Ізборник Галагана.
06/04/2003 | Галаган
Люди малоруські, усі у Христі сущі, та й ті що во тьмі язичній чи єретичній досі пребуваючі, але з надією на Бога нашого пробуваючі.
Я раб Божій Галаган, шукаючи правду про землю нашу Руську, яка від св. конунга нашого Володимира Хрест прийняла, та усі останні десять віків той Хрест несла, чесно. з Божєю поміччу Ізборник сей скромний уложив по слідах тяжких трудів батьків наших, славних русічів. Ся праця на науку шановній паняноньці нашій у різних науках цвечоній та в єдну правду закоханій Адріанці рабі Божої, наперве означе, задля підтримки її у світі наповненому лукавого хитростями, та люциперськими кознями попсаваному. Бачучи як панянка сія, усім гарна, правди шукає, а не знаходячи її, серце її рветься й дума тяжка налягає, та від імен предків своїх відвернутися намушує. Задля допомоги щирої, а не користі ради власної, я їй уложєніє сіє тиснув потуги поклавши чимало.
А також усім іншим людям , які в цей час і на цьому місці волею Божою опинились, нехай читають, Ізборник мій скромний.
Ітак друзі читальники дуже не клянить, но Богу нашому Ісусу Христу, за мене молитеся. А я в свою чергу тихо помолюсь й за ваше спасіння.
писано в рік 2003 від різдва господа нашого Ісуса Христа, в день червня числа четвертого.
Пан Іпатій Галаган.
ІЗБОРНИК ГАЛАГАНІВСЬКИЙ ЗА УПИСОМ ІПАТЬЇВСЬКИМ.
Літописець Руський, з богом, починаємо. Отче, благослови!
Повість врем’яних літ чорноризця Федосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, [і з чого Руська земля] такою стала.
Вступ до “Повісті врем”яних літ”. (Іпатський список.)
“ Це повість временних літ, звідки пошла земля Руська, хто в Києві перший почав княжити, i звідки Руська земля повстала. “
Вступ до “Повісті” (Лаврентьївський список.)
«Родъ правыихъ благословиться», рече пророкъ, «и сЂмя ихъ въ благословении будеть».
Сице убо бысть малъмь преже сихъ лЂтъ, сущю самодрьжьцю вьсеи РусьстЂи земли Володимеру, сыну Святославлю, вънуку же Игореву, иже и святыимь крещениємь просвЂти всю землю Русьску; прочая же єго добродЂтели инде съкажемъ, нынЂ же нЂсть время, а о сихъ по ряду сице єсть: сь убо Володимеръ имЂяше сыновъ 12, не отъ єдиноя жены, нъ оть раснъ матеръ ихъ, въ нихъ же бяже старЂи Вышеславъ а но немь Изяславъ, третий Святопълкъ, иже и убийство се зълоє изъобрЂтъ.
“СКАЗАНІЄ І СТРАСТЬ І ПОХВАЛА СВЯТИМ МУЧЕНИКАМ БОРИСУ І ГЛІБУ”
невідомий автор, кінець 11, початок 12 століття.
“ Пам'ять і похвала князеві руському Володимиру, як хрестився Володимир і дітей своїх охрестив, і усю землю Руську од кінця й до кінця, і як хрестилася бабуня Володимирова Ольга раніше Володимира”
Яков Мніх, приблизно друга половина 11 століття.
“Правда Руська” (11-12 століття.)
Думаю зрозуміло.
____________________________
“Почнімо ж, браття, повість оцю
од старого Володимира
до нинішнього Ігоря 8,
котрий осягнув задум кріпостю своєю 9
і погострив серця свойого мужністю,
наповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую”
“Слово о полку Ігоревім” 12 століття
_________________________________________________
“КРАТКАЯ КІЕВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ. ОТ НАЧАЛА ЗЕМЛИ РУССКОЙ ДО 1516 ГОДА.”
Волинський короткий літопис. Назва.
Добре це так для різноманітності по верхах пройшлися.
___________________________________________________
Тепер обіцяне, 16-17 століття, до Петра
“Загоровський збірник” (наводжу уривки) датується першою половиною 17 століття.
ПЛЕМЕНИ РУССКОМУ НАКАЗАНІЄ
Отцы ваши вЂру святую любили
и святыи церкви украшали,
Отцы ваши посты святыи хранили
и братолюбіє и милость ширили,
Отцы ваши дЂла добрыи творили
и божієй церкви усердно пріяли,
Отцы ваши во єресь не приступовали
и в благочестіи души их спасали...
О КРЕЩЕНІИ РУССКОМ
Володимер великій вас у вЂру крестил
и от идольскои темности освЂтил.
А то бог даровал з милости благои,
абы прилучил вас до воли своєи,
Иж мертвым идолом служити престали
и живому богу сынами зостали,
Кгды с Востоку святая вЂра возсіяла
и многобожную прелесть погасила
ДО ИНОКОВ РУССКИХ
НасЂню божому священная земле,
нехай ваша душа господа подъємле,
Будьте господою всесвятого духа,
явитеся людєм вЂрная утЂха,
И дЂлом, и словом будьте совершенни,
в молитвах и постЂ будьте украшени,
ВЂру утвержайте, церкви не зражайте
и для имЂнія душ не продавайте.
___________________________________________
Герасим Смотрицький 1580 рік
********
Всякого чина православный читателю,
господу богу благодареніє въздаймо яко благодателю.
Сподобил убо нас, аще и напослЂдок лЂтом,
познати волю свою съ благим отвЂтом.
Въ се время люто и плача достойно
ужасаєтся, сіє зря, сердце богобойно.
Яких много съпостат, яких хищных волков,
бЂсовских наважденій, єретических полков.
Бог же положи въ сердце благовЂрна князя,
да им явить нам душеспасны стєзя.
Восточныя церкве в русінском народЂ,
єя же свЂтлость сіяєт въ поганской незгодЂ.
ПрозрЂн бо єсть дом сей от бога вначалЂ,
о чом читай «До римлян» въ 99 зачалЂ.
ТЂх и призва, их же предустави,
а их же оправда, сих и прослави.
ДЂйствуєт бо бог, яко же сам вЂсть,
своѝм създанієм ум человЂч не съвЂсть,
Слово бо божіє ни в чом не мЂнится,
род правых въ всем благословится.
Слава и богатъство в дому єго не оскудЂєт,
и по временных благах вЂчных ся надЂєт.
От блаженна бо коренє благій прозябе плод,
яко бо благословится от бога православный род.
Прежде бо Великій Владимер крещенієм просвЂтил,
всю землю рускую благоразумієм освЂтил,
И слал послы избранны, да увЂдять явЂ,
в коєй церкви уставы къ божієй славЂ,
ЗразумЂють достойны сих послЂдовати
и на лЂта вЂчный потомъству подати.
Они, яко искусни, прилЂжно внимали
и, благоразумно, увЂдЂвши, пославшему дали.
Въсточныя церкве, яко дьневи начало,
и дЂйствы богоподобными изрядно сіяло.
Западныя же церкве, яко начало нощи,
и поразумЂли древо по єго овощи.
НынЂ же Конъстанътин, Острозьскоє княжа,
єго же бог сам избра, яко вЂрна стража
Праотець своих изволенію православныя вЂры,
В нем бо ся показали божественныя дары.
Нам же преславно яви ся всемирная радость,
всесвЂтлых писаній неизглаголанная сладость.
Владимер бо свой народ крещенієм просвЂтил,
Конъстанътин же благоразумія писанієм освЂтил.
Тогда многобожіє упразнися идольскія лести,
нынЂ же славится божество єдіноя власти.
Єрослав зиданієм церковным Кієв и Чернигов украси,
Конъстанътин же єдіну съборную церков писанієм възвыси.
Болше о сем недоумЂю, ниже дръзаю писати,
ини бо о сем множає могуть и лучше сказати.
Паче же польска кронникя и русскій лЂтописець
свЂдительствують дом сей, яко побЂдоносець.
Являшеся преславно от начала даже и до нынЂ,
видимых враг и невидимых низлагал гръдынЂ.
ВЂчный и всесилный боже всякоя благодати,
своим милосердієм благоволи нам се дати,
Да дом сей богатно благословится на многіє лЂта,
и да не оскудЂєт слава єго до скончанія свЂта,
В день же страшный одесную себе стати
и [зъ] избранными радостный глас услышати.
Сія предсловная сказанія и двострочноє съгласіє
многогрЂшным Герасимом Даниловичем съставлено бЂ.
