Притча про доброго самарянина
04/26/2003 | Георгій
Продовжуючи дискусію про те, що ж насправді є вчення Христа, хочу поділитися своїми думками про одну з найбільш відомих Христових притч - про доброго самарянина (Луки 10:25-37).
Сюжет цієї притчі, як і інших Христових парабол-ілюстрацій, дуже простий. Один з вчителів єврейського закону намагається спровокувати Христа, питаючи його, яка заповідь Тори є найголовнішою. Коли Ісус відповідає, що такою є заповідь любити Бога і ближнього, вчитель закону питає: "А хто ж мій ближній?"
Провокація тут полягає в тому, що тодішнє єврейське суспільство було надзвичайно кастовим. Воно мало верхівку - касти фарисеїв і саддукеїв; середній прошарок - слухняний Законові, але не освічений люд, селян, ремісників і торгівців; і, нарешті, соціальний низ, безодню, світ повій, "митарів" (найманих збирачів податків для римської адміністрації), хворих-інвалідів, пияків, навіжених, "біснуватих," і інших вигнанців, яких "пристойні" люди зневажали. Між цими кастами існували залізобетонні бар'єри і ненависть. Ще більший бар'єр і ще більша ненависть існувала між євреями і не-євреями, іновірцями, яких євреї вважали гидкими, нечистими.
Христос, сам будучи за народженням і за стилем життя представником середнього прошарку (сином теслі і теслею за фахом), одразу взяв курс на ПОДОЛАННЯ цих бар'єрів і цієї ненависті. Він, не маючи спеціальної освіти в доктринальних питаннях релігії, почав вчити народ, і вразив всіх (включаючи навіть і найосвіченіших фарисеїв) глибиною свого знання і силою свого впливу на людей. Таким чином, Христос подолав бар'єр між середньою і вищою кастами єврейського суспільства. Разом з тим, Христос ішов до "безодні" - інвалідів, навіжених, хворих на проказу, митарів, повій, іноземців і іновірців. Він говорив до них, лягав з ними на ложе для спільної вечері, пив з ними вино, торкався їх, дозволяв їм ходити за ним і бути його учнями. Таким чином, Христос подолав бар'єр між середньою і нижчою кастами.
Хто ж його ближній? І кому він насправді ближній?
Для відповіді на це питання Ісус розповідає історію про одного чоловіка, очевидно єврея, який ішов дорогою з Єрусалиму в Єрихон, очевидно після ритуальних відвідин і дачі пожертви у храмі на якесь велике єврейське свято. Ця дорога тоді була просто гірською стежкою, серпанком, де часом могло бути досить небезпечно через злочинців, розбійників. І дійсно, на цього чоловіка напали із засідки розбійники, зняли з нього одяг (це, мабуть, і було метою їх нападу - на свята в Єрусалим люди одягали найкращий, найдорожчий одяг), побили його, поранили і залишили на дорозі без свідомості.
Повз цього лежачого без свідомості чоловіка пройшли юдейський священик і левит (очевидно, прислужник храму - священиками могли бути тільки ті левити, які походили від коліна Аарона, тоді як левити інших родоводів - коганіти і мерарити - могли бути тільки прислужниками). Ні священик, ні левит-прислужник не звернули на бідолаху ніякої уваги, пройшли собі далі. Але ось повз лежачого єврея проїжджав верхи на віслюку самарянин - іноземець, іновірець, представник "безодні," яку добропорядні євреї зневажали і ненавиділи. І цей самарянин обв'язав побитому євреєві його рани, змастивши їх оливою і вином, посадив його на свого віслюка, відвіз до найближчої гостиниці, залишився з ним там на ніч, а на наступний ранок заплатив господареві два динарії, попросивши того доглядати за нещасним далі, та ще й пообіцяв господареві заплатити пізніше, якщо цих грошей на догляд не вистачить.
Розповівши цю історію, Христос запитав у вчителя закону: "Хто з цих трьох був ближній тому, хто попався розбійникам?"
Законовчитель міг би відповісти, що насправді ближніми тому нещасному були все-таки євреї, його одноплемінники і одновірці, а не іноземець-самарянин. Ну от просто не повели вони себе так, як їм належало, схибили. Але ж вони наші, свої, рідні! В них те саме коріння, та сама історія, та сама духовність. А самаряни - чужинці, етнічна мішанина (нащадки від шлюбів євреїв з арабами-сірійцями і аммонітами), і "єретики" (вони молилися тому ж Богові, що й євреї, але мали своїх окремих пророків і збиралися для молитви і святкувань не в Єрусалимському храмі, а на горі Геразім). Добропорядні євреї не говорили з самарянами і не сідали з ними за стіл, і самаряни, звичайно, платили єврем тією ж монетою.
Але така вже була сила Христової проповіді, що навіть його співбесідник, лицемірний провокатор, відповів йому: ближнім нещасному був той, "хто змилосердився над ним," тобто мерзенний чужинець і єретик, самарянин.
