Чортова дюжина...
05/23/2003 | Георгій
Дорогі форумники,
Хочу поділитися з Вами почуттям.
Завтра буде рівно тринадцять років, як я залишив Україну (яка тоді ще була у складі СРСР), виїхавши до Сполучених Штатів Америки.
Ці тринадцять років були дуже насиченими подіями і нелегкими. Я приїхав як науковець-візитер (стажер), але на початку працювати було складно і особливого прогресу не було. Через рік я залишив ту лабораторію, яка мене запросила (в Універтситеті Південної Каліфорнії, м. Лос Анджелес), майже зовсім без результатів, з почуттям незадоволеності собою і навіть сорому. Їхати додому, в Київ з такими "успіхами" не хотілося, і я натомість поїхав до іншого американського міста, прийнявши пропозицію від іншої лабораторії. Там (у місті Сіетл, під керівництвом спочатку д-ра Керол Ноттенбург з Наукового Центру Фреда Гатчінсона, а потім д-ра Еріка Мілнера з Наукового Центру Вірджінії Мейсон) я нарешті знайшов себе як експериментатор-імунолог, надрукував кілька непоганих статей, поїздив по світу з доповідями, тощо. Моя дружина Леся також знайшла хорошу роботу і сформувалася як науковець у Сіетлі, під керівництвом д-рів Еда Кларка і Пета Конкеннона (Університет штату Вашінгтон). У 1998 році я, а у 2000 році Леся були запрошені до колективу науковців і викладачів Університету шт. Місісіпі, де ми зараз і працюємо.
За ці 13 років дуже багато змінилося в Україні. Ми з Лесею були там кілька разів і кожного разу нас вражало, скільки з"являється усього нового. Багато з цих вражень дуже позитивні. Ми, наприклад, просто в захваті від того, як розбудувалися Київ і особливо Луцьк (Лесине рідне місто), скільки з"явилося абсолютно нових театрів, музеїв, клубів, яким насиченим культурним, духовним життям живе принаймні суттєва частина української молоді. Нічого цього навіть і близько не було до 1991 року.
Разом з тим, є і немало негативних вражень. Ми не можемо зрозуміти, наприклад, чому так багато талановитих і працьовитих молодих українців, особливо з інтелігенції, не можуть проіснувати на свою мізерну заробітну платню і мусять для прожиття крутити якісь гендлі, відволікаючися від роботи. Нас також дуже гнітить доля - а точніше недоля - наших пенсіонерів, інвалідів, хронічно хворих, сиріт, і взагалі всіх, хто не має багато фізичної сили і витривалості для того, щоби заробляти і при цьому опинився поза увагою напів-розваленої державної системи опіки. Ще ми переживаємо, що в Україні серйозно похитнулися трудова етика, відповідальність, зацікавленість у роботі та й навіть у просто перебуванні на своїй землі. Дивує поверхнева, дуже примітивно-дурнувата "вестернізація" і "американізація" частини молоді, втрата цікавості до знань, книги, чогось духовного взагалі.
Куди воно все далі піде, ми не знаємо і судити не беремося. На відміну від наших українських родичів і деяких друзів, ми дуже аполітичні люди. Але ми - і також наша донька Мар"яна, якій в цьому липні виповниться 19 - завжди залишаємося з нашим українським народом, з нашою Батьківщиною думками і серцем. Які б не були наші шляхи, завжди залишається ота маленька стежечка, яка веде до нашої домівки - до Києва мого дитинства, до Лесиної Волині, до полтавського села мого діда, до Чорного моря мого прадіда. І також до всіх вас.
Ваш,
Георгій
Хочу поділитися з Вами почуттям.
Завтра буде рівно тринадцять років, як я залишив Україну (яка тоді ще була у складі СРСР), виїхавши до Сполучених Штатів Америки.
