Плоди діяльності
04/25/2004 | Р.М.
Останнім часом в художній літературі і кінематографі досить часто доводиться спостерігати думки про те, що технічні досягнення людства в майбутньому можуть обернутися проти нього ж.
З цього приводу, хотів би запропонувати рядки з лекції Р. Штайнера, записаної ще у далекому 1908 році, коли ще ані комп'ютерів, ні іншої обчислювальної техніки, окрім арифмометра, не було.
> Наша сьогоднішня культура сама створює ті жахливі страхіття, які будуть загрожувати людині в майбутньому. Погляньте на гігантські машини, які з усією гостротою розуму конструюються людською думкою! В них людина створює собі демонів, які в майбутньому будуть з усією ворожістю протидіяти людям. Все, що людина зараз створює собі у вигляді технічних апаратів і машин, все це в майбутньому осягне життя і з жахливою ворожістю виступить проти людини. Все те, що створюється, виходячи з принципу чистої корисності, виходячи з особистого, або суспільного егоїзму, стане в майбутньому ворогом людини. Сьогодні ми дуже багато приділяємо уваги практичній доцільності того, що ми робимо. Якщо ми дійсно хочемо сприяти розвитку, то ми повинні запитувати себе на про корисність того, що ми робимо, а набагато більше про те, чи буде воно красивим і благородним. Ми повинні діяти, виходячи не лише з принципу практичної доцільності, а в першу чергу з чистої радості від прекрасного. Все те, що людина створює сьогодні заради вдоволення своїх мистецьких потреб, виходячи з чистої любови до прекрасного, також оживе в майбутньому і буде помічним у більш високому розвитку людини. Але жахливим є бути вимушеним бачити, як нині тисячі людей вже з раннього дитинства привчаються не знати ніякої іншої діяльності, окрім переслідування матеріальної користі.
З цього приводу, хотів би запропонувати рядки з лекції Р. Штайнера, записаної ще у далекому 1908 році, коли ще ані комп'ютерів, ні іншої обчислювальної техніки, окрім арифмометра, не було.
> Наша сьогоднішня культура сама створює ті жахливі страхіття, які будуть загрожувати людині в майбутньому. Погляньте на гігантські машини, які з усією гостротою розуму конструюються людською думкою! В них людина створює собі демонів, які в майбутньому будуть з усією ворожістю протидіяти людям. Все, що людина зараз створює собі у вигляді технічних апаратів і машин, все це в майбутньому осягне життя і з жахливою ворожістю виступить проти людини. Все те, що створюється, виходячи з принципу чистої корисності, виходячи з особистого, або суспільного егоїзму, стане в майбутньому ворогом людини. Сьогодні ми дуже багато приділяємо уваги практичній доцільності того, що ми робимо. Якщо ми дійсно хочемо сприяти розвитку, то ми повинні запитувати себе на про корисність того, що ми робимо, а набагато більше про те, чи буде воно красивим і благородним. Ми повинні діяти, виходячи не лише з принципу практичної доцільності, а в першу чергу з чистої радості від прекрасного. Все те, що людина створює сьогодні заради вдоволення своїх мистецьких потреб, виходячи з чистої любови до прекрасного, також оживе в майбутньому і буде помічним у більш високому розвитку людини. Але жахливим є бути вимушеним бачити, як нині тисячі людей вже з раннього дитинства привчаються не знати ніякої іншої діяльності, окрім переслідування матеріальної користі.
Відповіді
2004.04.25 | Георгій
Але уяви про прекрасне міняються...
Штайнер у цьому фрагменті нагадав мені героя книги Германа Гессе "Степовий вовк." Він на початку книги теж має подібні думки: йому болить, що люди вже не сприймають прекрасного. Наприклад, слухають щось незрозуміле по радіо, замість того, щоби піти на концерт симфонічної музики. Але раптом цей стурбований інтелігент закохується в молоду дівчину з богемного середовища, і для нього відкриваються цілі шари життя, про яке він нічого не знав: джазова музика, психоделічні наркотики, груповий секс і т.д. Наприкінці Степовий Вовк знаходить певний баланс між своїм старим життям і своїми новими "діонісійськими" досвідами. Схоже, що він відкидає крайнощі, але тепер він здатен знайти в джазі таке саме прекрасне, як у Моцарті.2004.04.26 | Р.М.
Re: Уяви міняються, прекрасне незмінне
Георгій пише:> Штайнер у цьому фрагменті нагадав мені героя книги Германа Гессе "Степовий вовк." Він на початку книги теж має подібні думки: йому болить, що люди вже не сприймають прекрасного. Наприклад, слухають щось незрозуміле по радіо, замість того, щоби піти на концерт симфонічної музики.
Я б не квапився робити подібні порівняння. Не раз, даючи оцінки за власною міркою, ми схильні вважати інших непоінформованими диваками. Проте, не завжди це так. Є люди, котрі наділенні духовним баченням. Це є особливий дар спийняття в матеріальних речах їхнього духовного праобразу. Таке бачення, наприклад, дозволяє розпізнавати в рослині її лікувальні або шкідливі властивості без будь-яких тестів і приладів. Для переважаючої більшості людей духовне бачення є незрозумілим і саме тому, до тих, хто ним володіє ми відносимось з підозрою, називаючи їх диваками, в кращому випадку. Хоча для них ми є зовсім прозорими, тобто зрозумілими і прогнозованими.
> Але раптом цей стурбований інтелігент закохується в молоду дівчину з богемного середовища, і для нього відкриваються цілі шари життя, про яке він нічого не знав: джазова музика, психоделічні наркотики, груповий секс і т.д. Наприкінці Степовий Вовк знаходить певний баланс між своїм старим життям і своїми новими "діонісійськими" досвідами.
Ваш Степовий Вовк погруз в гріху і не знайшов у собі сил вибртися з нього. Очевидно, на нього чекає те саме, що й на Морського Вовка. Отак є з тими вовками, завжди їх до лісу тягне
> Схоже, що він відкидає крайнощі, але тепер він здатен знайти в джазі таке саме прекрасне, як у Моцарті.
Отож бо я й кажу, вовкам вовче. А от корови, під деяку музику, молока давати не хочуть
2004.04.26 | Георгій
Якби ще хтось зміг визначити, чи ба навіть просто зрозуміти суть
... отого "прекрасного." Пам'ятаю, як я, коли був аспірантом в Москві (1980-і роки), одного разу пішов з одним своїм приятелем у Большой Театр на оперу Прокоф'єва "Любов до трьох апельсинів." Вже хвилин через десять у мене почало зводити щелепи. Я зовсім не сприйняв цієї модерністської музики, хоча мені завжди подобався вальс з "Війни і миру" і "Ромео та Джульєтта" Прокоф'єва. Мені згадалося, як Майкл Монт у "Сазі про Форсайтів" порівнював авангардистську симфонію зі звуками, які виникають під час пересування меблів. А мій приятель сидів поруч зі мною мало не з відкритим ротом - йому подобалася кожна нота з "Трьох апельсинів," і це при тому, що він зовсім не музикознавець (перекладач за фахом). Ми з ним потім багато разів говорили про це, і не могли зрозуміти один одного. Він все повторював, "Ну це ж прекрасно..."