Фальшива духовність (для людей з почуттям гумору)
06/21/2003 | Галаган
Шановне панство форум, шановний пане Георгій !
Я нещодавно з"явився на вашому цікавому й дуже пізнавальному форумі. Він так захопив мене, що я витратив багато цасу та сил, пишучі доволі великі пости. І от тепер я трішки втомився, а сказати хочеться багато чого. Тому я вирішив передохнути та разпочати цікаву серію статей, які не належать мені, але якими я вповні задоволений. Серію я назвав фальшива духовність, хоча робоча її назва була "Як патріотизм перемагає розум." Отож будемо рахувати що є тут подвійна назва. Переконаний що багато хто посміхнеться читаючи ці рядки. А хтось може почне шукати розкидані по голові залишки мозоку
. Ще сподіваюсь, що форум читають значно більше людей ніж на ньому пишуть, й що вони прочитавши мою серію, краще будуть розуміти, що лежить в основі сучасного комедійного праукраїнства. А сонова ця без перебільшення часто клінічна. Все замовкаю, сьогодні надаємо слово пану :
Григорію Грабовичу.
Від Праги через Єйл і «Свободу»
до "ІндоЄвропи" .
1978 року український інженер і аматор-мовознавець із Нью-Йорка Іван (Джон) Стойко видав малу книжечку «Листи до Божого ока. Рукопис Войнича, вперше розшифрований і перекладений англійською мовою» («Letters to God’s Eye» з підзаголовком «The Voynich Мanuscript for the First Time Deciphered and Translated Into English»).
Вона вийшла у Нью-Йорку у Vantage Press, одному з так званих Vanity-видавництв, які за гроші надрукують будь-що (аби не протизаконне) й навіть трохи поредагують; тут англійська мова таки трохи відредагована... а трохи й ні.
У вступі Стойко пише про свої лінгвістичні теорії, про пошук дохристиянського слов’янського письма та про те, як 1973 року натрапив у журналі «Science Digest» на вістку про знайдений у Бразилії в 1872 році камінь, нібито пописаний фінікійським письмом з-перед двох тисяч років. Маючи хобі — декодування — та, видно, ту перевагу, що наперед знав, якою мовою зроблено напис (читач уже також здогадався?), після кількатижневої праці Стойко зумів розшифрувати письмо. Але вісім рядків напису на «Бразилійському камені» — надто короткий текст, щоб робити історичні висновки.
І тут дружина показує йому газету «National Enquirer». Ця газета друкувала тоді безліч цікавих статей: «Крокодил з’їв хлопчика», чи, може, «Хлопчик з’їв крокодила», а ще «Кеннеді живий і переховується на дачі Фіделя Кастро» тощо; тепер вона здебільшого пише про любовні ексцеси поп-зірок. Але того разу стаття називалася «Загадкова книжка, яку ніхто не може прочитати». Так Іван Стойко довідався про «рукопис Войнича», який зберігається у Єйлському університеті. Стойко береться до праці й незабаром розшифровує і його. Мова рукопису — та сама, що й напису на камені: звісно, українська. Це не повинно нас дивувати, бо водночас Іван Стойко розшифровував також етруські написи, й вони теж виявилися українськими. (1985 року одну таку працю мені люб’язно надіслав Богдан Бойчук, знаючи, що я таке збираю.)
Плодом праці над розшифруванням деяких сторінок рукопису Войнича, включно з описом самої праці, екскурсом про Хазарів, Євреїв, давніх Українців і про деякі філологічні питання й була невеличка (всього 90 сторінок) книжка «Листи до Божого ока». Заголовок, як каже автор, узято з рукопису.
А зміст? Зміст — це буцімто листи «Ора» (володаря «партії» «Орян») до лідерів Хозарів, якими є Панна Маня Коза (Miss Mania Koza) і її син Суст (що, каже автор, «також можна прочитати як Саша, Сус або Ісус»). А взагалі, краще процитувати, щоб не спотворити сенс:
У степах Русі (тепер Україна) десь у дохристиянський період, Ліла Коза, мати Панни Мані, втратила нагоду відновити релігію Ока на Русі. Очевидно, вона покинула Русь після боротьби (fight), яку програла. Але програла не лише релігійну боротьбу, але шанс бути володарем Русі. Згідно з даними, що Ор цитує з листів Панни Мані, релігія Ока давно тому була створена (conceived) в степах чоловіком, який називався «Око». На ст. 58R Ліла Коза твердить, що релігію Ока видумано 3606 років раніше...
Не важить, коли засновано релігію, але факт, що Око проголошує себе Божим, і тим самим володарем цілого світу. Все було Боже, отже, його. За це він дістав назву Око Бога. Але, формуючи свою релігію, він змістив іншу, яка, згідно з Ором, була вищою. Це була оріянська релігія. Але з часом релігія Ока програла і народ Русі знову повернувся до старої (с.27–28).
Усе це нібито базується на розшифрованих текстах. Ось приклад з першої розшифрованої сторінки (16L):
1. Що міра міру? Міраж однаж і по можій кості побє. Моща повір кажу.
2. Де по віру вірував і Орі бажає. Пусте се що Бозі Око боре.
3. Пусту віру Око Боже світу міра. Мета не віра в тобі жиє.
4. Око уважай, помяташ одну волу і святу совіст повікаж.
5. В Степу віра по вірі помера. А Суст по вірі пустоше де?
6. Совіст панусі повє, що се ти бажає? Вги што пужа Ора Бажає?
7. «Новеж пома заре одному». Допиши, де пужа і што міра волода
і т.д. (с.31).
Такого є десь 13 сторінок, потім ще й переклад на англійську. Загальне враження? А яке ж може бути? Маячіння. За бажання можна піддати його фаховій експертизі. Але й без неї не можна не помітити клінічних прикмет дисоціації, відгомонів якихось фрагментованих і дивовижно поплутаних розмов, сварок, називань (Ліла, Маня, пануся, косе око, совість) тощо. Зокрема, цікавою є закономірна тенденція до самооголення шляхом вербальних алюзій, наприклад, словосполучення «Маня Коза» і підтекстове (імпліцитне) «маньяк/психоза» тощо. Доволі часто повторюються в тексті тема голизни і якісь алюзії до дитини («малиш»/«baby»).
А з «ідеологічно-історичного» Стойкового коментаря можна додуматися, що, наприклад, «Око» — це те променисте, над зрізаним вершком піраміди око, якого видно на зворотному боці кожного доларового банкнота. Тобто масонський знак Бога, що, своєю чергою, — як показують кінцеві роздуми Стойка про Євреїв і Хозар — асоціюється з «жидомасонською» змовою володарювати над цілим світом, насаджувати свою релігію (вона ж також християнська) на прадавню й первісну релігію «Оріїв» тощо. Споріднення з «Велесовою книгою» та неоязичництвом доволі прозоре.
Рукопис Войнича, який зберігається в Єйлській бібліотеці рідкісних книг і рукописів ім. Байнеке (Beinecke Rare Books and Manuscript Library) під шифром MS 408, безупинно привертає до себе увагу як фахових дослідників, так і найрізноманітніших аматорів. Вілфред М. Войнич, знаний збирач рідкісних книг, придбав його в 1912 році від єзуїтського колегіуму у Фраскаті, біля Римa. На початку 1960-х його купив від маєтку Войнича нью-йоркський збирач книжок Ганс П. Краус. 1969 року він подарував його Єйлській бібліотеці. Рукопис складається з 234 пронумерованих пергаментних сторінок середнього формату (225і160 мм). Писано його невідомою мовою, шифром, базованим на латинці й дещо схожим на «дзеркальне письмо» Леонардо да Вінчі. Особливою його принадою — про що можу говорити з власного досвіду — є багаті, вкрай чарівні й загадкові ілюстрації, які в основному поділяються на ботанічні, астрономічні або астрологічні і, найзагадковіші, так би мовити «біологічні», які здебільшого зображують оголених жінок у різних дивовижних і взаємосполучених чи то ваннах, чи то трубах; деякі дослідники вбачали тут символічне ядро рукопису, тобто алегорію людської репродукції та поєднання душі й тіла. Саме через ілюстративну тематику багато дослідників так чи інакше пов’язували рукопис із відомим середньовічним філософом, астрологом і реформатором науки Роджером Беконом (бл. 1214–1294)11.
Втім, усталеної думки про датування рукопису немає. На підставі того, що деякі рослини на ілюстраціях походять із Нового світу, зроблено припущення, що він писаний наприкінці XV або в XVI столітті, після Колумбового плавання (пор. довідку «MS 408, Cipher Manuscript» на веб-сайті Єйлського університету і бібліотеки Байнеке), але авторство Роджера Бекона така гіпотеза заперечує. Зате достеменно відомо, що він належав англійському астрологові Джону Ді (1527–1608), власнику різних Беконових рукописів: нумерацію зроблено його рукою. Відомо також, що Ді продав рукопис німецькому цісареві Рудольфові ІІ (цісар Священної Римської Імперії в 1576–1612), який тоді резидував у Празі. 1666 року твір опинився в руках єзуїта Афанасія Кірхера й відтак у колегії у Фраскаті (див. MS 408, Cipher Manuscript; http://inky.library.yale.edu/voy/).
