Маленька лекція для Галагана про церковний провід
06/04/2003 | Адріана
Ось хто стоїть на чолі РПЦ, а з тим і УПЦ. Бо ж УПЦ належить до московського патріарха.
Вибрано з газети "ДЕНЬ". Якщо хтось хоче прочитати в повності читайте "День" за 2-ге червня.
-"Едельштейн нагадав Володимиру Путіну, що «1992 року архієпископ Віленський і Литовський Хрізостом заявив на Архієрейському Соборі РПЦ: «У нас у Церкві є справжні кадебешники, які зробили запаморочливу кар’єру; наприклад, Воронезький митрополит Мефодій. Він офіцер КДБ, атеїст, людина порочна, нав’язана церкві кадебешниками. Синод був одностайно проти такого єпископа, але що можна було зробити? Взяли на себе такий гріх; а далі — який у нього тепер зліт!» Мефодій промовчав тоді і мовчить донині. Подібне красномовне мовчання інформативніше, ніж найгучнiший лемент». На тому ж Соборі 1992 року було обрано Комісію з восьми молодих архієреїв для розслідування обвинувачень у зв’язках священнослужителів із КДБ. «Боюся, комісія була мертвонародженою — створили її, аби надто настирливі вгамувалися, — вважає Едельштейн, — оскільки про результати її діяльності досі нічого не відомо».
Священик Едельштейн написав російському президенту також про офіційний документ парламенту Росії, поширений у березні 1992 року; в ньому стверджується, що за радянської влади «по лінії ВЗЦВ виїжджали за кордон і виконували завдання керівництва КДБ агенти, позначені кличками Святослав, Адамант, Михайлов та ін. Характер доручень, якi вони виконували, свідчить про трансформації вказаного відділу у прихований центр агентури КДБ серед віруючих («Приватне визначення Комісії Президії Верховної Ради Росії з розслідування причин та обставин ГКЧП»)». Головою цього «прихованого центру агентури КДБ серед віруючих» був тоді та залишається донині митрополит Кирило — один із двох найімовірніших кандидатів у патріархи РПЦ».
Священик Едельштейн не забув згадати патріарха Московського і всієї Русі Алексія Другого. «Патріарх Пімен помер 3 травня 1990 р. Новим патріархом було обрано Алексія II (Рідігера). Після розпаду СРСР в Естонії, а потім і в Росії були опубліковані документи, які свідчать, що священика Алексія Рідігера завербував КДБ 28 лютого 1958 р., і вiн понад тридцять років співробітничав з органами. За це його просунули в єпископи, він став Керуючим справами Московської патріархії, постійним членом Священного Синоду, потім — патріархом».
(Відзначимо дві особливості самого факту звернення священика Георгія Едельштейна до президента Путіна. По-перше, автор листа таким чином визнає верховенство держави над церквою, сподівається, що церковні проблеми можуть і повинні бути вирішені втручанням вищої світської влади. Так, як це здавна було прийнято на Русі. Захотів шурин царя Борис Годунов — створили Московський патріархат; захотів цар Петро Перший — скасували сан Московського патріарха на 200 років.
Але ще більше вражає інше — обурена апеляція священика Едельштейна не до кого іншого, а саме до Володимира Путіна у зв’язку з «кадебешним» минулим можливих кандидатів на патріарший престол, а також нинішнього Московського патріарха. Пікантна історія, чи не правда, шановний читачу?)
Отже, за лаштунками Московської патріархії почалася запекла церковно-політична боротьба за владу. Поки у ній беруть участь тільки члени Священного Синоду. Чернецтво, православні братства мирян та церковні ЗМІ мовчать і удають, ніби нічого не відбувається. Якщо здоров’я патріарха Московського і Всієї Русі дійсно погане (а саме про це свідчить підвищена активність впливових єпископів РПЦ), на російську церкву чекають, можливо, великі випробування. Чи вдасться їй пережити їх без додаткової шкоди для своєї репутації? Чи вступить церква, нарешті, на шлях самоочищення і покаяння перед народом?"-
Вибрано з газети "ДЕНЬ". Якщо хтось хоче прочитати в повності читайте "День" за 2-ге червня.
