавес было предложено отмечать лучшую и наихудшую публикации на тему науки в украинской прессе за год. После столь небогатого итога все уже были готовы разойтись, но в этот момент в мирное течение встречи вмешались непрошеные гости — представители той самой лженауки, о которой и шла речь на «круглом столе».
Напор экстрасенсов (работающих под эгидой Национального технического университета) поначалу смял стройные ряды академиков, по-видимому, не привыкших работать в режиме интеллектуального «боя без правил». Ведущий, по традиции нашей «демократии», попытался отключить гостей от микрофона. Но закаленные в битвах за место под солнцем горластые парапсихологические бойцы заставили замершую аудиторию выслушать все, что они имели сказать. А сообщения у них были не для слабонервных: тут и предложение превратить металлы в золото, и защитить неказистой (но запатентованной) шайбой от опасного излучения мониторов, телевизоров и враз той же шайбой излечить от импотенции и всех других напастей, и даже построить вечный двигатель.
Парапсихологи из «КПИ» уже были готовы приступить к изложению того, как зацветет и запахнет Украина, когда на автомобили (по-видимому «Запорожцы»), сделанные из чистого золота, поставим вечные двигатели (благо украинский патентный комитет выдал первый в мире патент на это чудо техники) и начнем лечиться «от всего» с помощью пластмассовых таблеток. Кстати, автор этого великого изобретения мне конфиденциально сообщил, что носит в каждом кармане по таблетке и чувствует себя так, будто помолодел на двадцать лет. А еще группа новаторов собиралась пожаловаться на моральные и материальные притеснения и попросить денег на свои захватывающие исследования...
Но все это парапсихологам уже не удалось сообщить аудитории. Легкая передышка дала возможность академикам перестроить ряды и перейти в контратаку. Наиболее находчивые из представителей НАНУ не без подковыки предложили выскочкам: «Зачем вам деньги, если вы, как сами утверждаете, способны превратить любой металл в золото?» Теперь уже в стане волшебников наступило заметно легкое смятение.
Высокое заседание начало напоминать клуб веселых и находчивых на пенсии. Простые вопросы оппонентов позволили ученым быстро отыграть у парапсихологов все их «фишки». Параученые, видимо, тоже не поднаторели в ведении парламентских дискуссий. Они так напряженно думали, как же продемонстрировать академикам плитку золота, что журналисты уже начали было беспокоиться: не случилось бы у волшебников что-нибудь с головой...
Как выяснилось, настоящую зубодробительную изюминку ученые приберегли напоследок. С любезной улыбкой профессор-хирург Валентин Шумаков вытащил из портфеля сообщение об инициативе известного американского бойца с антинаукой Джеймса Рэнди (www.randi.org) и предложил в качестве утешительного приза бойцам парапсихологического фронта.
Основанный им фонд учредил специальную премию в один миллион долларов тому, кто привселюдно докажет какое-нибудь парапсихологическое явление.
Итак, вызов брошен. Предложение заманчиво простое — продемонстрируй независимой комиссии хоть что-нибудь из джентльменского парапсихологического набора — отправь в полет взглядом ложку или хотя бы футляр от сигары, прочитай текст в запечатанном конверте, ускорь рост растения волнами из своей ладони и, пожалуйста, иди в кассу — миллион долларов твой.
Если у вас есть способ построить вечный двигатель, обнаружить митогенетические лучи, передать мысль на расстояние, тоже годится! Можете наказать американского Фому неверующего и за счет его неверия в экстрасенсорику обогатиться! Как сообщил обозревателю редакции «ЗН» заслуживающий доверия источник, премией Джеймса Рэнди дело не ограничится — за этим последует и Нобелевская премия. Кстати, не раз слышал от адептов резонансной медицины (опять же чисто наше украинское изобретение!) и других ученых подобного типа, что они на грани получения премии.
