Видатні філософи і богослови. К'єркегор. Ч.1. Життя.
11/07/2004 | Георгій
Зерен Обю К'єркегор, філософ і християнський теолог з Данії, прожив досить коротке життя і став знаменитим аж через багато років після своєї смерті. За роки свого життя він нічим не славився, був дуже маленькою, непомітною фігурою. Проте пізніше, коли величезний творчий спадок К'єркегора нарешті став принаймні частково відомим читачеві (філософ залишив після себе щоденник з кількох тисяч сторінок, кілька десятків об'ємних книг, і сотні листів, нарисів та есеїв, багато з них під псевдонімами), виникла можливість оцінити цю людину як непересічного мислителя, тонкого майстра слова і щирого борця за християнську віру.
К'єркегор народився в 1813 році в Копенгагені, в родині дуже заможного торгівця. Ця родина за батьківською лінією страждала на якусь генетичну хворобу (очевидно, колагеноз); багато поколінь К'єркегорів через цю хворобу помирало дуже рано, коли їм виповнялося якихось 35-40 років. Це позначалося на характері представників цієї родини: вони були, як правило, людьми з загостреним почуттям скороминучості усього земного, людьми, для яких релігійна віра у щось більше і сталіше, ніж земне життя, була дуже природнім, органічним елементом характеру. Не був виключенням і батько філософа. Він був, незважаючи на свою дуже практичну, меркантильну професію, інтровертом, людиною, схильною до довгих і глибоких роздумів. Маленький Зерен часто чув від свого батька біблійні оповіді з цікавими, дещо меланхолійними коментарями. Мати філософа була домашньою господаркою, але вона була дуже розвинутою людиною з тонким почуттям мови і стилю. К'єркегор пізніше писав, що через вплив батька він привчився до Біблії і до роздумів про віру, тоді як від матері він успадкував любов до краси їх рідної данської мови і надзвичайну "силу пера."
Мати Зерена померла, коли йому було тільки вісім років. У віці сімнадцяти років майбутній філософ втратив також і батька, і залишився круглим сиротою. Завдяки величезному спадкові, що він його отримав від батька, К'єркегор не мусив заробляти на життя і міг дозволити собі присвятити себе філософії та літературі. Він був прийнятий до філософського факультету університету Копенгагена, і через кілька років блискуче закінчив його з дипломом магістра теології. Магістерська дисертація К'єркегора була присвячена аналізу іронії і сарказма у творчості давньогрецьких філософів. Цікаво, що молодий філософ прийняв тверде рішення написати свою дисертацію не латинською мовою, як це було тоді прийнято в Європі, а рідною данською. Це рішення було таким несподіваним і неординарним, що ректор університету написав листа данському королеві, де він питав, чи Його Величність не заперечуватиме, щоби в університеті Копенгагена молодий студент писав по-данськи. Його Величність милостиво дозволив К'єркегорові писати на якій завгодно мові, але зауважив, що публічний захист дисертації мусить бути, заради пристойності, все-таки латиною.
Будучи студентом останнього року навчання, Зерен зустрів і одразу покохав молоду дівчину на ім'я Регіна Ольсон. К'єркегорові було вже 27 років, а Регіні тільки сімнадцять. Дівчина одразу відповіла на кохання філософа, і двоє стали зустрічатися. Приблизно через рік після їх зустрічі в Копенгагені було оголошено, що Зерен і Регіна офіційно заручені і скоро поберуться. Проте щось сталося між молодими людьми. Зерен раптово змінився до Регіни і став поводити себе приблизно так, як Гамлет поводив себе по відношенню до Офелії: став холодним, саркастичним, зневажливим, н приходив на побачення, не відповідав на листи. Регіна не розуміла, що робиться з її нареченим. Зерен нікому нічого не пояснював. Нарешті, 11 жовтня 1841 року він оголосив, що відмовляється від своїх планів щодо одруження і їде до Німеччини для продовження своєї філософської освіти. Досі невідомо, чи К'єркегор насправді навіть і доїхав до Німеччини, оскільки він ховався від людського ока і сам навмисне розповсюджував різноманітні містифікації про свою особу і діяльність. Так чи інакше, коли в липні 1843 року К'єркегор остаточно повернувся до Копенгагена, він дізнався, що Регіна вже заручена з іншим.
