То що ж воно є - юдаїзм?
01/03/2004 | Георгій
Хочу продовжити тему, підняту в гілці п. Соша про християнство - що ж воно таке є, головні релігії світу. Тільки, звичайно, продовжити не у вигляді істеричного скиглення типу, ой, ой, ой, через них усе зло - а в дусі спокійного аналізу і об'єктивного висвітлення різних сторін того чи іншого віровчення. Сподіваюся на розвиток і, звичайно ж, ваші зауваження та виправлення.
Юдаїзм історично виник як релігія євреїв, народу, який вважає себе генетичними нащадками Авраама, описаного в біблійній книзі Буття. Цей народ виник внаслідок об'єднання кількох кочових, переважно скотарських, племен Межиріччя (територія сучасного Іраку і Сирії), які мігрували до Палестини, і які потім (за легендами) перемістилися до Єгипту, але згодом повернулися назад до Палестини, перейшовши річку Йордан (слово "Гіврі" буквально означає "той, хто перейшов), і заснували там могутню монархічно-теократичну державу. У 6-му сторіччі до н.е. цей народ був завойований вавілонянями, на зміну яким пізніше прийшли мідо-перси, потім греки, і потім римляни. У 70 р. н.е. столиця євреїв Єрусалим була вщент зруйнована римлянами; кілька сот тисяч євреїв було знищено, а решта розпорошилася по всьому світу, утворивши єврейську діаспору. У 1948 році завдяки зусиллям єврейського націоналістичного (так званого сіоністського) руху було утворено єврейську державу Ізраїль, але переважна більшість євреїв досі залишається в діаспорі.
Головні положення єврейської релігії викладені в тій частині Біблії, яку християни називають Старим Завітом. Ця релігія цілком монотеїстична, тобто базується на положенні, що існує один єдиний Бог, який є трансцедентним (тобто вищим за все людське розуміння), але разом з тим є живою, активною істотою, яка створила весь видимий і невидимий Всесвіт та активно піклується про справи, що в цьому Всесвіті відбуваються. Згідно з єврейським тлумаченням Біблії, Бог обрав нащадків Авраама для того, щоби провести їх черех низку випробувань, а потім кінець-кінцем, за допомогою свого "помазанця" (староєвр. Месіяг або Машіяг, грецьке Хрістос) знищити все зло і встановити для євреїв царство добра, справедливості і процвітання.
Єврейська релігія наголошує передусім на абсолютній слухняності людини Божим заповідям ("міцвот"), які викладені в перших п'яти книгах Біблії, так званій Торі (буквально "вчення"). Цих заповідей Тора містить сотні, і вони, як правило, не є предметом раціоналізації, а є просто виразом суверенної волі Бога. Заповіді включають у себе наказ вірити тільки в одного Бога, не вклонятися ніяким іншим богам, відпочивати від усякої роботи (крім вивчення Тори) кожний сьомий день тижня (шаббат), зберігати моральну чистоту, дбати про бідних, сирот, вдовиць, калік, їсти тільки певну їжу (кашрут), обрізувати крайню плоть кожної дитини чоловічої статі на восьмий день після народження, давати пожертви як викуп за гріх, за першонародженого, і т.д. і т.п. Хлопчик, за єврейською традицією, стає "сином заподіді" (тобто таким, хто сам несе всю відповідальність за те, чи буде він виконувати заповіді, чи ні - по-староєврейськи "бар міцва") у 13 років, дівчинка - у 12.
Місцем релігійних церемоній євреїв у старовину був Єрусалимський храм, але коли євреї стали жити в діаспорі, його місце заступила так звана синагога - центр місцевого єврейського релігійного осередку. Цікаво, що слово "синагога" не єврейського, а грецького походження і означає буквально "місце зібрань." Синагога виконує функції соціального центру (бет га-кнессет, точний переклад грецького "сюнагоген"), місця спільної молитви (бет га-тефілла) і місця традиційної освіти (бет га-мідраш). Чоловіки і жінки в синагозі завжди розділені перетинкою. В синагозі зберігається рукописна Тора, поміщена у спеціальну шафу (арон га-кодеш). Євреї збираються в синагозі для молитви, але молитися формально можна де завгодно і коли завгодно. Єврейське віровчення передбачає як імпровізовані молитви, так і ритуальні, літургічні виголошення освячених текстів. З останніх головний є так звана "шема" - урочисте оголошення, що є тільки один Бог. (Слово "шема" буквально означає "слухай," тому що ця молитва починається словами, "слухай, Ізраїлю, Господь Бог Один".) Вважається, що віруючий єврей повинен виголошувати "шема" кожного ранку, і це повинні бути його останні слова перед смертю.
Євреї зберегли традицію святкувати кілька релігійних свят. Найголовніше з них - свято Паски, "песах." Історично "песах" святкувався як свято першого весняного врожаю ячменю, але згодом євреї почали святкувати його як свято визволення від єгипетської неволі, стрибок з неволі, кріпаччини на волю. Песах святкують у середині березня або на початку квітня. Це святкування триває вісім днів; увечері першого і другого дня святкування євреї мають традиційну вечерю (седер, буквально "порядок"), читають історію виходу з Єгипту (часто у формі запитань і відповідей для дітей), п'ють вино, співають і танцюють. Протягом усіх восьми днів їдять хліб без дріжжів, що символізує поспіх, з яким євреї тікали від єгиптян. Через сім тижнів після другого дня Песаху святкують "шавуот" (буквально "тижні"), або П'ятидесятницю - історично свято врожаю пшениці. Восени також святкуюють "суккот" - свято хижок, коли всі будують маленькі хижки на знак перебування євреїв у пустелі під час їх мандрів. Потім відзначають свята Рош-Гашана (день Нового року), і ще трохи згодом, у жовтні, Йом-Кіппур (День Спокути). Останнє свято не є веселим, а є урочистим, сумним днем покаяння у гріхах і скорботи за вчинене зло. У березні святкують свято Пурим, яке вважається радісним ювілеєм знищення архі-ворога євреїв, перського сатрапа Аммана. На кожне з цих свят по синагогах і в домівках читають певний фрагмент Біблії: на Песах це Пісня Пісень Соломонових, на Шавуот - книга Руфі, на Рош-Гашана - фрагмент з Буття, де Авраам приносив у жертву Ісаака, на свято Сімхат-Тора (останній день свята Суккот) - книгу Еклезіяста, і т.д. У грудні євреї святкують Хануку, про яку я вже писав раніше.
Юдаїзм не є монолітною релігією. Як і в християнстві і в ісламі, всередині цієї релігії існують окремі відгалуження. Ще в час персидського володарювання (5-4 ст. до н.е.) виділилася гілка караїмів (це слово походить від староєврейського "бенеї-мік-кара," буквально "сини книги"). Караїми намагаються очистити єврейську релігію від нашарувань усної традиції, наблизитися до духу і букви писаної Біблії. У 1700-і роки виникло ще одне відгалуження, хасидизм (слово "хасид" буквально означає побожний, доброчесний). Ця течія виникла в Україні (Галичина, Прикарпаття, Карпати), її засновником був раввин Ізраель бен Еліезер, відомий також під іменем Баал Шем Тов. (Є легенда, що він народився в тому ж бойківському селищі, де й Олекса Довбуш, і навіть що вони були особисто знайомі.) Баал Шем Тов і його послідовники наголошували на простоті побуту, відмові від усього зайвого, особистій моральній чистоті і щирій, навіть "веселій," радісній молитві. Хасиди вірять, що люди, які досягли особливої відданості Богові в молитві, здатні творити чудеса; їх громадами керують старі люди, яким приписується така здатність і яких називають "цадиками" (тобто праведниками).
Ті євреї, які не є караїмами або хасидами, діляться на дві головні течії. Одна з них так звана традиційна (ортодоксальна); вона більше розповсюджена в країнах колишнього СРСР і Східної Європи, а також у певній мірі в Ізраїлі і менше у США. Ця течія намагається зберегти головні традиції історичної єврейської віри. Друга течія - так зване Реформоване єврейство - більше розповсюджена в Західній Європі, у США і також є в Ізраїлі. Ця течія робить акцент не на вибраності єврейського народу і не на ритуалах єврейської віри, а більше на загальнолюдських етичних та філософсько-теологічних питаннях і цінностях. Реформовані євреї вважають Тору тільки одним з численних етапів Божого відкровення для людства. Вони також досить ліберальні в соціальному житті, є прихильниками емансипації жінок, рівних можливостей в освіті, тощо.
Юдаїзм історично виник як релігія євреїв, народу, який вважає себе генетичними нащадками Авраама, описаного в біблійній книзі Буття. Цей народ виник внаслідок об'єднання кількох кочових, переважно скотарських, племен Межиріччя (територія сучасного Іраку і Сирії), які мігрували до Палестини, і які потім (за легендами) перемістилися до Єгипту, але згодом повернулися назад до Палестини, перейшовши річку Йордан (слово "Гіврі" буквально означає "той, хто перейшов), і заснували там могутню монархічно-теократичну державу. У 6-му сторіччі до н.е. цей народ був завойований вавілонянями, на зміну яким пізніше прийшли мідо-перси, потім греки, і потім римляни. У 70 р. н.е. столиця євреїв Єрусалим була вщент зруйнована римлянами; кілька сот тисяч євреїв було знищено, а решта розпорошилася по всьому світу, утворивши єврейську діаспору. У 1948 році завдяки зусиллям єврейського націоналістичного (так званого сіоністського) руху було утворено єврейську державу Ізраїль, але переважна більшість євреїв досі залишається в діаспорі.
Головні положення єврейської релігії викладені в тій частині Біблії, яку християни називають Старим Завітом. Ця релігія цілком монотеїстична, тобто базується на положенні, що існує один єдиний Бог, який є трансцедентним (тобто вищим за все людське розуміння), але разом з тим є живою, активною істотою, яка створила весь видимий і невидимий Всесвіт та активно піклується про справи, що в цьому Всесвіті відбуваються. Згідно з єврейським тлумаченням Біблії, Бог обрав нащадків Авраама для того, щоби провести їх черех низку випробувань, а потім кінець-кінцем, за допомогою свого "помазанця" (староєвр. Месіяг або Машіяг, грецьке Хрістос) знищити все зло і встановити для євреїв царство добра, справедливості і процвітання.
Єврейська релігія наголошує передусім на абсолютній слухняності людини Божим заповідям ("міцвот"), які викладені в перших п'яти книгах Біблії, так званій Торі (буквально "вчення"). Цих заповідей Тора містить сотні, і вони, як правило, не є предметом раціоналізації, а є просто виразом суверенної волі Бога. Заповіді включають у себе наказ вірити тільки в одного Бога, не вклонятися ніяким іншим богам, відпочивати від усякої роботи (крім вивчення Тори) кожний сьомий день тижня (шаббат), зберігати моральну чистоту, дбати про бідних, сирот, вдовиць, калік, їсти тільки певну їжу (кашрут), обрізувати крайню плоть кожної дитини чоловічої статі на восьмий день після народження, давати пожертви як викуп за гріх, за першонародженого, і т.д. і т.п. Хлопчик, за єврейською традицією, стає "сином заподіді" (тобто таким, хто сам несе всю відповідальність за те, чи буде він виконувати заповіді, чи ні - по-староєврейськи "бар міцва") у 13 років, дівчинка - у 12.
Місцем релігійних церемоній євреїв у старовину був Єрусалимський храм, але коли євреї стали жити в діаспорі, його місце заступила так звана синагога - центр місцевого єврейського релігійного осередку. Цікаво, що слово "синагога" не єврейського, а грецького походження і означає буквально "місце зібрань." Синагога виконує функції соціального центру (бет га-кнессет, точний переклад грецького "сюнагоген"), місця спільної молитви (бет га-тефілла) і місця традиційної освіти (бет га-мідраш). Чоловіки і жінки в синагозі завжди розділені перетинкою. В синагозі зберігається рукописна Тора, поміщена у спеціальну шафу (арон га-кодеш). Євреї збираються в синагозі для молитви, але молитися формально можна де завгодно і коли завгодно. Єврейське віровчення передбачає як імпровізовані молитви, так і ритуальні, літургічні виголошення освячених текстів. З останніх головний є так звана "шема" - урочисте оголошення, що є тільки один Бог. (Слово "шема" буквально означає "слухай," тому що ця молитва починається словами, "слухай, Ізраїлю, Господь Бог Один".) Вважається, що віруючий єврей повинен виголошувати "шема" кожного ранку, і це повинні бути його останні слова перед смертю.
Євреї зберегли традицію святкувати кілька релігійних свят. Найголовніше з них - свято Паски, "песах." Історично "песах" святкувався як свято першого весняного врожаю ячменю, але згодом євреї почали святкувати його як свято визволення від єгипетської неволі, стрибок з неволі, кріпаччини на волю. Песах святкують у середині березня або на початку квітня. Це святкування триває вісім днів; увечері першого і другого дня святкування євреї мають традиційну вечерю (седер, буквально "порядок"), читають історію виходу з Єгипту (часто у формі запитань і відповідей для дітей), п'ють вино, співають і танцюють. Протягом усіх восьми днів їдять хліб без дріжжів, що символізує поспіх, з яким євреї тікали від єгиптян. Через сім тижнів після другого дня Песаху святкують "шавуот" (буквально "тижні"), або П'ятидесятницю - історично свято врожаю пшениці. Восени також святкуюють "суккот" - свято хижок, коли всі будують маленькі хижки на знак перебування євреїв у пустелі під час їх мандрів. Потім відзначають свята Рош-Гашана (день Нового року), і ще трохи згодом, у жовтні, Йом-Кіппур (День Спокути). Останнє свято не є веселим, а є урочистим, сумним днем покаяння у гріхах і скорботи за вчинене зло. У березні святкують свято Пурим, яке вважається радісним ювілеєм знищення архі-ворога євреїв, перського сатрапа Аммана. На кожне з цих свят по синагогах і в домівках читають певний фрагмент Біблії: на Песах це Пісня Пісень Соломонових, на Шавуот - книга Руфі, на Рош-Гашана - фрагмент з Буття, де Авраам приносив у жертву Ісаака, на свято Сімхат-Тора (останній день свята Суккот) - книгу Еклезіяста, і т.д. У грудні євреї святкують Хануку, про яку я вже писав раніше.
Юдаїзм не є монолітною релігією. Як і в християнстві і в ісламі, всередині цієї релігії існують окремі відгалуження. Ще в час персидського володарювання (5-4 ст. до н.е.) виділилася гілка караїмів (це слово походить від староєврейського "бенеї-мік-кара," буквально "сини книги"). Караїми намагаються очистити єврейську релігію від нашарувань усної традиції, наблизитися до духу і букви писаної Біблії. У 1700-і роки виникло ще одне відгалуження, хасидизм (слово "хасид" буквально означає побожний, доброчесний). Ця течія виникла в Україні (Галичина, Прикарпаття, Карпати), її засновником був раввин Ізраель бен Еліезер, відомий також під іменем Баал Шем Тов. (Є легенда, що він народився в тому ж бойківському селищі, де й Олекса Довбуш, і навіть що вони були особисто знайомі.) Баал Шем Тов і його послідовники наголошували на простоті побуту, відмові від усього зайвого, особистій моральній чистоті і щирій, навіть "веселій," радісній молитві. Хасиди вірять, що люди, які досягли особливої відданості Богові в молитві, здатні творити чудеса; їх громадами керують старі люди, яким приписується така здатність і яких називають "цадиками" (тобто праведниками).
Ті євреї, які не є караїмами або хасидами, діляться на дві головні течії. Одна з них так звана традиційна (ортодоксальна); вона більше розповсюджена в країнах колишнього СРСР і Східної Європи, а також у певній мірі в Ізраїлі і менше у США. Ця течія намагається зберегти головні традиції історичної єврейської віри. Друга течія - так зване Реформоване єврейство - більше розповсюджена в Західній Європі, у США і також є в Ізраїлі. Ця течія робить акцент не на вибраності єврейського народу і не на ритуалах єврейської віри, а більше на загальнолюдських етичних та філософсько-теологічних питаннях і цінностях. Реформовані євреї вважають Тору тільки одним з численних етапів Божого відкровення для людства. Вони також досить ліберальні в соціальному житті, є прихильниками емансипації жінок, рівних можливостей в освіті, тощо.
Відповіді
2004.01.03 | Георгій
Релігійні книги євреїв
У своєму релігійному житті всі релігійні євреї керуються передусім Біблією (крім Нового Завіту), але вони також мають інші письмові джерела. Це в першу чергу так званий Талмуд (буквально "навчання").Талмуд складається з двох частин. Перша з них називається Мішна ("повторення") і являє собою систематизацію усної традиції єврейського суспільного і духовного життя, яка складалася протягом кількох сторіч після загибелі обох єврейських монархічно-теократичних держав (Ізраїльського та Юдейського царств). Автором Мішни вважається раввин Юда Га-Насі, який жив і працював наприкінці 2-го і на початку 3-го ст. н.е. Мішна у свою чергу ділиться на шість частин, які називаються Седарім ("порядки"). Ці частини називаються Зераїм (буквально "насіння") - опис сільськогосподарської традиції і законів; Моед ("свята"); Нашім ("жінки"); Незікін (буквально "пошкодження," фактично карний кодекс); Кодашім ("святі речі" - фактично опис порядку денної діяльності храмів та синагог), і Тогорот - правила підтримання особистої гігієни.
Другий підрозділ Талмуду називається Гемара (буквально "завершення"), і являє собою збірку коментарів до Мішни. Існує два варіанти Гемари, один з яких був скомпільований в Палестині, а другий у Вавілоні; відповідно розрізняють Палестинський і Вавілинський Талмуди. На відміну від Мішни, яка була скомпільована і відредагована одним автором, Гемара була написана десятками чи навіть сотнями людей, які жили в різних державах і в різні часи; тому ця частина Талмуду містить найрізноманітніші точки зору, що іноді діаметрально протилежні одна одній. Тим не менш, вивчення Талмуду (як Мішни, так і Гемари) традиційно вважається дуже важливим елементом єврейського релігійного життя. Ортодоксальні євреї дивляться на людей, які приділяють ВЕСЬ свій час вивченню і інтерпретації Талмуду як на таких, хто веде особливо праведне життя. Проте серед реформованих євреїв такого великого акценту на вивченні і інтерпретації Талмуду нема.
Існує також два своєрідних кодекси, метою яких є систематизувати як писану Тору (Тора ше-бі-хтав), так і усну традицію (Тора ше-бе-аль-пе) і спростити пересічній людині знайти точне формулювання тієї чи іншої заповіді (міцва). Перший з них є кодексом, що його склав знаменитий іспанський мислитель і релігійний діяч Мойсей Маймонід (кінець 12-го ст. н.е.). Другий кодекс, відомий під назвою Шулхан Арух ("накритий стіл"), належить перу раввина Йосифа Каро, який народився в Іспанії наприкінці 15-го ст., але емігрував у Палестину і вмер там. Обидва кодекси стали предметом досить суворої критики з боку як релігійних лідеів, так і пересічних євреїв. Маймоніда звинувачували в суб'єктивізмі, неточних цитатах і у змішуванні суто юридичного матеріалу з філософським. Каро критикували за те, що його Шулхан Арух відображує життя і звичаї тільки тих євреїв, які жили в середземноморських країнах (Сефардім), але не життя і звичаї євреїв Північної та Східної Європи (Ашкеназім). Зараз обидва кодекси мають переважно історичне значення, хоча користуються деяким авторитетом серед ортодоксального єврейства.
Існують також різноманітні єврейські філософські книжки, де акцент робиться не стільки на кодифікації чи інтерпретації Заповідей, скільки на осмисленні місця людини у Всесвіті, її персональних стосунків з Богом. До таких належать твори видатного мислителя раннього середньовіччя на ім'я Саадія Гаон (або Геон), який жив у Вавілоні в другій половині 9-го - першій половині 10-го ст. Саадія прславився передусім книгою, яка має назву "Сефер Емунот ве-Деот" ("Книга вірувань і точок зору"). У цій книзі автор намагається провести тезу, що в релігійній вірі нема нічого не-раціонального, що ознакою Божої любові до людей є дар розуму, інтелекту, з допомогою якого будь-яка людина, чи то вчена, чи то проста, може осягнути фундаментальні істини про Бога і про Всесвіт. Саадія також відомий як перекладач багатьох єврейських релігійних текстів на арабську мову. Іншим видатним єврейським філософом був згаданий вище Мойсей Маймонід, який виклав свою філософську систему в книзі з поетичною назвою "Морег Невухім" ("Допомога розчарованим"). Як і Саадія, Маймонід виступає як раціоналіст; він намагається знайти спільні точки між єврейськими релігійними постулатами і філософією Аристотеля.
Іншою єврейською релігійно-філософською течією є містична течія, яка є протилежністю раціональній філософії Саадії та Маймоніда і в якійсь мірі реакцією на неї. Головними представниками єврейського містицизму були раввин Юда, відомий як Юда Праведний (13 ст.), вже згаданий Йосиф Каро (кінець 15-го - початок 16-го ст.), і особливо раввин Ісаак Лурія (16 ст.) Усі ці релігійні мислителі і філософи внесли свій внесок у величезну компіляцю, відому під назвою Каббала (буквально "традиція"). Головною ідеєї Каббали є те, що Бог пізнається не інтелектом, а особливим станом душі, який можна надбати ізоляцією від усього світського, постійною концентрацією на духовній сфері, спеціальними "духовними вправами," тощо. Каббала також містить положення, що стосунки між людиною і Богом реципрокні, тобто що не тільки Бог активно керує людиною, а й людина у стані певного містичного екстазу може вплинути на Бога і таким чином прискорити спасіння праведних і загибель їх ворогів. Зараз Каббала не розглядається як автоитетна книга ні ортодоксальними, ні реформованими євреями і має тільки історичне значення.