Довожу к сведению претендентов на Нобелевскую премию, что вообще-то все серьезные движения Нобелевского комитета достаточно сильно законспирированы. О степени приближения к Нобелевской премии может говорить разве что количество публикаций на какую-то тему в двух самых солидных в мире научных журналах «The Nature» и «The Science». Причем, впервые о работе будущих нобелевских лауреатов в 85 процентах случаев сообщает журнал «The Nature» и около 15 процентов будущих лауреатов впервые публикуются в «The Science». Обычно шесть и более публикаций в этих журналах говорят о том, что ученый вплотную подходит к нобелевской номинации.
Кстати, кто-нибудь из украинских ученых приблизился к этому барьеру? Да, ближе всего к нему были нейрофизиологи Платон Костюк и Олег Крышталь. У них, насколько я знаю, около пяти публикаций в этих журналах на тему, которая вполне могла стать Нобелевской, но, как видите, не стала... Несколькими публикациями в солидных изданиях могут похвастать наши генетики. Среди блистательных счастливцев есть физики, астроном, химики... Хотя все это еще далеко до эффекта всеобщего мирового признания. О том, что несколько наших ученых стояли у подножия вершины, имя которой — Нобелевская премия, можно судить и по индексу цитирования. У упомянутых украинских ученых он также близок к нобелевскому.
Здесь следует отметить: ни один кандидат из тех, кто сегодня у нас претендует на парапсихологические открытия, никогда не печатался в сколь-нибудь солидном журнале. Исключение составляют разве что первые довоенные работы Александра Гурвича. Многочисленные публикации современных «профессоров от экстрасенсорики» в таблоидах, понятное дело, не в счет!
И все же весь мир признает невероятную активность российских и украинских пионеров в области парапсихологии. Все учебники на эту тему, напечатанные в США, которые мне приходилось видеть, в основном построены на сведениях, почерпнутых из нашего православного региона. Здесь чаще всего встречаются все те же имена: Гурвич, Казначеев, супруги Кирлиан, Адаменко, Наумов, Джуна... И редколлегия международного журнала на английском языке «Парапсихология» в значительной степени состоит из наших «корифеев». Здесь все те же хорошо знакомые фамилии: Адаменко, Наумов...
В общем, не без основания можно считать, что у нас — цитадель и оплот мирового парапсихологизма. И уж если кому-нибудь суждено получить премию Джеймса Рэнди за открытие чего-то паранормального или экстрасенсорного, или уж совсем по-современному — торсионно-полевого, то это произойдет на 90 процентов где-то у нас. Так что, дорогие сограждане, если у кого-то есть что-то серьезное за душой, дерзайте. Начинайте сразу с премии Джеймса Рэнди. После этого и Нобелевская не заставит себя долго ждать. Все остальное: газеты, ТВ, кино сами примчатся. И не придется что-то униженно доказывать закоснелым в научных традициях академикам — после этого они рады будут смахнуть пыль с вашего пиджака.
И все же что-то не верится в то, что Джеймс Рэнди так уж серьезно рискует своим миллионом. Тридцать лет наблюдаю за карнавалом, имя которому — парапсихология. Езжу почти на все соответствующие конференции и съезды. По моим сценариям снято даже несколько фильмов на эту тему еще в те 70-е годы, когда об этом и заикнуться вроде бы было нельзя. За фильм «Шестое чувство» Международная ассоциация научного кино (МАНК) в голландском городе Эйндховене присудила первую премию, затем был Гран-при в Лейпциге и Праге. То есть, пока все это активно запрещали, я вроде бы стоял (хотя и сохранял ироническую дистанцию) на стороне тех, кто был в этой борьбе слабой стороной. Но теперь, когда все дозволено и экстрасенсам можно без оглядки рассовывать мятые пятерки с десятками (общий доход экстрасенсов Украины значительно превосходит бюджет НАНУ, а в России их доходы достигают миллиарда долларов) по карманам брюк, юбок и пиджаков «за снятие сглаза», резонансную терапию и прочие прелести, все-таки хотелось бы, чтобы кто-то умный и честный сделал достойный доверия опыт и объяснил хотя бы самому себе: так есть эти поля или нет? Как-то скучно слышать от этой публики все те же затертые слова, которые мусолятся вот уже добрую сотню лет.
2003.04.17 | Тестер
Re: Не тільки для Татарина!