Про рукопис Войнича можна писати багато, та це вже й роблено: вибрана (!) бібліографія праць про нього, яку підготувала бібліотека Байнеке і яку удоступнює кваліфікованим дослідникам, займає три густо надруковані сторінки. Але тут варто підсумувати його історію найновішими припущеннями фахівців. Брюс Фельман у короткій анотації в минулорічному «Yale Alumni Magazine» (2000, April 11, p.13) наголошує на «синдромі Войнича» — потребі так чи інакше розгадати таємницю, яка полонила стільки дослідників. Проте серед фахових версій щодо об’єкта цього синдрому існує й висновок єйлського професора інженерії та прикладних наук Вільяма Бенета-молодшого, який у 1970-х роках викладав курс про криптографію і в рамках цього зосередив увагу на загадковій книзі, застосувавши до неї засоби комп’ютерного аналізу: рукопис Войнича не є текстом, писаним будь-якою знаною мовою — «хіба що мовою ошуканства».
Така думка (її поділяють і інші експерти) підтверджується відомим фактом, що Джон Ді швидко покинув Прагу з понад 600 золотими дукатами — сумою, заплаченою йому за рукопис, який нібито мав містити формулу вічного життя. Як припускає Бенет, «Ді створив шифр, який дав йому час виїхати з Чехії, заки Рудольф докумекався, що його ошукано». Отож нас не повинно дивувати, що тепер на додачу до тієї магічної формули в рукописі Войнича опинилися Хозари, Орії та дві Кози, Маня та Ліла, на яких немає й натяку в його численних ілюстраціях: парафія «праісторії України» здебільшого не межує ані з фактами, ані з історією, і в неї, як у ту Росію, можна тільки вірити.
А що ж з самими «Листами до Божого ока»? Процес перетравлювання новонабутого скарбу йшов повільно, і перше повідомлення про книжку Стойка — стаття Лева Яцкевича «Сенсаційний рукопис з праісторії України» (коли прислухатися, чутно відгомін із «Жар-птиці») з’явилася в українській емігрантській газеті «Свобода» («СвободА», кажуть її читачі) тільки через кілька років після публікації — в жовтні 1982 року. Автор признається, що фахової рецензії не може дати, але «хотів з журналістичного обов’язку звернути увагу українських читачів на появу цієї небуденної книжки, з уваги на її пов’язаність з праісторією України». І от уже через десять днів, у тій же «Свободі» й під тим самим заголовком, про Стойка захоплено пише Володимир Рен Бойкович: «Він небуденний знавець мов — не учений, але феномен природи, розум якого, прекрасний, природний компютор [sic], допомагає йому розв’язувати найскладніші мовні проблеми. Не дивно, отже, що найкращі лінгвісти світу не можуть дорівнювати йому».
Рецензент детально інформує читачів про Стойкове видатне відкриття: «В одному і другому випадку він відтворив старинну нашу азбуку на модерну, й показалося, що обі мови, то є мова манускрипту "Войнича" й напису на бразилійському камені, нам без перекладу зрозуміла» — і вводить його в «науковий обіг»: «Копію оригіналу, написану фінікійською мовою приблизно 2 тисячі років тому, дозволив мені Стойко опублікувати в моїй праці: "Українська земля — Колиска культури людства"». Свій до свого по своє.
Рік пізніше, в серпні 1983-го, на книжку Стойка в статті під заголовком «Сторінки праісторії українського народу — відкрито» відгукується др. Святослав Шумський (ще трохи згодом він писатиме до «Свободи» статті про те, що «наш священний город Київ — найстарший город народів Европи»). Ці сторінки він починає гортати від «Листів до Божого ока» («...повелінням законів Творця правда про наші забуті віки воскресає; і цим разом покласти її в домовину невсилі нікому»), продовжує бразилійським каменем і «Велесовою книгою» — «А що ж коли зупинитись на табличках палких звернень і закликів до народу "Влес книги"? Скільки в них дорогоцінного історично-досліднього матеріалу, який резервуар скарбів нашої праісторії»; констатує із сумом, що
Всі ці надзвичайно вартісні знахідки ми переважно зустріли зі скептичною усмішкою, як щось фантастичне і підозріле, а дехто з нас навіть назвав їх «фальшивками», несвідомо повторивши слова осуду совєтських «експертів». І знову ж повторено такий же осуд, який довгі роки було кинено на «Слово о полку Ігореві» аж до його повної «реабілітації»,
— і запитує в піднесеному тоні:
Чи наше національне сумління або звичайна проста логіка дозволяє нам заперечувати правдивість манускриптів нашої праісторії, належно їх перед тим не перевіривши? Байдуже ставлення до таких дорогоцінних та довгоочікуваних історичних знахідок є неповажним і неоправданим.
Небайдужого ставлення довго виглядати не довелося. Як черговий фенікс, Стойкова книжка возродилася в незалежній Україні — тепер як «Послання Оріян Хозарам». Видав «пам’ятку древньої української мови і публіцистики» засновник і головний редактор «ІндоЄвропи» Віталій Довгич. У своєму «передньому слові до громади» він запевняє (чи пак погрожує), що робота над тим, щоби «ввести "Рукопис Войнича" до європейського наукового обігу», триває. А у фінальній коді запитує і стверджує:
Страшенно цікаво: що ж тепер скаже офіційна наука — про сам текст? Кого ганитиме? «ІндоЄвропу», як це чиниться вже протягом п’яти років? Американських архівістів? Видавців із Нью-Йорка? Джона Стойка, котрого й не спростуєш без знання мов, і в українському націоналізмі не звинуватиш? Чи всю західну науку, яка нівелює дисертації «провідних» учених? Надто з Москви, де бібліографи, не знаходячи згадок про книгу Стойка, відповідали мені в своєму дусі: мовляв її немає, не було й бути не може...
Була!
Єсть!
І буде!
Як буде й «ІндоЄвропа».
На черзі — нові мітологічні, історіософські, етноосферні книжки з доби справді Древньої України.
Перспективи таки грандіозні, але чи варто так хвилюватись? Адже вже маємо і РУНВіру, й «Велесову книгу», й «Шлях Аріїв». Маємо те, що маємо. І вимахування кулаками й викручування дулі перед москалями також маємо. І маємо «Словник давньоукраїнської міфології» Сергія Плачинди (Київ, 1993, видавництво «Український письменник») де, наприклад, автор твердить, нібито цілковито серйозно:
Українська міфологія — найстародавніша в світі. Вона стала основою для всіх індоєвропейських міфологій точнісінько так, як стародавня українська мова — санскрит — стала праматір’ю всіх індоєвропейських мов;
Амазонки (Козачі, Косачки) — войовнича община давньо-українського жіноцтва ІІІ–І тисячоліття до н.е.;
Венеди (Венди, Венети, Енети, Водяники) — одне з найстародавніших і наймогутніших давньоукраїнських племен, що заселяло територію сучасного Поділля (за Геродотом) і частина якого в XIV–XIII до н.е. переселилася в район Північної Італії (Іллірія), де й заснувала Венедську державу;
Етруски (Русини, Руси, «З Русинів») — давньоукраїнське плем’я, що переселилося з Прикарпаття та Галичини до Північної Італії й утворило державу Етрурію за 1300 років до н.е.
Чи треба ще?
Я нещодавно з"явився на вашому цікавому й дуже пізнавальному форумі. Він так захопив мене, що я витратив багато цасу та сил, пишучі доволі великі пости. І от тепер я трішки втомився, а сказати хочеться багато чого. Тому я вирішив передохнути та разпочати цікаву серію статей, які не належать мені, але якими я вповні задоволений. Серію я назвав фальшива духовність, хоча робоча її назва була "Як патріотизм перемагає розум." Отож будемо рахувати що є тут подвійна назва. Переконаний що багато хто посміхнеться читаючи ці рядки. А хтось може почне шукати розкидані по голові залишки мозоку
. Ще сподіваюсь, що форум читають значно більше людей ніж на ньому пишуть, й що вони прочитавши мою серію, краще будуть розуміти, що лежить в основі сучасного комедійного праукраїнства. А сонова ця без перебільшення часто клінічна. Все замовкаю, сьогодні надаємо слово пану :Григорію Грабовичу.
Від Праги через Єйл і «Свободу»
до "ІндоЄвропи" .
1978 року український інженер і аматор-мовознавець із Нью-Йорка Іван (Джон) Стойко видав малу книжечку «Листи до Божого ока. Рукопис Войнича, вперше розшифрований і перекладений англійською мовою» («Letters to God’s Eye» з підзаголовком «The Voynich Мanuscript for the First Time Deciphered and Translated Into English»).
Вона вийшла у Нью-Йорку у Vantage Press, одному з так званих Vanity-видавництв, які за гроші надрукують будь-що (аби не протизаконне) й навіть трохи поредагують; тут англійська мова таки трохи відредагована... а трохи й ні.
У вступі Стойко пише про свої лінгвістичні теорії, про пошук дохристиянського слов’янського письма та про те, як 1973 року натрапив у журналі «Science Digest» на вістку про знайдений у Бразилії в 1872 році камінь, нібито пописаний фінікійським письмом з-перед двох тисяч років. Маючи хобі — декодування — та, видно, ту перевагу, що наперед знав, якою мовою зроблено напис (читач уже також здогадався?), після кількатижневої праці Стойко зумів розшифрувати письмо. Але вісім рядків напису на «Бразилійському камені» — надто короткий текст, щоб робити історичні висновки.