2004.01.04 | Георгій
Євреї і християни
Незважаючи на те, що християнство виникло на грунті юдаїзму і спочатку навіть розглядалося сторонніми споглядачами як чергова секта або відгалуження юдаїзму, стосунки між віруючими євреями і християнами з самого початку були напруженими. Євреї, по-перше, категорично відмовилися прийняти тезу, що незаможний, незнатний, мирний, аполітичний тесля з Назарету на ім'я Єгошуа бін Йосеф - це і є їх очікуваний Месія, Божий Син-Помазанець, обіцяний їм Торою, Пророками і Псалмами. По-друге, деякі доктринальні положення християнства, зокрема розвинуті апостолом Павлом положення про спасіння через благодать, спокутну одноразову Христову жертву, рівність євреїв і не-євреїв перед Богом, духовну смерть старої грішної особистості та побудову нової особистості з допомогою Христа в "серці," і інші - були євреям дуже чужими і здавалися підривом самих основ їх релігії. Раввини з усіх численних юдаїстських шкіл одностайно наполягали, що людина спасає себе сама точним виконанням "міцвот," а не спасається завдяки Христовій жертві, і що справжній Машіяг, який не має нічого спільного з самозванцем Єшуа, ще прийде і встановить Боже Царство виключно для євреїв на землі, після військової поразки Риму. Про Ісуса стали розповсюджуватися саркастичні, злі історії, які малювали його шахраєм, збоченцем тощо.Проте час ішов, і християнський рух більшився та міцнів. Наприкінці 3-го ст. н.е. християнство, незважаючи на спорадичні жорстокі переслідування римської влади, вже було "імперією всередині імперії." У 313 р. імператор Констянтин видав едикт про терпимість і нейтральність державної влади до всіх релігій, включаючи християнство, а у 380 році імператор Теодосій Перший оголосив християнство офіційною державною релігією римського світу. Тепер вже християни почали активно обмежувати євреїв у правах, а особливо в їх релігійній активності; проповідь юдаїзму серед не-євреїв (прозелітизм) була зроблена злочином, який карався смертю. В римській державі почала ширитися пропаганда ненависті до євреїв, заклики до помсти євреям за смерть Христа. З'явилися спроби силоміць обернути євреїв у християнство, хоча вони мали дуже обмежений успіх.
Після падіння Римської імперії стосунки між євреями та християнами в Європі і інших частинах "екс-римського" світу деякий час були відносно мирними. Євреям не дозволяли жити в містах разом з християнами, але тим не менш закони християнських країн дозволяли євреям володіти землею і практикувати різні ремесла. В той час виникли перші крупні євреї-торгівці і фінансисти, які позичали гроші навіть королям. Але ситуація різко змінилася на гірше під час Хрестових походів, коли всіх не-християн стали розглядати як ворогів. Вже з початку Першого хрестового походу (1096) євреям стали загрожувати конфіскацією майна і депортаціями. Великі єврейські поселення в Палестині були винищені хрестоносцями до ноги, а в Європі євреїв стали обкладати величезними податками. В середині 14-го сторіччя в Європі стала ширитися страшна епідемія віспи, яка знищила майже чверть населення континенту. Євреїв звинуватили в навмисному розповсюдженні цієї епідемії і на підставі цього і інших звинувачень депортували їх з кількох європейських країн. Приблизно в той час став такош ширитися міф, що євреї під час своїх релігійних обрядів нібито п'ють кров християнських немовлят. Поширення цього наклепу спровокувало формування озброєних банд, які вбивали євреїв у тих країнах, звідки їх ще не депортували. В результаті депортацій і насильства, на початку 16-го сторіччя переважна більшість європейських євреїв знаходилася в кордонах Річі Посполитої.
Переслідування євреїв християнами стали зменшуватися наприкінці 18-го і на початку 19-го сторіч. Наполеон скасував всі обмеження проти євреїв у Франції у 1810 році, наслідком чого буле масове повернення євреїв до цієї країни. Схожі закони приймалися в Англії і Німеччині. В той час серед євреїв став надзвичайно популярним рух Гаскала ("просвітлення"), започаткований єврейським філософом і громадським діячем Мойсеєм Мендельсоном (дідом видатного німецького композитора-романтика Фелікса Мендельсона-Бартольді). Євреї стали вільно селитися в містах руч-об-руч з християнами, відвідувати школи, університети, займати державні посади. Ідеї Гаскали заохочували їх асимілюватися в європейське християнське суспільство, вбирати з нього все найкраще, найпередовіше, не відмовляючися при цьому від своєї єврейської автентичності. В Російській імперії євреям були теж дані певні права, хоча там їм не дозволяли жити поза межами так званої "границі осідлості" (виключення робили для особливо корисних фахівців, наприклад лікарів, фармацевтів, ювелірів, майстрів з вироблення годинників тощо).
Нова хвиля антисемітизму виникла наприкінці 19-го сторіччя у Франції (так звана справа Дрейфуса) і на початку 20-го сторіччя в Російській імперії (так звана справа Бейліса). Але особливої сили антисемітизм набув після 1-ї світової війни в Німеччині і Австрії. У 1935 році уряд нацистської Німеччини позбавив німецьких євреїв німецького громадянства і оголосив конфіскованою всю їх власність. Євреїв почали депортувати в спеціальні табори і знищувати. Християнське населення Німеччини і окупованих нею територій часто не чинило серйозного спротиву діям нацистів - або через погану обізнаність (нацисти приховували факт геноциду, людям говорили, що євреїв просто хочуть переселити), або через страх, але іноді й через антисемітизм.
Після поразки гітлерівської коаліції хвиля антисемітизму в Європі почала спадати. У 1948 році була заснована єврейська держава Ізраїль, куди емігрувало багато євреїв з усього світу. Зараз стосунки між християнами та євреями переважно мирні, незважаючи на різноманітні забобони, які все ще даються взнаки. Сучасні протестантські місіонери у своїй більшості вважають схилення євреїв до конверсії у християнство недоцільним. Більше розповсюджена думка, що євреям і християнам варто просто більше знати одне про одне, слухати, переймати позитивний досвід і будувати стосунки на основі взаємної поваги.
2004.01.04 | VENED
Яков Брафман Материалы для изучения еврейского быта
http://www.ovsya.com.ua/Books/Brafman-kagal.htmБез прочтения этой книги трудно понять иудаизм, imho
"И как раз в эти же годы, в конце 50-х и в 60-е(19 века), выступил перед правительством, а затем публично, крестившийся еврей Яков Брафман с энергичной попыткой добиться решительного реформирования еврейского быта. Он подавал о том записку императору, вызывался Синодом в Петербург для консультаций. Он взялся разоблачить и истолковать кагальную систему (отчасти уже и опоздав, по упразднении кагалов), для того перевёл на русский достанные им акты минского кагала конца XVIII - начала XIX века, публиковал их сперва частями, затем (1869, 1875) и сводно в виде "Книги кагала", иллюстрируя всеохватную полноту личностного и имущественного бесправия члена общины. Эта книга "приобрела исключительный авторитет в глазах администрации, будучи принята как официальное руководство, и завоевала себе право гражданства (чаще всего только понаслышке) в широких кругах русского общества", "победоносное шествие Брафмана", "исключительный успех"135. (Позже книга была переведена на французский, немецкий и польский языки136.) - ""Книге кагала" удалось внушить множеству отдельных лиц фанатическую ненависть к еврейскому народу как к "всемирному врагу христиан", удалось распространить превратное представление о внутреннем быт евреев"137.
"Эта миссия" Брафмана по собиранию кагальных актов и переводу их на русский язык "всполошила еврейское общество"; по требованию евреев была создана, с их участием, проверочная правительственная комиссия. Некоторые "еврейские писатели не замедлили выступить с доказательствами того, что кагальные документы приведены у Брафмана частью в искажённом виде, частью в ложном освещении", а один критик "даже заподозрил подлинное некоторых документов"138. (Новая Еврейская энциклопедии через столетие, 1976, подтверждает, что "использованные им [Брафманом] материалы являются подлинными и переводы его достаточно точны", хотя и ставит ему в вину ложность интерпретации139. Ещё более новая "Российская Еврейская Энциклопедия" в 1994 оценивает, что "опубликованные Брафманом документы - ценный источник для изучения истории евреев в России конца 18-начала 19 вв."140. (Кстати: поэт Ходасевич - внучатый племянник Брафмана.)
Брафман утверждал, "что государственные законы не могут уничтожить ту вредоносную силу, которая таится в еврейском самоуправлении... по его словам, эта организация не ограничивается местными "кагалами"... а охватывает, мол, еврейский народ во всём мире... и вследствие этого христианские народы не могут избавиться от еврейской эксплуатации, доколе не будет уничтожено всё то, что способствует замкнутости евреев". Брафман содействовал "взгляду на Талмуд не как на кодекс религиозно-национального характера, а как на "гражданско-политический кодекс", идущий "против течения политического и нравственного развития христианских стран""141, создающий "талмудическую республику". Он настаивал, "что евреи составляют государство в государстве", что евреи "считают для себя государственные законы необязательными"142, еврейская община имеет "одной из основных целей "умозатмение христиан" для превращения их лишь в фиктивных собственников принадлежащего им имущества"143. - Шире того он "обвинял Общество для распространения просвещения между евреями России и Всемирный Еврейский Союз ("Альянс израэлит") в том, что они являются частью "всемирного еврейского заговора""144. По оценке Гессена, ""Книга кагала"... требовала только того, чтобы в корне было уничтожено общественное самоуправление евреев", невзирая на "гражданское бесправие"145."
2004.01.04 | VENED
Флавиан Бренье. Евреи и Талмуд
ФЛАВИАН БРЕНЬЕЕвреи и Талмуд
Нравственное учение и общественные основы еврейского народа по его священной книге Талмуду с обзором исторических обстоятельств при которых еврейский народ отступил от закона Моисея.
http://www.ovsya.com.ua/Books/Bren-tal.htm
2004.01.08 | Георгій
А ось повністю протилежна інформація!
http://talmud.faithweb.com/Кому вірити?
2004.01.04 | VENED
Матвiй Шестопал Євреї на Українi -(1)
МАТВIЙ ШЕСТОПАЛЄвреї на Українi (історична довідка)
Київ-1998 “Орiяни”
Плекаймо справжню дружбу
Праця Матвiя Михайловича Шестопала, яка пропонується увазi читачiв, має сумну iсторiю, як i життя її автора.
Коли в 1968 роцi я став працювати викладачем факультету журналiстики Київського унiверситету, Матвiя Шестопала там уже не було, його викинули з роботи, заплямували iм’я рiзними -iзмами, залишили без шматка хлiба i можливостi його заробляти.
Коли в 1968 роцi я став працювати викладачем факультету журналiстики Київського унiверситету, Матвiя Шестопала там уже не було, його викинули з роботи, заплямували iм’я рiзними -iзмами, залишили без шматка хлiба i можливостi його заробляти.
Мав єдину зустрiч iз ним десь на початку сiмдесятих рокiв, зустрiч на вулицi, бiля унiверситетської бiблiотеки, пiд час якої iнший викладач факультету журналiстики В.В.Полковенко i познайомив мене.
Кiлька хвилин розмови – i яскрава пам’ять про нього на все життя: енергiйний, ерудований, комунiкабельний. Пiзнiше, коли натрапив у книзi мемуарiв Iллi Еренбурга згадку про зустрiч iз Матвiєм Шестопалом, офiцером, учасником вiйни 1941-1945 рокiв, я глибше зрозумiв цю людину, а враження доповнювали його колишнi студенти, якi говорили про нього лише iз високим пiєтетом, а 17 грудня 1997р. влаштували прекрасний вечiр пам’ятi свого вчителя у Спiлцi письменникiв, хоча членом Спiлки письменникiв України Матвiй Шестопал не був. Це було пошанування недожитого вiсiмдесятирiччя видатної людини.
Уже в 60-х роках на факультетi групою викладачiв була розпалена безпрецедентна iдеологiчна боротьба, оскiльки факультет журналiстики вважався iдеологiчним i був зорiєнтований на виховання “iдейно загартованих, вiдданих i вiрних справi Ленiна i Комунiстичної партiї iдеологiчних бiйцiв”. Десятки студентiв були виключенi iз комсомолу i з унiверситету тiльки за те, що 22 травня з’являлися в парку Шевченка. Партбюро факультету зобов’язувало нас, викладачiв, роз’яснювати студентам перед 22 травня, що цей день буржуазно-нацiоналiстична емiграцiя вiдзначає як свято, пов’язане iз перенесенням праху Т.Шевченка iз Московщини в рiдну землю, i що ми не можемо солiдаризуватися з ними. I ми роз’яснювали, а студенти йшли в парк Шевченка, щоб уже через кiлька днiв пiти з унiверситету. На 1968р. уже “пiшли” з унiверситету i викладачi Шестопал, Клинченко, добивали Романа Iванченка. Мене, як нового викладача, виховував професор Суярко: “От стоять барикади: з одного боку барикад я, а з другого – Р.Iванченко. В кого ви стрiлятимете?” Кожен мусив у когось стрiляти. Ядро стрiльцiв по класовому ворогу складали секретар партбюро професор Володимир Андрiйович Рубан (колишнiй помiчник Л.М.Кагановича), Василь Елiазарович Прожогiн (один iз тих, хто започаткував цькування В.Сосюри за вiрш “Любiть Україну”), Леонiд Олексiйович Суярко, меткий, iз бiгаючими в рiзнi боки очицями, “пляшущий человечек”, що брак зросту компенсовував пiдгуцикуванням за кафедрою навшпиньки, щоб здаватися вищим. Хижим поглядом постiйно вишукував iдеологiчну жертву i знаходив якусь садистську задоволенiсть, спостерiгаючи за “конаючою” жертвою, байдуже, хто це – чи професор О.К.Бабишкiн, чи студент першого курсу. Коли ж i Суярка врештi звiльнили з унiверситету за дезорганiзуючу роботу, вiн опинився в Iнститутi народного господарства, де знову взявся “наводити iдеологiчний порядок”. Були й iншi їхнi поплiчники.
Колишнiй випускник факультету журналiстики письменник-шiстдесятник Станiслав Тельнюк вивiв у повiстi “Грає синє море” образи єзуїтiв, прототипами для яких послужили названi професори й iншi викладачi факультету журналiстики. I це вже само собою багато про що говорило, а прiзвища героїв повiстi Рубанчик, Суяртицький мало приховували справжнi прiзвища Рубана чи Суярка. Це справдi були iдеологiчнi єзуїти, якi з’їли й Матвiя Шестопала.
Чому про це згадую? Тому, що бiльшiсть iз цих “борцiв за чистоту партiйних рядiв” були євреями або прихованими євреями, що не мiняло сутi. Матвiй Шестопал вирiшив розiбратися, розглянути в iсторичному розрiзi роль єврейства в українськiй iсторiї, iсторичне спiвжиття українського i єврейського народiв на теренах України.
Шестопал розумiв, що єврейство в ставленнi до українського народу неоднорiдне. Коли в 1972р. пiсля арештiв української iнтелiгенцiї передi мною було поставлено вибiр: або як безпартiйному iти з iдеологiчного факультету геть, або вступати в члени КПРС – друзi порадили: вступати. Якось зустрiвся iз своїм колишнiм науковим керiвником професором Ю.С.Кобилецьким i розповiв про ситуацiю, вiн запитав, хто буде давати рекомендацiю в партiю, i, коли почув вiд мене про намiр звернутися за рекомендацiєю до професора Рубана, зiрвався на крик: “Я тебе поважати перестану, вiтатися не буду з тобою, тiльки вiзьмеш рекомендацiю в Рубана. Менi його жiнка в 1937р. кричала: “Мы еще вашей кровью крыши красить будем”. I фарбували...” Це вони змусили Ю.С.Кобилецького пiти з посади декана фiлологiчного факультету, а потiм i з унiверситету тiльки за те, що вiн не вiдмовився вiд присвяти у вiршi В.Сосюри “Любiть Україну”.
Знав про все це Матвiй Шестопал, i не тiльки з унiверситетського життя. Та були i в унiверситетi такi викладачi-євреї, як милий, ерудований, всерозумiючий Вiталiй Тоїчкiн. Спився вiд безвиходi i дуже молодий пiшов iз життя. Були представники молодого єврейства, що разом iз українцями iшли в табори для полiтв’язнiв, де їх такi ж рубани, прожогiни, суярки вчили, якими дорогами треба йти “до свiтлого майбутнього”. Це все було в XX столiттi. А є й iсторiя попереднiх вiкiв, бо євреї на нашiй землi живуть ще з часiв Київської Русi. Сьогоднi оцiнки мiжнацiональних українсько-єврейських взаємин трактуються з полярно протилежних позицiй як однiєю, так i iншою стороною. Бачимо спроби будь-яку розмову про єврейсько-українськi справи обiрвати на пiвсловi, залякати антисемiтизмом, юдофобством, вимогами каяття (?) перед єврейською громадою Києва i України.
З українського боку – бачимо пiдхлiбство, загравання або схиляння перед фiнансовими та iдеологiчними розбiйниками з єврейського табору. Та на чужий роток не надiнеш хомуток, як говорять у народi. Та й сам народ давно хотiв розiбратися у своєму iсторичному спiвжиттi з євреями, створивши кiлька народних дум про євреїв-орендарiв, якi в ХVI-ХУII ст. “приватизували” навiть православнi храми. У 30-х роках XX ст., як правило, євреї-чиновники вирiшували, якi храми треба висаджувати в повiтря.
Iснує й численна наукова лiтература, створена без публiцистичних домiнант конфесiйного чи соцiального порядку. У сьомому томi “Трудов этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край” (1872) П.П.Чубинського перша частина тому (211 сторiнок) присвячена висвiтленню життя євреїв на Українi, їхньої iсторiї, звичаїв i т.д. Незабаром з’являється об’ємне дослiдження iсторика I.Малишевського “Евреи в Южной Руси и Киеве в Х-ХII веках” (1878). Iсторiї євреїв на Українi був присвячений i “Збiрник праць жидiвської iсторико-археографiчної комiсiї” (1928) за редагуванням Iллi Галанта. Соломон Гольдеман видав заходами української дiаспори працю “Жидiвська нацiональна автономiя в Українi 1917-1920” як 182-й том “Записок Наукового товариства iм.Шевченка”.
Це все були добрi знаки взаємопорозумiння мiж народами українським i єврейським, своєрiдними запросинами до “круглого столу”. На жаль, цей науковий дiалог був спинений, не з вини української сторони. Сьогоднi робляться несмiливi заходи вiдновити його, але заважає публiцистика, рiзнi єврейськi iнсинуацiї, зокрема в американськiй пресi. Ми бачимо, як посилюється антиукраїнська iдеологiчна кампанiя в рiзних засобах iнформацiї, що перебувають в руках сiонiстських кiл. Це правда. Правда i те, що українська iнтелiгенцiя однозначно проти антисемiтизму, за спiвробiтництво з єврейськими громадськими органiзацiями, за вiдродження єврейської культури, але не за рахунок української. У вiдповiдь часто не тiльки не маємо взаємностi, а й зустрiчаємо злiснi антиукраїнськi випади.
Сьогоднi залякати чи й фiзично знищити українську iнтелiгенцiю вже неможливо. Не тi часи. Тому альтернативи спiвдружностi, спiвпрацi нема. Потрiбен дiалог, а не вимоги каятися за грiхи, яких i не було. Копирсання в iсторiї, щоб вирвати з контексту iсторiї якiсь фактики, а то й нюанси i зробити з них неосяжнi висновки, нiчого, крiм шкоди, не принесуть. Яскравий приклад цьому – стаття В.Базилевського “Холодний душ iсторiї”.
Хiба не бачимо, що у вирiшеннi багатьох проблем сучасного життя України ми ставимо воза поперед конячини. Скажiмо, Європа вимагає вiдмiнити смертну кару в Українi. Очевидячки, треба. Але чому стiльки ревнителiв захисту вбивць i жодного закону, що захищав би жертву, точнiше сiм’ю замордованого? Захистити спочатку потрiбно можливу жертву, а тодi вже вирiшувати, чи варто зберiгати життя вбивцi. Європа для себе цi питання вирiшила, а тому й вимагає скасування смертної кари в Українi.
Скiльки смердючого цинiзму в рiзних саламатiних, гриньових, алексеєвих, мойсеєнкових, що базiкають про захист росiйської мови (насправдi русифiкацiї) в Українi, коли немає дiєвого закону, що захищав би права мови корiнного етносу, нiчого не робиться для її розвитку i повнокровного життя. Фiгурально висловлюючись, захищаємо мову-вбивцю, вiдмовляючи в елементарному мовi-жертвi. I знову вiз попереду.
Сьогоднi знову витягли на поверхню жупел антисемiтизму, аби страхом загнати проблему в пiдпiлля. Очевидно, сьогоднi це не вдасться. Проблема євреїв в Українi – це проблема пошуку гармонiї мiжнацiонального спiвжиття, взаємодопомоги, взаєморозумiння. Спостерiгається щось прямо протилежне: пошуки єврейського ворога в Українi, вимога каяття перед єврейським народом (Олег Чорногуз, як на мене, блискуче вiдповiв на цю вимогу у “Вечiрньому Києвi”), В.Базилевський пропонує дiлити провину за вороже ставлення євреїв до українцiв порiвну (?) мiж українцями i євреями (я про це писав у 5-6 номерi ж. “Днiпро” за 1997 рiк). З iнтересом читаю “роздуми iнородця” Олександра Бураковського “Рух, євреї, Україна”, що друкуються в журналi “Київ” з продовженням цiлий 1997 рiк. Я багато в чому не тiльки згодний, а й солiдарний, особливо в спостереженнях над метаморфозами наших “вчорашнiх демократiв”, але про все це Бураковський говорить з позицiї “ображеного єврея”. Вiн ретельно збирав, записував всю “патологiю рiзних “iдеологiв” на рiзних збiговиськах. Зiбрав новий “компромат” без заглиблення в причини, чому вiн постає. Бураковського цитуватимуть усi, хто працюватиме над компрометацiєю українства (щоправда, посилатимуться на журнал “Київ”). I те, що “Київ” подає як позитив у “роздумах iнородця”, завтра нiкого не цiкавитиме, а першоджерельним назавжди залишиться компромат на українських iнтелiгентiв як патологiчних антисемiтiв. Браво, Олександре Бураковський! Як мудро ви витерли ноги об Петра Мойсейовича Перебийноса! Очевидно, для Бураковського i “У последней черты” В.Пiкуля, i “Спор о Сионе” Дугласа Рiда, i “Роксоланiя” (1584) С.Кленовича – це патологiчний антисемiтизм. А можливо ж, таки й на себе треба подивитись без лукавства i “єврейських штучок”, “без хитрої мови” – i ми порозумiємося. А так патологiчний антисемiтизм можна знайти не тiльки в “iдеолога” селянсько-демократичної партiї, а й, скажiмо, у Достоєвського: “Что, если бы не евреев было в России три миллиона, а русских, а евреев было бы 100 миллионов – ну, во что обратились бы у них русские и как бы они их третировали? Дали бы они им сравняться с собою в правах? Дали бы им молиться среди них свободно? Не обратили бы их прямо в рабов? Хуже того: не содрали бы кожу совсем, не избили бы их дотла, до окончательного истребления, как делали с чужими народами в старину? (“Дневник” за 1872 рiк). Можна заперечити, що це риторичнi питання i “что если бы” – це фантазiї, мовляв, великого чоловiка, прибитого антисемiтизмом. Але ж вiн “имеет в виду” якiсь дуже конкретнi “чужi народи” в давнiшi часи. Залишмо Достоєвського, як i Кленовича iз XVI ст., – обидва дуже суголоснi. А як освiчена i цивiлiзована Європа дивилася на проблему спiвжиття з євреями? Гете: “Евреи имеют веру, благословляющую их на обкрадывание чужаков”. Це сказав нiмець, послухаймо французiв. Вiктор Гюго: “К жидам относятся с отвращением, но надо признаться, что они действительно отвратительны; их также презирают, но ведь они и достойны презрения”. Вольтер: “Эта маленькая нация не скрывает своей непримиримой ненависти ко всем остальным народам. Ее представители всегда жадны к чужому добру, подлы при неудаче й наглы при удаче...” Вольтер, очевидячки, щось знав. Ох цi європейськi “патологiчнi антисемiти”... Як їх багато, i якi вони одностайнi.