_____________________________________________________________
“Προσφωνημα. ПривЂт преосвященъному архієпископу кир Михайлу, митрополиту Кієвъскому и Галицкому и всея Росьсіи. В братской школЂ лвовьской съставленый. Єгда же въ градЂ Льво†пер› посвященъном рукоположеніи бЂ. Генуарія 17 року 1591. Bo ЛьвовЂ, в друкарни братской, року 1591.”
Анонім. (Львівське братство.)
____________________________________________________
“ Даміан Наливайко” (з серії панегіриків дому Островських кінець 16 ст.)
Лист той въ ЄгиптЂ авсонски начертаный,
руским языком въ сарматєх дарованый
Борецьким, наддер Апольлови коханым
и въ Парнасъсє на лонє муз выхованым
_________________________________________________________
Ян Казимир Пашкевич (1621 р. З Литовського Статуту.)
Полска квитнет лациною,
Литва квитнет русчизною:
Без той в Полщє не пребудеш,
Без сей в Литвє блазном будеш.
Той Латиа єзик даєт,
Та без Руси не вытрваєт.
Ведзь же юж Русь, иж тва хвала
По всєм свєтє юж дойзрала,
Весели ж се ты, русине,
Тва слава никгды не загине.
________________________________________________________
“Вірш на жалостний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана Войска его королівської милості Запорозького.” Касіян Сакович. (Уривки)
Племя то єст зъ насЂня оного Іафета,
Который зъ Симом покрыл отчіє секрета.
За Олекга, росского монархи, плывали
Въ чолнах по мору и на Царъград штурмовали.
Их то продки зъ росским ся монархою крестили
Владимером, и въ вЂрЂ той статечне жили.
*******
Теды теж и Россія Петра Са[га]йдачного
Подасть людєм, въ памятку вЂку потомного,
Абы єго послугы крвавыи всЂ знали
И предъ народы годне єго вспоминали,
Же то єго въ том долЂ тЂло єсть покрыто
И на нагробку слова такіє вырыто:
«Тут зложил запорозкій гетман свои кости,
Петръ Конашевич, ранный въ войнЂ, для волности
Отчизны. Кгды нань турцы моцно натирали
И пострЂлов смертелных килька му задали,
Которыми зраненый, живота доконал,
ВЂры богу, и кролю, и войску доховал,
И умер, боронячи мира ойчистого,
За што узыч му, творче, неба вЂчистого,
Якъ ревнителю вЂры благочестивои,
В которой был выхован зъ молодости своєи.
Року тисєча шесть сот двадесят второго,
Погребен въ монастыри брацтва Кієвского,
На который тисячій килка офЂровал,
А же бы там науки фундовано, жадал».
_______________________________________________________
Вірши про війну Хмельницького різних авторів. (усі аноніми 1648-54)
* * *
Которыє пришли, Хмелницкого абы поймали,
Леч сами в неволю впали.
Поихали бучно до Криму рыдваны,
З совЂтниками оба полскиє гетманы,
А возы скарбныє козаком ветали,
Аби худобу свою полатали,
ХотЂли ляхи с козаков славу мати
Аж Бог тому долг, кто вмЂєт ся смирати,
Той вознес[е]нинЂ смиренных руснаков
А гордих со престол низложи поляков,
Богатих тщых отпусти до Криму
ХотЂвших русси наклонити до Рыму.
Что бысть в року том же 1648, апр. в 24 [день].
************
Аби не била здрада, радить о покою,
Розтропност во здоров’я гордого сам важить
Своє і чужоє, леч хитроє зневажить.
Пильность вся одним словом может ся назвати,
Же єст гетьман, не треба больш описовати.
При іменах єст годность, імена вписані
В реєстр, на пот[ом]ную хвалу оддані,
Славним продкам не треба б тут освідчити,
Только ж потомком треба тоє ознаймити,
Же в російськом народі єст Хмельницький Богдан 1,
**********
Гетьман, писар Виговський Іоан.
Дільность Хмельницьких тим не поблудила,
Же ся в покою кролю одмінила
Так по-рицерську Богдан услугуєт,
Же за послуги кроль єму даруєт
І в руки булаву — значить звитязства,
До рук і корогов — знак певний звитязства.
През Богдана дал Войську кроль вольнóсті,
Так Богдан кролю дал ся з повольнóсті,
Дал ся в по[д]дáнство, вольность визволяєт,
Богдан подданство повольноє маєт —
В російськом роді польськая 1 булáва,
******
В народі польськом російськая слава.
Гди кроль Казимир єст в Польщі пан,
В Русі єст гетьман Хмельницький Богдан.
******
В руськом народі, як за Владимира —
Той дванадцять синов міл, леч того не мало
Потомство, що Хмельницьких тепер доказало:
З синов Владимирових Россія упала —
З Хмельницьких за Богдана на ноги повстала.
О горды[х] и гнЂвливы[х] ляха[х], како гордостію хотЂша Росією обладати и православіє в єресь низложити
О ляхи гордЂливыя,
Ярыя и гнЂвливыя.
Русь вас не боится —
ВЂрою щитится.
********
Государство своє роспространиша,
Кієв-град премогли
и над ними возмогли,
И Русь надвоє злЂ раздЂлиша,
Многоє время в ней воцариша,
И, яко своими,
овластвовали всЂми.
Великая Русь от низу вземше,
Милость Господню паки пріємше
И крЂпко распростре
даже до моря простре.
Цари вЂрніи в ней восіяша,
Ляхом и Лит†сопротивляша,
Но мало успЂху,
несогласни бо бяху.
Но Бог гордыню мудрЂ укроти,
Меч междусобный на Литву пусти,
Малыми смиряєт
и ляхи покоряєт.
Россь-бо Малая обиждаєма,
От ляха в лютых утЂсняєма,
Ко Богу возопи,
в крови меч свой утопи.
На ляхов гордых их Бог возстави,
В крЂпости своєй зЂло прослави:
Силніи и князи
в сЂни смертней угрязли.
Россія паки совокупляєт
И всЂм ужасна врагом бываєт:
Царь-бо в ней царствуєт,
иже в вЂрЂ красуєт.
Но Кієв-град многожды плененный,
От врагов окрестных опустошенный,
Радостно ликуєт
и, поя, торжествуєт.
Помози, Боже, нашему царю,
БлаговЂрному днесь государю,
Противных смирити
и славно воцарити.
О Боже мой милостывій!
возри на плачь мой ревнивій.
Где бЂдница єсть такая,
як я, Россія Малая?
ВсЂ маткою называють,
а не всЂ за матку мають:
Другій хощет загубити,
в ложцЂ води утопити.
Бо чи треба горшой муки,
як подати ляхом руки?
Давно вони острать зуби,
давно моєй ищут згуби.
А ви, дЂтки, як чужіи,
садите их мнЂ на шіи.
От як скоро все забули,
что видЂли и что чули,
Як под тими ворогами
стогнала я тяжко з вами!
______________________________________________________
“Геликон, то єст Сад умЂєтности первый,
осьм кореній вызволеных наук в собЂ маючій, през пречестнЂйшого его милости господина отца кир Петра Могилу в Россіи ново фундованый”
Стефан Стрибиль 40 роки 17 століття.
________________________________________________________________
Захарія КОПИСТЕНСЬКИЙ (уривок)
ПАЛІНОДІЯ,
ІЛИ «КНИГА ОБОРОНИ» КАФОЛИЧЕСЬКОЇ СВЯТОЇ АПОСТОЛЬСЬКОЇ ВСХОДНЬОІ ЦЕРКВИ І СВЯТИХ ПАТРІАРХОВ, І О ГРЕКАХ, І О РОССОХ ХРИСТІАНЄХ, В ЛАСЦІ БОЖОЙ, ЗА БЛАГОСЛОВЕНІЄМ СТАРШИХ, ПРЕЗ АРХІМАНДРИТА ЗАХАРІЮ КОПИСТЕНСЬКОГО НАПИСАНА І З РЕВІЗІЄЮ УЧИТЕЛЕЙ ВИДАНА А ПОД РОЗСУДОК ПОДДАНА СВЯТИХ ВСХОДНІХ ПАТРІАРХОВ РОКУ РОЖДЕСТВА БОГА СЛОВА ІЇСУСА ХРИСТА 1621-ГО, МІСЯЦЯ НОЕМВРІЯ 26.