Ці тринадцять років були дуже насиченими подіями і нелегкими. Я приїхав як науковець-візитер (стажер), але на початку працювати було складно і особливого прогресу не було. Через рік я залишив ту лабораторію, яка мене запросила (в Універтситеті Південної Каліфорнії, м. Лос Анджелес), майже зовсім без результатів, з почуттям незадоволеності собою і навіть сорому. Їхати додому, в Київ з такими "успіхами" не хотілося, і я натомість поїхав до іншого американського міста, прийнявши пропозицію від іншої лабораторії. Там (у місті Сіетл, під керівництвом спочатку д-ра Керол Ноттенбург з Наукового Центру Фреда Гатчінсона, а потім д-ра Еріка Мілнера з Наукового Центру Вірджінії Мейсон) я нарешті знайшов себе як експериментатор-імунолог, надрукував кілька непоганих статей, поїздив по світу з доповідями, тощо. Моя дружина Леся також знайшла хорошу роботу і сформувалася як науковець у Сіетлі, під керівництвом д-рів Еда Кларка і Пета Конкеннона (Університет штату Вашінгтон). У 1998 році я, а у 2000 році Леся були запрошені до колективу науковців і викладачів Університету шт. Місісіпі, де ми зараз і працюємо.
За ці 13 років дуже багато змінилося в Україні. Ми з Лесею були там кілька разів і кожного разу нас вражало, скільки з"являється усього нового. Багато з цих вражень дуже позитивні. Ми, наприклад, просто в захваті від того, як розбудувалися Київ і особливо Луцьк (Лесине рідне місто), скільки з"явилося абсолютно нових театрів, музеїв, клубів, яким насиченим культурним, духовним життям живе принаймні суттєва частина української молоді. Нічого цього навіть і близько не було до 1991 року.
Разом з тим, є і немало негативних вражень. Ми не можемо зрозуміти, наприклад, чому так багато талановитих і працьовитих молодих українців, особливо з інтелігенції, не можуть проіснувати на свою мізерну заробітну платню і мусять для прожиття крутити якісь гендлі, відволікаючися від роботи. Нас також дуже гнітить доля - а точніше недоля - наших пенсіонерів, інвалідів, хронічно хворих, сиріт, і взагалі всіх, хто не має багато фізичної сили і витривалості для того, щоби заробляти і при цьому опинився поза увагою напів-розваленої державної системи опіки. Ще ми переживаємо, що в Україні серйозно похитнулися трудова етика, відповідальність, зацікавленість у роботі та й навіть у просто перебуванні на своїй землі. Дивує поверхнева, дуже примітивно-дурнувата "вестернізація" і "американізація" частини молоді, втрата цікавості до знань, книги, чогось духовного взагалі.
Куди воно все далі піде, ми не знаємо і судити не беремося. На відміну від наших українських родичів і деяких друзів, ми дуже аполітичні люди. Але ми - і також наша донька Мар"яна, якій в цьому липні виповниться 19 - завжди залишаємося з нашим українським народом, з нашою Батьківщиною думками і серцем. Які б не були наші шляхи, завжди залишається ота маленька стежечка, яка веде до нашої домівки - до Києва мого дитинства, до Лесиної Волині, до полтавського села мого діда, до Чорного моря мого прадіда. І також до всіх вас.
Ваш,
Георгій
Відповіді
2003.05.23 | Адріана
Re: Чортова дюжина...
Цікаво, як довго протримаєтесь у цій любові до України. Ще якщо Ваша донька вийде заміж за українця, шлях продовжитьтся хоч до часу коли підростуть внуки. А що потім? Ваше наукове знання використовують чужинці.Нажаль, таких як Ви , багато. Влада не сприяє нашій еліті працювати для соєї нації. Вся надія, що президентом стане такий, який зрозуміє це лихо і наші "лелеки" залишуться дома. Ось тоді і тільки тоді Україна буде по справжньому рости.2003.05.23 | Вільнодум
Re: Чортова дюжина...