Тож, як бачимо, а для цього i потрiбна була розмова, для своєї працi, виходячи iз особистого життя i знання iсторiї, Матвiй Шестопал мав право i обов’язок. Наш обов’язок – не поховати його працю в архiвах, а опублiкувати як пам’ятку жахливої доби.
Потрапила праця до мене iз “Самвидаву” в жовтнi 1976 року для прочитання i побажань. Але новi арешти, переслiдування iнтелiгенцiї i смерть автора спонукали мене сховати рукопис, i тiльки через 22 роки повертаю його людям, запрошуючи представникiв єврейської громади до розмови. I не лише їх.
Коли у попереднiй статтi (“Днiпро”, 1997, №5-6) я написав, що є тисячi прикладiв, коли українцi рятували євреїв, i нема жодного, щоб євреї врятували бодай одного українця, – у редакцiї вагалися, чи залишати в статтi таке категоричне твердження. Але потелефонували одному iз членiв Спiлки письменникiв України, беззастережно прихильному журналовi i Українi євреєвi, i попросили дати факти, якi б засвiдчили, що євреї таки рятували українцiв. Мовчить шанований нами письменник ось уже цiлий рiк. I мовчатиме, бо сказати нема чого.
Я особисто, думаю, й бiльшiсть української iнтелiгенцiї нiчого не маємо проти намiру Вадима Рабиновича створити другу чи третю за силою й значенням у свiтi єврейську громаду в Українi. Але коли чую в його голосi, що звучав у телепередачi, металевi ноти: “хочеться цього кому чи не хочеться”, – думаю, що б це значило? Називайте, добродiю Рабинович, кому не хочеться... Це вiтряки. А от коли в “Киевских ведомостях” читаю, що В.Рабинович заявив, що бiзнесмен не може бути в опозицiї до влади, я гiрко задумався. А коли влада, скажiмо, антинародна? Отже, Рабинович буде з нею проти українського народу, його культурних, економiчних, полiтичних домагань? Та так i було завжди. Єврейство злигалося iз владою або й само було владою, а український народ лише засiб i джерело збагачення. Отже, живий курилка?!
Справа виглядає все ж не однозначно конфлiктною. Маємо й надзвичайно цiкавi симптоми. Група євреїв-пiдприємцiв, бiзнесменiв нещодавно звернулася до групи професорiв Київського унiверситету заснувати в Києвi елiтарний клуб iнтелiгенцiї єврейської i української, до якого будуть входити i представники iнших нацiональностей, рiзних соцiальних станiв, професiй. Має бути не партiя i не масонська ложа, а вiдкритий (вiдносно) елiтарний клуб, члени якого мали б сповiдувати полiтичнi й iдеологiчнi принципи: нацiональна держава, український патрiотизм, патрiотична економiка, патрiотична полiтика. А також чiткi моральнi критерiї – совiсть, поряднiсть, взаємоповага i взаєморозумiння. Пишемо програму такого клубу, готуємо потрiбнi документи для державної реєстрацiї.
За доброї волi це можливо, бо гарантом може бути тiсне спiвробiтництво мiж Україною i Iзраїлем, на цьому спiвробiтництвi має виплекатися справжня дружба мiж українським i єврейським народами. Вона має бути взаємною.
I хто б що не говорив з приводу публiкацiї книги Матвiя Шестопала, за великим рахунком, вiн також мрiяв i щиро бажав взаєморозумiння i взаємопiдтримки двох народiв.
Василь ЯРЕМЕНКО, професор Київського
унiверситету iм.Тараса Шевченка
1
Євреї з’явилися на Українi дуже давно. Шлях на Київ їм вiдкрили жвавi торговельнi стосунки цього краю зi Схiдною iмперiєю та Азiєю.
Вiдомо, що задовго до остаточного знищення римлянами Iудейської держави (66-73рр. н.е.) євреї розселилися по рiзних країнах Середньої Азiї та Європи, вели торгiвлю з Персiєю, Iндiєю, Вiзантiєю. Великим впливом користувалися єврейськi купцi в Боспорськiй державi (займала територiю сучасного Криму i Таманського пiвострова).
“Боспор, – читаємо у Грушевського, – здавна став одним з огнищ жидiвської дiаспори (розсiяння). В написi 81р. по Хр. ми вже стрiчаємося з громадою елiнiзованих Жидiв i їх синагогою в Пантiкапеї (Керчi), i мiж намогильними написами Боспору римського i пiзнiшого часу стрiчаємо чимало слiдiв жидiвського культу”1.
[1. М.Грушевський. Iсторiя України-Руси, К.,1913, т.I, вид.3, с.100-101.]
Гаркавi, вiдомий гебраїст i сходознавець, стверджує: першими євреями в Пiвденнiй Русi були не нiмецькi, а боспорськi й азiатськi, що перейшли через Кавказ.2
[2. А.Я. Гаркави. Об языке евреев, живших в древнее время на Руси и о славянских словах, встречаемых у евр. писателей, СПб, 1865, с.1.]
З Боспору iудаїзм поширився мiж хозарами i став релiгiєю хозарського кагана i його двору. З 730р. iудейська релiгiя була вже панiвною в Хозарському ка-ганатi. Нагадаємо, що на початку VIII ст. територiя каганату простягалася вiд Каспiйського та Азовського морiв до Пiвнiчного Причорномор’я. А в IX ст. вiд хозарiв залежали навiть деякi слов’янськi племена – поляни, радимичi, в’ятичi, сiверяни, якi сплачували їм данину. Пiсля розгрому в 965р. хозарiв київським князем Святославом Iгоровичем частина євреїв переселилася в Київську державу.
Про перебування тут євреїв свiдчить i те, що вони серед iнших народiв пропонували великому князю Володимиру прийняти їхню вiру. У “Повiстi временних лiт”, найпершому писаному документi нашої iсторiї, знаходимо про це таку згадку (цитуємо в росiйському перекладi):
“...Пришли хозарские євреи и сказали: “Слышали мы, что приходили болгары и христиане, уча тебя каждый своей вере. Христиане же веруют в того, кого мы распяли, а мы веруем в єдиного бога Авраама, Исаака и Иакова”. Й спросил Владимир: “Что у вас за закон?” Они же ответили: “Обрезываться, не єсть свинины й заячины, хранить субботу”. Он же спросил: “А где земля ваша?” Они же сказали: “В Иерусалиме”. Снова спросил он: “Точно ли она там?” Й ответили: “Разгневался Бог на отцов наших й рассеял нас по различным странам за грехи наши, а землю нашу отдал христианам”. Сказал на это Владимир: “Как же вы иных учите, а сами отвергнуты Богом и рассеяны: если бы Бог любил вас и закон ваш, то не были бы вы рассеяны по чужим землям. Или и нам того же хотите?”3
[3. Повесть временных лет, М.-Л., 1950, ч.1. с.258.]
Київ середини XI ст. був одним iз найбiльших європейських мiст, яке суперничало з самим Константинополем. Природно, що в такому великому торговому центрi мiжнародного значення проживала значна кiлькiсть iноземних купцiв i ремiсникiв: вiрмен, грекiв, сирiйцiв, чехiв, полякiв, нiмцiв, половцiв. Серед київських жителiв “Печерський патерик” згадує в цей час i євреїв.
М.I.Петров, посилаючись на вiдоме дослiдження I.Малишевського, висловлює цiкавi мiркування про раннiй перiод єврейського замешкання на Українi. Вiн пише, що євреї при замiнi кн. Володимиром старої вiри на нову, християнську, не хотiли бачити успiхiв християнства на Русi i всiляко виступали на боротьбу з християнством, ведучи пропаганду свого iудейства. На думку Петрова, другий новгородський єпископ Лука Жидята, приведений Ярославом I iз Києва, походив iз київських євреїв. Сучасник Луки Жидяти київський митрадолит Iларiон у своєму словi про закон i благодать, називаючи Володимира i Ярослава хозарськими титулами “каганiв”, вiд початку i до кiнця веде полемiку проти iудейства. За свiдченням Нестора-лiтописця, Феодосiй печорський пiд час свого iгуменства (1057-1084 рр.) часто ходив iз свого монастиря в мiсто на якiсь релiгiйнi дискусiї з євреями: “Се бо сице обычай имяше блаженный, яко же и многажды, в нощи встая, отай всех исхожаше к Жидам, тех еже о Христе препирая, коряше й до-сажаше я тем, яко отметники и беззаконники тех нарицая”. Отже, робить висновок Петров, у цей час євреї становили в Києвi окрему громаду i мали свiй молитовний дiм або синагогу4.
[4. Н.И.Петров. Историко-топограф. очерки древн. Києва, К.,1897, с.258.]
Звичайно, для київських i взагалi українських євреїв головним була не пропаганда догматiв своєї вiри. У першу чергу їх цiкавили iнтереси матерiальнi – торгiвля, лихварство, словом, iнтереси наживи. Як стверджує Малишевський, “евреи издавна особенно любили торговать рабами... Другим любимым их промыслом является ростовщичество”5
[5. Я.Малышевский. Евреи в Южной Руси и Києве в Х-ХII веках, К.,1878, с.9.]
Ця заява спирається на авторитетнi свiдчення стародавнiх письменникiв. Так, арабський автор Хордадбег, який писав у серединi IX ст., оповiдає про єврейських купцiв, що їздять iз заходу на схiд i зi сходу на захiд, суходолом i морем i “возят евнухов, девушек, мальчиков... в Гинд (Iндiю) и Син (Китай)”6. Єизейськi купцi, про яких говорить Хордадбег, спецiально займалися кастрацiєю слов’янських невiльникiв. Iбн-Хаукаль (X ст.), оповiдаючи, звiдки беруться слов’янськi євнухи, також пояснює, що торг невiльниками йде у двох напрямах: на схiд, у Хорасан (головним чином через Русь), i на захiд через Iспанiю в Єгипет i Магрiб (пiвн. Африку). Ведуть його євреї хозарських i слов’яно-руських мiст. “Невольников этого экспорта, – додає вiн, – кастрируют Жиды”7.
[6. А.Я.Гаркави. Сказание мусульман, писателей о славянах и русских, СПб, 1870, с.53.]
[7. Там само, с.222.]
Торгiвцi живим товаром, пише далi Малишевський, особливо добре почувалися на Русi. “Евреи Корсуня и других городов Тавриды и северного Черноморья были вообще в выгодных условиях для такого торга, как по географическому, так и политическому положению зтих приморских пограничных городов. Соседние степные хищники (половцi) доставляли им этот живой товар в русских невольниках, а Восток – рынки для сбыта их далее, в случае неудачи по выкупу их из Руси”8.
[8. И.Малышевский. Вказ. праця, с.97.]
Успiховi справи сприяла та обставина, що на чолi Херсонеської єпархiї в XI ст. стояв багатий єврей-вихрест, про якого говорили: “Наружно христианин, в душе – еврей”. “Наставшая при этом епархе для крымских евреев полная воля в торговле невольниками из христиан и послужила для них и их сообщников, киевских евреев, новым поводом к подстрекательству степных хищников на поиски за добычей в виде пленных, или же эти хищники сами собою усилили такие поиски ввиду усилившегося запроса на их добычу со стороны евреев, получивших в Тавриде полную волю покупать христианских невольников”9.
[9. Там само, с.98.]
Свого часу на територiї кол. грецьких колонiй українського Причорномор’я (в Пантiкапеї, Анапi, Ольвiї) знайденi кам’янi надгробки 1 ст. н.е. На надгробках євреї написами по-грецьки звiдомляли про визволення ними невiльникiв10. Цi написи вказують разом з тим на розмах i масштаби работоргiвлi, якою в тi часи займалися далеко не однi тiльки євреї. Серед слов’ян вона була поширена також. Iбн-Фадлан, побувавши весною 922р. в столицi Хозарського царства м.Iтiлi (на нижнiй Волзi, за 15 км. вище сучасної Астраханi), розповiдає про купцiв Русiв: “У каждого из них есть скамья, на которой он сидит вместе с красивыми его девушками для торга. Иной сочетается со своей девушкой, а его товарищи смотрят на него. Часто же собираются многие из них в таком положении, одни в виду других. Иногда приходит к ним купец покупать у одного из них девушку, застает его сочетающимся с нею, и тот не оставляет ее, пока не кончит соития своего”11.
[10. А.Я.Гаркави. Об языке евреев, живших в древн. время на Руси, с.1.]
[11. А.Я.Гаркави. Сказание мусульман, писателей..., с.94.]
Роль євреїв у Києвi особливо зросла в часи князювання тут онука Ярослава I Святополка Iзяславовича (1093-1113). Про нього Татищев говорив:
“Вельми сребролюбив и скуп, для чего Жидам многие пред христианы вольности дал, чрез что многие христиане торгу и ремесл лишились”.
На початку XII ст. євреї мали в Києвi свiй квартал на Подолi. Вони займалися тут, як сказано, торгiвлею (весь продаж солi був у їхнiх руках) та лихварством, або стягуванням резiв (вiдсотка) з боржникiв. “Дiяльнiсть лихварiв-резоїмцiв, – зазначається в енциклопедiї, – збiльшувала тягар феодальної експлуатацiї народних мас, що 1113р. призвело в Києвi до народного повстання, внаслiдок якого князь Володимир Мономах змушений був обмежити резоїмство”12.
[12. УРЕ.т.12.с.183.]
Iпатiївський лiтопис, де розповiдається про київське повстання, вказує, проти кого був спрямований виступ київського простолюду: “Кияни же разьграбиша двор Путятин тисячького, идоша на жиды и разграбиша я”13. Тобто, пограбувавши двiр тисяцького14 Путяти, напали на євреїв i пограбували їх.
[13. Полное собрание русских летописей, т.2, М., 1962, с.275.]
[14. Тисяцький – начальник мiського ополчення i водночас старшина всього купецтва.]
Коментуючи це мiсце лiтопису, радянський дослiдник М.Тихомиров пише: “Евреи были банкирами средневековья, через руки которых проходили большие денежные суммы. В таком большом и торговом городе, каким был Киев начала XII в., участие евреев в экономической жизни было несомненно деятельным. Евреи должны были принимать активноє участие в ростовщических операциях Святополка и его тысяцкого Путяты. Этим объясняется нападение киевлян на еврейский квартал”15.
[15. М.Н.Тихомиров. Крестьянские и городские восстания на Руси XI-XIII вв., М.,1955, с.137.]
I далi: “Указание летописи на разграбление еврейского квартала характеризует восстание 1113 г. как движение городского люда, направленное не только против феодалов, но и против купцов-менял, занимавшихся ростовщичеством”16.
[16. Там само, с.138.]
У цьому мiсцi ми змушенi вiдступити i кiлька слiв сказати про лихварство взагалi. Лихварством прийнято вважати “извлечение чрезмерной выгоды из денежной ссуды путем эксплуатации затруднительного положення должника”17.
[17. Энциклоп. словарь Брокгауза и Ефрона (далi ЭСБЕ), т.53, СПб, 1899, с.133.]
Лихварство, як i боротьба з ним, вiдомi з сивої давнини. Ще в стародавнiм Римi народнi маси терпiли вiд тяжких умов позики в багатих людей. Римське законодавство неодноразово обмежувало лихварство.
У середнi вiки християнська церква заборонила зовсiм позичку грошей пiд проценти. Мусульманська релiгiя також карала за такi фiнансовi операцiї. Цей принцип, що стосувався спочатку тiльки осiб духовного звання, поширився в ХII-ХIII ст. i на свiтських людей. Проте заборона зовсiм не торкалася євреїв, якi не належали нi до християнської, нi до мусульманської релiгiй. Навпаки, промисел, заказаний iншим, вiльно переходив до рук євреїв, яким не забороняв його iудаїзм. У цьому значеннi слiд розумiти слова Енгельса, який писав: “Дiти Iзраїлю залишались весь час аристократiєю серед вiруючих i обрiзаних”18.
[18. К.Маркс i Ф.Енгельс. Твори, т. 19, с.302.]
До кiнця середнiх вiкiв заборону процентiв поступово було скасовано. Натомiсть уряди захiдних країн почали законом визначати максимум дозволеного вiдсотка, який коливався мiж 5 i 6. Стягнення бiльш високого вiдсотка вважалося лихварством i переслiдувалося в кримiнальному порядку. В Росiї узаконений максимум до 6% було введено з 1754р.
Поступово в XIX ст. узаконену норму скасовують зовсiм, вiдмiняють i переслiдування за стягнення високих вiдсоткiв. Але й пiсля цього лихварськi угоди, в яких були наявнi зловживання становищем боржника, каралися законом.
У вiдповiдностi з духом часу Мономах, якого кияни запросили князювати пiсля смертi Святополка, не тiльки обмежив резоїмство. Вiн вигнав євреїв за межi Київського князiвства зовсiм. Як оповiдає Татищев, коли прибув Мономах i втихомирив заколот, “киевляне просили его всенародне об управе на жидов, что отняли все промыслы христианам и при Святополке имели большую свободу и власть, чрез что многие купцы и ремесленники разорились; они же многих прельстили в свой закон и поселились домами между христианы, чего прежде не бывало”. Перебуванню євреїв на Русi поклала край постанова князiв на Видубецькому з’їздi “об изгнании из земли русской всех жидов”19.
[19. В. Н. Татищев. История Российская с древнейших времен, т. 2, М., с.213.]
Незважаючи на цю постанову, євреї знову проникли в Київ i поширилися по всьому тутешньому краю. Той же Iпатiївський лiтопис вiд 1124р. пише про пожежу в Києвi: “погоре Подолье... и Жидове”, а пiд 1151р. згадуються в Києвi “Жидовские ворота”, пiзнiше Львiвськi, що були на нинiшнiй Львiвськiй, або Сiннiй, площi.
Занепад загального життя в епоху татарщини майже зовсiм не торкнувся становища євреїв. Вони не тiльки “не исчезли на территории Южной Руси”, пише Житецький, а, навпаки, “оказываются в числе сборщиков дани, которая собиралась для монгольских ханов с туземного населення”. “В эту раннюю эпоху южнорусской истории, именно в XI-XIII веках, уже отчетливо вырисовываются особенности южнорусского еврейства и те ненормальные экономические отношения евреев к туземному населению, какие потом уже резко выступают в XVI и XVII столетиях”20.
[20. И.Житецкий. Евреи в Южной Руси. «Киевск. Старина», 1901, №1, с.63.]
В XIII-XIV ст. євреї становлять уже значну величину, зокрема в Галичинi i Захiднiй Волинi, загарбаних польськими феодалами.
У самiй Польщi євреї з’явилися також дуже давно. Документально пiдтверджується, що вже в XI ст., побоюючись переслiдувань, євреї масами залишали Богемiю i разом зi своїми скарбами перебиралися в сусiднi Польщу й Угорщину, де заставали вже своїх одновiрцiв. Вони мали тут такий вплив, що захопили в оренду карбування монет. На монетi XI ст. єврейськими лiтерами по-слов’янськи написано: “Мешко король польський”21.
[21. А.Я.Гаркави. Об языке евреев, с.16]
У 1264р. калiський князь Болеслав Благочестивий видав грамоту, на пiдставi якої польськi євреї нарiвнi з мiщанами визнавалися вiльними людьми, їхнє життя, особиста недоторканiсть i честь гарантувалися законом. За євреями пiдтверджувалося право торгiвлi, лихварства, їхнi будинки звiльнялися од вiйськових постоїв. Калiська грамота стала нарiжним каменем для визначення згодом громадянського i юридичного становища євреїв Польщi й Литви, а також українських земель, що входили в цi держави.
1367р. король Казимир Великий не тiльки пiдтвердив калiську грамоту, а й видав нову, якою брав життя євреїв пiд захист нарiвнi з вищими класами польського суспiльства. Згодом вiн звiльнив євреїв з-пiд юрисдикцiї церковного суду. Вбивство єврея каралося стратою на горло, дозволив вiн євреям носити шаблю тощо. Усi цi привiлеї лишалися недоторканими до самого падiння Речi Посполитої.
У “Хронологiчних виписках” К.Маркса про заходи Казимира Великого знаходимо такий запис: “Чтобы сразу создать торговлю и промышленность (на манер русского Петра), он пытается ввести в стране торговлю и деньги, покровительствует переселению в Польшу угнетенных повсюду евреев сначала в новую провинцию Червонную Русь, или Галицию; но вскоре это распространяется на все Польское государство. Эти евреи захватили себе все выгодные промыслы и сделки, утвердились как мещанское сословие между магнатами и мелкой знатью с одной стороны, и крестьянами с другой стороны. Размножаются, как лобковые вши...”22.
[22. Архив Маркса и Энгельса, т.5, М., 1938, с.348. Пiдкр. Маркса.]
