"А юный тот гусар..."
04/23/2003 | Георгій
Дорогі форумники,
Я недавно після досить довгої перерви послухав деякі пісні мого дуже улюбленого російського поета-"барда" Булата Окуджави. Одна з них, "Песенка о молодом гусаре," викликала в мене деякі роздуми, якими я хочу з вами поділитися. Мені здається, що вони мають деяке відношення до наших колективних спроб визначити Бога, суперечок між християнами і не-християнами на цьому форумі, тощо.
Нагадаю вам сюжет цієї пісні-поезії. Автор спочатку описує таку собі ідилію-пастораль: виїзд гусарського ескадрону "после зимних квартир," де все чин-чинарем, попереду командир у новісінькому сяючому мундирі, всі готові до битв, подвигів, слави, ну і, також, звичайно, до успішної гонитви за серцями провінційних дамочок, тощо. Але от біда, серед гусарів є один молоденький хлопчик, якого у даний момент цікавить не стільки все те, скільки прихильність його романтичного ідеалу, такої собі "Амалії," перед якою він (згадаймо "барона фон Вестфалена" Козьми Пруткова) стоїть навколішках і яку він у думках благає віддати йому руку і серце.
Потім уява поета малює нам той самий ескадрон після очевидно не-успішної битви, де всі гусари загинули. Тепер вони на "крилатих конях" летять до раю, оскільки "земниє дєла" вже не для них. Але юний гусар, закоханий в Амалію, все рівно думає про неї, навіть і на дорозі до небесного раю. Йому нічого не потрібно, тільки одне - щоби предмет його юного кохання відповів на його моління віддати йому руку і серце.
В останній станці Окуджава раптом переносить нас в "іниє столєтья," де вже нема ні битв, ні гусарських ескадронів, ні їх бравих командирів, ні навіть Амалії. Нікому вже не цікаві гусарські подвиги; інший, кращий, цивілізованіший, "просвещенний" світ забув і про війну, і про амурні гусарські походеньки. Світ шукає нових "розваг" - власне, нових кумирів, нового світогляду, нових цінностей. Але "юний тот гусар" залишається і тут! Що б там не було, але йому важливе тільки одне - щоби Амалія (неважливо, чи існує вона, чи ні) зважилася на його палке молоде кохання, яке він продовжує висловлювати, стоячи перед нею навколішках.
Звичайно, ця поезія не тільки (і може не стільки) про любов і молоду дурість, скільки про співвідношення скороминучого, тимчасового, "земного" з одного боку, і вічного, божественного - з другого. Мабуть, можна сказати, що переживання "юного гусара" про те, чи відповість Амалія на його кохання, і є його пошуком Бога, його прагненням наблизитися до чогось абсолютно вічного і НАЙБІЛьШ ВАЖЛИВОГО.
Різниця між християнським і пантеїстським поглядом на це (або між поглядом християн і поглядом агностиків) полягає, на мою думку, в тому, що для християн надзвичайно важливо ТОЧНО ЗНАТИ, що "Амалія" не є абстрактним ідеалом або частиною нашої власної свідомості. Ми, християни, відрізняємося від окуджавівського "юного гусара" тим, що для нього не важливо навіть і те, чи існує Амалія як така (значення має не її існування, а його власні почуття і уяви!), тоді як для нас це ДУЖЕ важливо. Ми також шукаємо Бога у наших спробах наблизитися до краси, правди, гармонії тощо, але Бог для нас є цілком реальна, конкретна, об"єктивно існуюча істота.
Що, звичайно, не забирає від нас надзвичайної приємності відчувати ПРОЯВИ його існування у світі, зокрема, наше власне почуття романтичної закоханості, з яким важко взагалі будь-що порівняти...
Буду вдячний за ваші коментарі.
Георгій
Я недавно після досить довгої перерви послухав деякі пісні мого дуже улюбленого російського поета-"барда" Булата Окуджави. Одна з них, "Песенка о молодом гусаре," викликала в мене деякі роздуми, якими я хочу з вами поділитися. Мені здається, що вони мають деяке відношення до наших колективних спроб визначити Бога, суперечок між християнами і не-християнами на цьому форумі, тощо.