****
Аби нас кто за упорних не виймав, освідчити віру і правду свою повинні-хми. У нас, старої правовірної Росії, німаш упору, єдно статечность діаментовая. Не єст то упор при таковой вірі, которая як трваєт юж тому тисячний шестсотий і двадцятий ся пишет рок стати, але то єст сталость і статечность живая. Живими бовім єсте-хми, гди [в] церкві Христовой тіло його святоє поживаємо і кров його правдиве п'ємо.
***
________________________________________________________________
Казаннє руське. (анонім, пер.Пол. 17 ст.)
“Од того часу, мої дітуньки, на світі як лихо, так лихо, як біда, так біда. Казав же господь панщизну робити, до церкви не казав ходити, в запусти господу нічого не дати, корчми не минути, за нюю ся, як за матір'ю, бити. І перепустив на нас орду — татаре, турки, жиди і тії нечистії ляхи, кторії стовпи, на которих ся наша руськая віра розпираєт, вколо подгризли. Ой, бог мя, подгризли! Петровку 2 подгризли, спасовку 3 подгризли і филиповку 4. Оно єще один стовп, то єст великий пост 5, стоїть, вжо подгризений, а коли б його до остатка подгризли, то би нашу усю благовірную Русь чорт побрав і в трапезу до його матері заніс. Чого нас, господи, борони.
Амінь.”
_____________________________________________________________
“СИНОПСІС
ИЛИ КРАТКОЕ СОБРАНІЕ ОТ РАЗЛИЧНЫХ ЛЂТОПИСЦЕВ О НАЧАЛЂ СЛАВЕНОРОССІЙСКАГО НАРОДА И ПЕРВОНАЧАЛЬНЫХ КНЯЗЕХ БОГОСПАСАЕМОГО ГРАДА КІЕВА, О ЖИТІИ СВЯТАГО БЛАГОВЂРНАГО ВЕЛИКАГО КНЯЗЯ КІЕВСКАГО И ВСЕЯ РОССІИ ПЕРВЂЙШАГО САМОДЕРЖЦА ВЛАДИМІРА И О НАСЛЂДНИКАХ БЛАГОЧЕСТИВЫЯ ДЕРЖАВЫ ЕГО РОССІЙСКІЯ.”
(1674 рік, приписують Інокентію Гізелю.)
________________________________________________________________
ГУСТИНСЬКИЙ ЛІТОПИС
ХРОНІКА, КОТРА ПОЧИНАЄТЬСЯ ОД ПОТОПУ 1 ПЕРШОГО СВІТУ, СТОВПОТВОРІННЯ 2, І РОЗДІЛЕННЯ МОВ 3, 1 РОЗСІЯННЯ ЛЮДУ 4 ПО ВСІЙ ПІДНЕБЕСНІЙ, РОЗПОВІДАЮЧИ ЯК ПРО РІЗНІ НАРОДИ, ТАК І ПРО ПОЧАТОК СЛОВ'ЯНСЬКОГО РОСІЙСЬКОГО НАРОДУ, І КОЛИ ВІН ОСІВ КИЇВ, І ЯК ОХРЕСТИВ БЛАГОВІРНИЙ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР РУСЬКУ ЗЕМЛЮ, І ПРО ВЕЛИКЕ КНЯЖІННЯ КИЇВСЬКЕ, І ПРО ГРЕЦЬКИХ ЦАРІВ. СПИСАЛАСЯ СЯ ХРОНІКА У МАЛІЙ РОСІЇ, У МОНАСТИРІ СВЯТОЇ ЖИВОНАЧАЛЬНОЇ ТРОЙЦІ ГУРТОЖИТЕЛЬНОМУ ГУСТИНСЬКОМУ 5 ПРИЛУЦЬКОМУ, ЗА БЛАГОСЛОВІННЯМ ПРЕВЕЛЕБНОГО ОД БОГА ЙОГО МИЛОСТІ ПАНА ОТЦЯ АВКСЕНТІЯ ЙОАКИМОВИЧА, ІГУМЕНА ТОЇ Ж СВЯТОЇ ОБИТЕЛІ, РОКУ 1670-ГО МІСЯЦЯ СЕРПНЯ 2-ГО ДНЯ
Вступ до Густинського літопису.
_____________________________________________________________
Семен ДІВОВИЧ (1762)
РАЗГОВОР ВЕЛИКОРОССИИ С МАЛОРОССИЕЮ
От рассеяний Малой Россиею слыву,
Издавна своими было вождями живу
И неприятелям многим сопротивлялась,
Сильно, храбро и бодро с оными сражалась,
Потом к польским королям стала уж надлежать,
А оттуда отдалась других царей искать.
____________________________________________________________
І ще много-много мені наші попередники Руськи цікавого оповідали, але час спливає, день минає, сонечко заходить, людина в сон впадає, місяц встає, про кінченність літ наших на сьому світі нагадує.
Отож помолимся читальнику Богу нашому, за те що радість наук нам дурував а серед них найпершу Гісторію. Пам"ять нашу спільну, імен та діл минувщини бережниця.
Благослови Вас Господь Бог.
Іпатій Галаган з дому герба Лжежеківських
Відповіді
2003.06.04 | Галаган
Re: Ізборник Галагана.
http://maidan.org.ua/n/rus/1051409013Забув обіцяне пану Прянику посилання.
2003.06.04 | Тульский пряник
Мы тоже умеем копаться в источниках.
Уважаемый Галаган,Здесь была затронута тема о Запорожских казаках, но она невозможна без упоминания об Унии, поскольку события происходили приблизительно в одно время.
Следуя Вашей традиции подбирать материал - я тоже подобрал Вам материал церковного характера о персонах без которых Уния была бы невозможной.
Кирилл (Терлецкий)
Сан: епископ
Церковная принадлежность Римско-Католическая Церковь
16 век
Биография
Кирилл (Терлецкий), епископ Луцкий и Острожский.
Происходил из небогатого рода православных дворян.
Школьного образования не получил.
С 1560 г. занимал должность протопопа в г. Пинске. Овдовев, принял монашество и в 1572-1573 гг. прямо возведен был в сан епископа не по избранию паствы, а по назначению польского правительства.
С 8 июля 1576 г. - епископ Туровский и Пинский.
В 1585 г. испросил себе у короля освободившуюся Луцкую кафедру.
Будучи епископом, Кирилл заботился исключительно о личном своем обогащении, о восстановлении и расширении своих владельческих прав, вел беспрестанные судебные тяжбы, часто предпринимал вооруженные "наезды" на поместья своих противников, вообще вел жизнь не духовного лица, а богатого магната того времени, навлекая на себя обвинения многих лиц.
Константинопольский патриарх Иеремия, прибывший в 1588 г. в южную Россию, предал Кирилла суду. Но хитрый и ловкий Кирилл (митр. Михаил Рагоза называл его "райским змием" и "коварной лисицей") сумел оправдаться перед патриархом. Он завладел грамотами, которые патриарх послал митр. Киевскому и еп. Мелетию Владимиро-Волынскому, поручая им собрать собор. Таким образом, собор не состоялся. Еп. Кирилл был явным сторонником унии. В 1590 г. на соборе в Бресте он успел получить чистые бланки с печатями епископов, выданные для ходатайства перед королем о защите церкви. Около этого же времени постриг в монашество Ипатия Поцея.
В июне 1591 г. на съезде в Бресте участвовал в составлении грамоты о готовности подчинения Римскому престолу.
12 июня 1595 г. вместе с Поцеем написали на полученных ранее чистых бланках с подписями и печатями епископов прошение к королю и папе о согласии на принятие унии всем духовенством и народом.
В том же году он вместе с Ипатием Поцеем ездил в Рим, где не только присягнул на иерархическое подчинение папе, но и принял всецело учение римской церкви. Вернувшись из Рима, Кирилл открыл в Бресте собор, которым 8 октября 1596 г. и провозглашена была уния.
Во время поездки в Рим православными иерархами Кирилл был лишен сана и кафедры.
Скончался в 1607 г.
Литература:
Левицкий О. Кирилл Терлецкий, еп. Луцкий и Острожский. Киев, 1885.
Его же Южно-русские архиереи в XVI-XVII вв.
Коялович Литовская церковная уния.
Жукович Борьба против унии, 1897.
Толстой М. В. Рассказы из И. Р. Ц., с. 412-416.
Строев П., с. 1044, 1046.
Н. Д., с. 30, 43.
Летопись Е. А., с. 618.
Истор. вестн., 1886, январь, с. 224.
Русская старина, 1886, февраль, с. 504.