-"Едельштейн нагадав Володимиру Путіну, що «1992 року архієпископ Віленський і Литовський Хрізостом заявив на Архієрейському Соборі РПЦ: «У нас у Церкві є справжні кадебешники, які зробили запаморочливу кар’єру; наприклад, Воронезький митрополит Мефодій. Він офіцер КДБ, атеїст, людина порочна, нав’язана церкві кадебешниками. Синод був одностайно проти такого єпископа, але що можна було зробити? Взяли на себе такий гріх; а далі — який у нього тепер зліт!» Мефодій промовчав тоді і мовчить донині. Подібне красномовне мовчання інформативніше, ніж найгучнiший лемент». На тому ж Соборі 1992 року було обрано Комісію з восьми молодих архієреїв для розслідування обвинувачень у зв’язках священнослужителів із КДБ. «Боюся, комісія була мертвонародженою — створили її, аби надто настирливі вгамувалися, — вважає Едельштейн, — оскільки про результати її діяльності досі нічого не відомо».
Священик Едельштейн написав російському президенту також про офіційний документ парламенту Росії, поширений у березні 1992 року; в ньому стверджується, що за радянської влади «по лінії ВЗЦВ виїжджали за кордон і виконували завдання керівництва КДБ агенти, позначені кличками Святослав, Адамант, Михайлов та ін. Характер доручень, якi вони виконували, свідчить про трансформації вказаного відділу у прихований центр агентури КДБ серед віруючих («Приватне визначення Комісії Президії Верховної Ради Росії з розслідування причин та обставин ГКЧП»)». Головою цього «прихованого центру агентури КДБ серед віруючих» був тоді та залишається донині митрополит Кирило — один із двох найімовірніших кандидатів у патріархи РПЦ».
Священик Едельштейн не забув згадати патріарха Московського і всієї Русі Алексія Другого. «Патріарх Пімен помер 3 травня 1990 р. Новим патріархом було обрано Алексія II (Рідігера). Після розпаду СРСР в Естонії, а потім і в Росії були опубліковані документи, які свідчать, що священика Алексія Рідігера завербував КДБ 28 лютого 1958 р., і вiн понад тридцять років співробітничав з органами. За це його просунули в єпископи, він став Керуючим справами Московської патріархії, постійним членом Священного Синоду, потім — патріархом».
(Відзначимо дві особливості самого факту звернення священика Георгія Едельштейна до президента Путіна. По-перше, автор листа таким чином визнає верховенство держави над церквою, сподівається, що церковні проблеми можуть і повинні бути вирішені втручанням вищої світської влади. Так, як це здавна було прийнято на Русі. Захотів шурин царя Борис Годунов — створили Московський патріархат; захотів цар Петро Перший — скасували сан Московського патріарха на 200 років.
Але ще більше вражає інше — обурена апеляція священика Едельштейна не до кого іншого, а саме до Володимира Путіна у зв’язку з «кадебешним» минулим можливих кандидатів на патріарший престол, а також нинішнього Московського патріарха. Пікантна історія, чи не правда, шановний читачу?)
Отже, за лаштунками Московської патріархії почалася запекла церковно-політична боротьба за владу. Поки у ній беруть участь тільки члени Священного Синоду. Чернецтво, православні братства мирян та церковні ЗМІ мовчать і удають, ніби нічого не відбувається. Якщо здоров’я патріарха Московського і Всієї Русі дійсно погане (а саме про це свідчить підвищена активність впливових єпископів РПЦ), на російську церкву чекають, можливо, великі випробування. Чи вдасться їй пережити їх без додаткової шкоди для своєї репутації? Чи вступить церква, нарешті, на шлях самоочищення і покаяння перед народом?"-
Відповіді
2003.06.04 | Анатолій
Пані Адріані та іншим.
Дуже прошу, панове - НЕ КИДАЙТЕ БІСЕР ПЕРЕД СВИНЯМИ.Анатолій
2003.06.04 | Kohoutek
Re: Маленька лекція для Галагана про церковний провід
Архиепископ Виленский Христозом, кстати, единственный из иерерхов РПЦ, который честно признался, что тоже числился агентом КГБ. Он к такому признанию надеялся подтолкнуть и иных епископов, но безуспешно. Невозможно, практически невозможно было в советское время сделать карьеру в РПЦ, не замаравшись. КГБ и специально марало - брало всякие подписки и т.п. Важно, насколько реальным было такое сотрудничество. Не думаю, что тот же Алексий-2 был реальным агентом КГБ, хотя, наверняка, и числился в картотеке.Как, к слову, и нынешний патриарх УПЦ-КП. На том, вообще говоря, и клейма-то ставить негде. Будь он только информатором КГБ - бог с ним. Но о его тайном браке и двух дочерях (уже в бытность епископом и, следовательно, монахом!) стало известно еще на заре перестройки. Потом можете вспомнить его безуспешные интриги в борьбе за освободившееся после смерти Пимена место патриарха Московского. Не удалось. Обидно! Вот тогда-то он и ушел в раскол. Его блаженство страстно хотело стать его святейшетвом. А вы - Украина, нация... Всё куда проще.