ПОЧЕМУ ОПАСНА ЛЖЕНАУКАЭдуард КРУГЛЯКОВ
(академик РАН (Москва))
Конец двадцатого века ознаменовался расцветом астрологии, мистики, оккультизма и т.п. во многих странах мира. Однако СССР (в последние годы своего существования) и Россия занимают в этом смысле особое положение. Состояние разрухи, крушение старых идеалов и отсутствие новых привели к тому, что измученные, отчаявшиеся люди стали надеяться лишь на чудо. Немалая заслуга в этом принадлежит СМИ, которые, к сожалению, не смогли разумно воспользоваться одним из великих завоеваний постсоветского периода — свободой слова. Вседозволенность и безответственность большинства СМИ привели к тому, что антинаучный бред буквально заполонил страницы газет и журналов, радио и ТВ. В последние годы возникло новое, ранее не существовавшее явление. Лженаука превратилась в мощную, хорошо организованную силу. За последние десять лет в России возникло 120 академий, многие из которых просто дискредитируют это слово. Некоторые из них «штампуют», разумеется, не бескорыстно, профессионально непригодных докторов наук по различным научным дисциплинам, а заодно и по антинаучным: дипломы получают астрологи, уфологи и прочая публика. Не лучше обстоят дела и на Западе. К примеру, Нью-Йоркская академия (США) превратилась в чисто коммерческое предприятие. За сто с небольшим долларов она одинаково охотно принимает в свои ряды как ученых, так и лжеученых.
В России появились даже исследовательские институты антинаучного толка. Вот только два примера: Международный институт космической антропоэкологии и Международный институт теоретической и прикладной физики. Первый из них сумел даже получить государственную аккредитацию с помощью Министерства науки. А второй в течение нескольких лет получал финансовую поддержку от этого же министерства и от Министерства обороны на хорошо известную аферу с торсионными полями.
Естественно, что мирное сосуществование науки и лженауки невозможно. Наука время от времени пытается разоблачать лженауку. Последняя платит ей лютой ненавистью. При случае она была бы не прочь разделаться с Российской академией наук. Уж очень эта академия мешает новоявленным «ученым». Вот несколько цитат, иллюстрирующих их устремления.
«К концу 90-х годов XX века на периферии официальной академической науки накопился настолько значительный арсенал фактов, концептуальных догадок и экстравагантных технологий, требующих целостного и непредвзятого осмысления, что это обнадеживает многих ученых ожидать появления новой научной парадигмы в начале третьего тысячелетия».
«Научная парадигма безнадежно устарела. Закончилась эпоха материалистической науки, не признающей мысль». Между тем, по словам подобных «ученых», «доказано влияние мысли на химический состав жидкости».
Итак, лженаука предсказывает полный крах науки, если не сменить научную парадигму. Между тем, по словам академика Ж.Алферова, недавно удостоенного Нобелевской премии, «предпосылок для взрыва нет, кризиса в квантовой физике не наблюдается. В физическом королевстве сейчас по большому счету все спокойно».
Откуда возникло столь страстное желание сменить научную парадигму? Вот откровение одного из лжеученых: «До сих пор остается широко распространенной догма экспериментальных исследований XIX века — признавать как «научную» только такую методологию, которая обеспечивает воспроизводимость экспериментальных результатов, когда и где бы они не были получены». Какая райская жизнь наступит для лженауки, если отменить эту «догму», думается, не следует объяснять. И все же уместно привести откровения главного теоретика так называемой науки о торсионных полях академика РАЕН г-на Г.Шипова: «Сейчас нет никакого сомнения в существовании телепатии, левитации, ясновидения, ретровидения или в том, что энергия сознания играет определенную роль в физических процессах». А раз наука весь этот бред не признает, стало быть, «официальная наука отстает от новых разработок».
В течение длительного времени наука слишком снисходительно относилась к лженауке. Дальше так продолжаться не может. Лженаука становится опасной как для науки, так и для общества. Вакханалия паранаучного бреда, увы, начинает сказываться на высших эшелонах власти. Я бы сказал больше: начинается сращивание чиновничества, представляющего высшие органы власти страны, со лженаукой. Есть немало прекрасных иллюстраций на этот счет. В конце 80-х гг. на экраны телевизоров пробились Чумак и Кашпировский. Но ведь в те годы телевидение контролировалось государством! Это означает, что чудотворцы появились на экранах с согласия высших чиновников. Так проверялась возможность воздействия на общественное сознание.
