МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

"Сьома печать"

10/29/2006 | Георгій
Вчора ми з Лесею вперше подивилися (завдяки Нетфліксові) знаменитий фільм Інгмара Бергмана "Сьома печать." Враження дуже сильне, ми все ще "переварюємо" цей фільм, але я вже хочу трохи поділитися з публікою моїми першими думками про нього.

Фільм був поставлений Бергманом у 1956 році. Прем"єра відбулася в лютому 1957, і в тому ж році фільм одержав спеціальний приз жюрі на міжнародному кінофестивалі в Каннах. Як і всі інші фільми Бергмана, "Сьома печать" поставлена за сценарієм самого режисера. Також, як і в інших бергманівських творах, у фільмі задіяний "стандартний" ансамбль акторів, які "кочують" з одного фільма в інший. (Цю рису, як і деякі інші, очевидно перейняв від великого шведського майстра російський кінорежисер Андрій Тарковський.)

Сам Інгмар Бергман сказав, що цей фільм - про страх смерті, і що робота над ним допомогла йому особисто позбутися цього страху. Кінокритики бачать у цьому фільмі також і інші мотиви, а саме роздуми про сенс життя, про існування Бога, про пошуки людиною справжнього, осмисленого, гармонійного життя, такого життя, яке не є скутим страхом осуду і смерті.

Як каже напис на екрані в найпершому кадрі фільму, його дія розгортається в Швеції середини 14-го сторіччя. Лицар на ім"я Антоніус Блок (його роль грає улюблений актор Бергмана Макс фон Зюдов) повертається з хрестового походу. Його супроводжує його вірний оруженосець Йонс (Гуннар Б"єрнстранд). Блок дуже розчарований, відпалий від віри. Як це не парадоксально, хрестовий похід вплинув на нього так, що він почав сумніватися в існуванні Бога. Його, втім, гризуть думки, що може той Бог все-таки існує. При цьому Блок відчужений від людей, байдужий до них. Йонс, з іншого боку, ніколи не вірив і поводить себе як спокійний, впевнений в собі, цинічний атеїст, але він дуже добрий до людей і виступає як їх захисник від зла.

Швецію, як і майже всю Європу тих часів, терзає епідемія "чорної смерті" (віспи). Блок і Йонс бачать жахи епідемії на кожному кроці. І ось серед цих цілком реальних кошмарів Блок бачить людську фігуру, яка представляється йому як Смерть. Блок і Смерть (яку чудово грає актор Бенгт Екерот) починають гру в шахи. Якщо Блок виграє, Смерть його відпустить, якщо ж програє, він помре. Цей страшний готичний "матч" триває на протязі всього фільму, як "тло," на якому розгортаються численні події. Блок водночас і хоче, і не хоче виграти - хоче, тому що він боїться Смерті, але не хоче, тому що він десь в глибині душі бажає покласти кінець своїм болючим сумнівам щодо існування або не-існування Бога і "ПОБАЧИТИ," чи існує той Бог, чи ні.

Блок, Йонс, і Смерть подорожують по нещасній, заляканій, вмираючій країні і раптом зустрічають родину бродячих акторів-циркачів. Це чоловік на ім"я Йоф (Йосиф), жінка на ім"я Мія (Марія), і їх маленький однорічний синочок Міхаель. Йоф і Мія дуже відрізняються і від Блока, і від Йонса, і від інших людей, які на протязі фільму приєднуються до бродячої ватаги. Всі інші чогось шукають: Блок - відповіді про існування Бога, Йонс - справедливості, сільський коваль Плог і його дружина Ліза - рішення їх подружніх проблем, інші бродячі актори - слави, магістрати - спалення відьом, грабіжники могил (серед яких Йонс пізнає одного з ініціаторів хрестового походу!) - багатства, тощо. Але Йоф і Мія нічого не шукають. Вони вже мають все, знайшли все - а саме, одне одного і своє дитя, заради якого вони живуть.

Наприкінці Блок таки програє матч Смерті. Бродяча ватага нарешті добирається до Блокового замку і сідає за гостинну домашню вечерю біля вогнища, але тут Смерть стукає в двері. З усієї компанії тільки Блок і Карін (дружина Блока) розуміють, що робиться. Блок падає на коліна і зі сльозами просить Бога, який, словами Блока, "ну повинен же десь бути," помилувати його. На відміну від нього, Карін тільки констатує, що щось "сталося," вона схвильована, але не у відчаї. У фіналі Йоф, Мія і маленький Міхаель залишаються біля свого циркового возика і спостерігають, як на обрії Смерть жене кудись живий людський танцюючий ланцюг, в якому можна пізнати Блока, Йонса, коваля Плога і інших героїв фільму.