"Іди,"- сказав тоді законникові Христос, - "і РОБИ ТАК САМО."
Отут, на мою думку, кульмінація і повне розшифрування притчі. Ближній - не той, з ким ти маєш спільні гени, чи спільну освіту, чи спільне соціальне становище, чи спільний культурний або духовний рівень, чи світогляд і світосприйняття. Ближній - це також і не той, хто вірує в Бога точно так, як віруєш ти. Це і не обов'язково той, хто має з тобою спільні ідеали, надії, вболівання. Все це відступає на далекий задній план перед тільки одним спільним знаменником, що характеризує "ближнього." Цей знаменник є ВЧИНОК, ДІЯ, РОБЛЕННЯ чогось такого, від чого іншій людині стає кращим. Вчинок, який є мотивованим не спільністю генів чи світогляду, а ЛЮБОВ'Ю. Не любов'ю-емоцією, не любов'ю-приязню, а любов'ю як внутрішньою сутністю людини, станом людського серця, чинником, який реалізує себе у постійному процесі РОБЛЕННЯ доброго іншим людям.
Згідно з Христом, ми всі повинні стати ближніми одне одному. Бар'єри повинні зникнути. Касти повинні відмерти. Христос не просто хотів цього - він показав усім подвигом свого власного життя на землі, що це можливо, і що це обов'язково станеться.
Георгій
Сюжет цієї притчі, як і інших Христових парабол-ілюстрацій, дуже простий. Один з вчителів єврейського закону намагається спровокувати Христа, питаючи його, яка заповідь Тори є найголовнішою. Коли Ісус відповідає, що такою є заповідь любити Бога і ближнього, вчитель закону питає: "А хто ж мій ближній?"
Провокація тут полягає в тому, що тодішнє єврейське суспільство було надзвичайно кастовим. Воно мало верхівку - касти фарисеїв і саддукеїв; середній прошарок - слухняний Законові, але не освічений люд, селян, ремісників і торгівців; і, нарешті, соціальний низ, безодню, світ повій, "митарів" (найманих збирачів податків для римської адміністрації), хворих-інвалідів, пияків, навіжених, "біснуватих," і інших вигнанців, яких "пристойні" люди зневажали. Між цими кастами існували залізобетонні бар'єри і ненависть. Ще більший бар'єр і ще більша ненависть існувала між євреями і не-євреями, іновірцями, яких євреї вважали гидкими, нечистими.
Христос, сам будучи за народженням і за стилем життя представником середнього прошарку (сином теслі і теслею за фахом), одразу взяв курс на ПОДОЛАННЯ цих бар'єрів і цієї ненависті. Він, не маючи спеціальної освіти в доктринальних питаннях релігії, почав вчити народ, і вразив всіх (включаючи навіть і найосвіченіших фарисеїв) глибиною свого знання і силою свого впливу на людей. Таким чином, Христос подолав бар'єр між середньою і вищою кастами єврейського суспільства. Разом з тим, Христос ішов до "безодні" - інвалідів, навіжених, хворих на проказу, митарів, повій, іноземців і іновірців. Він говорив до них, лягав з ними на ложе для спільної вечері, пив з ними вино, торкався їх, дозволяв їм ходити за ним і бути його учнями. Таким чином, Христос подолав бар'єр між середньою і нижчою кастами.
Хто ж його ближній? І кому він насправді ближній?
Для відповіді на це питання Ісус розповідає історію про одного чоловіка, очевидно єврея, який ішов дорогою з Єрусалиму в Єрихон, очевидно після ритуальних відвідин і дачі пожертви у храмі на якесь велике єврейське свято. Ця дорога тоді була просто гірською стежкою, серпанком, де часом могло бути досить небезпечно через злочинців, розбійників. І дійсно, на цього чоловіка напали із засідки розбійники, зняли з нього одяг (це, мабуть, і було метою їх нападу - на свята в Єрусалим люди одягали найкращий, найдорожчий одяг), побили його, поранили і залишили на дорозі без свідомості.
Повз цього лежачого без свідомості чоловіка пройшли юдейський священик і левит (очевидно, прислужник храму - священиками могли бути тільки ті левити, які походили від коліна Аарона, тоді як левити інших родоводів - коганіти і мерарити - могли бути тільки прислужниками). Ні священик, ні левит-прислужник не звернули на бідолаху ніякої уваги, пройшли собі далі. Але ось повз лежачого єврея проїжджав верхи на віслюку самарянин - іноземець, іновірець, представник "безодні," яку добропорядні євреї зневажали і ненавиділи. І цей самарянин обв'язав побитому євреєві його рани, змастивши їх оливою і вином, посадив його на свого віслюка, відвіз до найближчої гостиниці, залишився з ним там на ніч, а на наступний ранок заплатив господареві два динарії, попросивши того доглядати за нещасним далі, та ще й пообіцяв господареві заплатити пізніше, якщо цих грошей на догляд не вистачить.