І тут дружина показує йому газету «National Enquirer». Ця газета друкувала тоді безліч цікавих статей: «Крокодил з’їв хлопчика», чи, може, «Хлопчик з’їв крокодила», а ще «Кеннеді живий і переховується на дачі Фіделя Кастро» тощо; тепер вона здебільшого пише про любовні ексцеси поп-зірок. Але того разу стаття називалася «Загадкова книжка, яку ніхто не може прочитати». Так Іван Стойко довідався про «рукопис Войнича», який зберігається у Єйлському університеті. Стойко береться до праці й незабаром розшифровує і його. Мова рукопису — та сама, що й напису на камені: звісно, українська. Це не повинно нас дивувати, бо водночас Іван Стойко розшифровував також етруські написи, й вони теж виявилися українськими. (1985 року одну таку працю мені люб’язно надіслав Богдан Бойчук, знаючи, що я таке збираю.)
Плодом праці над розшифруванням деяких сторінок рукопису Войнича, включно з описом самої праці, екскурсом про Хазарів, Євреїв, давніх Українців і про деякі філологічні питання й була невеличка (всього 90 сторінок) книжка «Листи до Божого ока». Заголовок, як каже автор, узято з рукопису.
А зміст? Зміст — це буцімто листи «Ора» (володаря «партії» «Орян») до лідерів Хозарів, якими є Панна Маня Коза (Miss Mania Koza) і її син Суст (що, каже автор, «також можна прочитати як Саша, Сус або Ісус»). А взагалі, краще процитувати, щоб не спотворити сенс:
У степах Русі (тепер Україна) десь у дохристиянський період, Ліла Коза, мати Панни Мані, втратила нагоду відновити релігію Ока на Русі. Очевидно, вона покинула Русь після боротьби (fight), яку програла. Але програла не лише релігійну боротьбу, але шанс бути володарем Русі. Згідно з даними, що Ор цитує з листів Панни Мані, релігія Ока давно тому була створена (conceived) в степах чоловіком, який називався «Око». На ст. 58R Ліла Коза твердить, що релігію Ока видумано 3606 років раніше...
Не важить, коли засновано релігію, але факт, що Око проголошує себе Божим, і тим самим володарем цілого світу. Все було Боже, отже, його. За це він дістав назву Око Бога. Але, формуючи свою релігію, він змістив іншу, яка, згідно з Ором, була вищою. Це була оріянська релігія. Але з часом релігія Ока програла і народ Русі знову повернувся до старої (с.27–28).
Усе це нібито базується на розшифрованих текстах. Ось приклад з першої розшифрованої сторінки (16L):
1. Що міра міру? Міраж однаж і по можій кості побє. Моща повір кажу.
2. Де по віру вірував і Орі бажає. Пусте се що Бозі Око боре.
3. Пусту віру Око Боже світу міра. Мета не віра в тобі жиє.
4. Око уважай, помяташ одну волу і святу совіст повікаж.
5. В Степу віра по вірі помера. А Суст по вірі пустоше де?
6. Совіст панусі повє, що се ти бажає? Вги што пужа Ора Бажає?
7. «Новеж пома заре одному». Допиши, де пужа і што міра волода
і т.д. (с.31).
Такого є десь 13 сторінок, потім ще й переклад на англійську. Загальне враження? А яке ж може бути? Маячіння. За бажання можна піддати його фаховій експертизі. Але й без неї не можна не помітити клінічних прикмет дисоціації, відгомонів якихось фрагментованих і дивовижно поплутаних розмов, сварок, називань (Ліла, Маня, пануся, косе око, совість) тощо. Зокрема, цікавою є закономірна тенденція до самооголення шляхом вербальних алюзій, наприклад, словосполучення «Маня Коза» і підтекстове (імпліцитне) «маньяк/психоза» тощо. Доволі часто повторюються в тексті тема голизни і якісь алюзії до дитини («малиш»/«baby»).
А з «ідеологічно-історичного» Стойкового коментаря можна додуматися, що, наприклад, «Око» — це те променисте, над зрізаним вершком піраміди око, якого видно на зворотному боці кожного доларового банкнота. Тобто масонський знак Бога, що, своєю чергою, — як показують кінцеві роздуми Стойка про Євреїв і Хозар — асоціюється з «жидомасонською» змовою володарювати над цілим світом, насаджувати свою релігію (вона ж також християнська) на прадавню й первісну релігію «Оріїв» тощо. Споріднення з «Велесовою книгою» та неоязичництвом доволі прозоре.
Рукопис Войнича, який зберігається в Єйлській бібліотеці рідкісних книг і рукописів ім. Байнеке (Beinecke Rare Books and Manuscript Library) під шифром MS 408, безупинно привертає до себе увагу як фахових дослідників, так і найрізноманітніших аматорів. Вілфред М. Войнич, знаний збирач рідкісних книг, придбав його в 1912 році від єзуїтського колегіуму у Фраскаті, біля Римa. На початку 1960-х його купив від маєтку Войнича нью-йоркський збирач книжок Ганс П. Краус. 1969 року він подарував його Єйлській бібліотеці. Рукопис складається з 234 пронумерованих пергаментних сторінок середнього формату (225і160 мм). Писано його невідомою мовою, шифром, базованим на латинці й дещо схожим на «дзеркальне письмо» Леонардо да Вінчі. Особливою його принадою — про що можу говорити з власного досвіду — є багаті, вкрай чарівні й загадкові ілюстрації, які в основному поділяються на ботанічні, астрономічні або астрологічні і, найзагадковіші, так би мовити «біологічні», які здебільшого зображують оголених жінок у різних дивовижних і взаємосполучених чи то ваннах, чи то трубах; деякі дослідники вбачали тут символічне ядро рукопису, тобто алегорію людської репродукції та поєднання душі й тіла. Саме через ілюстративну тематику багато дослідників так чи інакше пов’язували рукопис із відомим середньовічним філософом, астрологом і реформатором науки Роджером Беконом (бл. 1214–1294)11.
Втім, усталеної думки про датування рукопису немає. На підставі того, що деякі рослини на ілюстраціях походять із Нового світу, зроблено припущення, що він писаний наприкінці XV або в XVI столітті, після Колумбового плавання (пор. довідку «MS 408, Cipher Manuscript» на веб-сайті Єйлського університету і бібліотеки Байнеке), але авторство Роджера Бекона така гіпотеза заперечує. Зате достеменно відомо, що він належав англійському астрологові Джону Ді (1527–1608), власнику різних Беконових рукописів: нумерацію зроблено його рукою. Відомо також, що Ді продав рукопис німецькому цісареві Рудольфові ІІ (цісар Священної Римської Імперії в 1576–1612), який тоді резидував у Празі. 1666 року твір опинився в руках єзуїта Афанасія Кірхера й відтак у колегії у Фраскаті (див. MS 408, Cipher Manuscript; http://inky.library.yale.edu/voy/).
Про рукопис Войнича можна писати багато, та це вже й роблено: вибрана (!) бібліографія праць про нього, яку підготувала бібліотека Байнеке і яку удоступнює кваліфікованим дослідникам, займає три густо надруковані сторінки. Але тут варто підсумувати його історію найновішими припущеннями фахівців. Брюс Фельман у короткій анотації в минулорічному «Yale Alumni Magazine» (2000, April 11, p.13) наголошує на «синдромі Войнича» — потребі так чи інакше розгадати таємницю, яка полонила стільки дослідників. Проте серед фахових версій щодо об’єкта цього синдрому існує й висновок єйлського професора інженерії та прикладних наук Вільяма Бенета-молодшого, який у 1970-х роках викладав курс про криптографію і в рамках цього зосередив увагу на загадковій книзі, застосувавши до неї засоби комп’ютерного аналізу: рукопис Войнича не є текстом, писаним будь-якою знаною мовою — «хіба що мовою ошуканства».
Така думка (її поділяють і інші експерти) підтверджується відомим фактом, що Джон Ді швидко покинув Прагу з понад 600 золотими дукатами — сумою, заплаченою йому за рукопис, який нібито мав містити формулу вічного життя. Як припускає Бенет, «Ді створив шифр, який дав йому час виїхати з Чехії, заки Рудольф докумекався, що його ошукано». Отож нас не повинно дивувати, що тепер на додачу до тієї магічної формули в рукописі Войнича опинилися Хозари, Орії та дві Кози, Маня та Ліла, на яких немає й натяку в його численних ілюстраціях: парафія «праісторії України» здебільшого не межує ані з фактами, ані з історією, і в неї, як у ту Росію, можна тільки вірити.
А що ж з самими «Листами до Божого ока»? Процес перетравлювання новонабутого скарбу йшов повільно, і перше повідомлення про книжку Стойка — стаття Лева Яцкевича «Сенсаційний рукопис з праісторії України» (коли прислухатися, чутно відгомін із «Жар-птиці») з’явилася в українській емігрантській газеті «Свобода» («СвободА», кажуть її читачі) тільки через кілька років після публікації — в жовтні 1982 року. Автор признається, що фахової рецензії не може дати, але «хотів з журналістичного обов’язку звернути увагу українських читачів на появу цієї небуденної книжки, з уваги на її пов’язаність з праісторією України». І от уже через десять днів, у тій же «Свободі» й під тим самим заголовком, про Стойка захоплено пише Володимир Рен Бойкович: «Він небуденний знавець мов — не учений, але феномен природи, розум якого, прекрасний, природний компютор [sic], допомагає йому розв’язувати найскладніші мовні проблеми. Не дивно, отже, що найкращі лінгвісти світу не можуть дорівнювати йому».
