12/02/2005 | Георгій

Оригінальна староєврейська назва цієї книги - Ваїкра, що буквально означає "і Він (тобто Бог) покликав."

Ця старозавітня книга дуже специфічна. З одного боку, вона нібито є одним цілим з попередньою книгою Виходу (Шемот) і з наступною книгою Чисел. Але з іншого боку у Виході і в Числах дуже багато подій, якогось руху, в той час як у книзі Левит не описується майже ніяких подій і нема ніякої динаміки, ніякого руху. Жанр цієї книги принципово інший. Це твір не історико-міфологічний, а юридичний. У книзі Левит чіткою, сухуватою мовою параграфів юридичного кодексу розповідається про те, як Бог, який "викликав" окремих людей (у Бутті) і який об'єднав їх у спільноту (у Виході) тепер "відокремлює" їх, робить їх особливими, "святими." (Староєврейське слово "кодеш" або "кгодеш," яке повторюється у книзі Левит безліч разів і яке традиційно перекладається на українську мову як "святий," а на англійську як "holy," має в оригіналі подвійне значення: це хтось хороший, добрий, моральний, але також і окремий, відчужений від загалу, не такий, як усі, той, хто не "перемішується" із загалом так само як трансцендентний біблійний Бог не "перемішується" зі Своїм творивом.)

Левит містить, по-перше, досить довгі і дуже детальні описи того, як, з точки зору Того, Хто Є (Бога), Його обранці повинні приносити Йому пожертви. Практика жертвоприношень була дуже розповсюдженою у стародавньому світі, тому у самому факті жертвоприношень, що на ньому акцентують книги Старого Завіту, нема нічого оригінального. Але значно більш оригінальною є ідея жертви як спокути, викупу. Бог створив усе і Йому належить усе, тому, звичайно, цінність пожертви для Нього не у самих пожертвах, а у стані душі тієї людини, яка спокутує свій гріх. Для Бога Біблії гріх - неймовірно серйозна річ, Він просто не може, за самою Своєю природою, суттю, ставитися до гріха злегка. Тому Він прощає гріх, але тільки за якусь дуже конкретну "плату." Цю плату, як каже книга Виходу (про що я вже писав) і також, у значно більших деталях, книга Левит, встановлює тільки сам Бог, а не люди, яких Він обрав. Тільки від нього залежить, яким саме чином Він простить гріх. Божі обранці у цьому цілком пасивні - вони чинять добре не тоді, коли якось там особливо стараються заплатити за свої прогріхи якимось особливим биттям себе у груди або якимись особливо добрими ділами, а тільки тоді, коли вони абсолютно точно і з повною слухняністю виконують Божі настанови. Ця особлива слухняність, звичайно, може з'витися тільки у щиро віруючих, у тих, хто ЧУЄ заклик, що його Той, Хто Є постійно повторює у книзі Левит: "Я Господь." А ця абсолютна точність у книзі Левит дуже "приземлена" - вона полягає (на даному етапі стосункив Бога з Його обранцями) у тому, щоби просто точно розрізати тушу вбитого бичка чи ягняти, чи точно змішати стільки-то борошна з такою-от кількістю приправ чи спецій, і т.д. Це нам, сучасним людям, може здатися якимось примітивним варварством, але все стає ясно тоді, коли ми порівнюємо настанови Левиту з головними мотивами Євангелій і апостольських послань Нового Завіту. Тоді стає зрозумілим, що всі пожертви Левиту є тільки провістками головної події, про яку розповідає вся Біблія - принесення Христом пожертви Самого Себе заради викуплення і прощення ВСІХ гріхів ВСІХ Божих обранців нашої планети (чи й усйого Всесвіту з його метагалактиками). Ідея Левиту, таким чином, та сама, що й ідея новозавітних текстів: слухай Божі настанови, ВІР ЇМ, роби точно те, що Бог тобі каже (у Левиті це - принось пожертви тільки певним чином, у Новому Завіті - визнай пожертву Христа), і ти БУДЕШ прощений, "освячений" і спасений. Нічого іншого від тебе не вимагається і ніякою "самодіяльністю" ти прощення і спасіння не "заслужиш."

Другий мотив Левиту - детальні регуляції щодо того, що Божим обранцям забороняється робити в їх повсякденному житті. Знову ж таки, головна мета усіх цих регуляцій полягає у відокремлені, "освячені" Божих обранців. Бог постійно повторює їм, що вони не вільні робити певні речі не тому, що це краще для їх добробуту чи здоров'я, а тому що ІНШІ ("єгиптяни," "ханаанеї" - НЕ-обранці) РОБЛЯТЬ це, а Він, Бог, хоче, щоби Його обранці були не такими, як ті "інші," окремими від них, святими, "кодеш," так само як Він не такий, як все Його твориво, окремий, святий, "кодеш." Тому хай там ті інші хоч на вуха стають, але обранці не повинні чинити несправедливості, брехати, ненавидіти, красти, чинити перелюб чи розпусту, зневажати батьків і старших, вбивати, вимовляти богозневажливі слова і т.д. І знову для нас, сучасних людей, деякі деталі цих регуляцій звучать мало не гротескно - ну чому Божі обранці, наприклад, мусять не стригти волосся по краях голови чи бороди, або утримуватися від татуювання, або не носити одяг, зроблений зі змішаних ниток, або не їсти креветки? Але і в цьому випадку суть не стільки в тому, які є деталі цих регуляцій, а в тому, від Кого ці настанови походять. Знову й знову Бог каже, що без відокремлення нема прощення і нема Його ласки, а це відокремлення Божі обранці робитимуть не своєю самодіяльністю, а точно за Його, Божою, вказівкою. Тоді Його могутня "рука" кінець-кінцем приведе Його обранців у якийсь загадковий "Обіцяний Край," де ріки течуть молоком і медом.

У Левиті міститься кілька класичних месіанських пророцтв. Одне з них дуже своєрідне - це історія про "козла відпущення" (або козла Азазеля). Бог каже Своїм обранцям у спеціальний День Спокути "перекладати" всі свої гріхи на особливого козлика, якого потім відпускають у пустелю. Тут чітко звучить ідея, що хтось (Хтось) у майбутньому "понесе" на Собі всі гріхи Божих обранців. Хто буде цей Хтось, ми дізнаємося далі.