Що ж воно є - джайнізм?
01/26/2004 | Георгій
Ця релігія за кількістю послідовників не така велика, як християнство, іслам, юдаїзм, індуїзм чи буддизм, але вона дуже цікава, не схожа на інші і, на мій погляд, заслуговує на те, щоби бути з нею ознайомленим. Джайнізм зараз нараховує близько чотирьох мільйонів адептів, та й в минулі часи він не був особливо поширеним. Проте ідеї джайнізму вплинули на деяких видатних діячів сучасності - наприклад, на Мохандаса Карамчанда Ганді з його теорією "ненасильницького утримування від співучасті."
Так само, як індуїзм та буддизм, джайнізм виник на території сучасної Індії. Поширюватися ця релігія почала приблизно в один час із буддизмом, тобто приблизно в сьомому сторіччі до н.е. Назва "джайнізм" походить від слова джайна, яке в перекладі з санскриту означає "переможець." Такими джайнами-переможцями адепти цієї релігії вважають своїх частково легендарних, частково історичних вчителів, які досягли особливих висот у розумінні і практиці джайністського вчення. Інша поширена назва вчителів-джайн - тіртанкари, тобто буквально "ті, хто являють собою брод через річку." Під річкою тут мається на увазі вічно мінлива ріка існуваня, з його безкінечними народженнями, смертями і новими народженнями (тут джайнізм перегукується з ученням Упанішад). Брод через цю річку символізує дорогу до особливого стану "звільнення" від усіх плут і обмежень, що притамані буттю, дорогу до досягнення особливого стану повного щастя і безкінечного спокою.
За джайністським вченням, першим тіртанкарою був чоловік на ім'я Рішаба або Рішабга, також відомий під іменем (точніше, титулом) Аді-Ната, тобто Перший з Володарів. Він жив дуже давно, в доісторичні часи, коли ще не існувало календаря, тому визначити роки його життя зараз неможливо. Рішаба передав джайністське вчення комусь іншому, чиє ім'я не збереглося; той передав його третьому тіртанкарі і т.д. Відоме ім'я двадцять другого, двадцять третього і двадцять четвертого з тіртанкар. Двадцять другим був, за джайністськими легендами, двоюрідний брат Крішни на ім'я Немі, який приймав участь у війні, описаній в епосі "Магабхарата." Немі навчив джайністській премудрості двадцять третього тіртанкару на ім'я Джайна Паршва, про якого відомо, що він жив у місті Варанасі (Бенарес) і досяг піку своєї популярності близько 850 р. до н.е. Паршва виховав преємника, якого звали Вардамана Магавіра. Цей двадцять четвертий (і останній) тіртанкара жив між 599 і 527 роками до н.е.
Вчення джайн-тіртанкар збереглося як у формі усних переказів, так і у формі священного для джайнітів писаного епосу під назвою Калпа-Сутра. Цей епос був завершений десь у третьому сторіччі до н.е. Доктрина джайнізму розкривається в ньому головним чином через опис життя і подвигів Вардамани Магавіри.
За Калпа-Сутрою, Магавіра народився в родині одного з багатих і знатних князів країни, яка знаходилася на території сучасного індійського штату Біхар. Коли йому було двадцять вісім років, обоє його батьків померли. Вражений горем Магавіра кинув свої маєтки і став жити життям аскета-шрамана (як бачимо, це дуже нагадує історію Будди). Він вирішив слідувати прикладу Джайни Паршви, про вчення і життя якого Магавірі було щось відомо. Одного разу, коли він знаходився у стані трансу, викликаного тривалим суворим постом і іншими формами умертвіння плоті, Магавіра раптом перейшов у стан, який джайністи називають "кевала." Це унікальний стан повного, абсолютного знання, як раціонального, так і не-раціонального, інтуїтивного. У стані кевали Магавірі відкрився весь Всесвіт, для нього "не існувало більше жодного секрету." Він побачив кожну людину, тварину, рослину і кожного "демона," водночас в їх минулому, теперешньому і майбутньому; йому стали відомі всі їх рухи, думки, наміри, вся їх доля на вічні віки наперед. Будучи в такому особливому стані повного, досконалого знання, Магавіра, який тепер мав титул Арат (святий), окреслив головні постулати джайністської релігійної доктрини.
