02/18/2006 | Георгій

Ця друга книга так званих Малих Пророків коротенька - містить тільки чотири невеличких розділи - і відрізняється від багатьох інших пророчих книг тим, що її текст абсолютно нічого не каже нам про особистість її героя, пророка Йоіла. Ми не знаємо, де і коли він народився і жив, хто були його батьки чи яке було його соціальне положення, і коли саме він пророкував. Біблійний словник Зондервана констатує, що спроби різних дослідників датувати книгу Йоіла привели до результатів, що варіюють від приблизно 830 р. до н.е. аж до приблизно 350 р. до н.е. Така шалена варіація (у мало не 500 років!) не дивна, тому що у книзі Йоіла не згадується жодний юдейський чи ізраїльський цар і взагалі жодний історичний персонаж.

Пророцтво Йоіла викладене у дуже приземлено-побутовій, але водночас сильній метафоричній формі. Як і в наступній "малопророчій" книзі (Амоса), в Йоіла домінують образи, запозичені з сільськогосподарського побуту. Книга відкривається моторошним описом навали "гусені, сарани, коників і черви." Народ, до якого належить і сам пророк, розгублений: буквально все навкруги спустошене, "упала в жалобу земля," "збіжжя молоде пересохло," знищені такі ще недавно гарні й плодючі "оливка, виноград, фіга, гранатове дерево, пальма та яблуня."

Далі з тексту книги видно, що мається на увазі щось більше і страшніше, ніж просто пошесть сарани чи гусені - пророк згадує якийсь "огонь і жар," що "пожер пасовища пустині," і якийсь загадковий і страшний чужий народ, який "скаче гірськими верхів'ями," "хурчить по місті, біжить по мурі, увіходить у доми і через вікна пролазить, як злодій." Чужоземці-загарбники вбачаються Йоілові як якісь казкові злі велетні, що наділені понадлюдською силою: вони навіть "як на списа упадуть, не пораняться." Що ж це за люди, перед якими "трясеться земля, тремтить небо, сонце та місяць темніють, і зорі загублюють сяйво своє?" Вавілоняни? Перси? Воїни армій Олександра Македонського? Римляни? Німецько-фашистські загарбники? НАТО? Аль-Каїда? Цього книга Йоіла нам не каже, але ми дуже чітко фіксуємо настрій катастрофи, глобального катаклізму, краху усього встановленого, звичного, рутинного, милого людському серцю.

І тут, як завжди у пророчих біблійних книгах, на сцену виходить Бог. Він пояснює Своїм переляканим дітям, що їм просто треба покаятися у їх гріхах, переступах, у своїй зраді і дурості. Тоді, каже Господь, вічної ганьби поневолення чужинцями-"поганами" не буде. Більше того, каже Господь, настануть дні, коли не окремі пророки керуватимуть "народною масою" Його обранців, а ВСІ вони, Його обранці, ВСІ без жодного винятку, "пророкуватимуть" і "бачити будуть видіння," і "спасуться"! Як саме це станеться? Я, каже Господь Бог, пошлю до Своїх обраних людей Свого Духа Святого...

Найрізноманітніші християнські теологи завжди замислювалися над цими словами з книги Йоіла. Їх цитував Св. Апостол Петро у своїй першій великій проповіді у день П'ятидесятниці (див. Дії Апостолів 2:14-21). Провідники європейської Реформації 16-го сторіччя вбачали у цих словах формулювання протестантського принципу "священства усіх віруючих."