Помiсний Собор Української Православної Церкви Київського Патрiа
07/26/2004 | Баптист
“...Благодать Святого Духа нас зiбрала...”
Згiдно з програмою Помiсного Собору, напередоднi його 14 липня в резиденцiї Святiйшого Патрiарха Київського i всiєї Руси-України Фiларета вiдбулося спiльне засiдання Архiєрейського собору та Вищої Церковної Ради. 15 липня о 8-iй годинi перед початком Помiсного Собору Святiйший Патрiарх звершив лiтургiю та молебень у Свято-Михайлiвському Золотоверхому соборi.
Об 11-iй годинi в актовiй залi Київської Духовної Академiї i Семiнарiї зiбралися 75 делегатiв вiд єпархiй, члени Священного Синоду, Вищої Церковної Ради, народнi депутати України Павло Мовчан, Василь Червоній, Iгор Юхновський та iншi, голова Державного Комiтету у справах релiгiй Вiктор Бондаренко, керiвники релiгiйних і громадських органiзацiй, гостi зарубiжжя, кореспонденти телерадiокомпанiй, преси тощо.
Вiд Рiвненської єпархiї на Соборi були присутнi делегати: керуючий єпархiєю - митрополит Рiвненський i Острозький Даниїл, ректор Рiвненської Духовної Семiнарiї, митр.прот. Iгор Швець, член Вищої Церковної Ради, народний депутат України Василь Червонiй, прес-секретар єпархiї, редактор “Духовної ниви” Михайло Якимович, запрошений член Єпархiальної ради Олександо Волощук.
Помiсний Собор вiдкрив голова - Святiйший Фiларет вступним словом. Велично звучать молитва “Царю Небесний...”, пiснеспiв “Сьогоднi благодать Святого Духа нас зiбрала...”, Символ Вiри.
Пiсля виголошення привiтань учасникам Собору представниками державних установ i громадських органiзацiй, обрання робочих органiв Собору з аналiтичною доповiддю виступив Святiйший Патрiарх Фiларет, у якiй подав звiт про дiяльнiсть Священного Синоду в мiжсоборний перiод 1995-2004 рокiв, охарактеризував стан взаємовiдносин очолюваної ним Церкви з УАПЦ, УПЦ Московського Патрiархату, Вселенською Патрiархiєю та державою.
Що стосується останнього, то Патрiарх зауважив, що: “...на словах - Українськiй державi потрiбна своя помiсна Церква, а на дiлi - пiдтримується чужа Церква, Церква iншої держави... До цього часу не виконується Указ Президента щодо подолання наслiдкiв дiй тоталiтарного режиму стосовно Церкви”.
До головних завдань УПЦ Київського Патрiархату на сучасному етапi Патрiарх Фiларет вiднiс:
- утворення в Українi єдиної Помiсної Української Православної Церкви внаслiдок об’єднання українського православ’я;
- “... бути свiтлом для свiту i сiллю землi, пiдтримувати християнську мораль у суспiльствi, духовно вiдроджувати людей”;
- “...закликати своїх вiрних, якi є громадянами України, бути активними на виборах (Президента України - О.В.), не ухилятися вiд свого громадянського обов’язку i керуватись у своїх дiях християнською мораллю i вiдповiдальнiстю, насамперед перед Богом, перед майбутнiм своїх дiтей i українського народу, перед долею Української держави”.
Вiдомий церковний дiяч, високопреосвященний Димитрiй (Рудюк), архiєпископ Переяслав-Хмельницький, ректор Київської Духовної Академiї i Семiнарiї виголосив перед Освяченим Собором проблемну доповiдь на тему: “Духовне вiдродження українського суспiльства в умовах глобалiзацiї свiту”.
Говорячи про глобалiзацiю як процес, у результатi якого на перший план виходять проблеми загальноосвiтнього характеру, доповiдач, керуючись християнським ученням, розумiнням глобалiзацiйних процесiв свiтової економiки, влади тощо, проголосив: “...глобалiзацiя створює напругу мiж унiверсальними всезагальними iнтересами та iнтересами приватними - iндивiдуальними або груповими. У даному випадку можна говорити про тi загрози, якi глобалiзацiя несе для окремих нацiональних, культурних i релiгiйних груп”. Доповiдач закликає: “...забити тривогу в українському суспiльствi i по всьому свiтовi - що людство повинно схаменутися, зупинитися i переосмислити всi явища, якi вiдбуваються у свiтi без Божого на те благословення”.
Важливим питанням порядку денного Собору було прийняття “Статуту про управлiння Українською Православною Церквою Київського Патрiархату” в новiй редакцiї, запропонованiй Патрiархiєю та попередньо обговореній в єпархiях.
В обговореннi змiн i доповнень до нової редакцiї Статуту взяв участь від делегації Рiвненської єпархiї, член Вищої Церковної Ради, народний депутат України Василь Червонiй. Вiн подав до Президiї Собору “Проект змiн i доповнень до Статуту”, який у червнi ц.р. обговорювався i був ухвалений Єпархiальною радою, керованою митрополитом Рiвненським i Острозьким Даниїлом. Адже практика єпархiального та парафiяльного життя, церковно-державних вiдносин УПЦ Київського Патрiархату, зокрема Рiвненської єпархiї, пiдтверджує необхiднiсть внесення до Статуту запропонованих змiн i доповнень.
В iсторiю українського православ’я Помiсний Собор УПЦ Київського Патрiархату увiйде i своїми визначними дiяннями: “Про канонiзацiю Iова (Княгинецького) (1550-1621) i Феодосiя (др.пол.ХVI ст. - 1629) Манявських” i “Про канонiзацiю Арсенiя (Мацiєвича), митрополита Ростовського”.
Пiсля ретельного дослiдження подвижницького життя i невтомної дiяльностi на благо Святого Православ’я та, зокрема, Української Православної Церкви засновникiв Манявського скита Iова i Феодосiя Манявських, а також митрополита Ростовського Арсенiя, українцiв за походженням Помiсний Собор 15 липня визначив (у редакцiї - О.В.):
- приєднати преподобних Iова i Феодосiя Манявських, святителя Арсенiя, митрополита Ростовського до лику святих i занести їх iмена до православного церковного календаря;
- пам’ять преподобного Iова Манявського святкувати 29 грудня (11 сiчня за новим стилем) у день його смертi, пам’ять преподобного Феодосiя Манявського святкувати 24 вересня (7 жовтня за новим стилем) у день його смертi. Спiльну пам’ять преподобних святкувати 2 (15 за новим стилем) липня у день їхнього прославлення;
- пам’ять святителя Арсенiя святкувати 28 лютого (12 березня за новим стилем) у день його смертi.