Рус. палом., 1914, № 12, с. 181-186.
Ж. М. П., 1954, № 5, с. 32.
БЭЛ, т. X, с. 401.
БЭС, т. II, с. 1306.
ЭС, т. XV (кн. 29), с. 121.
РБС, т. VIII, с. 645-662.
Мануил (Лемешевский). Русские православные иерархи периода с 992 по 1892 годы (включительно). Ч. III. Куйбышев, 1971 (машинопись)
И ещё об одном персонаже:
Ф.И.О.: Балабан Григорий Маркович
Сан: епископ
Церковная принадлежность Русская Православная Церковь
Биография
Гедеон (Балабан Григорий Маркович), епископ Львовский и Каменец-Подольский.
Родился в 1530 г.
С 1566 г., будучи светским, помогал своему отцу, епископу Арсению, в управлении Галицко-Львовской епархией.
В 1569 г. (по Строеву в 1570 г.), по смерти отца, хиротонисан во епископа Львовского и Каменец-Подольского.
Скончался 10 февраля 1607 г.
Епископ Гедеон происходил из старинного западно-русского рода, давшего в 15-16 веках несколько борцов за Православие против католичества и униатов. Таким борцом был и его отец еп. Арсений (в мире Марк), около 20 лет управлявший Львовской епархией.
Жизнь и деятельность самого еп. Гедеона можно разделить на два периода: до Брестского собора 1596 г. и после него.
Первый период проходил главным образом в начатый еще при его отце борьбе за свои имущественные и иерархические права против Львовского Успенского братства и его покровителей за обладание Уневским и Онуфриевым монастырями.
Во второй же период еп. Гедеон становится ревностным и самоотверженным защитником Православия в Юго-Западной России. Киевский митр. Михаил Рагоза, а затем собор 1590 г. в Бресте и Константинопольский патриарх решили спор между епископом и братством в пользу братства и признали, что оно должно быть свободно от власти Львовского епископа и подчиняться только митрополиту. Еп. Гедеон обратился к королю с просьбой назначить комиссию для пересмотра этого дела, после чего митрополит с ведома патриарха объявил его лишенным сана и кафедры, как не подчиняющегося ни митрополиту, ни собору, ни патриарху и представившего чисто церковное дело на суд светской власти. Проф. Н.И. Петров объясняет упорство еп. Гедеона тем, что он понимал необходимость усиленного отпора католицизму, стремился создать во Львове крепкую епископскую власть, сильную материальными средствами, самостоятельностью, сосредоточением прав и авторитетом епископа. Правда, меры, принимавшиеся им, не могут быть оправданы с православно-христианской и общечеловеческой точек зрения, пишет профессор, но они объясняются и несколько извиняются духом времени и общественно-политическими неурядицами в Польше.
Во взгляде на деятельность еп. Гедеона в течение нескольких следующих лет историки придерживались двух различных мнений. Первое основано на официальных документах, второе - на официальном же свидетельстве самого епископа.
1. В 1591-1594 гг. королю и папе было подано несколько грамот с просьбой о введении унии в подчиненных Польше областях с русским населением. На этих грамотах вместе с другими подписями имелась подпись и печать еп. Гедеона. В январе 1595 г. он собрал духовенство своей епархии на съезд, который объявил, что по примеру высшего духовенства признает власть папы. Таким образом, еп. Гедеон снова завоевал расположение сторонника унии митр. Михаила. Митрополит восстановил его в епископских правах и даже отменил свое прежнее решение в пользу Львовского братства. В этом случае современники еп. Гедеона и некоторые из историков смотрели на него, как на человека, доведенного до крайности борьбой с братством и совершившего свой ложный шаг вынужденно, чтобы выйти из тяжелого положения.
2. С другой стороны, сам еп. Гедеон 1 июля 1595 г. в присутствии знаменитого защитника Православия кн. К.К. Острожского подал жалобу в сейм на действия посланных в Рим епископов Ипатия Поцея и Кирилла Терлецкого. Он заявил, что еще во время собора 1590 г. Кирилл сумел получить в свои руки чистые бланки с подписями и печатями епископов, данные для того, чтобы ходатайствовать перед королем о восстановлении древних привилегий Православия. На этих-то бланках отступники Ипатий и Кирилл написали теперь королю и папе предложение с изложением желания унии, причем приняли во всем римскую веру, оставив только для видимости греческие обряды. Еп. Гедеон заявлял, что отступники Православия бессовестным подлогом позорят имя его и еп. Михаила Перемышльского и что без ведома паствы они покорили ее воле папы.
Эта версия, которую полностью принимает М. Толстой, кажется ближе к истине. На самом деле, было бы слишком большим и совершенно бессмысленным двуличием одновременно подписывать послание папе и вести переговоры с кн. Острожским. А еп. Гедеона можно скорее обвинить в излишней резкости и горячности, доходящей до прямого неподчинения духовной власти, чем в лицемерии. Конечно, какие-то уступки он было сделал, иначе у Михаила Рагозы не было бы никаких причин изменить свое отношение к нему. Когда же Поцей и Терлецкий приняли от римского исповедания много такого, чего не думали принимать даже их сообщники, еп. Гедеон понял, что половинчатых решений быть не может и во всеуслышание объявил себя противником унии.
Кроме того, просто невероятно, чтобы он только что покривив совестью ради материальных выгод, сразу же отбросил всякую осторожность и восстал против унии тогда, когда это грозило ему гораздо более серьезными осложнениями, чем раньше. Словом, если еп. Гедеон и совершил ту или иную ошибку, связавшую его имя с началом унии, то, оценив создавшееся положение, он сделался открытым и твердым защитником Православия.
На Брестском соборе 1596 г. он произнес горячую речь, в которой заявил, что он и его сторонники хотят стоять и умереть за православную веру, а митрополит и другие епископы поступили незаконно.
Униаты объявили епископов Гедеона и Михаила Перемышльского лишенными сана и предали их проклятию, а король приказал народу не признавать их. Зато Константинопольский патриарх Мелетий велел избрать нового митрополита вместо отпавшего от Православия Михаила Рагозы, а до избрания назначил экзархом еп. Гедеона. Теперь Львовский епископ охранял от унии не только свою епархию, но по просьбе православных ставил священников и освящал церкви и в униатских епархиях.
Это было страшное время для православных поданных Польши. Они терпели от католиков всяческие притеснения, иногда доводившие их до восстания, а после введения унии начались настоящие гонения. Вот что писала в 1599 г. литовская конфедерация: "Наши церкви, монастыри, соборы большей частью уже захвачены, разорены и опустошены, притом с грабежом и мучительством, с убийствами и кровопролитием, неслыханными ругательствами над живыми и мертвыми. Духовные лица наши за их твердость в исповедании терпят разные преследования: на них нападают в собственных домах, их грабят, позорят, ссылают, лишают собственности. Священники наши не могут крестить младенцев, исповедывать умирающих, отпевать мертвых; тела православных христиан вывозят, как падаль, в поля... закон не блюдет нас".
В такой обстановке еп. Гедеон энергично боролся против унии. В 1602 г. он ради блага Церкви примирился в Львовским Успенским братством, уступив ему гораздо больше, чем уступало братство, и объединил таким образом против унии все силы местного Православия. Учредил он и другие братства, непосредственно подчиненные епископу. Основал две типографии, где печатались богослужебные и учительские книги и по совету патриарха Мелетия даже исправлял их по греческим образцам.
Еще раньше, в 1585 г., учредил две славяно-греческие школы. Открывал новые монастыри и заботился о преобразовании монашеской жизни. Отдавая предпочтение монашескому общежитию, он уважал и пустынножительство и поддерживал в своей епархии тот и другой вид иноческой жизни, получившей под его покровительством особое распространение.
Своей деятельностью еп. Гедеон поддерживал бодрость и религиозный подъем в народе, который долго еще после него не поддавался обольщениям и насилиям униатов.
Что же касается его частной жизни, то даже его враг, Львовское братство, не могло указать в его поведении никаких темных сторон, тогда как не раз жаловались восточным патриархам на нравственные недостатки митрополита и других архиереев. По мнению проф. Петрова, еп. Гедеон в религиозно-нравственном и умственном отношении возвышался над другими современными ему западно-русскими архиереями.
Литература:
М. Макарий ИРЦ, т. IX, с. 250-672; т. X, с. 242-353.
Соловьев С.М. История России, кн. II, с. 1414-1461.
Иловайский История России, т. III, с. 555-570; 699-700.