Я розділяю Ваші сентименти, Георгій. Я тут довше ніж в два рази за Вас живу. Цікаво, що ми обоє приїхали до США в травні, я 11-го, а Ви 24-го, з різницею в 14-ть років. Ми кожен рік цей день святкуємо, як "Вихід" з тюрьми народів.Про наше майбутнє. Якщо ми (я маю на увазі - МИ українці) не навчимося жити своїм Українським Способом Життя, про який я писав (див відповідну гілку), то ми просто зникнемо, як нація. Відродження Нашого Способу Життя - є наше спасіння. Він не потребує ні єдності мови, ні території, ні віри, ні етничносі, тільки одне - триматися купи, бо так хочеться і треба! Як Євреї роблять. Тобто, якщо ми не навчимося жити, як євреї - нам кінець!!! Я не шуткую. Це є моє чи не найбульше життєве переконання.
Якщо не вірете, запитайте Галагана?
2003.05.24 | Franko
Re: Чортова дюжина...
Якщо брати духовний аспект цієї кризи, -- то зараз можна з болем спостерігати підміну і усунення традицій, свідоме вихолощення і спрощення духовного світу українців, з метою зробити їх керованими. СССР залишив у спадок серед українців певну безвільність, аполітичність, змученість життям і довгою, гіркою історією, яку вдало експлуатує влада. Дуже вражає озлобленість людей. Ця озлобленість призводить до якогось протесту, коли люди "назло кондуктору" самі себе обкрадають як духовно, так і матеріально. Загалом мав повну рацію той чувак, який сказав, що народ заслуговує на свою владу. Я переконаний, що дев'ять українців з десяти не пройшли б випробуванням владою, перетворившись на кучму штріх. Я переконаний, що більшість з тих, хто клене криміналів, які їздять на джипах і тримають містА, -- в душі тихо хочуть ними бути (що вже казати, якщо половина мобілок грають мелодії блатних та кримінальних пісень, що не може не бути знаком критично великої симпатії до кримінальних традицій -- я мовчу про репертуар маршруток і вікон на вулицях). Якщо міркувати за Донцовим, кількість і якість української еліти є недостатньою, щоб зрушити це все, а інертність і агресивність "свинопасів" -- надто великою. Хворі всі. Хворе все. Влада -- це всього лиш верхівка, найбільш видима частина всієї хвороби. Переважній більшості людей такий стан або вигідний, або байдужий. Саме тому "маємо те, що маємо".Перепрошую за песимізм, але я вдосталь з тим всім зіткнувся, і ця стіна байдужості, озлобленості і агресивної, аморфної, безнаціональної, антиукраїнської безформності просто приголомшує. Об неї порозбивалося вже дуже багато ентузіазму і оптимізму. Але здаватися не можна, просто дуже багато роботи...
2003.05.24 | Георгій
От про озлобленість..
... - це Ви в самісіньке яблучко. Серед американців теж є озлоблені. Є навіть дуже цікавий фільм про них, з молодим тоді ще Майклом Дагласом у головній ролі, під назвою "Falling Down." (Там також грає мій дуже улюблений актор Роберт Дювалл.) Але їх, чорт забирай, МЕНШЕ, ніж в нас... Нема такого накалу, такої концентрації злості на вулицях, у крамницях, в державних установах (особливо!), і т.д. Чому так? Ну дбре, вони нудні. Вони примітивні. Вони аморальні. (Це я граю "devil's advocate," навмисне все спрощую.) Але вони ДОБРІШІ, ДОБРІШІ, ДОБРІШІ!!!І чи це тільки тому, що в нас були більшовики, совєти, російська окупація, Голодомор?
Хотілося б розібратися...
2003.05.24 | Вільнодум
Re: Чортова дюжина...
Пане Франко, Ви піднялися в моїх очах!Ваше бачення сучасних Українських проблем правильне!