Помiсний Собор благословив для вiдправлення богослужiнь у парафiях УПЦ Київського Патрiархату новий переклад на українську мову Богослужбових книг: Богослужбове Євангелiє, Требне Євангелiє, Апостол, Служебник, Требник, Часослов, Псалтир, Воскресний Октоїх i Загальну Мiнею, Святкову Мiнею, Постову Трiодь, Квiтну Трiодь, Пасхальну седмицю, Молитовник.
Висловлюючи стурбованiсть за духовно-моральний стан українського народу, Собор видав Декларацiю “Про духовне вiдродження українського суспiльства в умовах глобалiзацiї свiту”.
У Посланнi Помiсного Собору до української пастви наголошується на тому, що “Ми, як православнi християни i як громадяни держави, повиннi усвiдомити, що вiд того, хто стане на чолi України на наступний, визначений законами термiн, залежить не тiльки подальший шлях розвитку українського народу в цiлому, але й життя кожного з нас зокрема...”.
Усвiдомлюючи те, що майбутнє нашого народу залежить не тiльки вiд людей, але, в першу чергу, вiд Бога, Собор закликає українську паству за кожним богослужiнням пiдносити до Господа особливе молитовне прохання за формулою: “За справедливi вибори Глави держави Української, щоб Господь послав людям дух розуму i нелицемiрну любов до країни нашої i був милостивим до неправд i провин наших i помилував нас”.
Помiсний Собор схвалив тексти листів на адреси Президента України Леонiда Кучми та Голови Верховної Ради України Володимира Литвина.
Заключне слово виголосив Голова Помiсного Собору - Патрiарх Фiларет.
Заключне засiдання Собору завершувалося близько 21-ої години спiвом молитви.
Наступного дня, 16 липня, у резиденцiї Патрiарха Фiларета вiдбувся Архiєрейський собор.
Олександр ВОЛОЩУК.
ПОСТАНОВИ
Помісного Собору
Української Православної Церкви
Київського Патріархату
від 15 липня 2004 року
З милості Божої, зібравшись у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі 15 липня 2004 року, Помісний Собор постановляє:
1. Закликати українську паству піднести подячні молитви до Господа нашого Ісуса Христа – Глави Церкви за всі Його благодіяння до нас, грішних, і зокрема до нашої святої Помісної Православної Церкви Київського Патріархату за минулі роки і просити Його милості на грядущі часи, щоб вона стала єдиною в Україні Помісною Православною Церквою, визнаною іншими Помісними Православними Церквами, і ввійшла з ними в молитовне єднання.
2. Визнати істотне зростання і зміцнення Української Православної Церкви Київського Патріархату, схвалити діяльність Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета і Священного Синоду за міжсоборний період з 1995 року до 2004 року і надати повноваження і надалі продовжувати докладати зусиль до розбудови Київського Патріархату і працювати на його визнання Вселенським Православ’ям.
3. Зважаючи на те, що Українська Православна Церква Київського Патріархату до цього часу керувалась Статутом про управління Українською Автокефальною Православною Церквою з доповненнями, прийнятими на Всеукраїнському Православному Помісному Соборі 26 червня 1992 року, для подальшої діяльності Церкви прийняти оновлений Статут про управління Українською Православною Церквою Київського Патріархату шляхом внесення змін і доповнень в новій редакції.
4. Благословити для відправлення богослужінь в парафіях Української Православної Церкви Київського Патріархату новий переклад на українську мову богослужбових книг: Богослужбове Євангеліє, Требне Євангеліє, Апостол, Служебник, Требник у двох частинах, Часослов, Псалтир, Воскресний Октоїх і Загальну Мінею, Святкову Мінею в двох частинах, Постову Тріодь, Квітну Тріодь, Пасхальну седмицю, Молитовник.
5. Прийняти декларацію “Про духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу”.
6. Помісний Собор підносить подячні молитви до Господа нашого Ісуса Христа за успішне закінчення своїх діянь і надалі покладає надію на Нього як Главу Церкви і Пастиреначальника та закликає Боже благословення на Українську державу і її народ.
Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ
Згiдно з програмою Помiсного Собору, напередоднi його 14 липня в резиденцiї Святiйшого Патрiарха Київського i всiєї Руси-України Фiларета вiдбулося спiльне засiдання Архiєрейського собору та Вищої Церковної Ради. 15 липня о 8-iй годинi перед початком Помiсного Собору Святiйший Патрiарх звершив лiтургiю та молебень у Свято-Михайлiвському Золотоверхому соборi.
Об 11-iй годинi в актовiй залi Київської Духовної Академiї i Семiнарiї зiбралися 75 делегатiв вiд єпархiй, члени Священного Синоду, Вищої Церковної Ради, народнi депутати України Павло Мовчан, Василь Червоній, Iгор Юхновський та iншi, голова Державного Комiтету у справах релiгiй Вiктор Бондаренко, керiвники релiгiйних і громадських органiзацiй, гостi зарубiжжя, кореспонденти телерадiокомпанiй, преси тощо.
Вiд Рiвненської єпархiї на Соборi були присутнi делегати: керуючий єпархiєю - митрополит Рiвненський i Острозький Даниїл, ректор Рiвненської Духовної Семiнарiї, митр.прот. Iгор Швець, член Вищої Церковної Ради, народний депутат України Василь Червонiй, прес-секретар єпархiї, редактор “Духовної ниви” Михайло Якимович, запрошений член Єпархiальної ради Олександо Волощук.
Помiсний Собор вiдкрив голова - Святiйший Фiларет вступним словом. Велично звучать молитва “Царю Небесний...”, пiснеспiв “Сьогоднi благодать Святого Духа нас зiбрала...”, Символ Вiри.
Пiсля виголошення привiтань учасникам Собору представниками державних установ i громадських органiзацiй, обрання робочих органiв Собору з аналiтичною доповiддю виступив Святiйший Патрiарх Фiларет, у якiй подав звiт про дiяльнiсть Священного Синоду в мiжсоборний перiод 1995-2004 рокiв, охарактеризував стан взаємовiдносин очолюваної ним Церкви з УАПЦ, УПЦ Московського Патрiархату, Вселенською Патрiархiєю та державою.
Що стосується останнього, то Патрiарх зауважив, що: “...на словах - Українськiй державi потрiбна своя помiсна Церква, а на дiлi - пiдтримується чужа Церква, Церква iншої держави... До цього часу не виконується Указ Президента щодо подолання наслiдкiв дiй тоталiтарного режиму стосовно Церкви”.