Решту свого життя К'єркегор провів у Копенгагені. Він практично завжди читав або писав. Він не мав ніякого бажання вести світський спосіб життя, приймати в себе людей або відвідувати якихось друзів чи соціальні вечірки. Але час від часу філософ виходив з дому і робив довгі, далекі прогулянки, як правило в напрямку бідних робітничих чи рибальських районів свого рідного міста. Під час цих прогулянок Зерен зупинявся і подовгу говорив з будь-якою людиною, яка зустрічалася на його шляху і бажала говорити з ним. Злидарі, старці, кримінальні елементи копенгагенського "дна" запам'ятали дивакуватого присадкуватого дядька з видовженим обличчям, дуже довгим тонким носом і буйними пасмами світлого хвилястого волосся, який розпитував їх про всі деталі їх життя і ділився з ними історіями про Авраама, Лазаря і Христа.
Всі знали, що Зерен К'єркегор пише релігійні і філософські твори, проте практично ніхто не знав, що саме він пише. К'єркегор всіляко уникав людської слави і майже завжди писав під псевдонімами: Йоганнес де Сіленціо, Антиклімакус, тощо. Іноді в Копенгагені виходила книжка, підписана якимось ексцентричним псевдонімом, але з приміткою, що рукопис цієї книги був *відредаговоаний* Зереном Обю К'єркегором. Іноді, досить рідко, філософ також випускав книжку, брошуру, чи журнальну статтю, яку він по-серйозному підписував власним іменем. В усіх випадках К'єркегор супроводжував титул своєї книги чи статті дещо іронічним субтитулом. Наприклад, свою ранню книгу "Страх і тремтіння" він супроводив субтитулом "Діалектична лірика." Багато книжок чи статей філософа містять передмову, де автор говорить про себе як про ділетанта, якому бракує грунтовних знань, і простить публіку бути милосердною до його невігластва і помилок. Але насправді всі твори К'єркегора відзначалися неймовірною ерудицією, тонким аналізом античної, середньовічної і сучасної авторові літератури, чудовим почуттям гумору і також силою переконання, вмінням створити ні на що не схожий, самобутній і незабутній літературно-філософський образ.
Стан здоров'я філософа погіршився навесні 1848 року. Він майже припинив свої прогулянки, але продовжував писати. Помер К'єркегор у віці неповних 42 років, у 1855 році, у своєму рідному Копенгагені, в кімнаті, де були написані майже всі його твори. Про деякі з них - у наступному повідомленні.
К'єркегор народився в 1813 році в Копенгагені, в родині дуже заможного торгівця. Ця родина за батьківською лінією страждала на якусь генетичну хворобу (очевидно, колагеноз); багато поколінь К'єркегорів через цю хворобу помирало дуже рано, коли їм виповнялося якихось 35-40 років. Це позначалося на характері представників цієї родини: вони були, як правило, людьми з загостреним почуттям скороминучості усього земного, людьми, для яких релігійна віра у щось більше і сталіше, ніж земне життя, була дуже природнім, органічним елементом характеру. Не був виключенням і батько філософа. Він був, незважаючи на свою дуже практичну, меркантильну професію, інтровертом, людиною, схильною до довгих і глибоких роздумів. Маленький Зерен часто чув від свого батька біблійні оповіді з цікавими, дещо меланхолійними коментарями. Мати філософа була домашньою господаркою, але вона була дуже розвинутою людиною з тонким почуттям мови і стилю. К'єркегор пізніше писав, що через вплив батька він привчився до Біблії і до роздумів про віру, тоді як від матері він успадкував любов до краси їх рідної данської мови і надзвичайну "силу пера."