Нагадаю вам сюжет цієї пісні-поезії. Автор спочатку описує таку собі ідилію-пастораль: виїзд гусарського ескадрону "после зимних квартир," де все чин-чинарем, попереду командир у новісінькому сяючому мундирі, всі готові до битв, подвигів, слави, ну і, також, звичайно, до успішної гонитви за серцями провінційних дамочок, тощо. Але от біда, серед гусарів є один молоденький хлопчик, якого у даний момент цікавить не стільки все те, скільки прихильність його романтичного ідеалу, такої собі "Амалії," перед якою він (згадаймо "барона фон Вестфалена" Козьми Пруткова) стоїть навколішках і яку він у думках благає віддати йому руку і серце.
Потім уява поета малює нам той самий ескадрон після очевидно не-успішної битви, де всі гусари загинули. Тепер вони на "крилатих конях" летять до раю, оскільки "земниє дєла" вже не для них. Але юний гусар, закоханий в Амалію, все рівно думає про неї, навіть і на дорозі до небесного раю. Йому нічого не потрібно, тільки одне - щоби предмет його юного кохання відповів на його моління віддати йому руку і серце.
В останній станці Окуджава раптом переносить нас в "іниє столєтья," де вже нема ні битв, ні гусарських ескадронів, ні їх бравих командирів, ні навіть Амалії. Нікому вже не цікаві гусарські подвиги; інший, кращий, цивілізованіший, "просвещенний" світ забув і про війну, і про амурні гусарські походеньки. Світ шукає нових "розваг" - власне, нових кумирів, нового світогляду, нових цінностей. Але "юний тот гусар" залишається і тут! Що б там не було, але йому важливе тільки одне - щоби Амалія (неважливо, чи існує вона, чи ні) зважилася на його палке молоде кохання, яке він продовжує висловлювати, стоячи перед нею навколішках.
Звичайно, ця поезія не тільки (і може не стільки) про любов і молоду дурість, скільки про співвідношення скороминучого, тимчасового, "земного" з одного боку, і вічного, божественного - з другого. Мабуть, можна сказати, що переживання "юного гусара" про те, чи відповість Амалія на його кохання, і є його пошуком Бога, його прагненням наблизитися до чогось абсолютно вічного і НАЙБІЛьШ ВАЖЛИВОГО.
Різниця між християнським і пантеїстським поглядом на це (або між поглядом християн і поглядом агностиків) полягає, на мою думку, в тому, що для християн надзвичайно важливо ТОЧНО ЗНАТИ, що "Амалія" не є абстрактним ідеалом або частиною нашої власної свідомості. Ми, християни, відрізняємося від окуджавівського "юного гусара" тим, що для нього не важливо навіть і те, чи існує Амалія як така (значення має не її існування, а його власні почуття і уяви!), тоді як для нас це ДУЖЕ важливо. Ми також шукаємо Бога у наших спробах наблизитися до краси, правди, гармонії тощо, але Бог для нас є цілком реальна, конкретна, об"єктивно існуюча істота.
Що, звичайно, не забирає від нас надзвичайної приємності відчувати ПРОЯВИ його існування у світі, зокрема, наше власне почуття романтичної закоханості, з яким важко взагалі будь-що порівняти...
Буду вдячний за ваші коментарі.
Георгій
Відповіді
2003.04.23 | Augusto
Но полковнік главний на гнєдой кобилє...
говоріт "да что ж ви всьо забилі?Танци билі в срєду, нинчє воскрєсєньє - с чєтвєрга война і нєт спасєнья".
Справа в тому, що ось бойовий брахман точно "знає", що пану Пінчуку платять "жиди", а християнство теж "жидовське", a кожна людина має свої сумніви (навіть Ісус Христос від людської природи мав такі речі).
Це не рейки для трамвая, це шлях. Можна ходити, можна не ходити. Хто піде - отримає життя та з гаком, хто не піде... Це царство не від цього світа. It's what they call, The rise and fall.