До головних завдань УПЦ Київського Патрiархату на сучасному етапi Патрiарх Фiларет вiднiс:
- утворення в Українi єдиної Помiсної Української Православної Церкви внаслiдок об’єднання українського православ’я;
- “... бути свiтлом для свiту i сiллю землi, пiдтримувати християнську мораль у суспiльствi, духовно вiдроджувати людей”;
- “...закликати своїх вiрних, якi є громадянами України, бути активними на виборах (Президента України - О.В.), не ухилятися вiд свого громадянського обов’язку i керуватись у своїх дiях християнською мораллю i вiдповiдальнiстю, насамперед перед Богом, перед майбутнiм своїх дiтей i українського народу, перед долею Української держави”.
Вiдомий церковний дiяч, високопреосвященний Димитрiй (Рудюк), архiєпископ Переяслав-Хмельницький, ректор Київської Духовної Академiї i Семiнарiї виголосив перед Освяченим Собором проблемну доповiдь на тему: “Духовне вiдродження українського суспiльства в умовах глобалiзацiї свiту”.
Говорячи про глобалiзацiю як процес, у результатi якого на перший план виходять проблеми загальноосвiтнього характеру, доповiдач, керуючись християнським ученням, розумiнням глобалiзацiйних процесiв свiтової економiки, влади тощо, проголосив: “...глобалiзацiя створює напругу мiж унiверсальними всезагальними iнтересами та iнтересами приватними - iндивiдуальними або груповими. У даному випадку можна говорити про тi загрози, якi глобалiзацiя несе для окремих нацiональних, культурних i релiгiйних груп”. Доповiдач закликає: “...забити тривогу в українському суспiльствi i по всьому свiтовi - що людство повинно схаменутися, зупинитися i переосмислити всi явища, якi вiдбуваються у свiтi без Божого на те благословення”.
Важливим питанням порядку денного Собору було прийняття “Статуту про управлiння Українською Православною Церквою Київського Патрiархату” в новiй редакцiї, запропонованiй Патрiархiєю та попередньо обговореній в єпархiях.
В обговореннi змiн i доповнень до нової редакцiї Статуту взяв участь від делегації Рiвненської єпархiї, член Вищої Церковної Ради, народний депутат України Василь Червонiй. Вiн подав до Президiї Собору “Проект змiн i доповнень до Статуту”, який у червнi ц.р. обговорювався i був ухвалений Єпархiальною радою, керованою митрополитом Рiвненським i Острозьким Даниїлом. Адже практика єпархiального та парафiяльного життя, церковно-державних вiдносин УПЦ Київського Патрiархату, зокрема Рiвненської єпархiї, пiдтверджує необхiднiсть внесення до Статуту запропонованих змiн i доповнень.
В iсторiю українського православ’я Помiсний Собор УПЦ Київського Патрiархату увiйде i своїми визначними дiяннями: “Про канонiзацiю Iова (Княгинецького) (1550-1621) i Феодосiя (др.пол.ХVI ст. - 1629) Манявських” i “Про канонiзацiю Арсенiя (Мацiєвича), митрополита Ростовського”.
Пiсля ретельного дослiдження подвижницького життя i невтомної дiяльностi на благо Святого Православ’я та, зокрема, Української Православної Церкви засновникiв Манявського скита Iова i Феодосiя Манявських, а також митрополита Ростовського Арсенiя, українцiв за походженням Помiсний Собор 15 липня визначив (у редакцiї - О.В.):
- приєднати преподобних Iова i Феодосiя Манявських, святителя Арсенiя, митрополита Ростовського до лику святих i занести їх iмена до православного церковного календаря;
- пам’ять преподобного Iова Манявського святкувати 29 грудня (11 сiчня за новим стилем) у день його смертi, пам’ять преподобного Феодосiя Манявського святкувати 24 вересня (7 жовтня за новим стилем) у день його смертi. Спiльну пам’ять преподобних святкувати 2 (15 за новим стилем) липня у день їхнього прославлення;
- пам’ять святителя Арсенiя святкувати 28 лютого (12 березня за новим стилем) у день його смертi.
Помiсний Собор благословив для вiдправлення богослужiнь у парафiях УПЦ Київського Патрiархату новий переклад на українську мову Богослужбових книг: Богослужбове Євангелiє, Требне Євангелiє, Апостол, Служебник, Требник, Часослов, Псалтир, Воскресний Октоїх i Загальну Мiнею, Святкову Мiнею, Постову Трiодь, Квiтну Трiодь, Пасхальну седмицю, Молитовник.
Висловлюючи стурбованiсть за духовно-моральний стан українського народу, Собор видав Декларацiю “Про духовне вiдродження українського суспiльства в умовах глобалiзацiї свiту”.
У Посланнi Помiсного Собору до української пастви наголошується на тому, що “Ми, як православнi християни i як громадяни держави, повиннi усвiдомити, що вiд того, хто стане на чолi України на наступний, визначений законами термiн, залежить не тiльки подальший шлях розвитку українського народу в цiлому, але й життя кожного з нас зокрема...”.
Усвiдомлюючи те, що майбутнє нашого народу залежить не тiльки вiд людей, але, в першу чергу, вiд Бога, Собор закликає українську паству за кожним богослужiнням пiдносити до Господа особливе молитовне прохання за формулою: “За справедливi вибори Глави держави Української, щоб Господь послав людям дух розуму i нелицемiрну любов до країни нашої i був милостивим до неправд i провин наших i помилував нас”.
Помiсний Собор схвалив тексти листів на адреси Президента України Леонiда Кучми та Голови Верховної Ради України Володимира Литвина.
Заключне слово виголосив Голова Помiсного Собору - Патрiарх Фiларет.
Заключне засiдання Собору завершувалося близько 21-ої години спiвом молитви.
Наступного дня, 16 липня, у резиденцiї Патрiарха Фiларета вiдбувся Архiєрейський собор.
Олександр ВОЛОЩУК.
ПОСТАНОВИ
Помісного Собору
Української Православної Церкви
Київського Патріархату
від 15 липня 2004 року
З милості Божої, зібравшись у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі 15 липня 2004 року, Помісний Собор постановляє:
1. Закликати українську паству піднести подячні молитви до Господа нашого Ісуса Христа – Глави Церкви за всі Його благодіяння до нас, грішних, і зокрема до нашої святої Помісної Православної Церкви Київського Патріархату за минулі роки і просити Його милості на грядущі часи, щоб вона стала єдиною в Україні Помісною Православною Церквою, визнаною іншими Помісними Православними Церквами, і ввійшла з ними в молитовне єднання.