Мати Зерена померла, коли йому було тільки вісім років. У віці сімнадцяти років майбутній філософ втратив також і батька, і залишився круглим сиротою. Завдяки величезному спадкові, що він його отримав від батька, К'єркегор не мусив заробляти на життя і міг дозволити собі присвятити себе філософії та літературі. Він був прийнятий до філософського факультету університету Копенгагена, і через кілька років блискуче закінчив його з дипломом магістра теології. Магістерська дисертація К'єркегора була присвячена аналізу іронії і сарказма у творчості давньогрецьких філософів. Цікаво, що молодий філософ прийняв тверде рішення написати свою дисертацію не латинською мовою, як це було тоді прийнято в Європі, а рідною данською. Це рішення було таким несподіваним і неординарним, що ректор університету написав листа данському королеві, де він питав, чи Його Величність не заперечуватиме, щоби в університеті Копенгагена молодий студент писав по-данськи. Його Величність милостиво дозволив К'єркегорові писати на якій завгодно мові, але зауважив, що публічний захист дисертації мусить бути, заради пристойності, все-таки латиною.
Будучи студентом останнього року навчання, Зерен зустрів і одразу покохав молоду дівчину на ім'я Регіна Ольсон. К'єркегорові було вже 27 років, а Регіні тільки сімнадцять. Дівчина одразу відповіла на кохання філософа, і двоє стали зустрічатися. Приблизно через рік після їх зустрічі в Копенгагені було оголошено, що Зерен і Регіна офіційно заручені і скоро поберуться. Проте щось сталося між молодими людьми. Зерен раптово змінився до Регіни і став поводити себе приблизно так, як Гамлет поводив себе по відношенню до Офелії: став холодним, саркастичним, зневажливим, н приходив на побачення, не відповідав на листи. Регіна не розуміла, що робиться з її нареченим. Зерен нікому нічого не пояснював. Нарешті, 11 жовтня 1841 року він оголосив, що відмовляється від своїх планів щодо одруження і їде до Німеччини для продовження своєї філософської освіти. Досі невідомо, чи К'єркегор насправді навіть і доїхав до Німеччини, оскільки він ховався від людського ока і сам навмисне розповсюджував різноманітні містифікації про свою особу і діяльність. Так чи інакше, коли в липні 1843 року К'єркегор остаточно повернувся до Копенгагена, він дізнався, що Регіна вже заручена з іншим.
Решту свого життя К'єркегор провів у Копенгагені. Він практично завжди читав або писав. Він не мав ніякого бажання вести світський спосіб життя, приймати в себе людей або відвідувати якихось друзів чи соціальні вечірки. Але час від часу філософ виходив з дому і робив довгі, далекі прогулянки, як правило в напрямку бідних робітничих чи рибальських районів свого рідного міста. Під час цих прогулянок Зерен зупинявся і подовгу говорив з будь-якою людиною, яка зустрічалася на його шляху і бажала говорити з ним. Злидарі, старці, кримінальні елементи копенгагенського "дна" запам'ятали дивакуватого присадкуватого дядька з видовженим обличчям, дуже довгим тонким носом і буйними пасмами світлого хвилястого волосся, який розпитував їх про всі деталі їх життя і ділився з ними історіями про Авраама, Лазаря і Христа.
Всі знали, що Зерен К'єркегор пише релігійні і філософські твори, проте практично ніхто не знав, що саме він пише. К'єркегор всіляко уникав людської слави і майже завжди писав під псевдонімами: Йоганнес де Сіленціо, Антиклімакус, тощо. Іноді в Копенгагені виходила книжка, підписана якимось ексцентричним псевдонімом, але з приміткою, що рукопис цієї книги був *відредаговоаний* Зереном Обю К'єркегором. Іноді, досить рідко, філософ також випускав книжку, брошуру, чи журнальну статтю, яку він по-серйозному підписував власним іменем. В усіх випадках К'єркегор супроводжував титул своєї книги чи статті дещо іронічним субтитулом. Наприклад, свою ранню книгу "Страх і тремтіння" він супроводив субтитулом "Діалектична лірика." Багато книжок чи статей філософа містять передмову, де автор говорить про себе як про ділетанта, якому бракує грунтовних знань, і простить публіку бути милосердною до його невігластва і помилок. Але насправді всі твори К'єркегора відзначалися неймовірною ерудицією, тонким аналізом античної, середньовічної і сучасної авторові літератури, чудовим почуттям гумору і також силою переконання, вмінням створити ні на що не схожий, самобутній і незабутній літературно-філософський образ.