2003.04.24 | Георгій
Ви маєте на увазі "бєлую кобилу с карімі глазамі..."
"... с челкой вороною?"> бойовий брахман точно "знає", що пану Пінчуку платять "жиди", а християнство теж "жидовське", a кожна людина має свої сумніви (навіть Ісус Христос від людської природи мав такі речі).
> Це не рейки для трамвая, це шлях. Можна ходити, можна не ходити. Хто піде - отримає життя та з гаком, хто не піде... Це царство не від цього світа. It's what they call, The rise and fall.
(ГП) Добре сказано. Згоден 100%.
2003.04.24 | Георгій
Текст, ре. "Кобила"
Cумeрки. Природа. Флeйты голос нeрвный. Позднee катанье.На пeрeднeй лошади едeт импeратор в голубом кафтанe.
Бeлая кобыла с карими глазами, с чeлкой вороною,
Cиняя попона, крылья за спиною. Как пeрeд войною.
Вслeд за импeратором едут гeнeралы, гeнeралы свиты,
Cлавою увиты, шрамами покрыты, только нe убиты.
Cлeдом дуeлянты, флигeль-адьютанты, блeщут eполeты,
Всe они красавцы, всe они таланты, всe они поeты.
Всe слабee звуки прeжних клавeсинов, голоса былые,
Только топот мeрный, флeйты голос нeрвный, да надeжды злые.
Всe слабee запах очага и дыма, молока и хлeба,
Только под ногами, да над головами лишь зeмля и нeбо,
Лишь зeмля и нeбо,
Лишь зeмля и нeбо.
2003.04.25 | Augusto
Ага, якже, сплутаю я! Я лише перекрутити щось можу.
Солнышко сияет, музыка играет.Отчего ж так сердце замирает?..
Там за поворотом, недурен собою,
полк гусар стоит перед толпою.
Барышни краснеют, танцы предвкушают,
кто кому достанется, решают.
Но полковник главный на гнедой кобыле
говорит: "Да что ж вы все забыли:
танцы были в среду, нынче воскресенье,
с четверга - война. И нет спасенья.
А на поле брани смерть гуляет всюду.
Может, не вернемся - врать не буду".
Барышни не верят, в кулачки смеются,
невдомек, что вправду расстаются:
"Вы, мол, повоюйте, если вам охота,
да не опоздайте из похода".
Солнышко сияет, музыка играет.
Отчего ж так сердце замирает?..
2003.04.25 | Георгій
Дякую!!! А це теж Окуджава?(-)
2003.04.27 | Augusto
Христос воскрес.
Окуджава. Десь так 1986 року. Я не любитель завивання авторів під пару акордів, але в старому СССР слухати було ТАК мало чого, що і Окуджава йшов на "ура".2003.04.27 | Георгій
Воістину воскрес. А Окуджава...
... для мене особисто - чудовий поет. Деякі його вірші я сприймаю саме як вірші, поезії, не обов'язково як завивання під пару акордів. "Заезджий музьікант целуется с трубою, пассажи по утрам так просто, ни о чем. Он любит не тебя - опомнись, Бог с тобою! Прижмись ко мне плечом, прижмись ко мне плечом..."2003.04.24 | Георгій
Сам текст, Re: "А юный тот гусар..."
Грозны битвы, пылают пожары,И пора уж конeй под сeдло.
Изготовились к схваткe гусары,
Их счастливое врeмя пришло.
Впeрeди командир, на нeм новый мундир,
А за ним eскадрон послe зимних квартир...
А молодой гусар, в Амалию влюблeнный,
Он всe стоит прeд нeй, колeнопрeклонeнный.
Всe погибли в бою, флаг приспущeн,
И зeмные дeла нe для них,
И лeтят они в райские кущи
На конях на крылатых своих.
Впeрeди командир, на нeм рваный мундир,
А за ним тот гусар покидает сeй мир...