А прочие епископы УПЦ-КП, многие иерархи УАПЦ и УГКЦ - они-то родом откуда? Не из нашего ли славного советского прошлого? Один, пожалуй, единственный епископ в РПЦ был вне сферы влияния компетентных органов - архиепископ Сурожский. Угадайте почему.
2003.06.04 | Адріана
Re: Ви праві! Совєтській період не дав добра для церкви
Справа в тому, що тут Галаган закидав Філарету всі прогріхи. Я лише хотіла зазначити про "гріхи" інших достойників церков. Галаган обстоює канонічність московської православної церкви і то лише як однієї правдивої. Надіюся, пане Когутек, Ви не тої самої думки. Канони встановили люди ,а не Христос. Треба навчитися респектувати всі релігії. Щойно тоді прийде до миру у світі.Знаю про дітей Філарета. Чи то правда , мені не відомо. Він не творив розкол. Як знаєте, першим патріархом було вибрамо Мстислава, потім Романюк аж потім став Філарет. Теперішні дії Філарета супроти української церкви є похвальні. Він є мудра людина і я його респектую. За земні гріхи буде відповідати перед Богом, так як і ми всі. Більше толеранції і люди стали б людьми а не вовками. Я ночого не маю проти російської церкви. Просто не уважаю, що росіяни мають право володіти нашою душею. Приписувати наші церкви і культурні надбання Росії, як це робить Галаган, є дуже по дитячому.
2003.06.04 | Kohoutek
Re: Ви праві! Совєтській період не дав добра для церкви
Адріана пише:> Справа в тому, що тут Галаган закидав Філарету всі прогріхи. Я лише хотіла зазначити про "гріхи" інших достойників церков.
А, ну взагалі-то відсотків із 80-90 чильників УПЦ-КП, УАПЦ і УГКЦ (для останніх процент менший) вийшли з тієї самої школи. Хоча саме про Алексія-2 я не чув нічого реально компроментуючого. Ніяк не гірший за інших. Взагалі-то скандали і розколи не є прерогативою тільки наших церков. В Болгарії ситуація не краща, наприклад.
> Галаган обстоює канонічність московської православної церкви і то лише як однієї правдивої. Надіюся, пане Когутек, Ви не тої самої думки. Канони встановили люди ,а не Христос. Треба навчитися респектувати всі релігії. Щойно тоді прийде до миру у світі.
Тут я з вами не зовсім згоден. Чи є РПЦ "єдиною правдивою"? Для мене таке питання навіть не стоїть. Кожен сам собі вирішує, що воно таке є, ота "істинність". Але щодо канонічності - ну, треба подивитися фактам в очі. УПЦ-КП є неканоничною церквою. Це інколи навіть крізь зуби визнають її чільники. Ви справедливо помітили: канони встановили люди. І згідно із цими канонами УПЦ-КП є неканоничною. Ось коли її визнають більшість канонічних православних церков (скільки їх там, штук із десять) - тоді буде так. А поки що маємо те, що маємо. Вона не одна така. Є неканонічна Македонська церква, всілякі угрупування, що свого часу відкололися від Російської, Елінської церков тощо. Поважати релігії треба, але це не означає автоматичне визнання канонічності кожного розколу. Це, як справедливо зауважувалося, потребує часу. Це і є християнство як воно є alive and on-line. Нередаговане і без прикрас.
> Знаю про дітей Філарета. Чи то правда , мені не відомо. Він не творив розкол. Як знаєте, першим патріархом було вибрамо Мстислава, потім Романюк аж потім став Філарет.
