(Ф) і таке було
06/09/2008 | Tatarchuk
Коли Солон був у літньому віці, в Афінах з/явилася нова пошесть: вона відома нам і досі під назвою "театр". А то були перші експерименти, перші знахідки та досліди над першим глядачем.
Він дивився на "театр" з огидою, як нерідко старий дивиться на все нове. Але мав при тому свою власну, суто солонівську логіку.
- Якби я досі перебував при владі, я б заборонив театр. - казав Солон, гріючися на сонечку в оточенні небагатьох поцінувачів та знайомих. - І ту людину, що привезла сюди театр, я б мабуть вигнав з міста.
- Але чому так суворо? - посміхалися навколо більш помірковані та прогресивні, а по суті більш молоді афіняни.
Солон здивувався:
- Як ви можете терпіти в себе людину, яка обманює всіх на очах у всіх? Та ще й робить це відкрито!
Він мав на увазі, що перші режисери були ж, як правило й єдиними акторами свого театру. Фрініх, жвавий юнак та винахідник декорацій, бігав по сцені, розмальованій власноруч, і грав поперемінно всіх персонажів своєї драми. Щоб перевтілитися в того чи іншого героя, він надягав відповідну маску та змінював голос.
- Він же дурить вас у вас на очах! Видає себе то за Геракла, то за Гермеса, а от взагалі змінів голоса на пісклявий і робить вигляд, наче він - сама богиня Афродита! - обурювався Солон, бачачи це неподобство.
- От побачите, це добром не закінчиться. Афіняни почнуть брехати відкрито, ані хвилинки не соромлячись цього. - попереджував Солон, якому було вже, як тоді вважалося, багато віку - сім седмиць.
І він тільки знизав плечима ("А я ж попереджував!"), коли палкий прихільник театру Пісістрат обмазав себе бичачью кров/ю та заявив, що архонти хотіли його вбити.
Афіняни видали йому охорону з 50 дубінщиків. Наступного дня Пісістрат захопив Акрополя та оголосив себе тираном.
Найпершим його указом було - дозволити античним режисерам наймати когось на акторів, і щасливчик Феспід отримав двох акторів: тепер він міг грати одного персонажа, в той час як на сцені вже ходив та діяв другий! За примхи режисера вони могли чубитися, говорити одночасно, обніматися або казати хором.
Афіни стрімко катилися в мутну епоху бездуховності та занепаду культури... :=)
Він дивився на "театр" з огидою, як нерідко старий дивиться на все нове. Але мав при тому свою власну, суто солонівську логіку.
- Якби я досі перебував при владі, я б заборонив театр. - казав Солон, гріючися на сонечку в оточенні небагатьох поцінувачів та знайомих. - І ту людину, що привезла сюди театр, я б мабуть вигнав з міста.
- Але чому так суворо? - посміхалися навколо більш помірковані та прогресивні, а по суті більш молоді афіняни.
Солон здивувався:
- Як ви можете терпіти в себе людину, яка обманює всіх на очах у всіх? Та ще й робить це відкрито!
Він мав на увазі, що перші режисери були ж, як правило й єдиними акторами свого театру. Фрініх, жвавий юнак та винахідник декорацій, бігав по сцені, розмальованій власноруч, і грав поперемінно всіх персонажів своєї драми. Щоб перевтілитися в того чи іншого героя, він надягав відповідну маску та змінював голос.
- Він же дурить вас у вас на очах! Видає себе то за Геракла, то за Гермеса, а от взагалі змінів голоса на пісклявий і робить вигляд, наче він - сама богиня Афродита! - обурювався Солон, бачачи це неподобство.
- От побачите, це добром не закінчиться. Афіняни почнуть брехати відкрито, ані хвилинки не соромлячись цього. - попереджував Солон, якому було вже, як тоді вважалося, багато віку - сім седмиць.
І він тільки знизав плечима ("А я ж попереджував!"), коли палкий прихільник театру Пісістрат обмазав себе бичачью кров/ю та заявив, що архонти хотіли його вбити.
