супротивники Христові
03/27/2008 | P.M.
Хто не зо Мною, той супроти Мене (Матвія 12:30)
Гадаю усі ми розуміємо, що протистояння це насамперед духовне, а отже ворогами Христовими є ті, котрі суперечать Його Божому Слову.
Але тут маємо один цікавий нюанс отого супротиву, а саме: є супротивники відверті, є ж скритні вороги.
Є категорія людей, котрі не вбачають, скажімо в агресії, чи розпусті чогось поганого і вважають такі пряви цілком нормальними для людського суспільства. У таких свої боги і свої цінності, котрі ми звикли називати поганським, абож язичнецькими.
Погани були з самих початків. Були вони й тоді, зі своїми юпітерами і юнонами, коли з'явивися Месія.
Були з самих початків й такі, що знали про Бога Правдивого, й декларували Йому віру свою. Насправді ж не відали Його, відкинувши Його Боже Слово.
Читаючи Святу Євангелію, ми бачимо, що агресивне протистояння Ісусові Христу, було саме з їхнього боку. Саме ті, хто гворив про віру у Бога, противилися Слову Його. Саме їхню облуду й викривав Христос у проповідях Своїх. Саме вони й розіп'яли Його у тваринній ненависті своїй.
Нажаль ненависники Божого Слова нікуди не ділися. Й зараз вони продовжують говорити про віру у Бога, зневажаючи Слово Його.
Я часто задумувався, чому таким безнадійно пессимістичним виглядає відношення Христа до фарисеїв. І виглядає мені, що причиною -- їхня нещирість, лицемірство й лукавство.
Поганин -- щирий у своїх переконаннях, і уже сама його щирість, вселяє надію на його навернення.
Лицемір же бреше не тільки людям навкруги, а й сам собі. Такий по нікчемній суті своїй не здатен пізнати Бога Правдивого.
Утім, я б не хотів робити такої критичної межі між людьми щирими і лицемірами. Усім нам притамане одне і друге, щирість і лицемірство. Одне маємо плекати у собі, інше виривати живцем. Хтось знаходить у собі сили зламати себе, покаятися, визнавши свої помилові погляди, скажімо. А хтось у меншовартості своїй, боїться зізнатися у своїй облуді, продовжує лицемірити й далі і тим самим ще більше затягує собі петлю на шиї.
Фарисеї бачили Хто є Христос, у ділах Його бачили, але їхня пиха не дозволяла їм зізнатися у цьому. Окрім того, через маловірство своє, хотіли офіціозу, вимагаючи ознаки з неба. Тим самим й замкнули свої серця перед Богом.
Лукавством своїм диявол звів людину, вчинивши її лукавою.
Таких не хоче знати Господь.
Гадаю усі ми розуміємо, що протистояння це насамперед духовне, а отже ворогами Христовими є ті, котрі суперечать Його Божому Слову.
Але тут маємо один цікавий нюанс отого супротиву, а саме: є супротивники відверті, є ж скритні вороги.
Є категорія людей, котрі не вбачають, скажімо в агресії, чи розпусті чогось поганого і вважають такі пряви цілком нормальними для людського суспільства. У таких свої боги і свої цінності, котрі ми звикли називати поганським, абож язичнецькими.
Погани були з самих початків. Були вони й тоді, зі своїми юпітерами і юнонами, коли з'явивися Месія.
Були з самих початків й такі, що знали про Бога Правдивого, й декларували Йому віру свою. Насправді ж не відали Його, відкинувши Його Боже Слово.
Читаючи Святу Євангелію, ми бачимо, що агресивне протистояння Ісусові Христу, було саме з їхнього боку. Саме ті, хто гворив про віру у Бога, противилися Слову Його. Саме їхню облуду й викривав Христос у проповідях Своїх. Саме вони й розіп'яли Його у тваринній ненависті своїй.
Нажаль ненависники Божого Слова нікуди не ділися. Й зараз вони продовжують говорити про віру у Бога, зневажаючи Слово Його.
Я часто задумувався, чому таким безнадійно пессимістичним виглядає відношення Христа до фарисеїв. І виглядає мені, що причиною -- їхня нещирість, лицемірство й лукавство.
Поганин -- щирий у своїх переконаннях, і уже сама його щирість, вселяє надію на його навернення.
Лицемір же бреше не тільки людям навкруги, а й сам собі. Такий по нікчемній суті своїй не здатен пізнати Бога Правдивого.
Утім, я б не хотів робити такої критичної межі між людьми щирими і лицемірами. Усім нам притамане одне і друге, щирість і лицемірство. Одне маємо плекати у собі, інше виривати живцем. Хтось знаходить у собі сили зламати себе, покаятися, визнавши свої помилові погляди, скажімо. А хтось у меншовартості своїй, боїться зізнатися у своїй облуді, продовжує лицемірити й далі і тим самим ще більше затягує собі петлю на шиї.