Та ні, творив. Розкол в РПЦ. Філарет, що був екзархом України та місцеблюстителем патріаршого престолу після смерті Пімена, відчайдушно боровся за вакантне місце. Але не пройшов - дуже багато мав ворогів. Тоді він задумав стати патріархом, якщо не Московським, то Києвським. Знов, с першого разу не вдалося - надто він був, м"яко кажучи, сумнівною та спірною для багатьох фігурою. Аж з третьої спроби йому це вдалося. Що, в свою чергу, породило розкол вже в УПЦ-КП і відродження УАПЦ. Ви, мабуть, знаєте, що й зараз основною претензією УАПЦ до УПЦ-КП є саме фігура предстоятеля останньої; ні канонічних, ні політичних розходжень у цих церков немає.
> Теперішні дії Філарета супроти української церкви є похвальні. Він є мудра людина і я його респектую.
Гм. Це тертя навколо президентів є похвальними діями? Постійні прокляття на адресу своїх конкурентів? Участь в кожній помітній політичній акції? Постійне підкреслювання національної ідеї? Воля ваша, порівняйте це з поведінкою хоча б кардінала Гузара. Його інтерв"ю є десь на цьому сайті.
> Я ночого не маю проти російської церкви. Просто не уважаю, що росіяни мають право володіти нашою душею. Приписувати наші церкви і культурні надбання Росії, як це робить Галаган, є дуже по дитячому.
Я не думаю, що він це робив - приписував всі наші культурні надбання Росії. Коли він це робив? А щодо "володіння душею" - ну, я чесно не розумію, яким чином патріарх, всього лише начальник організації, "володіє душами". Він же не Папа, він жодним чином не є безгрішним. Це справа православних, власне кажучи, а я тут стороння людина. Але, якщо комусь цікава моя думка, то справа не в формальному підпорядкуванні, а в реальній автономії. Якби УПЦ отримала офіційний автономний статус всередині РПЦ, це вже дало б їй повну фактичну самостійність - як то є з іншими канонічними православними церквами. Ось є автономна Японська церква під омофором Московської партріархії. Ну і до чого зводиться втручання МП у справи ЯПЦ? До формального затвердження новообраного мітрополіта. Те саме з автономними і взагалі з усіма церквами, що входять до складу Вселенського патріархату. Фактично влада Константинопольського патріарха не розповсюджується за кордони Туреччини.
Але наразі УПЦ не має такого статусу. І, на мій погляд, Сабодан робить все, що може, у своїх стосунках із Москвою. Він не може прискорити процес отримання УПЦ автономії, надто автокефалії, бо це неминуче призведе до розколів вже всередині УПЦ. Там є такий завзято-проросійський Агафангел, мітрополіт Одеський. Він відверто казав, що у разі намагання УПЦ набути більшої самостійності, він перейде безпосередньо до РПЦ. І у нього є підтримка. Буде в Україні не три православні церкви, а чотири чи п"ять. Тому - маємо те, що маємо. А взагалі-то, як показало тогорічне опитування, більшість українських православних не замислюється, до якої церкви вони належать.
Взагалі-то мене абсолютно не хвилює проблема об"єднання українських церков. Для мене такої проблеми не існує. І не повинно існувати для держави. Церква має бути суворо відокремлена від держави - і школи! Всі стосунки - в рамках закону.
2003.06.04 | Галаган
Re: Ви праві! Совєтській період не дав добра для церкви
Адріана пише:> Справа в тому, що тут Галаган закидав Філарету всі прогріхи.
Наведіть мої слова про всі прогріхи. Правду треба казати, якщо так її любите.
Галаган обстоює канонічність московської православної церкви і то лише як однієї правдивої.
Такого теж не казав, я писав Соборна Православна Церква, Ви прочитали московська. Самі видаєте свою невпевненість, я тут до чого ?
Приписувати наші церкви і культурні надбання Росії, як це робить Галаган, є дуже по дитячому.
Такого я теж не писав, наведіть будь ласкаві. Ви створили гарний образ ворого, ще до того як я із Вами зустрівся, а тепер просто підганяєте мої слова під Ваше сприйняття.
Це не чесно, подумайте, перечитайте ще раз те, що я Вам писав.
Я не приписую Великоросії усі заслуги нашої Малороської культури.
Загальноруське не тотожнє Російському у Вашому розумінні.