В случае с упомянутыми господами, к сожалению, не известны авторы смехотворного балагана, устроенного в России (да и не только в России). В следующей истории автор известен: председатель межведомственной комиссии по научно-техническим вопросам оборонной промышленности Совета безопасности РФ М.Малей. Цель, которую он преследовал, выглядела весьма разумно: «С точки зрения Совета безопасности наша задача — верно отфильтровать основные направления, сориентировать нынешнее и будущее руководство страны в отношении стартовой позиции России в этой научно-технической революции». Чтобы подготовить «научный прорыв» России в этой революции, г-н Малей создавал «большой государственный исследовательский центр». Само по себе это похвально: государственный чиновник высокого ранга поддерживает развитие науки. Увы, когда он озвучил цели этого центра, стало не по себе от ужасающего невежества чиновника: «Предстоит замена понятий квантовой физики на нейтронную физику, вакуума как пустоты на понятие нейтринного поля. У нас есть несколько работ на стадии опытно-конструкторских разработок, которые противоречат здравому смыслу, не описываются ни одним уравнением...». К этому можно добавить немало «перлов», характеризующих деятельность центра, но едва ли стоит. В то же время хочу упомянуть, что и секретарь Совета безопасности России О.Лобов, руководивший работой Совета в первые годы существования новой России, также сумел «отличиться». Он покровительствовал внедрению в Россию печально известной секты «Аум сенрике».
Астрологи, экстрасенсы, новоявленные «ученые» других «профессий» все энергичнее пробиваются в Государственную думу, в силовые министерства, даже в окружение Президента. В Министерстве по чрезвычайным ситуациям создана лаборатория экстрасенсов, и хотя никаких достижений пока не обнаружено, лаборатория все же существует и поддерживается. При Министерстве обороны появился военный астролог. Кроме того, министерство создало специализированную воинскую часть, «укомплектованную» экстрасенсами, колдунами и прочей нечистью. Разумеется, исследования ведутся секретно. Хотел бы заметить, что в бессмысленной секретности заинтересованы лишь нечистые на руку чиновники. Она порождает бесконтрольность и коррупцию.
При Министерстве обороны создан Центр экстремальной медицины. На первый взгляд, такая акция выглядит разумно. Однако послушаем начальника управления центра, профессора П.Шалимова: «Мы тестируем заряженную воду, изучаем ауру человека». В СМИ довольно часто слышатся стоны по поводу недостаточного уровня финансирования армии. И в то же время в недрах Министерства обороны немалые средства тратятся на поддержку всевозможных структур с антинаучной направленностью. Заместитель начальника службы безопасности президента генерал Г.Рогозин помимо выполнения основных обязанностей занимался астрологическими прогнозами, оккультными науками и т.д. В конце 1998 г. г-н Рогозин на основе анализа пророчеств Нострадамуса предсказал начало ядерной войны в июле-августе 1999 г. К счастью, сегодня этого человека нет в окружении президента.
Экстрасенс, академик Российской академии естественных наук г-н Грабовой осуществлял мысленную проверку готовности самолета президента Б.Ельцина к вылету. А недавно правительственная «Российская газета» поведала читателям, как г-н Грабовой принимал участие в подземных испытаниях атомного оружия в Семипалатинске, где он исследовал воздействие некоего прибора — «кристаллического модуля», на ядерный взрыв. Утверждалось, что включение прибора снижает силу ядерного взрыва в два раза. Если же использовать несколько таких приборов одновременно, силу взрыва можно «занулить». В сегодняшних условиях прибор можно использовать на атомных электростанциях, где он будет служить гарантией против катастроф. То, что это жульничество, физику видно сразу, но все же мне пришлось провести официальное расследование. Оно показало следующее. Г-н Грабовой никогда не участвовал в испытаниях атомного оружия в Семипалатинске. Соответственно, не испытывался там и «кристаллический модуль». Попутно удалось выяснить, что «доктор технических и доктор физико-математических наук» никогда никаких диссертаций не защищал. В списках Итальянской академии наук «академик» Грабовой не значится. Печально, что правительственная «Российская газета», увы, не в первый раз вводит читателей в заблуждение.