З XIV ст. розвивається єврейська колонiзацiя на бiлоруських землях. У Брестi, Гродно, Троках були заснованi єврейськi общини. “Привилеи великого князя Витовта, – читаємо в енциклопедiї, – гарантировали євреям личную и имущественную неприкосновенность, свободу совести и хозяйственной деятельности”23.
[23. БСЭ.т.5. М.,1927, с.354.]
Кiлькiсть єврейського населення Бiлорусiї особливо зросла в XVII ст. внаслiдок втечi з України в епоху козацьких повстань.
У результатi посилення гонiнь на Заходi емiграцiя євреїв у Польщу набрала широких розмiрiв. Упродовж XV-XVI ст. вона йде з Нiмеччини, Угорщини, Iспанiї та iнших країн. Десь у цю пору з нiмецького ландграфства Гессен разом з iншими вигнанцями переїхала в Галичину одна сiм’я єврейських рабинiв. Вона оселилася у Львовi i навiть взяла собi тут прiзвище – Львови – по назвi мiста, як це водиться серед євреїв. Повернувшись у XVIII ст. назад у Нiмеччину, Львови стали жити в Трiрi на Рейнi. Серед вихiдцiв iз цiєї родини була Єва Мозес Львiв (1737-1823), бабуся Карла Маркса, мати його батька – Гiршеля Маркса24.
[24. О.Корню. К.Маркс, Ф.Энгельс. Жизнь и деятельность, т.I. М.,1959, с.76.]
Спочатку польськi євреї жили переважно в королiвських володiннях i звалися королiвськими. Внаслiдок величезного напливу переселенцiв iз Заходу євреї заповнюють володiння магнатiв, а вiдтак i загарбанi ними новi українськi територiї.
“З кiнцем XV в., – читаємо в Грушевського, – в Польщу посунула маса Жидiв з Заходу, що рушилася звiдти наслiдком рiжних нагiнок, особливо ж наслiдком розпорядження цiсаря Максимiлiана, що вигнав їх з Нiмецького цiсарства. Вiд цього часу Корона Польська стає помалу збiрником Жидiвства з цiлого свiту, i Жиди дiйсно починають заливати мiста й мiстечка. Крiм чисельного зросту, се вплинуло також i на самий характер польського Жидiвства. Захiднi, переважно нiмецькi й чеськi Жиди принесли з собою речi, що сильно вплинули на духовне вiдокремлення жидiвства, – нiмецький жаргон, що дав польським Жидам свою осiбну нiби нiмецьку мову, талмудичну мудрiсть, що окружала своїм специфiчним свiтоглядом духовне життя Жида й розривала всякi культурнi зв’язки з тою люднiстю, серед котрої вiн жив”25.
[25. М.Грушевський. Iсторiя України-Руси, т.5, с.255.]
До того часу єврейськi колонiї чисельно були досить невеликi, не визначалися замкненiстю, яка характеризує їхнє пiзнiше життя, євреї носили українськi прiзвища i розмовляли українською мовою. Як показує у своєму дослiдженнi Гаркавi, “до переселения германских евреев в славянские земли и испанских в Голландцю, Италию и Турцию (в конце XV в.) не было примера в истории евреев, чтобы они употребляли в разговоре другое наречие, кроме наречия того народа, среди которого жили”26.
[26. А.Я.Гаркави. Об языке евреев, с.5.]
Навiть у єврейських текстах XI-XIII ст. дослiдник знаходить слова з “ханаанської” мови (русiв євреї називали ханаанiтами): гуня, плiт, щiтка, снiг, гнiй, пазуха, пiвкварти, дуб (у значеннi човна), щогла, вовкулака i т.д. Гаркавi, не знавши української мови, називає цi слова слов’янськими, хоч це, безперечно, українська лексика. Слово “снiг”, наприклад, транскрибувалося в єврейському текстi як “шнiр”, а не “шнер”, як могло б бути, коли б iшлося, скажiмо, про росiйське фонетичне звучання.
Користуючись своїм привiлейованим становищем, польськi євреї на кiнець XVI ст. виробили, стосовно державного устрою Речi Посполитої, струнку адмiнiстративно-юридичну органiзацiю з нижчими i вищими органами влади.
Все єврейське населення країни дiлилося мiж чотирма провiнцiями: Великою Польщею (пiвн.-зах. частина держави). Малою Польщею (пiвд. частина). Червоною Руссю (Галичина) i Волинню. Євреї, приписанi до провiнцiї, становили “синагогу”. Кожна провiнцiя, або синагога, розпадалася на округи, так званi “кагали”. Територiя кагалу у свою чергу дiлилася на “прикагалки”. На чолi кожного кагалу i прикагалку стояли обранi на певний строк рабин i старшини, в руках яких зосереджувалася вся судова й адмiнiстративна влада округу. Кагали, або общини, становили нижчу iнстанцiю. Мiсцевi справи общини вирiшували на сеймиках, куди посилали представникiв кагалiв i прикагалкiв. У справах, що стосувалися всiх євреїв Польщi, щороку з депутатiв усiх чотирьох провiнцiй скликався Генеральний сейм, або Синод, який був верховним органом єврейського самоврядування в країнi.
“Опираясь на такую стройную организацию, подчиняясь, безусловно, авторитету еврейского права, польские євреи сложились в замкнутоє торгово-промышленное сословие, овладели всею торговлей и большею частью промыслов Польского королевства. Пользуясь покровительством воевод и их наместников, под непосредственным ведением которых они состояли, поддерживаемые шляхтой, в качестве арендаторов ее имений, и католическим духовенством, которому (в особенности иезуитам) они платили большие проценты на занятые у него капиталы, євреи побеждают торговцев и ремесленников христиан, находящихся в постоянных между собой столкновениях... Став на место мещан... євреи остаются безучастными к внутренней жизни польского общества, остаются иностранцами, проживающими в чуждом им государстве”27.
[27. ЭСБЕ, т.21, СПб. 1893, С.452-453.]
Це була своєрiдна держава в державi, справедливо зауважує радянський дослiдник, доктор iсторичних наук Олена Компан. З цiєю обставиною, пише вона, а також з дiяльнiстю в сферi обiгу, а не виробництва пов’язане зауваження Енгельса про те, що євреї жили в “порах польського суспiльства”28.
[28. О.С.Компан. Мiста України в др. пол. XVII ст., К.,1963, с.94; К.Маркс i Ф.Енгельс. Твори, т.25, ч.I, с.338.]
Правова незалежнiсть i великi багатства робили польських євреїв недоступними для переслiдування. Не випадково Польща з її українськими та бiлоруськими володiннями стала в цей час головним центром i мiсцем притулку європейського єврейства. “Польща, – говорив Енгельс, – завжди була надзвичайно лiберальною в релiгiйних питаннях; доказом цього є той факт, що євреї знайшли тут притулок в той час, коли їх переслiдували в усiх iнших країнах Європи”29.
[29. К.Маркс i Ф.Енгельс. Твори, т. 16, с.161.]
Безумовно, Ф.Енгельс перебiльшує релiгiйну терпимiсть католицької Польщi. На це вказують жорстокi переслiдування католиками православних українцiв i бiлорусiв. Iнша рiч iудеї, до яких у Польщi справдi ставилися поблажливо. Причиною цiєї поблажливостi були матерiальнi iнтереси польського магнатства, яке дивилося на євреїв як на свою опору в завойованому краї, на своїх помiчникiв i спiльникiв (якщо не вчителiв) у справi нацiонального поневолення й економiчного визиску українських “кресiв” (окраїн) Речi Посполитої.
Подiбно до Польщi, Оттоманська iмперiя також охоче приймала до себе усiх євреїв, од яких позбавлялися в iнших країнах. Як твердить американський дослiдник Бен Гальперiн, “в Оттоманськiй iмперiї євреї – пiдданi султана – мали цiлковиту свободу як в’їзду в Палестину, так i виїзду; вони безперешкодно пересувалися по всiй великiй територiї iмперiї, що простягалася вiд Пiвн. Африки до Балкан”30.
[30. Ю.Iванов. Обережно: сiонiзм!, К.,1969, с.19.]
Справдi, коли наприкiнцi XV ст. iспанськi євреї змушенi були покинути Пiренеї, вони перебралися в Туреччину, а також на Балканський пiвострiв i оселилися в Сербiї та Болгарiї, що були тодi пiд владою туркiв.
Лишається додати, що в XVI-XVII ст., тобто в перiод найбiльшого територiального поширення iмперiї Османiв, до її складу входили Угорщина з Закарпатською Україною, Молдавiя з Буковиною, Крим i пiвн. узбережжя Чорного моря до самої Кубанi, а також Подiлля (територiя мiж Пiвд. Бугом i Днiстром, сучаснi Вiнниччина i Хмельниччина) з 1672р. по 1699р.
Таким чином, уже в епоху середнiх вiкiв весь український етнiчний ареал потрапляв у зону нiким фактично не контрольованого впливу “слизького i влiзливого”, як говорив Iв.Франко, єврейського елементу.
2004.01.06 | Георгій
Дякую за цікавий матеріал
В ньому, звичайно, багато політики, економіки і т.д., що трохи виходить за рамки цього підфоруму. Але тим не менш матеріал цікавий.2004.01.08 | Andrij
Re: Євреї і християни
Ewrei pry kinci switu pryjmut' Yeshua jak swoho messiu i ce jak kaze apostol Pawlo bude woskresinniam dla wsoho switu. Hrystyjanstwo ce dyke galluzzia wshchiplene w derevo iudaizmu i w blagoslowennia abraama. tomu warto nesty ewrejam dobru nowynu pro Icyca!Георгій пише:
> Незважаючи на те, що християнство виникло на грунті юдаїзму і спочатку навіть розглядалося сторонніми споглядачами як чергова секта або відгалуження юдаїзму, стосунки між віруючими євреями і християнами з самого початку були напруженими. Євреї, по-перше, категорично відмовилися прийняти тезу, що незаможний, незнатний, мирний, аполітичний тесля з Назарету на ім'я Єгошуа бін Йосеф - це і є їх очікуваний Месія, Божий Син-Помазанець, обіцяний їм Торою, Пророками і Псалмами. По-друге, деякі доктринальні положення християнства, зокрема розвинуті апостолом Павлом положення про спасіння через благодать, спокутну одноразову Христову жертву, рівність євреїв і не-євреїв перед Богом, духовну смерть старої грішної особистості та побудову нової особистості з допомогою Христа в "серці," і інші - були євреям дуже чужими і здавалися підривом самих основ їх релігії. Раввини з усіх численних юдаїстських шкіл одностайно наполягали, що людина спасає себе сама точним виконанням "міцвот," а не спасається завдяки Христовій жертві, і що справжній Машіяг, який не має нічого спільного з самозванцем Єшуа, ще прийде і встановить Боже Царство виключно для євреїв на землі, після військової поразки Риму. Про Ісуса стали розповсюджуватися саркастичні, злі історії, які малювали його шахраєм, збоченцем тощо.
>
> Проте час ішов, і християнський рух більшився та міцнів. Наприкінці 3-го ст. н.е. християнство, незважаючи на спорадичні жорстокі переслідування римської влади, вже було "імперією всередині імперії." У 313 р. імператор Констянтин видав едикт про терпимість і нейтральність державної влади до всіх релігій, включаючи християнство, а у 380 році імператор Теодосій Перший оголосив християнство офіційною державною релігією римського світу. Тепер вже християни почали активно обмежувати євреїв у правах, а особливо в їх релігійній активності; проповідь юдаїзму серед не-євреїв (прозелітизм) була зроблена злочином, який карався смертю. В римській державі почала ширитися пропаганда ненависті до євреїв, заклики до помсти євреям за смерть Христа. З'явилися спроби силоміць обернути євреїв у християнство, хоча вони мали дуже обмежений успіх.
>
> Після падіння Римської імперії стосунки між євреями та християнами в Європі і інших частинах "екс-римського" світу деякий час були відносно мирними. Євреям не дозволяли жити в містах разом з християнами, але тим не менш закони християнських країн дозволяли євреям володіти землею і практикувати різні ремесла. В той час виникли перші крупні євреї-торгівці і фінансисти, які позичали гроші навіть королям. Але ситуація різко змінилася на гірше під час Хрестових походів, коли всіх не-християн стали розглядати як ворогів. Вже з початку Першого хрестового походу (1096) євреям стали загрожувати конфіскацією майна і депортаціями. Великі єврейські поселення в Палестині були винищені хрестоносцями до ноги, а в Європі євреїв стали обкладати величезними податками. В середині 14-го сторіччя в Європі стала ширитися страшна епідемія віспи, яка знищила майже чверть населення континенту. Євреїв звинуватили в навмисному розповсюдженні цієї епідемії і на підставі цього і інших звинувачень депортували їх з кількох європейських країн. Приблизно в той час став такош ширитися міф, що євреї під час своїх релігійних обрядів нібито п'ють кров християнських немовлят. Поширення цього наклепу спровокувало формування озброєних банд, які вбивали євреїв у тих країнах, звідки їх ще не депортували. В результаті депортацій і насильства, на початку 16-го сторіччя переважна більшість європейських євреїв знаходилася в кордонах Річі Посполитої.
>
> Переслідування євреїв християнами стали зменшуватися наприкінці 18-го і на початку 19-го сторіч. Наполеон скасував всі обмеження проти євреїв у Франції у 1810 році, наслідком чого буле масове повернення євреїв до цієї країни. Схожі закони приймалися в Англії і Німеччині. В той час серед євреїв став надзвичайно популярним рух Гаскала ("просвітлення"), започаткований єврейським філософом і громадським діячем Мойсеєм Мендельсоном (дідом видатного німецького композитора-романтика Фелікса Мендельсона-Бартольді). Євреї стали вільно селитися в містах руч-об-руч з християнами, відвідувати школи, університети, займати державні посади. Ідеї Гаскали заохочували їх асимілюватися в європейське християнське суспільство, вбирати з нього все найкраще, найпередовіше, не відмовляючися при цьому від своєї єврейської автентичності. В Російській імперії євреям були теж дані певні права, хоча там їм не дозволяли жити поза межами так званої "границі осідлості" (виключення робили для особливо корисних фахівців, наприклад лікарів, фармацевтів, ювелірів, майстрів з вироблення годинників тощо).
>
> Нова хвиля антисемітизму виникла наприкінці 19-го сторіччя у Франції (так звана справа Дрейфуса) і на початку 20-го сторіччя в Російській імперії (так звана справа Бейліса). Але особливої сили антисемітизм набув після 1-ї світової війни в Німеччині і Австрії. У 1935 році уряд нацистської Німеччини позбавив німецьких євреїв німецького громадянства і оголосив конфіскованою всю їх власність. Євреїв почали депортувати в спеціальні табори і знищувати. Християнське населення Німеччини і окупованих нею територій часто не чинило серйозного спротиву діям нацистів - або через погану обізнаність (нацисти приховували факт геноциду, людям говорили, що євреїв просто хочуть переселити), або через страх, але іноді й через антисемітизм.
>
> Після поразки гітлерівської коаліції хвиля антисемітизму в Європі почала спадати. У 1948 році була заснована єврейська держава Ізраїль, куди емігрувало багато євреїв з усього світу. Зараз стосунки між християнами та євреями переважно мирні, незважаючи на різноманітні забобони, які все ще даються взнаки. Сучасні протестантські місіонери у своїй більшості вважають схилення євреїв до конверсії у християнство недоцільним. Більше розповсюджена думка, що євреям і християнам варто просто більше знати одне про одне, слухати, переймати позитивний досвід і будувати стосунки на основі взаємної поваги.
Георгій пише:
> Незважаючи на те, що християнство виникло на грунті юдаїзму і спочатку навіть розглядалося сторонніми споглядачами як чергова секта або відгалуження юдаїзму, стосунки між віруючими євреями і християнами з самого початку були напруженими. Євреї, по-перше, категорично відмовилися прийняти тезу, що незаможний, незнатний, мирний, аполітичний тесля з Назарету на ім'я Єгошуа бін Йосеф - це і є їх очікуваний Месія, Божий Син-Помазанець, обіцяний їм Торою, Пророками і Псалмами. По-друге, деякі доктринальні положення християнства, зокрема розвинуті апостолом Павлом положення про спасіння через благодать, спокутну одноразову Христову жертву, рівність євреїв і не-євреїв перед Богом, духовну смерть старої грішної особистості та побудову нової особистості з допомогою Христа в "серці," і інші - були євреям дуже чужими і здавалися підривом самих основ їх релігії. Раввини з усіх численних юдаїстських шкіл одностайно наполягали, що людина спасає себе сама точним виконанням "міцвот," а не спасається завдяки Христовій жертві, і що справжній Машіяг, який не має нічого спільного з самозванцем Єшуа, ще прийде і встановить Боже Царство виключно для євреїв на землі, після військової поразки Риму. Про Ісуса стали розповсюджуватися саркастичні, злі історії, які малювали його шахраєм, збоченцем тощо.
>
> Проте час ішов, і християнський рух більшився та міцнів. Наприкінці 3-го ст. н.е. християнство, незважаючи на спорадичні жорстокі переслідування римської влади, вже було "імперією всередині імперії." У 313 р. імператор Констянтин видав едикт про терпимість і нейтральність державної влади до всіх релігій, включаючи християнство, а у 380 році імператор Теодосій Перший оголосив християнство офіційною державною релігією римського світу. Тепер вже християни почали активно обмежувати євреїв у правах, а особливо в їх релігійній активності; проповідь юдаїзму серед не-євреїв (прозелітизм) була зроблена злочином, який карався смертю. В римській державі почала ширитися пропаганда ненависті до євреїв, заклики до помсти євреям за смерть Христа. З'явилися спроби силоміць обернути євреїв у християнство, хоча вони мали дуже обмежений успіх.
>
> Після падіння Римської імперії стосунки між євреями та християнами в Європі і інших частинах "екс-римського" світу деякий час були відносно мирними. Євреям не дозволяли жити в містах разом з християнами, але тим не менш закони християнських країн дозволяли євреям володіти землею і практикувати різні ремесла. В той час виникли перші крупні євреї-торгівці і фінансисти, які позичали гроші навіть королям. Але ситуація різко змінилася на гірше під час Хрестових походів, коли всіх не-християн стали розглядати як ворогів. Вже з початку Першого хрестового походу (1096) євреям стали загрожувати конфіскацією майна і депортаціями. Великі єврейські поселення в Палестині були винищені хрестоносцями до ноги, а в Європі євреїв стали обкладати величезними податками. В середині 14-го сторіччя в Європі стала ширитися страшна епідемія віспи, яка знищила майже чверть населення континенту. Євреїв звинуватили в навмисному розповсюдженні цієї епідемії і на підставі цього і інших звинувачень депортували їх з кількох європейських країн. Приблизно в той час став такош ширитися міф, що євреї під час своїх релігійних обрядів нібито п'ють кров християнських немовлят. Поширення цього наклепу спровокувало формування озброєних банд, які вбивали євреїв у тих країнах, звідки їх ще не депортували. В результаті депортацій і насильства, на початку 16-го сторіччя переважна більшість європейських євреїв знаходилася в кордонах Річі Посполитої.
>
> Переслідування євреїв християнами стали зменшуватися наприкінці 18-го і на початку 19-го сторіч. Наполеон скасував всі обмеження проти євреїв у Франції у 1810 році, наслідком чого буле масове повернення євреїв до цієї країни. Схожі закони приймалися в Англії і Німеччині. В той час серед євреїв став надзвичайно популярним рух Гаскала ("просвітлення"), започаткований єврейським філософом і громадським діячем Мойсеєм Мендельсоном (дідом видатного німецького композитора-романтика Фелікса Мендельсона-Бартольді). Євреї стали вільно селитися в містах руч-об-руч з християнами, відвідувати школи, університети, займати державні посади. Ідеї Гаскали заохочували їх асимілюватися в європейське християнське суспільство, вбирати з нього все найкраще, найпередовіше, не відмовляючися при цьому від своєї єврейської автентичності. В Російській імперії євреям були теж дані певні права, хоча там їм не дозволяли жити поза межами так званої "границі осідлості" (виключення робили для особливо корисних фахівців, наприклад лікарів, фармацевтів, ювелірів, майстрів з вироблення годинників тощо).
>
> Нова хвиля антисемітизму виникла наприкінці 19-го сторіччя у Франції (так звана справа Дрейфуса) і на початку 20-го сторіччя в Російській імперії (так звана справа Бейліса). Але особливої сили антисемітизм набув після 1-ї світової війни в Німеччині і Австрії. У 1935 році уряд нацистської Німеччини позбавив німецьких євреїв німецького громадянства і оголосив конфіскованою всю їх власність. Євреїв почали депортувати в спеціальні табори і знищувати. Християнське населення Німеччини і окупованих нею територій часто не чинило серйозного спротиву діям нацистів - або через погану обізнаність (нацисти приховували факт геноциду, людям говорили, що євреїв просто хочуть переселити), або через страх, але іноді й через антисемітизм.
>
> Після поразки гітлерівської коаліції хвиля антисемітизму в Європі почала спадати. У 1948 році була заснована єврейська держава Ізраїль, куди емігрувало багато євреїв з усього світу. Зараз стосунки між християнами та євреями переважно мирні, незважаючи на різноманітні забобони, які все ще даються взнаки. Сучасні протестантські місіонери у своїй більшості вважають схилення євреїв до конверсії у християнство недоцільним. Більше розповсюджена думка, що євреям і християнам варто просто більше знати одне про одне, слухати, переймати позитивний досвід і будувати стосунки на основі взаємної поваги.
2004.01.09 | Георгій
Re: Євреї і християни
>(Andrij)Ewrei pry kinci switu pryjmut' Yeshua jak swoho messiu i ce jak kaze apostol Pawlo bude woskresinniam dla wsoho switu. Hrystyjanstwo ce dyke galluzzia wshchiplene w derevo iudaizmu i w blagoslowennia abraama. tomu warto nesty ewrejam dobru nowynu pro Icyca!(ГП) Звичайно, християнин повинен нести Добру Звістку всім. Питання тільки в тому, ЯК це робити. В книзі Дж.Б. Кобба "Становлення думаючого християнина" є цілий розділ, де уявна героїня обходить кілька кабінетів істориків релігії, теологів, філософів, місіонерів і т.д., з одним і тим самим питанням: чи вони вважають, що віруючі євреї, які відкидають Христа, спасуться своєю вірою, чи вони, згідно з Новим Завітом, загинуть, якщо тільки не визають Христа? Ніхто з цих фахівців не дає їй однозначної відповіді; читачеві надається можливість самому подумати і зробити ріщення в цьому питані для себе. Але по ходу справи аналізується дуже великий історичний досвід НЕВДАЛОГО християнського місіонерства серед євреїв.