Стан здоров'я філософа погіршився навесні 1848 року. Він майже припинив свої прогулянки, але продовжував писати. Помер К'єркегор у віці неповних 42 років, у 1855 році, у своєму рідному Копенгагені, в кімнаті, де були написані майже всі його твори. Про деякі з них - у наступному повідомленні.
Відповіді
2004.11.08 | Вільнодум
Кому це потрібно?! (в Україні) (-)
2004.11.08 | Koala
Re: Кому це потрібно?! (в Україні)
Теж цікавий підхід. Україні - українське. Навіщо нам Платони і Ньютони? У нас Брути! І Коклекси!2004.11.08 | Вільнодум
Re: Кому це потрібно?! (в Україні)
Koala пише:> Теж цікавий підхід. Україні - українське. Навіщо нам Платони і Ньютони? У нас Брути! І Коклекси!
(V) Я не заперечую, що корисно чужому навчати-ся, але треба також свого не цурати-ся! Пан Георгій свого цура-єть-ся! Ніколи свому не навча-єть-ся! Чи Ви бачили, щоб він написав коли-небуть за Г.Сковороду, або навіть за монаха Нестора Літописця? Так ні, тільки за тих, хто до нашої національної духовності не має ніякого відношення! Не знаю, як інші, але мені вже давно обридли повчанням п. Георгія ТІЛьКИ з чужих джерел!
Ми зна-ходи-мось на УК-РА-їнському ДУХовному ф-ОР-УМ-і. Але за Українську духовність такі, як п.Георгій, не говорять, а тільки за духовність з юдео-християнського джерела!
Пийте Силу і Дух із свого джерела, добродії! Інакше воно засохне. Та йому, як видно, байдуже!
2004.11.08 | Koala
Re: Кому це потрібно?! (в Україні)
Не знаю як Ви, Вільнодуме, а я Сковороду і Нестора в школі вчив, а Керк'єгора - ні. Якщо Вам неприємно, що хтось привносить щось поза шкільною програмою - так і кажіть.2004.11.08 | Георгій
Думаю, що комусь потрібно
Річ у тому, що ми всі постійно повторюємо, як папуги, такі слова, як "свобода вибору," "плюралізм," "персональна відповідальність," "духовний спротив" і т.д. Ці центральні для сучасної західної політичної та соціологічної думки терміни у свій час дуже ретельно аналізувалися філософами-екзістенціалістами. К"єркегор - їх передтеча. Тому я вважаю доцільним торкнутися філософії К"єркегора на цьому форумі, головна тема якого - громадський спротив несвободі, тиранії, кримінальній диктатурі. В майбутньому планую також злегка (по-дилетантськи, звичайно) торкнутися філософії таких інтелектуальних спадкоємців К"єркегора, як Ясперс, Гайдеггер, Камю і Сартр. І ще одне: цей форум зветься "Релігія та Духовність," тому, я думаю, обговорення сучасних течій християнської теології на ньому цілком доречні. А К"єркегор як раз поєднує в собі філософа з сильним тяжінням до проблем свободи, моралі і індивідуальної відповідальності людини, і християнського теолога-апологета. --ГП2005.01.31 | Thinker
Маразматичне питання (-)
2004.11.08 | Социст
Видатні філософи і богослови.
Пан Георгій пише: „Зерен Обю К'єркегор, філософ і християнський теолог з Данії, прожив досить коротке життя і став знаменитим аж через багато років після своєї смерті. За роки свого життя він нічим не славився, був дуже маленькою, непомітною фігурою.“ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель , філософ і християнський теолог з Німеччини, прожив біля 60 років і став знаменитим ще своєю „Феноменологією духа“, яка вийшла в світ, коли йому ще не сповнилося було 40 років (якщо не помиляюсь – 35, завтра перевірю). Але в порівнянні з Шелінгом, він дуже довго думав перед тим, як опублікувати виклад своєї філософії. Шелінг, який був молодшим від Гегеля, прославився значно раніше, але слава його не була довгою: десь п'ять років. Саме тоді, коли філософ Шелінг вже був вичерпався, філософ Гегель почав оволодівати публікою: його „Феноменологія духа“ побачила світ в 1806 році (пишу по пам'яті).„Завдяки величезному спадкові, що він його отримав від батька, К'єркегор не мусив заробляти на життя і міг дозволити собі присвятити себе філософії та літературі. Він був прийнятий до філософського факультету університету Копенгагена, і через кілька років блискуче закінчив його з дипломом магістра теології. “ Гегель також вчився на магістра теології, але після захисту докторату мусив сам заробляти на життя і працював спочатку приватним вчителем, а потім директором школи. Професором в університеті він став лише після розгрому Наполеона, здається в 1816 році.
