10/29/2003 | Анатолій

“Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну


23:53 9.10.2003

Христос знав про масштабну інформаційну війну, яка незабаром мала розгорнутися проти Його вчення. Тому для своїх спадкоємців Він залишив притчу, в якій дуже сконцентровано пояснив, що відбувається і що треба робити. Тож не випадково саме ця притча стала одним з головних об’єктів енергійної інформаційної атаки.


--------------------------------------------------------------------------------

Притчу про кукіль у пшениці подає лише “Євангеліє від Матвія”: “Ще одну притчу подав він їм, кажучи: Царство небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі. Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю й пішов. Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився. Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі. Звідки взявся кукіль? Він відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. Слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо його виполемо? Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не вирвали разом з ним пшениці. Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню” (13.24-30).

Для розуміння символіки цієї притчі необхідно звернутися до попередньої притчі — про сіяча. І справа не лише в тому, що в ній пояснюється відповідна символіка. Не менш важливим чинником є те, що притчу про сіяча окрім Матвія подають також Марко і Лука, тож є можливість порівняльного аналізу.

СИМВОЛІЧНА МОВА ЄВАНГЕЛІЯ

Перше питання: що означає пшеничне зерно? Згідно з Марком (4.14), “Сіяч сіє слово”, тобто істинне знання, Боже вчення. Ще однозначніше про це сказано у Луки (8.11): “Зерно — це слово Боже”. А от Матвій (13.19) для пояснення символіки зерна чомусь вживає незвичний термін “слово царства” (в інших перекладах “слово про царство”), який більше ніде не зустрічається ні в Старому, ні в Новому Заповіті. Застосування невластивого для Біблії терміну викликає певні підозри про можливість чужорідної вставки, проте в даному випадку його наявність ще можна пояснити, мовляв, мається на увазі слово про Царство Боже.

Друге питання: що означає ґрунт, в який потрапляє зерно? Зі всіх трьох варіантів притчі однозначно випливає, що ґрунт — це “людське серце”, тобто свідомість людини. І в залежності від якості цієї свідомості зерно може потрапити як на “кам’янистий ґрунт”, так і на “добру землю”.

А тепер саме час повернутися до притчі про кукіль у пшениці, з якої ми й розпочали своє дослідження. Ось як ця притча тлумачиться в “Євангелії від Матвія”: “Тоді Він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до Нього його учні і кажуть: Виясни нам притчу про кукіль, що на полі. Він у відповідь сказав їм: Той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий; поле — це світ; добре зерно — це сини царства; кукіль — це сини лукавого; ворог, що його посіяв — це диявол; жнива — це кінець світу; женці — це ангели” (13.36-39). Це тлумачення потребує ретельного аналізу, оскільки містить сліди стороннього редагування.

Перша фраза “Той, хто сіє добре зерно — це Син чоловічий” — не викликає жодних сумнівів. А от друга “поле — це світ” вже потребує уточнення: поле — це масова свідомість, в яку засівається слово Боже... Стоп! У наведеному фрагменті цей усталений євангельський символ пояснюється зовсім по-іншому: “добре зерно — це сини царства”. Найважливіше, що терміну “сини царства” більше немає в жодному місці Старого і Нового Заповіту, окрім того ж “Євангелія від Матвія”: “Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів” (Матвій, 8.11-12). Натяк зрозумілий: царство було призначене юдеям (“синам царства”), але вони виявилися негідними, тому їхнє місце посядуть інші народи.

Тут варто пояснити, що Христос викладав своє вчення особливою символічною мовою, де кожний символ має однозначне трактування. Поява ж чужорідних термінів відразу ж привертає до себе увагу і потребує розслідування: а чи не є це часом людською вигадкою?

Якщо прочитати повний опис вищезгаданої події, поданий “Євангелієм від Матвія”, то стає очевидною виразна юдеохристиянська вставка. Судіть самі: “Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його: Господи, слуга мій лежить дома розслаблений (паралізований) і мучиться тяжко. Ісус каже до нього: Я прийду і оздоровлю його. Сотник у відповідь мовив: Господи, я недостойний, щоб Ти увійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: (йди) — і він йде; і тому: ходи — і він приходить; і слузі моєму: зроби це — і він робить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що за ним ішли: Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі (тобто на території Галілеї і Самарії. — І. К.) я не знайшов такої віри (Матвій, 8.5-11).

Поки що все літературно гладко і логічно. Аж раптом цей зв’язний текст переривається юдеохристиянським коментарем: “Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів” (Матвій, 8.11-12). Далі знову йде логічне продовження речення, написаного перед вставкою: “І сказав Ісус сотникові”: Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою! І слуга видужав тієї ж години” (Матвій, 8.13).

Завдяки застосуванню Христом цілісної системи символів у нас є можливість сформулювати першу ознаку ворожих вставок: застосування неєвангельських символів (наприклад, “сини царства”). Друга ознака: переривання плавного і логічно зв’язного викладу, про що ми вже писали у статті “Таємниця чотирьох євангелій”. До речі, наявність такого переривання свідчить не лише про те, що вставки зроблені пізніше стороннім “редактором”, але й про те, що в інтелектуальному плані цей “редактор” стояв значно нижче євангелістів і робив свою брудну справу дуже грубо, похапцем, без занурення у контекст.