2004.01.04 | Марко
Дурниця про караїмів, українців дехто вважає росіянами також.
Георгій пише:> Юдаїзм не є монолітною релігією. Як і в християнстві і в ісламі, всередині цієї релігії існують окремі відгалуження. Ще в час персидського володарювання (5-4 ст. до н.е.) виділилася гілка караїмів (це слово походить від староєврейського "бенеї-мік-кара," буквально "сини книги"). Караїми намагаються очистити єврейську релігію від нашарувань усної традиції, наблизитися до духу і букви писаної Біблії.
Пане Юрію, іноді виникає запитання, чи Ви мали нагоду зустріти хоча б одного живого караїма, перед тим, як писати такі нісенітниці.
Варто зазначити, що караїми не є євреями і статистичні дані переписів про народ караїмський з давніх давен записується окремим рядком в багатьох країнах світу, де вони проживали. Українці і росіяни, як два різні народи мають навіть менше відмінностей ніж караїми та євреї.
Віра в караїмів не юдейська як у євреїв, а караїмська і ходять вони не до синагоги, а до кенаси. В Києві збереглася караїмська кенаса.
> Ті євреї, які не є караїмами або хасидами, діляться на дві головні течії.
Де ви таких відкриттів про караїмів начиталися ?
М.
2004.01.04 | Георгій
Так, ті караїми, які живуть зараз...
... мають інше ЕТНІЧНЕ походження (не палестинське). Але їх релігія - юдаїзм. Казати, що їх віра караїмська, а не юдейська - це все рівно, що казати, що Ваша віра протестантська, а не християнська.2004.01.06 | Марко
Караїми, які живуть зараз... юдейсько-караїмська віра
Георгій пише:> ... мають інше ЕТНІЧНЕ походження (не палестинське).
Це теоретичне і дуже суперечливе твердження про караїмів.
Так само можна говорити: що євреї
також мають інше ЕТНІЧНЕ походження (не палестинське).
Серед самих євреїв є поділ на 3 основні групи за походженням - сефарди, ашкеназі та третя - євреї, що жили в палестині з часів Христа (назви не пам'ятаю). Остання група є найменшою за чисельністю і скаладає здається біля 10% населення сучасного Ізлаїлю.
> Але їх релігія - юдаїзм. Казати, що їх віра караїмська, а не юдейська - це все рівно, що казати, що Ваша віра протестантська, а не християнська.
Ви намагаєтесь порівняти речі, які є цілком не до порівняння. Подивіться, що караїми писали в графі віросповідання 100 років тому в Австро-Угорщині, Росії ... віросповідання караїмського - і крапка в дискусії.
В гамериці саме так до речі і кажуть - що віра їхня протестантська, так що не потрібно вводити в оману
Різниця між юдейсько-караїмською вірою та юдейсько-талмудистсько-рабаністичною є більшою ніж різниця між протестантськтими течіями в християнстві від православ'я вже не кажучи про відміннсть
від наприклад Свідків чи мормонів (що не вважаються християнами).
На додаток - самі караїми вважають себе окремим народом - відмінним від євреїв, а не релігійною течією в межах єврейського іудаїзму (як вважаєте Ви).
М.
2004.01.06 | Георгій
Re: Караїми, які живуть зараз... юдейсько-караїмська віра
Марко пише:> Так само можна говорити: що євреї також мають інше ЕТНІЧНЕ походження (не палестинське).
(ГП) Так, деякі. Хоча основна маса все-таки, мабуть, має палестинське походження (тому що до 19-го сторіччя було дуже мало змішаних шлюбів).
> Серед самих євреїв є поділ на 3 основні групи за походженням - сефарди, ашкеназі та третя - євреї, що жили в палестині з часів Христа (назви не пам'ятаю).
(ГП) Сабра?
>Остання група є найменшою за чисельністю і скаладає здається біля 10% населення сучасного Ізлаїлю.
(ГП) Так, але ашкеназі і сефарди теж мають палестинське походження, як і сабра. Їх предки мігрували з однієї країни до другої, але, оскільки змішаних (єврейсько-неєврейських) шлюбів було дуже мало, їх гени збереглися, принаймні частково. З іншого боку, правда, серед ашкеназі більше русявих та світлооких, в той час як серед сефардів таких менше.
> Ви намагаєтесь порівняти речі, які є цілком не до порівняння. Подивіться, що караїми писали в графі віросповідання 100 років тому в Австро-Угорщині, Росії ... віросповідання караїмського - і крапка в дискусії.
(ГП) Наші з Вами предки теж говорили, що вони "руської віри." Це ж не означає, що вони не були християнами.
> В гамериці саме так до речі і кажуть - що віра їхня протестантська, так що не потрібно вводити в оману
(ГП) Рідко тут це кажуть. Частіше американські протестанти (особливо з не Бог зна якою освітою) кажуть, що вони християни - причому іноді навіть кажуть, що я, мовляв, християнин, а не католик
> Різниця між юдейсько-караїмською вірою та юдейсько-талмудистсько-рабаністичною є більшою ніж різниця між протестантськтими течіями в християнстві від православ'я вже не кажучи про відміннсть від наприклад Свідків чи мормонів (що не вважаються християнами).
(ГП) Можливо, я не фахівець, не буду сперечатися. Викладаю тільки те, що прочитав.
> На додаток - самі караїми вважають себе окремим народом - відмінним від євреїв, а не релігійною течією в межах єврейського іудаїзму (як вважаєте Ви).
(ГП) Одне другого не виключає. Є, наприклад, ефіопи, навернуті в юдаїзм. Звичайно ж, вони з етнічної точки зору "окремий народ." Але їх релігія - юдаїзм.
2004.01.06 | Вільнодум
Re: Караїми, які живуть зараз... юдейсько-караїмська віра
Марко пише:> Серед самих євреїв є поділ на 3 основні групи за походженням - сефарди, ашкеназі та третя - євреї, що жили в палестині з часів Христа (назви не пам'ятаю).
#3 = Сабри
2004.01.04 | Георгій
Мої джерела
1. World Religions: From Ancient History to the Present. G. Parrinder (ed.), Facts on File Publications, New York et al., 1984, 528 pp. ISBN 0-87196-129-6.2. The World Book Encyclopedia. World Book, Inc., Chicago et al., 1994. ISBN 0-7166-0094-3.
2004.01.06 | Марко
джерела варто іноді перевіряти на компетентність
Георгій пише:> 1. World Religions: From Ancient History to the Present. G. Parrinder (ed.), Facts on File Publications, New York et al., 1984, 528 pp. ISBN 0-87196-129-6.
>
> 2. The World Book Encyclopedia. World Book, Inc., Chicago et al., 1994. ISBN 0-7166-0094-3.
Пане Юрію, зацитуйте-но, що пише в Ваших лдерелаж про Голодомор, вірування прадавніх українців, та караїмів, що проживали в Україні.
Тоді відразу буде зрозуміло "компетентність" джерел на які Ви посилаютесь.
М.
2004.01.06 | Георгій
Караїми України (темінологія)
Пане Марку, навіть не зазираючи ні в які джерела, я можу згодитися з Вами на 100%, що караїми України (яких було кілька тисяч у Києві, а також у місті Старий Крим і деінде) не були ЕТНІЧНИМИ євреями. Але, також не зазираючи ні в які джерела, я можу повторити свою тезу, що РЕЛІГІЯ караїмів була і є відгалуженням юдаїзму. У своєму дописі я використовував термін "євреї" як синонім поняття "той, хто сповідує юдаїзм" (чи то його ортодоксальну версію, чи реформовану, чи хасидську, чи караїмську). Може це не дуже вдало, але писати весь час "той, хто сповідує юдаїзм" - занадто довго, а писати "юдей" - може викликати плутанину, тому що юдеї це взагалі-то нащадки племені Юди. Перепрошую за проблеми з термінологією.2004.01.06 | Марко
Re: Караїми України (темінологія)
Георгій пише:> Пане Марку, навіть не зазираючи ні в які джерела, я можу згодитися з Вами на 100%, що караїми України (яких було кілька тисяч у Києві, а також у місті Старий Крим і деінде) не були ЕТНІЧНИМИ євреями.
Караїми навіть в Вавілоні, Єгипті та Персії НЕ були етнічними євреями.
> Але, також не зазираючи ні в які джерела, я можу повторити свою тезу, що РЕЛІГІЯ караїмів була і є відгалуженням юдаїзму.
Кенаса від синагоги відрізняється, як від кірха від костелу.
Що є відгалуженням чого, кірха і костел, як і кенаса чи синагога сперечаються дотепер. Ніхто того довести не може
> У своєму дописі я використовував термін "євреї" як синонім поняття "той, хто сповідує юдаїзм" (чи то його ортодоксальну версію, чи реформовану, чи хасидську, чи караїмську).
Відколи євреї стали тими, хто сповідує іудаїзм ? Як чукча конвертується в іудаїзм, то він автоматично стає євреєм ?
Невже немає євреїв, що сповідують інші віросповідання або є гностиками.
> Може це не дуже вдало, але писати весь час "той, хто сповідує юдаїзм" - занадто довго, а писати "юдей" - може викликати плутанину, тому що юдеї це взагалі-то нащадки племені Юди. Перепрошую за проблеми з термінологією.
Термінологія важлива, от бачите, як самі себе нечіткою термінологією заплутали
Ми вже дискутували про караїмів:
http://www.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_rel&key=1048187570&first=&last=
М.
2004.01.06 | Георгій
Re: Tемінологія
Марко пише:> Відколи євреї стали тими, хто сповідує іудаїзм ? Як чукча конвертується в іудаїзм, то він автоматично стає євреєм ?Невже немає євреїв, що сповідують інші віросповідання або є гностиками.
(ГП) У США прийнято називати словом "Jew" ("єврей") тільки релігійних євреїв-юдаїстів. Американці не розуміють, наприклад, коли хтось каже, "він не єврей, а італієць." А от коли кажуть, "він не єврей, а католик" - це їм зрозуміло. Також самі американські євреї не ідентифікують себе як євреїв, якщо вони не сповідують і не практикують юдейської віри. Наприклад, моя колишня наукова керівниця в Сіетлі, Керол Нотенбург, казала, що її батьки були євреї (ходили до синагоги), але вона не єврейка, тому що вона не релігійна. Елізабет Тейлор, навпаки, каже на себе, що вона єврейка, тому що один з її колишніх чоловіків, здається Род Стайгер, навернув її до юдаїзму. Майкл Джексон (афро-американець) теж деякий час думав про конверсію в юдаїзм (під впливом Тейлор, з якою він дуже близько приятелює). Якби він навернувся, він на себе теж став би говорити, що він єврей "Jew").
2004.01.06 | Вільнодум
Re: Tемінологія
Георгій пише:> (ГП) У США прийнято називати словом "Jew" ("єврей") тільки релігійних євреїв-юдаїстів. Американці не розуміють, наприклад, коли хтось каже, "він не єврей, а італієць." А от коли кажуть, "він не єврей, а католик" - це їм зрозуміло. Також самі американські євреї не ідентифікують себе як євреїв, якщо вони не сповідують і не практикують юдейської віри. Наприклад, моя колишня наукова керівниця в Сіетлі, Керол Нотенбург, казала, що її батьки були євреї (ходили до синагоги), але вона не єврейка, тому що вона не релігійна. Елізабет Тейлор, навпаки, каже на себе, що вона єврейка, тому що один з її колишніх чоловіків, здається Род Стайгер, навернув її до юдаїзму. Майкл Джексон (афро-американець) теж деякий час думав про конверсію в юдаїзм (під впливом Тейлор, з якою він дуже близько приятелює). Якби він навернувся, він на себе теж став би говорити, що він єврей "Jew").
(V) Ви забули про Вуппі Голдберг - чорну актрису, яка сповідує іудаїзм
2004.01.06 | Георгій
Re: Tемінологія
Вільнодум пише:> (V) Ви забули про Вуппі Голдберг - чорну актрису, яка сповідує іудаїзм
(ГП) Так, дійсно, дякую. Я теж дуже люблю Вупі Голдберг (особливо "Boys on the Side", з Дрю Беррімор і Мері-Луїз Паркер).
>Проте, я з Вами не згідний. Воно так і не так, як кажуть в Одесі. Кожен єврей розуміє різницю між "етнічним" і "реформістським вихристом"- євреєм. Другого сприймають євреєм тільки до пори, до часу, до маленької "глибини" єврейства. Попробуй Вyппі піди в ортодокасальну сінагогу, її б звідтіля вигнали із скандалом! І вона це знає.
(ГП) Невже таке погане ставлення до конвертів в ортодоксальних синагогах? Я зовсім цього не знав.
2004.01.07 | Вільнодум
Re: Tемінологія
> (ГП) Невже таке погане ставлення до конвертів в ортодоксальних синагогах? Я зовсім цього не знав.(В) Я розумію Ваше заклопочення, пане Георгію
2004.01.08 | Kohoutek
про караїмів
В свое время меня заинтересовала тема неоднородности еврейства и я провел довольно обширный поиск в инете и расспрашивал разных людей по поводу караимов и т.п.Что я выяснил (я не помню конкретных источников, но вы сами можете зайти хотя бы на Яндекс и поискать по "караим", "гер", "субботник", "фалаша", "самаритянин", "дёнме" и т.д.)
Караимы признаются авторитетными раввинами и израильским государством евреями, имеют право на иммиграцию и т.п. Они не называли себя евреями и не претендовали ими быть в Российской империи, поскольку на евреев распространялась масса ограничений - а оно караимам надо? Точно также поступили караимы во время 2-й мировой. В этом им подыграли ортодоксальные раввины. Возник караимизм еще то ли в Месопотамии, то ли в Иране, массовое распространение получил на каспийском побережье Северного Кавказа, откуда, видимо, проник и в Крым. Нынешние караимы - практически все потомки крымских, поэтому у них много этнических крымскотатарских черт; караимский язык является диалектом крымскотатарского (как идиш - немецкого).
Караимы не признают Талмуд, то бишь комментарии к Торе и Танаху. Фактически, это неталмудические евреи.
Насчет соотношения этнического и религиозного. До начала ХХ века еврей - означало "иудей". Выкресты (или омусульманенные евреи, к примеру) считались принадлежащими к иному народу. Только тов. Гитлер и Сталин отделили национальность от веры. Однако и сейчас согласно израильскому (религиозному в основе) законодательству евреем считается тот, кто
вариант 1: имеет хотя бы бабушку по отцу - еврейку и не исповедует никакой иной религии, кроме иудаизма. Атеистом или агностиком быть не воспрещается.
вариант 2: прошел гиюр в ортодоксальной общине и СТАЛ евреем.
Являются ли караимы этническими евреями? Вопрос представляется достаточно бессмысленным, поскольку с точки зрения самих евреев полноценным евреями являются уже дети геров (обращенных в иудаизм), кеми бы их родители не были до обращения.
В Израиле караимы считаются именно евреями, хотя и неортодоксальными. Несколько более отдаленными религиозно, но менее экзотическими, чем бомбейские, качинские, бухарские или горские евреи. Единственной группой, которая не считается евреями, но приравнивается к ним и имеет право на иммиграцию в страну, являются самаритяне. Фактически, они также исповедуют неталмудический иудаизм.
2004.01.04 | VENED
Re: "непрозелитская на 95% религия, почти этническая
>Хочу продовжити тему, підняту в гілці п. Соша про християнство - що ж воно таке є, головні релігії світу.Христианство, конечно, широко распространено, но не навсем свете - а в Европе и Америки. В таких крупнейших и экономически важных странах как Япония, Ю Корея, Китай, Малайзия, Вьетнам + 57 семь "мусульманских стран" роль христианства просто не заметна. Есть страны где евреев первые десятки - это Япония, Тайвань и много других. Отсюда - далее. Христианство важно для Европы-Америк, и в большинстве христианских стран роль евреев-иудаистов заметна(в Аргентине США, Франции-Англии - сильное влияние евреев на общественную жизнь, в Польше и Скандинавии слабое).
>Тільки, звичайно, продовжити не у вигляді істеричного скиглення типу, ой, ой, ой, через них усе зло - а в дусі спокійного аналізу і об'єктивного висвітлення різних сторін того чи іншого віровчення
Самое существенное в иудаизме сегодня, да и за последние 1700 лет - это "непрозелитизм". В античное время прозелитизм встречался и среди обращаемых в иудаизм греков, римлян, потом части хазар... Но это надолго сошло, еврейский народ ушел в изгнание закрылся в гетто (типа Амстердамског, где и музей есть в тему).
В связи с этим иудаизм сейчас 95% это этническая религия типа синтоизма, зороастризма. Гиюр принять, однако, можно, путь в иудаизм открыт любому, кто будет соблюдать Закон известное время - 3 года, кажется. В таком смысле это не совсем чистая "этническая религия" но по факту, на 95%
А с точки зрения конкретного содержания иудаизм отличается большим количеством запретов и предписания и именно это привело к обособлению в гетто и местечки, где Закон было реальнее соблюсти.
Так же сильно представление о богоизбранности народа и мессианстве. Но богоизбранность встречается в большинстве известных религий, да и мессианство тоже встречается
2004.01.04 | Георгій
Re: "непрозелитская на 95% религия, почти этническая
VENED пише:> Христианство, конечно, широко распространено, но не навсем свете - а в Европе и Америки. В таких крупнейших и экономически важных странах как Япония, Ю Корея, Китай, Малайзия, Вьетнам + 57 семь "мусульманских стран" роль христианства просто не заметна.
(ГП) Так, але в Південній Кореї зараз майже третина населення - християни (успіх католицьких і протестантських місіонерів).
>Есть страны где евреев первые десятки - это Япония, Тайвань и много других. Отсюда - далее. Христианство важно для Европы-Америк, и в большинстве христианских стран роль евреев-иудаистов заметна(в Аргентине США, Франции-Англии - сильное влияние евреев на общественную жизнь, в Польше и Скандинавии слабое).
(ГП) Мені здається, що вплив релігійних євреїв-юдаїстів на громадське життя США дуже маленький. Їх у США дуже мало (десь 2% населення), і живуть вони переважно у великих містах. На фермерському Середньому Заході їх практично нема. Американська актриса-гумористка Трейсі Ульман має такий жарт: вона нібито запитала людей в якомусь провінційному американському містечку, "Do you have Jews around here?" Їй одразу відповіли, "Oh yes ma'am, what kind do you like? We have apple juice, orange juice, tomato juice..." Пересічний американець практично нічого про юдейську релігію не знає. Думаю, що вплив деїзму (релігійної основи масонства) на життя американців значно більший.
> В связи с этим иудаизм сейчас 95% это этническая религия типа синтоизма, зороастризма. Гиюр принять, однако, можно, путь в иудаизм открыт любому, кто будет соблюдать Закон известное время - 3 года, кажется. В таком смысле это не совсем чистая "этническая религия" но по факту, на 95%
(ГП) Так. Зараз, правда, серед релігійних євреїв не так мало тих, хто є етнічним євреєм тільки наполовину. Ортодоксальний юдаїзм вважає за єврея тільки того, хто народжений матір'ю-єврейкою. Але реформовані синагоги все більше і більше схиляються до точки зору, що дитина, народжена від батька-єврея і матері не-єврейки, теж є євреєм.
> А с точки зрения конкретного содержания иудаизм отличается большим количеством запретов и предписания и именно это привело к обособлению в гетто и местечки, где Закон было реальнее соблюсти.Так же сильно представление о богоизбранности народа и мессианстве. Но богоизбранность встречается в большинстве известных религий, да и мессианство тоже встречается
(ГП) Все вірно. Можна додати ще, що зараз реформовані синагоги вчать не стільки про прихід персонального Месії, скільки про перехід людства до стану, який вони називають "мессіанським віком" ("messianic age"). В той час як прихід персонального Месії залежить тільки від суверенної волі Бога, прихід мессіанського віку залежить від соціального прогресу самого людства.
2004.01.05 | VENED
Где проходит граница между сохранением нации и расизмом?
Где проходит граница между сохранением нации и расизмом?Раввин Ави Шафран (пресс-секретарь «Agudath Israel of America» и постоянный сотрудник журнала «Jewsweek»)
"Старая добрая тема смешанных браков была поднята во время избирательной кампании в США в 2000 году, когда сенатор Джозеф Либерман баллотировался на пост вице-президента. В ходе радиоэфира сенатору, позиционирующему себя в качестве представителя ортодоксального еврейства, был задан вопрос о традиционном, однозначно отрицательном еврейском взгляде на смешанные браки. Сенатор ушел от прямого ответа, после чего его рейтинг среди евреев быстро понизился.
ЧИСТОТА РАСЫ ИЛИ НЕОБЪЯСНИМЫЙ ЗАКОН?
"Любой еврей, уважающий традиции своего народа, наверняка удивится, если его назовут расистом и обвинят в дискриминации всего остального человечества. Изумление будет обоснованным: дискриминация — лишение человеческих прав по расовому признаку, в то время как сотни тысяч религиозных евреев работают, дружат, отдыхают вместе с неевреями! Тора (Пятикнижие), назвав евреев «избранным Б-гом народом» со всеми вытекающими, не считает гоев (неевреев) «недочеловеками», ведь все человечество — это потомки Адама, сотворенного «по образу и подобию», а значит, все люди несут в себе Б-жественный компонент. Тора дает неевреям отдельный набор заповедей, а это говорит о том, что хоть между евреями и неевреями и есть существенная разница, тем не менее, гои не перестают от этого оставаться свободными людьми, которых следует уважать. Животным, растениям и неодушевленным существам заповеди не были даны, «заповеди потомков Ноя» — лучший контраргумент тем, кто любит говорить: «Гои в глазах евреев суть животные и недочеловеки!».
Иудаизм известен, кроме прочего, тем, что не принимает идею миссионерства. Казалось бы, в этом и выражается расистская сущность еврейства, но и тут обвинителей постигнет разочарование: любой нееврей, который искренне желает и готов соблюдать законы Торы, может присоединиться к еврейскому народу, стать гером. О каком «клубе только для своих» может идти речь, если к нему, в принципе, может присоединиться любой?!
