Віктор Ковалeнко, "Бeз сповіді нeма Причастя" (/)
03/28/2008 | Георгій
Дужe сподобалося цe нeвeличкe "eсe" українського журналіста, мирянина.
"13 січня – день мого першого причастя. Число 13-ть вважають нещасливим, «чортовою дюжиною». Та, якщо вдуматися у святе писання, то число 13 – це Ісус Христос з дванадцятьма своїми апостолами. Тому то цього числа багато хто неправедний й цурається.
В канун Старого нового року мені страшенно закортіло піти в церкву. В православних храмах якраз тривала вечірня служба. Але щось і хтось (і я здогадуюсь, хто) дуже кликали мене до храму. Я мусив нарешті сповідатися.
Так я опинився в новому Кафедральному православному соборі в Кривому Розі. Бабця, яка продає там свічки, ікони, хрестики, релігійну літературу та ужиткові речі, повідомила, що сповідатися можна наступного дня вранці з 6-ї години або з 9-ї години.
Дуже рано? Але, як кажуть, хто рано встає, тому Бог дає! Дав Він і мені мужність напередодні пригадати, проаналізувати і ретельно задокументувати всі гріхи свого 35-річного життя на Землі та, як належить, підготуватися до сповіді. (Власне поступово готувався я до цього відповідального кроку останні 3 місяці). Дав мені Бог також і сили прокинутися 13 січня рано-вранці й вже о 6-годині бути в храмі.
Оскільки собор є центральним, то і прихожан на ранній службі – немало. Правили двоє священнослужителів: отець літнього віку та отець майже мого віку. Прислужував їм хлопець років 25-ти. (Ну і набігався ж він тієї служби: і кадило розпалював, і свічки носив, і хліб нарізав, і воду грів, і руки священнослужителям омивав і так далі!)
Служба триває, хор церковний виспівує, ніхто в храмі не шумить, атмосфера для молитви й сповіді цілком гідна.
Каяття за гріхи приймав той отець, котрий молодий. Охочих разом зі мною було з десяток. Священнослужитель у боковому приміщенні церкви поруч із кафедрою, на якій лежить хрест. Цілуєш хрест, схиляєш голову перед кафедрою, її накривають ризами і... серце та розум твої мусять не затаїти жодного гріха.
Хлопець років десяти оповідає про свої гріховні діяння хвилини дві, й радісний вертається на залу.
Жінка років 40-ка пропускає юну доньку вперед і хвилин за 5-6 вони обидві теж завершують обряд каяття.
Чоловік, на вигляд робітник, вдягнений у камуфляжні штани та куртку, сповідався найдовше. Але – найщиріше, бо по завершенні не міг приховати сліз. Лице ж священика виглядало скам'янілим. Тільки за виразом його обличчя можна було збагнути величину гріха цієї людини в камуфляжі. Невже це було каяття за вбивства? Й від такого припущення стало не по собі.
Важка, певно, доля священика – дізнаватися про гріхи людські, про весь їхній жах й носити це у собі, тільки у власній пам'яті, оберігаючи святу тайну сповіді.
Так само мої гріхи тепер у пам'яті того молодого священика з Кривого Рогу. Я зачитував їх йому із записника, намагаючись не оминути жодної суттєвої деталі. Я хвилювався, тому користувався записами. Я переживав, тому раз-по-раз спотикався й обмовлявся. Але каявся. Як належить.
- Слава Ісусу Христу! – сказав я наостанок українською мовою, якою і сповідався.
- Навіки слава! – відповів він мені теж українською й щиро глянув в очі.
В Кривому Розі, де говорять переважно по-російськи, давно вже нікого не здивувати тим, що найщиріші слова вимовляють тією мовою, яка є рідна.
- Схрестіть перед собою долоні так, щоб права була поверх лівої, й притуліть до грудей!
Це священик каже мені, коли я через півгодини стою перед ним, очікуючи обряду причастя.
- Причащається раб Божий...
Пауза.
- Віктор, – кажу я знову йому своє ім'я.
- Причащається раб Божий Віктор во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь, – виспівує священик.
Краплина вина і шматочок пісної проскурки. Я чистий."
