Трохи роздумів про Біблію. 24. Єремії
01/29/2006 | Георгій
Ця друга велика "пророча" біблійна книга має за свій історичний контекст події, що сталися у час остаточного знищення староєврейської держави (кінець 7-го - початок 6-го ст. до н.е.) і початку "розпорошення" євреїв, підкорених і принижених могутніми чужими імперіями. Для нас, християн, вона особливо цінна тим, що вона розвиває далі месіанські пророцтва книг Старого Завіту і кульмінує пророчим формулюванням КОНЦЕПЦІЇ Нового Завіту.
Герой книги - пророк на ім'я Єремія, уродженець міста Анатот у землі племені Веніаміна (трохи на північ від Єрусалиму), виходець із священицького клану. Текст книги каже, що "Боже слово" прийшло до Єремії дуже рано, коли він був ще дитиною. Єремія прожив довге життя: початок його пророчої діяльності припадає на царювання "останнього доброго царя" Юдеї Йосії, а кінець - на дні, коли вавілоняни вже остаточно зруйнували Єрусалим і коли на величезному просторі від берегів Єфрату до Єгипту почали формуватися маленькі колонії юдейських вигнанців.
Книгу Єремії традиційно ділять на чотири частини або "цикли." Перший цикл охоплює перші 25 розділів, де Єремія розповідає про свої численні видіння, марення з глибоким символічним змістом - кипляче горня, келих Божого гніву, мигдалева галузка, повернута на північ, і т.д. Єремія каже, що все це знаки від Бога, якими Господь зволив дати знати Своєму обраному народові, що той через свої гріхи буде покараний могутнім північним сусідом, вавилонянами. Другий цикл (розділи 26-45) розповідає про переслідування, що їх "дисидент" Єремія зазнав від єрусалимських можновладців безпосередньо перед вавілонською навалою і в час цієї навали, а також містить подальші пророцтва про долю Божих обранців. Третій цикл (розділи 46-51) містить пророцтва Єремії про долю сусідніх з євреями народів, а четвертий цикл (розділ 52) майже дослівно повторює страшну картину знищення Єрусалиму вавілонянами, змальовану у заключних розділах Другої книги Царів.
Так само, як і книга Ісайї, книга Єремії саме пророча, а не історична. Їі мета не в тому, щоби розповісти про певні події, а в тому, щоби розкрити, на підставі певного ходу історії, Божу волю стосовно людей, яких Він обрав для спасіння. Самі історичні події у книзі Єремії служать тільки канвою, матрицею для такого пророчого розкриття Божих намірів, Божого провидіння.
Єремія наполегливо, методично розвиває думку, що Бог не залишає гріх "духовного перелюбу" - ідолянства - непокараним. Бог також не мириться з неправдою, несправедливістю, неправосуддям тих, кому Він Своєю волею дає владу над іншими людьми. Не буде миру, каже Єремія, не буде спокою, не буде навіть і самого життя, поки є брехня, хабарництво, економічний шантаж, рабство, насильство. Більше того, Єремія пророкує всі можливі і неможливі нещастя на голови тих безвідповідальних пророків і духовних проводирів народу, які "кажуть - мир, мир! - а миру нема." Солодкі слова не допоможуть, коли насправді люди відступилися від Божих заповідей, роблять собі бовванів, вклоняються зіркам, кадять на пагірках і чинять гидоту у храмах всяких там Астарт, а тим часом можновладці експлуатують пригноблені маси і заливають вулиці міст кров'ю своїх політичних противників (як це робив цар Манасія). Бог, каже Єремія, вже "простягнув Свою руку" на Свій відпалий від Його Закону обраний народ. Кара близько, і здійснить цю кару армія (а точніше, орда) північного сусіда, вавілонського царя Навуходоносора.
У пророцтвах книги поступово вимальовується щось радикально нове, дуже революційне для теологічної думки старозавітних часів. У видінні про плоди фігового дерева Бог каже Єремії, що після заслуженого покарання Свого "твердошийого" народу Він дасть "залишкові" Своїх обранців нове "серце." Під "серцем," як це видно з подальшого тексту, розуміється оновлена внутрішня сутність людей, на яких Бог, згідно з Його передвічним планом, виллє Свою благодать і які завдяки цій благодаті "пізнають" Його. Далі Бог каже Єремії, що той "завіт" (староєврейське "беріт," тобто урочиста угода, яка зобов'язує людей до послуху), що Він його склав зі Своїми обранцями після їх виведення з Єгипту, вже порушений, спаплюжений, зневажений Божими обранцями і таким чином недійсний. Але Бог складе з "залишком," "решткою" Своїх обранців Новий Завіт, який буде принципово іншим, ніж той перший. Тоді як "беріт," складений по виведенні Божих обранців з єгипетської неволі, був сукупністю команд трансцендентного, невидимого божества, новий "беріт" буде "записаний у серцях." Його суб'єктами будуть люди, що їх суверенна Божа рука "поверне," викличе "із кінців землі." Серед цих суб'єктів будуть буквально всі - у тому числі "сліпий та кульгавий, важка й породілля." У цьому Новому інклюзивному, охоплюючому найрізноманітніші різновиди суб'єктів-обранців Завіті Бог стає імманентним - Він Сам буквально заживає у "серцях" цих суб'єктів, у їх "середині," так, що "більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: "Пізнайте Господа!" - бо всі будуть знати" Його. Бог стане доступним для безпосереднього пізнання Себе людиною. Бог стане ВИДИМИМ!