Тепер дозвольте задати Вам каверзне запитання:
-- Чи здатні Українські церкви з своєю багаточисельністю і розбратом об'єднати УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД? А це є задача духовна в першу чергу.
2003.05.29 | Franko
Re: Чортова дюжина...
Вільнодум пише:> Тепер дозвольте задати Вам каверзне запитання:
> -- Чи здатні Українські церкви з своєю багаточисельністю і розбратом об'єднати УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД? А це є задача духовна в першу чергу.
Я вже коротко відповідав, -- я не бачу перспектив в Єдиній Релігії та Єдиній Церкві. Я бачу більше сенсу в ПОЗАРЕЛІГІЙНІЙ та ПОЗАЦЕРКОВНІЙ організації, яка б працювала на духовний розвиток українців. Такий собі духовний "Отпор", який би казав: "Хочете бути протестантом - будьте, католиком - будьте, православним - будь-ласка, рідновіром - на здоров'ячко, тільки будьте ДУХОВНИМИ і НАЦІОНАЛЬНО СВІДОМИМИ, і заради того Бога, якого вже собі оберете -- ЛЮБІТЬ". Це би було класно. Звичайно, міжконфесійна боротьба не припинилася б. Але вона була б поставлена в кращі, конструктивніші умови і змінила б характер.
Це я пробую співати Вам в унісон. Я не знаю, наскільки таке можливе, чи нема десь прихованих небезпек.
2003.05.29 | Вільнодум
Re: Чортова дюжина...
> Вільнодум пише: Тепер дозвольте задати Вам каверзне запитання: -- Чи здатні Українські церкви з своєю багаточисельністю і розбратом об'єднати УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД? А це є задача духовна в першу чергу.Franko пише:
> Я вже коротко відповідав, -- я не бачу перспектив в Єдиній Релігії та Єдиній Церкві. Я бачу більше сенсу в ПОЗАРЕЛІГІЙНІЙ та ПОЗАЦЕРКОВНІЙ організації, яка б працювала на духовний розвиток українців. Такий собі духовний "Отпор", який би казав: "Хочете бути протестантом - будьте, католиком - будьте, православним - будь-ласка, рідновіром - на здоров'ячко, тільки будьте ДУХОВНИМИ і НАЦІОНАЛЬНО СВІДОМИМИ, і заради того Бога, якого вже собі оберете -- ЛЮБІТЬ". Це би було класно. Звичайно, міжконфесійна боротьба не припинилася б. Але вона була б поставлена в кращі, конструктивніші умови і змінила б характер.
> Це я пробую співати Вам в унісон. Я не знаю, наскільки таке можливе, чи нема десь прихованих небезпек.
Вільнодум:
Відповіли правильно. Я з Вами згідний! Якраз в такому напрямку я і хочу бачити розвиток. Просто чомусь неможливо викласти цю думку ясно і послідовно на цьому форумі із-за того, що вона моментально упирається в напад із сторони тих, хто не хоче бачити ніякого критицизму існуючих церков. Або боїться!
Дякую за відповідь. Мені бачиться, що Ви задумуєтесь над важливими питаннями з відкритим серцем і мізками. Хай буде!
2003.05.25 | Гура
Не можна не погодитись (-)
2003.05.24 | Тульский пряник
А дым Отечества нам сладок и...
Расставаться с Родиной всегда немножко грустно. Уезжая в далёкую,совершенно чужую Вам страну, Вы расчитывали на ту маленькую долю счастья, на которую вправе расчитывать каждый человек.Надежда перемен - вот что толкает человека в неизведанные дали. И крушение этих надежд вызывает ни с чем не сравнимую ностальгию по родной земле.
Многие из нас с детства привыкли думать, что если "заграничное" - значит хорошее. Так мы росли, такие примеры получали. Любые джинсы или жвачка вызывали в нас восторг, сравнимый разве что с детскими ощущениями счастья. То же самое происходит с детьми и сейчас - и у нас, и у вас отсюда и бездуховность. Сколько сил тратится впустую на то, чтобы казаться, вместо того, чтобы быть. Всё "ненаше" лучше...
