03/26/2005 | толя дейнека

спробую наголосити декілька тез про націоналізм, як визначну ідеологічну доктрину останніх двох сторіч.
Не претендуючи на вичерпність, визначу націоналізм як масово поширене усвідомлення свого етнічного походження - разом з почуттям відмінності від інших сусідніх народностей. Почуття національної приналежності містить в собі повагу до залишеного нам батьками спадку і почуття боргу перед своїм народом. Важливість цієї ідеології, націоналізму, полягає в тому, що протягом останніх 200 років вона дуже суттєво змінила світ, і чимала кількість визначних діячів черпала натхнення саме з цих витоків. Сила його була в його більшій сталості - націоналізм не завжди держав верх, але вже завойоване ним набагато важче було зруйнувати чи повернути назад.

Двісті років тому ніякого націоналізму не було. Бо світ був інший. І той старий світ було зруйновано націоналізмом . Наші історичні обісця лежали на стику трьох імперій: Російської, Отоманської та Австрійської (або Східної) - утворень за природою поліетнічних. Більше того, в жодній імперії номінальний етнос не складав більшості. І решта історичного світу не дуже відрізнялася: ФРН ще не було , а Франція чи Англія були поліетнічні (і щодо Англії варто згадати її анаціональність - протягом середніх віків офіційною мовою діловодства британської корони була .. французська). Всередені всіх цих державних утворень націоналізм не вітався - бо це б руйнувало імперії. Віталися і насаджувалися вірність династіям і коронам, але ніяк не народностям (часто поділеним). Самі народи-нації у сьогоднішньму розумінні не існували - за межами відносно нечислених імперських центрів містилися порівняно мляві етнічні групи й території, перемішані та з пом'якшеними межами відносно сьогодення. Саме визначення етнічної належності для переважної більшості мешканців було незрозумілою проблемою. Інформаційний обмін документованими думками був можливий лише серед дуже вузького прошарку освіченого суспільства. Для переважної більшості сучасників життя відпочатку і до кінця проходило в межах одного села та околиць: матір, віддаючи заміж дочку за Дніпро, прощалася з нею чи не на все життя. Тобто про цілісний національний простір годі й говорити.

Першим великим націоналістом слід вважати Наполеона Бонапарта. Саме він ( походом позбавившись своєї корсиканськості) став палким пропагандистом французської національної ідентичності - натоді не менш млявої, ніж українська чи румунська. Згуртовані натхненням новими свіжими ідеями армії Наполеона досягли значних військових успіхів.. але.. Але незабаром напоролися на таку саму зброю - у Відні та в Москві люди з зацікавленністю послухавши Наполеона, й собі почали почувати австрійцями та росіянами. І народження все нових інших націоналізмів - давало свій прямий, безпосредній наочний результат.

Лавина набирала ходи поступово, але невпинно. Бісмарк залізною рукою зганяє німців в єдину лержаву. Італійці вигадують собі старовинного Данте, десятиріччя пропаганди і виховання - і народжується Італійська держава. Угорці і поляки починають відчувати себе поляками й угорцями і говорять про це вголос. Росія воює віками проти отоманів за розщирення імперії - але повз імперської волі як результат безперервних воєн народжуються нації - турки, румуни, болгари, вірмени.. Чехи починають будувати себе, як годиться для початку вигадуючи собі для натхнення "Пісні короля Вацлава". "Пісні" може й неправда, яле за ними неправдивими криється глибша правда - відчути себе нетотожніми, окремими у пануючуму німецькому середовищі.
Творення нації - різноманітний, але завжди багатосторонній, глибокий, творчий процес. Нація має скласти відповідь на корінні питання - і зуміти захистити ці відповіді від скепсису зовнішніх недоброзичливих ідеологій та часто від недружньої зброї. Подолавши такі випробування, нація набуває той необхідний гарт, що забеспечує міць і сталість. Відтепер кожна діюча особистість навіть за бажання не може себе ідентифікувати поза межами свого народу, це її природня складова. Нарід-нація виховує людину, а людина зміцнює свій нарід.

Так, крок за кроком, будувалася та новітня Європа національних держав, яку ми бачимо сьогодні. Імперські мрії окремих дужчих народів розбивалися, іноді дуже криваво, об націоналізм підкорених націй. Один раз побудоване чи навіть просто наголошене на національній основі мало властивість відроджуватися як фенікс, навіть будучи на час зруйнованим.

Так що не все в нас зара глобалізм