Но чудится ему, что он опять влюблeнный,
Что он стоит прeд нeй, колeнопрeклонeнный.
Вот иные столeтья настали,
И бeссчeтно воды утeкло,
И давно ужe нeт той Амальи,
И в музee пылится сeдло.
Позабыт командир, дам уездных кумир,
Жаждeт новых потeх просвeщeнный наш мир...
А юный тот гусар, в Амалию влюблeнный,
Он всe стоит прeд нeй, колeнопрeклонeнный.
2003.04.24 | Анатолій
Re: "А юный тот гусар..."
Панове!Пінчуки-пінчуками, Августи-асвгустами, чи серпнями, але пісня таки красива і я вдячний поганому модераторові, але гарному юдео-християнинові за це нагадування.
Що я вбачаю у цій пісні.
По-перше, що любов не має часових меж.
По-друге, що любов вершиться на небнсах, тобто у психо-енергетичних егрегорах.
По-третє, що духовна людина після смерті, повертаючись у нове фізичне тіло, згадує свої переживання любові і повертається знову і знову до свого ідеалу і до своєї спорідненої душі.
Всі, хто не вірить у циклічність втілення, то їх приватно обмежена справа, а для тих хто вірить, чи хоче повірити, даю практику відновлення пам"яті полпередніх життів у дитини.
Робити це треба до 3 років, краще раніше, але тільки тоді, коли у дитини сформовано мовний апарат. Треба з дитиною знайти спокійне тихе місце, де ніхто вам не завадить. Заспокоївшись та заспокоївши дитину, треба у неї спитати, а чи була вона раніше великою. Отримавши відповідь ні, припиніть практику і шукайте інші умови для розмови. Отримавши відповідь - так, ідіть далі і питайте, а ким ти був, жінкою, чи чоловіком, а де ти жив, а які у тебе були діти, а чи пам"ятаєш ти місце, де мешкав і т.д. Практика не може сягати більше 10-15 хвилин. На другий день почніть ставити запитання з тих, якими закінчили. Пропонуйте згадати школу, навчання, предмети, теореми, мову і т.д. Якщо Ви у такий спосіб розбудите пам"ять дитини, вона стане ГЕНІЄМ. Ви ж не проти цього? Про це сьогодні багато пишуть. І У мене є деякий досвід з цього. Причому, дитина починає розповідати таке, яке вона в цьому житті не знала і не чула. Таким чином роблять з дітей вундеркіндів. Інколи ці вундеркінди мають таку пам"ять і без сторонньої допомоги. Про це ми також можемо прочитати. Отже, опановуйте ці практики, панове. Але ці практики ТІЛЬКИ не для зашорених.
З повагою, Анатолій
2003.04.24 | Георгій
А Пушкін теж написав...
... "Я помню чудное мгновенье" - тому що повернувся після смерті у нове фізичне тіло, але пам'ятав щось дуже хороше, що з ним сталося у попередньому житті?2003.04.25 | Анатолій
Re: А Пушкін теж написав... І не тільки Пушкін!
Не треба язвити, пане Пінчук, це не личить модераторові.Я розумію, що Вам це дуже важко осягнути, але буває пам"ять цього життя, а буває і попереднього. Отже, у Вас попереднього не було, тіштеся з цього.
Анатолій
2003.04.25 | Георгій
Та я зовсім не "язвлю..."
Для мене тема натхнення надзвичайно цікава і важлива. "Я помню чудноє мгновєньє" - на мою думку, поезія саме про натхнення, а не просто про любов (порівняйте цей вірш з деякими іншими пушкінськими віршами про кохання, наприклад "Я Вас люблю, хоть я бешусь, хоть ето труд і стьід напрасньій..."). Що це за "пробужденьє" душі, про яке Пушкін пише?2003.04.25 | Анатолій
Хлопці, про кобил, прошу на ЗООФОРУМ! (-)
2003.04.25 | Георгій
Та це ж не про кобил...
... а про "маральниє цєнності..."2003.04.29 | Анатолій
Вибачте, я не знав що стать коня для Вас мор. цінність! (-)