В Государственной думе предыдущего созыва была организована весьма странная выставка, на которой самым главным экспонатом был диван-экстрасенс, лечивший почти от сотни болезней, включая импотенцию и фригидность. Та же Дума провела слушания по проблеме уфологической безопасности граждан России. Чтобы понять, как такое могло случиться, приведу высказывания заместителя председателя Комитета по экологии Государственной думы, доктора технических наук (!) В. Тетельмина: «Наука выявила достаточно примеров естественных биорезонансных процессов, влияющих на организм человека. Например, всем известные геопатогенные зоны, которых на Земле очень много. Главное их свойство — там меняется течение времени. Так, ученые зафиксировали, что точные часы «врут» в районе падения тунгусского метеорита, в районах испытания ядерного оружия, около Чернобыльской АЭС, в других гиблых местах». «Замечено, что места с аномальным течением времени находятся там, где есть течения больших масс воды по окружности». Надеюсь, теперь понятно, кто организовывал упомянутую выставку и слушания и кто пытался протащить нелепый закон о защите энергоинформационного благополучия населения. К чести нынешней Думы, она себе пока подобного не позволяет.
Бурно развивается альтернативная медицина, вокруг которой вьется множество бессовестных жуликов, обирающих несчастных больных людей, которым традиционная медицина помочь не в силах. На рынке появляются все новые и новые приборы, спасающие больных от любых болезней. Недавно в продаже появился «Новый Кардиомаг» (цена всего 500 рублей), якобы помогающий при гипертонии, ишемической болезни сердца, артериальной гипертензии, стенокардии и головной боли. Можно ли говорить о совести создателей этого «прибора», если один из них, доктор медицинских наук А.Наумов написал в рекламе «Кардиомага»: «Это экологически чистый автономный источник гравитационного поля, импульсного биполярного тока и постоянного магнитного поля со специальными энергетическими характеристиками» («Известия», 14.03.2001г.). В газете «Известия» от 24.07.2001г. упоминается прибор «Vita». Не подумайте, что он чем-то отличается от других. Просто в этом случае проявилося откровенное лоббирование никчемных приборов высокими чиновниками. Заместитель министра труда и социального развития В.Январев просит федеральные органы исполнительной власти и органы исполнительной власти субъектов федерации «оказать содействие главным санитарным врачам по внедрению устройства «Vita». А заместитель главного санитарного врача России профессор Е.Беляев беззастенчиво рекомендует «применение устройства биоэнергетической безопасности «Vita» в качестве защиты человека от электромагнитных излучений на предприятиях и учреждениях, на наземном и воздушном транспорте...» Даже если бы этот прибор действительно защищал от электромагнитных излучений, негоже государственным чиновникам высокого ранга заниматься лоббированием.
Остается добавить заключение экспертизы по поводу прибора:
1. «Изделие «Vita» не является средством защиты от биологического действия электромагнитных полей.
2. Предлагаемая техническая и рекламно-информационная документация вводит в заблуждение потенциальных потребителей».
Следует отметить возросшую активность псевдонауки в попытках добычи денег через властные структуры, минуя процедуры экспертизы. Можно привести немало примеров, когда псевдоученым удавалось получить средства из государственных источников. Наиболее хорошо известна афера на основе торсионных полей. Кроме того, замечены «исследования» по антигравитации, по трансмутации элементов с попыткой получить золото (разумеется, речь идет не об известной схеме трансмутации на основе ядерных реакций, но о современной версии алхимии).
В подобной атмосфере в конце 1998 года в Российской академии наук была создана специальная комиссия по борьбе с лженаукой и фальсификацией научных результатов. Одной из самых первых акций комиссии явилась подготовка специального обращения, которое было рассмотрено и принято президиумом Российской академии наук. Это обращение опубликовано многими средствами массовой информации России.