З повагою Галаган. Читайте Ізборник. Тільки чур по чесному, потребуєте коментарів - звертайтесь, але не зводить на мене поклепів, тим більш у розмовах за спиною.
2003.06.04 | Анатолій
А ось що я знайшов про юдея Ридигера -
"Нынешние парадоксы - будущие предрассудки"...А заблуждения? Они, наверное, оборачиваются разочарованием. И чем глобальней это заблуждение, тем больнее потом.
Стремление человека к общественному согласию приватизировала власть политическая и уже который век помыкает теми, кто попросил ее (за деньги) разобраться в сложностях коллективных взаимоотношений. Стремление человека к согласию внутреннему приватизировала власть церковная, убедив всех, что именно она и является гарантом стабильности человеческой души и совести, что от процветания церкви и благополучия служителей культа вера как раз и зависит.
Но что-то мешает согласиться с подобными рассуждениями, и это что-то - слово "власть". Поскольку даже школьнику известно, что ветви этой власти (пусть даже растущие наперекосяк и мешающие друг другу прорываться к солнцу) принадлежат одному целому - государству. Закономерности развития которого давно уже диктуют заботиться прежде всего о стабильности собственной. Стало уже доброй традицией интересы государства отождествлять с нуждами граждан. Нужды пастыря - с интересами паствы.
Когда мы готовили этот материал, нам говорили: "Сейчас нельзя трогать церковь". В том смысле, что это единственное, что в данный момент осталось. Но советчики при этом невольно отводили взгляды, прекрасно понимая, что выдают желаемое за действительное.
Так что все-таки, наверное, можно. Поскольку даже маленькая ложь, положенная в основание теории будущего благоденствия, в итоге, когда заблуждения станут очевидными для всех, обернется (и так уже было много раз) публичными аутодафе. Ведь по прошествии стольких лет Лойолу от Берии отличить фактически невозможно.
В истории величайшие заблуждения всегда приводили к банальному переделу собственности. Когда свершился самый крупный передел - в 17-м - большевики, устраняя конкурентов, ликвидировали все ветви власти, кроме партийной. Церковную в том числе, еще в первый год провозгласив отделение церкви от государства. По существу была исправлена ошибка российских самодержцев, начиная с Михаила Романова, чей отец - Патриарх Филарет - фактически управлял Россией. А Никон, поддержавший Разина в отместку за высылку из Москвы?
За шанс начать все сначала церковь заплатила в 17-м страшную цену. Но шанс этот использовать не спешила. Ну не хотела она отделяться: Патриарх Тихон и Митрополит Сергий сделали все, чтобы вписаться обратно в структуру государственной власти.
"Этот курс был - брать на свою совесть меньший грех, дабы избежать греха большего". "...компромиссом он заслонил церковь. А заслонять приходилось разными путями, в том числе и провозглашением лояльности". Так оценивает нынешний Патриарх поступки своих предшественников. И следует ими провозглашенному курсу.
Что трудно уничтожить - можно использовать. Церковь и партия договорились-таки тогда о разделе сфер влияния. И жили мирно.
Но идиллия рухнула в 91-м, и нужно было заново договариваться с государством. А в период смут всегда находятся желающие обделать и свои дела. И церковь стали сотрясать скандалы: внутриконфессиональные и межконфессиональные; скандалы в сфере личных отношений, в сфере политики и бизнеса.
Иногда внутренняя борьба церковных иерархов выплескивалась на поверхность отдельными шумными разоблачениями или громкими политическими заявлениями тех, кому до политики дела быть не должно. Все просто. Начав политические игры, живешь уже не по духовным законам, а по иным - законам большой и малой политики. И не политики вообще - а НАШЕЙ, российской, причудливой, непонятной, но чаще всего постыдной.
Став частью уже нового российского государства, церковь и отдельные ее представители обросли связями, взаимными интересами и взаимными обязательствами. Не только с НАШИМИ бизнесменами, но и с НАШИМИ депутатами, министрами, военными.
А тут ко всему прочему рынок...