Рецензент детально інформує читачів про Стойкове видатне відкриття: «В одному і другому випадку він відтворив старинну нашу азбуку на модерну, й показалося, що обі мови, то є мова манускрипту "Войнича" й напису на бразилійському камені, нам без перекладу зрозуміла» — і вводить його в «науковий обіг»: «Копію оригіналу, написану фінікійською мовою приблизно 2 тисячі років тому, дозволив мені Стойко опублікувати в моїй праці: "Українська земля — Колиска культури людства"». Свій до свого по своє.
Рік пізніше, в серпні 1983-го, на книжку Стойка в статті під заголовком «Сторінки праісторії українського народу — відкрито» відгукується др. Святослав Шумський (ще трохи згодом він писатиме до «Свободи» статті про те, що «наш священний город Київ — найстарший город народів Европи»). Ці сторінки він починає гортати від «Листів до Божого ока» («...повелінням законів Творця правда про наші забуті віки воскресає; і цим разом покласти її в домовину невсилі нікому»), продовжує бразилійським каменем і «Велесовою книгою» — «А що ж коли зупинитись на табличках палких звернень і закликів до народу "Влес книги"? Скільки в них дорогоцінного історично-досліднього матеріалу, який резервуар скарбів нашої праісторії»; констатує із сумом, що
Всі ці надзвичайно вартісні знахідки ми переважно зустріли зі скептичною усмішкою, як щось фантастичне і підозріле, а дехто з нас навіть назвав їх «фальшивками», несвідомо повторивши слова осуду совєтських «експертів». І знову ж повторено такий же осуд, який довгі роки було кинено на «Слово о полку Ігореві» аж до його повної «реабілітації»,
— і запитує в піднесеному тоні:
Чи наше національне сумління або звичайна проста логіка дозволяє нам заперечувати правдивість манускриптів нашої праісторії, належно їх перед тим не перевіривши? Байдуже ставлення до таких дорогоцінних та довгоочікуваних історичних знахідок є неповажним і неоправданим.
Небайдужого ставлення довго виглядати не довелося. Як черговий фенікс, Стойкова книжка возродилася в незалежній Україні — тепер як «Послання Оріян Хозарам». Видав «пам’ятку древньої української мови і публіцистики» засновник і головний редактор «ІндоЄвропи» Віталій Довгич. У своєму «передньому слові до громади» він запевняє (чи пак погрожує), що робота над тим, щоби «ввести "Рукопис Войнича" до європейського наукового обігу», триває. А у фінальній коді запитує і стверджує:
Страшенно цікаво: що ж тепер скаже офіційна наука — про сам текст? Кого ганитиме? «ІндоЄвропу», як це чиниться вже протягом п’яти років? Американських архівістів? Видавців із Нью-Йорка? Джона Стойка, котрого й не спростуєш без знання мов, і в українському націоналізмі не звинуватиш? Чи всю західну науку, яка нівелює дисертації «провідних» учених? Надто з Москви, де бібліографи, не знаходячи згадок про книгу Стойка, відповідали мені в своєму дусі: мовляв її немає, не було й бути не може...
Була!
Єсть!
І буде!
Як буде й «ІндоЄвропа».
На черзі — нові мітологічні, історіософські, етноосферні книжки з доби справді Древньої України.
Перспективи таки грандіозні, але чи варто так хвилюватись? Адже вже маємо і РУНВіру, й «Велесову книгу», й «Шлях Аріїв». Маємо те, що маємо. І вимахування кулаками й викручування дулі перед москалями також маємо. І маємо «Словник давньоукраїнської міфології» Сергія Плачинди (Київ, 1993, видавництво «Український письменник») де, наприклад, автор твердить, нібито цілковито серйозно:
Українська міфологія — найстародавніша в світі. Вона стала основою для всіх індоєвропейських міфологій точнісінько так, як стародавня українська мова — санскрит — стала праматір’ю всіх індоєвропейських мов;
Амазонки (Козачі, Косачки) — войовнича община давньо-українського жіноцтва ІІІ–І тисячоліття до н.е.;
Венеди (Венди, Венети, Енети, Водяники) — одне з найстародавніших і наймогутніших давньоукраїнських племен, що заселяло територію сучасного Поділля (за Геродотом) і частина якого в XIV–XIII до н.е. переселилася в район Північної Італії (Іллірія), де й заснувала Венедську державу;
Етруски (Русини, Руси, «З Русинів») — давньоукраїнське плем’я, що переселилося з Прикарпаття та Галичини до Північної Італії й утворило державу Етрурію за 1300 років до н.е.
Чи треба ще?
Відповіді
2003.06.21 | Шевченко
Re: Без гумору, але спогади про "висококультурність"
Эмский указ 1876 годаПО ОТДЕЛЕНИЮ СОБСТВЕННОЙ ЕГО ИМПЕРАТОРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА КАНЦЕЛЯРИИ.
Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского (автор слов украинского гимна), как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов.
"Государь Император 18/30 мая 1876 года Высочайше повелеть соизволил:
1. Не допускать ввоза в пределы Империи,без особого на то разрешения Главного Управления по делам печати,каких бы то ни было книг и брошюр,издаваемых за границей на украинском языке;
2. Печатание и издание в Империи оригинальных произведений и переводов на украинском языке воспретить,за исключением лишь:
а)исторических документов и памятников
б)произведений изящной словесности,но с тем,чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописание подлинников;в произведениях же изящной словесности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания,и чтобы разрешение на печатание произведений изящной словесности давалось не иначе,как по расмотрнии рукописей в Главном Управлении по делам печати;
3. Воспретить также различные сценические представления и чтения на украинском языке,а равно и печатание на таковом же текста к музыкальным нотам".
Циркуляр министра внутренних дел Валуева от 8 июля 1863 года
Принимая во внимание, с одной стороны, настоящее тревожное положение общества, волнуемого политическими событиями, а с другой - имея в ввиду, что вопрос об обучении грамотности на местных наречиях не получил ещё окончательного разрешения в законодательном порядке, министр внутренних дел признал небходимым, впредь до соглашения с министром народного просвещения, обер-прокурором Святейшего Синода и шефом жандармов относительно печатания книг на малороссийском (украинском) языке, сделать по цензурному ведомству распоряжение, чтобы в печати дозволялись только такие произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; с пропуском же книг на малороссийском (украинском) языке как духовного содержания, так и учебных вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановиться.
О распоряжении этом было подвергаемо Высочайшее Государя Императора воззрение и Его Величеству благоугодно было удостоить оное Монаршего благоволения.
2003.06.21 | Галаган
То Вам сподобалось ? :))))))
Про Маню КозуА про етрусків теж не слабо так ?
Це ж тільки перша серія а про Валуєва давайте в Історію, там розберемось, а тут це оффтопик.
Поважайте форум
З іронією Галаган.
2003.06.21 | Шевченко
Re:Добра порада. Дотримуйтесь, що проповідуєте
Не лізте зі статтями, які є "оф топок". Акція викликає реакцію. А кому це потрібно?2003.06.21 | Шевченко
Re:Добра порада. Дотримуйтесь, що проповідуєте
Сорі. Має бути "оф топік"2003.06.21 | Галаган
пане Шевченко.
Я ніяким чином не ставлюсь з повагою до таких маразмів, які описані в першій частині майбутньої серії. Ми говоримо тут про духовність, так от я й пишу тут про лжедуховність.Я ненавиджу брехню, а в тому, що уся праукраїнська течія включно із рунвірівськими брєднями є брихня, я переконаний на 100 відсотків, якщо в цій статті щось нке правда, то критикуйте. про Валуєва поговоримо в історії. До речі, як пов"язаний валуєв із шизоїдними алюзіями автора "послання Оріїв", він що захвопрів в результаті діяльності Валуєва ? Де Ваша логіка.
До речі українці тут не оригінальні, таке саме є й в чехів, фінів, німців, навіть австралійців, тільки там клінічних ознак менше, за кількістю цих ознак лише росіяне із своєю "Велес книгою" наближаються до наших.
"Розум на вівтар патріотизму !!!" , це не мій лозунг, а Ваш.
Галаган.
2003.06.21 | Шевченко
Re: пане Шевченко.
А що Ви маєте проти патріотизму? Невже краще бути "безбатченком" і таким собі "ні сенде ні тенде" Не заіванюйте мені про вашу духовну приналежність. Все це "чепуха на посном маслє". Ви є росіянин з домішками різних народів. От Ви і шукаєте оправдання чому Ви такі, а не інакші. Оправдуєтесь якоюсь не існуючою "рускою духовністю" Та якщо Ви думаєте, що вам полегшає від того на душі, задовольняйтесь своєю фантазією. До тепер Ви ще нікого не переконали у своєму думанні і думаю, що і не переконаєте. Але Вам так ДУЖЕ цього хочеться. Марна ваша справа. Навіть коли людина має різні домішки крові, вона себе приписує до тої нації до якої лежить її душа. У Вас справа інша.Ви хочете собі створити те чого нема.2003.06.21 | Галаган
Та що Ви кажете
Шевченко пише:
> А що Ви маєте проти патріотизму?
Нічого не маю проти, я ж писав, що я патріот в ідентифікації .
>Невже краще бути "безбатченком" і таким собі "ні сенде ні тенде" Не заіванюйте мені про вашу духовну приналежність. Все це "чепуха на посном маслє".