Афіняни видали йому охорону з 50 дубінщиків. Наступного дня Пісістрат захопив Акрополя та оголосив себе тираном.
Найпершим його указом було - дозволити античним режисерам наймати когось на акторів, і щасливчик Феспід отримав двох акторів: тепер він міг грати одного персонажа, в той час як на сцені вже ходив та діяв другий! За примхи режисера вони могли чубитися, говорити одночасно, обніматися або казати хором.
Афіни стрімко катилися в мутну епоху бездуховності та занепаду культури... :=)
Відповіді
2008.06.09 | Tatarchuk
в пошуках ідентичності
Римляни були молодою нацією, і страшенно переживали, що всі історичні події минулого запросто могли відбутися без них. Вже сам факт, що Рима заснували онуки троянців - робив їх якимісь неповноцінними у власних очах: всі народи були на Троянській війні! Всі, окрім римлян: Еней біжав з палаючої Трої, уносячи сина Асканія, і той - ну добре, хай він буде "першим римлянином" - був немовлям...Юпітер-Зевс та вся когорта безсмертних 10 років поспіль сиділи на Олімпі, любуючися різними народами:
- Хто це такі, засмаглі та зі львами на ланцюгах? - Це ефіопи, мій повелителю. Пам/ятаєте, як ви заслали Персея вбити кита? Так то його нащадки.
Перед мудрим оком Юпітера проходили всі - пігмеї, мирмидоняни, індуси, далекі скіфи з кімерійцями, єгиптяни, спартанці, беотійці... І тільки римлян не було під Троєю - та взагалі їх не було! Щось маленьке, постійно рюмаюче та писаюче собі під попу народилося тоді, коли тіло Гектора кромсав меч Ахілеса. Коли Асканій вперше чогось бовкнув, то боги мабуть не звернули на це жодної уваги. І жодна мойра мабуть не напряла йому нитку долі, бо в цей час хитромудрий Одісей утнув якусь нечувану хитрість під іліонськими стінами.
Це відчуття несправедливості онуки-правнуки Асканія пронесли скрізь всю свою історію.
І навіть коли завойовували світ, і боги вже нарешті звернули свої зацікавлені взори на ціх легіонерів, ті піднімали очи в небо і бачили - боги вкрай здивовані, і їм становилося від того ще більш прикро. І римляни скривджено підгинали губи:
"Боги не написали долі нашому народові. Не дали жодного закону. Ми все виборювали та винаходили самі".
:=)
2008.06.09 | Tatarchuk
в пошуках ідентичності: ч.2. Піфагорейці йдуть на допомогу
> Римляни були молодою нацією, і страшенно переживали, що всі історичні події минулого запросто могли відбутися без них.І хоч римлян справді не було під Троєю, але дуже хотілося, щоб хоч з появою їх на сцені пращури, першоримляни, брали участь у будь-яких подіях.
В часи Цезаря був дуже популярним "історичний факт": в той час як в Римі правили останні цари, Італія була осередком кипучої діяльності піфагорейців. Сам Піфагор практично жив в Італії, половина його найславетних учнів була не греками, а італійцями ... де ж були римляни? Не могло такого бути, щоб римлян знову не було.
Виходячи з такої логики, в цезаріанські часи розповсюдили теорію: Нума Помпілій був піфагорейцем, він зустрічався з Піфагором. Та що там зустрічався - адже про молодість його ми нічого не знаємо. Отже, Нума молодість десь провів в таємниці. Звідси простіший висновок: римлянин Нума жив у Піфагора, був його учнем, може й найулюбленішим до речі. А далі "з/ясувалося", що сам Піфагор прийшов та запросив сабінянина Нуму собі в школу.