2003.04.17 | Тестер
Re: ПОЧЕМУ ОПАСНА ЛЖЕНАУКА
ЗАКОНЧИТСЯ ЛИ УДАЧЕЙ НОВЫЙ «КРЕСТОВЫЙ ПОХОД»?Александр РОЖЕН
«Каждый век имеет свое средневековье» — этот остроумный афоризм Ежи Леца профессор Исаак Трахтенберг очень точно использовал («ЗН», №9, 1999 г.) для того, чтобы противопоставить эрзацнауке свое понимание задачи этого рода человеческой деятельности. Его на страницах еженедельника поддержали и другие известные украинские ученые. Сейчас как своеобразный манифест эта группа ученых предложила редакции статью академика РАН Эдуарда Круглякова. Таким образом, если сегодняшний расцвет лженауки считать проявлением современного средневековья, то создание специальных комиссий (сначала в России, а затем и в Украине) по борьбе с научной ересью следует, по-видимому, считать началом «крестового похода» против осквернителей истинного знания.
Об Эйфелевой башне и теории относительности
Еще во времена расцвета культового среди ученых журнала «Наука и жизнь» кто-то из его именитых авторов обратил внимание читателей, что ни в одном толковом словаре нельзя найти внятное объяснение того, что же такое наука. И виноваты в этом не составители словарей — философы, в принципе, не могут дать точного определения понятия. Более того, если бы это удалось сделать, результат был бы плачевным — наступил бы конец той удивительной, плодотворнейшей и вечно меняющейся суммы поисков и достижений человеческой цивилизации, т.е. того, что сегодня именуется наукой.
Кстати, понятийная неопределенность характерна и для любых других попыток вогнать в прокрустово ложе какие угодно занятия творческих людей. Ну попробуйте определить, что есть искусство, театр, поэзия, математика. Наконец, определите, что такое графоманство, а что — чистая литература, что живописные поиски, а что — мазня. Или попробуйте убедить противников в том, что новейший вариант майдана Незалежности — достижение архитектуры... Только когда будете приводить аргументы, не забудьте о спорах ну хотя бы вокруг создания Эйфелевой башни в Париже, против которой когда-то ополчились крупнейшие интеллектуалы Франции. А кто сейчас согласится с тем, что башня портит Париж? Не зря мудрый патриарх физики академик Игорь Тамм любил повторять: дай Бог хотя бы понять... над чем работают его ученики...
Как много гениальных людей сталкивались с явлением, когда отвергали с самого начала то, что впоследствии открывало новые горизонты человечеству. Вспомните хотя бы трагическую ошибку нашего гениального математика Михаила Остроградского, посчитавшего работу молодого Лобачевского не имеющей никакого отношения к науке. Как он каялся впоследствии, что так дал маху.
И такие ошибки — скорее правило в науке, чем исключение. Так, Альберт Эйнштейн никак не мог принять квантовую физику. Для человека, воспитанного на классической физике, она никак не походила на науку. Сколько усилий потратил гениальный создатель теории относительности, чтобы найти доказательство того, что квантовая физика — всего лишь временное заблуждение молодых ученых...
Как после всего этого найти границу, которая разделяет науку и лженауку? Как журналистам определить: кто из тех докторов наук, профессоров и академиков, не говорю уже о рядовых кандидатах, которые приходят со своими статьями в редакцию, являются истинными учеными, а кто заурядными «городскими сумасшедшими»?
Мы уже имеем немалый опыт использования СМИ в борьбе за «истинную советскую науку» против генетики, кибернетики. Только чудом журналисты избежали участия в не менее позорной борьбе против создателя теории относительности, в которую втягивали их в послевоенные годы весьма авторитетные украинские академики. Кстати, один из них руководил Институтом физики Украинской академии наук. Из всего этого можно сделать вывод: не задача научной журналистики принимать сторону одних или других. Вообще неблагодарная это работа — становиться профессиональным борцом за чистоту науки. Рано или поздно попадешь впросак...