Наскільки я знаю, є сотні чи й тисячі різних досліджень цього фільму з найрізноманітнішими інтерпретаціями його сюжетних ліній і діалогів. Сам Бергман завжди ухилявся від цих дускусій, оскільки він наполягав на тому, що його творчість є містичною і не зрозумілою навіть йому самому. Але ясно одне - що цей фільм зачіпає надзвичайно важливі моменти людського існування і в дуже високій мистецькій формі адресує такі явища, як життя, смерть, страх, віра, впевненість, сенс існування, любов, вічність. Дуже рекомендую всім українським глядачам.

Відповіді

  • 2006.11.06 | Георгій

    "Суниці"

    Вчора ми подивилися наступний фільм Бергмана під назвою "Суниці" (шведське "Смульстронстелет," в англ. перекладі "Wild Strawberries"). Фільм знятий у 1957 р., менш ніж через рік після "Сьомої печаті," і продовжує ту ж тему, що і "Сьома печать," а саме про пошуки людиною Бога, про спроби людини надати якийсь сенс своєму існуванню перед обличчям неминучої смерті.

    Герой фільму - старіючий професор Ісак Борг, вдовець, доктор медицини, який вже давно на пенсії, але викликаний своїм Лундським університетом на церемонію вручення йому нагороди за видатні досягнення у своїй дослідницькій галузі. (Роль Борга чудово грає Віктор Шестрем.) Борг подорожує зі свого містечка в Лунд автом, у супроводі своєї невістки Маріанн, дружини свого єдиного сина Евальда (її роль грає Інгрід Тулін, його - Гуннар Б"єрнстранд, який грав оруженосця Йонса в "Сьомій печаті").

    Здавалося б, ситуація банальна і не варта особливої митецької чи філософської уваги. Але і Борг, і Маріанн внутрішньо напружені до межі. Борг відчуває, що його невістка його не любить і що в її шлюбі з Евальдом щось не так - вони не мають дітей і часто сваряться. Боргові здається, що Маріанн звинувачує його в тому, що в його сина (її чоловіка) поганий характер і вони через те нещасливі. Маріанн, зі свого боку, вагітна дитиною, про яку Борг нічого не знає і якої її чоловік Евальд активно не хоче. Вона розірвана між бажанням зберегти дитину і бажанням зберегти хоч якісь рештки щастя у шлюбі.

    Як і в "Сьомій печаті," в "Суницях" простий, монотонний сюжет подорожі несподівано обростає низкою напівреальних, напів-символічних, алегоричних фігур. Авто зупиняється біля невеличкого лісового котеджу на березі озерця, де колись дуже давно родина тоді ще зовсім юного Ісака Борга проводила літо. Борг поринає у спогади, в яких фігурує його кохана дівчина на ім"я Сара (її грає Бібі Андерсон, яка в "Сьомій печаті" грала Мію), його троє братів, дві сестри, батько, мати і тітка. Сара закохана в Ісака Борга, але стає дружиною його значно менш інтелектуального і значно більш впевненого в собі брата Сігфріда. Борг в розпачі одружується з жінкою, яку не любить і яка майже відверто зраджує йому з коханцем, який чимось нагадує Сігфріда...

    Тільки-но прокинувшися від цих моторошних спогадів, Берг поринає в нове марення, де один з його цілком реальних знайомих раптом з"являється йому у вигляді страшного, зовсім недоброго, безжалісного Бога-Судді, який знаходить Борга винним у відчуженні від людей, холодності, браку співчуття до них. Цей "Бог" підтверджує страхи Борга про те, що він своїм недбало прожитим життям занапастив долю власного сина і невістки, і що за це його чекає жахлива кара.

    Але і від цієї страшної мари Борг все-таки теж прокидається, і його болісні пошуки справжнього Бога, справжнього добра і прощення продовжуються і знаходять зовсім несподіване розрішення. В Лунді Маріанн і Евальд після бурхливої сцени все-таки миряться, і Борг відчуває, що Маріанн все-таки збереже і дитину, і чоловіка. Попри всі їх претензії до зверхнього, зарозумілого, холодного професора (якому Евальд навіть кидає в очі звинувачення, що він не впевнений, чи він справді його син), і Евальд, і Маріанн все-таки посміхаються йому, цілують його і щиро вітають його з нагородою. А момент катарсису приходить тоді, коли Боргові під вікном його лундського готелю співають справжню серенаду троє його недавніх подорожніх - двоє молодих хлопців і молода дівчина, яку звуть Сара (і яку теж грає Бібі Андерсон).

    Борг заспокоюється. Не все так погано. Що б там не сталося, як би не був він винний за дурниці, прорахунки, недбалість, черсвість до своїх ближніх, СПРАВЖНІЙ Бог (а не безжалісний "суддя"-кат) все-таки прощає його в його щирому розкаянні. І цього справжнього Бога старенький професор бачить у своїх дітях і в дивних, чудернацьких, незрозумілих йому, але ніжно коханих ним "екземплярах" наступного, молодого покоління шведів кінця 1950-х років.

    Дуже рекомендую, причому раджу дивитися цей фільм ПІСЛЯ "Сьомої печаті." Також рекомендую оригінальний шведський саундтрек. Думаю, дубляж дуже пошкодив би цей фільм.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".