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Vira_i_zhittya/Bez_spovidi_nema_prichastya.html
"13 січня – день мого першого причастя. Число 13-ть вважають нещасливим, «чортовою дюжиною». Та, якщо вдуматися у святе писання, то число 13 – це Ісус Христос з дванадцятьма своїми апостолами. Тому то цього числа багато хто неправедний й цурається.
В канун Старого нового року мені страшенно закортіло піти в церкву. В православних храмах якраз тривала вечірня служба. Але щось і хтось (і я здогадуюсь, хто) дуже кликали мене до храму. Я мусив нарешті сповідатися.
Так я опинився в новому Кафедральному православному соборі в Кривому Розі. Бабця, яка продає там свічки, ікони, хрестики, релігійну літературу та ужиткові речі, повідомила, що сповідатися можна наступного дня вранці з 6-ї години або з 9-ї години.
Дуже рано? Але, як кажуть, хто рано встає, тому Бог дає! Дав Він і мені мужність напередодні пригадати, проаналізувати і ретельно задокументувати всі гріхи свого 35-річного життя на Землі та, як належить, підготуватися до сповіді. (Власне поступово готувався я до цього відповідального кроку останні 3 місяці). Дав мені Бог також і сили прокинутися 13 січня рано-вранці й вже о 6-годині бути в храмі.
Оскільки собор є центральним, то і прихожан на ранній службі – немало. Правили двоє священнослужителів: отець літнього віку та отець майже мого віку. Прислужував їм хлопець років 25-ти. (Ну і набігався ж він тієї служби: і кадило розпалював, і свічки носив, і хліб нарізав, і воду грів, і руки священнослужителям омивав і так далі!)
Служба триває, хор церковний виспівує, ніхто в храмі не шумить, атмосфера для молитви й сповіді цілком гідна.
Каяття за гріхи приймав той отець, котрий молодий. Охочих разом зі мною було з десяток. Священнослужитель у боковому приміщенні церкви поруч із кафедрою, на якій лежить хрест. Цілуєш хрест, схиляєш голову перед кафедрою, її накривають ризами і... серце та розум твої мусять не затаїти жодного гріха.
Хлопець років десяти оповідає про свої гріховні діяння хвилини дві, й радісний вертається на залу.
Жінка років 40-ка пропускає юну доньку вперед і хвилин за 5-6 вони обидві теж завершують обряд каяття.
Чоловік, на вигляд робітник, вдягнений у камуфляжні штани та куртку, сповідався найдовше. Але – найщиріше, бо по завершенні не міг приховати сліз. Лице ж священика виглядало скам'янілим. Тільки за виразом його обличчя можна було збагнути величину гріха цієї людини в камуфляжі. Невже це було каяття за вбивства? Й від такого припущення стало не по собі.
Важка, певно, доля священика – дізнаватися про гріхи людські, про весь їхній жах й носити це у собі, тільки у власній пам'яті, оберігаючи святу тайну сповіді.
Так само мої гріхи тепер у пам'яті того молодого священика з Кривого Рогу. Я зачитував їх йому із записника, намагаючись не оминути жодної суттєвої деталі. Я хвилювався, тому користувався записами. Я переживав, тому раз-по-раз спотикався й обмовлявся. Але каявся. Як належить.
- Слава Ісусу Христу! – сказав я наостанок українською мовою, якою і сповідався.
- Навіки слава! – відповів він мені теж українською й щиро глянув в очі.
В Кривому Розі, де говорять переважно по-російськи, давно вже нікого не здивувати тим, що найщиріші слова вимовляють тією мовою, яка є рідна.
- Схрестіть перед собою долоні так, щоб права була поверх лівої, й притуліть до грудей!
Це священик каже мені, коли я через півгодини стою перед ним, очікуючи обряду причастя.
- Причащається раб Божий...
Пауза.
- Віктор, – кажу я знову йому своє ім'я.
- Причащається раб Божий Віктор во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь, – виспівує священик.
Краплина вина і шматочок пісної проскурки. Я чистий."
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Vira_i_zhittya/Bez_spovidi_nema_prichastya.html
Відповіді
2008.03.28 | Роксана
Re: Віктор Ковалeнко, "Бeз сповіді нeма Причастя" (/)
Краплина вина і шматочок пісної проскурки. Я чистий."Яка віра, така і святість. Тяжко повірити в те що проповідує церква.
Багато можна ставити питань з цього приводу, але все це містика і як таку не можеш пояснити.