Наша цель — информировать общество о процессах, которые происходят в научной среде, о ее реальных или мнимых достижениях. А налогоплательщики, депутаты парламента, местные власти уж сами должны принять решение — финансировать им такую науку, какая у нас есть, или нет.
Диссертация для нувориша
Академик Лев Ландау как-то посетовал в прессе, что даже в лучших советских научных журналах 90 процентов опубликованных статей или не содержат никакой эвристической информации, или описывают явные заблуждения и ошибочные результаты исследований. И это было сказано в то время, когда физика у нас в стране была в расцвете, когда на нее выделялись колоссальные средства, работали признанные миром ученые, которые предъявляли высокие требования к своим ученикам!
Можно лишь предположить, каков уровень публикаций у нас сейчас, когда число «научных» журналов резко возросло, когда их издают даже в областных центрах чуть ли не «кружки кройки и шитья с правами строительного техникума». И все с одной целью — пошире открыть дорогу к защите диссертаций. Понятно, почему количество «ученых» в некоторых областях науки в Украине растет как на дрожжах. Только число экономистов с научными степенями за время независимости выросло в 70 раз по сравнению с советскими временами! А во сколько раз возросло число историков, социологов, юристов!...
«Научный сервис» достиг невиданных масштабов — кому лень писать ахинею для таких журналов, тот попросту может купить любую научную степень, академическое звание, премию. Расценки известны (от 5 до 10 тысяч «зеленых») и вполне по карману нуворишу. Один влиятельный в обществе человек, с которым мне пришлось недавно встретиться, без стеснения поделился своими терзаниями: то ли купить докторскую степень, то ли стать лауреатом национального конкурса...
При таком состоянии самой науки как-то странно удивляться, что низкопробные научно-популярные статьи заполонили СМИ. А какими они должны быть в таких условиях?
Научная «попса»
Уже не слышно громких жалоб на то, что наши граждане вместо того, чтобы ходить в оперу или филармонию, в массе своей посещают «попсовые» концерты. Таковы вкусы, о которых, как известно, не спорят. Почему же ученые отказывают простым людям, верящим в магическую силу науки, но не имеющим необходимого образования, чтобы понять всю прелесть ее истинных достижений, в возможности насладиться «научной попсой»? Почему столь зазорным считается провести вечер на лекции гастролера из Москвы Акимова или еще кого-то из столпов паранормальных изысканий? Причем залы заполняют люди, для которых 5 гривен, которые они платят за билет, явно не являются лишними. Но они слушают заумно тяжелые объяснения, вглядываются в сложные формулы. Их тянет к чему-то запредельному...
Ключ к пониманию такого интереса когда-то нашел замечательный ученый и философ науки, Нобелевский лауреат Вильгельм Конрад Оствальд. Он, кстати, сам долго воевал за чистоту науки с «атомистами», так как никак не мог поверить в реальность существования «неделимых» атомов, открытых Эрнстом Резерфордом. Однако именно он одним из первых присмотрелся к ученым и поделил их на два больших отряда: романтиков и классиков. Для романтика характерен в науке поиск новых впечатлений. Его можно отнести к своеобразным искателям самородков. Такой ученый находит нечто, чтобы тут же продолжить поиски. Его не привлекает нудное промывание золотоносного песка даже в том случае, если эта работа может принести гораздо больше, чем его сумбурные поиски.
Совсем иначе ведут себя представители другого большого отряда ученых — классики. Думаю, именно среди них больше всего встречается тех исследователей, которые бурно возмущаются расцветом так называемой антинауки. Романтики-то сами сплошь и рядом «ведутся» на всякие авантюрные идеи и готовы вприпрыжку бежать туда, где есть хоть малейший шанс найти что-нибудь совершенно неожиданное... Что ж, слава Богу, ученые, как и вообще люди, очень отличаются друг от друга.