Но так ли это? Этот вопрос, я думаю, каждый задавал себе не раз с момента, когда железный занавес рухнул и мы получили возможность ездить,смотреть, сравнивать...
И к каким неутешительным выводам мы пришли? Оказывается и у нас есть шедевры, которыми можно гордиться, и мы не глупее кого-то, и вкус наших продуктов настоящий. И эмоции наши искренние, идущие от сердца, а не от ума. Если мы горюем - то плачем, а если гуляем - то хохочем, и не потому, что мы не воспитаны, а потому, что мы другие. Не хуже и не лучше кого-то, просто другие.
Если каждый из нас будет любить свой язык, свою землю, свою, а не чужую религию, свою пусть невсегда респектабельную историю - то никто в мире не одолеет таких людей. Да и кому это будет нужно?
2003.05.24 | Вільнодум
Re: А дым Отечества нам сладок и...
Знаете, Туляк, мне не было грустно расставаться с Родиной. Уезжал я из Москвы, где прожил последние четыре года перед отЪездом. Меня "дым отечествнa" душыл! Я задыхался, как в тюрьме! Это были 75-е годы. Потом лет 15-ть я даже не хотел знать и помнить откуда я и кто я. Но время пришло, когда человек начинает думать о смысле жизни и ВЕЧНОСТИ, если хотите. И ещё, - Украина получила независимость - это было духовным шоком! это вызвало "зов предков" в комбинации с несколькими другими событиями, о которых сейчас не место. Так что, как говорил наш философ Г. Сковорода:"Всякому городу нрав і права;
Всякий має свій ум голова"
"Так і мені вільність одна є нравна
І безпечальний, препростий путь.
Це - моя міра в житті главна,
Увесь закінчує коло-шлях мій тут"
2003.05.24 | Вільнодум
Я писав російською навмисне для Адріани
тому що вона мені надоїла, як усі тут в дияспорі, цією темою. Не дивуюсь, що українці з України ненавидять діяспорців. Я теж2003.05.24 | Адріана
Re: Ну ж і паскуда ота Адріана!
Що тільки вона не виробляє на цьому форумі. І з мовою українською пхається, і не хоче рідновіром стати, все товче про своє православіє,ну а найгірше не хоче сказати хто ж вона по суті. Де вона роджена, де живе, чи замужня ну і багато іншого не доброго у неї. Що ж нам робити з нею? Пораджу вам, а особливо Вільнодумові- не спілкуйтеся з нею.
Нехай вона поплаче через таку втрату.
2003.05.24 | Вільнодум
Ну навіщо себе так ображати?
Я впевнений, що Ви є достойна людина і маєте про-українське світобачення, - через призму інтернаціональної релігії - християнства - яку Ви вважаєте "обукраїненою"Ваш світ такий стійкий (для Вас), що Ви не хочете нічого слухати і думати про те, що відрізняється від того світу.
Мова є озбнакою свідомості. Можете батогом заставляти розмовляти людей українською - вони не будуть! Поки їх свідомість не зміниться. А як же її змінити? Напевно через проповіді в юдео-християнських церквах? Найкращий шлях. ХА-ХА-ХА.
Take care my northern sister! I love you! Honestly! You are so
cute!
2003.05.24 | Георгій
Не треба цього сарказму!