Якщо чепуха, то спробуйте довести чому. От я доводжу, що праукраїнська духовність чепуха, при чому доволі переконливо. Зробіть теж саме із моєю руськоу духовністю. А казати на постном маслє всякий може, коли не має більше чого казати.
>Ви є росіянин з домішками різних народів.
А Ви мабуть чистий українець ?
>От Ви і шукаєте оправдання чому Ви такі, а не інакші.
Я знаю хто я такий, мені шукати своїх коренів не потрібно в доісторичних часах. На відміну від деяких.
>Оправдуєтесь якоюсь не існуючою "рускою духовністю"
Не існуючою ?
>Та якщо Ви думаєте, що вам полегшає від того на душі, задовольняйтесь своєю фантазією. До тепер Ви ще нікого не переконали у своєму думанні і думаю, що і не переконаєте.
Ну тут Вам знати цього не дано
>Але Вам так ДУЖЕ цього хочеться. Марна ваша справа.
Це Вам так хочеться, але справа як справа, громлю поганів, що ж тут такого марного ? Не зрозумів. От Вам вже й казати так особо не має чого. Тільки мене залишилось запевняти, що справа моя марна. Це успіх
>Навіть коли людина має різні домішки крові, вона себе приписує до тої нації до якої лежить її душа.
Ну так, так, так. Переважна більшість громадян України, наприклад, й чути не хочуть про РУНВІРУ. До речі чистих українців не існує.
>У Вас справа інша.Ви хочете собі створити те чого нема.
Так що мені творити, все за мене вже зробили Врубель, Гоголь, барський, Галик, Іванов, Чайковський, Лисенко, Срезневський, Костомарів та ще й сотні й тисячі інших.
Галаган.
2003.06.21 | Шевченко
Re: Наша праісторія, а де Ваша? Видання Грушевського в перекладі
I. PERIOD PRIOR TO KYIVAN STATE.During Miocene Period in Tertiary Age of Cenozoic Era, some 12
million years ago, most of Ukraine was covered by sea. At the end of
this period the seas receded to approximately present day coasts of
Black, Azov and Caspian seas to form one big sea. The climate was very
hot and humid, lush vegetation covered the ground; there were all kinds
of large animals and birds.
Then, during Pliocene period, some 6 million years ago, the climate
began to cool; many plants and animals disappeared and only those ,who
could adapt to lower temperatures, such as fury mammoths and
rhinoceroses, remained. Later the ground froze up and soon ice sheets
covered most of the northern part of Ukraine; that was Pleistocene
Period in Quaternary Age of Cenozoic Era, about 1 million years ago,
commonly known as Ice Age.
When ice retreated life started to reappear. Traces of human
habitation in Ukraine, dating back at least 30 thousand years, became
evident during geological excavations .
Primitive stone tools, carvings from mammoth tusks, arrow heads
made from flint stone, earthenware, bronze tools and weapons and gold
jewelry found in different layers of earth enabled geologists to
reconstruct way of life of early man.
At first, during Old Stone Age (Paleolithic Age), humans did not
have domestic animals, could not make utensils and relied exclusively on
hunting and fishing. Then, gradually, during Middle Stone Age
(Mesolithic Age) they began to make stone tools and weapons. Later,
during Late Stone Age (Neolithic Age), they began to make utensils from
earth, kept domestic animals for milk and meat, constructed dwellings
and cultivated soil.
During Bronze Age, about 3000 BC, and Iron Age, about 1000 BC,
metal agricultural implements and weapons were in use; crafts and
commerce began to develop.
From 7th century BC Greeks started to colonize the coast of
Black Sea. They traded wine, oil, textiles, silver and gold wares and
utensils with local tribes for grain and hides but they also engaged in
slave trade. They introduced Greek Culture and many tribes adopted
Greek customs and religion. The Greek historian Herodotus documented
information about Ukraine of this period.
There were numerous tribes in Ukraine, some nomadic, some
agricultural; most of the time at war with each other. The oldest known
main inhabitants of Ukraine were Cimmerians. They were replaced in 5th
century BC by Scythians, who ruled till 2nd century BC; they were
then replaced by Sarmatian tribes. Later in 1st century AD the
tribesmen of the dominant horde were called Alanis. These tribes,
mainly of Iranian origin, were conquered in 2nd century AD by German
tribe called Goths from Baltic region.
About 370 AD, the first Asian horde of Huns, on way to western
Europe, defeated and expelled Goths from Ukraine. They were followed in
5th-6th centuries by the Bulgars and Avars.
The exact origin of Slav people is unknown, but it can be assumed
that they existed for a long time before they were mentioned in
historical records by Romans in 1st century AD A very strong Slav
tribe called Wends developed in 4th century; their settlements extended
from central Ukraine up to Baltic Sea. When in the 6th century they
moved to Southwest Germany, Antes became the dominant tribe in Ukraine.
At different times they were fighting with and against Goths, Huns,
Avars, Greeks and Slovyans. Although ruled by princes, they also had
people's councils and tribal elders.
According to legends, Kyiv was founded in the 5th century by three
brothers Kiy, Shchek and Khoriv and their sister Lebid; later Kyiv was
reigned by princes (or chieftains) Askold and Dyr.
At end of 7th century AD, Khazars established themselves on
Caspian steppes, which somewhat shielded Ukraine from other Asian
hordes. Also in the 7th century Greeks left Black Sea shores, thus
causing considerable gap in documented history of Ukraine.
Khazar control of the steppe was breached in the late 9th century
by the Magyars, who later were replaced by Pechenegs and then by
Polovetsians as dominant tribes.
2003.06.21 | Шевченко
Re: Хочете продовження? Це все є "оф топік"
Зараз пан Георгій зверне увагу і буде прав.2003.06.21 | Галаган
Я ж сказав в Історію.
Тримайте себе в руках. Нащо ця істерика.Ви краще спростуйте написане у статті, а то виглядає так, що Ви згодні з цим.
А грушевський є й українською. До речі, він багато такого писав, що Вам би зовсім не сподобалось.
Ви історію України - Русі всю прочитали ?
Ще хочу звернути уваги на те, що Грушевський не археолог, та й в ті часи археологія робила перші кроки. Так що про археологію в історію, та давайте конкретні питання. А так кидаєте що попало. В історію друже.
Грушевський не єдиний автор.
Галаган.
2003.06.21 | Шевченко
Re: Я ж сказав в Історію. А Ви будете читати?
Знаю, що писав Грушевський. Маю його повне видання. Але якраз знайшов в англійській, тому й подав. Так, деякі речі у нього подані по іншому ніж в інших істориків. На те вони і історики. Ані я ,ані Ви ними не є. То ж дискусія зайва. Як хочете, перейдемо в "нашу історію". Так ви ж вже вели дискусію з Рибалкою і він Вас "запхнув за пояс". То пощо воно кому?2003.06.21 | Галаган
Re: Я ж сказав в Історію. А Ви будете читати?
Шевченко пише:> Знаю, що писав Грушевський. Маю його повне видання.
Ви усе прочитали ?
Але якраз знайшов в англійській, тому й подав. Так, деякі речі у нього подані по іншому ніж в інших істориків. На те вони і історики.
На що на те, щоб по різному описувати одні й ті самі події ?
Ані я ,ані Ви ними не є. То ж дискусія зайва.
Я наприклад історик, просто непрофесійний. Ви ні.
Як хочете, перейдемо в "нашу історію".
Я Вам про це двадцять раз вже сказав.
Так ви ж вже вели дискусію з Рибалкою і він Вас "запхнув за пояс".
Рибалка засунув ?
То пощо воно кому?
Нас читають різні люди, нехай бачать ваші потуги.
Так Ви згодні з написаним в статті ? Нас читають люди я власне для них це й писав. Значить Вас усе влаштовує?
Якщо знов не відповісте на пряме питання, будемо вважати, що так. Добре ?
Галаган.
2003.06.21 | Шевченко
Re: А чи Ви зауважили, що з Вами ніхто не хоче дискутувати?
Ви кажете-"-Нас читають люди я власне для них це й писав"-
А як Ви знаєте, що читають? Щось не чути від них. А з Вас такий історик ,як і з мене. Що прочитав те і сказав. Ви що, робили досліди?
Я хоч не претендую на всезнайка, так як робите Ви. Читаю все , а тоді роблю свої висновки.
Ну годі! Це не є форум для історії, а тим більше на суперечки. Скажіть щось цікаве там, то й відповім там же.
2003.06.21 | Галаган
Бо не має чого сказати.
Так добре, одже стаття Вам дуже сподобалась. Приємно.Стосовно чи читають чи ні, уж Ви повірте, я це точно знаю. Бо я спілкуюсь із різними людьми, які присутні на майдані, але не залишають тут дописів. Для них й пишу.
Стосовно Історії, я там вже виклав декілька тем. Вони Вам не цікаві, до речі цікавіть й пропадає тодфі, коли розумієш, що мало чого розумієш в написаному.
Стосовно дослідів, то це не єдиний критерій для звання історика.
Досліди я проводжу постійно, чи Ви думаєте я просто так тут із Вами базікаю. Я ж казав вже, що не проти написати о праукрамаразмах статейку, другу. От і досліджую. А Ви думали як ?
