Досліджeння історії Української Цeркви І. Огієнком
03/14/2008 | Георгій
Дужe цікава, грунтовна, насичeна фактами і досить гострою полeмікою стаття профeсора Київського Національного Унівeрситeту ім. Т.Г. Шeвчeнка Миколи Тимошика:
http://www.vidomosti.org.ua/neofitsiyna-chastina/tserkovna-istoriya/istoriya-upts-v-pratsyah-mitropolita-ilarilna-ogienka.html
Ось характeрний уривок:
"(...) Задумаймося над змістом бодай цієї Огієнкової правди:
„За час Руїни ані одного гетьмана не бачимо, щоб хто з них мав який продуманий національний церковний план. Усе робилося безсистемно, хто як міг. Державна влада не боронила незалежності Церкви. Зате Москва прийшла в Україну з наперед обдуманим церковним планом і послідовно та вперто виконувала його, – щоб забрати всю Церкву під свій патронат...”
Очевидно, що боляче сьогодні читати зі сторінок цієї донедавна забороненої в Україні книги й такі слова, під якими б підписалися сьогодні сотні тисяч тих, хто стояв на Майдані в час Української помаранчевої революції і хто через два роки після її перемоги пережив гіркоту зради українською політичною елітою інтересів Майдану:
„Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищила надії і люди позбулися віри в свою справу, в свою мету. Виникла думка, що тієї мети взагалі не можна досягти. Через це зникала воля й терпеливість, слабла любов до рідного краю, до громадського добра, - патріотичні вчинки й жертви показувалися даремними. .. Особисті приватні інтереси переважили всі чесні й патріотичні пориви... Людські душі дрібнішали, ставали вбогі... Усе, що було колись дороге й світле, тепер продавалося щораз дешевше.. За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, поконавши в цьому другого, забезпечити себе самого, погубивши інших.”
Ці слова, власне, належать не Іванові Огієнку, а видатному українському історикові Миколі Костомарову, який свого часу також написав історичне дослідження про цей період в історії України, яке так і назвав – „Руїна”. Огієнко свідомо використав у своїй книзі цю цитату, аби підкреслити, що багато драматичних сюжетів української історії мають здатність із завидною постійністю повторюватися. Як також повторюються і факти впертого ігнорування українською політичною елітою уроків з цієї історії.(...)"
http://www.vidomosti.org.ua/neofitsiyna-chastina/tserkovna-istoriya/istoriya-upts-v-pratsyah-mitropolita-ilarilna-ogienka.html
Ось характeрний уривок:
"(...) Задумаймося над змістом бодай цієї Огієнкової правди:
„За час Руїни ані одного гетьмана не бачимо, щоб хто з них мав який продуманий національний церковний план. Усе робилося безсистемно, хто як міг. Державна влада не боронила незалежності Церкви. Зате Москва прийшла в Україну з наперед обдуманим церковним планом і послідовно та вперто виконувала його, – щоб забрати всю Церкву під свій патронат...”
Очевидно, що боляче сьогодні читати зі сторінок цієї донедавна забороненої в Україні книги й такі слова, під якими б підписалися сьогодні сотні тисяч тих, хто стояв на Майдані в час Української помаранчевої революції і хто через два роки після її перемоги пережив гіркоту зради українською політичною елітою інтересів Майдану:
„Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищила надії і люди позбулися віри в свою справу, в свою мету. Виникла думка, що тієї мети взагалі не можна досягти. Через це зникала воля й терпеливість, слабла любов до рідного краю, до громадського добра, - патріотичні вчинки й жертви показувалися даремними. .. Особисті приватні інтереси переважили всі чесні й патріотичні пориви... Людські душі дрібнішали, ставали вбогі... Усе, що було колись дороге й світле, тепер продавалося щораз дешевше.. За героя часу вважали того, хто серед загальної колотнечі вмів зберегти себе самого, виринути з болота анархії, поконавши в цьому другого, забезпечити себе самого, погубивши інших.”
Ці слова, власне, належать не Іванові Огієнку, а видатному українському історикові Миколі Костомарову, який свого часу також написав історичне дослідження про цей період в історії України, яке так і назвав – „Руїна”. Огієнко свідомо використав у своїй книзі цю цитату, аби підкреслити, що багато драматичних сюжетів української історії мають здатність із завидною постійністю повторюватися. Як також повторюються і факти впертого ігнорування українською політичною елітою уроків з цієї історії.(...)"