Фарисеї бачили Хто є Христос, у ділах Його бачили, але їхня пиха не дозволяла їм зізнатися у цьому. Окрім того, через маловірство своє, хотіли офіціозу, вимагаючи ознаки з неба. Тим самим й замкнули свої серця перед Богом.
Лукавством своїм диявол звів людину, вчинивши її лукавою.
Таких не хоче знати Господь.
Відповіді
2008.03.29 | P.M.
супротивники Христові. Іще про причини
Людина в пошані, але нерозумна, подібна худобі, що гине! (Книга Псалмів 48:21)Як уже було сказано, основні причини супротиву Божому Слову міститься у нещирості, лицемірстві й лукавстві. Але, якою б не була людина, усе таки важко уявити собі таких, котрі б свідомо плекали у собі ці, відверто негативні риси.
В більшості випадків, людина не хоче бути ні лицеміром ні лукавцем, але вона скочується до цього, через власну натуру.
Як учать св. оо. Церкви, безпристрасна людина, вчинивши переступ, перебрала від бидла його пристрасність.
Гарно пише про це Святитель Григорій Ниський. http://www.vehi.net/nissky/nissky.html (розд. 18)
Как между изваяниями можно видеть двулицые, которые обделывают на удивление зрителям любители художества, на одной голове представляя два вида лиц, так и человек, кажется мне, носит в себе до противоположности двоякий вид, в богоподобии ума изображая подобие Божественной красоте, а в страстных стремлениях представляя близость свою к скотообразности. Но часто и разум, но наклонности и расположению к бессловесному затмевая в себе лучшее худшим, доходит до скотоподобия, ибо, как скоро до этого унизит кто мысленную деятельность и принудит рассудок стать служителем страстей, происходит какое-то превращение добрых черт в бессловесный образ и все естество изменяет свой вид, а рассудок, подобно земледельцу, обрабатывает начатки страстей и постепенно взращивает их в большем количестве, потому что, употребив свое содействие страсти, произвел он многочисленное и обильное порождение нелепостей.
Так сластолюбие имело началом уподобление бессловесному, но в человеческих поступках возросло, породив такое число разных грехов сластолюбия, какого нельзя найти в бессловесных. Так вожделение к раздражительности сродно со стремительностью бессловесных, возрастает же при содействии помыслов, ибо отсюда - мстительность, зависть, лживость, злоумышленность, лицемерие. Все это произращено худым деланием ума. Ибо, если страсть эта лишится содействия помыслов, то раздражительность останется чем-то скоропреходящим и бессильным, подобным пузырю, который, едва явится на воде, и тотчас лопается. Так прожорливость свиней ввела любостяжателность, и величавость коней стала началом гордыни. И все, происшедшее от скотского бессловесия и взятое в отдельности при худом употреблении ума стало пороком;
Саме скотська натура, не дозволяє супротивникам Христовим відчути Його Слово. Вони чують вухом, дивляться на написане, а їхня понижена бидляча неотесана натура вбачає зовсім протилежне.
Якщо до них й починає доходити смисл почутого чи написаного, то знову ж таки бидляча упертість заважає їм зізнатися у цьому.
В такому випадку вихід один -- позбутися того, що від скотів, зламавши свій дух.
Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже! (Книга Псалмів 50:19)
2008.03.29 | Тестер
Тре до політиків на проповідь ходити
Але горбатого - могила виправить...2008.03.29 | P.M.
політиків нетерплю -- брешуть, а тут більше ніж політика
2008.03.30 | P.M.
антихрист -- "мавпа Христа"
В одній з енциклопедій вичитав цікаву річ, про пресоніфікацію добра в образі Ісуса Христа і персоніфікацію зла в ообразі антихриста. Так от, якщо диявол, згідно середньовічному виразу, це "мавпа Бога", то антихрист це "мавпа Христа".Як на мене, дуже влучно, адже відвертим злом людину до себе не привернеш. Тому й диявол/антихрист намагається змавпувати Бога. Але окрім огидної гримаси у лукавця нічого не виходить.
Всеж де-хто купляється на ці кривляння. Передусім власники понижених натур. Неотесаність, примітивність бидлячої натури не дозволяє таким розпізнавати тонкий (духовний) світ. Пристрасні тваринні відчуття, чи не єдине, на що вони здатні себе налаштувати. Мало того, в емоційності вони здатні вбачаюти тонкість натури, а у тілесних відчуттях їм видяться Божествені прояви.
Як же ж позбутися духовної сліпоти, й навчитися відрізняти ангельський лик від оскалу диявола ..
Навіть не знаю, що сказати -- одне на одному пов'язане: неотесана натура не знає щирості і відвертості; відсутність же оних не дозволяє змінитися натурі.
Тож виходить, сама людина нічого не вдіє. МАЄ ЩОСЬ СТАТИСЯ.