Трохи геометрії
03/05/2004 | Георгій
Минулої середи на вечірній службі, присвяченій Великому Постові, почув від нашого пастора деякі цікаві думки - хочу поділитися.
Є три головні християнські течії - православ'я, римо-католицизм і протестантизм. Якщо абстрагуватися від історичних деталей і подивитися в їх суть, можна побачити, що вони відповідають трьом "началам" чи стрижням Церкви.
Православ'я - це розвиток містичного начала. Йому притамане щось інтуїтивне, емоційне; в його сферу найкраще вписується воління любити, потяг до сокровенного, таємного; воно базується на внутрішньому і зовнішньому досвіді людини з її потягом до Бога, інтимним бажанням віддати себе Богові і здійснити духовне преображення.
Римо-католицизм - це розвиток історично-інституціонального начала. Воно тяжіє до стабільності, традиційності, збереження доктрини і ритуалів; в ньому найбільш розвинута структура, субординація, дисципліна; воно має найкраще розвинуту політику, план діяльності, зв'язок з громадами, вихід на суспільство в цілому.
Протестантизм - це розвиток інтелектуального начала. Він виходить з аналітично-спекулятивної традиції, найвище цінує раціональні досвіди, робить наголос на вивченні Св. Письма і розвиткові теології; його метод полягає головним чином у мисленні через протиріччя, а його мета вбачається в зростанні інтелектуальної "чистоти та ясності" християнської доктрини.
Можна побачити, що містичне начало або стрижень походить головним чином з писань Св. Апостола Івана, історично-інституціональне начало чи стрижень - з писань (і діяльності) Св. Апостола Петра, а інтелектуальне начало чи стрижень - з писань (і діяльності) Св. Апостола Павла.
Коли Прев. Бюррес говорила про це, вона намалювала на дошці три кола, таким чином, що вони всі три перетнулися, частково наклалися одне на одне. Мабуть, сказала вона, для християнина найкраще бути посередині, отам, де ці три сфери - містична, історично-інституційна та інтелектуальна - зустрічаються і перетинаються.
Думаю, що я з цим згідний. Як ви гадаєте?
Георгій
Є три головні християнські течії - православ'я, римо-католицизм і протестантизм. Якщо абстрагуватися від історичних деталей і подивитися в їх суть, можна побачити, що вони відповідають трьом "началам" чи стрижням Церкви.
Православ'я - це розвиток містичного начала. Йому притамане щось інтуїтивне, емоційне; в його сферу найкраще вписується воління любити, потяг до сокровенного, таємного; воно базується на внутрішньому і зовнішньому досвіді людини з її потягом до Бога, інтимним бажанням віддати себе Богові і здійснити духовне преображення.
Римо-католицизм - це розвиток історично-інституціонального начала. Воно тяжіє до стабільності, традиційності, збереження доктрини і ритуалів; в ньому найбільш розвинута структура, субординація, дисципліна; воно має найкраще розвинуту політику, план діяльності, зв'язок з громадами, вихід на суспільство в цілому.
Протестантизм - це розвиток інтелектуального начала. Він виходить з аналітично-спекулятивної традиції, найвище цінує раціональні досвіди, робить наголос на вивченні Св. Письма і розвиткові теології; його метод полягає головним чином у мисленні через протиріччя, а його мета вбачається в зростанні інтелектуальної "чистоти та ясності" християнської доктрини.
Можна побачити, що містичне начало або стрижень походить головним чином з писань Св. Апостола Івана, історично-інституціональне начало чи стрижень - з писань (і діяльності) Св. Апостола Петра, а інтелектуальне начало чи стрижень - з писань (і діяльності) Св. Апостола Павла.
Коли Прев. Бюррес говорила про це, вона намалювала на дошці три кола, таким чином, що вони всі три перетнулися, частково наклалися одне на одне. Мабуть, сказала вона, для християнина найкраще бути посередині, отам, де ці три сфери - містична, історично-інституційна та інтелектуальна - зустрічаються і перетинаються.
Думаю, що я з цим згідний. Як ви гадаєте?
Георгій
Відповіді
2004.03.06 | Р.М.
Геометрія - світська наука
Георгій пише:> Протестантизм - це розвиток інтелектуального начала. Він виходить з аналітично-спекулятивної традиції, найвище цінує раціональні досвіди, робить наголос на вивченні Св. Письма і розвиткові теології; його метод полягає головним чином у мисленні через протиріччя, а його мета вбачається в зростанні інтелектуальної "чистоти та ясності" християнської доктрини.
Інтелект - знання, які ми отримуємо через імена і форми; мудрість - знання, які проявляють себе лише з внутрішньої сутности. Щоби здобути прості знання, треба в них заваязнути, але що би здобути мудрість, потрібен тільки потік божественного милосердя.
Інтелект - це зір необхідний для того, що би дивитися на зовнішній світ. Світло ж мудрости потрібне що би дивитися через зовнішній світ у внутрішній.
Я б не погодився з вашою геометрією. Не варто шукати середнє арифметичне, бо істина, в кінцевому результаті, може виявитися далеко поза намальованими Вами колами.
Шукаймо Христа - і знайдемо ІСТИНУ!
2004.03.08 | Георгій
Re: Геометрія - світська наука
Р.М. пише:> Я б не погодився з вашою геометрією. Не варто шукати середнє арифметичне, бо істина, в кінцевому результаті, може виявитися далеко поза намальованими Вами колами.