ДЛЯ СПРАВКИ:
Число евреев, вступающих в брак с неевреями составляет:
в 1970-х годах — 28 %;
после 1996 года — 47 %.
В соответствии с исследованием, проведенным Американским еврейским комитетом:
33 % детей от браков между евреями и неевреями воспитываются в христианских традициях;
25 % — как «евреи и христиане» (другими словами, в путанице);
24 % — без какого бы то ни было религиозного и национального самосознания вообще.
Конечно, никто не даст вам гарантии того, что любой религиозный еврей будет праведен, миролюбив, мудр, да еще и в меру упитанным мужчиной в полном расцвете сил! В еврейском обществе, как, впрочем, и в любой другой общине, наверняка, найдутся и довольно предвзятые люди, однако адекватными представителями духа общества они не являются. Талмудический принцип «даркей шалом» («мирные пути») диктует стиль поведения еврея в отношении окружающего мира.
СЕМЬИ НЕ СОЗДАЕМ, НО ДРУЖИТЬ ГОТОВЫ!
Тем не менее, это действительно правда — уважающий традиции еврей не вступит в брак с неевреем. Это непреложный закон, соблюдая который, евреи идут порой на тяжелые жертвы.
Как же это сочетается с вышесказанным?
Самый простой ответ на этот вопрос: «Вот так вот!». Иудаизм — религия закона. Образ жизни продиктован отношением (любовью или уважением) к словам Б-га. Главная ценность любого из наших обычаев: об этом нас лично попросил Творец Вселенной. Несомненно, Его слова и мудры, и полезны, но суть отнюдь не в этом — важен сам факт контакта с Наивысшей силой. Один из элементов жизни по Торе — запрет на смешанные браки. Ибо так сказал Б-г.
А если взглянуть на вопрос не только с религиозной, но и с житейской точки зрения? Неужели суть отрицания смешанных браков непостижима?!
НЕТ ЕВРЕЕВ — НЕТ АНТИСЕМИТИЗМА
Кто-то скажет: «Ассимиляция — добро для евреев и мира». Что уж говорить об антисемитах, если даже некоторые евреи считают, что мир изменится к лучшему, если еврейский народ перестанет существовать. Для этого вовсе не обязательно «марать руки» негуманными поступками: строить печи, стрелять… Путь ассимиляции чище и гуманнее! Британский ученый и писатель еврейского происхождения Джонатан Миллер красноречиво выразил поддержку такой позиции: «Еврей обязан снова и снова рисковать, снова и снова пытаться ассимилироваться. Он обязан этим себе и человечеству. Надо пытаться делать это снова и снова». «Я думаю, — продолжил он, — что это — благородно, если, конечно, вас не угораздило оказаться ортодоксальным евреем, тогда причины [противиться ассимиляции, – ред. ] очевидны. Но, если вы остаетесь евреем лишь ради того, чтоб было кому прочитать молитву за жертвы очередного Холокоста и вновь оказаться поверженными, я думаю, этот подход, заслуживает осуждения».
Его логика может показаться безукоризненной. Нет евреев — нет антисемитизма. В течение двух последних веков слишком много евреев следовали курсом господина Миллера: изменяли еврейские имена на «нормальные», отказывались от традиции предков, умышленно сочетались с неевреями, меняли свой внутренний мир и утаивали от детей национальность бабушек и дедушек… И все ради того, чтобы евреи исчезли как явление.
А мы вовсе и не собираемся исчезать! Слава Б-гу, многие евреи [а мне знакомы и неевреи, — р. Й.Х. ] видят в сохранении еврейского народа высший идеал, цель, к которой надо стремиться любым путем. Такая позиция никого не должна задевать.
АССИМИЛЯЦИЯ И ЕЕ ПОСЛЕДСТВИЯ
Растущий процент ассимиляции среди евреев должен звучать сладкой музыкой для уха Джонатана Миллера и иже с ним. Но для тех, кто считает продолжение еврейского народа важной задачей, это самый печальный траурный марш. Сегодня в мире живет около двух миллиардов христиан, около полутора миллиарда мусульман, 900 миллионов индусов, а северокорейская идея Чучхе насчитывает около 19 миллионов последователей. А как насчет евреев? По разным оценкам — от 13 до 20 миллионов, и это число снижается: американские и европейские евреи оставляют после себя меньше детей, чем их соседи – неевреи.
Исследования показывают, что в смешанных парах фактор супружеского удовлетворения ниже обычного, случаев разводов — больше. Это результат лишнего психологического напряжения из-за отсутствия общих корней и шкалы ценностей. Дети в смешанных браках не лишены чувства национального самосознания, им часто приходится страдать из-за отсутствия семейной теплоты. подобная тенденция наблюдается и в семьях, в которых матери — еврейки (таким образом, по hалахе, еврейскому закону, они считаются евреями), а вероятность бракосочетания с евреями у них много меньше, нежели у детей, оба родителя которых — евреи.
ПО КАКОМУ ПРИЗНАКУ ДИСКРИМИНИРОВАТЬ БУДЕМ?
Так должна ли забота о целостности народа быть чем-то, за что государственный чиновник может лишиться должности? Легитимно ли бороться за спасение исчезающих видов фауны и при этом обвинять в дискриминации того, кто заботится о сохранении народа?!
Если взвесить все вышесказанное, станет ясно, что будь то Элиот Абрамс, Джозеф Либерман или кто-либо иной, еврейская национальная гордость и приверженность традиции предков не является тем, что помешает дать мудрый совет президенту США.
Можно понять и журналистов, и политиков — скандал дает им возможность прокормить семью в следующем месяце, но евреи и расизм — две большие разницы. Да, соблюдая закон Торы, я никогда не создам семью с нееврейкой, но если мне захочется сделать нееврею какую-то гадость, тот же закон скажет мне голосом моей совести: ты не имеешь на это права!"
Ави Шафран
2004.01.06 | Георгій
Re: Где проходит граница между сохранением нации и расизмом?
> " (...) соблюдая закон Торы, я никогда не создам семью с нееврейкой, но если мне захочется сделать нееврею какую-то гадость, тот же закон скажет мне голосом моей совести: ты не имеешь на это права!"(ГП) Мабуть, кордон, згаданий у титулі, як раз у цій самій совісті і проходить...
2004.01.06 | толя дейнека
Re: ви певно жартуєте
> (ГП) Мені здається, що вплив релігійних євреїв-юдаїстів на громадське життя США дуже маленький. Їх у США дуже мало (десь 2% населення), і живуть вони переважно у великих містах. На фермерському Середньому Заході їх практично нема. Американська актриса-гумористка Трейсі Ульман має такий жарт: вона нібито запитала людей в якомусь провінційному американському містечку, "Do you have Jews around here?" Їй одразу відповіли, "Oh yes ma'am, what kind do you like? We have apple juice, orange juice, tomato juice..." Пересічний американець практично нічого про юдейську релігію не знає. Думаю, що вплив деїзму (релігійної основи масонства) на життя американців значно більший.справді, євреїв у штатах 5-6 млн, або близько 2% (але в абсолютних числах це більше ніж в ізраїлі). Але разом з можливо є найбільша доля після Ізраїля, принаймні у великих світових державах. Єврейські діаспори у Британії і у Франції близько півмільйона, або менше 1%, у німеччині небагато більше 100 тисяч, в росії та україні останнім часом діаспора скоротилася більш ніж вдвічі і офіційно значно менша одного відсотка населення.
але повернімося до америки. я б радше сказав що вплив фермера з середнього заходу є незначним. натомість євреї контролюють всі основні американські мас-медія, американські фінанси, обидві великі політичні партії, обидві палати парламенту, уряд і президента
[ я вибачаюся звичайно, коли надто вже відхилився від теми цього форуму, але важко пройти повз такі незрозумілі твердження.]
шановний георгію, я думаю ваша цікава і корисна розповідь про юдейську релігію буде досить неповною без значних цитат ну хоча б зі згаданої вже "книги кагала" якова брафмана. гадаю, певні практичні висновки обраності юдеїв відомі і поширені серед юдеїв куди більше ніж релігійні питання. було б добре, якби ви подивилися цю роботу, щоб я справді не тягнув сюди об'ємні цитати.
2004.01.06 | Георгій
Re: ви певно жартуєте
толя дейнека пише:> справді, євреїв у штатах 5-6 млн, або близько 2% (але в абсолютних числах це більше ніж в ізраїлі). Але разом з можливо є найбільша доля після Ізраїля, принаймні у великих світових державах.
(ГП) Так, але найбільша в *абсолютних цифрах*.
> (...)я б радше сказав що вплив фермера з середнього заходу є незначним.
(ГП) Не такий він вже й незначний. Ментальність фермерів Середнього Заходу дуже сильно впливає на результати виборів президента, конгресменів, сенаторів та суддів. Річ у тому, що система виборів у США покладається на так звані електоральні голоси. Суть її в тому, що певний штат має таку чи таку кількість цих електоральних голосів, і тому якщо більшість виборців у певному штаті проголосувала за певного кандидата, цьому кандидатові зараховується вся ця кількість електоральних голосів. У типових штатах Середнього Заходу люди великих міст (природньо) дуже гетерогенні, ніколи не згоджуються одне з одним ні про що, і їх голоси розпорошуються по багатьох кадидатах. З іншого боку, фермери більш схильні голосувати одностайно, і як правило за консервативного кандидата (такого, як Буш). От і виходить, що фермерські штати стають легкою здобиччю таких кандидатів, їх опорою.
>натомість євреї контролюють всі основні американські мас-медія, американські фінанси, обидві великі політичні партії, обидві палати парламенту, уряд і президента
(ГП) Часто можна чути цю фразу, але мені здається, що ці контролюючі люди просто ВИХОДЦІ з євреїв, а не євреї в прямому смислі цього слова. Вони не відстоюють інтереси єврейського народу чи єврейської релігійної громади. Радше, вони відстоюють свої інтереси, інтереси могутньої купки дуже багатих і дуже впливових людей (з яких деякі дійсно єврейського походження, але інші не-єврейського - скажімо, в контролі мас-медіа величезну роль відіграє не-єврей Тед Тернер, у фінансах - не-єврей Дональд Трамп, і т.д.)
> (...)шановний георгію, я думаю ваша цікава і корисна розповідь про юдейську релігію буде досить неповною без значних цитат ну хоча б зі згаданої вже "книги кагала" якова брафмана. гадаю, певні практичні висновки обраності юдеїв відомі і поширені серед юдеїв куди більше ніж релігійні питання. було б добре, якби ви подивилися цю роботу, щоб я справді не тягнув сюди об'ємні цитати.
(ГП) Згідний. Я вчора ввечері нашвидкоруч прочитав цей матеріал, але своєї точки зору ще не склав - дайте мені трохи часу.
2004.01.08 | толя дейнека
Re: ви певно жартуєте
> (ГП) Часто можна чути цю фразу, але мені здається, що ці контролюючі люди просто ВИХОДЦІ з євреїв, а не євреї в прямому смислі цього слова. Вони не відстоюють інтереси єврейського народу чи єврейської релігійної громади. Радше, вони відстоюють свої інтереси, інтереси могутньої купки дуже багатих і дуже впливових людей (з яких деякі дійсно єврейського походження, але інші не-єврейського - скажімо, в контролі мас-медіа величезну роль відіграє не-єврей Тед Тернер, у фінансах - не-єврей Дональд Трамп, і т.д.)дуже показово, що як приклад ви навели теда тернера - людину, яка вимушена була піти з телекомпнії, що він сам її засновав, піти через незгоду з інформаційною політикою.
далі, як мені здається, ви припускаєтесь пеаної нелогічності або повторюєте чиюсь помилку. Ми говоримо: певні етнічно фарбовані групи людей мають в руках якісь важелі, які загалом високо цінуються по шкалі мирського життя, але - таке поєднання походження і важелів є лише збігом обставин (вони є лише ВИХОДЦЯМИ, пишете ви). вибачте, але щоб стверджувати таке, не досить написати одне слово ВЕЛИКИМИ буквами, варто навести якісь грунтовніші міркування.
Все ж таки більш природнім є пояснення такого поєднання к певному слідуванню юдейській традиції, точніше її мирським настановам поведінки (тут на доказ можна навести численні вказівки з Вітхого Завіту, або ж свідчення того ж якова брафмана).
Інший мождивий шлях пояснити: стати на точку зору (якою підбадьорують себе деякі юдейські пропагандисти), а саме: жиди є обраними тобто від природи зверхніми людьми, яким богом накреслено панувати в світі (знов є цитати). життєві успіхи їх пояснюються досконалішою етнічною природою та богообраністю. як на мене, цей путь, крім того що він звичайно може бути названий расистьким (хоча я б старався тут уникати моральних оцінок), все ж таки є оманливим і дальшим від справжнього стану речей, при чому ймовірно свідомо веде далі у сторону.
ви ж стверджуєте щось третє "це випадковий збіг обставин"
при тому, може ви справді зберетесь щось відповісти, прошу обережніше жонглюйте такимим поняттями як "інтереси народу", бо дуже туманно. в нашому прикладі: хіба ви будете заперечувати, що більші багатство, вплив, влада в руках груп етнічних євреїв протирічить "інтересам жидівського народу" чи "юдейської громади"?
2004.01.08 | VENED
Резолюция Генеральной ассамблеи ООН №3376
Резолюция Генеральной ассамблеи ООН №3376, принятая 10 декабря 1975 года, постановила, "что сионизм является формой расизма и расовой дискриминации". Правда, 16 декабря 1991 года резолюция эта была отменена.2004.01.08 | Augusto
Sionizm ce svits'ka nereligijna techiya.
Najortodoksal'ni yudaists'ki sektanty vidmovlyayut'sya navit' vyznaty "sionists'ku psevdoderzhavu", vidmovlyayut'sya sluzhyty v armii, toshcho. Azh do ekscesiv, koly pisnyamy zustrichaly arabs'ki armii, yaki jshly "vykonaty biblijni proroctva".2004.01.08 | Георгій
Так
Сіонізм є одним з проявів крайнього націоналізму, шовінізму. Він почався як рух євреїв за утворення власної держави, де, за думкою провідників цього руху, євреї могли б мати унікальну можливість бути захищеними від антисемітизму. Згодом, особливо після окупації арабських територій у 1970-і роки, сіонізм перетворився на ідеологію агресивного, непримиренного єврейського шовінізму, схожого як дві краплини води на ідеологію всіх любителів "етнічних чисток." Це політичний, а не релігійний рух. Пропоную не обговорювати тему сіонізму на цій сторінці, оскільки сіонізм не має нічого специфічно-релігійного чи духовного. З такою самою ефективністю ми могли б обговорювати етнічні чистки Мілошевича в гілці про православ'я чи звірства усташів під час Другої світової війни в гілці про католицизм.2004.01.08 | Георгій
Re: ви певно жартуєте
толя дейнека пише:> дуже показово, що як приклад ви навели теда тернера - людину, яка вимушена була піти з телекомпнії, що він сам її засновав, піти через незгоду з інформаційною політикою.
(ГП) Я не знаю всіх деталей виходу Теда Тернера з CNN, але знаю, що, по-перше, йому вже десь біля 80 років і він може просто втомитися, а по-друге, він завжди мав репутацію ексцентрика і забіяки. Єврейська Ліга проти дефамації багато разів скаржилася, що він ображає євреїв, але католики також скаржилися, що Тед ображає католиків (особливо поляків) і самого папу, латиноамериканські імігранти скаржилися, що він ображає імігрантів, і т.д. і т.п. Таких людей у США іронічно називають "equal opportunity offender." Тому цілком можливо, що він мав тертя з іншими в CNN просто через свою необуздану натуру, а не через інтриги євреїв. Але Тед на протязі десь так років 35-40 мав колосальний вплив на американську мас-медіа, та й зараз від нього багато залежить - він є власником компанії Метро Голден-Майєр - Юнайтед Артістс (одна з найбільших голівудських корпорацій), володіє контрольним пакетом акцій компанії Тайм Уорнер (ще один гігант кінопродукції), йому належать дві першорозрядні хокейні команди (Атланта Брейвз і Атланта Трешерз), і т.д.
> далі, як мені здається, ви припускаєтесь пеаної нелогічності або повторюєте чиюсь помилку. Ми говоримо: певні етнічно фарбовані групи людей мають в руках якісь важелі, які загалом високо цінуються по шкалі мирського життя, але - таке поєднання походження і важелів є лише збігом обставин (вони є лише ВИХОДЦЯМИ, пишете ви). вибачте, але щоб стверджувати таке, не досить написати одне слово ВЕЛИКИМИ буквами, варто навести якісь грунтовніші міркування.
>
> Все ж таки більш природнім є пояснення такого поєднання к певному слідуванню юдейській традиції, точніше її мирським настановам поведінки (тут на доказ можна навести численні вказівки з Вітхого Завіту, або ж свідчення того ж якова брафмана).
> Інший мождивий шлях пояснити: стати на точку зору (якою підбадьорують себе деякі юдейські пропагандисти), а саме: жиди є обраними тобто від природи зверхніми людьми, яким богом накреслено панувати в світі (знов є цитати). життєві успіхи їх пояснюються досконалішою етнічною природою та богообраністю. як на мене, цей путь, крім того що він звичайно може бути названий расистьким (хоча я б старався тут уникати моральних оцінок), все ж таки є оманливим і дальшим від справжнього стану речей, при чому ймовірно свідомо веде далі у сторону.
>
> ви ж стверджуєте щось третє "це випадковий збіг обставин"
> при тому, може ви справді зберетесь щось відповісти, прошу обережніше жонглюйте такимим поняттями як "інтереси народу", бо дуже туманно. в нашому прикладі: хіба ви будете заперечувати, що більші багатство, вплив, влада в руках груп етнічних євреїв протирічить "інтересам жидівського народу" чи "юдейської громади"?
(ГП) Толю, я в принципі згідний з Вами. Тільки давайте обоє згодимося, що почуття етнічної чи расової зверхності притамане не кожному євреєві. І також що це почуття все-таки є перекрученням юдаїзму, а не його невід'ємною частиною, як стверджують юдофоби.
2004.01.11 | толя дейнека
Re: ви певно жартуєте
> (ГП) Толю, я в принципі згідний з Вами. Тільки давайте обоє згодимося, що почуття етнічної чи расової зверхності притамане не кожному євреєві. І також що це почуття все-таки є перекрученням юдаїзму, а не його невід'ємною частиною, як стверджують юдофоби.:o)
впевнений, що важко знайти почуття, яке притаменне кожному з навіть не дужк великої групи людей, завжди найдеться якась потвора, що відчуває щось не те..
але до теми ближче
щодо перекручення.. частіше цим словом називають відхилення у меншості чи якихось несвідомих маргіналів. я не думаю, що випадок, який обговорюється, такий.
можна згадати слова шарона (чильника всеж таки не зовсім світської держави): "ніхто в світі не має права судити жидів. жиди мають право судити кожного."
_кожне_друге_ речення у проповідях хасидів - про те що юдеї обрані та вищі за решту. якщо треба, можна ще згадати висловлювання керівників єврейських конгресів чи равіна україни, такого добра доволі, ці почуття висловлюються вголос і особливо не приховуються.
і навпаки, я не знаю досить потучньої внутрижидівською течії, яка б протистояла послідовно таким настроям. навпаки, я бачу, що люди (дуже одинокі) що виступають з критикою, піддаються остракізму та звинувачуються мало не в зраді.
зрозумійте мене, до всіх цих декларацій я ставлюся з певною долею здорового гуиору. врешті решт умовно кажучи у кожному дурдомі є палата з наполеонами, які теж відчувають свою незаперечну та органічну зверхність. на мою думку, людина має повне право будувати своє власне світосприйняття світу і себе в ньому, в тому числі і в категоріях зверхності та богообраності. прапор в руки, :о) юдеї тут ще далеко не крайні.
інша справа, коли такі почуття починають перетворюватися на конкретні справи, спонукати такі діла, організовувати їх. це вже варто уваги. тут народжуються такі собі пінхаси лавони - спробуйте мені довести, що цей пан не діяв у руслі юдейської традиції, думаю вам не вдасться.
2004.01.08 | Георгій
Re: ви певно жартуєте
Толю, а що Ви думаєте про це:http://talmud.faithweb.com/
2004.01.08 | толя дейнека
Re:
здається, ви вже колись наводили цей документ.я зовсім не спеціаліст і ніколи їм не буду. але думаю, наведені точка зору має під собою рацію. об'ємний текст, від багатьох авторів, написаний за тривалий час у тодішніх історичних і понятійних умовах, - це надзвичайно поживний грунт для недобросовісних і недоброзичливих вибіркових цитувань та тлумачень. я не раз стикався з тим, що одні й теж вирвані фрази талмуду, переміщуючись між книгами різних авторів, мають в них суттєво різне тлумачення.
крім того, переважна більшість євреїв не тільки не керуються у повсякденні талмудом (що думаю по собі проблематично), але просто не читали його.
2004.01.08 | Георгій
Все вірно
толя дейнека пише:> думаю, наведені точка зору має під собою рацію. об'ємний текст, від багатьох авторів, написаний за тривалий час у тодішніх історичних і понятійних умовах, - це надзвичайно поживний грунт для недобросовісних і недоброзичливих вибіркових цитувань та тлумачень. я не раз стикався з тим, що одні й теж вирвані фрази талмуду, переміщуючись між книгами різних авторів, мають в них суттєво різне тлумачення.
(ГП) Точно. Тому в цьому питанні не можна сліпо довіряти нікому, в тому числі і Брен'є.
> крім того, переважна більшість євреїв не тільки не керуються у повсякденні талмудом (що думаю по собі проблематично), але просто не читали його.
(ГП) Ви знаєте, я просто не можу тут нічого стверджувати, тому що не знайомий з релігійними євреями. Всі мої друзі-євреї (в мене їх з десяток) зовсім не релігійні, їх у США навіть не називають євреями.
2004.01.04 | VENED
Трагические актеры или самобытная нация?
Трагические актеры или самобытная нация?раввин Адин Штейнзальц, Институт Изучения Иудаизма
"Наш национальный характер многогранен, и в этом одна из причин, почему большинство других народов не понимает нас. Они всегда видят только одну сторону, одну грань и думают, что это все. Их поражает, разочаровывает или, по меньшей мере, просто удивляет, когда им вдруг становится ясно, что в нашем характере есть и другие стороны. И тем не менее существуют две основные силы, которые воздействуют на нас и имеют наибольшее значение для понимания нашей сущности.