Арсеньев С. Бог помощь, статья из приложения к Сельскому вестнику. СПб, 1905, с. 403-414.
Захарченко М.М. Киев теперь и прежде. Киев, 1888, с. 198.
Толстой М.В. Рассказы из И. Р. Ц., с. 414-416.
Строев П., с. 1040.
Летопись Е. А., с. 615, 619, 624.
Н. Д., с. 48.
Обзор рус. дух. лит., ч. I, с. 229-233.
Киево-Златоверх. Михайловский м-рь. Киев, 1889, с. 44.
Памятники русской старины в Западных губерниях, вып. VIII, Холмская Русь, с. 261-307.
Русская старина, 1880, ноябрь, с. 567, 1886, февраль, с. 504, 505.
Истор. вестн., 1908, июнь, с. 901.
Рус. палом., 1888, № 40, с. 482, 1889, № 12, с. 140, 1914, № 12, с. 181-186.
БЭС, т. 1, с. 284-285.
БЭЮ, т. 6, с. 291.
ЭС, т. II-а, с. 780.
РБС, т. IV, с. 312-315.
А теперь хотелось бы услышать Ваше мнение, как ортодокса, по поводу Унии:
Она была позитивным шагом или предательством православия перед католицизмом?
2003.06.04 | Адріана
Re: Благословення на Галагана, а головне на інтернет
Праця кипить, каша вариться і наш Галаган помішує, яле вона перекипає.Давайте ,панове, гасати по інтернету та шукати "істочнікі". Ну і безперечно кому який вигідніший. Ось один для нашого пана шукача Галагана від раби божої- Адріани.
Зауважте і не пропустіть, що українська православна церква була признана світовим православієм і на це дозволила Польща. Жах та й годі. Сталося це у 1632 році у Варшаві. Польща дозволила їй мати свою епархію. Ну а вже "малорос" Петро Могила став київським митрополитом
та ще і заснував Могилянську Колегію. Сталося це "беззаконня ". А тоді, ну подумайте за таке відступство від Матушкі Расєеї, почав розвивати українську куьтуру і науку. Ще й переіменував на Могилянську Академію, яка ще і досі виховує молодь. Ну паскудство і більше нічого6 бо ці молоді студенти називають себе українцями а не малоросами. Їх би под стєнку.
Та краще прочитайте що росіяни пишуть. Друге неподобство. Не Українці не малороси, а росіяни.
-"Украина перед 1648 годом.
В конце 16 века на Украине начились казацко - крестьянские восстания против социальных, экономических и национальных притеснений польской власти. Первое восстание, возглавляемое гетманом запорожских казаков Криштофом Косинским, произошло в 1591 - 1593 годах на Киевщине и Волыне, однако закончилось поражением восставших под Пяткой возле Житомира.
Второе восстание, под руководством Северина Наливайка, приобрело еще больший размах и охватило почти все украинские земли. Вернувшись из похода против турок в Молдавии (1594 - 1595), Наливайко выступил против польской власти на Украине. К его казацким отрядам присоединились крестьяне и мещане, а также реестровые казаки во главе с гетманом Григорием Лободойи полковником Матвеем Шаулой. Восстание началось на Подолье, повстанцы захватили Брацлав, Гусятин, Бар, Канев, Черкассы, перешли на Волынь и в Галичину, где захватили Луцк, а затем - в Белоруссии - Слуцк, Могилев на Днепре. Польское правительство приказало подавить восстание коронному гетману С.Жолкевскому, войска которого понесли тяжелые потери возле Белой Церкви и в урочище Острый камень. Повстанцы отошли на Левобережье, где, попав в окружение недалеко от города Лубень, были жестоко уничтожены, а выданный Наливайко после жестоких пыток был казнен в 1597 году в Варшаве. Наливайко приписуют проект создания отдельного казацкого государства между Днестом и Бугом.
В начале 17 века общее недовольство украинского населения усилилось и борьба за равные права продолжалась. Тем более, что ситуация для этого была благоприятной. Польше была необходима помощь казаков в борьбе против Молдавии, Турции, Швеции и в первую очередь против Московии. В это время во главе казаков появился опытный политический, военный и культурный деятель Петр Конашевич Сагайдачный. Вместе с запорожцами он прославился удачными походами против турок и татар, когда были захвачены несколько городов в Крыму и Малой Азии (Каффа - Феодосия, Перекоп), походами на Константинополь (1607 - 1617). Успехи Сагайдачного позволили ему занять почетное место в антитурецкой Лиге Милиции Христианства с центром в Западной Европе. Как гетман (1614 - 1622) Сагайдачный првел реформу казачества, превратив из его временных партизанских формирований в регулярную армию. В казацкое войско была введен порядок, иерархия и дисциплина. Число войска увеличилось до 40 тысяч человек. Из сугубо военной формамии Сагайдачный транформировал казачество в политическое формирование с государственными целями. Он активно сотрудничал с мещанами и культурными деятелями Украины. Сагайдачный перенес столицу казачества в Киев. Вместе со всем войском Запорожским он записался в 1618 году в Киевское Богоявленское братство. В 1620 году при поддержке Сагайдачного патриарх Теофан возобновил православную епархию, освятив на пост митрополита Иова Борецкого и еще четырех епископов для Киевской митрополии. Относительно Польши Сагайдачный проводил умеренную политику. Он помогал королевичу Владиславу в 1618 году в его осаде Москвы, а в 1621 году вместе с польским войском остановил под Хотином наступление турецкого султана на Центральную Европу. Польша использовала помощь казаков, однако не выполнила их требований. Более того, после Хотинской битвы из реестра были выписаны многие казаки.
После смерти Сагайдачного в 1622 году среди казаков были две тенденции: одни хотели найти компромисс с польским правительством, другие требовали продолжения вооруженной борьбы. Гетман Михаил Дорошенко (1623 - 1628) пытался вести переговоры с польским правительством и организовывал морские походы против турок и татар. Польша пыталась этому помешать, и в 1625 году произошло столкновение между вольным Запорожским войском и польским войском у Курукового озера возле Кременьчуга. После этой битвы был заключен компромиссный договор по которому реестр состовлял 6.000 чел, восставшим казакам даровалась амнистия. Однако в 1630 году вспыхнуло новое казацкое восстание во главе с Тарасом Федоровичем - Трясило. Главные бои произошли под Переяславом, после чего польский гетман Конецпольский провел переговоры и увеличил реестр до 8.000 человек. Гетман реестровых казак Иван Петражевский даже требовал, чтобы казаков допускали в польский сейм, как отдельное рыцарское сословие.
На сейме в Варшаве в 1632 году была признана православная церковь, православным было позволено иметь свою епархию. Киевским митрополитом, которого признала польская власть, был избран Петр Могила. Новый митрополит провел ряд реформ, которые дали возможность развиваться православной церкви, а вместе с ней и украинскому просвещению и культуре. Он был основателем Могилянской Коллегии (1632), которая с 1700 года была преобразована в Киево - Могилянскую Академию - важный образовательный и культурный центр Украины и всей Восточной Европы.
Новый польский король Владислав 4 относился к украинцам лучше. Он хотел, чтобы казаки помогли ему занять московский престол. Но, так как это ему не удалось, он отказался от тех обещаний, которые дал до этого казакам. Многие казаки теперь должны были возращаться к польским помещикам, и, поэтому они убегали в Запорожскую Сечь. Чтобы их остановить, польское правительство построило в 1635 году замок в Кодаке, однако казаки во главе с гетманом Иваном Сулимой разрушили его.
В 1637 году вспыхнуло новое восстание - под руководством Павла Павлюка. В битве под Кумейками казаки были разбиты и были вынуждены принять унизительные условия. Однако в 1638 году вспыхнуло новое восстание на Левобережье. Во главе его стояли Дмитрий Гуня и Яков Острянин - Остряница. После ожесточенных боев восстание все же закончилось неудачей (казаки были вынуждены сдаться под Старцем). После этого польское правительство ограничило число реестровых казак шестью тысячами, полковую старшину назначало теперь польское правительство, а высшее командование казаков теперь было только из польских шляхтичей. Настал период временного затишья, который поляки восприняли как победу. Но так продолжалось лишь десять лет, до 1648 года."-
На жаль нас товкли зі всіх сторін. Поляки, москвичі, турки, татари та інші наїздники. Дуже всім хотілося ласого кусочка- України.
