Трохи роздумів про Біблію. 52. 1 Солунян
05/16/2006 | Георгій
За думкою більшості фахівців, цей лист апостола Павла до молодої християнської громади македонського міста Солуня (або Тессалонікі) є НАЙДАВНІШИМ, найпершим документом Нового Завіту. Він був написаний одразу після першої місіонерської подорожі Павла, тобто у 50 або (найпізніше) у 51 р. н.е., у Коринфі. У листі тісно переплітається гомілетика (тобто проповідь морального, достойного способу життя) і християнська теологія, особливо есхатологія (вчення про "останні дні," остаточну кульмінацію і консумацію людської історії).
Павло починає листа з дещо "оборонної" позиції. Очевидно, після його візиту до Малої Азії і створення там місцевих конгрегацій його молоді учні перенесли атаку юдейських "законників," які намагалися оббрехати Павла і його найближчих спільників (зокрема Тимофія і Силуана). З іншого боку, до Павла, очевидно, доходили звістки про тяжку боротьбу новонавернутих солуньських християн із залишками їх старої дохристиянської культури з її ідолянством і бурхливою сенсуальністю. Також до апостола дійшли чутки про те, що деякі з солунян розчаровані відсутністю другого пришестя Христа і думають, що їх вже померлим друзям чи родичам Христос не допоміг і, мабуть, вже не допоможе. Інші солуняни, навпаки, очікували другого пришестя Христа буквально з дня на день і закинули всяку роботу, проводячи всі свої дні у тиняннях вулицями і жебранні.
Захищаючи свою місіонерську діяльність, апостол пише, що він і його помічники не використали під час свого візиту ніякої сили, ніякого примусу, а натомість поводилися з тими, хто слухав їх проповідь, "свято, і праведно, і бездоганно, ... кожного з вас, немов батько дітей своїх власних, просили... щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу." Павло ще і ще раз нагадує солунянам про їх обов"язок "берегтися від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості і честі," і не кривдити нікого, особливо своїх братів-одновірців. Тим, хто припинив працювати, Павло дає чітку і недвозначну вказівку ЗАЙНЯТИСЯ ПРАЦЕЮ, робити щось власними руками і "ні від кого не залежати."
Тим, хто перестав вірити у друге пришестя Христа і/або в його корисність для покійних, Павло каже, що "покійних через Ісуса приведе Бог з Ним." Тут чується зародок теми, яку апостол пізніше розвине у 15-му розділі 1 Коринфян - теми про воскресіння мертвих. Ми, каже апостол, ті з нас, хто "полишиться" (тобто ще не вмре) на час другого пришестя Христа, "не попередимо покійних." Христос вже воскрес. Так само на момент Його другого пришестя воскреснуть встануть з могил ті, хто "умерлі у Христі," тобто віруючі. Потім, пише далі Павло, і ті, хто ще будуть живі, і ті, хто вмер і воскрес, почують "голос архангела" і "звук Божої сурми," що свідчитимуть про повернення Господа. Коли це станеться, пише апостол, всі віруючі, і живі, і воскреслі мертві, разом будуть "схоплені... на хмарах (або "в тумані" - грецьке "ен нефелаіс") на зустріч Господню на повітрі." Деякі інтерпретатори Св. Письма бачать у цьому реченні натяк на те, що безпосередньо перед Другим Пришестям віруючі будуть буквально, фізично "схоплені" і полетять вертикально догори проти законів тяжіння, щоби зузстріти Христа "на хмарах." Але інші дослідники бачать у Павловому описі не буквальну картину "схоплення" (по-англійськи "rapture"), а швидше схвильовану емоційну, поетичну картину прозріння змінених Христом людей, остаточного "розсіяння туману" перед їх очима, зникнення будь-чого, що стоїть між ними і Христом, будь-чого, що заважає людям бачити їх Спасителя і Господа.
В останньому розділі листа Павло попереджає солунян, що фінал історії, той "День Господній," про який так сильно писали старозавітні пророки, прийде дуже несподівано, "як злодій уночі." Тому ніхто з християн не має права ослабити свою віру, занехаяти себе і свою службу Христові, жити розсіяним, сенсуальним, розпусним життям, "напиватися уночі." Ні, пише апостол, ми повинні бути тверезі і завжди у повній готовності з"явитися перед нашим Спасителем "зодягнутими у броню віри й любови, та в шолом надії спасіння." Ми повинні у певному сенсі завжди "жити укупі" з Христом, жити так, як разом з Ним, як перед Його очима. Павло закликає солунян пам"ятати про це і "будувати один одного" у цьому дусі.
Лист завершується характерними для листів Павла закликами мати мир і єдність, "напоумляти непорядних, потішати малодушних, підтримувати слабих, усім довготерпіти... завжди радіти і безперестанку молитися." Павло благає солунян бути вдячними Богові, розважливими, вдумливими, обережними, наполегливими і спокійними, такими, кого "Бог миру... освятить цілком досконало," і чий "непорушений дух, і душу, і тіло" Він збереже "непорочно" на славний момент повернення нашого Спасителя. Цей Спаситель, пише Павло, вас, солунян, "кличе" ("го калон юмас"); знайте ж, що Він ВІРНИЙ ("пістос") - і, як такий "вірний," такий, Хто ніколи не обманює, і не зраджує, і не помиляється, - Він і "вчинить" ("гос кеі поіесеі") те, що Він обіцяв - спасе вас.