2. Визнати істотне зростання і зміцнення Української Православної Церкви Київського Патріархату, схвалити діяльність Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета і Священного Синоду за міжсоборний період з 1995 року до 2004 року і надати повноваження і надалі продовжувати докладати зусиль до розбудови Київського Патріархату і працювати на його визнання Вселенським Православ’ям.
3. Зважаючи на те, що Українська Православна Церква Київського Патріархату до цього часу керувалась Статутом про управління Українською Автокефальною Православною Церквою з доповненнями, прийнятими на Всеукраїнському Православному Помісному Соборі 26 червня 1992 року, для подальшої діяльності Церкви прийняти оновлений Статут про управління Українською Православною Церквою Київського Патріархату шляхом внесення змін і доповнень в новій редакції.
4. Благословити для відправлення богослужінь в парафіях Української Православної Церкви Київського Патріархату новий переклад на українську мову богослужбових книг: Богослужбове Євангеліє, Требне Євангеліє, Апостол, Служебник, Требник у двох частинах, Часослов, Псалтир, Воскресний Октоїх і Загальну Мінею, Святкову Мінею в двох частинах, Постову Тріодь, Квітну Тріодь, Пасхальну седмицю, Молитовник.
5. Прийняти декларацію “Про духовне відродження українського суспільства в умовах глобалізації світу”.
6. Помісний Собор підносить подячні молитви до Господа нашого Ісуса Христа за успішне закінчення своїх діянь і надалі покладає надію на Нього як Главу Церкви і Пастиреначальника та закликає Боже благословення на Українську державу і її народ.
Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ
Відповіді
2004.07.26 | Баптист
Святійший Патріарх Філарет в інтерв’ю “Громадському радіо”
2004 Наш принцип – це захист і розбудова української державностіСвятійший Патріарх Філарет в інтерв’ю “Громадському радіо” говорить про актуальні питання церковного життя в Україні
Микола Вересень: Вітаю. Це Микола Вересень на Громадському радіо, як завжди по вівторках. Тиждень тому ми говорили, що є багато політичних партій, є багато громадських організацій, є багато різних людей, які об’єднують громадян України. Але так видається, принаймні соціологи стверджують, що ніхто так не об’єднує громадян України в такій кількості, як Церква. І ми сьогодні запросили Патріарха Київського і всієї Руси-України, Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарета. Добрий вечір.
Патріарх Філарет: Добрий вечір.
Микола Вересень: Ми будемо говорити, як завжди, про різні теми. Впродовж останніх тринадцяти років церковна тема є дуже цікавою, і часами гострою, а, може, загострою. Україна знаходиться перед виборами, і всі ці моменти ми б обговорили з Владикою. Отже, я навіть не знаю, з чого починати: чи то з історії, чи то з сьогодення – будемо так, бігати з сьогодення в ретроспективу. Українська Православна Церква Київського Патріархату (у мене тут є така довідка, наскільки там правду пишуть, я сам журналіст, а тому журналістам не вірю) так чи інакше, на різних виборах підтримувала чи давала зрозуміти, що підтримує, тих чи інших політиків. Але от у мене написано, що в 94 на президентських виборах Ви були прихильні більше до пана Кравчука, а в 99 до пана Кучми. Більше того, написано так, що Ваша неприхильність тих перших виборів 94-го року стосунки з обраним Президентом, тобто, з Леонідом Даниловичем, зробила не дуже приязними, принаймні, в перші місяці чи роки. І моє питання, по-перше, чи правду це говорять, і які Ваші думки щодо виборів, які будуть через 150 днів?
Патріарх Філарет: По-перше, я повинен сказати, чим ми керуємось, коли підтримуємо того чи іншого кандидата в Президенти чи кандидата в народні депутати. Ми керуємося тим, чи підтримує цей кандидат українську незалежність, українську державність? Якщо цей кандидат стоїть на позиціях державності, незалежності України, відстоює інтереси українського народу, української економіки, то ми підтримуємо такого кандидата. Ну і звичайно підтримуємо такого кандидата, який підтримує саму Українську Православну Церкву Київського Патріархату, тому що Київський Патріархат створений як раз для того, щоб підтримувати незалежну українську державу. І цим ми керувались, коли підтримували на виборах в 94-му році, і не тільки в 94-му, а і в 91-му році Леоніда Макаровича Кравчука, тому що він – перший Президент, він привів Україну до незалежності. Ми знали, що він відстоює незалежність України, тому ми його і підтримали і на перших виборах, і на других. А вже на третіх виборах ми підтримували Леоніда Даниловича Кучму, тому що ми переконались, що він теж стоїть на державницьких позиціях, захищає інтереси української держави. Це той принцип, яким керується наша Церква, і його ми дотримуємось і до сьогодні.
Ми не втручаємось у саму політику, бо ми як Церква не маємо права втручатись в політичні програми, в політику як таку. Це також означає, що ми не маємо права використовувати храми для того, щоб агітувати за того чи іншого кандидата. Але, звичайно, ми не можемо стоять осторонь від підтримки того чи іншого кандидата. Якщо у нас спитають, яку партію ми підтримуємо, то ми скажемо, що ми не можемо підтримати якусь одну партію. Наш принцип – це захист і розбудова української державності. Будь-яка партія, якщо вона стоїть на цих позиціях, отримає нашу підтримку. Ми не обмежуємо волю наших віруючих, вони можуть голосувати за ту чи іншу партію, але ми просимо, щоб вони дотримувалися цього нашого принципу, який спрямований на захист інтересів української держави і Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Микола Вересень: Тоді питання, яке випливає з Ваших слів. Фактично вважається, і є підстави так думати, що зараз є два найімовірніших кандидата, і вважається, що один з них підтримує Московський Патріархат. Це пан Янукович, Прем’єр-міністр України. Принаймні, не було ніяких сигналів, що він віддає якійсь іншій Церкві перевагу, відомо, що і церкви будуються, і відомо, що він службу Божу в Києво-Печерській Лаврі відвідав, і він нагороджений якимись церковними орденами, і таке інше. Також відомо, що пан Ющенко більше прихиляється до Вашої Церкви. І чи правильно я зрозумів, Ви будете швидше казати, що ви будете підтримувати саме цього кандидата?