2003.06.04 | Галаган
Re: Благословення на Галагана, а головне на інтернет
пані Адріана, я взяв тільки вершки, колись я передивився сотні різних робіт цього плану, так от що я Вам скажу, в них слово Україна зустрічається дуже-дуже рідко в основному починаючи з другою половини 17 століття, та ще й часто-густо з маленької букви, та ще й не завжди відповідає тій теріторії, яку ми звикли так звати. Слово українець мені не зустрічалось жодного разу. Це правда, це джерела, це не моя думка, Ви читали тільки -но слова еліти. Те що Ви наводите мені це не першоджерело, а чиясь інтерпретація, та ще й без авторства, чи може я не помітив ? До речі, про героя Наливайка, почитайте Грушевського, там про наїзди й на свою Руську шляхту багато чого написано. Так, а проте, що хтось там ставив Могилу, то викриває Ваше маленьке нерозуміння державних відносин в Речі Посполитій початку 17 століття.Я чекаю на Ваші коментарі стосовно Ізборника, їх ще не було.
Так і не плутайте свою думку з історичною правдою, завелика ноша, наслідки, хм, плачевні. Часом здається мені.
Отож чекаю. Якщо захочете можу й продовження тиснути. Ізборник 2 і 3 і4, скільки Вам пані завгідно буде, на самі різні теми.
З повагою пан Галаган Іпатій
2003.06.04 | Адріана
Re: А Ви подумали чому після 17 століття?
Русь це не Росія, то ж не приписуйте собі чужої величі.Та Ви і так знаєте, але от хочеться "доказати" що не так. Мабуть самі собі доказуєте, бо жодний українець не прийме Ваших "істочніков". І скільки б Ви не займалися тут пропагандою, діла не буде.
2003.06.04 | Галаган
Re: А Ви подумали чому після 17 століття?
Адріана пише:> Русь це не Росія, то ж не приписуйте собі чужої величі.
> Та Ви і так знаєте, але от хочеться "доказати" що не так. Мабуть самі собі доказуєте, бо жодний українець не прийме Ваших "істочніков". І скільки б Ви не займалися тут пропагандою, діла не буде.
Я не казав, що Русь це Росія, Ви це побачили в джерелах. Мабуть.
бо жодний українець не прийме Ваших "істочніков".
Ви не праві, я знаю багато людей, які називають себе українцями, й приймають та гордяться цими джерелами. Ви кажіть завжди тільки за себе, чи Вас багато?
Так, я займаюсь пропагандою, але моя пропаганда підкреплена силою зброї, й моя зброя це правда узята з джерел, любов до історії своєї Батьківщини, та цілісна особистість. В вас є тільки любов до чогось, що звете Батьківщиною. Я Вам здається від себе майже нічого не казав, все джерела, факти.
Резюме.
1.Ви пані відмовляєтесь від спадщини тих авторів, уривки з робіт яких я щойно навів. Все проїхали.
2.Перераховувати імена я не стану, вони й так відомі будь якій людині, яка на більш-менш сносному рівні знає своїх предків. Я бачу для Вас вони авторитетними не є. Звісно я ж і подумати не зміг би, що така патріотична пані зможе відмовитись від Копистенського чи Смотритського, або від літопису Густинського монастиря. В мене є одна версія, ці ім"я та твори Вам просто не відомі. Ну не знвють їх справжні українці у вишиванках. Ви їх не знаєте, тому відмовились не думаючи, як знаючи Чайковського зробили його українцем.
До речі, а Ви часом не старину Тиктора читали, нехай пан царює, в нього гарне почуття нумору було
4. Але я чую від Вас одне молдавське ім"я Могила, Петро, його Ви знаєте. Знімаю фуражку КГБ пані перед Вами, у Вас гарний смак на діячів Руської Церкви, ця людина й справді визначна, почавши польським офіцером, він став печерським Архімандритом в 26 років (хоча припускаю +/- 2 роки, я не пам"ятаю), а зараз почитається як один із найвідоміших київських святих. Моя шана пані, гарні авторитети. Як завжди думав, що авторитети людини, багато в чому визначають її розвиток. Але є один нюансик пані, я із ним теж свого часу зіткнувся, коли авторитет, давно помер, як пан Могила, який віддав Богу душу 1647 року, нехай царює, то Ви із ним контакту особистісного не маєте, в фізичному розумінні цього слова. й до Вас інфо про нього доходить через другі чи треті руки, звісно хоч трохи, але перероблена сими сущностями передатчиками на свій лад. Чи Ви згодні ? Хм, певен що так. Значить св.Могила. Згода.
5.Так от, тоді й потрібні першоджерела. Тим більш, що пан Могила, багато чого написав. І ми із Вами маємо щастя звернутися безпосередньо до слів нашого із Вами авторитета.
Якщо й в його словах, ми із подивом знайдемо те саме, миле для кожного руського, слово Русь. Що скажете Ви тоді пані. Може Ви й від нього відмовитесь ? Подивимось у Могили. Хоча, якщо дуже не хочете, то можемо й не дивитись, але Ваше бажання повино буто обосноване.
Повірте в сучасних підручниках невиправдано часто зустрічається слово Україна та українській, це просто потреба часу, але чи зможете Ви повірити мені та тому шановному панству, моїм предкам, вирази яких я наводив, що термін "український", не тільки до неоліту не відноситься, а й навіть до 17 століття його пристосувати важко.
З повагою пан Іпатій Глаган.
2003.06.04 | Адріана
Re: Ви"гаспадін" педперезний поясом оверх сорочки, перетягнули
а тому і стали для мене не ціаквим. Шукайте іншу "жертву", малорускійхахол!
2003.06.04 | Галаган
Готова. (-)
2003.06.05 | Тульский пряник
Вы мне не ответили по поводу Унии, тогда отвечу я.
Вы говорите, что вам глаза колют наши бритые подбородки и стриженые головы, смеялся мне один чрезвычайно остроумный галицкий священник, вам диковинно видеть русское духовенство в католическом уборе; вам кажется, что платье человека делает.Успокойтесь, нас пятьсот лет сряду давят, а что ж из нас выдавили? Только то, что мы их больше ненавидим, чем отцы наши, хотя они отцов-то преследовали сердитей, чем нас. Навязали нам унию, которая нам противнее, чем вам, исказили наш обряд, бороды нам пообрили и уверились, что между нами и православной церковью все кончено – мы даже с виду больше на латинских ксендзов похожи, чем на русских священников. Но одну мелочь забыл почтенный Рим, он не сообразил, что стены наших церквей, утварь, обряд, напев, предания – все вопиет нам о том, что у него называется схизмой (расколом), что никаким образом не можем мы отвязаться от идеи, что этот раскол – вера отцов наших, вера всего русского народа, всех его племен; что расколом этим Земля Русская единится и стоит, что он составляет душу русской истории, и что не будь его, мы бы давно утратили свою народность и приняли польскую. Теперь поляки из кожи вон лезут, чтоб довершить единение церквей во Святой Унии, и единение народностей бывшей Речи Посполитой в польскости. Мы из кожи вон лезем, чтоб не поддаться, потому что поддаться – значит отречься от завета наших отцов, мучеников Православия и Руси, потому что поддаться – значит погибнуть самим и отдать на гибель весь народ, которого мы единственные представители, предводители и друзья; мы одни дорожим его хлопскими и поповскими преданиями, мы одни преданы его вере, его языку, его грамоте; нас с ним вяжет обоих надежда на слияние некогда с остальною Русью, и в нас кипит та же историческая вековая вражда к ляшне и ко всему, что ляшней пахнет... Нас немного, мы бедны, незнатны и потому незаметны ни в Австрии, ни в Европе, даже в самой России, кажется, мало кто знает об нашем существовании, а между тем, мы здесь, в Галичине, тихомолком ведем упорную борьбу с ляхами, и незаметно подкапываем всякое доверие к ним народа. Они нас гонят: власть в их руках; но с каждым днем они более и более теряют почву из-под ног и становятся тем, чем им и быть у нас надлежит – иностранцами. А мы, в свою очередь, с каждым днем делаемся более и более православными, любовь наша ко всему русскому растет не по дням, а по часам; народ наш начинает фанатически веровать, что присоединение Галичины и Буковины к России дело неизбежное, и что ему лучше станет от этого присоединения. Пусть ляшня крутит и мутит, как хочет – она ничего не поделает своими преследованиями. Мы – как наши бороды: чем больше их бреют, тем гуще оне становятся; придет час присоединения к России, и оне, к общему удивлению, вдруг выползут из голых подбородков и роскошно разстелятся по грудям. Нас гонят – а мы все сильнее да сильнее становимся, бороды наши бреют – а бороды все растут да растут; латинские и польские обычаи втерлись в нашу церковь и в нашу жизнь а мы, все-таки, хорошо помним, что русское и православное, а что нерусское и неправославное. Растут-с бороды, растут, как их там ни брей...
