МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Ще один Бергман: "Сценки з одного шлюбу"

04/02/2007 | Георгій
Дуже рекомендую всім, а особливо тим, хто замислюється над питаннями християнської етики (і взагалі етики), цей твір видатного європейського кіномитця (у США він може бути замовлений через "Нетфлікс," а взагалі він якщо вже не на "Ю-Тйюб," то скоро там буде).

Це досить незвичайний для Бергмана твір. По-перше, це не кінофільм, а телевізійний серіал; він вийшов на екрани шведського телебачення в 1974 р., складається з шести окремих єпізодів; див. опис на http://en.wikipedia.org/wiki/Scenes_from_a_Marriage . По-друге, "Сценки з одного шлюбу" майже не містять складної "кіномови," глибокого символізму, містики, притаманої працям цього великого майстра. "Сценки" дуже прямолінійно-реалістичні, і складаються ВИКЛЮЧНО з діалогів або монологів героїв, знятих "впритул," майже без руху чи навіть зміни пози (Андрій Тарковський запозичив цей бергманівський прийом у фінальному монолозі Аліси Фрейндліх у "Сталкері"). Проте навіть і при такому підході "в лоба," без складного руху в кадрі і практично без монтажу, можна побачити велику майстерність роботи оператора (Свена Ніквіста), а також художників і майстрів з освітлення.

Сюжет епізодів досить тривіальний. На початку ми бачимо майже ідеальну подружню пару з шведської міської інтелігенції. Чоловік, Йоган, 42 років, працює як університетський викладач, а дружина, Маріан, 35 років, працює як адвокат у фірмі, що обслуговує клієнтів, які бажають розлучитися. Фільм починається з того, що вони святкують десяту річницю свого шлюбу і нібито задоволені всім на світі: вони щиро кохають одне одного, мають двох здорових і гарних діток, чудову квартиру, літній будинок на узбережжі, цікаву роботу, друзів. Але все в цьому майже ідеальному шлюбі незабаром розсипається на дрібні уламки. Йоган, який все життя мучиться комплексом статевої "невиповненості," не знаходить нічого кращого, як розпочати роман з 23-річною аспіранткою, і оголошує Маріан, що йде від неї. Маріан намагається втримати чоловіка, але він іде, і тоді вже вона теж починає відкривати в собі (не без допомоги якогось спритного психотерапевта) різноманітні комплекси - зокрема комплекс провини і покори "іншим," соціуму, - виправдовуючи своє власне вивільнення від шлюбу з людиною, яка її зрадила. У фіналі Йоган і Маріан одружені кожний з іншою людиною, але приходять до висновку, що вони таки люблять одне одного і їм треба раз на рік таємно зустрічатися і проводити разом якийсь особливий інтимний час.

Особисто мене розв"язка не переконала. Але вразила драма людських почуттів, думок, самоаналізу, майстерно передана Інгмаром Бергманом і акторами (Йогана грає Ерланд Йозефсон, а Маріан - одна з най-улюбленіших актрис Бергмана, Лів Улльманн; крім них, є ще кілька епізодичних ролей, які виконують, зокрема, інша бергманівська улюблениця Бібі Андерсон і актор Ян Мальмше, який грав роль єпископа Едварда у фільмі "Фанні і Олександр").

Вразило, шо на початку Маріан цитує Св. Павла з 1 Коринтян 13, його знаменитий гімн любові. Але весь розвиток фільму, як і інших бергманівських кінопраць, у принципі не християнський. Любов його героїв не така, що "все терпить" і "все перемагає." Його герої не звільняються від "комплексів," а радше знаходять кращий спосіб жити з цими комплексами. Я не приймаю такої філософії, але суто "артистичне" враження від цього бергманівського шедевру надзвичайно велике. Дуже, дуже рекомендую всім.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".