Патріарх Філарет: Як я вже сказав, ми керуємося принципами – підтримка державності і підтримка Української Православної Церкви Київського Патріархату. Звичайно, якщо Віктор Федорович підтримує Київський Патріархат і буде його підтримувати, то віруючі нашої Церкви теж підтримають його. А якщо він в своїй програмі скаже, що він буде підтримувати тільки Московський Патріархат, то звичайно, що кожний віруючий, кожний священик буде голосувати за того, хто підтримає його Церкву. А виходячи з того, що Віктор Андрійович Ющенко схильний до підтримки не тільки Київського Патріархату, а підтримки і автокефальної Церкви, і Української Греко-Католицької Церкви, тобто тих Церков, які стоять на позиції української державності, я думаю, що не тільки наша Церква, а й Греко-Католицька Церква та інші Церкви будуть формувати свою позицію на основі тих принципів, яких дотримуємося і ми. Але ми не виключаємо, що якщо Янукович в своїй програмі буде говорити про підтримку Київського Патріархату, про побудову в Україні єдиної Помісної Православної Церкви, не просто єдиної, а Помісної, тобто незалежної Церкви, то, звичайно, хто кому буде більше подобатись, того віруючі і будуть підтримувати.
Микола Вересень: Вважається, що найбільша Церква – це все ж таки Московський Патріархат. Але друга по чисельності – це Ваша Церква. І мені цікаво, які тенденції. Чи ми можемо говорити зараз, що, наприклад, кількість прибічників Київського Патріархату зростає. Кількість прибічників Московського – зменшується, чи навпаки. Що ми можемо сказати про українське православ’я в тенденціях? Тобто, що ми можемо очікувати через 5-10 років?
Патріарх Філарет: Тенденція є. І тенденція є до зростання Київського Патріархату. Ось у нас скоро буде Помісний Собор і ми якраз там будемо давати звіт про діяльність Церкви за період від Помісного Собору 1995-го року до 2004 року. Так ось, готуючись до цього Помісного Собору, я бачу, що Київський Патріархат за ці 9 років порівняно з 1995-им роком зріс вдвічі. Це і за кількістю парафій, і за кількістю єпархій. Якщо у нас було 16 єпархій, то тепер їх у нас 29 тільки в Україні. У нас зросла кількість навчальних закладів. У нас було їх 4, а зараз - 10. Зросла кількість монастирів і зросла кількість духовенства. Тобто тенденція є до зростання Київського Патріархату.
Цікаво те, що не спостерігається перехід парафій Київського Патріархату до Московського. Може там де і є окремі випадки, а тенденція така – перехід парафій Московського Патріархату до Київського. Тобто, якщо можна так сказати, Московський Патріархат знаходиться у позиції оборони. На цьому грунті і спостерігається загострення міжрелігійних питань, тому що парафія хоче перейти в Київський Патріархат, їй заперечують, створюють умови, щоб утримати її у складі Московського Патріархату. Це свідчить про те, що Київський Патріархат зростає.
Крім того, треба сказати, що майже вся українська інтелігенція підтримує Київський Патріархат, а не Московський Патріархат. Звичайно, не тільки один Київський. Вона підтримує й інші національні Церкви, в тому числі, звичайно, і Київський Патріархат. Що стосується пропорційного співвідношення, то треба сказати, що Московський Патріархат є найбільшою Церквою в Україні за кількістю парафій, а не за кількістю віруючих. За кількістю віруючих найбільшим є все-таки Київський Патріархат. І це не наша думка, бо ми не займаємось вивченням таких соціологічних питань, а це є висновки соціологічних досліджень, які проводять і українські інститути, і російські, і європейські. Вони всі сходяться, що Київський Патріархат підтримує більшість населення України.
Микола Вересень: Коли ж ця дорога закінчиться? Наскільки я Вас зрозумів, Ваша ідея була – створення Помісної Церкви, єдиної. А коли це може статися, тобто ми вже переходимо на такі міждержавні, міжрелігійні такі моменти, тому що бажання порозумітися є. Ну, я просто читаю газети, дивлюсь телевізор. Але порозуміння нема. У нас, я пишаюся цим ефіром, десь півроку тому були тут два священика, Московського Патріархату і Київського Патріархату (ієромонах Лонгін та ігумен Євстратій – ред.), я побачив по обличчях (вони були не високого сану) що на такому рівні діалог можливий. Вони тут дуже добре дискутували, розповідали один одному, мали свою аргументацію. Але на горі, там де мали б відбуватися переговори, ніяких переговорів не йде. То моє питання: чи є спроби? Хто, на Вашу думку, не йде на контакт?
Патріарх Філарет: Звичайно, що на низах відбуваються ці процеси і вони на користь створення єдиної Помісної Православної Церкви. Бо переважна більшість духовенства Московського Патріархату все-таки вважає, раз Церква живе на території української держави, то вона повинна жити всіма інтересами свого народу і своєї держави. І духовенство в цьому переконується все більше і більше. До речі, і деякі архієреї Московського Патріархату також. Спочатку вони говорили, що незалежність України протримається недовго і тому не варто нам відриватися від Москви. А коли вони побачили, що вже йде 12-13-ий рік незалежності української держави, коли вони побачили, що це назавжди, то тут їх думки, їх позиції міняються. Вони змінюються на користь створення єдиної Помісної Православної Церкви.
Ви питаєте, а хто ж перешкоджає? Насамперед перешкоджають дві сили: зовнішня і внутрішня. Зовнішня сила – це Московська патріархія, яка все-таки хоче, щоб Українська Церква, в тій чи іншій іпостасі, але входила до Московського Патріархату. Щоб Московська патріархія мала вплив на Українську Церкву і тим самим сама зміцнювалася і зберігала статус найпотужнішої Церкви в світовому православ’ї. Є інтереси і деяких політичних кіл Росії. Вони хочуть через Церкву мати вплив на українське населення. Тому вони не зацікавлені в створенні єдиної Помісної Православної Церкви.
Є і внутрішні сили, які теж не хочуть, щоб українська Церква відокремилась від Московського Патріархату. Які це сили? Це політичні сили, які мріють про об’єднання України і Росії. І тому ці внутрішні і зовнішні сили стоять на перешкоді швидкого створення єдиної Помісної Православної Церкви.
Треба сказати, що і держава, влада наша не сприяє перетворенню меншості, якою є по кількості парафій Київський Патріархат, на більшість. І ми відчуваємо, що все-таки симпатій більше на боці Московського Патріархату. Я не хочу сказати, що всі керівники дотримуються такої позиції. Є такі керівники, і у високих шалонах влади, і на рівні областей, які підтримують Київський Патріархат. Тому він і зростає, бо якби зовсім не підтримували, то тоді і не було б ніякого зростання. Але я думаю, що якщо б наша вища влада поставила собі за мету створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву, то ми б цього досить швидко досягли.
