(P) Людяний бо Творець. Й трохи моралі
06/25/2008 | P.M.
Чомусь уже так заведено, що людяність/людскість ми звикли бачити насамперед в моральності. Воно й вірно, хоча ознака ця не завжди є характерною для людини, а бувають випадки коли моральними є звірі, котрі здатні надавати поміч новонародженим малюкам не собі подібним. Нехай це буде інстинкт, але інстинкт цей моральний.
Фактчино моральність це те, що перечить реальним потребам. Ми, і як бачимо інколи й звірі, виявляємо моральність не тому, що можемо мати від неї якусь реальну коритсь, а робимо це не рідко супроти цієї користі й тим самим виявляємо закладений у нас принцип "не хлібом єдиним жиє людина .."
То ж виходить, що моральність не для користі нашого матеріального тіла, але для вдоволення наших духовних устремлінь.
А що ж тоді тіло.
Тіло людини символізує розумову діяльність.
Бог виявив Себе Триєдиним й таким Він ТВОРИТЬ Світ. Розум Отця ЕНЕРГІЄЮ Слова Свого Божого чинить із Духа Свого Святого те, чим Він не є. Бог творить світ видимий і невидимй.
Саме ж видиме й невидиме є поняттями умовними. Не все і не для всіх є видимим. В одних сприйняття грубе і вони здатні відчувати лише зовнішні форми. Інші ж, перебуваючи в світі духовнму "споглядають" (духовним баченням) тіла духовні, котрі в свою чергу теж не є однорідними. Один лиш Бог Дух Святий, що усюди єси і усе наповняє, бачить усіх і усе. Його ж не бачить ніхто.
Утім Бог теж стає "видимим", -- коли творить. Слово Боже, Ким віки сотворені й виказує Божу видимість, виявляючи Себе у Своїй діяльності. В Божій діяльності й відкривається нам Його Боже Тіло, що містить у Собі образ ЛЮДИНИ.
Сотвореним Собою світом Бог виявляє й робить "видимим" Самого Себе, Своєю працею виявляє. У Його творінні ми пізнаємо Бога, пізнаємо через власне сприйняття, котре й отримали від Бога. Тому й кажемо про Божі руки, ноги, уста, десниці ..
Відтак й пізнаємо Божу ЛЮДЯНІСТЬ через Христа, Хто Є Словом Божим Ким й віки сотворені!
Фактчино моральність це те, що перечить реальним потребам. Ми, і як бачимо інколи й звірі, виявляємо моральність не тому, що можемо мати від неї якусь реальну коритсь, а робимо це не рідко супроти цієї користі й тим самим виявляємо закладений у нас принцип "не хлібом єдиним жиє людина .."
То ж виходить, що моральність не для користі нашого матеріального тіла, але для вдоволення наших духовних устремлінь.
А що ж тоді тіло.
Тіло людини символізує розумову діяльність.
Бог виявив Себе Триєдиним й таким Він ТВОРИТЬ Світ. Розум Отця ЕНЕРГІЄЮ Слова Свого Божого чинить із Духа Свого Святого те, чим Він не є. Бог творить світ видимий і невидимй.
Саме ж видиме й невидиме є поняттями умовними. Не все і не для всіх є видимим. В одних сприйняття грубе і вони здатні відчувати лише зовнішні форми. Інші ж, перебуваючи в світі духовнму "споглядають" (духовним баченням) тіла духовні, котрі в свою чергу теж не є однорідними. Один лиш Бог Дух Святий, що усюди єси і усе наповняє, бачить усіх і усе. Його ж не бачить ніхто.
Утім Бог теж стає "видимим", -- коли творить. Слово Боже, Ким віки сотворені й виказує Божу видимість, виявляючи Себе у Своїй діяльності. В Божій діяльності й відкривається нам Його Боже Тіло, що містить у Собі образ ЛЮДИНИ.
Сотвореним Собою світом Бог виявляє й робить "видимим" Самого Себе, Своєю працею виявляє. У Його творінні ми пізнаємо Бога, пізнаємо через власне сприйняття, котре й отримали від Бога. Тому й кажемо про Божі руки, ноги, уста, десниці ..
Відтак й пізнаємо Божу ЛЮДЯНІСТЬ через Христа, Хто Є Словом Божим Ким й віки сотворені!
Відповіді
2008.06.27 | P.M.
трохи з Дамаскина по темі
Тут якраз можна угледіти співставимість Божого тіла з діями.Итак, Бог, будучи невещественным и неописуемым, не находится в месте: Он место Сам для себя, как все наполняющий, выше всего сущий и Сам все содержащий. Однако говорится, что и Он находится в месте, и где Его действие бывает явно, то и называется местом – Божиим. Ибо Он Сам, не смешиваясь ни с чем, проникает все и всему дает участвовать в своем действии, по достоинству и восприемлемости каждого: говорю же я о чистоте физической и нравственной. Ибо невещественное чище вещественного, и добродетельное – порочного. Итак, местом Божиим называется то, что наиболее участвует в Его действии и благодати. Поэтому небо – Его престол; ибо на небе Ангелы творят волю Его и всегда славят Его, – что и составляет Его покой; а земля – подножие ног (Ис. 66, 1) Его, потому что на ней Он во плоти с человеки поживе (Вар. 3, 38). Ногою же Божиею названа святая Его плоть. Называется же местом Божиим и церковь, потому что мы отделяем ее, как некое священное место, на славословие Богу; здесь же воссылаем к Нему и наши молитвы. Равным образом и другие места, где только очевидно нам действие Его или во плоти, или без тела, называются местами Божиими [1].http://www.wco.ru/biblio/books/ioannd2/Main.htm