Посміхніться : http://ideya.uazone.net/
Галаган
2003.06.22 | Гура
Не знаю, як з українською, а от з сербською санскрит
має багато схожого:http://ideya.uazone.net/
2003.06.22 | Галаган
Re: Не знаю, як з українською, а от з сербською санскрит
Гура пише:> має багато схожого:
>
> http://ideya.uazone.net/
Цей сайт мені знайомий, де саме мені там шукати, бо він із-за незграбності своїх творців, не виводить точну ссилку.
Хоча чесно кажучі, це не дивно, в нас індоєвропейська мовна родина.
Тільки "патрійоти" от своєю брехнею, захотіли втиснути свій п"ятак попереду усіх. Що й є смішним.
А сайт цей поганенький. Просто спливає брехнями та алюзіями.
З повагою до Вашого почуття гумору Галаган.
2003.06.22 | Гура
пардон-с
http://ideya.uazone.net/ukr-san.html2003.06.22 | Галаган
Гура, ну Ви й жартівник :))))
Щось я не зрозумів до чого тут сербська ?Ця таблиця доволі смішна, воно побудована напростих збігах, до того ж, не надається справжнє санскритське значення слова. Спеціально для тих, хто любить свої вуха під лапшу підставляти. Хочете прикол ?
yuvam no yesu varuna
ksatram brhac ca bibhrthah
uru no vajasataje krtam raye svastaye
Давайте запитаємо в наших поганів, як це перекласти
Скажу по секрету, мені переклад відомий. Це ж українська, так нехай нам москалям пояснять.
А там побачимо. Перуна в дії.
Галаган.
2003.06.22 | Галаган
Навіть ті збіги що й типа є, доволі незрозумілі. (-)
2003.06.22 | Гура
Re: Гура, ну Ви й жартівник :))))
Галаган пише:> Щось я не зрозумів до чого тут сербська ?
>
Відіта, двадаса і деякі інші дуже схожі на сербські.
2003.06.22 | Галаган
Нажаль я не знаю сербської :( (-)
2003.06.22 | Гура
І пана Шевченко понесло...
>Ви є росіянин з домішками різних народів. От Ви і шукаєте оправдання чому Ви такі, а не інакші.А Ви, мабудь, чистокровний?
Може ще й породистий?
>Навіть коли людина має різні домішки крові, вона себе приписує до тої нації до якої лежить її душа.
А куди приписує? В паспорт?
Он пан Президент України 2 рази міняв національність, бідний!
Може у нього немає душі?
А коли нація ЩЕ ФОРМУЄТЬСЯ? Тобто, вона НЕ Є ОДНОРОДНОЮ.
Ви ж не будете казати, що в Україні ВЖЕ є сформована нація?
Так що, пане Чистокровний, не розписуйтесь за весь народ...
2003.06.22 | Галаган
Та що Ви Гура.
Коли людина ЛЮБИТЬ УКРАЇНУ, коли він ЗНАЄ її ПРАВДИВУ історію, коли він ДУХОВНО поєднаний з ОРІЯМИ - ПРАУКРАЇНЦЯМИ, він може казати від імені усіх українців, які взагалі коли небудь існували. І ніколи не помилиться.Так от Вам дуля :-
2003.06.22 | Гура
Та Ви що,перехрестіться! Аз Єстьм Істиний Орієць! Хайль! :-) (-)
2003.06.22 | Шевченко
Re: І пана Шевченко понесло...
Чого ж нападати? Мне нікуди не понесло, бо я нічого "вітряного" не сказав.мої слова -Ви є росіянин з домішками різних народів. От Ви і шукаєте оправдання чому Ви такі, а не інакші. -
Що ж тут такого поганого? Галаган сам сказав що він "росіянин, українець, єврей" А він сбе визнає росіянином з рускою горною культурою та засуджує українських "селянських простяків" і каже "слава богу що я не українець".
Ваші слова-А Ви, мабудь, чистокровний?
Може ще й породистий? -
Не в чистокровності справа. Читайте далі-
мої слова >Навіть коли людина має різні домішки крові, вона себе приписує до тої нації до якої лежить її душа.-
Що в цьому поганого? Може слово "приписує" не цілком вдале. Можна краще сказати "зараховує". Тобто все залежить від його виховання і впливу родини.
Ви сказали-А куди приписує? В паспорт?
Он пан Президент України 2 рази міняв національність, бідний!
Може у нього немає душі? -
Багато таких в сьогоднішній Україні. Насильне переселення українців з їхніх рідних сторін спричинилося до занепаду української свідомодти.
Я не говорю про президента. Це інша тема.
Ви сказали-А коли нація ЩЕ ФОРМУЄТЬСЯ? Тобто, вона НЕ Є ОДНОРОДНОЮ.
Ви ж не будете казати, що в Україні ВЖЕ є сформована нація?-
Так нація сформована вже давно. На жаль її роками нищили "наші воріженьки" і тепер треба її ОЗДОРОВИТИ. Тобто щоб людина знала хто вона є.
-Так що, пане Чистокровний, не розписуйтесь за весь народ...-
Ну ця "ремарка" тут не потрібна. Але як Вам від того легше то хай буде!
За народ я не розписуюсь але уболіваю.
2003.06.22 | Гура
Ви просто не розумієте, що таке нація
Шевченко пише:> Чого ж нападати? Мне нікуди не понесло, бо я нічого "вітряного" не сказав.
>
> мої слова -Ви є росіянин з домішками різних народів. От Ви і шукаєте оправдання чому Ви такі, а не інакші. -
>
> Що ж тут такого поганого? Галаган сам сказав що він "росіянин, українець, єврей" А він сбе визнає росіянином з рускою горною культурою та засуджує українських "селянських простяків" і каже "слава богу що я не українець".
>
>
А чому засуджує? Може тому, що вони не тягнуться до знань?
Подобається йому бути "неукраїнцем" - його справа.
> Ваші слова-А Ви, мабудь, чистокровний?
> Може ще й породистий? -
>
> Не в чистокровності справа. Читайте далі-
>
Пока повірю.
> мої слова >Навіть коли людина має різні домішки крові, вона себе приписує до тої нації до якої лежить її душа.-
>
> Що в цьому поганого? Може слово "приписує" не цілком вдале. Можна краще сказати "зараховує". Тобто все залежить від його виховання і впливу родини.
>
Просто цю національну ідентифікацію багато українців-громадян не може зробити. Ви не знали про це?
>
> Ви сказали-А куди приписує? В паспорт?
> Он пан Президент України 2 рази міняв національність, бідний!
> Може у нього немає душі? -
>
> Багато таких в сьогоднішній Україні. Насильне переселення українців з їхніх рідних сторін спричинилося до занепаду української свідомодти.
> Я не говорю про президента. Це інша тема.
>
О, знаєте. А навіщо ж казали, що люди приписують себе кудись...
> Ви сказали-А коли нація ЩЕ ФОРМУЄТЬСЯ? Тобто, вона НЕ Є ОДНОРОДНОЮ.
> Ви ж не будете казати, що в Україні ВЖЕ є сформована нація?-
>
> Так нація сформована вже давно. На жаль її роками нищили "наші воріженьки" і тепер треба її ОЗДОРОВИТИ. Тобто щоб людина знала хто вона є.
>
Тут Ви помиляєтесь. Для формування нації потрібен час. Багато ДЕСЯТКІВ поколінь народ повинен жити в одній державі. У нас був такий час? НІ. Ми - потомки КОГО ЗАВГОДНО. Я знаю себе тільки до 7-го коліна: 11/16 - "українці"; 1/4 - "руські"(Курска обл); 1/16 - "греки".
Всі назви національностей - УМОВНІ - запитайте генетиків.
Доречі, нещодавно генетики "подарували" англосаксам "неприємний сюрприз". Вони дослідили, що англосакси не е корінни мешканці Англії
2003.06.22 | Георгій
Англосакси - зайди
Вони прийшли з Німеччини і того, що зараз Данія (півострів Ютландія)...Значно більш "корінне" населення Британії - шотланці, серед яких славетні українські козаки Максим Кривоніс і Андрій Кістка-Гордієнко (він же лорд Ешблісс), і чудовий російський поет Михаїл Юрійович Лєрмонтов ("Люблю Россию я, но странною любовью...")
2003.06.22 | Галаган
Re: І пана Шевченко понесло...
Шевченко пише:> Чого ж нападати? Мне нікуди не понесло, бо я нічого "вітряного" не сказав.
>
Тілький звичний для "патрійота" пустий пафос.
> мої слова -Ви є росіянин з домішками різних народів. От Ви і шукаєте оправдання чому Ви такі, а не інакші. -
>
> Що ж тут такого поганого? Галаган сам сказав що він "росіянин, українець, єврей"
Про Вас напевне теж саме можна сказати, в Україні серед слов"ян може йти мова тільки про культурну таполітичну ідентифікацію, навіть в Галичині.
А він сбе визнає росіянином з рускою горною
культурою
Не росіянином, а руським, розрізняти потрібно
та засуджує українських "селянських простяків" і каже "слава богу що я не українець".
Я казав це в значінні того, що я радий, що не належу до українців у розумінні Анатолія. Стосовно сельських простаків, то я дійсно засуджую їх надмірну ідеалізацію, з культурою шароварного пошибу, Україні ніколи не створити навіть щось подібне до руської культури, над якою українці працювали разом із росіянами. Якщо вже хочете створювати своє, так не замикайтесь на селі, село не здатно задовільнити усіх запросів людини з високим рівнем освіти та духовного розвитку. Як не крути.