На сьогодні Київський Патріархат поки що не визнають інші православні Церкви. Але це не означає, що якщо сьогодні не визнають, то і завтра не будуть визнавати. Завтра визнають. Коли утвориться єдина Помісна Православна Церква, то які будуть підстави не визнавати таку велику Церкву, як Українська? Українська Церква має тривалу історію, бо порівняно не так давно ми святкували Тисячоліття Хрещення Руси – це ж тисячоліття не Російської Церкви, а Української. На цій землі зародилась Київська Митрополія і православна культура, яка потім зросла та пішла і на північ, і на схід. Тому у нас є всі підстави, щоб Українську Православну Церкву визнали. І я впевнений в тому, що її визнають.
Микола Вересень: Я хочу Вам сказати, шановні наші слухачі чи читачі, що коли ви приходите у Володимирський собор і дивитесь на Патріарха Філарета, то вам здається, що він – немолода людина. А от я зараз переконався, що дуже молода, тому що як тільки я подумав про визнання, то написав собі тут маленькими літерами “Варфоломій”, і вирішив поговорити про стосунки, про визнання. І відразу почалася відповідь, ще я і не поставив запитання, але ж він побачив, що я написав, тому це тільки здається, що він літня людина.
Коли ми говоримо: “визнають-не визнають”, це як взагалі відбувається в церковній практиці? Якщо Вашу Церкву не визнають, то що, Ви не можете ні з ким ручкатися, писати листи? Тобто, я ніколи не міг зрозуміти, Вас нема взагалі в природі? Але Ви ж є в природі.
Патріарх Філарет: Що означає – визнавати чи не визнавати? Нас, як Церкву, визнають. Бо куди нас дінеш, ми реально існуємо і відправляємо богослужіння, Церква несе свою місію. Не визнають, поки що, автокефалії, що наша Церква є незалежна Церква в Україні – визнання цього поки що нема. І коли ми говоримо про визнання, то мова йде не про визнання нас, як Церкви, а про визнання нас, як автокефальної Церкви, незалежної Церкви. І до речі, подібний до нашого процес визнання автокефалії проходили всі Помісні Церкви, в тому числі і Російська Церква. Її довго не визнавали, її не визнавали як автокефальну Церкву 141 рік! Жодну Церкву так довго не тримати в невизнанні, як Російську Церкву.
Микола Вересень: Не лякайте. Треба швидше.
Патріарх Філарет: Я хотів сказати, що невизнання не означає, що Церква як така не існує. Вона існує, і прийде час - визнають. А у нас час зараз іде дуже швидко, тому ми сподіваємось, що ми не будемо чекати десятки років, а тим більше сотні.
Микола Вересень: Але там все ж таки дипломатія якась церковна, так? Якщо Варфоломій, тобто, Патріарх Константинопольський, візьме під свою руку, то все, визнання. Але він ніби не хоче сваритися з Москвою. І там ціла низка дуже складних, як на мене дипломатично-церковних стосунків. Поясніть нам, що відбувається.
Патріарх Філарет: Одне з питань, через яке досі не відбулося визнання, полягає в тому, хто повинен давати Томос, тобто, документ про визання автокефалії Української Церкви – Константинополь чи Москва?
Микола Вересень: Я не знаю.
Патріарх Філарет: Константинополь говорить, що він повинен надавати Томос про визнання автокефалії Української Церкви. Так само, як він надав Томос Православній Церкві в Польщі 1924 року. На якій підставі? На тій підставі, що Вселенський Патріарх вважає, що Київська Митрополія, яка була приєднана до Московського Патріархату в 1686 році, була приєднана незаконно, неканонічно. І тому до цього часу він вважає, що це його канонічна територія. А Московська патріархія вважає, що це її канонічна територія, тому що 300 років Українська Церква, Київська Митрополія, знаходилась у складі Московського Патріархату. Тому ідуть суперечки між Вселенським Патріархом і Московським Патріархом.
Микола Вересень: Тобто, там є листування, якісь там між ними є стосунки щодо Української Церкви?
Патріарх Філарет: Є, продовжуються ці переговори, і ці переговори були і з участю нашої Церкви, Київського Патріархату, і з участю автокефальної Церкви. Але потім, коли Московська патріархія побачила, що справа іде до визнання Української Церкви, то вони стали вимагати, щоб автокефальна Церква і Київський Патріархат не брали участі в цих переговорах. Тому нас виключили із переговорів, але виключили даремно, бо не можна вирішувати питання нашої долі поза нашою спиною. А там, коли нас виключили із тих переговорів, зіткнулися дві протилежні позиції: позиція Константинопольського Патріарха визнати автокефалію Української Церкви, і позиція Московського Патріарха - не відпускати Українську Церкву з лона Московського Патріархату. Тому такі протилежні позиції поки що завели ці переговори в глухий кут. Але я думаю, що рано чи пізно із цього кута треба виходити, не завжди ж сидіти в куту.
Микола Вересень: Фактично це просто з поваги до Москви. Але теоретично завтра Варфоломій, Патріарх Константинопольський, каже: “Я визнаю цю Церкву” і все, це кінець. Тобто, далі нічого не буде.
Патріарх Філарет: Далі, якщо Вселенський Патріарх дає нам Томос і заявляє, що він визнає Українську Церкву автокефальною, Помісною Церквою, то навіть якщо Москва скаже, що вона нас не визнає, це вже не матиме принципового значення. Вона може деякий час ще продовжувати невизнання. Але ж Вселенський Патріарх визнав, і за ним визнають помісний статус нашої Церкви й інші Церкви. В церковних справах процес визнання відбувається подібно до державних стосунків. Так і Україну проголосили незалежною державою, а потім її стали визнавати одна держава за іншою.
Микола Вересень: А ще, щодо словосполучення. Ви кажете “Помісна Православна Церква”. Погоджуюсь. В недалекому минулому на Вашому місті сидів кардинал Гузар і ми теж говорили з ним про різні такі проблеми. У нього теж є проблеми. Теж як, це не дивно, проблеми з тією ж країною і її столицею під назвою Москва.
Коли ми кажемо “Помісна Церква” чи “Помісна Православна”, чи це означає що домінуючою Церквою буде саме православ’я? Чи у Вас є розмови з кардиналом Гузером, щодо того, що от, припустимо, подумаємо, що буде через 50 чи 100 років. Як це буде Земля виглядати з церковної точки зору. Це будуть греко-католики і православні, чи це буде щось єдине, трохи змішане, я не знаю. Але що буде, так би мовити, головним тілом церковним, як це буде виглядати?