Одна четко выраженная сила — это наша поразительная способность видоизменяться, приспосабливаться, становиться похожими на людей, среди которых мы живем. Я бы сказал, что это в какой-то степени верно, даже когда мы говорим о чисто внешней, биологической стороне нашего облика. Можно наблюдать, что происходит с евреями, которые переселяются из одной страны в другую. Изменения заметны уже при сравнении людей второго или третьего поколения. Например, если мы сопоставим современного еврея из России или Польши с его родственниками во Франции или, особенно, в Америке, чьи родители эмигрировали в начале века, то различия даже в физическом облике весьма впечатляющи.
Но это лишь одна и не самая существенная сторона дела. Подлинная способность к приспособлению проявляется гораздо глубже, и она связана с нашей способностью впитывать окружающую культуру. Чтобы лучше понять это, попробуем обратиться к явлению очень сходному, которое принято именовать левантизмом. Человек левантийского типа тоже очень легко и быстро способен изменяться, схватывать новые языки, перенимать манеру одеваться и вести себя. Но это всего лишь мимикрия, она не затрагивает внутреннюю сущность.
Наша адаптация совершенно иная, это внутреннее преображение. С языком чужого народа к нам приходит глубокое понимание его духа, его чаяний, его образа жизни и мыслей. Мы не просто обезьянничаем, а становимся частью этого народа. Более того, спустя некоторое, часто очень недолгое время мы оказываемся в состоянии понять этот народ лучше, чем он сам понимает себя.
Этот феномен вовсе не означает, что евреев так уж любят в странах, где они прижились и стали частью окружающей культуры. Нет, это вызывает обиду и возмущение. У других народов складывается ощущение, что евреи не только порабощают их экономически, но и похищают их душу. Мы становимся национальными поэтами, драматургами, художниками других народов а через некоторое время даже их мозгом и устами. Мы становимся большими англичанами, чем сами англичане, большими немцами, чем сами немцы, большими русскими, чем сами русские. На эту тему есть много историй, звучащих как анекдоты, но на самом деле мы уподобляемся тому актеру, который не только играет роль, но и сам становится на сцене тем человеком, чью роль он исполняет. Если талантливый актер играет на сцене роль какого-то человека, то создаваемый образ в известном смысле правдивее, чем характер этого человека, ибо актер отыскивает его самые типичные детали и наиболее яркие индивидуальные особенности...
И если евреи пытаются играть роль, то не как заурядные лицедеи и жалкие комедианты, а так, как играют великие трагические актеры. Подражая народам, среди которых они живут, они изображают, скорее, тип народа, нежели просто отдельных его представителей. Возникает вопрос: как евреям это удается? Огромное давление, оказываемое на наш народ, изначально народ маленький и слабый, всегда означало одно: что мы должны либо адаптироваться, либо умереть. И те, кто не сумел приспособиться, действительно умирали. Те же, кто обладал талантом в каждом новом месте уподобляться этому месту, точнее, живущему здесь народу, — те выжили. В этом состоит одна из могущественных черт нашего национального "грима".
Но вот другая, не менее важная, сторона. У нас в душе постоянно звучит властный зов. То, чего он требует от нас, есть нечто совершенно противоположное приспособлению и изменению. Этот зов — стремление к самопознанию. Иными словами, в нас есть какое-то ядро, какие-то трудно объяснимые элементы нашего существования, от которых мы не можем избавиться. На протяжении многих поколений еврейской истории не раз бывало, что мы пытались это сделать. Иногда после того, как одно, два или три поколения, казалось бы, уже приспособились и ассимилировались, из сохранившихся ростков вдруг снова вырастал древний ствол, как будто и не было никакой ассимиляции. Это как раз то свойство, которое прежде всего замечают в евреях другие народы с самого начала нашей истории, а именно, что мы — самый упрямый народ в мире, который невозможно покорить, народ, который можно погрузить в воду, но нельзя утопить, который можно разорвать на куски, но эти куски, благодаря заключенной в них внутренней силе, вновь соединятся в единое жизнеспособное целое.
Как будто налицо очевидное противоречие. Но если вглядеться в проблему пристальнее, мы увидим, что эти два свойства нашего народа противоречивы только внешне. Просто способность к приспособлению означала бы, что мы должны были бы раствориться в других народах. Лет через сто мы исчезли бы, уподобившись другим народам. И те из нас, кто действительно хотел этого, стали-таки частью других народов, если не сами, то в своих потомках. Но выжили — не как индивидуумы, а как нация только те, кто обладал особым свойством, придававшим особый смысл нашей способности приспосабливаться и изменяться. Это свойство заключается в том, что в такой же мере, в какой мы изменяемся, мы все-таки продолжаем помнить, что мы — евреи и есть в нас нечто особое, и в конечном счете мы все-таки не похожи на других. Итак, мы гибче, податливее, чем что бы то ни было на свете. И в то же время мы тверже, чем сталь. И в этом, в конечном итоге, секрет того, что в течение двух тысячелетий мы сумели выжить и сохраниться.
Эта двойственность еврейского характера обычно объяснялась, как результат жизни евреев под гнетом. Однако в действительности эти характерные черты так глубоко в нас заложены, что мы не можем просто взять и отбросить их по своей воле. И самый существенный элемент в еврейской жизни нашего времени — государство Израиль, — по сути дела, пример того, насколько устойчивы эти свойства. Снова — даже если говорить о физическом облике евреев, когда мы смотрим на типичных людей из нового поколения сабр, мы видим в них их родителей. А вместе с тем кажется, что дети здесь очень непохожи на своих отцов и матерей. Они в большинстве своем выше ростом и сильнее физически. Они выглядят по-иному; они явно по-иному действуют и думают.
И здесь мы подходим к едва ли не самому драматическому парадоксу. Государство Израиль создавалось на основе двух противоречащих друг другу стремлений. С одной стороны, это было движение за самовыражение еврейского народа, а с другой — это национальное движение, развивавшееся в условиях войн и жесточайшей борьбы за существование, обладало очень ясными и в чем-то специфическими представлениями о том, чего оно хочет достичь.
Основатели Израиля мечтали создать здесь новый тип человека разностороннего, прекрасного, сочетающего в себе духовные качества и внутреннюю духовную силу еврейского народа, накопленную за долгие века, вроде Виленского Гаона, и в то же время обладающего свойствами и способностями такого человека, как Спартак. Этот человек, унаследовав духовное величие прошлого, должен был приобрести черты, которых, по мнению евреев, ему прежде всего не хватало, — физическую силу, прямоту, умение сражаться и сражаться хорошо, способность жить оседлой жизнью в своей стране. И поскольку наши отцы считали, что духовный элемент заложен в народе настолько глубоко, что нет нужды его укреплять, они стали прежде всего учителями, просветителями, создателями нового типа евреев... И они преуспели.
По правде говоря, даже чересчур преуспели — в создании нового типа, который, если вдуматься, является не подражанием какому-либо народу, но, скажем, чтобы это не прозвучало слишком уж антисемитски, подражанием некоему абстрактному идеалу нееврея. Они преуспели в создании того, что по существу не было ни русским, ни английским, ни французским. Появилась нация, лишенная подлинной сердцевины нашего народа. Она выросла здесь, в Стране Израиля, но по своему образу жизни, по способу мышления она стала гораздо более нееврейской, чем, может быть, какая бы то ни было нееврейская нация.
Однажды кто-то сказал: нееврей — это не еврей, но подлинным, законченным неевреем может быть только еврей. Итак, появилось поколение, у которого есть масса превосходных качеств. Но до чего же оно странное! Черты, которые считались типично еврейским, — гибкость ума, утонченность, обширные знания, самокритичность, — качества, которые были частью нашей сути, исчезли. Мы стали совершенно другим народом: очень целеустремленным, неспособным меняться, неспособным сомневаться в себе и критиковать себя. Мы снова с успехом приспособились, но не к тому, что реально существует, а к тому, что мы создали в своем воображении. И дело не только в том, что это трагично само по себе, а в том, что, поскольку наше государство имеет такое значение, оно становится образцом для подражания евреев диаспоры, притом нередко отрицательным образцом.
Мы этого совершенно не хотели, однако наши намерения тут мало что значат. Куда важнее вопрос: сумеем ли мы сохраниться и выжить в таком нееврейском качестве? Проблема самобытности куда важнее, чем экономические и даже политические проблемы. Если последние постоянно меняются, то это относится к самой сути нации.
Неужели нас устраивает роль во второстепенной пьесе? Не лучше ли стать наконец самими собой? Но для этого надо сделать все возможное, чтобы выяснить, что же мы собой представляем изнутри, выяснить, какой образ живет в наших сердцах и как он должен развиваться теперь, когда отпала нужда в приспособлении. Кажется, актер уже сыграл весь репертуар, и теперь его спрашивают: "А сам-то ты кто? Что ты собой представляешь?" В этом и состоит проблема: можете вы быть только актерами, или у вас есть свое собственное лицо? "
29-10-2003? архивы www.sem40.ru
раввин Адин Штейнзальц, Институт Изучения Иудаизма
2004.01.04 | Георгій
Re: Трагические актеры или самобытная нация?
Дуже цікаво, дякую!VENED пише:
> (...)У других народов складывается ощущение, что евреи не только порабощают их экономически, но и похищают их душу.
(ГП) Я не бачу тут "крадіжки" душі народу - швидше, доповнення чогось до цієї душі, збагачення її...
>Мы становимся национальными поэтами, драматургами, художниками других народов а через некоторое время даже их мозгом и устами. Мы становимся большими англичанами, чем сами англичане, большими немцами, чем сами немцы, большими русскими, чем сами русские.
(ГП) Щира правда. Дійсно, Гайнріх Гайне (Гейне) - абсолютно національний німецький поет. Ісаак Левітан - геніальний російський художник, теж дуже національний. Семен Надсон, Осип Мандельштам, Борис Пастернак, Йосиф Бродський - зірки російської національної поезії, її "золотий фонд"...
>На эту тему есть много историй, звучащих как анекдоты, но на самом деле мы уподобляемся тому актеру, который не только играет роль, но и сам становится на сцене тем человеком, чью роль он исполняет. Если талантливый актер играет на сцене роль какого-то человека, то создаваемый образ в известном смысле правдивее, чем характер этого человека, ибо актер отыскивает его самые типичные детали и наиболее яркие индивидуальные особенности...
(ГП) Спірна концепція. В мене є друзі-євреї (етнічні, не релігійні), які народилися в Росії і виховані на російській культурі. Їх абсолютно, стовідсотково можна вважати росіянами - якби я не знав, що вони мають єврейське походження, я б однозначно сказав, що вони чистісінькі росіяни. Вони, мабуть, заперечать, що вони у своєму житті тільки грають якусь акторську роль. Тут щось значно глибше. Думаю, це все впирається в проблему самоідентифікації, про яку я вже намагався писати на цьому форумі (правда, без особливого успіху). Самовизначення цих людей дійсно, щиро, подвійне. Вони І ЄВРЕЇ, І РОСІЯНИ водночас.
> (...) Но вот другая, не менее важная, сторона. У нас в душе постоянно звучит властный зов. То, чего он требует от нас, есть нечто совершенно противоположное приспособлению и изменению. Этот зов — стремление к самопознанию. Иными словами, в нас есть какое-то ядро, какие-то трудно объяснимые элементы нашего существования, от которых мы не можем избавиться. На протяжении многих поколений еврейской истории не раз бывало, что мы пытались это сделать. Иногда после того, как одно, два или три поколения, казалось бы, уже приспособились и ассимилировались, из сохранившихся ростков вдруг снова вырастал древний ствол, как будто и не было никакой ассимиляции. Это как раз то свойство, которое прежде всего замечают в евреях другие народы с самого начала нашей истории, а именно, что мы — самый упрямый народ в мире, который невозможно покорить, народ, который можно погрузить в воду, но нельзя утопить, который можно разорвать на куски, но эти куски, благодаря заключенной в них внутренней силе, вновь соединятся в единое жизнеспособное целое.
(ГП) Точно. Я неодноразово відчував цю внутрішню силу і це "ядро" в моєму спілкуванні з людьми, про яких я писав вище.
2004.01.05 | Augusto
Spochatku yevreyi buly mnogobozhcyamy (IMXO).
Koly chytayesh Bibliyu mozhe sklastysya vrazhennya, shcho drevni yevreyi vid chystogo ateyizmu perejshly odrazu do monoteyizma, ale IMXO buv period politeizma, na shcho vkazuyut' deyaki miscya Bibliyi (najyaskravij - Psalom 82, ale i v knyzi Buttya mozhna pobachyty, shcho Bog nazyvaye sebe "my", kazhe "sxozhi na NAS" ta in., xocha tradycijno ce poyasnyuyet'sya povagoyu do Boga (yakshcho car kazav pro sebe "my", to Bogu ce vzagali "polozheno", xocha ce legko postavyty pid sumniv, adzhe car vvazhavsya golovoyu derzhavy, yiyi uosoblennyam, tomu vin buv "my", a uosoblennyam chogo chy kogo mig buty odyn Bog?)).2004.01.08 | Augusto
Ne til'ky moye, vyyavlyayet'sya.
Isnue teoriya, shcho drevni evrei maly cilyj panteon bogiv, na choli chy z Eloh-om, chy Yahve ta jogo druzhynoyu Ashtarot (yakby ce ne bula Astarta, vypadkovo?), Eloh (ya tak umovno nazvu) buv yixnim "Bilobogom", z antypodom bogom gromu Baalom (yixnij "Chornobog") ta ciloyu tucheyu dribnyx bogiv.Potim (orientyr - Musij (Moisej)) Eloh v vyglyadi Yahve posiv chil'ne misce (persha zapovid' ne maj inshyx bogiv PERED mnoyu, sebto inshix bogiv mozhna bulo maty, ale PISLYA).
I tak Eloh stav personal'nym bogom evreiv, yakyj buv "sil'nishyj" nizh bogy inshyx narodiv. I tut pryjshly persy z shumeramy. I zaxopyly na fig zemlyu evreiv.
Nemovby vyxodyt', shcho personal'nyj Bog evreiv prograv povnistyu, vyyavyvsya slabkishym za inshyx bogiv.
Tomu vidtodi postanovyly, shcho Yahve kontrolyuye vsi narody, i ne prograv persam, a napravyv persiv na evreiv za grixi. I dijsno, potim persy rozsmoktalysya (spokuta grixiv).
Cikava IMXO teoriya rozvytku vidnosyn lyudstva z Bogom (Bog zalyshaet'sya nezminnyj, a spryjnyattya Jogo zminyuyet'sya).
2004.01.08 | Георгій
Так, звичайно, монотеїзм еволюціонував
Ви маєте рацію. Дійсно, в перших книгах Біблії є цей мотив про ЙГВГ як "сильнішого" за *ІНШИХ* богів. Але згодом з'являється і інший мотив - що інші боги не те що менш вартісні, ніж ЙГВГ, а просто НЕ ІСНУЮТЬ, є продуктом людської уяви. Дуже сильно цей другий мотив звучить у книзі Ісайї (напр., Іс. 40:17-26, 41:5-29 і деінде).2004.01.05 | VENED
А можно панславизм в тему поставить??
Пан Георгий!Это все волшебные темы, кто же спорит!
Но они у нас от контекста отрываются - типа - взаимодействия конфессий на территории Украины и в современной украинской жизни,
В порядке общей очереди, поставьте, пожалуйста, тему панславизм(например, в духе Юрия Крижанича)
С уважением
Венед
2004.01.05 | Георгій
Все можна :)
Пане Венеде, тут заборонені тільки персональні образи, лайка і відвертий оффтопік (тобто повідомлення, які не містять рівно нічого конструктивного). Все, що тим чи іншим чином зачіпає проблеми релігії, моралі, духовного життя людей, пошуки сенсу буття і т.п. - підходить і вітається. А чому б Вам самому не розпочати тему про панславізм? Ласкаво просимо! --ГП2004.01.06 | Анатолій
Можна, навіть гомосексуалофілізм та оральносексопатологізм!(-)
2004.01.06 | Георгій
Чому у Вас така реакція на оральний секс?
Пане Анатолію, чи вже не досить? У тій гілці про СНІД оральний секс був згаданий доречно, а Ви ну ніяк не можете заспокоїтися і продовжуєте згадувати цей предмет раз у раз без ніякої потреби. І чому "оралосексопатологія?" Смію Вас завірити, оральний секс - це цілком нормально, якщо Вам і Вашій дружині це подобається. Мільйони людей на планеті його практикують, і цілком щасливі.2004.01.08 | Анатолій
Але тільки мудаки говрять про це на форумі Релігія та Духовність
І до них, пане Георгію, я Вас відношу з №1.Анатолій
2004.01.08 | Augusto
Zdorova samokrytyka! Povazhayu.
Nu xto tut pochav ni silo ni vpalo rozmovlyaty pro ce? Toj i mudak, a "toj" ce - ty.2004.01.12 | VENED
Василий Розанов. Ангел Иеговы
Василий Розанов АНГЕЛ ИЕГОВЫу евреев
(Истоки Израиля)
При захождении солнца крепкий сон напал на
Авраама; и вот напал на него ужас и мрак великий.
....................
Когда зашло солнце и наступила тьма, вот дым
печи и пламя огня прошли между рассеченными животными.
В этот день заключил Господь завет с Авраамом.
Бытие, ХV.
"Ты – Мой.
Будешь ли переходить через воды, – Я с тобою;
через реки ли, – они не потопят тебя;
пойдешь ли через огонь, – не обожжешься и
пламя не опалит тебя".
Исайя, ХIII, 2.
Труднейшее препятствие для изложения иудейского тайноощущения лежит в нестерпимой и непереносимой для европейского слуха, пера и бумаги сущности дела... Прямо это сказать и назвать вещи своими именами – совершенно невозможно. Только это лето, живя в Сахарне (после 15 лет умственных усилий), я нашел подходы, уподобления, параллели и сравнения, чтобы передать европейцам весь тот (с европейской точки зрения) ужас, невероятность, несбыточность, совершенное "не могу поверить" и, вместе, глубоко смешное, в чем именно заключается суть обрезания. Под "смешным" - то и сокрыто все. Кто из серьезных будет заниматься явно забавными вещами, представлениями? В этом лучший щит от ученых и философов. И "бог израилев" навсегда закрыл от глаз науки "свое дело с Авраамом", запорошив, как землицей, его сверху маленькими смешными забавностями. "Через смешное ученые никогда не переступят".
I.
Но кое-что и например. Вероятно, каждый замечал, что евреи "отлично себя чувствуют"... Всегда у них "превосходное расположение духа"... Жалобы на черту оседлости и на ограничения – только внешние крики, тот грубый и наружный таран, которым они пробивают стену сопротивления, выполняя "очередную задачу". При такой скованности, гнете, в черте оседлости – всякий народ впал бы в, уныние, тоску, безнадежность. У евреев – ни малейшего подобного! "Отлично себя чувствуют" в нищете, в побоях, среди насмешек. Да что такое? В чем секрет? Где источник?
И Серафима Саровского избили, повредив ногу, разбойники: а он до этого и после этого был радостен. Иоанна Кронштадтского все видели радостным: а какая усталость от движения, молитв, поездок с раннего утра до поздней ночи... Вот "наш русский Авраам", этот Иоанн Кронштадтский. Самочувствие праведности поднимало ему руки, не давало уставать ногам и окрыляло все его бренное, старое тело.
Родник этой дьявольской неутомимости в истории евреев заключается в подобном же. Только "Иоанн Кронштадтский" и "Серафим Саровский" – у нас лица, а там – племя, у нас – два, там – десять миллионов. Оттого-то они: и нападают на нас, а мы явно не можем защититься. Они вечно бодры, свежи, когда мы устаем. Мы, и тоже устают французы, немцы, англичане; уставали римляне, греки. Одни евреи не устают. Да что за дьявольская загадка?
Да то, что они в самом деле "Иоанны Кронштадтские", – на восточный, азиатский, "молохов" лад. Верхняя точка в небе над головой – зенит; но по космографии есть ей соответствующая и обратная точка – надир, "под землей". Такая же, только на другом конце мировой оси.
Наша святость – трудная: посты, молитвы, измождение тела. Но и при этих упражнениях "святые" наши являют вечно светлый лик и доживают все до глубокой, иногда – до глубочайшей старости. Самочувствие всегда дает и долготу дней, и неутомимость подвига, и вообще труда, работы. "Дайте мне самочувствие Ангела – и я пролечу все небеса".
Теперь забудем все "наше" и перенесемся прямо к Азии.
Евреям дано самочувствие ангела, и именно – "ангела Молоха"... Каждый из них, читая "в часы субботы" Тору, не мог не обратить внимания на то, что, ведь, "почему я, еврей – Янкель, – не Авраам во всей его страшной огромности "отца всех", и в трепетной, сваливающей с ног, близости к Богу, богу израилеву". Тут действительно одна из тайн Юдаизма, выраженная через одно простое умолчание. – Промолчала Тора ("Закон Моисеев") в том месте, где ожидаются непременно слова, молитвы, законы, гимны. С нами Христос заключил новый "завет" – и сказал сейчас же молитву "Отче наш". "Вот как молитесь". Произнес дивные поучения, наставления, дал притчи, дал полный путь жизни.
И мы говорим: "завет", "союз с Богом".
Еврей, читая в субботу Тору, не мог не удивиться великим удивлением, что, заключая завет свой с Авраамом, "бог израилев" не сказал ему никакой молитвы, не сказал ни Одного поучения, не сказал коротенького: "произноси иногда – Господи, помилуй. Даже "Господи, помилуй" не сказано в такой потрясающий момент, как первый завет Бога с человеком, начало судеб такого особенного народа, как еврейский, – "народа избранного", "народа Божия".
"Избрал", а не научил "Господи, помилуй".
"Начало истинной религии" на земле – и даже "аминя" не cказано.
Поразительно. Всякий русский, едва я обратил его внимание на это, поразится тоже великим удивлением. Поразится и растеряется. "Ничего не понимаю". Как "начало религии на земле" без "аминя" и "Отче наш"?! Ну, ""Отче наш" в тамошнем особенном, ханаанском тоне? "О, Боже Вечный и Создатель всех тварей, – помоги мне." Ничего. Полное безмолвие... Какая-то глубокая ночь. Молчаливая ночь.