РЕКОНСТРУКЦІЯ ПЕРВИННОГО ТЕКСТУ
А тепер знову повернімось до пояснення притчі про кукіль у пшениці. На основі наведеного вище аналізу можемо стверджувати, що фраза “добре зерно — це сини царства” є стовідсотковою вставкою, а про її цілеспрямованість свідчить те, що перед її застосуванням було застосовано інший неєвангельський символ — “слово царства”, який мав замаскувати наступну відверту фальсифікацію, начебто добре зерно — це юдеї як вибраний народ.

Логічним продовженням є наступна фальсифікація: “кукіль — це сини лукавого”, тобто люди, які від самого початку є зіпсованими, оскільки ворог, що їх посіяв у світ — диявол (Матвій, 13.39). Неважко побачити, що всі ці псевдопояснення виходять з архаїчних юдейських уявлень про те, що юдеї є відначально обраним народом, а всі інші люди з самого початку є якщо не проклятими, то принаймні неповноцінними.

— А чи можна відновити первинне Христове пояснення згаданої притчі?

Це неважко зробити, достатньо лише замість символів підставити їх точні значення:

Царство небесне — стан поєднання в людині божественного і людського (боголюдський стан);

той, хто сіє добре зерно — Ісус Христос;

добре зерно — це основні поняття Христового вчення;

кукіль — це брехня, дезінформація, спотворення первинного сенсу;

ворог, що посіяв кукіль — це “ворог-чоловік” (Матвій, 13.28), ворог Христа, інспірований дияволом — “брехуном і батьком брехні” (Іван, 8.44);

жнива — це завершення циклу, коли визрівають плоди добрих і поганих справ, тож стає очевидною різниця між добром і злом, правдою і брехнею;

женці — це спадкоємці Ісуса Христа, праведні душі, “слуги господаря” (Матвій, 13.27), істинні християни, для яких наслідування Христа є способом життя.

Тепер неважко перекласти притчу про кукіль у пшениці з символічної мови на сучасну: Ісус Христос приніс людям боголюдське вчення. Та коли люди ще мали низький розвиток свідомості (“спали”), Христові вороги приховано вставили в Його вчення облудні положення. Помітивши це, свідомі християни мали намір видалити ці ворожі закладки. Проте Христос сказав, що вони до цього ще не готові, тож є небезпека разом з брехнею видалити і правдиві речі. Тому треба почекати до завершення циклу, коли стануть явними (“дозріють”) плоди добра і зла, а спадкоємці Христового вчення матимуть достатньо знань і можливостей для відділення правди від брехні. Тоді треба зібрати виявлені “інформаційні закладки” і назавжди викинути геть (“спалити”), а правдиве вчення зібрати в цілісну систему.

Додатковим підтвердженням правильності такого трактування є історія християнства. Гострі суперечки про правдиве та облудне в християнській традиції розпочалися з самого початку її розвитку і багато хто мав намір відразу ж виполоти весь “кукіль”. Проте Церква врешті-решт прийняла мудре рішення: всі більш-менш вірогідні релігійні джерела були зібрані в книгу під назвою “Біблія”, яку проголосили святою. Завдяки цьому первинні тексти збереглися у майже незмінному стані протягом двох тисячоліть, а мільйони читачів по всій Земній кулі дістали доступ до потужного джерела інформації, придатного для об’єктивного дослідження.

Сьогодні ми живемо в часи завершення величезного природно-історичного циклу і початку нового циклу — кінця старого світу і початку світу нового. Глобальна трансформаційна криза захопила і християнське вчення: відбувається його перехід до четвертої фази розвитку — фази “збирання плодів”, Сатья-юги, Золотої доби (див. нашу статтю Мистецтво Золотої Ери). Окрім накопичення величезної кількості знань, відбулися ще дві принципові події, які вказують на наближення “жнив”:

1) комп’ютерні технології виводять текстологічні дослідження Біблії на принципово вищий рівень, оскільки дозволяють за кілька хвилин робити те, на що раніше потрібно було витратити місяці марудної праці;

2) глобальна мережа Інтернет перетворилась на планетарну інформаційну базу, яка дозволяє за лічені хвилини зібрати всю наявну в ній інформацію з досліджуваного питання.

Завдяки цим безпрецедентним можливостям, зокрема технологіям контекстного пошуку, можна порівняно легко виявляти чужорідні вставки. “Ворог-чоловік”, який порозкидав їх по тексту Євангелія, не міг цього передбачити. Тож зроблені ним інформаційні закладки, які ще 10 років тому могли вважатися “ідеальними підробками”, сьогодні виглядають як брудні сліди на чистій тканині.