Удивлять стало многое: священники, кропящие святой водой бандитские "Мерседесы"; РПЦ, ставшая торговой фирмой и производящая свой лицензионный товар; РПЦ, ставшая "челноком" и провозящая через границу сигареты на льготных таможенных и налоговых условиях (это случилось сразу после краха другой "торговой фирмы" - РФС). Потом выяснилось, что РПЦ и Минобороны создают совместный фонд и совместные счета для приватизации военной техники и имущества (плавсредств, аэропортов, заводов, средств связи и т. д.), что у РПЦ появились счета в иностранных банках, и руководили всем этим протоиерей отец Виктор (Петлюченко) и архимандрит Красногорский Савва, имевший более чем доверительные отношения с представителями зарубежных финансовых кругов. Куда там "Святому источнику", бутилированному с высочайшего позволения...
Церковь - идеальное место для вложения средств. Строительство, недвижимость, практически дармовая рабочая сила, государственные льготы, счета, на которые не смеет положить глаз ни один налоговый инспектор, и связи, связи, связи... Это, наверное, самый выгодный бизнес - извлечение прибыли из чужой веры. Для этого нужно только два условия: дружба с властью и наличие верующих. Чем больше последних, тем лучше бизнес, тем крепче дружба с государством.
И потому для РПЦ мечети, синагоги, молельные дома не сосредоточие заблудших личностей, а место жительства конкурентов. И сектанты опасны прежде всего не тем, что уродуют души, а тем, что отнимают их у ОФИЦИАЛЬНОЙ церкви. Потому и пытаются принять закон, якобы защищающий умы россиян от иноземного влияния, и при этом ущемляют свободу совести, выступая в роли агрессора по отношению ко всем остальным. Это не борьба за людские души - это борьба за сферы влияния. Для извлечения максимальной выгоды...
Каждая конфессия желает стать монополистом. Законы рынка... Что такое раскол церквей, как не решенный радикальным способом спорный вопрос о собственности: материальной и людской? Уж не думает ли кто-то серьезно, что дело действительно в двуперстии и щепотке, латыни и немецком, помпезности и аскезе?
Политикам и бизнесменам нужна была церковь, чтобы подвести моральную основу под аморальный курс; церкви нужны были политики и бизнесмены, чтобы приватизировать то, что раньше числилось по ведомству идеологического отдела ЦК КПСС.
И политики, управляющие нами, дают церкви полный карт-бланш за лояльность и покорность. За молчание по поводу расстрела Белого дома, за молчание по поводу бомбежек Чечни, за молчание по поводу голодных обмороков школьников и учителей. Политес соблюден: свечки, как стаканы, в руках бывших партийных бонз в обмен на освящение строительства храма в тот самый момент, когда чуть южнее с лица земли сметаются города.
Но "лишь человек неглубокой веры, не подлинный христианин может использовать свою веру для достижения каких-то житейских или политических выгод" (из интервью Патриарха Алексия Второго).
Биографии церковных иерархов столь же причудливы, как и история самой церкви. Здесь делаются головокружительные карьеры. 1958 год. А. Ридигер, настоятель Йыхвинской православной церкви (Эстония), 1929 года рождения, имевший незаконченное (по болезни) восьмилетнее образование и духовную академию за плечами, становится настоятелем тартуского Успенского собора. Через три года был пострижен в монашество и стал Епископом Таллинским (ему тогда было только 32, и он был женат), еще через три года - Архиепископом, через четыре - Митрополитом. За десять лет человек делает карьеру, на которую у иных уходит жизнь. За семь лет - с 1961-го по 1968 год - объезжает десяток стран (Израиль, Англию, ФРГ в том числе), и это при том, что священники не были особо выездными.
Связь РПЦ и КГБ - тайна полишинеля. Во все времена и во всех государствах церковь либо играла роль спецслужб, либо жила с ними душа в душу. Уж больно похожи: структурой, принципом круговой поруки, закрытостью своей, фанатизмом, неподконтрольностью, таинственностью. Орден иезуитов, масоны и тамплиеры, меченосцы, Гапон, в конце концов, - все они рыцари плаща и кинжала. И цели этих структур идентичны: сохранение власти. Своей. Недаром Иван Грозный пытался облечь опричников в монашеские одеяния, а Петр Первый, учредив Священный Синод, то есть официально закрепив брак церкви и государства, отменил тайну исповеди, обязав священников доносить. И доносили.