„Магістерська дисертація К'єркегора була присвячена аналізу іронії і сарказма у творчості давньогрецьких філософів.“ Про докторат Гегеля я напишу пізніше, щоб не збрехати, а зараз згадаю про те, що він також був закоханий творчістю давньогрецьких філософів, але не формою, а змістом і суттю їх творчости, тобто діалектикою та системою ідей; хоч іронії та сарказму в самого Гегеля вистачає, які він спрамував в зовсім іншому напрямку: він використовував їх коли відповідав на критику з боку християнських доктринерів.
2005.01.03 | Георгій
К'єркегор. Ч.2. "Страх і тремтіння."
Свою, мабуть, найвідомішу книжку під назвою "Страх і тремтіння" Зерен К'єркегор написав дуже швидко, на одному диханні, між липнем і жовтнем 1843 року. Вона була видрукувана в Копенгагені 16 жовтня 1843 року, під псевдонімом "Йоганнес де Сіленціо," і з підзаголовком, "Діалектична лірика."Мені здається, що цей підзаголовок дійсно дуже влучний. Автор ставить надзвичайно складні теологічні та філософські проблеми і обговорює їх дуже грунтовно, на серйозному, високому рівні мислителя, ерудита і парадоксаліста. Проте водночас вся ця книга є сповіддю молодої людини, яка тільки що пережила, і продовжує переживати, особисту романтичну, любовну трагедію. Тому книга "Страх і тремтіння" написана чудовим, легким, живим, пульсуючим ліричним стилем. К'єркегор у цій книзі веде свого читача буквально через джунглі цитат з античних, середньовічних і сучасних йому письменників, поетів, філософів і богословів; він постійно відсилає читача до численних прешоджерел і робить дуже скрупульозний аналіз своїх цитат. Але разом з тим, стиль книги (на жаль, ваш покірний слуга може судити тільки через її англійський переклад) нагадує письменників 20-го сторіччя більше, ніж філософів давнини. Деякі місця цієї книги (особливо її початок), наприклад, жваво нагадали мені стиль Гертруди Стайн і молодого Гемінгвея.
Книга складається з восьми частин. Перші дві називаються "Передмова" і "Прелюд." За ними іде "Панегирик" і головна складова книги, яку К'єркегор назвав латиною, "Problemata." Ця складова, у свою чергу, містить чотири частини - "Попереднє покашлювання," і три розділи, які звуться "Проблема 1," "Проблема 2," і "Проблема 3." Книга завершується епілогом, який у деяких її виданнях має назву "Ненауковий епілог."
На перший погляд, метою автора в усіх складових компонентах цієї книги було дати теологічний і філософський аналіз одному з найстрашніших і найменш зрозумілих людям епізодів Біблії – епізодові, де Авраам, почувши голос Бога, збирається принести в жертву свого улюбленого сина Ісаака. Але подальший розгляд цієї книги в сукупності з роздумами над відомостями про особисте життя К’єркегора веде до висновку, що мета автора значно ширша. К’єркегор намагається в цій книзі дати визначення релігійній вірі взагалі, і осмислити суть людського життя і людських вчинків у світлі релігійної віри.