Розповівши цю історію, Христос запитав у вчителя закону: "Хто з цих трьох був ближній тому, хто попався розбійникам?"
Законовчитель міг би відповісти, що насправді ближніми тому нещасному були все-таки євреї, його одноплемінники і одновірці, а не іноземець-самарянин. Ну от просто не повели вони себе так, як їм належало, схибили. Але ж вони наші, свої, рідні! В них те саме коріння, та сама історія, та сама духовність. А самаряни - чужинці, етнічна мішанина (нащадки від шлюбів євреїв з арабами-сірійцями і аммонітами), і "єретики" (вони молилися тому ж Богові, що й євреї, але мали своїх окремих пророків і збиралися для молитви і святкувань не в Єрусалимському храмі, а на горі Геразім). Добропорядні євреї не говорили з самарянами і не сідали з ними за стіл, і самаряни, звичайно, платили єврем тією ж монетою.
Але така вже була сила Христової проповіді, що навіть його співбесідник, лицемірний провокатор, відповів йому: ближнім нещасному був той, "хто змилосердився над ним," тобто мерзенний чужинець і єретик, самарянин.
"Іди,"- сказав тоді законникові Христос, - "і РОБИ ТАК САМО."
Отут, на мою думку, кульмінація і повне розшифрування притчі. Ближній - не той, з ким ти маєш спільні гени, чи спільну освіту, чи спільне соціальне становище, чи спільний культурний або духовний рівень, чи світогляд і світосприйняття. Ближній - це також і не той, хто вірує в Бога точно так, як віруєш ти. Це і не обов'язково той, хто має з тобою спільні ідеали, надії, вболівання. Все це відступає на далекий задній план перед тільки одним спільним знаменником, що характеризує "ближнього." Цей знаменник є ВЧИНОК, ДІЯ, РОБЛЕННЯ чогось такого, від чого іншій людині стає кращим. Вчинок, який є мотивованим не спільністю генів чи світогляду, а ЛЮБОВ'Ю. Не любов'ю-емоцією, не любов'ю-приязню, а любов'ю як внутрішньою сутністю людини, станом людського серця, чинником, який реалізує себе у постійному процесі РОБЛЕННЯ доброго іншим людям.
Згідно з Христом, ми всі повинні стати ближніми одне одному. Бар'єри повинні зникнути. Касти повинні відмерти. Христос не просто хотів цього - він показав усім подвигом свого власного життя на землі, що це можливо, і що це обов'язково станеться.
Георгій
Відповіді
2003.04.29 | Георгій
Ваші коментарі? (-)
2003.04.29 | Анатолій
Цей постинг є прикладом правдивості
моїх слів, що пінчуки та іже з ними краще знають та пропагують історію Юдейства, замість щоб вивчати та пропагувати історію України.Біда тай годі.
Анатолій
2003.04.29 | Георгій
А по суті цієї притчі Ви щось скажете? (-)
2003.05.01 | Георгій
Невже ніхто не має ніяких коментарів? (-)
2003.05.02 | Адріана
Re: Які коментарі Ви чекаєте?
Що людина мусить пати почуття обовоязку допомогти, не залежно кому, коли і де? Про це ж говорить Господь і ми пробуємо виконувати Його підходи о життя. Мені, особисто, більш подобається притчта про "Сіяча"Тут полягає суть всього вірування. Прийми Слово Боже до серця і добре тові житиметься на землі, і збереш ти ці посіви на небі.
2003.05.06 | Анатолій
Re: Притча про доброго самарянина!
Що ж до притчі, то -1. Ісус був досить освіченою людиною і ЗАВЖДИ відстоював знедолених і нижчих за кастовим походженням. Підтвердженням цього є "Тибетське Євангеліє, в якому розповідається, як ісуса незлюбили брамини за те, що він жив серед шудр (нижча варна) і проповідував проти того, що брамини передають свою владу не за духовним рівнем, а у спадщину. За це брамини навіть хотіли його вбити, але він утік. Те ж саме сталося і у Персії, де Ісус вставав та агітував проти влади імущих. Читайте у тому ж Євангелії.
2. Якби Ісус був простим столяром з натруженими та мозолистими руками, то з ним би не розмовляв ні один церковний єрарх чи служка. Ісус не зупинився у своєму розвитку на дванадцятирічному рівні, як стверджують це юдео-християни, бажаючи цим принизити Ісуса, а пішов у мандри та навчання до наймудріших людей Сходу у Індії, Непалі, Тибеті, Персії, Греції, Єгипту. А робити з Ісуса такого собі простого теслю це просто приниження Боголюдини. І це приниження розповсюджує перш за все церква названа на його честь. І ще і цей факт говорить про мету цієї церкви - приниження Боголюдини, піднесення антихриста. Я про це вже 100 раз казав. І той хто має очі, побачить.
3. Ближній - це перш за все ти сам. І не дарма на сході кажуть - роби людям так, як би ти хотів, щоб робили тобі. Ісус сповідував саме цей принцип. Слава Ісусу.
Анатолій