Перший з цих постулатів є той, що не існує ніяких абсолютів. Світ являє собою вічний рух і вічне перетворення. Тому не має ніякого смислу вірити в існування богів і приносити їм жертви. Не має також ніякого смислу вірити в особливе призначення тих чи інших людей і самого себе, або бути прив'язаним до будь-чого матеріального або духовного. Ядро, суть людської істоти, за джайністським вченням, є якась крихітна, ультрамікроскопічна частинка, яка безкінечно подорожує по Всесвіту і скрізь зустрічає певний опір або обмеження своєї свободи. Ця внутрішня людська істота, душа, за Магавірою, "брудниться" взаємодією з безкінечним різноманіттям обмежуючих, "ув'язнюючих" її чинників, так, як, наприклад, волога одежина "брудниться" піском, якщо її трохи по ньому поволочити. Дорога до щастя, спасіння, лежить тільки через "струшування" цього "піску," звільнення від усього, що заважає вільному польоту душі через простір і час. Етапами такого звільнення є припинення віри в бога або богів; відмова від жертвоприношень; повний розрив зі служителями будь-яких релігійних культів; тамування гордості, амбіцій, проявів характеру, жадібності, підступності, і інших деструктивних пристрастей; обмеження матеріальних благ тільки тими, які конче необхідні для фізичного існування; крайня повага до всіх інших істот у Всесвіті, до життя як такого; благодійництво у формі постійного роздавання всього, чим тільки можна поділитися, іншим людям, навіть якщо вони цього нібито і не потребують.
Ще один джайністський постулат - неможливість пізнання світу в будь-якій формі, крім форми припущення, гадки. Джайністи вчать в усіх ситуаціях утримуватися від суджень типу "це дерево зелене," або "Іван Іванович - людина." Натомість, правильними з джайністської точки зору є твердження типу "можливо, це дерево зелене, а можливо і ні," або "можливо, що Іван Іванович - людина, а можливо і ні." Більше того, кожне з цих тверджень ховає в собі можливість, що дерево і зелене, і не зелене, або що дерево ні зелене, ні не зелене, або що існують ще якісь комбінації підтвердження і заперечення, які не піддаються недосконалій людській логіці. Ця дуже своєрідна епістемологія має назву "сіяд-вада," тобто "дктрина про те, що будь-що тільки може бути."
У соціальному житті джайністи - крайні пацифісти. Вони за будь-яких умов утримуються від усього, що може хоч чимось пошкодити іншу живу істоту. Джайністи - як монахи, так і миряни - абсолютні вегетаріанці і ніколи не працюють на таких роботах, де можна, наприклад, пошкодити дерево або траву. Вони часто зав'язують рота особливою хусткою, щоби ненавмисне не проковтнути якусь дрібну комаху. Джайністські монахи не одружуються; миряни одружуються один раз і можуть мати дітей, але не прив'язуються до своїх родин. Кожний джайніст повністю утримується від будь-якої їжі чи питва у восьмий і чотирнадцятий день місячного календаря, а також у будь-який день після заходу сонця. Багато джайністів живуть у граничній матеріальній бідності, ніколи не носять ніякого взуття, а іноді і ніякого одягу (тих, хто відмовляється від одягу навіть у формі пов'язки на стегнах, називають дігамбара, тобто "загорнуті в небо"). Вони не вважають обов'язковим працювати заради матеріального збагачення і іноді навіть жебрають їжу, що в них не вважається соромом, так само як і ходити оголеним.