Як саме здійсниться це карколомне пророцтво про Новий Завіт, ми побачимо далі.
Герой книги - пророк на ім'я Єремія, уродженець міста Анатот у землі племені Веніаміна (трохи на північ від Єрусалиму), виходець із священицького клану. Текст книги каже, що "Боже слово" прийшло до Єремії дуже рано, коли він був ще дитиною. Єремія прожив довге життя: початок його пророчої діяльності припадає на царювання "останнього доброго царя" Юдеї Йосії, а кінець - на дні, коли вавілоняни вже остаточно зруйнували Єрусалим і коли на величезному просторі від берегів Єфрату до Єгипту почали формуватися маленькі колонії юдейських вигнанців.
Книгу Єремії традиційно ділять на чотири частини або "цикли." Перший цикл охоплює перші 25 розділів, де Єремія розповідає про свої численні видіння, марення з глибоким символічним змістом - кипляче горня, келих Божого гніву, мигдалева галузка, повернута на північ, і т.д. Єремія каже, що все це знаки від Бога, якими Господь зволив дати знати Своєму обраному народові, що той через свої гріхи буде покараний могутнім північним сусідом, вавилонянами. Другий цикл (розділи 26-45) розповідає про переслідування, що їх "дисидент" Єремія зазнав від єрусалимських можновладців безпосередньо перед вавілонською навалою і в час цієї навали, а також містить подальші пророцтва про долю Божих обранців. Третій цикл (розділи 46-51) містить пророцтва Єремії про долю сусідніх з євреями народів, а четвертий цикл (розділ 52) майже дослівно повторює страшну картину знищення Єрусалиму вавілонянами, змальовану у заключних розділах Другої книги Царів.
Так само, як і книга Ісайї, книга Єремії саме пророча, а не історична. Їі мета не в тому, щоби розповісти про певні події, а в тому, щоби розкрити, на підставі певного ходу історії, Божу волю стосовно людей, яких Він обрав для спасіння. Самі історичні події у книзі Єремії служать тільки канвою, матрицею для такого пророчого розкриття Божих намірів, Божого провидіння.
Єремія наполегливо, методично розвиває думку, що Бог не залишає гріх "духовного перелюбу" - ідолянства - непокараним. Бог також не мириться з неправдою, несправедливістю, неправосуддям тих, кому Він Своєю волею дає владу над іншими людьми. Не буде миру, каже Єремія, не буде спокою, не буде навіть і самого життя, поки є брехня, хабарництво, економічний шантаж, рабство, насильство. Більше того, Єремія пророкує всі можливі і неможливі нещастя на голови тих безвідповідальних пророків і духовних проводирів народу, які "кажуть - мир, мир! - а миру нема." Солодкі слова не допоможуть, коли насправді люди відступилися від Божих заповідей, роблять собі бовванів, вклоняються зіркам, кадять на пагірках і чинять гидоту у храмах всяких там Астарт, а тим часом можновладці експлуатують пригноблені маси і заливають вулиці міст кров'ю своїх політичних противників (як це робив цар Манасія). Бог, каже Єремія, вже "простягнув Свою руку" на Свій відпалий від Його Закону обраний народ. Кара близько, і здійснить цю кару армія (а точніше, орда) північного сусіда, вавілонського царя Навуходоносора.
У пророцтвах книги поступово вимальовується щось радикально нове, дуже революційне для теологічної думки старозавітних часів. У видінні про плоди фігового дерева Бог каже Єремії, що після заслуженого покарання Свого "твердошийого" народу Він дасть "залишкові" Своїх обранців нове "серце." Під "серцем," як це видно з подальшого тексту, розуміється оновлена внутрішня сутність людей, на яких Бог, згідно з Його передвічним планом, виллє Свою благодать і які завдяки цій благодаті "пізнають" Його. Далі Бог каже Єремії, що той "завіт" (староєврейське "беріт," тобто урочиста угода, яка зобов'язує людей до послуху), що Він його склав зі Своїми обранцями після їх виведення з Єгипту, вже порушений, спаплюжений, зневажений Божими обранцями і таким чином недійсний. Але Бог складе з "залишком," "решткою" Своїх обранців Новий Завіт, який буде принципово іншим, ніж той перший. Тоді як "беріт," складений по виведенні Божих обранців з єгипетської неволі, був сукупністю команд трансцендентного, невидимого божества, новий "беріт" буде "записаний у серцях." Його суб'єктами будуть люди, що їх суверенна Божа рука "поверне," викличе "із кінців землі." Серед цих суб'єктів будуть буквально всі - у тому числі "сліпий та кульгавий, важка й породілля." У цьому Новому інклюзивному, охоплюючому найрізноманітніші різновиди суб'єктів-обранців Завіті Бог стає імманентним - Він Сам буквально заживає у "серцях" цих суб'єктів, у їх "середині," так, що "більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: "Пізнайте Господа!" - бо всі будуть знати" Його. Бог стане доступним для безпосереднього пізнання Себе людиною. Бог стане ВИДИМИМ!
Як саме здійсниться це карколомне пророцтво про Новий Завіт, ми побачимо далі.