Пане Вільнодуме, я люблю посміятися, не менше, ніж Ви, але Ваші кпини в адресу пані Адріани - це, на мою думку, трохи занадто. Щодо діаспори взагалі, то її так само не можна ненавидіти всю, в цілому, як і, скажімо, євреїв або християн. Діаспора - дуже неоднорідне явище. До речі, ваш сарказм смішний ще й тому, що і Ви теж - діаспора, хочете Ви цього чи ні. --ГП2003.05.24 | Вільнодум
Який сарказм? :)
я кажу правду. Це є дияспорька риса характеру, не українська, --тараторити про своє і не слухати що інші кажуть (хіба може що жіноча риса?:)). Ви знаєте про що я кажу? Це результат того, що тут називають politicaly-correct. Ця ознака якраз і видає пані Адріану.Ну добре, не буду
2003.05.24 | ПоручікЪ Красной Арміі
п. Вільнодуму
Вільнодум пише:> тому що вона мені надоїла, як усі тут в дияспорі, цією темою. Не дивуюсь, що українці з України ненавидять діяспорців. Я теж
Гм...Інтересно, а як Ви ідентифікуєте youself, пане Миколо?
24 роки, все ж таки...
І citizenship, напевно, не СССРовський вже...
А на рахунок тотальної ненависті до дияспори, ІМНО, натяжка явна.
2003.05.24 | Вільнодум
Re: п. Вільнодуму
ПоручікЪ Красной Арміі пише:> Гм...Інтересно, а як Ви ідентифікуєте youself, пане Миколо?
> 24 роки, все ж таки...
> І citizenship, напевно, не СССРовський вже...
> А на рахунок тотальної ненависті до дияспори, ІМНО, натяжка явна.
**************************
Звичайно,
що я
шуткував,
тому так багато
смайликів
намалював
Я є громадянин США вже більше 20-ти років, чим пишаюсь. Вважаю цю країну найкращою в світі, чого і Україні бажаю! Діяспору свою українську люблю, тому і лаюсь з нею постійно
http://www.mykola.com/orianity/orianity4-print.html
Там є неповна відповідь, але натяк на те, що:
- без сім'ї можна жити, але чогось буде бракувати?
- без рідних можна обійтись, але чогось буде бракувати?
- без нації можна життя пройти, але шлях буде бракований?
Дякую за цікаве запитання, "поручікъ"
****************************
2003.05.24 | ПоручікЪ Красной Арміі
Re: п. Вільнодуму
Вільнодум пише:> Там є неповна відповідь, але натяк на те, що:
> - без сім'ї можна жити, але чогось буде бракувати?
> - без рідних можна обійтись, але чогось буде бракувати?
> - без нації можна життя пройти, але шлях буде бракований?
Думаю, що можна продовжити так:
- без Бога можна життя прожити теж, але......
Або як грузін казав при прийомі в партію: "Зачєм такой жізн!!!???"
>
> Дякую за цікаве запитання, "поручікъ"
>
> ****************************
На здоров"ячко, і Вам дякую.
2003.05.24 | Тульский пряник
Лучше нету - того цвету, когда яблоня цветёт...
Да, я Вас понимаю. Далёкие семидесятые годы. Я ещё был пацаненком и познавал первые школьные азы грамоты.Наверное, Вы правы, по той Родине скучать не приходиться.
Хотя почему-то у всех была уверенность в завтрашнем дне.
С тех пор прошло время.
Как говориться - иных уж нет, а те далече...
Многое поменялось и в хорошую и в плохую сторону.
Москва абсолютно другая, нежели та, которая осталась в Вашей памяти.
Да, современная, красивая и сверкающая милионами неоновых огней рекламы, с темпами строительства, пожалуй, как в Бангкоке - не знаешь, что будет построено на этом месте завтра.
Но, увы, до сих пор не наполненая, так нужной всем нам духовностью. Она взяла от Западного образа жизни, к сожалению, самое негативное - полную капитализацию взаимотношений.
Я думаю, что Вы представляете, как это ужасно в городе с пятнадцатью милионами жителей, становящихся роботами.
Жесткость людей, отсутствие сострадания к слабым, нежелание вникать в чужие проблемы, даже в собственной семье. Пропасть между нищетой и роскошью. И при этом почти полное отсутствие минимальных социальных гарантий. Мы стали капиталистами, мелкими буржуа, причём в самом неприглядном их аспекте. Так ли хорошо это?