У перших чотирьох розділах книги К'єркегор порівнює Авраама з колективним типом людського характеру, який він називає "трагічний герой." Авраам, за К'єркегором, є протилежністю трагічному героєві. І Авраам, і "трагічний герой" у певний момент свого життя отримують певний "удар долі," коли щось - певні непередбачені обставини, хід історичних подій, або якась висока відповідальність (перед своїм народом, перед певною ідеєю тощо) заставляють людину зректися чогось дуже для цієї людини дорогого і важливого. К'єркегор ілюструє це прикладами з античних грецьких трагедій, а також своєю власною (трохи замаскованою у казкові фігури) історією кохання до Регіни Ольсон. Далі і трагічний герой, і Авраам переходять на наступний етап свого духовного життя, який К'єркегор називає повним зреченням (в англ. перекладі ultimate resignation). Це зречення може проявлятися дуже по-різному, але так чи інакше людина свідомо вирішує "підкоритися долі" замість того, щоби обрати шлях "чіпляння" до цього свого дорогого і близького. Але далі між трагічним героєм і Авраамом відбувається розрив.
Трагічний герой залишається на етапі "повного зречення," тобто стоїчно переживає БРАК свого "дорогого і близького" заради якоїсь вищої моральної чи філософської мети. З іншого боку, Авраам іде далі; він "перестрибує" з етапу духовного зречення на етап релігійної ВІРИ і там, на цьому наступному етапі своєї духовної еволюції, ОДЕРЖУЄ все те своє "дороге і близьке," яке він втратив. Цей фігуральний "стрибок" від стану морального зречення до стану позитивної, іззовні дитячо-наївної віри К'єркегор в одній з приміток до тексту книги назвав "стрибком віри" (в англ. перекладі leap of faith - вираз, який став мало не центральним для всієї філософії К'єркегора і дуже важливим як для релігійної, так і атеїстичної гілки екзистенціалізму).
К'єркегор аналізує чинники, які впливають на дихотомію між "трагічним героєм" і "лицарем віри" (Авраамом). Вже на початку "Problemata" він робить дуже категоричне ствердження, що людина сама, своєю волею, своїм "я," своїм вільним вибором НЕ МОЖЕ стати "лицарем віри." В ситуаціях, які ведуть її до необхідності повного зречення чогось дорогого і близького заради етичної чи філософської "вищості," людина може мати достатньо духовної сили перейти від стану "чіпляння за дороге і близьке" до стану повного зречення. Але ДАЛІ, до стану віри, де людина ОТРИМУЄ своє "дороге і близьке," людина сама перейти не може. "Стрибок віри" абсолютно потребує допомоги від Бога.
Тут К'єркегор, за вихованням лютеранин, як це не парадоксально, наближується до кальвіністської ідеї "визначення наперед" Божих "обранців." З іншшого боку, він дуже радикально відмежовується від гегелівської ідеї раціоналізації і систематизації духовного життя і розвитку людства. З точки зору К'єркегора, БУДЬ-ЯКИЙ "стрибок віри" є річ абсолютно суб'єктивна, унікальна для духовного досвіду ОКРЕМОЇ людини, індивіда. Цей "стрибок" не витікає ні з яких філософських чи релігійних систем. Йому неможливо раціонально "навчитися." Його детермінантами є унікальні обставини існування (existence) конкретної людини, обраність цієї людини Богом і конкретний "зв'язок" між людиною і Богом.
Цікаво, що К'єркегор у цій книзі час від часу відволікається від теологічного чи філософського аналізу і робить дуже "приземлені" малюнки-портрети людей, які його оточували в його реальному житті. Наприклад, коли він дає Авраамові своє знамените визначення "лицаря віри," він одразу малює чудовий портрет "лицарів віри," з якими він сам весь час зустрічався на міських вулицях, на ринку і т.д. Лицар віри, за К'єркегором, це особа принципово не-"романтична," не оточена "аурою" якогось високого духовного польоту. Це ЗВИЧАЙНА людина. Від не-лицарів віри лицаря віри відрізняє не особлива "професорська" обізнаність, не особливий "високодуховний" зовнішній вигляд чи манера мови та вчинків, а тільки спокійна, позитивна впевненість у тому, що ВСЕ, що людина цінує як своє найдорожче, ця людина ВЖЕ МАЄ від Бога, в якого ця людина вірить.