Тіт Лівій, "латинський геродот", не міг цього стерпіти. Він з жахом бачив, як міфи про причетність Нуми до піфагорейців знов демонструють меншовартість римлян. Тіт Лівій закликає до розуму та логіки, але люди чують тільки скепсис:
- Піфагор на дальньому березі Італії, аж у Метапонта, збирав навколо себе хлопців, що шукали знань. З ціх міст віддалених як би дійшла слава про нього до сабінян? І на якій мові знесся б він з сабінянином, щоб тому закортіло в нього вчитися? Та й під чиїм захистом пройшов би він один скрізь стільки племен, не схожих ані мовою, ані звичаями?
Тулій Ціцерон, батько красномовності, був іншої думки. Так, він сприймав певні історичні нестиковки, але, але, дуже кортіло щоб Нума та інші римляни були піфагорейцями:
- На виду в наших пращурів був сам Піфагор, величний знаннями та мудрістю! Він жив тут, в нас під боком. Його вчення розтекалося все далі й далі, прийшло й до нашої держави: і це не тільки гіпотеза, але доводиться багатьма ознаками!
Ну хто повірить, що в ті самі роки, коли в Італії квітла славою та могутністю Велика Греція, а в ній не було імені голоснішого за Піфагора, - що в ті самі роки слух наших земляків залишався зачиненим для ціх найвченіших промов?
2008.06.10 | P.M.
Вони тоді іще не знали, що все життя -- театр
Tatarchuk пише:> Афіни стрімко катилися в мутну епоху бездуховності та занепаду культури... :=)
2008.06.10 | Tatarchuk
Re: Вони тоді іще не знали, що все життя -- театр
P.M. пише:> Tatarchuk пише:
> > Афіни стрімко катилися в мутну епоху бездуховності та занепаду культури... :=)
Попереду були темні роки Есхіла, Софокла, Еврипіда... Афіняни бачили ці вистави і починали під цім впливом брехати все більше і більше
2008.06.10 | P.M.
коли ж це"неподобство" набуло розгулу в Європі, у нас зокрема?
2008.06.10 | Tatarchuk
цікаве питанячко
за великим рахунком театр ніколи не вмирав з часів тих самих Феспіда і ФрініхаІнша справа що він "відроджувався" в сенсі соціальної значимості: під час Реформації/Ренесансу, під час буржуазних революцій, під час двох світових війн (або точніше прямо перед ними).
2008.06.10 | Георгій
В Рос. імпeрії, здається, за Олeксія Михайловича...
... і називали його "кіянтeр"2008.06.10 | Tatarchuk
а, в сенсі коли В НАС з/явився?
Георгій пише:> ... і називали його "кіянтeр"
в нас (тобто в Україні) воно з/явилося на сто років раніше. Першими драматургами ще в XVI столітті стали слухачі "братських школ" зокрема Києво-Могили, Лаврської школи, а у XVII в нас був справжній розквит драм (до речі прикольні!) - особливо у братській школі у Львові, Острозькій академії + Бурсі при Запорозькому воїнстві.
Найулюбленішими темами були хрещення Володимиром, Навуходоносор, житія святих та звісно ж кумедії.
2008.06.10 | Георгій
Дякую! Дійсно, 16 ст., братські школи.
2008.06.11 | Николай Чернигов
Re: а, в сенсі коли В НАС з/явився?(л)
І. Франко припускав, що коли не першим, то все ж таки основним розсадником релігійної драми наприкінці XVI ст. стала Острозька академія (заснована 1576 р.). Другим після Острога осередком релігійної драми І. Франко цілком слушно вважав Львівську братську школу, засновану 1586 р. Про вистави в обох цих закладах освіти залишив свідчення І. Вишенський. У посланні "Порада, како да ся очистит Церков Христова", написаному після Берестейської унії, він з позиції православного ригоризму звинувачував українську шляхту і діячів православної церкви "в розширеню машкарского и комедийского набоженства" , закликаючи очистити церкву "от всяких прелестей и забобонов еретических [...], латинских смрад пісней из церкви вигнати"http://litopys.org.ua/istkult2/ikult245.htm
2008.06.11 | Tatarchuk
пішов за лінком
і побачив що забув ще про колегіуми єзуїтів, як я міг блін.