>
>> Що в цьому поганого? Може слово "приписує" не цілком вдале. Можна краще сказати "зараховує". Тобто все залежить від його виховання і впливу родини.
Ну і що поганого в тому, що я приписую себе до руської культурної нпції ?
>
>
> Багато таких в сьогоднішній Україні. Насильне переселення українців з їхніх рідних сторін спричинилося до занепаду української свідомодти.
А ті, хто ніколи не був українцем, але робить великий внесок в розвиток України сучасної, вони теж не свідомі ? Наприклад, чесному росіянину ? Я не кажу про себе.
>> Так нація сформована вже давно.
Нічого подібного, не має в Уукраїні такої нації, для якої усе українське є рідним, мілліони так не думають. Чи Україна для українців ? Якщо так, до бути вам битими. Уж повірте. Цього мені не хочеться, кажу чесно, тому й намагаюсь дискредитувати усі брехні, щоб їм розвитку не було. Вони роблять розкол.Ви читали колись Липинського ?
На жаль її роками нищили "наші воріженьки" і тепер треба її ОЗДОРОВИТИ. Тобто щоб людина знала хто вона є.
Невже Ви думаєте, що Ви із забитою пафосними зойками головою, можете комусь розповісти, хто він є ? Ви що за дурнів усіх тримаєте ? Вам що з неба правда звалилася. Правда є у кожного, своя. Нападайте, будьте агресором, а там подивимось чия візьме. Якщо нав"язуючи свою правду, Ви себе агресором не визнаєте, тоді Ви брехло. Я у відношенні до Вас агресор, й я цього не скриваю. Тому що думаю, що Ваша правда, суперечить моїй. А хто з нас правий ? Думаю не Ви, бо в Вас вибору не має, Ви черпаєте з однієї криниці, я ж маю вибір. Особливо стосується це історії. Це Ви бачили на примірі Рибалки, я наперед знав ті джерела, що він мені наведе. Бо я там теж, колись був, де Ви знаходитесь. Але я надаю перевагу правді та холодному розуму, перед пафосом, та красивою неправдою.
>
>> За народ я не розписуюсь але уболіваю.
Не за весь народ України, тільки за тих, хто визнає вашу ідеологію, ігші ж з цього народу виключаються, як зрадники. Все це було вже в світовій історії тисячі разів. Українці ,нажаль, тут не оригінальні. Дається в знаки обмеженість поглядів.
З повагою Галаган.
2003.06.21 | Гура
Дякую за цікаву інформацію.
А санскрит що, ніяк не пов"язан з українською мовою?2003.06.21 | Галаган
Приблизно так само, як Ви з африканськими неграми. ;) (-)
2003.06.22 | Гура
А може я "український мулат", звідки Ви знаєте? ;-) (-)
2003.06.22 | Галаган
Казав з розрахунку, що Ви білий Ви думаю зрозуміли мене ;) (-)
2003.06.22 | Гура
Так, я білий. І пухнастий :-) (-)
2003.06.22 | Вільнодум
А ОЧІ, які у Вас очі, гурачка ? :)))) (--)
2003.06.21 | Георгій
Що я про це думаю
Пане Галагане, я маю подвійне почуття про це. Так само як і Ви, я не люблю брехні і шарлатанства, а вправи п. Стойка в мовознавстві і вправи п. Плачинди в стародавній історії дійсно дуже відгонять саме шарлатанством. Але я не розумію, нащо Ви це пишете - чи Ви думаєте цим захистити Вашу тезу про існування "руської нації" і "руської духовності"? Тоді я не з Вами... Я думаю, що українці і росіяни дійсно мають спільне коріння, але українська нація відокремилася від російської вже дуже давно. Цей процес почався ще в середньовіччя (пан Рибалка, на мій погляд, навів достатньо серйозні аргументи), і остаточно завершився десь на рубежі 18-19 сторіч, в добу Гребінки, Котляревського, Квітки-Основ'яненка. Тому вважати себе СЬОГОДНІ, через 200 років після них, "руським," на мій погляд, дивно. Давно вже цих руських нема...Щодо специфічно "руського" характеру духовності тих, кого Ви берете у Ваші ілюстрації, я теж маю сумніви. Чайковський, на мою думку, був як митець абсолютно космополітичним. Я б сказав, що за будовою характеру він був, мабуть, італійцем.
2003.06.21 | Галаган
Мені цікаві Ваши думки.
Георгій пише:> Пане Галагане, я маю подвійне почуття про це. Так само як і Ви, я не люблю брехні і шарлатанства, а вправи п. Стойка в мовознавстві і вправи п. Плачинди в стародавній історії дійсно дуже відгонять саме шарлатанством.
Але я не розумію, нащо Ви це пишете - чи Ви думаєте цим захистити Вашу тезу про існування "руської нації" і "руської духовності"? Тоді я не з Вами...
Та ні, цю тезу мені не має потреби захищати таким чином, не мій стиль, захищати свої думки запереченням думок інших. Я надаю перевагу аргументації.
Це не споба захиститись, це атака на інших, атака на брехню. До того ж, я хочу здерти з цих шарлотанів, навіть малейший ореол загадковості. Щоб не було ніяких, "а може"! Нехай захищаються ті, хто в це вірить, якщо захиститись не можуть, значить на цьому форумі вони програли. Це ж тільки перша серія, будуть й інші. Погани влаштували мені травлю, тепер я їм її влаштую. Давно вже хотілось, а заодно може й сам з цього питання статтю напишу.
Я думаю, що українці і росіяни дійсно мають спільне коріння, але українська нація відокремилася від російської вже дуже давно.
Я ніколи не казав про ідентичність росіян та українців, Ви мене мабуть привратно зрозуміли, а це значить що я не достатньо чітко формулюю думки. Вибачте.
Цей процес почався ще в середньовіччя (пан Рибалка, на мій погляд, навів достатньо серйозні аргументи), і остаточно завершився десь на рубежі 18-19 сторіч, в добу Гребінки, Котляревського, Квітки-Основ'яненка.
Згоден, тут не має із чим сперечатись мені.
Тому вважати себе СЬОГОДНІ, через 200 років після них, "руським," на мій погляд, дивно. Давно вже цих руських нема...
Я не казав про етнічну націю руських, я кажу тільки про культурну спільноту, яка об"єднує два етноси, російський та український. Кожен має свої особливості, та обмдва має загальну культуру, яка й є руською. Найвищий рівень руської духовності, це руська Православна Церква. Я не маю на увазі сучасну церкву, я говорю про неї не уточннюючи якийсь конкретний період. Якщо Ви знайомі із сучасним канонічним православієм, Ви зрозумієте. Стаття про киян у Москві, каже про те ж саме. У той час, та різниця, яка з"явилась в наслідок загарбання поляками та літовцями південно- руських земель, згладилась, при цьому на користь Малої Росії. Про часи Петра, я ще напишу. Тут.
>
> Щодо специфічно "руського" характеру духовності тих, кого Ви берете у Ваші ілюстрації, я теж маю сумніви. Чайковський, на мою думку, був як митець абсолютно космополітичним. Я б сказав, що за будовою характеру він був, мабуть, італійцем.
За характером він може бути ким завгодно, якщо Ви чули його духовну музику, Ви мене зрозумієте. Як можна уточнити культурну приналежність оперни "Князь Ігор" ? На яку я до речі мав щастя вже в котрий раз сходити в минулу середу.
пане Георгій, я не маю нічого антиукраїнського. Це наклеп з боку тих, хто або робить поспішні судження, або сам не проти продукувати ті брехні, про які я озиваюсь негативно.
Я не збираюсь покласти своє сумління та інтелект, на алтар побудови "нееньки", я не хочу жити в країні, яка побудована на обмані та зраді сумлінню. Й я прикладу усі зусилля, щоб цього не трапилось.
Час розсудитиь хто прав.
Ми матимемо із Вами чудову нагоду, порозмовляти про це при зустрічі, дякую за коментар.
З повагою Іпатій Галаган.
2003.06.22 | Гура
Re: Що я про це думаю
Георгій пише:> Пане Галагане, я маю подвійне почуття про це. Так само як і Ви, я не люблю брехні і шарлатанства, а вправи п. Стойка в мовознавстві і вправи п. Плачинди в стародавній історії дійсно дуже відгонять саме шарлатанством. Але я не розумію, нащо Ви це пишете - чи Ви думаєте цим захистити Вашу тезу про існування "руської нації" і "руської духовності"? Тоді я не з Вами... Я думаю, що українці і росіяни дійсно мають спільне коріння, але українська нація відокремилася від російської вже дуже давно. Цей процес почався ще в середньовіччя (пан Рибалка, на мій погляд, навів достатньо серйозні аргументи), і остаточно завершився десь на рубежі 18-19 сторіч, в добу Гребінки, Котляревського, Квітки-Основ'яненка. Тому вважати себе СЬОГОДНІ, через 200 років після них, "руським," на мій погляд, дивно. Давно вже цих руських нема...
>
> Щодо специфічно "руського" характеру духовності тих, кого Ви берете у Ваші ілюстрації, я теж маю сумніви. Чайковський, на мою думку, був як митець абсолютно космополітичним. Я б сказав, що за будовою характеру він був, мабуть, італійцем.
Ви ж генетик, пан Георгій! Пригадайте про аллєлі
2003.06.21 | Вільнодум
Грабович є сукин син!