Последнее время РПЦ захлестнула волна компромата. Многие из разоблачений удивительным образом появлялись в нужное время и в нужном месте, когда под кем-нибудь из иерархов шаталось кресло. И закономерно, что все эти скандалы связывают с борьбой за самый высокий пост - Святейшего Патриарха. Все эти скандалы были обставлены со знанием дела, и многие из них так или иначе связывают с именем одного из митрополитов Центрального Черноземья, который открыто недолюбливает нынешнего Патриарха. И если напомнить, что Митрополит этот связан тесными, почти родственными узами с высокопоставленным офицером ФСБ, возглавлявшим одно время управление собственной безопасности, а до этого трудившимся в "пятерке", отвечая именно за церковь, то тонкость внутрицерковной борьбы перестанет удивлять вовсе.
В свое время комиссия Якунина - Пономарева под лозунгами десталинизации активно пыталась разобраться в связях РПЦ и КГБ. Общественные интересы здесь, безусловно, переплетались с личными, но это неважно. Важно, что сам факт создания подобной комиссии вызвал серьезный переполох в РПЦ. Потребовалось вмешательство высших церковных чинов, бивших челом в кабинетах высших чинов политических, чтобы комиссия прекратила свою работу, а расследование перешло в ведение самой церкви. Его проводили под руководством Митрополита Костромского Александра. Но этот духовный "отдел собственной безопасности" так и не обнародовал ни одного отчета.
Шумные разоблачения, связанные с отдельными агентами в рясах, стали забываться, почетные грамоты КГБ "За особые заслуги" вернулись в личные архивы, слово "люстрация" перестало быть синонимом бессонницы.
Но скромный архивариус Таллинского архива Юрью, разбирая завалы документации Совмина Эстонской ССР, натыкается на странный документ: "Отчет об агентурно-оперативной деятельности за 1958 год 4-го отдела КГБ при Совете министров ЭССР". С подзаголовком: "Состояние агентурно-оперативной работы по пресечению враждебной деятельности церковников и сектантов". (Папка "Сов. секретно". Эк. 2. Серия "К").
В отчете, доказывающем, что 4-й отдел не зря ел свой хлеб, - данные на несколько десятков агентов. Среди них разные люди, есть и служители церкви: лютеране, католики, православные.
Например, агент "Каск" - лютеранин, "пользующийся большим авторитетом в руководящих кругах Эстонской лютеранской церкви". Или агент "Дроздов", "1929 года рождения, священник православной церкви, с высшим образованием, кандидат богословия... Завербован 28 февраля 1958 года на патриотических чувствах для выявления и разработки антисоветского элемента из числа православного духовенства... При вербовке учитывалось в будущем (после закрепления на практической работе) выдвижение его через имеющиеся возможности на пост епископа Таллинского и Эстонского.
За период сотрудничества с органами КГБ "Дроздов" зарекомендовал себя с положительной стороны, в явках аккуратен, энергичный, общительный... К выполнению наших заданий относится с желанием и уже представил ряд заслуживающих внимания материалов, по которым проводится документация преступной деятельности члена правления Йыхвинской православной церкви.. После закрепления агента на практической работе... намечаем также использование его в наших интересах путем направления в капиталистические государства в составе церковных делегаций".
Какая-то система странных совпадений... Йыхва, 1929 год, 1958-й, епископ Таллинский, поездки за рубеж...
К этому можно и нужно относиться спокойно, поскольку здесь нет ничего странного, страшного или сенсационного. Просто давно пора понять: любая власть, не важно - церковная ли, светская - только власть. И ничего больше. Со всеми вытекающими отсюда последствиями.
А для тех, кто не особо силен в духовной номенклатуре, поясним: А. Ридигер служит церкви до сих пор. В должности Патриарха всея Руси.
Борис Соболев,
тележурналист Сергей Соколов,
"Новая газета"
2003.06.04 | Адріана
Re: Це вже давно знане, але зараз Галаган скаже, а де "істочніки
Тобто "перешеджерела". Галаган визнає тільки те що Галаган хоче.Пане Глагане! Я не говорю за Вашою спиною. Кожний допис доступний всім. Це ж не заховане!
Дякую пане Анатоліє, що відкрили цей факт про Ридегера. Мені треба було б шукати знову те що читала раніше.
Міжцерковна сварня ведеться не від сьогодні. Ось чому і творяться секти. Людина шукає праведности, чистоти віри та її тяжко знайти по церквах. Тому шукайте Бога в своєму серці. Церква це лише прикраса де можна послухати чудовий спів та помолитися за гріхи світу цього.