Незважаючи на такі дещо дивні звички життя, джайністи залишили прекрасну літературну та філософську спадщину і побудували багато дуже гарних споруд-храмів (де нема зображень жодного з божеств, оскільки джайністи в них не вірять). Особливо гарні джайністські храми є біля гори Абу в Раджастані, на північному заході Індії. Цікаво, що незважаючи на неймовірно аскетичний спосіб життя, адепти джайнізму в епоху середньовіччя були царствуючими правителями деяких індійських провінцій, зокрема Деккан і Гуджарат.
Так само, як індуїзм та буддизм, джайнізм виник на території сучасної Індії. Поширюватися ця релігія почала приблизно в один час із буддизмом, тобто приблизно в сьомому сторіччі до н.е. Назва "джайнізм" походить від слова джайна, яке в перекладі з санскриту означає "переможець." Такими джайнами-переможцями адепти цієї релігії вважають своїх частково легендарних, частково історичних вчителів, які досягли особливих висот у розумінні і практиці джайністського вчення. Інша поширена назва вчителів-джайн - тіртанкари, тобто буквально "ті, хто являють собою брод через річку." Під річкою тут мається на увазі вічно мінлива ріка існуваня, з його безкінечними народженнями, смертями і новими народженнями (тут джайнізм перегукується з ученням Упанішад). Брод через цю річку символізує дорогу до особливого стану "звільнення" від усіх плут і обмежень, що притамані буттю, дорогу до досягнення особливого стану повного щастя і безкінечного спокою.
За джайністським вченням, першим тіртанкарою був чоловік на ім'я Рішаба або Рішабга, також відомий під іменем (точніше, титулом) Аді-Ната, тобто Перший з Володарів. Він жив дуже давно, в доісторичні часи, коли ще не існувало календаря, тому визначити роки його життя зараз неможливо. Рішаба передав джайністське вчення комусь іншому, чиє ім'я не збереглося; той передав його третьому тіртанкарі і т.д. Відоме ім'я двадцять другого, двадцять третього і двадцять четвертого з тіртанкар. Двадцять другим був, за джайністськими легендами, двоюрідний брат Крішни на ім'я Немі, який приймав участь у війні, описаній в епосі "Магабхарата." Немі навчив джайністській премудрості двадцять третього тіртанкару на ім'я Джайна Паршва, про якого відомо, що він жив у місті Варанасі (Бенарес) і досяг піку своєї популярності близько 850 р. до н.е. Паршва виховав преємника, якого звали Вардамана Магавіра. Цей двадцять четвертий (і останній) тіртанкара жив між 599 і 527 роками до н.е.
Вчення джайн-тіртанкар збереглося як у формі усних переказів, так і у формі священного для джайнітів писаного епосу під назвою Калпа-Сутра. Цей епос був завершений десь у третьому сторіччі до н.е. Доктрина джайнізму розкривається в ньому головним чином через опис життя і подвигів Вардамани Магавіри.
За Калпа-Сутрою, Магавіра народився в родині одного з багатих і знатних князів країни, яка знаходилася на території сучасного індійського штату Біхар. Коли йому було двадцять вісім років, обоє його батьків померли. Вражений горем Магавіра кинув свої маєтки і став жити життям аскета-шрамана (як бачимо, це дуже нагадує історію Будди). Він вирішив слідувати прикладу Джайни Паршви, про вчення і життя якого Магавірі було щось відомо. Одного разу, коли він знаходився у стані трансу, викликаного тривалим суворим постом і іншими формами умертвіння плоті, Магавіра раптом перейшов у стан, який джайністи називають "кевала." Це унікальний стан повного, абсолютного знання, як раціонального, так і не-раціонального, інтуїтивного. У стані кевали Магавірі відкрився весь Всесвіт, для нього "не існувало більше жодного секрету." Він побачив кожну людину, тварину, рослину і кожного "демона," водночас в їх минулому, теперешньому і майбутньому; йому стали відомі всі їх рухи, думки, наміри, вся їх доля на вічні віки наперед. Будучи в такому особливому стані повного, досконалого знання, Магавіра, який тепер мав титул Арат (святий), окреслив головні постулати джайністської релігійної доктрини.