Павло починає листа з дещо "оборонної" позиції. Очевидно, після його візиту до Малої Азії і створення там місцевих конгрегацій його молоді учні перенесли атаку юдейських "законників," які намагалися оббрехати Павла і його найближчих спільників (зокрема Тимофія і Силуана). З іншого боку, до Павла, очевидно, доходили звістки про тяжку боротьбу новонавернутих солуньських християн із залишками їх старої дохристиянської культури з її ідолянством і бурхливою сенсуальністю. Також до апостола дійшли чутки про те, що деякі з солунян розчаровані відсутністю другого пришестя Христа і думають, що їх вже померлим друзям чи родичам Христос не допоміг і, мабуть, вже не допоможе. Інші солуняни, навпаки, очікували другого пришестя Христа буквально з дня на день і закинули всяку роботу, проводячи всі свої дні у тиняннях вулицями і жебранні.
Захищаючи свою місіонерську діяльність, апостол пише, що він і його помічники не використали під час свого візиту ніякої сили, ніякого примусу, а натомість поводилися з тими, хто слухав їх проповідь, "свято, і праведно, і бездоганно, ... кожного з вас, немов батько дітей своїх власних, просили... щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу." Павло ще і ще раз нагадує солунянам про їх обов"язок "берегтися від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості і честі," і не кривдити нікого, особливо своїх братів-одновірців. Тим, хто припинив працювати, Павло дає чітку і недвозначну вказівку ЗАЙНЯТИСЯ ПРАЦЕЮ, робити щось власними руками і "ні від кого не залежати."
Тим, хто перестав вірити у друге пришестя Христа і/або в його корисність для покійних, Павло каже, що "покійних через Ісуса приведе Бог з Ним." Тут чується зародок теми, яку апостол пізніше розвине у 15-му розділі 1 Коринфян - теми про воскресіння мертвих. Ми, каже апостол, ті з нас, хто "полишиться" (тобто ще не вмре) на час другого пришестя Христа, "не попередимо покійних." Христос вже воскрес. Так само на момент Його другого пришестя воскреснуть встануть з могил ті, хто "умерлі у Христі," тобто віруючі. Потім, пише далі Павло, і ті, хто ще будуть живі, і ті, хто вмер і воскрес, почують "голос архангела" і "звук Божої сурми," що свідчитимуть про повернення Господа. Коли це станеться, пише апостол, всі віруючі, і живі, і воскреслі мертві, разом будуть "схоплені... на хмарах (або "в тумані" - грецьке "ен нефелаіс") на зустріч Господню на повітрі." Деякі інтерпретатори Св. Письма бачать у цьому реченні натяк на те, що безпосередньо перед Другим Пришестям віруючі будуть буквально, фізично "схоплені" і полетять вертикально догори проти законів тяжіння, щоби зузстріти Христа "на хмарах." Але інші дослідники бачать у Павловому описі не буквальну картину "схоплення" (по-англійськи "rapture"), а швидше схвильовану емоційну, поетичну картину прозріння змінених Христом людей, остаточного "розсіяння туману" перед їх очима, зникнення будь-чого, що стоїть між ними і Христом, будь-чого, що заважає людям бачити їх Спасителя і Господа.
В останньому розділі листа Павло попереджає солунян, що фінал історії, той "День Господній," про який так сильно писали старозавітні пророки, прийде дуже несподівано, "як злодій уночі." Тому ніхто з християн не має права ослабити свою віру, занехаяти себе і свою службу Христові, жити розсіяним, сенсуальним, розпусним життям, "напиватися уночі." Ні, пише апостол, ми повинні бути тверезі і завжди у повній готовності з"явитися перед нашим Спасителем "зодягнутими у броню віри й любови, та в шолом надії спасіння." Ми повинні у певному сенсі завжди "жити укупі" з Христом, жити так, як разом з Ним, як перед Його очима. Павло закликає солунян пам"ятати про це і "будувати один одного" у цьому дусі.
Лист завершується характерними для листів Павла закликами мати мир і єдність, "напоумляти непорядних, потішати малодушних, підтримувати слабих, усім довготерпіти... завжди радіти і безперестанку молитися." Павло благає солунян бути вдячними Богові, розважливими, вдумливими, обережними, наполегливими і спокійними, такими, кого "Бог миру... освятить цілком досконало," і чий "непорушений дух, і душу, і тіло" Він збереже "непорочно" на славний момент повернення нашого Спасителя. Цей Спаситель, пише Павло, вас, солунян, "кличе" ("го калон юмас"); знайте ж, що Він ВІРНИЙ ("пістос") - і, як такий "вірний," такий, Хто ніколи не обманює, і не зраджує, і не помиляється, - Він і "вчинить" ("гос кеі поіесеі") те, що Він обіцяв - спасе вас.