И обратная сторона платы за свободу (независимость, как Вы её называете)для Украины, такая же, как и для России - постепенная утрата того, что нас всегда отличало от других - толерантности.
2003.05.24 | Георгій
No Man Is an Island, Entire in Itself
Дорогой Пряник, завeряю Вас, что про "нeприязнь" Вам просто помeрeщилось. Прeтeнзии бьіли вовсe нe к Вам, а к нам, украинцам, за то, что мьі пeрeшли в разговорe с Вами на русский язьік. И нe из-за нeлюбви к русскому язьіку, а из-за нeприязни, опять-таки, к УКРАИНЦАМ, которьіе свой собствeнньій язьік нe цeнят и стараются при каждом удобном случае говорить нe на нeм, а на болee "культурньіх" язьіках - русском (если в бьівшeм СССР или при общeнии с нe-украинцами, дажe когда тe понимают украинский), или английском (если в США). Я лично знаю нeмало украинцев США, которьіе иногда довольно громко говорят о своей любви к Украинe, а дома мeжду собой и, что самоe пeчальное, с дeтьми говорят только по-английски. Например, вьіступает такой деятель диаспорьі в украинской церкви или клубе, говорит с трибуньі: "Не забудемо рідну неньку Україну!", а через пять минут, вьіходя с женой в коридор, говорит ей (украинке), "Honey, do you have the car keys?" А потом удивляются, как ето так у них дети бегут от всего украинского, как черт от ладана...Что касается мeня, то я понимаю, что Вам нeпросто улавливать тонкости украинского язьіка. Нeдавно я познакомился с очароватeльной компанией литeратуровeдов-славистов из Унівeрситeта Индианьі и его филиала, REEI (Института России и Восточной Европьі). Всe они из России, и их родной язьік, конeчно же, русский. Они иногда заглядьівают на eту страницу, и говорят, что им понятньі многие наши сообщeния, но врeмя от врeмeні смьісл тeряется. А осбeнно они бьіли поражeньі, когда г-н Вільнодум дал ссьілку на поeтичeскую страницу. Украинские стихи русскоязьічньім читать очeнь трудно - они нe ощущают, как та или иная строка или строфа должна ЗВУЧАТь, и из-за eтого совсeм тeряется вся суть.
Насчет "капитализации чeловeчeских отношeний," eто Вьі очeнь вeрно подмeтили. Будeм всe жe надeятся, что eто врeмeнноe...
Гeоргий
2003.05.26 | Kohoutek
Хоча це й не по темі...
Георгій пише:> Дорогой Пряник, завeряю Вас, что про "нeприязнь" Вам просто помeрeщилось. Прeтeнзии бьіли вовсe нe к Вам, а к нам, украинцам, за то, что мьі пeрeшли в разговорe с Вами на русский язьік. И нe из-за нeлюбви к русскому язьіку, а из-за нeприязни, опять-таки, к УКРАИНЦАМ, которьіе свой собствeнньій язьік нe цeнят и стараются при каждом удобном случае говорить нe на нeм, а на болee "культурньіх" язьіках - русском (
Я хочу зауважити, що для дуже багатьох українців російська є РІДНОЮ мовою. Як для мене, наприклад, як для всіх моїх друзів. Рідною не тільки щодо вільного володіння, чи мовлення з самого дитинства - ні, рідною свідомо і підсвідомо. Українці зараз вже є скоріше політичною нацією, ніж етнічною. І російські росіяни це відчувають - для них, здебільшого, кожний виходець з України є українцем (яастіше, однак "хахлом") - якщо, зрозуміло, він про це взагалі згадує; асимілюватися і стати "своїм" в Росії дуже легко.
Я би не став поділяти українців за мовою, ширше - за культурою. ІМХО, вся справа - у відчутті. Якщо ви відчуваєте себе українцем, якщо ця країна для вас не байдужа - то ви українець. А відчуття не класифікується за якимось зовнішніми ознаками, це суто особисте самосприйняття.