Перший з цих постулатів є той, що не існує ніяких абсолютів. Світ являє собою вічний рух і вічне перетворення. Тому не має ніякого смислу вірити в існування богів і приносити їм жертви. Не має також ніякого смислу вірити в особливе призначення тих чи інших людей і самого себе, або бути прив'язаним до будь-чого матеріального або духовного. Ядро, суть людської істоти, за джайністським вченням, є якась крихітна, ультрамікроскопічна частинка, яка безкінечно подорожує по Всесвіту і скрізь зустрічає певний опір або обмеження своєї свободи. Ця внутрішня людська істота, душа, за Магавірою, "брудниться" взаємодією з безкінечним різноманіттям обмежуючих, "ув'язнюючих" її чинників, так, як, наприклад, волога одежина "брудниться" піском, якщо її трохи по ньому поволочити. Дорога до щастя, спасіння, лежить тільки через "струшування" цього "піску," звільнення від усього, що заважає вільному польоту душі через простір і час. Етапами такого звільнення є припинення віри в бога або богів; відмова від жертвоприношень; повний розрив зі служителями будь-яких релігійних культів; тамування гордості, амбіцій, проявів характеру, жадібності, підступності, і інших деструктивних пристрастей; обмеження матеріальних благ тільки тими, які конче необхідні для фізичного існування; крайня повага до всіх інших істот у Всесвіті, до життя як такого; благодійництво у формі постійного роздавання всього, чим тільки можна поділитися, іншим людям, навіть якщо вони цього нібито і не потребують.
Ще один джайністський постулат - неможливість пізнання світу в будь-якій формі, крім форми припущення, гадки. Джайністи вчать в усіх ситуаціях утримуватися від суджень типу "це дерево зелене," або "Іван Іванович - людина." Натомість, правильними з джайністської точки зору є твердження типу "можливо, це дерево зелене, а можливо і ні," або "можливо, що Іван Іванович - людина, а можливо і ні." Більше того, кожне з цих тверджень ховає в собі можливість, що дерево і зелене, і не зелене, або що дерево ні зелене, ні не зелене, або що існують ще якісь комбінації підтвердження і заперечення, які не піддаються недосконалій людській логіці. Ця дуже своєрідна епістемологія має назву "сіяд-вада," тобто "дктрина про те, що будь-що тільки може бути."
У соціальному житті джайністи - крайні пацифісти. Вони за будь-яких умов утримуються від усього, що може хоч чимось пошкодити іншу живу істоту. Джайністи - як монахи, так і миряни - абсолютні вегетаріанці і ніколи не працюють на таких роботах, де можна, наприклад, пошкодити дерево або траву. Вони часто зав'язують рота особливою хусткою, щоби ненавмисне не проковтнути якусь дрібну комаху. Джайністські монахи не одружуються; миряни одружуються один раз і можуть мати дітей, але не прив'язуються до своїх родин. Кожний джайніст повністю утримується від будь-якої їжі чи питва у восьмий і чотирнадцятий день місячного календаря, а також у будь-який день після заходу сонця. Багато джайністів живуть у граничній матеріальній бідності, ніколи не носять ніякого взуття, а іноді і ніякого одягу (тих, хто відмовляється від одягу навіть у формі пов'язки на стегнах, називають дігамбара, тобто "загорнуті в небо"). Вони не вважають обов'язковим працювати заради матеріального збагачення і іноді навіть жебрають їжу, що в них не вважається соромом, так само як і ходити оголеним.
Незважаючи на такі дещо дивні звички життя, джайністи залишили прекрасну літературну та філософську спадщину і побудували багато дуже гарних споруд-храмів (де нема зображень жодного з божеств, оскільки джайністи в них не вірять). Особливо гарні джайністські храми є біля гори Абу в Раджастані, на північному заході Індії. Цікаво, що незважаючи на неймовірно аскетичний спосіб життя, адепти джайнізму в епоху середньовіччя були царствуючими правителями деяких індійських провінцій, зокрема Деккан і Гуджарат.