02/12/2006 | Георгій

Це остання зі старозавітних книг так званих "Великих Пророків." На відміну від книг Ісайї, Єремії і Єзекіїля книга Даниїла містить пророцтва не тільки і навіть не стільки сотеріологічні (коли Бог поверне Своє обличчя до Свого покараного і розпорошеного народу, і як Він цей народ спасе?), скільки есхатологічні (як взагалі розвиватиметься людська історія і чим вона закінчиться?).

Як і інші книги Старого Завіту, книга Даниїла, очевидно, писалася, переписувалася і редагувалася дуже довго. Дослідники вважають, що початок її створення припадає на перші роки після повернення євреїв до Єрусалиму за царювання перського царя Кира (530-і - 520-і роки до н.е.), а її закінчення на - час розпаду імперії Олександра Македонського (320-і - 190-і роки до н.е.). Про це свідчать, зокрема, дуже щедрі вкраплення у староєврейський текст арамейської мови, яка стала витісняти староєврейську як розмовна і письмова мова починаючи з кінця 4-го - початку 3-го сторіччя до н.е.

Навряд чи якась інша біблійна книга викликає стільки суперечок інтерпретаторів. Причина цьому та, що у книзі Даниїла міститься багато есхатологічних пророцтв, викладених дивовижною, погано зрозумілою сучасному читачеві мовою. У цій книзі значно більше, ніж у будь-якій іншій біблійній книзі, різноманітних калькуляцій часу: те і те станеться тоді й тоді, через "час, і час, і півчасу," або через "сім разів по сім часів," або "за тиждень і півтижня," або "через дві тисячі і триста вечорів та ранків," і т.д. Різні дослідники знаходили у пророцтвах книги Даниїла натяк на різні історичні події: захоплення Вавілону мідо-перською армією, перемогу над персами Олександра Македонського, розділ імперії Олександра між його чотирма спадкоємцями-генералами, тріумф Риму, падіння Єрусалиму 70 р. н.е. тощо.

Все це дійсно є у книзі - іноді навіть прямим текстом (наприклад, якийсь таємничий "ніби муж" пояснює Даниїлові, що той тільки-що бачив у маренні "перського царя і грецького царя" у вигляді барана та волохатого козла), або у вигляді натяків, відкритих для досить широкої інтерпретації. Проте головне у книзі Даниїла все-таки не це. Вона дійсно пророча, тобто вона, як і книги Ісайї, Єремії і Єзекіїля, проголошує нам Божу волю щодо долі людства. При цьому фактична історія може використовуватися як канва, а може й зовсім ігноруватися. Як і інші пророки, Даниїл - не ілюзіоніст-ясновидець, а рупор Божої волі стосовно стратегії та "вектору" стосунків між Богом і Його обранцями.

Про самого Даниїла з тексту книги ми дізнаємося, що він був народжений у єрусалимській аристократичній родині і ще дитиною взятий до вавілонського полону. Разом зі своїми близькими друзями Ананією, Мисаїлом і Азарією він стає наближеним до особи вавілонського царя Навуходоносора. Даниїл отримує нове ім'я Белтешазар (у Огієнка Валтасар), а троє його друзів отримують імена Шадрах, Мешах і Авед-Него. Ці четверо підлітків живуть, як майбутні турецькі яничари: вавілонський двір хоче зробити з них забудьок-манкуртів, і використати їх молоду енергію та здорові гени для свого прославлення.

Але юнаки не асимілюються. Вони відмовляються їсти м'ясо і пити вино з царського столу (натомість їдять ярину і п'ють воду), не вклоняються вавілонським божкам-бовванам і моляться єдиному вічному небеному Богові. За це Шадрах, Мешах і Авед-Него потрапляють до вогняної печі, але стається чудо - люди бачать з ними у печі когось четвертого, хто "схожий на Сина Божого," і вони всі троє виходять з вогню непошкодженими. Даниїла (трохи пізніше, вже після падіння вавілонської влади і встановлення перської) кидають до ями з левами, але і він завдяки невидимому втручанню Божого Ангола (в оригіналі з визначним артиклем) виходить звідси цілісіньким. На тлі всіх цих періпетій, Даниїл невпинно тлумачить сновидіння і пророкує.

Книга містить багато цікавих пророцтв і чудес. Деякі з них, наприклад, розшифрування Даниїлом напису, що його таємнича рука зробила на стіні вавілонського царського палацу ("мене, мене, текел, упарсін" - "пораховане, пораховане, поважене та поділене") - хвилювало уяву генія Рембрандта. Одне з пророцтв - видіння "колоссу на глиняних ногах" - стало джерелом крилатого визначення сильних зовні, але підточених декадансом чи внутрішніми суперечками людських імперій.

Проте, окрім суто художньої сили цих пророцтв, вони мають і надзвичайну теологічну силу. В усіх своїх пророцтвах Даниїл говорить про Боже Царство, тобто про уряд, устрій життя, спосіб існування Божих обранців, який ВЖЕ ЗАРАЗ ("у дні цих царів") замінить усі на світі сили і влади, що їх понавстановлювало собі впале у гріх, безбожне людство. Це Царство "Старий Днями" (тобто Бог) дасть якійсь загадковій Особі, яку Даниїл називає "ніби Син Людський" (тобто це буде Хтось у цілком ЛЮДСЬКІЙ плоті), але яка тим не менш отимає це Царство від "Старого Днями" НАВІКИ, і "всі народи, племена та язики будуть служити Йому." Хай попереду ще багато тяжких випробовувань - якийсь "Помазанець" прийде і буде вбитий, а на "святиню" (єрусалимський храм? староєврейську теократію? юдейську релігію?) ввпаде "гидота спустошення" - все рівно якимось поки що незрозумілим нам чином цей "ніби Син Людський" "докінчить переступ, спокутує вину, і приведе вічну правду."

Ми зрозуміємо значно більше про той спосіб, яким усе це буде виконано, з книг Нового Завіту. А поки що перед нами новий (і останній) "серіал" Старого Завіту - книги так званих Малих Пророків.