Патріарх Філарет: Коли ми говоримо Помісна Православна Церква, то ми маємо на увазі, що на даній території існує адміністративно незалежна Церква. Це не означає, що ця Помісна Церква є пануючою. Наприклад в Польщі є Помісна Православна Церква. Але ж вона там в меншості. Так, візьмемо Чехію і Словакію. Там теж Помісна Церква, але ж вона в меншості. В більшості там католики і протестанти. Візьмемо, наприклад, болгарську Церкву – там Помісна Церква є пануючою. Так само в Румунії, або в Греції. А ось взяти, наприклад, Вселенського Патріарха – він не тільки не пануючий в Туреччині, а взагалі, якийсь тільки осколок. Його основна паства все-таки на території Греції. Якщо, наприклад, буде Помісна Православна Українська Церква і Помісна Греко-Католицька Церква, то їх важко порівняти. Це дві різні Церкви. Наша православна, то - католицька Церква. І тут ми не маємо претензій один до одного, бо ми православні, а вони католики.
Бажано, щоб ці дві Церкви, які мають спільний обряд, колись утворили єдину Церкву. Але яку? Католицьку чи православну?
Микола Вересень: Так, це дійсно складне питання.
Патріарх Філарет: Ми кажемо, що ми готові до об’єднання, але щоб об’єднана Церква була православною, такою, якою вона була до розколу. Греко-католики говорять, що ми готові з Вами об’єднатись, але ми також хочемо зберігати єдність з Римом. А це означає, що через наше об’єднання станеться нова унія. Ми не можемо піти на такі умови. І тому, на сьогодні, я вважаю, що нехай існує і Православна Церква, нехай існує і Греко-Католицька Церква. Хоч ми і дві різні Церкви, але ми разом повинні виконувати свої християнські обов’язки, свою місію, яка покладена на Церкву як таку. І, звичайно, підтримувати нашу державу, наш народ, разом відроджувати духовність в нашій державі. Це ми готові робити не тільки разом з греко-католиками, але й з іншими християнськими Церквами.
Микола Вересень: От Ви перераховували Патріархів і країни, я подумав, що Папа Римський взагалі то майже весь світ об’їхав. Його приймали всюди, і всюди його вітали, окрім Москви. В Москву якось не виходить ніяк. Я б сказав, що, на мою думку, це ознака слабкості. Тому що приходить людина в гості – дай Боже їй здоров’я. То чим серед іншого відрізняється, на мою думку, католицтво від православ’я? Московський приклад дає мені таку думку, що ніби там Церква відокремлена від держави, а ніби і не відокремлена. Тобто, коли мені сказали, що у Алексія II телефон з гербом на столі і він завжди може подзвонити Президенту, у Президента такий самий телефон, то мені здається, що це не зовсім відокремлено. А цивілізація каже, що треба відокремлюватися. Українська Православна Церква Київського Патріархату часто, принаймні її підозрюють, принаймні так друкується в засобах масової інформації, що Ви все ж таки сподіваєтесь на підтримку держави. І Ви, навіть тут казали, що якби держава хотіла, то воно б швидко було. Як це співміряти, як це співставити з цією головною ідеєю, що Церква відокремлена?
Патріарх Філарет: Так, Церква повинна бути відокремлена від держави. Але в чому полягає ця відокремленість? Відокремленість полягає в тому, що Церква не втручається в державну політику, а держава не втручається у внутрішнє життя Церкви. Але і одна і друга, і держава і Церква, потребують взаємодопомоги.
Візьмемо, наприклад, Церкву. Чи потребує Церква допомоги держави? Потребує. Якої допомоги? Наприклад, ми хочемо, щоб у школах викладалась християнська етика. Для того, щоб Церква займалась цією справою, треба, щоб закони були. А закони приймає держава. Значить, потребує Церква допомоги держави? Потребує. Тепер візьмемо будівництво храмів: земля, саме будівництво – все ж здійснюється за допомогою держави. Треба, щоб держава землю надала, допомогла фінансово побудувати храм, створити фінансову базу. І те, щоб Церква могла займатись гуманітарною допомогою, благодійництвом, доглядом за сиротами, за хворими, за інвалідами – це все також залежить від держави.
З іншого боку і держава потребує допомоги Церкви. Для того, щоб держава була міцною, треба, щоб її мораль, духовність були і підтримувалася на високому рівні. А це може створити тільки Церква. Тому і Церква, і держава потребують допомоги одна одної. Тому Леонід Данилович Кучма, виступаючи одного разу в палаці “Україна”, говорив про те, що Церква потребує допомоги держави, і держава потребує допомоги Церкви.
Ідеал таких взаємовідносин Церкви і держави носить назву симфонії. Але, на жаль, симфонія ця в історії була не завжди. Якщо ми візьмемо Київську Русь, то тоді була симфонія. Тоді Церква, Київська Митрополія, Митрополити не були пов’язані з державою і вони вільно могли висловлювати свою думку. А ось починаючи вже з того часу, коли Київську Митрополію приєднали до Московського Патріархату, то Київська Митрополія оцю симфонію втратила. З часів Патріарха Нікона Церква була підпорядкована державі. І дійшло до того, що Петро I взагалі скасував патріаршество. Потім воно відновилося, але навіть в радянські часи, відновивши патріаршество, держава підпорядкувала Церкву, обмежила її діяльність відповідними нормами. В католицькій Церкві нема цього, тому що католицька Церква розповсюджена по всьому світу, і держава католицька - це Ватикан.
Микола Вересень: Так, маленька.
Патріарх Філарет: Маленька, але все-таки це держава. І тому там зовсім інший принцип, ніж в Православній Церкві. В Православній Церкві в кожній країні є свій Глава Церкви, і його влада розповсюджується тільки на Церкву в цій державі. А влада Папи розповсюджується весь світ.
Микола Вересень: Тепер ми йдемо назад, в кінець 80-х – початок 90-х, я думаю, що тема вам відома, і Ви відповідали мільйон разів на ці всі закиди. Перепрошую, якщо ще раз будете відповідати. Якби, бо такий шанс був, Ви очолили Російську Православну Церкву? Ви були Місцеблюстителем, і ніби Вас дуже гарно обрали, а потім ніби перелякалися, що щось неправильно обрали. А якби це далі пішло, то Ви були б Патріархом Московським і всієї Руси, а тут би знайшовся хтось і сказв би: “Україна – держава незалежна, то треба нам щось зробити з Церквою”. То що Ви робили б, сидячи там, в Москві, і маючи якісь собори навколо себе, купу людей, які б Вам радили, і вони б Вам зрозуміло що радили, “Ви ж, Боже борони, не давайте там автокефалії!”. А Ви Патріарх, ще крім того, що Ви Патріарх, у вас тут Кремль і тут телефон, і Вам дзвонять.
