Відповіді

• 2008.08.23 | Георгій

  А хіба ми багато знаємо про eтику юдeїв (гeбрeїв)?

  Здається, прийнято робити висновки про "юдeйську" eтику на підставі біблійних тeкстів. Алe Біблія нe є суто "гeбрeйським" чи юдeйським твором. В літeратурі, наприклад, є досліджeння про пeрські впливи на дeякі пророчeськi книги Cтарого Завіту, зокрeма на книгу Даниїла. А в Новому Завіті дужe відчувається eллінський вплив, особливо в євангeліях Луки та Йоана.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.08.29 | Tatarchuk

    знаємо, джерел повно

    Георгій пише:
    > Здається, прийнято робити висновки про "юдeйську" eтику на підставі біблійних тeкстів. Алe Біблія нe є суто "гeбрeйським" чи юдeйським твором. В літeратурі, наприклад, є досліджeння про пeрські впливи на дeякі пророчeськi книги Cтарого Завіту, зокрeма на книгу Даниїла. А в Новому Завіті дужe відчувається eллінський вплив, особливо в євангeліях Луки та Йоана.
    
    По-перше біблійні тексти старого завіту - цілком самодостатнє джерело з купи сфер життя давніх юдеїв, в тому числі й етики. Хоч би якої християнської редакції зазнавали окремі переклади (але ж не оригінали), тексти достатньо достовірні.
    По-друге чому тільки Біблія? Талмуд - ще більше за обсягом і інформацією джерело, а ще ж є купа спеціфічної літератури, ті ж твори хасидів наприклад, та й взагалі євреї залишило по собі купу філософських і художніх праць. З цього за бажання можна зробити цікаві досліди (с), щоправда не знаю що буде на виході

• 2008.08.23 | Tatarchuk

  я список кораблей прочел до середины...

  (жарт у заголовку)
  
  Насправід прочитав з великим задоволенням. Маю претензії до деяких пунктів.
  
  1) припустимо це моя неуважність, хоча не факт, але я не знав (і не знаю) де це Платон_назвав_Аристотеля ан-агностом. Але, якщо й так - то дивна розшифровка учасниками бесіди: власне ан-агност - це дешифровщик, перекладач на зрозумілу мову. Там купа всяких алюзій було названо, окрім цієї, яка містить буквальне значення Чтеці, декламатори тощо - то вже візантийське значення слова!
  
  2) не сподобалася одна репліка - ні к селу ні к гораду - про якусь "сказку", та ще й "чарівну казку", яка нібито присутня в античному (!) обряді.
  
  3) враження про першу частину тексту - обговорюється не антична_драма, а Цар_Едіп. Евріпіда там немає начебто й не було і буцімто співрозмовники про нього просто не знають (мешкають у часах Софокла?)
  Звідти звуження поняття "герой", "вчинок", рок, подвиг, доля.
  
  4) здається в правільному напряму - з тези що драма сприймалася очима та вухами а не читалася під лампою - робиться кілька дивних припущень, наприклад що читачів текстів ("книг") в Греції не було, що Аристотель перший читач. Це НМД сильна профанація, якась погоня за дивом та екзотикою, чи що.
  Пояснюю: Геродот читав - 1 раз - свої книги (і то не всі) на публіці. Але скільки там було "слухачів"? Ну стадіон. А його ж книги читала значно більша кількість сучасників та наступників.
  Так само з драмою. Більш того - драми теж виконувалися ОДИН раз, після чого йшли в архів. Де їх читали, критикували, цитували - ясно що при тому обходилися без допомоги якихось - справді полуміфічних - "рабів-читачів" та "рабів-дописувачів".
  
  5) Нарешті мені неясно, навіщо співрозмовники весь час "преодолевают", "изживают" и "убивают в себе" міф та міфологію. І не тільки в собі, але й в Аристотелі
  
  ПС. Тепер сподіваюся зрозуміла назва заголовку.
  ... в хорошем настроеньи. Но потом...