Отличие униатских церквей от прочих русских я заметил покуда только в подсвечниках и в колоколах. Запад повесил их колокола по-своему – и неудобно и некрасиво. Не за язык тянут, когда звонят, а самый колокол раскачивают. При соборной церкви в Перемышле висят три колокола: большой, отлитый Снегурским, и два маленькие. Большой, что посередине, будет в рост человека – не умею я определить его пудами – он надтреснут. Есть предание, что Снегурский, услышав что его колокол надтреснул, сказал: “стало быть и мне не долго остается жить”; и в самом деле, в тот год умер. Видел я, как благовестят: хоронили чуть ли не русского помещика Захарьясевича. Четыре мещанина (тоже в долгополых сюртуках) ухватились за рычаги этого колокола и стали его бестолковейшим образом раскачивать. И на вид нехорошо, и звук выходить немузыкальный. Старообрядца нужно бы послать сюда, научить их мелодическому благовесту и указать, как с малыми усилиями можно справляться с большими дзвонами.
Свечи стоять у нас перед каждым местным образом и перед иконостасом, перед праздником, перед святыми дают огромный доход церкви. Об этом здесь не имеют понятия, потому что латинизация ослабила употребление больших подсвечников со вставками для тоненьких копеечных свечек. А между тем Галичина, с ее русским населением в 2,300,000 душ, могла бы давать церкви ежегодно по 118,000 гульденов доходу: я считаю, что каждый мужик может поставить в год 10 свечек, по 1 крейцеру каждая; церковью она будет куплена за пол-крейцера, пол-крейцера пойдет в церковный доходи.. Разумеется, свечи надо продавать в церкви, а не на базаре, как случается это в цареградской патриархии.
Церковь хотят они построить подле Народного Дома, да денег нет, а церковь должна бы у них выйти на славу. По плану и по смете, она будет стоить 70,000 гульденов одной каменной работы, без иконостаса и утвари, которые обойдутся тоже тысяч в семьдесят гульденов. Видел я у них план этой церкви – совершенно русский; такая церковь и в Москве и в Петербурге была бы не из последних, по красоте архитектуры. Созданию этой церкви они придают большую важность, потому что она, эта церковь, воздвигнутая в ополяченном Львове, будет служить знаменем русской народности: о ней все здесь, в Галичине, мечтают, восемнадцать лет готовятся построить, но средств нет. Все разорились на школы, на бурсы, ни у кого наличности нет.
Мы, русские в России, могли бы помочь, но мы косо смотрим на этих униатов, отступников от православия, ренегатов, потому что мы знаем все, кроме того, что творится на Великой Руси. Вольному воля, спасенному рай!
Изучивши этот край, я смотрю совершенно иначе на унию и прошу редакцию “Голоса” удержать из моего гонорара 10 рублей серебром на постройку во Львове поганой униатской церкви, церкви, в которой будут ксендзы латинские проповедовать, в которой будут служить бритые и стриженые священники, в которой папу будут поминать. Я бросаю лепту – и всякому искренно православному советую от чистого сердца последовать моему примеру. С униатами, невинными орудиями Рима, только одна политика возможна – политика всезабвения и всепрощения. Поможем им в чем возможно; христианская любовь сильнее всяких лжеучений.
Выдержки из
"Галичина и Молдавия”
путевые письма
В.И. Келсиев 1868 год
2003.06.04 | Тульский пряник
Из песни слов не выбросишь
Адріана пише:> На жаль нас товкли зі всіх сторін. Поляки, москвичі, турки, татари та інші наїздники. Дуже всім хотілося ласого кусочка- України.
Пожалуй, что так.
А если вспомнить, что Россия и Польша ещё и договаривались
(Андрусьевский мир).
Не хотел я вступать в дебаты по поводу казаков, но раз так случилось...Выскажу и я своё мнение.
И Хмельницкий и Дорошенко были фигурами одиозными для своего времени - из одного большевики слепили кумира, из другого "новые патриоты".
Каждая из сторон приписывает им черты, которыми они может и не обладали в действительности, но и тому и другому - неописуемые страдания за судьбу Украины, хотя они были и по разные стороны "баррикад". Каждая сторона эксплуатирует их образы настолько - насколько это возможно.
Но чем больше читаешь о них тем больше приходишь к выводу, что руководствовались, в основном, они более земными целями - деньгами, хотя духовное наполнение исключить тоже нельзя. Вспомните, они были то на стороне турок, то поляков, то русских - кто больше заплатит. Сейчас это называется "наёмники". Заранее оговариваюсь, что никого не хочу задеть.
Более того Дорошенко косвенно явился инициатором восстания Степана Разина, поразивщее империю в 1688, поскольку очень много казаков бежало в Астрахань. И конечно нельзя забыть о первых демократических заделах, появившихся в Запорожской Сечи.
Всё это говорит о том, что история наша с вами слишком переплетена и к условным демократиям, которые у нас есть - мы шли очень витееватыми путями.
2003.06.04 | Галаган
Пане Прянику, стовно грошей рішучо не згоден.
Тай здається ми із Вами це вже обговорювали, чи із кимось на Вас дуже схожимГалаган.
2003.06.04 | Галаган
Re: Благословення на Галагана, а головне на інтернет
Адріана пише:.
> Зауважте і не пропустіть, що українська православна церква була признана світовим православієм і на це дозволила Польща. Жах та й годі. Сталося це у 1632 році у Варшаві. Польща дозволила їй мати свою епархію.
До речі пропустив, а це помилка, яка взагалі все перекручує, вона не природня навіть для націоналістів.
Справа в тому, що по Вашому виходить так, ніби вона й з"явилась в 1632 році. Ви що жартуєте, Польша дозволила, світове визнало, а ким по Вашому був тоді Михаїл Рогоза ? Щоб далеко не ходити . Та й перед Могилою все ж митрополит був, правда майже потайним, може нагадаєте як звали ? Ви ж спець з історії рідного краю. Малувато часу, але якщо схочете я Вам й про це тисну, ну щоб значить Ви більш мене нікому такого не написали.
З повагою Галаган.
2003.06.04 | Георгій
Чи я вірно це розумію?
Пане Галагане і пані Адріано!Ви сперечаєтеся про те, чи була в 16-17 сторіччі українська православна церква, так? Наскільки я розумію, тоді такого словосполучення, як "українська православна," дійсно не використовували. Православні церкви і на Московщині, і в Україні (Малій Русі) однаково називалися "руськими." АЛЕ! Є інший і, по-моєму, важливіший аспект. Голова, предстоятель цієї "руської" православної церкви все-таки первинно був у Києві, чи не так? Він перебрався на північний схід тимчасово, через те, що Київ у 15-16 сторіччях, після того, як його залишили литовці, дуже занепав. Якщо це правда, то таки Київська патріархія є, за православною термінологією, "матір"ю," а Московська - "дочкою." Чи я помиляюся?
Георгій
2003.06.04 | Адріана
Re: Ви як завжди праві. Але я говорю не про початок
Це вже Галаган додав для свого уподоблення. Просто треба читати уважніше чого Галаган не робить. Він лише любить вишукувати"істочнікі",а все решта це є націоналістична видумка. Людина робиться однобічною і не хоче нічого іншого слухати. Та це не первина. Виховання робить своє діло та ще і ясно каже, що він руский малорос.2003.06.04 | Галаган
Re: Ви як завжди праві. Але я говорю не про початок
Адріана пише:> Це вже Галаган додав для свого уподоблення. Просто треба читати уважніше чого Галаган не робить. Він лише любить вишукувати"істочнікі",а все решта це є націоналістична видумка. Людина робиться однобічною і не хоче нічого іншого слухати. Та це не первина. Виховання робить своє діло та ще і ясно каже, що він руский малорос.
А як коментар до джерел пані ? Чи Ви не знаєте на чому базується історична наука ? Чи на любові до вишиванок ? Може й так, якщо біологія на любові до бактерій.
не хоче нічого іншого слухати
Ви поки що майже нічого не сказали, такого, щоб для мене було нове, ну окрім ляпа з 1632 роком. Давайте Ваші джерела де написано український, українська, українські і т.д. Я свої навів, ваша черга.