Я можу спілкуватися українською при потребі, але вона мені ніколи не була і не стане рідною. Хіба це означає, що я її "не ціную"? Я не маю нічого проти того, яку мову обирає мій співрозмовник - українську чи російську. Так само я чекаю від нього, що він не буде мати претензій до того, яку мову оберу я, якщо я впевнений, що він розуміє обидві. Так само і для дуже багатьох російськомовних українців - для них спілкування російською є абсолютно природним, не пов"язаним з якимись комплексами.
2003.05.26 | Георгій
Розумію
Я теж не вважаю російську мову не-рідною для себе. Мої батьки говорили по-російськи. Але так сталося, що я маленьким дуже багато часу знаходився зі своїми дідусем і бабусею (може, навіть більше, ніж з батьками). А мій дід був не те що україномовний - він ніколи так і не навчився говорити правильно російською. Тому для мене і українська (дідова), і російська (мамина) були однаково "першими" і однаково рідними. Зараз, правда, я дуже мало говорю і мало читаю російською (дружина-волинячка з повністю україномовної родини), тому українська стала мені "першішою." А англійська - не-рідна, не перша, але надзвичайно вживана - додалася. Іноді, наприклад, коли я працюю над журнальною статтею або планом лекції, я себе ловлю на тому, що я думаю абсолютно по-англійськи. Я також пробував трохи писати художні твори (переважно в жанрі пародії і трохи історичної, або швидше напів-пародійної квазі-історичної прози) - і теж робив це англійською мовою, а українською чи російською ніколи не пробував. --ГП2003.05.24 | ПоручікЪ Красной Арміі
Happy anniversary, Dr. Pinchuk and Mr. Freethinker! :) (-)
2003.05.24 | Вільнодум
Thank you very much! SIR! (-)
2003.05.26 | Анатолій
Панове Американці, краще перейдіть на ідіш, веселіше буде (-)
2003.05.26 | ПоручікЪ Красной Арміі
А Ви що, посил тільки на ідіш розумієте ? (-)
2003.05.24 | Георгій
Sounds like wedding anniversary congrats... :)
Me and pan Mykola aren't married...But I thank you anyway, Lieutenant (sorry, don't do "Sirs")!
2003.05.24 | ПоручікЪ Красной Арміі
Нічого такого... :)
Хіба що ваша спільна приналежність до One Nation Under God.Happy anniversaries, Dr. Pinchuk and Mr. Freethinker!
ПоручікЪ
2003.05.25 | Георгій
Я не належу до One Nation (since 1952) Under God...
Я громадянин України, можу навіть паспорта показати.2003.05.25 | Вільнодум
You DO belong to "One Nation Under God"!
Sorry, пане Георгій, але Ви помиляєтесь, що не належите до "Єдиної Нації під Богом з Вільностями і Правосуддям для всіх!". Те що Ви маєте пачпорт, то будете доказувати начальніку лагеря, предатєль родіниІ "це" Ви найбільше можете відчути і зрозуміти живучи в "Єдиній Нації під Богом"!!! Де кожна людина має ROOTS. Де найбільш яскраво виділяється двоякість належності -- громадянська і духовна (яка має прямий звязок з етнічністю або расою). Розвиток цієї думки вже була зроблена мною в дописі "Національна віра = національний Спосіб Життя"
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_rel&key=1053397427&first=1053876828&last=1053645976
2003.05.26 | Анатолій
Панове Американці, мені що, Вам словника надіслати -
Для того, щоб Ви згадали, щоХу кейрс - а мені плювати,
Рутс - коріння і т.д.
Припиніть випендрьож.
Анатолій
2003.05.25 | Ygirl
:lol:
2003.05.27 | Анатолій
Ні, я більше розумію на ідіш ти... (-)