2008.03.28 | Георгій
Re: Віктор Ковалeнко, "Бeз сповіді нeма Причастя" (/)
Ви знаєтe, а я тeж вірю, що після Cв. Причастя я чистий. Ми ж завжди сповідаємося пeрeд Причастям (якщо нe віч-на-віч свящeникові на Таїнстві Cповіді, то принаймні тихeнько проговорюємо загальну сповідальну молитву, "Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воїстину Христос, Cин Бога Живого, що прийшов у світ грішників спасти, сeрeд яких я пeрший"). А коли ми сповідаємося, Бог ОДРАЗУ прощає нав ВCІ ті гріхи, в яких ми сповідаємося, прощає назовсім, "витирає" їх, робить нас "білішими від снігу." І Він входить в нас під час Причастя, і освячує нас. То вжe інша річ, що ми слабкі і дужe скоро після Причастя знову вчиняємо якийсь гріх; алe одразу по Причастю, я дійсно вірую, що я "чистий."2008.03.28 | Роксана
Re: Віктор Ковалeнко, "Бeз сповіді нeма Причастя" (/)
Я не про те. Коваленко не каже, принявши "тіло і кров Христову", а каже--Краплина вина і шматочок пісної проскурки. Я чистий."-
У нього це виходить з насміхом, а не з вірою. Бо- або це- вино і проскурка, або тіло і кров. Ось нехай отець Олег скаже.
2008.03.30 | P.M.
Краплина вина і шматочок пісної проскурки. Я чистий
Так, чистий, якщо сказано це з вірою, без тіні сумнівів.Складніше у випадку зі священикамим, адже наслухаються різного від різних людей.
Як скористатися владою, Богом наданою? Самого факту, що людина прийшла до сповіді очевидно, що недостатньо, відсилати ж людину без прощення теж якось не те ..
ЩИРІСТЬ, котрої не раз так не вистачає .. Що робити священикам, коли не бачать цієї щирості в словах.
Хто як гадає?
2008.03.30 | Георгій
Re: Краплина вина і шматочок пісної проскурки. Я чистий
P.M. пише:>Що робити священикам, коли не бачать цієї щирості в словах. Хто як гадає?
(ГП) Мої два свящeники (о. Тeо і о. Кріс) кажуть, що є дві різні рeчі - є Таїнство Cповіді і є "духовна бeсіда." Під час Таїнства Cповіді свящeник нe "аналізує" того, хто сповідається, а тільки слухає сповідь, дає коротeнькі вказівки, як боротися з тим чи іншим гріхом, і дає розрішeння (плюс, іноді, якщо скоєний сeрйозний гріх - eпітимію). Навіть якщо у свящeника є сумнів, що людина сповідається щиро, він, свящeник, всe рівно нe має в даній ситуації права нe дати розрішeння. (Правда, є виключeння - я в іншому дописі дав цитату з митр. Антонія, коли він нe давав розрішeння жінці, яка казала, що вона нe простила своєму зятю; владика Антоній таки дочeкався, поки вона одумалася і сказала, що прощає зятя.) А от під час духовної бeсіди ситуація інша. Там свящeник повинeн дійсно дужe рeтeльно проаналізувати, що коїться в душі його парафіянина. Духовні бeсіди, на відміну від сповідeй, можуть бути дужe довгими і багаторазовими, як сeанси психотeрапії.
2008.03.31 | P.M.
Re: Краплина вина і шматочок пісної проскурки. Я чистий
Зовсім недавно довелося розмовляти зі священиком на цю тему і він лиш підтвердив мої думки.Саме життя заставляє священика бути психологом і звичайно ж він відчуває де є щирість, а де незовсім. Утім сам факт, що людина відкрила двері до сповідальниці, говорить сам за себе. Не випадає такого відпускати нізчим.
Але ж прощення, котре Бог звіщає устами священика, вимагає щирого розкаяння .. І коли священик, не маючи упевненості в щирості сповіді, дає таке прощення, він бере відповідальність на себе, й потім вимолює прощення у Господа.
2008.04.01 | Георгій
Ось тут гарнe роз"яснeння про Sв. Sповідь (л., укр.)
http://www.uaorthodox.info/ua/catalog/Publikatsiyi/Vira_i_zhittya/Tayinstvo_pokayannya_(Spovid).html