Патріарх Філарет: Питання чисто теоретичне, тому що, що було б, якби? Я думаю, що Провидінням Божим я не став там Патріархом, і тому став Патріархом Київським. Але “якби”. Я українець, і національні почуття – це все-таки сильні почуття. І я думаю, що все-таки ці національні почуття, вони б діяли. В якій би формі вони були, як би вони втілювались в життя, я зараз сказати не можу. Але це природно, що коли українець бачить свою Батьківщину в такому стані, то хіба він не буде їй співчувати? Буде співчувати, а значить, він буде шукати такі шляхи, які б не нанесли шкоди тій Церкві, яку він очолює і щоб вони були корисні і його народові.
Микола Вересень: Ви українець, це я знаю. А от пан Редігер, він хто взагалі, німець, естонський німець?
Патріарх Філарет: У будь-якому випадку, він не росіянин. Чи він естонець, чи він німець естонський.
Микола Вересень: І якось він, мабуть, погано правив, тому що російсько-естонська Церква вже не під Московською патріархією? Вона якось там відокремилась.
Патріарх Філарет: Він бачите як діяв, не на користь...
Микола Вересень: У Вас буде Собор, наскільки Ви мені сказали, і чи Ви могли б розповісти трішечки про цей Собор, що Ви плануєте, які там рішення, що Ви очікуєте?
Патріарх Філарет: По-перше, ми повинні прослідкувати шлях розвитку Української Православної Церкви Київського Патріархату. По-друге, ми повинні ухвалити оновлений статут Української Православної Церкви Київського Патріархату, тому що ми сьогодні живемо за статутом Української Автокефальної Православної Церкви з доповненнями, які ми прийняли в 1992 році.
Микола Вересень: Це ще статут, прийнятий за Патріарха Мстислава.
Патріарх Філарет: Так. І тому прийшов час оновити цей статут. Статут приймається на Помісному Соборі. Крім того, ми хочемо торкнутися і сучасних питань. Сучасним питанням, дуже важливим, є відродження духовності і моралі в суспільстві. Тому це питання про мораль, яка в сучасному світі занепадає, ми повинні обговорити і прийняти рішення, що в таких умовах ми повинні робити для того, щоб цю мораль якось підтримати, підняти її рівень. Потім, буде канонізація деяких святих.
Микола Вересень: А з таких відомих людей Ви збираєтесь когось канонізувати? Чи Ви не можете поки говорити?
Патріарх Філарет: Чому? Можемо сказати. Це канонізація преподобних Іова і Феодосія Манявських, які відомі, як засновники Манявського Скита. Зараз Манявський Скит набирає важливого значення в підтриманні духовності в західному регіоні України. Цих преподобних подвижників шанує цей край, і ми хочемо їх канонізувати. Крім того, у нас на порядку денному стоїть канонізація Арсенія Мацієвича, Митрополита Ростовського, якого позбавили сану і чернецтва у ХVIII столітті, посадили у Ревелі у в’язницю, помістили його в такий кам’яний мішок.
Микола Вересень: А за що?
Патріарх Філарет: За те, що він відстоював інтереси Церкви за часів імператриці Катерини II. Тоді Російська Церква, Святійший Синод позбавив його сану, і архієрейського, і священицького, і чернецтва, і його як Андрія Враля заарештували і посадили у кам’яний мішок. Російська Церква, яка так з ним вчинила, бо це ж Святійший Синод позбавляв його сану, тепер його канонізувала, проголосила святим. Ось так – вона його засудила, а тепер вона вже подивилася, що зробила велику історичну помилку – і та ж сама Церква, яка його засудила, ця ж сама Церква проголошує святим. А оскільки він українець, то і наша Церква хоче його зарахувати до Собору святих.
Микола Вересень: Чи на такі Собори запрошуються іноземці, чи Ви чекаєте когось з іноземних Патріархів?
Патріарх Філарет: Це необов’язково. Можуть бути, але ж поки що ми невизнані, тому ми Патріархів не можемо запрошувати...
Микола Вересень: Ну, може, не самого Патріарха.
Патріарх Філарет: Для цього спочатку вони повинні з нами увійти в молитовне спілкування. На цей Собор ми нікого не запрошуємо, це буде тільки собор Київського Патріархату. Питання, які будуть обговорюватися на ньому, є внутрішньо-церковні.
Микола Вересень: Які проблеми Ви бачите? Наскільки я розумію, окрім проблем з Москвою, фактично, інших проблем нема? Які у Вас стосунки з кардиналом Гузаром, які у вас стосунки з автокефальною Церквою, які стосунки з іудеями, з мусульманами?
Патріарх Філарет: У нас зі всіма добрі стосунки, крім Московського Патріархату. Тут у нас стосунки, скажемо так, напружені, загострені. Але я нашим архієреєм, духовенству, і віруючим постійно нагадую, що нам не треба розпалювати ворожнечу, тому що рано чи пізно нам прийдеться об’єднуватися, дивитися один одному в очі і разом молитися. Якщо ми створимо між собою якусь стіну або глибоку прірву, то тоді психологічно буде дуже тяжко об’єднуватися. Тому легше об’єднатися тим, хто не ворогує, і, виходячи з таких стратегічних міркувань, ми вважаємо, що не треба ворогувати, а треба толерантно відноситись один до одного, чекаючи того часу, коли ми станемо разом біля престолу Божого.
Микола Вересень: Вже добігає кінця наша програма, я просто зараз хочу публічно запросити когось з Московського Патріархату пройти сюди. Бо, як правило, будь-хто приходить: і греко-католики, і римо-католики, і православні Київського Патріархату, і православні Автокефальної Православної Церкви, всі приходять. І от з Московським завжди проблеми. Але я сподіваюсь, що ми їх побачимо, тому що попереду вибори, і ми вирішили на Громадському радіо серед іншого висвітлити отців з різних Церков.
Я з цього починав, і я, мабуть, цим буду закінчувати, що є багато партій, є багато різних організацій, але довіра до них не завжди висока. І по всіх опитуваннях довіра до Церкви залишається однією з найвищих або просто найвищою. І важливо просто знати позицію Церкви, тієї чи іншої, напередодні таких важливих суспільних моментів, які будуть у нас восени цього року.
Це був Миколи Вересень, він говорив з Патріархом Київським і всієї Руси-України, предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату Філаретом. Спасибі Вам величезне.
Патріарх Філарет: Дякую.
Микола Вересень: На все добре. Успіхів.
2004.07.26 | Анатолій
А я дурний думав, що святим є тільки Бог. А тут є ще Святіші(-)