Цікаво також, що К'єркегор - дуже віруючий протестант і теолог протестантизму - приділяє у своїй книзі досить багато місця роздумам про Богородицю, діву Марію. Він без найменших вагань заносить її у "золотий фонд" лицарів віри і дуже натхненно, поетично описує її значення як "світоча" для віруючих християн. За думкою перекладача книги, Уолтера Лоурі, який також багато працював як дослідник філософії К'єркегора, майже ніхто на Заході ПОЗА римо-католицькою релігійною традицією не приділяв Св. Марії стільки уваги, творчої енергії і душевної ніжності, скільки їй приділив автор "Страху і тремтіння."
2005.01.10 | Социст
Інобуття стрибка.
Пан Георгій пише:> К'єркегор аналізує чинники, які впливають на дихотомію між "трагічним героєм" і "лицарем віри" (Авраамом). Вже на початку "Problemata" він робить дуже категоричне ствердження, що людина сама, своєю волею, своїм "я," своїм вільним вибором НЕ МОЖЕ стати "лицарем віри." В ситуаціях, які ведуть її до необхідності повного зречення чогось дорогого і близького заради етичної чи філософської "вищості," людина може мати достатньо духовної сили перейти від стану "чіпляння за дороге і близьке" до стану повного зречення. Але ДАЛІ, до стану віри, де людина ОТРИМУЄ своє "дороге і близьке," людина сама перейти не може. "Стрибок віри" абсолютно потребує допомоги від Бога.
>
> Тут К'єркегор, за вихованням лютеранин, як це не парадоксально, наближується до кальвіністської ідеї "визначення наперед" Божих "обранців." З іншшого боку, він дуже радикально відмежовується від гегелівської ідеї раціоналізації і систематизації духовного життя і розвитку людства. З точки зору К'єркегора, БУДЬ-ЯКИЙ "стрибок віри" є річ абсолютно суб'єктивна, унікальна для духовного досвіду ОКРЕМОЇ людини, індивіда. Цей "стрибок" не витікає ні з яких філософських чи релігійних систем. Йому неможливо раціонально "навчитися." Його детермінантами є унікальні обставини існування (existence) конкретної людини, обраність цієї людини Богом і конкретний "зв'язок" між людиною і Богом.
Всі люди „визначені наперед“ пережити свій власний апокаліпсис життя без єдности. "Стрибок віри" є дійсно перехідом за межу пересічної свідомости. Віра допомагає пережити апокаліпсис. Але стрибнути у вічність – це лише перший крок подолання інобуття. Бо не достатньо тільки вірити в царство боже, треба йти обраним шляхом аж до осягнення абсолютної єдности. Віра без дійсного осягнення єдности є лише інобуттям стрибка та сліпим очікуванням другого пришестя. Не прийде Він ніколи, бо світ вже на порозі Стрибка: або ми в єдності, або Райх в небі...
2005.02.17 | Микола_Панько
Re: Видатні філософи і богослови. К'єркегор. Ч.1. Життя.
Дякую за Статтю, пане Георгію, подібні статті потрібні усім віруючим людям Майдану, да благословить Вас Бог2005.03.08 | Oleksa
Re: Видатні філософи і богослови. К'єркегор(-). Ч.1. Життя.
Pane Georgij,djakuju za Vashi tsikavi ta pov4al'ni rozvidky. Jakshho Vy volodiete informatsieju,de mozhna v IN-TI oznajomytysja z robotamy K"erkegora ukraiins'koju (abo rosijs'koju)---podilit'sja, bud' laska. Z povagoju, Oleksa2005.03.08 | Георгій
Re: Видатні філософи і богослови. К'єркегор(-). Ч.1. Життя.
Oleksa пише:> Pane Georgij,djakuju za Vashi tsikavi ta pov4al'ni rozvidky.
(ГП) Прошу дуже.
> Jakshho Vy volodiete informatsieju,de mozhna v IN-TI oznajomytysja z robotamy K"erkegora ukraiins'koju (abo rosijs'koju)---podilit'sja, bud' laska.
(ГП) Мабуть, найпростіше подивитися сайт Максима Мошкова, http://www.lib.ru (там є підрозділ "Філософія").
>Z povagoju, Oleksa
--Взаємно, Георгій