Если развить мысль Оствальда дальше и посмотреть, какой категории искателей отдают предпочтение читатели научно-популярной литературы, берусь утверждать, что им намного ближе ученые-романтики. Читатель научно-популярной литературы ленив по своей сути, потому что если бы он был трудолюбив и основателен, то сам бы занялся научными исследованиями. Именно он с большим удовольствием «ведется» на самые несусветные идеи. Такой читатель готов простить автору, допускающему неточности и даже сознательные искажения, но он неумолим в одном — журналист, писатель должен поставлять ему «научный» материал «из ряда вон». Значит, как это ни прискорбно, никакими разоблачительными статьями в защиту чистой науки ее, эту науку, от такого романтика не защитишь. Мне тоже грустно, но жизнь достаточно жесткая штука и с ее законами необходимо считаться хотя бы для того, чтобы не набивать шишки на каждом шагу.
Опираясь на выводы Оствальда, можно утверждать следующее: если бы сегодня в Украине появились ученые, которые потрясли бы нас своими открытиями, если бы они предложили совершенно новые горизонты для нашего материального или духовного бытия, можно не сомневаться, читатели пошли бы за ними. Но где открытия украинских ученых, о которых можно говорить?
Властители дум
Академик Ярослав Яцкив недавно с горечью отметил, что за последние десять лет молодыми учеными не сделано ни одного выдающегося открытия. И это несмотря на то, что мы стали жить в свободной стране, где, казалось бы, можно развивать любые идеи. Оказывается, кроме свободы и таланта сегодня для того, чтобы делать серьезные открытия, нужны еще и немалые деньги.
Правда, здесь можно вспомнить о тех украинских исследователях, которые сейчас успешно работают за рубежом в генетических лабораториях Франции, США, Германии, Англии; о горстке талантливых астрономов, добившихся блистательных результатов в обсерваториях Латинской Америки; о достижениях наших «твердотельщиков» в Гамбурге. Не менее заметны работы математиков, компьютерщиков, работающих во многих странах мира. Рассказ об этих достижениях вполне мог бы вдохнуть свежую струю в хиреющую научно-популярную журналистику, но для этого украинским журналистам нужно иметь возможность общаться с корифеями, посещать их зарубежные лаборатории, регулярно бывать на всемирных выставках. Увы...
Вот и приходится нашему читателю на страницах газет и журналов читать измышления, нередко действительно далекие от науки. Оно и неудивительно — какой информационный повод может предоставить журналисту полумертвая украинская наука?
Посмотрите, насколько оперативно, с каким размахом подается информация, к примеру, о футболе. Наш читатель получил возможность из первых рук получать сведения о футбольных делах в мире и Европе, потому что на все игры с футболистами вылетает мощная группа теле-, радио- и газетных журналистов. Почему наша научная администрация не может понять (если она хочет добиться, чтобы общество с вниманием отнеслось к ее попыткам восстановить науку), что на важнейшие конференции, «круглые столы» за рубежом, всемирные выставки должна отправляться не группа чинуш от науки, а в первую очередь истинные творцы науки и научные корреспонденты. Как это происходит во многих странах мира.
Дайте журналистам повод писать о реальных достижениях, от которых захватывало бы дух, которые заставляли бы юных оторваться от телевизора и учиться, чтобы поступить в технический вуз или на естественнонаучные факультеты. Пока этого нет, газеты будут перелицовывать байки о биоволнах в сказки о торсионных полях, жевать уже порядком надоевшую парапсихологическую жвачку, измышлять уфологические небылицы, придумывать новые приключения йетти и прочее, и прочее. Кризис современной научной журналистики — лишь отражение глубокого кризиса, охватившего науку. Конечно, проще всего собрать полки ученых и устроить «крестовый поход». Но опыт истории учит, что они не приводят к решению проблемы. Давайте искать пути, как поднять науку, а вся шелуха, которая сегодня облепила остановившийся корабль знания у нас в стране, облетит сама собой.
2003.04.15 | Анатолій
Тестеру - послуга за послугу!
Дякую, пане Тестер.У свою чергу раджу Вам познайомитися з:
1. Книжкою Лазарєва "Расшифрованная Библия".
2. Сайт www.zetatalk.com
Дуже близькі дати наводяться.
Анатолій
2003.04.17 | Анатолій
А своя голова у Тестера є, чи тільки чужа (-)
2003.04.17 | Тестер
Re: голова у Тестера є, але без шизи і для науки (-)