12/24/2007 | Киянка

Ну ось, вже не лише у вітринах – блискучі новорічні іграшки, а біля магазинів-офісів – штучні ялинки мерехтять гірляндами, але й де-не-де пахнуть в переходах лапаті хвойні гілки, та сосни на ялинкових базарах: пахнуть дитячими святочними спогадами, які в усіх – дещо різні, але в більшості – щасливі. Чесно кажучи, я не так щоб заздрю теперішнім дітлахам, які смакують кутю (в моєму дитинстві були теж гарні ласощі в дружній сім’ї), але дуже рада за них. Тепер я знаю, що диво вертепу відрізняється від того передчуття чуда, яке я переживала в дитинстві. Те теж було по-своєму добре, але ще краще тепер причащатися Різдвяним дивом всією родиною. Свято стало якимось довершенішим.

Розумію, що чужими лапами в дорогі чийомусь серцю дитячі враження – зась, адже які б вони не були, для людини є певною мірою сакральними. Для частини людей ці враження визначальні і зараз у сприйнятті свят, які міняються, принаймні – частково. Натомість просто поділюся, як може бути, коли природній (або й чудесний) місток поєднує минуле з теперішнім, й мостить шлях в майбутнє.

Ну, не робили в нас вдома кутю. В селі ніяких родичів чи знайомих не мали. На західній Україні – теж (але звідкілясь про кутю знала – може, з книжок та фільмів, а може, таки десь куштувала). Мало того, й Різдво не святкували, й Миколая. Чомусь лише на Великдень пам’ятаю фарбовані лушпинням яйця на бабусиному столі. І ще дещо таки було, але то – окрема розмова. Проте – пам’ятаю, в дитинстві у старому Києві взимку мені подобалися між рамами в багатьох вікнах на ваті фігурки (ляльки, звірики), цукерки та ліхтарики. Було в цьому для мене щось щемно-тутешнє, якесь невловиме архетипне пригадування. І вже в незалежній Україні, будучи під Різдво у Львові та глянувши на щедро прикрашені тамтешні вікна, я зрозуміла, ЩО я дитиною бачила, що мені так подобалося – в Києві старенькі по своїй старій пам’яті та тодішніх можливостях викладали подоби вертепиків!

Це миле, тепле враження з далекого дитинства поєднало для мене моє щасливе минуле й наше щасливе сьогодні. Так би хотілося, щоб у всіх, хто цього запрагне, знайшовся б якійсь такий місточок: від Нового року до Різдва, взагалі - від хорошого у вчора до хорошого в сьогодні, щоб власна життєва річка не клекотіла штучними порогами. А поборювати завжди щось знаходиться – се ля ві . Але в кожного ж знайдеться щось добре, що можна з учора нести в сьогодні, приймаючи з сьогодні все краще, що віднаходиться. Якщо для когось серед останнього опиняється Різдво, то, серед інших, можливо, духовно важливіших речей, буде й кутя .

Ось адаптований до сучасних можливостей та темпу життя старокиївський її рецепт. Перше, що варто враховувати тим, хто береться готувати смачну кутю: всього іншого, крім зерна, має бути приблизно стільки ж за обсягом. Зерно може бути пшеницею, а може називатися «перловка» - остання швидше готується. Але точного часу готовки зерна в МХП дати неможливо – залежить від кількості, якості, віку (зерна , навіть від електронапруги. Якщо попередньо залити окропом (на 2-3 години), то потім достатньо 10-15 хв. для півкілограму зерна (треба перевіряти на готовність). Головне – ставлячи в мікрохвильовку відмочене зерно, не перелити води, вона має його тільки покривати з початку, щоб готувалося більше на парі, але й щоб не підсихало (готувати під кришкою). В будь-якому разі, в МХП все ж швидше й охайніше виходить, ніж в інший спосіб, зерно виходить розсипчасте і пружне, не злипається.

Поки зерно готується, мак розтирається з невеликою кількістю цукру (у м’ясорубці, в макогоні, або й деякі міксери дозволяють), потім туди додаються горішки (подрібнені грецькі або арахіс), родзинки, трохи меду (хто наскільки солодко любить), можна і цукати з варення, або й подрібнені чорнослив чи курага. Вариться узвар (із сушених яблук, груш, слив), куди в кінці приготування додаються пару ложок меду (пробувати на солодкість - за смаком).

У готове зерно домішують мак з горішками та родзинками та ін., й поступово доливається трохи узвару – так, щоб кутя була пишною, соковитою, легко бралася, але не плавала. На 10 осіб, по порції, треба як мінімум: 1 кг зерна (воно в каструльці збільшується як мінімум в 1,5-2 р.!), 400 г маку, по 200 г горішків, родзинок, цукатів (або кураги чи чорносливу, або стільки ж приварених в узварі сушених яблук, груш і слив), пару столових ложок цукру (розтирати мак), та кілька столових ложок меду – це вже як на чий смак. Узвару з 200 г сушених фруктів виходить ледве по чашці (якщо брати 2 л води) й не надто концентрованого; краще варити його заздалегідь (щоб настоявся) і брати фруктів більше, щоб і його було більше й він був смачніший.

Готувати краще з дітьми – з ними взагалі краще робити більшість домашніх справ, і у свята, і в будні. Як природно за готуванням куті та інших смаколиків на Свят-вечір згадуються або фантазуються родові легенди, святочні оповідки, добрі жарти, теплі спогади! Найголовніше ж в куті – можливість творити її родиною разом, та радіти святу як особливій нагоді щиро подякувати одне одному за спільне життя, взаємодопомогу й підтримку.
І не забудьте додавати у всі Ваші спільні страви і справи найголовніший складник - любов

Хай даруєте Ви святкові подарунки своїм дітям не тому, що так прийнято чи вони наполегливо просять те чи те, і навіть не тільки тому, що Ви їх любите (хоч це просто прекрасно), а й тому, що вдячні їм за все хороше, чому вони навчилися від Вас і самі, за їх участь у клопотах та радощах сім’ї, у її розбудові. Хай справжньою радістю будуть для Вас родинні святки, а якщо це поки й не зовсім так – наснаги Вам і віри йти до цього належним шляхом!

Всім – добра і щастя!