Наочним прикладом є проаналізована вище притча про кукіль у пшениці, яка містить виразні підміни: замість “слово Боже” ворог написав “сини царства”, замість “облуди” — “сини лукавого” тощо. Але наведені спотворення — це лише підготовка до наступного “рішучого удару” — великої брутальної юдейської вставки, яка протягом двох тисячоліть збурювала християнську свідомість.

ПЛАЧ І СКРЕГІТ ЗУБІВ
Згідно з “Євангелієм від Матвія”, Христос розповів народу притчу про грядущу інформаційну війну, а коли лишився наодинці з учнями, пояснив її справжнє значення (Матвій, 13.36-39). Таким чином, розвиток відбувається за усталеною схемою “притча для непосвячених — розшифровка для учнів”, тож після тлумачення тема інформаційної війни набуває логічного завершення. Проте в тексті євангелія під виглядом продовження теми ворог робить наступну вставку: “Так, як збирають кукіль і у вогні палять, так само буде при кінці світу: Син чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із Його царства всі спокуси і тих, що чинять беззаконня, я кинуть їх до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів. І тоді праведні засяють, як сонце, в царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає” (Матвій, 13.40-43).

По-перше, впадає в око різкий перехід до іншої теми.

По-друге, вираз “вогненна піч” є цілком чужим для символічної мови Євангелія, у Новому Заповіті він ще раз зустрічається лише в одному місці, і також у формі відвертої юдейської вставки до притчі про невід: “Так буде і при кінці світу: ангели вийдуть і відділять злих від праведних і кинуть до вогненної печі: там буде плач і скрегіт зубів” (Матвій, 13. 49-50). Ворог діяв настільки самовпевненно, що полінувався перегорнути кілька сторінок, тож лишив свій другий слід поряд з першим.

По-третє, легко прослідкувати першоджерело зазначеного виразу — Псалом № 20 (21): “Знайде рука Твоя всіх ворогів Твоїх, знайде правиця Твоя Твоїх ненависників. На час гніву Свого Ти їх учиниш огненною піччю, Господь гнівом Своїм їх понищить, і огонь пожере їх. Ти вигубиш плід їхній із землі, а їхнє насіння з-поміж синів людських” (10-11). Все це разом є віддзеркаленням примітивних юдейських уявлень про кінець світу як катастрофу — на відміну від арійських уявлень про циклічність розвитку, згідно з якими кінець старого світу є водночас початком світу нового.

По-четверте, так само чужим для стилю і духу Євангелія є вираз “скрегіт зубів” — він 6 разів зустрічається у Матвія, і лише 1 раз у Луки, та й то у формі очевидної юдейської вставки, механічно причепленої до попереднього тексту притчі про тісні двері: “Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у царстві Божім, самих же себе вигнаних геть. Прийдуть тоді зі сходу й зі заходу, з півночі й з півдня, і возсядуть на бенкеті в царстві Божім” (Лука, 13, 28-29). Це майже дослівне повторення вставки, яку ми вже розглянули вище: “Кажу вам, що багато прийде зі сходу і заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів” (Матвій, 8.11-12).

По-п’яте, фраза “І тоді праведні засяють, як сонце, в царстві Отця свого” — це відлуння юдейський уявлень про Бога-Отця як родоплемінне божество, що опікується лише “своїм” народом: “І спасе їх Господь, їхній Бог, того дня, Свій народ, як отару, бо вони, як каміння корони, засяють у Краї Його” (Захарія, 9.16). Зрозуміло, що це повна протилежність християнській ідеї універсального Бога.

І, нарешті, по-шосте, для надання більшої правдоподібності згаданій вставці ворог “по своїй простоті” завершив її фразою “Хто має вуха, нехай слухає!”. Він не врахував, що Христос вживав ці слова з чітко визначеною метою: для того, аби вказати на те, що певний момент Його вчення є утаємниченим і його треба розуміти в символічному сенсі. Таку Христову вказівку на присутність таємниці ми зустрічаємо в Євангелії ще 9 разів, але жодного разу в поясненнях до притч, де таємниці вже немає за визначенням.

Отож, маємо надійні докази того, що фрагмент “Євангелія від Матвія” (13.40-43) є відвертою юдейською вставкою. Це також дозволяє зрозуміти, навіщо “ворог-чоловік” пішов на доволі ризиковане спотворення попереднього фрагменту — пояснення притчі про кукіль у пшениці (13.38-39). Якби він цього не зробив, то чужорідність вставленого фрагменту була б видною неозброєним оком, без допомоги комп’ютерів, інтернету і контекстного пошуку.

Підхід, запропонований у цій статті, відкриває великі можливості для виявлення у Євангелії й інших ворожих вставок. Відкинувши їх геть і зібравши Христове вчення в очищене Євангеліє, ми виконаємо Його настанову: “зберіть перше кукіль та зв’яжіть його у снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню”. Початок цієї справи означатиме, що нарешті почалися жнива і закономірний перехід християнства до боголюдської фази — фази Царства Божого в людських душах і міжлюдських стосунках.
І. Каганець