Я знаю Грабовича. Зустрів персонально. Пихата, неприємна людина. Мені сказали, що він є вихрещеним євреєм, що виглядає правдою, хоча абсолютних підтвержень цьому я не знайшов. Мені він ДУЖЕ не сподобався. Ця людина забралась в Гарвардське українське коло і паскудить там, чим може. За останні 5-ть років, як я знаю про цього "вченого українця" з Гарварду, я чув від нього тільки негативне, погане , паскудне про Україну, українців, її історію, літературу і таке інше. Він випускає журнал, назву якого я навіть не хочу називати, який постійно публікує "паскуди" на Україну і українське. Вищенаведена стаття є з того журналу. Наприклад, цей виродок десь вишукав картинку, яка ніби була намальована Тарасом Шевченком, де зображений чоловічий статевий орган. Так ця мразь, розвела теорію, що Шевченко був розбещеним, може навіть гоміком, і таке інше. Тьху! Про Івана Стойко стаття є падлючим наклепом! Я знаю Івана Стойко. Надзвичайно чесна, скромна, талановита людина. Почитайте його сторінку:http://home.att.net/~oko/home.htm
Так от, ця падлюка "Гробова" хоче показати, що він, як дуже вчена людина, подібно до "галаганів", може плювати на І. Стойко і його дослідження, яке є неймовірної цінності для України. Я не можу стримати моєго гніву від такої нечесної публікації! Ганьба Грабовичам і ганьба галаганам, які такі публікації розповсюджують.
P.S. Якщо Ви, пане Георгію, зітрете написане мною, моєї ноги на цьому форумі більше не буде НІКОЛИ !!!!!!!!!!!!! Ви маєте шанс від мене позбутися!
P.P.S. Відомо, що Грабович, жонатий, їздить на Україну щоб мати стосунки з молоденькими дівчатками. Він це робить регулярно...
2003.06.21 | Георгій
Ні, не зітру
У Вашому дописі нема прямих порушень правил Майдану, тому витирати його не треба. Але ж Ви, пане Вільнодуме, зовсім не аргументуєте, а тільки бризкаєте слиною. Мені зовсім нема діла, що Грабович пихатий і шмаляє по дівках. Ні те, ні друге не має відношення до суті суперечки.2003.06.21 | Вільнодум
Re: Ні, не зітру
Георгій пише:> Мені зовсім нема діла, що Грабович пихатий і шмаляє по дівках. Ні те, ні друге не має відношення до суті суперечки.
^^^(V) Я дав сторінку Івана Стойко, яка говорить сама за себе і є найкращим аргументом проти наклепів Грабовича. Читайте і зрозумієте.
http://home.att.net/~oko/home.htm
2003.06.21 | Галаган
Виходить, що аргументів не має. :) (-)
2003.06.22 | Георгій
Одразу одна дуже дивна річ
Я тільки почав читати цей текст, і мені одразу кинулося в очі, що пан Джон Стойко робить досить-таки грубі помилки в англійській мові (наприклад, він використовує іменник в третій особі однини і разом з ним дієслово у формі, яка пасує або до першої особи, або до третьої особи множини; також у кількох місцях дуже неправильно використовує артиклі). Якщо він такий фахівець з мовознавства, як же це так, що він, живучи в англомовній країні, не навчився по-справжньому мови цієї країни?2003.06.22 | Галаган
Головне щоб людина скромна була. :)
Пане Георгій, в статті написано, що редакція видавнитства виправляла помилки автора, але не усі. А на сайті напевне нікому виправити.
До того ж що йому ця англійська, він же спець по праукраїнській.
Шахрай, до того ж не вмілий. Куди крутіше були варіанти із чеським літописом Зеленої гори.
А Ви уявляєте собі, як це прочитати 13 сторінок цієї маєчні на "українській" мові ? Бррр, я аж здригаюсь, така нудотина.
Галаган.
2003.06.22 | Вільнодум
Приведіть приклади, інакше виглядає, як наклеп!
Це по-перше. По-друге, мене дивує - НЕВЖЕ нічого іншого, цікавішого, ціннішого, окрім як "поганити" по пустяках людину, Ви не можете знайти в роботі НЕ християнського толку, в той час як в християнських писульках будете із кожі вон лізти, щоб оправдати любу нісенітницю! Знаєте як таке відношення називається? Я вже придумав слово - ГАЛАГАНЩИНА! ХА-ХА-ХА!2003.06.22 | Галаган
Якщо пошуки правди звати галаганщиною, то я не проти. ;) (-)
2003.06.22 | Георгій
Ось приклади
I use copy of this manuscript obtained from Yale University Library. (...)Please note that the later alphabets like Etruscan, Phoenician, Lydian and Greek from Sardis has separate letters for Ts, Ch and ShCh.
2003.06.21 | Галаган
Це називається : "Вожжа під хвіст попала".
пане Вільнодум, приблизно така сама характеристика дана й мені тут.Стосовно статті, то я узяв її з київського журналу "Критика".
Тепер напішіть будьте ласкаві відносно самого викладеного в статті, адже буває й падла правду може написати.
Ви що не сперечаєтесь із змістом словника ? Ви цю брехню підтримуєте ? А як переклади етруської мови ? А та маєчня що написана в посланні оріїв ? Це по Вашому правда ?
До речі багато хто з шизиків віділяється скромністю та педантичністю. Але вони все одно шизіки.
Галаган.
2003.06.21 | Вільнодум
"під хвіст попала" галаганам...
Галаган пише:> пане Вільнодум, приблизно така сама характеристика дана й мені тут.
^^^(V) Характеристика Вам дана правильна і дуже справедлива. Ви цільком її заслуговуєте! Я не збираюсь витрачати мій час на суперечки з Вами по ряду причин, які я Вам не скажу, бо Вам це тільки і потрібно, для того, щоб "ссати" нашу кров і сили. Більшої цілі у Вас нема!
> Стосовно статті, то я узяв її з київського журналу "Критика".
^^^(V) Раз назвали цю паскудну, шкідливу для України публікацію, то я скажу, що її випускає персонально Грабович з Гарварду. Він продає цю публікацію підписчикам з США, а в Україні продає журнал з великим збитком (якийсь с.с. його фінансує для цього).
> Тепер напішіть будьте ласкаві відносно самого викладеного в статті, адже буває й падла правду може написати.
^^^(V) І не збираюсь! У мене є більш важливі справи, ніж копатися в гі..ні (разом з вами)! Читайте сторінку І. Стойко. Все що я вважаю за потребу зробити, - це назвати Вас і Грабовичів своїми "іменами"! Інше, - це діло рук часу.
2003.06.21 | Галаган
Капітуляція.
Зрозуміло пане, Ви здаєте вже після першого удару. Але не один Грабович пише про це. Я ж казав буде ще продовження.Мені Ваша кров даром не потрібна. Нехай ті що нас читають, знають про вас правду.
Значить Ви теж злили, як і Шевченко.
Галаган.
2003.06.22 | Вільнодум
Скажу один раз, щоб не повторюватись
Галагане, я не збираюсь відповідати Вам, вступати з Вами в полеміку, реагувати на Ваші наступні дописи. Крапка. Я маю для цього дуже велике переконання. Лийте бруд на Україну, нехай Вам від цього приємніше буде... Тільки памятайте, що за свої дії прийдеться колись відповідати! Оце все. Більше я Вам прямо писати не буду. Наше спілкування закінчилось. Мені Ваші дописи НЕ цікаві, Ви мені НЕ цікаві, диспути з Ваму НЕ цікаві. Довіри до вас НЕМА! Все що ви поставите на цей форум є НАКЛЕП! До зустрічі в чистому полі, якщо Бог дасть!2003.06.22 | Галаган
Не має чого й додати.
Окрім того, що на Україну я бруд не лив. Рунвірівськи маразми це не вся Україна, на щастя.Галаган.
2003.06.22 | Гура
Re: Грабович є сукин син!
>> http://home.att.net/~oko/home.htm
>
Як для "непрофі" розшифровка цікава і правдоподібна...
2003.06.22 | Вільнодум
Re: Грабович є сукин син!
Гура пише:> > http://home.att.net/~oko/home.htm
> Як для "непрофі" розшифровка цікава і правдоподібна...
^^^(V) Мені теж так виглядає. Та і сам Стойко пише, що я це роблю для інших перевірити. Весь час закликає перевірити його, сказати де він помилився... Чесна робота пенсіонера, яким він є. Іван Стойко працював військовим дешифровщиком в армії США. Будучи українцем, він захопився розшифровкою Етруських і інших написів після виходу на пенсію, чи близько до цього. Обвинувачувати його в нечесності, як це робить Грабович, -- ГАНЬБА для науковця, яким себе хоче видавати Грабич!
2003.06.22 | Георгій
Може він і не шахрай!
Я готовий вважати його абсолютно чесною людиною. Але для того, щоби розшифровувати стародавні тексти, бути дешифровщиком, на мою думку, мало - треба мати лінгвістичні знання.2003.06.22 | Галаган
Правдободібність головна ціль шахрая (-)
2003.06.24 | Татарин
А Ви, шановний, наведіть зразок етруських письмен,...
А Ви, шановний, наведіть зразок етруських письмен,а ми всі тут подивимось на них разом, та й зробимо висновок, чи так вже було безглуздо шукати в них слов'янські корені?.. Загалом і порегочемо, як що буде з чого (або з кого...)