(ГП) Тут, мені здається, мова не про середнє арифметичне... Розумієте, американські протестанти ще десь у 1960-і роки стали помічати, що їм чогось серйозно бракує. Не вистачає емоцій, інтимності, містики - ну от така вже в них традиція, сухувата, з наголосом на інтелект, логічну правильність і переконливість проповідей, тощо. І також не вистачає стабільності, ритуалу - забагато імпровізацій в богослужінні, а людям іноді дуже хочеться "літургічності." Деякі провідні теологи і історики церкви з традиційних протестантських деномінацій навіть думають, що відплив пастви з їх церков до неоязичництва пояснюється, принаймні частково, оцим надлишком сухості, раціональності і водночас браком містичного "негайного почуття святості" (Тілліх). Тому протестанти (розумні) зараз так уважно вдивляються в традиції православ'я і римо-католицизму. Наприклад, наша старквілльська пресвітеріанська Церква Св. Трійці зараз стала значно серйозніше ставитися до ритуалу Причастя: ми тепер ІДЕМО до Причастя, як у православних чи католицьких церквах, а не пускаємо тарілочки з хлібом та чарочки з вином по лавах. У служби вводиться більше хорових співів з використанням дуже старовинної літургічної музики. Пастор вивчає житія святих і православний та католицький церковні календарі. Думаю, що це все ознаки руху в бік "спільної площі" кіл, що перетинаються, і це добре.
> Шукаймо Христа - і знайдемо ІСТИНУ!
(ГП) Так, безумовно...
2004.03.09 | Р.М.
Традиції від людей, а віра у Бога
Минає час, змінюються обставини і міняються людські традиції, вони можуть бути як і добрими, так і поганими. Я гадаю, що у вірі до Бога, традиції не можуть мати вирішального значення. Протестантська Церква має свої хороші традиції і думаю, що не варто вдаватися до уніфікації церков заради мирських традицій. Зміни в церковному житті можуть відбуватися лише в пошуках істини і заради істини, а не заради підпорядкування людським традиціям, бо не людям ми маємо догоджати, а Богові. Кожна родина може мати якісь свої власні традиції. Але якщо в кожній з цих родин є присутні любов, злагода, порозуміння, то такі родини завжди зуміють полагодяти і між собою, незважаючи на відміннісь у традиціях. У моєму розумінні, християнських церков могло би бути багато, кожна зі своїми звичаями і традиціями, та всі вони мали б об'єднуватися в єдину Христову церкву, так як заповідав Ісус Христос."Спільна площа", це не там, де більше народу. Це там - де Ісус Христос. І тут може виникнути запитання. А що робити, коли народ не є на одній площі з Христом, з ким тоді бути, з Христом, чи з власним народом? Звичайно ж, залишатися зі своїм народом і старатися допомогти йому, бо обравши служіння людям, ми обираємо служіння Богу.
2004.03.09 | Анатолій
Ви ще притягніть сюди за вуха Триглав... (-)
2004.03.09 | Георгій
Дуже згоден з усім!
Р.М. пише:> Минає час, змінюються обставини і міняються людські традиції, вони можуть бути як і добрими, так і поганими. Я гадаю, що у вірі до Бога, традиції не можуть мати вирішального значення. Протестантська Церква має свої хороші традиції і думаю, що не варто вдаватися до уніфікації церков заради мирських традицій.
(ГП) Точно! Не треба уніфікації. Дійсно, протестантам зовсім не варто відмовлятися від своїх хороших традицій, так само як православним та католикам від своїх. Проте мова іде не про уніфікацію - швидше, про взаємне збагачення.
>Зміни в церковному житті можуть відбуватися лише в пошуках істини і заради істини, а не заради підпорядкування людським традиціям, бо не людям ми маємо догоджати, а Богові.
(ГП) Нема сумніву в цьому. Але іноді бажання людей гармонують з Божим словом. В людях можна не так вже й рідко побачити потяг до святого, возвишеного, неземного. Протестанти раніше це недооцінювали, але зараз намагаються виправитися і піти назустріч цьому бажанню людей. Знову ж таки, інакше люди почнуть шукати возвишене й неземне в ідолянстві, неоязичестві, всяких там New Age чи Wicca.
>Кожна родина може мати якісь свої власні традиції. Але якщо в кожній з цих родин є присутні любов, злагода, порозуміння, то такі родини завжди зуміють полагодяти і між собою, незважаючи на відміннісь у традиціях. У моєму розумінні, християнських церков могло би бути багато, кожна зі своїми звичаями і традиціями, та всі вони мали б об'єднуватися в єдину Христову церкву, так як заповідав Ісус Христос.
(ГП) Так.
> "Спільна площа", це не там, де більше народу. Це там - де Ісус Христос. І тут може виникнути запитання. А що робити, коли народ не є на одній площі з Христом, з ким тоді бути, з Христом, чи з власним народом? Звичайно ж, залишатися зі своїм народом і старатися допомогти йому, бо обравши служіння людям, ми обираємо служіння Богу.
(ГП) Абсолютно згідний. Знову ж таки, чи не цьому нас вчить символіка Преображення. Христос не хотів, щоби Його учні залишалися на горі і служили Йому там, поселеному у возвишеному храмі. Натомість, Він повів їх униз, в "долину," до людей, до їх народу.