я переконаний, що такого просто не існує. Співчуваю. Ідеї. Вашій.
З повагою Галаган.
2003.06.04 | Галаган
Re: Чи я вірно це розумію?
Георгій пише:> Пане Галагане і пані Адріано!
>
> Ви сперечаєтеся про те, чи була в 16-17 сторіччі українська православна церква, так?
Ні пане, я б не подумав би сперечатись про це, я просто поправив помилочку пані. Ви прочитайте уважніше, особливо той текст з якогось підручника чи науково-популярної статті та все зрозумієте.
Якщо ні, то я поясню, спробую.
Наскільки я розумію, тоді такого словосполучення, як "українська православна," дійсно не використовували. Православні церкви і на Московщині, і в Україні (Малій Русі) однаково називалися "руськими." АЛЕ! Є інший і, по-моєму, важливіший аспект. Голова, предстоятель цієї "руської" православної церкви все-таки первинно був у Києві, чи не так?
Так пане був
Він перебрався на північний схід тимчасово, через те, що Київ у 15-16 сторіччях,
Він перебрався, як бачите не тимчасово, та й не знаю чи зберався тимчасово, якщо є джерела, прошу. Митрополіт перебрався до Москви 1325 року , 1448 року він став зватися московським.
після того, як його залишили литовці, дуже занепав. Якщо це правда, то таки Київська патріархія є, за православною термінологією, "матір"ю," а Московська - "дочкою." Чи я помиляюся?
Київська патріархія 90 роки 20 століття.
Московська патріархія 1589.
про що мова ?
Ви просто трішки переплутали митрополію з патріархією, Київ будучі без сумніву найпершим серед міст Православної Русі, при наймі до 1917 року, ніколи не мав своєї патріархії. Пане Георгій, скажіть чесно, чому та церковна організація, яка виникла в кінці 20 століття, й узяла назву Київська Патріархія, може автомотично претендувати на тисячолітній спадок тої церкви, яка ніколи не мала патріархії, ані називалась так, як зветься ця нова? За яким правом, церковним правом, чи на україну права Православної Церкви не діють ?
Тільки не закидайте прошу, що я захищаю Москву, я захищаю історичні факти тільки. та право, яке ні за які вишиванки та шаровари порушувати не можна.
>
> З повагою Галаган.
2003.06.04 | Галаган
До речі, пане Георгію, що Ви думаєте про Ізбоник мій? (-)
2003.06.04 | Георгій
Добре підібраний матеріал, але інтерпретація...
... може бути різною. Одні можуть сказати, що всі ці люди підкреслювали нероздільність, єдність України з Росією, або Малоросії з Великоросією. Другі можуть сказати, що ці автори просто знаходилися під впливом величі московського царства, його військової і політичної сили, влади, і підстроювалися під це. До речі, я недавно читав дещо про Феофана Прокоповича... брррр.... враження склалося досить мерзенне. Ну так вже він Петрові Першому задницю вилизував, аж у вухах гуло...2003.06.05 | Галаган
Re: Добре підібраний матеріал, але інтерпретація...
Георгій пише:> ... може бути різною. Одні можуть сказати, що всі ці люди підкреслювали нероздільність, єдність України з Росією, або Малоросії з Великоросією.
Звісно ж можуть, й будуть праві, томц, що наші сучасні націоналістичні возріння часто переносять на 17 століття. А тоді, національність ніяким чином не асоціювалась із якимось кровним походженням. Віра й була національністю. Так поляками(ляхами) звали тільки католицьку шляхту, міщанство, духівництво. Поспільство національності не мало. Серед ляхів ми може знайти, наприклад Вишневецьких, стару та відому руську родину. Що стосується руських теж саме. Наприклад про того ж Могилу кажуть руський, хоча він син молдавського господаря Ієремії Могили. Тобто не руський по нашим уявленням. До речі розбійник Косинський теж не руський, але руської віри, виходить що руський.
А єдність Великоросії з Малоросією, чи понашому України із Росією, безсумнівна. Після 1439 (Флорентійська унія), це фактично дві нації, що зберегли Православну Церкву, останній форпост, Москва третій Рим, а Київ другий Єрусилим, саме на період кінця 16 пер. пол. 17 приходиться розвиток київської теорії. В людини православної, це не може викликати огиду. Думаю іноді.
Другі можуть сказати, що ці автори просто знаходилися під впливом величі московського царства, його військової і політичної сили, влади, і підстроювалися під це.
"Українське" духівнитство наскільки мені відомо вже з того часу, як Москва отримала патріархію не одноразово слала послів до царя та патріарха. Ідея об"єднання народилась задовго до 1654 року. Справа знов в вірі, ніхто з православних, що твердо стояли на свойому, не хотів опитинись за краєм ойкумени, єресь наступала. В 1596 році православна церква лишилась фактично всієї верхівки, яка зрадила й перешла на унію. Вони шукали порятунку.
Хоча я й не думаю, що вони знаходились під таким вже впливом величі, початок 17 століття був надзвичайно важкий для Московського царства, пригадайте війни 1600, 1612, 1618, 1634 років, в яких до речі й козаки, як найманці шарпали одновірну державу (це не негативна оцінка, просто факт). В цих вінах Московщина не показала себе дуже сильною, настільки, щоб духівнитство так співали деферамби.
Справа в іншому. Вони звали та мислили так себе. Для них ім"я руський було дуже гармоніним та природнім, бо вік націоналізму був попереду, 17 століття було віком релігій. І, нажаль, релігійних війн.
Так що я трактую цей матеріал просто - усі наведені мною автори вважали себе руськими людьми. Інтерпретації зайві.
До речі, я недавно читав дещо про Феофана Прокоповича... брррр.... враження склалося досить мерзенне. Ну так вже він Петрові Першому задницю вилизував, аж у вухах гуло...
Про Феофана я теж радий поділитись думками, але трішки пізніше.
З повагою Галаган.
2003.06.06 | info
Словник
Інші учасники також мають можливість побавитися з джерелами:http://litopys.kiev.ua/
ЗВЕДЕНИЙ СЛОВНИК ЗАСТАРІЛИХ ТА МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ:
2003.06.06 | Галаган
Не погана логіка а ці слова переклали автори 17 століття? (-)
2003.06.06 | Георгій
Але ж дійсно, московити не називали себе "Русини"
Чи називали? Наскільки я, ділетант, пам'ятаю історію, у 15-16 сторіччі держава зі столицею Москва називала себе "Великим князівством Московським," а її піддані називалися "люди Московские" або "московитьі" (чи "москвитяне"). Чи була також поширена серед московитів самоназва "Русь" або "Русские?" Мені здається, що така самоназва була більше притамана населенню тих земель, що є зараз Україною. --ГП2003.06.06 | Галаган
пане Георгію, я цим мало цікавився.
Але стосовно князівства та царства Ви праві. Я ж кажу тільки про ту теріторію, що звуть зараз Україна, про мою локальну Батьківщину. Хоча сучасна Росія має право на цю назву не менше аніж ми, руські. Може навіть більше ніж ми, вони від неї не відмовились, а українці відмовились. До речі цікаве питання, можна пошукати відповідь в їх джерелах.Галаган.
2003.06.06 | info
Тоді ці терміни були зрозумілі без перекладу. Сьогодні - ні.
http://izbornyk.narod.ru/synopsis/syn05.htmhttp://www.litopys.narod.ru/rizne/hens.htm
http://www.litopys.narod.ru/rizne/robins.htm
Успіхів.
2003.06.06 | Галаган
Розуміли, але не казали український, але руський (-)
2003.06.06 | Галаган
Як же Вас назвати....
Він, Вона ? не Воно, це точно, хоча слово середнього роду, але Ви ж людина.Так виходьте, поговоримо. Ссилки читати не стану. Я свої ще не усі прочитав. Ви нам тут коротко роскажіть про що там, а там вирішим, чи вірно Ви думаєте про те, як думали 400 років тому, чи все ж десь є слабінка в Вашій логіці. А вона є, вона завжди. Є. Як і в моїй. Можливо, але не тут.
Виходьте, беріть ім"я, рід. До того ж із Вами говорити важко, бо Вас не має. Виходьте із халабудки, больно робити не буду.
Пан Галаган. Іпатій.
2003.06.06 | Анатолій
Для спеців - руський це самоназва данника К. Русі! (-)
2003.11.16 | Галаган
Ех, були часи. :) (-)