Трохи роздумів про Біблію. 34. Наума
02/25/2006 | Георгій
Ця невеличка "малопророча" книжка (три коротенькі розділи, менше трьох сторінок тексту) починється словами "Пророцтво на Ніневію, книга видіння елкошейця Наума." Ні про особу пророка на ім'я Наум, ні про місто Елкош чи Елкоша ми зовсім нічого не знаємо. Деякі деталі тексту дають дослідникам підставу припустити, що час пророцтв книги Наума - кінець сьомого або самісінький початок шостого сторіччя до н.е., тобто той період історії староєврейського народу, коли Північне (Ізраїльське) царство вже не існувало. Воно було вщент розгромлене ассірійцями, чия столиця - Ніневія - стала об'єктом гнівних і моторошних пророцтв Наума.
Книга Наума відрізняється від інших книг Малих Пророків тим, що вона написана дуже своєрідним поетичним стилем, де буквально чується музика з її мелодіями і з різкими, крутими змінами ритму. Наумові бачиться картина, яка нагадує про несподівану атаку якоїсь могутньої армії: "свист батога, гуркіт колеса, і чвал коней, і коліснична гуркотнява, і гін верхівця, і полум'я меча, і блиск ратища" (чути стаккато і динаміку), а потім раптом одразу "багато побитих, і мертвих велике число, і трупу немає кінця, і спотикатимуться об їхній труп" (різке припинення руху, зміна ритму на повільний, апокаліптично-траурний). Все це, каже пророк, тому, що Ніневія "кровожерна," що вона "вся неправда." Бог у Наумовому видінні поводиться з Ніневією, як із посоромленою шльондрою - він задирає їй "подолок аж на обличчя" і робить її "позорищем." Ассірійські вельможі, каже Наумове пророцтво, стануть "мов мошва, що гніздиться по стінах в день холоду, але сонце засвітить - і вони помандрують, і не пізнане буте те місце, де вони пробували." Як би не посилювалися Божі вороги, стверджує ця книга, які б вони не були славні і могутні, їх кінець завжди один - падіння, руїна і вічне забуття.
У книзі Наума нема чітких месіанських мотивів чи детального опису майбутнього відновлення чи прославлення Божих обранців. Вона взагалі страшна, моторошна, гнівна більше, ніж месіансько-сотеріологічна. Проте все-таки в ній чується і мажорний мотив. Пророк каже про Бога, що Той є "добрий" і "пристановище у день утиску, (Хто) ЗНАЄ... тих, хто на Нього надіється!" Зло і неправда зникають, Ніневії усіх гатунків розсипаються у порох, але люди, які вірять у їх Творця і Спасителя завжди залишаються, завжди живуть, перебуваючи навіки у приготованому для них Притулку.
Про цей Притулок ми ще читатимемо далі.
Книга Наума відрізняється від інших книг Малих Пророків тим, що вона написана дуже своєрідним поетичним стилем, де буквально чується музика з її мелодіями і з різкими, крутими змінами ритму. Наумові бачиться картина, яка нагадує про несподівану атаку якоїсь могутньої армії: "свист батога, гуркіт колеса, і чвал коней, і коліснична гуркотнява, і гін верхівця, і полум'я меча, і блиск ратища" (чути стаккато і динаміку), а потім раптом одразу "багато побитих, і мертвих велике число, і трупу немає кінця, і спотикатимуться об їхній труп" (різке припинення руху, зміна ритму на повільний, апокаліптично-траурний). Все це, каже пророк, тому, що Ніневія "кровожерна," що вона "вся неправда." Бог у Наумовому видінні поводиться з Ніневією, як із посоромленою шльондрою - він задирає їй "подолок аж на обличчя" і робить її "позорищем." Ассірійські вельможі, каже Наумове пророцтво, стануть "мов мошва, що гніздиться по стінах в день холоду, але сонце засвітить - і вони помандрують, і не пізнане буте те місце, де вони пробували." Як би не посилювалися Божі вороги, стверджує ця книга, які б вони не були славні і могутні, їх кінець завжди один - падіння, руїна і вічне забуття.
У книзі Наума нема чітких месіанських мотивів чи детального опису майбутнього відновлення чи прославлення Божих обранців. Вона взагалі страшна, моторошна, гнівна більше, ніж месіансько-сотеріологічна. Проте все-таки в ній чується і мажорний мотив. Пророк каже про Бога, що Той є "добрий" і "пристановище у день утиску, (Хто) ЗНАЄ... тих, хто на Нього надіється!" Зло і неправда зникають, Ніневії усіх гатунків розсипаються у порох, але люди, які вірять у їх Творця і Спасителя завжди залишаються, завжди живуть, перебуваючи навіки у приготованому для них Притулку.
Про цей Притулок ми ще читатимемо далі.