Еврей, все перелистывая по субботам Тору и, естественно, применяя и примеривая к себе, не мог не заметить, что а это, и умолчании, в сущности, сокрыты бесчисленные глаголы, – глаголы, приведшие через тысячу лет к восклицанию одного "великого у них старца" (в Талмуде):
" – Бог сотворил мир для того, чтобы могло осуществиться (в мире) обрезание".
Выражение это – знаменитое, и ни один раввин не скажет, что его нет у них; и даже, по всему вероятию, это у них "пошло по улицам" и известно в каждой хижине. В час "пира обрезания", вероятно, припоминают "по поводу" это радостное определение обрезания. Но докончим невольные мысли "жидка Янкеля", к которым он не мог не придти, как к естественному и неодолимому заключению из отсутствия "аминя" и "Господи, помилуй" – в миг ветхого завета;
- Да что же такое я, Янкель? Авраам для Бога не сделал больше, чем я. Я стою к Богу вовсе не в таком отношении, как, например, "крещеный русский" стоит к Богу сравнительно с Владимиром Святым. Владимир Святой: сделал великое дело: крестил весь народ, привел целый народ от Перуна ко Христу, привел и научил и дал наставников... Тут такое величие дела, с которым "обыкновенному русскому теперь" невозможно сравниться. Совершенно иное – у нас: каждый Янкель самостоятельно от себя и лично делает Богу ровно столько, сколько сделал Авраам, и именно то, что сделал Авраам, и мучится, проливая кровь, так же, как Авраам, пролив кровь. Ведь ничего еще не сопутствовало Завету, не выразило его, не определило его, не легло содержанием в него. О, это "ничего"!.. это таинственное и страшное "ничего"! – В нем содержались миры. Через это "ничего" я, Янкель, мелкий воришка, – ничем не меньше Авраама... и... имею его державное самочувствие.
Не менее угоден Богу...
Не менее близок Богу...
Лично и сам, самостоятельно, вступил "в завет с Богом", ибо совершенно то же, кроваво и мучительно, и без единого слова и с "аминя", сделал Авраам, что делаю я.
Ворую – и свят.
Обсчитываю – и праведен.
Жму сок из крестьян – и все-таки мне Бог обещал "всю обетованную землю"...
Потому что я обрезан. Как Авраам, сосед и друг содомского царя, был тоже только обрезан.
Только всего.
Да что это за "темный лес" эта религия без "аминя" и всякой молитвы? Даже без имени Божия. Мы говорим "Христос", "Богородица". А Авраам, которому самое имя "Иеговы" (открыто было Моисею впервые) вовсе неизвестно было, мог только сказать – "Бог мой", безлично, туманно. Так ведь всякий человек, и язычник, говорит: "Бог мой". Поистине, Авраам "заключил завет" куда-то в тьму, не зная имени, не наученный ни одной молитве.
Точно ночью встал перед каким-то темным уголком и совершил "туда" обрезание, ничего не понимая и никакого имени но произнося. хотя бы спросил: "господи, кг(к мй6 призывать Тебя?"
Поразительно: заключен завет, и человеческой стороне даже не сказано, как призывать Бога? Как по имени назвать Его...
Из этого действительно явно, что "Янкель" равен "Аврааму". И имеет все ею колоссальное самоощущение. Уверенность непобедимости. Уверенность избранности. Уверенность личного своего, "по обрезанию", завета, союза с Богом.
"Евреи прекрасно себя чувствуют". Главное, очень твердо на земле. "Бог сотворил мир для осуществления обрезания Богу", а "обрезаны Богу только мы". Заключение – явно. Все другое – дребедень и должно исчезнуть. А останемся только мы. Так они все и каждый и действуют, – сообразно этому, имея в мысли, что "таков будет конец всего". И это implicite содержится уже в том, что при обрезании ничего еще не было сказано, – ни обряда, ни устава жизни, ни поста, ни молитвы, ни храма, ни жертвенника. "Обрежь крайнюю плоть". Просто с виду забавно.
Что-то... темный лес. Простой человек испугался бы: "что-то дьявольское". И Авраам "пришел в ужас". Ученый скажет: "что-то Молохово". Кстати, в религии Молоха были тоже все обрезаны, и Самсону говорят о филистимлянах: "поди и (убив врагов) принеси триста краеобрезаний филистимских"’...
II.
После обрезания, начинается не просто покровительственное, но нежное, любящее и горячее-горячее отношение "бога израилева" к народу своему; и через особых избираемых людей поистине он шлет "письмецо" за "письмецом" им, "весточку" за "весточкой". Вот из 54-й главы Исайи:
"Не бойся... Не смущайся... Ты не будешь более вспоминать о бесславии вдовства твоего. Ибо твой Творец есть супруг твой, - Господь Саваоф – имя Его, и искупитель твой – Святый Израилев. Ибо как жену, оставленную и скорбящую духом, призывает тебя Господь, и как жену юности, которая была отвержена, – говорит Бог твой. На малое время Я оставил тебя, но с великою милостью восприму тебя. В жару гнева Я сокрыл лицо Мое от тебя на малое время, но вечною милостью помилую тебя, говорит искупитель твой, Господь. Ибо это для меня, как воды Ноя: как Я поклялся, что воды Ноя не придут более на землю, так поклялся не гневаться и не укорять тебя (слушайте, слушайте! – даже если "по слабости" и "по обыкновенному" будете грешить – "не буду укорять": это переступает через всякие границы добродетелей, это – личная любовь, смежающая глаза на слабости, на дурное, на преступление – увы, в истории неизбежное). Горы сдвинутся и холмы поколеблются, – а милость Моя не отступит от тебя... Бедная, бросаемая бурею (слушайте, слушайте: это – личное, лицо к лицу, "Бог ко мне", "Янкелю" говорит), безутешная. Вот я положу твои стены на камне рубине..."
О, не о постах говорится... Не об изнурении постом и молитвой; но о "скромном и деликатном образе жизни" всех добродетельных "духовных" религий. Дальше:
"...И сделаю основание твое из сапфиров. И сделаю окна твои из рубинов и ворота твои из жемчужин, и всю ограду твою – из драгоценных камней".
Просто нужно удерживаться, чтобы не вспомнить полной параллели:
Чертоги пышные построю
Из бирюзы и янтаря
Читатель знает, откуда это, – но (оттого-то и не хочется печатать, писать, говорить) мне даже мучительно произнести вслух, – откуда. "Молоху" там (у поэта) может быть параллель, но какая же и там и тут параллель нашим европейским и христианским верованиям?
Они – в посте.
Они – в смиренном одеянии.
Они и "грезить не смеют" про любовь, супружество. Да с кем?... С Молохом еще возможно...
Ужасно страшно. Главное – страшно, что обрезание так голо, так одиноко-анатомично. Событие между Авраамом и "богом" израилевым похоже на то, как Иаков "брал за себя Рахиль", а оказался женатым на ее дурнушке-сестре Лие: Лавай, отец сестер, ввел дочь к жениху в такой час суток и так закрытую, что лишь на другой день поутру Иаков увидал, что "женат вовсе не на той". А уже "дело сделано", и он, через неделю женясь на другой сестре, стал супругом обеих. Так же вот точно, "не видав лица", "не показавши лица" – было и в завете с Авраамом:
Ничего кроме обрезания.
Но если так все совершилось, "по Иакову", то тогда понятно, что и не было сказано о жертвенниках, храме и нее обошлось без "аминя" и молитвы.
Мы люди простые, древние, серьезные. Нам разговоров не надо, а дело.
Старцы Талмуда дополнили собственно ясную мысль. Они о ней не сомневались, потому что чего же сомневаться, когда это "начало истинной религии на земле", и вместе – сухое, голое, одинокое обрезание.
Тогда они стали учить догмату, который знает всякий еврей и который решительно не открыт ни одному европейцу:
В секунду обрезания Ангел Иеговы сходит на обрезаемого младенца и остается на нем до самой смерти.
Нас "ангел" оставляет, когда мы грешим, обманываем, убиваем; но ведь к еврею он сходит, "не взирая на лицо", – только в силу обрезания, и, имея с ним только одним соотношение и связь, – явно не оставит его в тюрьме, в воровстве, в "грехах" не только невольных, но и вольных. Евреи прощены заранее и во всем, как мы чувствуем себя прощенными после покаяния и причащения, – но у них это с самого младенчества и в силу обрезания. "Обрезание"? – "Что такое?"... Израиль "прощен" не за свои добродетели, но силою чрезмерной и исключительной к нему одному "любви супружеской"...
"Грехи", "преступленья"?.. Уголовные кодексы народов и стран?.. "Законы русские", "законы французские"... Какое-же все это имеет отношение к обрезанию? Это "в верхнем этаже человека", в его гражданской и социальной, в его моральной и головной части; тогда как обрезание по непререкаемому требованию "бога израилева" положено в нижний этаж.
Что же происходит и что может думать о себе еврей? Никакого разъяснения, догмата ему не дано, и даже его – нет. А думать ему естественно, что "кровь обрезания" призывает к себе или приманивает к себе "ангела Иеговы". И как у нас "Ангел сидит у изголовья младенца и охраняет его сон", "говорит и внушает в ухо и душу добрые мысли и желания", и мы думаем, что он "где-то около груди и влагает в сердце светлое и благое", так у евреев, у которых догмат говорит определенно, что "ангел Иеговы" не около него находится, а "на него нисходит и на нем пребывает" – естественно каждому думать и ощущать, что он пребывает и остается там, где ранка и кровь. Помните, у Гомера вещий Терезий научает Одиссея: "вылей кровь жертв в яму – и души усопших слетятся на кровь". Этот миф – как краевое и далекое эхо, и, по всему вероятию, неверно вибрирующее в воздухе, – но, однако, это того самого, что у евреев сказано ясно, прямо и несомненно верующему. При обрезании, когда нож рассечет тело и кровь покажется, а под кровью часть тела обнажится – "ангел Иеговы сходит" на эту часть, на эту кровь и, так сказать, открытую жилу тела. Как бы присасывается сюда – чему и отвечает введенный в обрезание акт mezizach, т. е. высасывание у мальчика крови могелем.
Нужно заметить, что "ангел Иеговы" вовсе не то, что известные "ангел Гавриил", "ангел Рафаил" и другие несколько, со своим именем у каждого, которых Бог посылает и они суть "вестники", "посланники". "Ангел Иеговы" – темное место Библии, темное понятие ее, о коем есть даже целые исследования, сводящиеся к тому, что он относится к Иегове, как тень к предмету, запах к цветку и заместитель к замещаемому. Никогда не скажется: "Иегова (или Элогим, – другое имя Божие) послал ангела Иеговы", но иногда в местах, где ожидается по ходу изложения слово "Иегова" – сказано "ангел Иеговы". Таким образом, "ангел Иеговы сошел на младенца" – вовсе не далеко от мысли, что "на мне, Янкеле, Иегова имеет свое пребывание". А что "на мне, Янкеле, ангел Иеговы пребывает и был все время жизни, начиная с 8-го дня от рождения" – это есть верование всех хижин, всех местечек.
С "ангелом Иеговы" на себе они бросаются во все жизненные битвы, в суды, в споры, в литературу, уверенные везде "взять верх". Да вот слова Исайи, прямое продолжение предыдущих:
"Тебе бояться нечего", – говорит Господь: – "Вот будут вооружаться против тебя, но не от Меня; кто бы ни вооружился против тебя – падет. Вот, Я сотворил кузнеца, который раздувает угли в огне и производит орудие своего дела, – и Я творю орудие для истребления. Ни одно орудие, сделанное против тебя, не будет успешно; и всякий язык, который будет состязаться с тобою на суде, – ты обвинишь. (Каково! – не сказано, "ты будешь прав и обвинишь", – а "обвинишь потому, что ты обрезан Мне"). Это есть наследие рабов Господа, оправдание их от Меня, говорит Господь".
Еще, из следующей (55-и) главы – песнь любви "бога израилева" к "своему" израилю:
"Горы и холмы будут петь перед вами песнь, и все дерева в поле – рукоплескать вам".
Заметьте, все эти слова и подобные израильтяне еженедельно читают в синагоге и дома, "где откроется". Везде – это, везде – приблизительно то же.
III
А как же евреянки? У нас девочки и мальчики крещены, и "весь русский люд – христиане". Никто не обращает внимания, как же еврейские девочки? В сущности, – перенося наши понятия туда, – они все "не крещены", и даже все – вовсе вне Бога и вне религии.
Дикие, пустынные, ничего!!!
Не поразительно ли?
Несомненно – "обрезан" один мужской пол, и, как девочки не подлежат ему, – они вовсе вне присутствия Иеговы. Как бы у нас – "сестры христиан", а – не христианки. Нужно заметить, никакому "закону Божию" девочки у них не учатся и никаких молитв "поутру" и "на сон грядущий" они не читают.
Да и потом, во всю жизнь, собственно, один мужчина исполняет очень многочисленные молитвенные и обрядовые обязанности юдаизма. Женщина в них не участвует вовсе.
Что же делает "некрещеная" (в нашем бы смысле) еврейка? Вне Иеговы и не читая Ему никакой молитвы?
Девочка – ничего. Так и есть – "некрещеная", не обрядовая.
Когда же она "приобщается юдаизму"? Раз я спросил еврея в пути: "что обязана сделать христианка, если б она захотела перейти в еврейство"? Подняв голову, он с недоумением ответил: – "Ничего". Потом добавил: – "Только погрузиться в нашу микву" (общий бассейн с водою). Потом прибавил строго, крикливо: "И – хорошо стричь ногти, – о, хорошо стричь, хорошо!". С силою удара и страсти.
Ну, не "бесовщина" или не "культ ли Молоха.", когда она, "переходя в новую религию", "свет новый себе открывая", – не получает: 1) ни слова себе научения, 2) ни – символа (своей особой) веры, 3) ни – молитвы Господней, а должна...
Черт знает что такое: "крепко, крепко стричь ногти" (они стригутся до тела, с такой абсолютной строгостью старухами ритуальными в микве, что девушки-невесты кричат от боли, а старухам мать невесты дает деньги, чтобы они не задели мяса и не окровянили пальцев).
Что же делается? "Когда Хайка делается израильтянкой"?
Тут поймешь, почему дочь "судьи израилева", Иеффая, которую отец по неосторожному обету должен был принести в жертву "богу Израилеву" – "пошла в горы и плакала девство свое".
Она "оплакала" не просто то, что осталось незамужнею; какой об этом вопрос перед смертью, – перед закалыванием (бррр... рукою отца!!!); а... что она, дщерь народного героя, и первая с тимпаном вышедшая встретить отца после победы, – должна была быть принесена в жертву "израилеву богу", в сущности, вовсе даже не сделавшись "правоверною израильтянкою", не слившись с народом своим.
Израильтянка "приобщается юдаизму" и "вере отцов" через замужество. И для нее "выйти замуж" – то же, что для христианки – "креститься".
Тут-то и получает значение: "ангел" Иеговы сходит на мальчика в миг обрезания и остается на нем (не возле него) до смерти". Что же, собственно, происходит, и отчего девочек не учат "закону Божию и молитвам"? Все происходит так же сухо и голо, анатомично и одиноко, как в обрезании: она "в миг потери девства", – по юдаизму, по вере каждой хижины еврейской, – принимает в себя, "просто по-древнему", ангела Иеговы.
Как же вы можете найти уловимую разницу с культом Молоха, культом "крови и религиозного сладострастия", когда у евреев и евреек через особенность вероучения "ангел Иеговы" входит в естественно и неодолимо сладострастные ощущения?
Внутренним зерном их, внутренним огнем их, Едва ли не здесь (учение об ангеле Иеговы в отношении к обрезываемому) лежит причина развития тои части обрядового обрезания, которая лежит в высасывании крови. Что тут нам светит? Кровь младенца обагряет десны, зубы, язык обрезывающего. Ну, а он? Не пассивен: и, может быть, к нему идет первая строка Песни Песней. У евреев все связано и зависит одно от другого, вытекает одно из другого. Мне брезжится, что в мысль обрезания входит нож, кровь, мука и поцелуй. И во всех трех – "бог Израилев".
Он и целует.
Он и кровянит.
Он и рассекает мясо.
Могель же только исполняет, – "пешка", "подставной болван", дающий зрителям символ того, что скрыто за занавескою у заключающего завет с вступающим в завет, между "богом Израилевым" и восьмисуточным мальчиком-евреем".
Отсюда дети считаются у евреев прямо произведением Божиим.
"И посетил Господь Анну, и зачала она и родила еще"... (Первая кн. Царств, глава 2, стих 21).
"Ибо, когда увидят у себя детей своих, дела рук. Моих, то они свято будут чтить Имя Мое" (Исайя, глава 29, стих 23).
Вот отчего еврейки (особенно в древности, – да и сейчас, поскольку остаются "верны богу израилеву", т. е. "не интеллигенты", так бешено выходят замуж, и родители так энергично выталкивают их в замужество, – причем, не особенно церемонятся с "любовью", и вообще не интересуются "разговорами", полагая, что дело, – и, в данном случае, религия, – "в деле". Это им все равно как нам закреститься". Исполнить "закон", исполнить все. "Ни законов, ни молитв нам не дано, а только – замужество". Но уж к нему приготовляются тщательно, и все замужество, ежемесячно, по понятной причине, течет ритуально в строжайше наблюдаемой физиологической чистоте. Отсюда-то и развилась их миква, эти дикие, на наш взгляд, погружения и очищения, – да еще проглатывание невестою "святой воды миквы, дабы освятить и горло свое, и желудок". "Ангел Иеговы в тебя войдет, дщерь Израиля"... Да и понятны эти патетические взрывы: "украшу тебя рубинами, жемчугом, всем"... Патетическая, телесная, восторженная любовь... Все сказано. Объясняется тон заветных весточек "оттуда "...
Теперь понятно, почему "за одного они все". Евреи образуют не "племя одно", – мало ли племен, тоже патриотических, германское, английское; но ведь ничего подобного ни у кого по единству нет. Евреи составляют как бы один монастырь, общину одного устава и одной обители, но глубочайше брачную. Все они страшно близко телесно поставлены друг к другу: через микву, обрезание и супружество – они в сущности все родные друг другу, и все немножко влюблены друг в друга, обязательно, как бы "потершись друг о друга" спиной ли, плечами ли, чем ли. Ток могучего религиозного электричества пробегает от "американских жидов" до Петербурга, и все они говорят с Фамусовым: "Ну, как не порадеть родному человечку". Тогда как "гои" все между собою чужие, и только – знакомы или ведут "общие дела". Отсюда: "между двумя евреями никогда нет соперничества", торгового, всякого.
Замечателен самый тип, самый дух их связности. Это что-то не человеческое, не гражданское, не общественное. Повторяю, патриоты ведь есть везде, сильное племенное чувство есть у многих. Но это – "завыли разом от Бостона до Одессы" (Дрейфус, Бейлис) имеет параллели себе в другом месте и вовсе на другой почве, "Бывает, выехав на волков, охотники нечаянно попадут а волчицу, за которой бегут они все, и приветливо, и ласково. Происходит величайшая беда: не помня себя, вся стая кидается на охотников, – и, чуть что, разрывает их". В-о-т! Они все "прекрасные и непорочные" друг для друга, через этот воистину содомический укус в обрезании: не то – Эндимионы, не то – Анунциаты. Странно и дико поверить, но весь Израиль образует "одну стаю" в удовольствиях, и это будто о них предсказал Платон, что "если бы все мужи города были связаны таковою ("греческою") дружбою, то город сделался бы непобедим, ибо каждый в нем был бы готов умереть за каждого" ("Федр"). Вот какая соединяет их плотская связь, – попадающаяся тоже в монастырях, – но здесь запылавшая в целом племени через "ангела Иеговы", на каждого сходящего в обрезании. Тут и вой от моря до моря, и щелканье миллиона зубов. "Не суй пальца – откусят". И общее чувство к ним, и страх окружающих к животно-человеческой стае. И всеобщее: "бежим от этих Эндимионов! – они обворовали нас и хотят еще зарезать".
(1)Поэтому нельзя видеть в Талмуде, и вообще в последующем иудействе, злоупотребления в том, или преувеличения и самообольщенности в том, что они выработали тезис: "мир создан для евреев", и вообще все учение о "гоях", как о "чужих", как о "ненужных", в своем роде "безблагодатных" существах; попросту – как о животных, почти безумных и бессловесных. "Не нужны". В этом все. "Не нужны" обнимает и вещественные отношения, и мораль. "Ненужного" можно обобрать; "ненужного" можно убить, не вытащить из ямы, не спасти, когда он тонет; его можно "залечить", когда он болен, или дать недействующего лекарства больному; можно "испортить литературу гоев"; можно испортить, извратить, исказить их промышленность и торговлю. И пусть об этом в законе, н "Талмуде" и "Шулхан-Арухе", ничего не сказано и даже сказаны обратные слова "о помощи чужеземцу", "чуже-родцу", "необрезанному". Все это будет мертво, все эти слова будут без действия. ибо они все будут афоризмами, ни с чем не связанными, ни из какой системы и ни из какой обидней мысли не вытекающими. "Общая"-то мысль и "система"-то говорит: "гой", "чужой", "не обрезан", "не нужен Богу и никому", "обери его", "Оттолкни его"... "имущество его – ценно, но самого его нет". А около системы может стоять прекрасный лично Гиллел, до которого и его прекрасных лично качеств, право же, "закону" нет дела, и нет дела Аврааму-обрезанцу, ни – всему Израилю. "Есть – Гиллел, есть – Шамай" (враждебный Гиллелу его современник, суровый и беспощадный учитель, не меньший, чем Гиллел, авторитет еврейства). Они любят ссылаться на "Гиллела" и таких, скрывая в тени Шамая, – коему синагога и вся традиция иудейства повинуется еще больше, чем Гиллелу. Гиллел – "для фронта", "в глаза" гоям; а позади и au fond всего – Шамай. Это надо помнить и об этом никогда не надо забывать. "Гой – труп: сними с него одежду и отходи прочь". Вот суть, которой изменить нельзя...ибо это есть "1 из 1000 лучей" обрезания.